Батуринські фортеці та їхні святині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Батуринські фортеці та їхні святині

М.О. Герасько

Паралельно з узагальненням відомих історичних фактів у дослідженні минувшини Батурина та його найближчих околиць, у ході глибокого аналізу та співставлення подій встановлено нові дані в історії гетьманської столиці. Дослідження фортець Батурина неможливе без ґрунтовного вивчення загальної історії міста від часів його заснування. У праці розглядаються всі віхи становлення, розвитку, перенесення та модернізації як фортець, так і власне міста, а також виникнення святих місць. Варто зауважити, що традиція їх облаштування на Чернігівщині дійшла й до нашого часу.

У статті акцентується увага на версії виникнення та розвитку Бату- ринського Троїцького монастиря від печерного до фортечного комплексу, обнесеного частоколом, з надбрамною дерев'яною дзвіницею. Окреме місце відведене оборонним функціям Батуринського Троїцького монастиря. Також розглядається походження назви святині та місця розташування. З'ясовано, що до комплексу споруд входила та локація, що нині вважається Литовським замком, а сам монастир був розміщений над нині неіснуючим озером, маршрут якого окреслено в праці.

Наразі підтверджується версія науковця С. Павленка про виникнення Батурина при монастирі, а не навпаки. Окрім того встановлено, що обидві локації упродовж деякого періоду існували одночасно.

Ключові слова: Батурин, рови, вали, підземні ходи, печерний монастир, Фортеця, Литовський замок, Троїцький монастир.

Herasko M.O. Baturyn fortresses and their Holy Places

Лише прийдешнє робить минуле реальністю.

В. Домонтович (Петров)

Дослідженнями стародавнього Батурина займалося багато науковців, серед яких слід назвати прізвища В. Коваленка, С. Павленка, Ю. Ситого, В. Мезенцева та ін. Проте історії Батуринського монастиря не приділялося достатньої уваги. В. Коваленко та Ю. Ситий зазначали, що його не варто ототожнювати з Батуринським Миколо-Крупицьким монастирем [2, с. 131], а С. Павленко вважає, що в давні часи Батурин був лише невеличким примо- настирським хутором [4, с. 3]. Власне з цього ми й розпочнемо свою розвідку.

На нашу думку, Батуринський Троїцький монастир виник там, де нині знаходиться центр Батурина, отже, вибір місця для його спорудження був дуже вдалим, оскільки означена територія здавна використовувалася для будівництва укріплень та поселень різного типу - з рубежу ХІ- ХІІ ст. [2, с. 103-107]. Відповідно, давній Батурин виник на відстані 1,5 км на південь від цього монастиря, приблизно на тому місці, де знаходився Мазепин Городок, поблизу х. Шовковиці. Отже, монастир розташовувався нижче за течією Сейму. Імовірно, колись існувала така закономірність, що осередки православ'я виникали нижче міст за течією річок, що видно на прикладі Києва, Чернігова, Новгорода-Сіверського [7, с. 186 ]. Відповідно і Батурин, і монастир існували поруч.

На нашу думку місцевість, де розташований сучасний Батурин, була придатною для заснування як монастиря, так і міста, оскільки Батурин знаходиться на високому плато, яке, маючи протяжність 3 км, простягається понад лівим берегом Сейму. Найвища точка цього плато знаходиться у центрі сучасного міста, а висота крутих схилів Литовського замку та Батуринської фортеці сягають 20-30 м [2, с. 44]. Оскільки це плато утворене переважно із товстого шару глини, то в ньому цілком імовірно спочатку могла бути заснована батуринська печерна обитель, адже товщина таких значних покладів глини сприяла облаштуванню всередині як житлових приміщень [8, с. 26, 32-33, 52-53], так і печерного монастиря.

Коли зародилася та скільки існувала батуринська печерна обитель наразі невідомо, проте топонім Литовський Замок наштовхує на думку, що наземна обитель тут була ще за часів литовського панування на Черніго- во-Сіверщині. З огляду на те, що на території Батурина знахідки другої половини ХІП-ХІУ ст. досі не виявлені [2, с. 121], ми вважаємо, що Батуринський монастир виник після остаточного приєднання в 50-60-ті роки ХІУ ст. Чернігово-Сіверської землі до Литви, за часів правління новгород-сіверського князя Дмитра-Корибута Ольгердовича. Про наявність у минулому маєтностей князя на Батуринщині указують топоніми Корибутов- щина - Кербутівка (що на Борзнянщині - Чернігівщина). Можливо він і був засновником монастиря-фортеці для захисту кордонів своїх володінь від ворогів. До речі, на той час на території його князівства уже був один оборонний монастир - Новгород-Сіверський, заснований ще в ХІ ст. [3, с. 568] у місцевості, схожій на батуринську своїм рельєфом.

