Готелі Чернігова у переформатованому житловому просторі 1920-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Готелі Чернігова у переформатованому житловому просторі 1920-х рр.

У статті окреслено шляхи вирішення житлової кризи 1920-х рр. у рамках поступового переформатування міського простору. Визначено категорії населення, які першочергово потребували житла (окрім городян, які втратили помешкання, - військові та нові категорії населення, які виникли внаслідок екстремальної повсякденності, зокрема, безпритульні). Зосереджено увагу на дослідженні місцевої специфічності житлового простору Чернігова у післяреволюційний період; охарактеризовано подальшу долю готелів, їх функціонування; окреслено проблематику співіснування релігійного та радянського просторів і, як наслідок, - оцивільнення культових споруд у межах нової рамкової дійсності та антицерковної політики, а також шляхи витіснення монастирського простору.

Ключові слова: житлова політика, міські готелі, переформатування, зміна функціонального призначення, оцивільнення та релігійний простір.

The problem of housing demand was solved by checking into deserted local hotels. житловий криза міський

The reformatting of the housing fund had a great impact on the religious space of Chernihiv. After the liquidation of two Chernihiv monasteries in 1921 all their buildings were transformed into Soviet organizations (except the cathedrals). On the former Holy Trinity monastery two children's homes and the home for the disabled were open. On the Yeletskyi monastery the kindergarten and the "hotel" were organized. Consequently, in the effort to overcome the crisis of all structures of everyday life the direction of urban existence was defined. As the result, most of the buildings has been changed the primary functional profile.

Key words: housing policy, local hotels, transformation, the change the function profile, the monastery and the religious space.

Тематичний вектор роботи обумовлений нерепрезентативністю історичних досліджень. В основному історіографія представлена узагальнюючими монографіями щодо архітектурно-просторової організації міського середовища, змін житлових умов, зокрема, робітників [3] чи працями, присвяченими релігійній ситуації [4]. Відтак предметне поле сфокусовано на двох концептах - переформатуванні житлового простору з акцентом на долі готелів, а також співіснуванні релігійного і радянського просторів у межах рамкової дійсності 1920-х рр.

Житло потребували городяни, які повністю або частково втратили його в ході громадянської війни; сільські жителі, які переселялися до міста, що призводило до оселянення житлового фонду; нові соціальні категорії населення (зокрема, безпритульні). Проблему нестачі помешкань для городян місцеве керівництво вирішувало кількома способами. Реалізація першого відбувалася за рахунок його перерозподілу, шляхом вилучення квартир у "експропрійованих" категорій населення; другий спосіб полягав у звільненні "багатих" квартир (тих, де кількість кімнат перевищувала чисельність осіб, що постійно в них проживали); третій - виселення сімей розстріляних городян у підвали; четвертий - ущільнення (зменшення обсягів корисної житлової площі та підселення) [5, с. 93]; п'ятий - надання покинутих квартир, власники яких залишили місто після встановлення радянської влади (зокрема, 1921 р. 110 квартир у такий спосіб отримали члени профспілок Чернігова [6, с. 24]). Для виправдання власної політики на початковому етапі (до 1921 р.) кризові явища позиціонувалися як тимчасові та оголошувалися пережитками минулого, спричиненими невдалою політикою царського режиму, що призвела до соціальних катаклізмів (голоду, безробіття, безпритульності тощо) [7].

Житлова криза поглиблювалася необхідністю заселення городян, будівлі яких постраждали під час повені, а також військових, які дислокувалися у Чернігові. Проблему нестачі житла для військових на початковому етапі здійснювали за рахунок їхнього заселення у вільні готелі міста, які пустували після налагодження мирного існування. Однак цього виявилося замало, тому вони отримували кімнати у будь-яких приміщеннях, які не використовувалися, а також квартири, шляхом ущільнення з розрахунку один квадратний сажень на кожного солдата. 7 лютого 1919 р. до Чернігова прибув штаб третьої дивізії для формування військових частин та невдовзі ще один штаб у такій же кількості (загалом 6000). На початку 1919 р. шляхом розквартирування у центральній частині міста помешкання отримали близько 2500 військових. Крім того, здійснювався ремонт казарм на околиці міста, які здатні були вмістити до 3000 солдатів (19 старих казарм і 8 нових). Розпочалася політика переформатування будівель, тобто зміна їх функціонального призначення. Зокрема, це стосувалося духовних училищ, які за рішенням губвиконкому вирішено було закрити задля задоволення житлових потреб військових (в умовах гострої житлової кризи - привід для ліквідації релігійних освітніх закладів у рамках антицерковної політики): у колишньому жіночому єпархіальному училищі (88 кімнат) було облаштовано перший караульний батальйон; колишньому чоловічому духовному училищі (18 кімнат) - губернську надзвичайну комісію та колишньому духовному училищі (140 кімнат) - місцевий лазарет [8]. Переструктуруванню та фактично оцивільненню підлягали і чернігівські монастирі. Зокрема, на території Троїцького монастиря для потреб Губвоєнпродзабезпечення було надано два флігелі, дві стайні і комору [9, арк. 27]. Розглядалося питання відкриття концтабору у Чернігові, однак, враховуючи надзвичайно гостру проблему нестачі житла, від цієї ідеї відмовилися [10, арк. 1-14].

До надання приміщень на території двох казармених ділянок військовий штаб третьої української дивізії і штаб першої бригади розташовувалися у готелях Чернігова. Після переселення військових до казармених дільниць тимчасово готелі займали ті городяни, які очікували на отримання кімнат чи квартир після ущільнення [11].

Готелі, як складова житлового сектору, були націоналізовані, що означало відміну прав власності на нерухомість. З переходом до мирного побутування постало питання про їхню подальшу долю. Враховуючи житлову кризу та порожню казну, два з дев'ятнадцяти існуючих дореволюційних готелів продовжили свою роботу та були передані у підпорядкування губвідкомгоспу ("Царград" і "Гранд-готель"), ще три були повернуті їхнім колишнім власникам на правах оренди (вимушений крок, враховуючи неспроможність здійснення ремонту коштом держави та перекладення обов'язків на орендарів): "Новоросія" (вул. Пролетарська, сучасна вул. князя Чорного), "Сан-Ремо" та "Заїжджий Двір" (вул. Радянська, нині частина вул. Шевченка). Решта готелів 1923 р. була передана новоствореним організаціям з подальшого зміною їх первісного призначення [12].

У шести готелях Чернігова ("Юг", "Кол Галуа", "Оріон", "Метрополь", "Бель-в'ю" та "Лівадія"), які розміщувалися в районі Красної площі, сучасних вулиць Шевченка і Серьожнікова, були облаштовані місцеві кварткоми. Будівлі готелів "Москва" та "Брістоль" (на сучасній вул. Шевченка) пристосували під місцеві профспілки; у готелі "Олексан- дрівський" (нині просп. Миру) розмістили Палац праці; у готелі "Петроградський" (сучасний просп. Миру) - товариство взаємного кредиту; у готелі "Росія" (ріг сучасних просп. Миру та вул. Святомиколаївської) - штаб дивізії; у готелі "Марсель" (нині - просп. Миру) - Центральну робітничу кооперацію; у готелі "Одеса" (сучасна вул. Мстиславська) - відділ міліції. Приміщення готелю "Економія" (на околиці Чернігова) через подальшу непридатність до експлуатації розібрали [13, арк. 989].

Готелі, які продовжили своє функціонування, були невеликими. Загальна кількість номерів у них складала 54 кімнати: "Гранд-готель" - 14 номерів, "Царград" - 10, "Новоросія" - 6, "Сан-Ремо" - 10 та "Заїжджий двір" - 8 [14, арк. 8]. Здавалося 48 кімнат, у інших шести проживали працівники готелів [15]. Реєстрація в готелях здійснювалася з 8 год. до 22 год. Приїжджий міг розраховувати на два варіанти заселення - окремо чи шляхом підселення [16, арк. 25].

Новоприбулий сплачував за реєстрацію та аванс за проживання, який складав суму, кратну триденному перебуванні у ньому. Якщо приїжджий заявляв про намір жити в номері більше однієї доби, то про свій незапланований виїзд мав попередити завчасно [17, арк. 29]. Після реєстрації постоялець отримував постільну білизну, плата за яку вносилася окремо. Крім того, пожилець додатково вносив кошти за опалення, освітлення та користування самоваром. Передбачалась ціна не за експлуатацію самовара протягом всього періоду перебування, а за кожне його використання [18, арк. 8]. Тарифи у державних та приватних готелях були різними. З огляду на паливну кризу, у першій третині 1920-х рр. вартість опалення з-поміж усіх послуг була найбільшою і становила понад половини від загальної суми оплати. У 1920-х рр. вартість номера складала в середньому 15% від суми за проживання [19, арк. 3]. Якщо номер був повністю укомплектований, то пожилець, якого вселяли, сплачував 25% вартості номера у державному готелі та 10% від загальної суми у приватному [20, арк. 4].

На середину 1920-х рр. вартість проживання у державних готелях залежала від обсягу обраних послуг (реєстрація - 2 руб., номер з опаленням і освітленням - 35 руб., білизна - 20 руб., самовар - 10 руб.). Вартість у приватних готелях була на чверть більша [21]. Винаймання готельних номерів було недешевим, враховуючи, що середня місячна заробітна плата складала 65 руб. [22].

Постоялець мав право обміняти номер, якщо той його не влаштовував. Для цього він звертався до житлового підвідділу, який видавав йому ордер. У ньому зазначалось прізвище пожильця та номер попереднього і бажаного номерів. Утім, для того, аби отримати ордер, необхідна була вагома причина. Строк дії ордера складав три дні. Якщо пожилець мав намір продовжити термін проживання, він мав знову заявити про своє бажання. У такому випадку завідувач сам вирішував, у яку з кімнат його заселяти. Невдоволені своїм номером клієнти зазвичай не вдавалися до обміну, оскільки на це потрібно було витратити значну кількість часу [23, арк. 5].

Номери у державних готелях поділялись на одномісні та загальні. У кімнатах була одна низьковольтна лампочка. Упродовж 1920-х рр. у коридорах готелів світла майже не було, а номери безперебійно почали освітлювати наприкінці 1920-х рр. з відкриттям нової електростанції. Проблему нестачі меблів частково вирішували за рахунок резерву житлового відділу комунального господарства, однак його вистачало лише на третину. У приватних готелях номери поділялися на кімнати першого та другого класів, залежно від меблевого забезпечення [24, с. 3]. Якість обслуговування була досить низькою. Прибирали у номерах раз на два-три дні. Сміття мешканець готелю мав виносити самотужки [25, арк. 6].

Переформатування житлового фонду вплинуло і на релігійний простір Чернігова. Декрет Раднаркому РСФСР від 23 січня 1928 р. "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" окреслив наступальну політику держави на церкву, направлену на підрив церкви як інституції, ліквідацію релігії в усіх сферах життя в рамках атеїзації та формування людини "радянського" зразка.

Політика оцивільнення ліквідованих монастирів виправдовувалась, серед іншого, необхідністю подолання житлової кризи. Після закриття обох монастирів Чернігова 1921 р. усі релігійні споруди на їхніх територіях, за винятком соборних храмів, були трансформовані для потреб новостворених організацій. Зокрема, на території колишнього Троїцького монастиря, у будинку архієрея, було облаштовано два дитячих "Будинки Поволжя" (діяли до реевакуації 1923/1924 рр.); у Введенській церкві - інвалідне містечко (з 1926 р.). На території колишнього Єлецького монастиря були відкриті наступні заклади: у будинку архієрея - дев'ятий дитячий садок (функціонував у першій третині 1920-х рр. та був найбільший з семи діючих натоді; після закриття ця будівля пустувала та була перетворена постояльцями під сміттєзвалище) [26]; частина консисторії була зайнята під бондарну майстерню, інша перебувала в запустінні [27, арк. 27-29]; поряд - архів колишньої консисторії та "засолочний" пункт [28, арк. 207]; артіль "Єлецька" мала землю у дворі колишнього монастиря [29, арк. 2].

На території Єлецького монастиря був також "готель" (умовна назва місць проживання городян за плату на території монастирів). Ця споруда, як і більшість приміщень колишнього Єлецького монастиря, у другій половині 1920-х рр. (домова церква, східні келії, будинок Св. Феодосія, будинок настоятеля, сараї) знаходилася в орендному користуванні єпархіального правління оновленців [30, арк. 40]. Відбувалося переструктурування релігійного простору, вплив на масову свідомість, намагання коштом орендарів відремонтувати будівлі, які постраждали в ході воєнних перипетій 1917-1919 рр. До революції у "готелі" розміщувалися спальні корпуси вихованців духовного училища. Однак умови проживання у ньому були мало прийнятними, що було викликано, з одного боку, загальною міською розрухою та відсутністю ремонтів з боку орендарів і недбалістю пожильців, незацікавлених в упорядкуванні приміщень, отриманих на тимчасовій основі, з іншого. У кімнатах було вогко, чимало долівок зірвано, печі не працювали, вільні кімнати використовували під помийні ями, а сміття викидали через вікна [31, арк. 207]. Зокрема, 1924 р. у одній з кімнат "готелю" мешкало четверо циган; у сусідніх кімнатах вони тримали свиней і коней та зламали діючий до їх заселення водопровід [32, арк. 52]. Більшість мешканців відмовлялася платити за проживання, тому єпархіальне правління не мало коштів для покращення благоустрою колишнього монастиря. З огляду на занедбаність садиби, наприкінці 1927 р. - на початку 1928 р. колишню монастирську садибу вирішено було передати музею [33].

Таким чином, намагання подолати кризу всіх сфер життєзабезпечення, спричинену подіями 1917-1919 рр., окреслило вектор міського існування 1920-х рр.

Житлова криза ускладнювалася слабкою соціально-економічною базою. Спектр застосованих заходів для її подолання був визначений політичними, суспільними і культурними змінами післяреволюційного періоду, внаслідок чого відбулося його переформатування. Чимало дореволюційних приміщень, зокрема, цивільні (готелі) та культові (монастирі) змінили первісне функціональне призначення, створивши нову символічну форму і поступово витіснивши дореволюційний житловий уклад, який позиціонувався як пережиток, що йшов урозріз міському простору "радянського" зразка, скоригувавши буттєву організацію життя його мешканців.

Джерела

1. Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО), ф. Р-305, оп. 1, спр. 1200, арк. 9.

2. ДАЧО, ф. Р-90, оп. 1, спр. 22, арк. 12; ф. П-1, оп. 1, спр. 145, арк. 106.

3. Борисенко М.В. Житло і побут міського населення України у 20-30-х рр. ХХ століття: монографія. Київ, 2009. 357 с.; Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928 рр.)/ відп. ред. С.В. Кульчицький. Київ, 2010. Ч. 2. 382 с.

4. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні 1917-1941 рр.: у 2 ч. Київ, 1995. Ч. 1. 1917 - середина 20-х рр. 278 с.; Киридон А. Руйнування культових споруд (1920-1930-ті рр.): порушення традиційної ритмології простору. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. 2013. Вип. 22. С. 91-102.

5. Черносвитова М.В. В Чернигове Красный террор глазами очевидцев. Москва, 2009. С. 93.

6. Социалистическое строительство на Черниговщине, 19211941: сб. документов и материалов / сост. С.М. Мельник и др. Киев, 1983. С. 24.

7. Советская социальная политика 1920-1930-х годов: идеология и повседневность: сборник статей / под ред. П.В. Романова, Е.Р. Ярской-Смирновой. Москва, 2007. 432 с.

8. ДАЧО, ф. Р-2201, оп. 1, спр. 2, арк. 1-14, спр. 50, арк. 2.

9. ДАЧО, ф. Р-792, оп. 1, спр. 463, арк. 27.

10. ДАЧО, ф. Р-2201, оп. 1, спр. 2, арк. 1-14.

11. ДАЧО, ф. Р-305, оп. 1, спр. 1558, арк. 3-6; спр. 524, арк. 4; Ф. Р-4609, оп. 1, спр. 545, арк. 8; ф. Р-2201, оп. 1, спр. 2, арк. 1-14.

12. ДАЧО, ф. Р-15, оп. 1, спр. 190, арк. 26; ф. Р-792, оп. 1, спр. 26, арк. 4; ф. Р-305, оп. 1, спр. 1246, арк. 8.

13. ДаЧО, ф. Р-65, оп. 1, спр, 219, арк. 989.

14. ДАЧО, ф. Р-305, оп. 1, спр. 1246, арк. 8.

15. ДАЧО, ф. Р-305, оп. 1, спр. 2249, арк. 19; ф. Р-776, оп. 1, спр. 64, арк. 30.

16. ДАЧО, ф. Р-792, оп. 1, спр. 26, арк. 25.

17. ДАЧО, ф. Р-792, оп. 1, спр. 26, арк. 29.

18. ДАЧО, ф. Р-792, оп. 1, спр. 81, арк. 8.

19. ДАЧО, ф. Р-323, оп. 1, спр. 237, арк. 3.

20. ДАЧО, ф. Р-792, оп. 1, спр. 26, арк. 4.

21. ДАЧО, ф. Р-15, оп. 1, спр. 190, арк. 27; ф. Р-792, оп. 1, спр. 26, арк. 4.

22. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВО України), ф. 582, оп. 1, спр. 3180, 205 арк.; спр. 3182, 191 арк.; ДАЧО, ф. Р-15, оп. 1, спр. 296, арк. 9; ф. Р-305, оп. 1, спр. 491, арк. 3; ф. Р-593, оп. 1, спр. 1884, арк. 96; ф. Р-758, оп. 1, спр. 201, арк. 18; ф. Р-942, оп. 1, спр. 4590, 108 арк.; спр. 4591, 88 арк.; спр. 4971, 48 арк.; ф. Р-944, оп. 1, спр. 2864, 78 арк.; спр. 4114, 149 арк.; спр. 4116, 179 арк.; спр. 4122, 244 арк.; ф. Р-1216, оп. 1, спр. 491, 102 арк.; ф. П-10, оп. 1, спр. 133, арк. 49; ф. П-8477, оп. 1, спр. 1151, арк. 16.

23. ДАЧО, ф. Р-792, оп. 1, спр. 26, арк. 5.

24. І ще раз про готелі. Робітничий шлях (Чернігів). 1926. 11 травня. С. 3.

25. ДАЧО, ф. Р-323, оп. 1, спр. 237, арк. 6.

26. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1126, арк. 26; ф. Р-305, оп. 1, спр. 1224, арк. 15; ф. Р-593, оп. 1, спр. 608, арк. 10; спр. 548, арк. 5.; спр. 579, спр. 1, ф. Р-15, оп. 1, спр. 55, арк. 60; ф. Р-305, оп. 1, спр. 1246, арк. 9; ф. Р-593, оп. 1, спр. 548, арк. 5; спр. 579, арк. 1; спр. 1126, арк. 1-10, спр. 608, арк. 10, арк. 60; ф. Р-745, оп. 1, спр. 7, арк. 90; ф. Р-65, оп. 1, спр. 804, арк. 27-29.

27. ДАЧО, ф. Р-65, оп. 1, спр. 804, арк. 27-29.

28. ДАЧО, ф. Р-793, оп. 2, спр. 1, арк. 207.

29. ДАЧО, ф. Р-792, оп. 1, спр. 74, арк. 2.

30. ДАЧО, ф. Р-67, оп. 1, спр. 40, арк. 40.

31. ДАЧО, ф. Р-793, оп. 2, спр. 1, арк. 207.

32. ДАЧО, ф. Р-17, оп. 1, спр. 40, арк. 52.

33. ДАЧО, ф. Р-65, оп. 1, спр. 804, арк. 27-29; оп. 5, спр. 28, арк. 198.

REFERENCES

1. Derzhavnyi archiv Chemihivskoi oblasti (dali. DAChO), f. R-305, op. 1, spr. 1200.

2. DAChO f. R-90, op. 1, spr. 22; f. P-10, op. 1, spr. 145.

3. Borysenko, M. V. (2009). Zhytlo i pobut miskoho naselennia Ukrainy u 20-30-kh rr. XX stolittia [The housing and everyday life of the city dwellers]. Kyiv: Vydavnytstvo "Stylos". [in Ukrainian].

Kulchytskyi, S. V. (Ed.). (2010). Narysy povsiakdennoho zhyttia radianskoi Ukrainy v dobu nepu (1921-1928 rr.) [The sketches of everyday life of the Soviet Ukraine in the time of NEP (1921-1928)]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

4. Nestulia, O. (1995). Dolia tserkovnoi starovyny v Ukraini 19171941 rr. [The destiny of the church pieces]. (Vol. 1). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

Kyrydon A. (2013). Ruinuvannia kultovykh sporud (1920-1930-ti rr.): porushennia tradytsiinoi rytmolohii prostoru [The destruction of the religious buildings (1920-1930s): the disregard of the traditional space]. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky - The problems of the history of Ukraine: facts, perceptions, searching, 22, pp. 91-102. [in Ukrainian].

5. Chernosvitova, M. V. (2009). VChernigove Krasnyy terrorglazami ochevidchev[TheRed Terror through witness's eyes in Chernigov]. Moscow. [in Russian].

6. Melnik S. M. (Eds.). (1983). Sotsyalisticheskoe stroitelstvo na Chernigovshchine, 1921-1941: sb. documentov i materialov [Socialist building in Chernigov region, 1921-1941: the collection of documents and materials]. Kiev: "Naukova dumka". [in Russian].

7. Romanova P. V. (Eds.). (2007). Sovetskaya sotsyalnaya politika 1920-1930-kh godov[Soviet social policy in 1920-1930s]. Moscow: OOO "Variant", TsSPGI. [in Russian].

8. Derzhavnyi arhiv Chernihivskoi oblasti (dali DAChO), f. R-2201, op. 1, spr. 2.

DAChO, f. R-2201, op. 1, spr. 50.

9. DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 463.

10. DAChO, f. R-2201, op.1, spr.2.

11. DAChO, f. R-305, op. 1, spr. 1558.

DAChO, f. R-305, op. 1, spr. 524.

DAChO, f. R-4609, op. 1, spr. 545.

DAChO, f. R-2201, op.1, spr.2.

12. DAChO, f. R-15, op. 1, spr. 524.

DAChO, f. R-15, op. 1, spr. 190.

DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 26.

DAChO, f. R-305, op. 1, spr. 1246.

13. DAChO, f. R-65, op. 1, spr. 219.

14. DAChO, f. R-305, op. 1, spr. 1246.

15. DAChO, f. R-305, op.1, spr. 2249, f. R-776, op. 1, spr. 64.

16. DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 26.

17. DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 26.

18. DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 81.

19. DAChO, f. R-323, op. 1, spr. 237.

20. DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 26.

21. DAChO, f. R-15, op. 1, spr. 190.

DACHO, f. R-792, op. 1, spr. 26.

22. Tsentralnyi derzhavnyi archiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy (dali TsDAVO Ukrainy), f. 582, op. 1, spr. 3180.

TsDAVO Ukrainy, f. 582, op. 1, spr. 3182.

DAChO, f. R-15, op. 1, spr. 296.

DAChO, f. R-305, op. 1, spr. 491.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 1884.

DAChO, f. R-758, op. 1, spr. 201.

DAChO, f. R-942, op. 1, spr. 4590.

DAChO, f. R-942, op. 1, spr. 4591.

DAChO, f. R-942, op. 1, spr. 4971.

DAChO, f. R-944, op. 1, spr. 2864.

DAChO, f. R-944, op. 1, spr. 4114.

DAChO, f. R-944, op. 1, spr. 4116.

DAChO, f. R-944, op. 1, spr. 4122.

DAChO, f. R-1216, op. 1, spr. 491.

DAChO, f. P-10, op. 1, spr. 133.

DACh, f P-8477, op. 1, spr. 1151.

23. DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 26.

24. I shche raz pro hoteli [Once more about hotels]. (1926). Robitnychyi shliakh - Workpath, (May, 11). [in Ukrainian].

25. DAChO, f. R-323, op. 1, spr. 237.

26. DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 1126.

DAChO, f. R-305, op. 1, spr. 1224.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 608.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 548.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 579.

DAChO, f. R-15, op. 1, spr. 55.

DAChO, f. R-305, op.1, spr.1246.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr.548.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 579.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 1126.

DAChO, f. R-593, op. 1, spr. 608.

DAChO, f. R-745, op. 1, spr. 7.

DAChO, f. R-65, op. 1, spr. 804.

27. DAChO, f. R-65, op. 1, spr. 804.

28. DAChO, f. R-793, op. 2, spr. 1.

29. DAChO, f. R-792, op. 1, spr. 74.

30. DACho. f. R-67, op. 1, spr. 40.

31. DAChO, f. R-793, op. 2, spr. 1.

32. DAChO, f. R-17, op. 1, spr. 40.

33. DAChO, f. R-65, op. 1, spr. 804.

DAChO, f. R-65, op. 5, spr. 28.

Размещено на Allbest.ru