Підземні або печерні обителі засновувалися лише там, де були підвищення чи височини, а на болотистих та низинних територіях існували лише наземні монастирі. За приклад такого будівництва можна взяти Києво-Печерську лавру або Чернігівський Троїцький Іллін- ський монастир з Антонієвими печерами [6, с. 42-45], Любецький Антоніївський монастир у смт Любеч Рі- пкинського р-ну, започаткований печерою, яку викопав у ХІ ст. любечанин Антип - згодом відомий діяч Київської Русі Антоній Печерський [3, с. 414]. Перші згадки про підземні споруди Чернігівщини датуються 1069-1074 рр. Печери виявлено в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Седневі, на Прилуччині, у с. Поди- ще, с. Полонках, Прилуках, Ладані, Густині, Варві та ін. населених пунктах Чернігівщини [3, с. 622-623]. Нещодавно такий монастир було віднайдено в с. Рясне поблизу Полтави [16, с. 126-127] та в с. Рихли на Чернігівщині [17, с 6]. Традиція облаштування на Чернігівщині святих місць у печерах дійшла й до нашого часу. У 2009 р. отець В'ячеслав власноруч викопав печеру в с. Дробишів Новгород-Сіверського р-ну та влаштував там церкву [20, с. 1, 12].

В литовські, спокійніші за попередні, часи - після нашестя монголо-татар - ченці вийшли з підземелля (печер) на поверхню, де ними було закладено перші підвалини, з яких і розпочалося будівництво наземної укріпленої обителі, котру згодом дослідники почали вважати Литовським Замком. Отже, можна припустити, що в сиву давнину на місці Литовського замку в Батурині спочатку був заснований підземний монастир, один серед інших подібних на території Лівобережної України. Спочатку Батуринський монастир займав незначну територію, адже площа Литовського Замку становила 1,3 га (100 х 130 м), пізніше, мабуть, постала необхідність у збільшенні площі приблизно до 26,4 га [2, с 44].

Архітектурні ансамблі монастирів були самостійними містобудівними утвореннями. Наявність високих стін, огорожі, веж, дзвіниць надавали монастирям рис оборонної архітектури [10, с. 30]. Як правило, наземні монастирі здебільшого започатковувалися з кількох дерев'яних келій довкола каплички. Після отримання архієрейського благословення (грамоти) на заснування обителі, зводили соборну церкву. Вона домінувала над рештою будівель монастиря як за фізичними розмірами, так і за духовним значенням [5, с. 56-57].

Дослідник О. Кравченко вважає, що існувала схожість у плануванні та укріпленні монастирів з розташованими поблизу фортецями. Монастир повинен був бути не тільки місцем усамітнення, а й допоміжною фортецею, куди у разі небезпеки могло ховатися населення з найближчих хуторів. Монастирські укріплення часто нагадували міські, хоча і мали деякі відмінності. Їхня особливість обумовлена характером оборони та наявністю технічних засобів бою. Великі укріплені міста під час оборони основний акцент робили на застосування артилерії. Для цього фортечні мури мали спеціальні пристосування - раскати та бастіони. Укріплення використовувалися не тільки при захисті монастирів, а й окремих церков [9, с. 62-63], зокрема на Чернігівщині деякі церкви були оточені острожною стіною з надбрамною дзвіницею [3, с 567].

Історики не мають спільної думки щодо питання про початкове призначення монастирів на Русі: чи споруджувались вони в якості осередку оборони, чи з іншою метою? Однак, уже з ХУЇ ст. найбільші православні обителі Московії мали бійниці, сторожові башти, склади зброї та боєприпасів. Для захисту таких «монастирських фортець» царі відправляли військові загони, проте навіть у тих монастирях, де не стояли гарнізони, завжди вистачало людей, здатних тримати зброю в руках. Мова йде про колишніх ратних людей, які прийняли постриг [18, с 28].

На Чернігово-Сіверщині у фортецях, які розташовувалися на підвищеннях, були влаштовані підземні ходи, що звалися тайниками. Останні вели до річок, адже без води було дуже тяжко прожити під час облоги. Про такий тайник, що був у Новгород-Сіверській фортеці, повідомляв московський воєвода Болтін у розрядний приказ : «води у них відняти не вміємо, бо тайник зроблено з міста аж у Десну ріку. А під тим місцем, де тайник, у них ріка не замерзає» [11, с. 108].

Вірогідно, велика кількість батуринських підземних ходів, про які так часто люблять згадувати старожили, також має прямий зв'язок з монастирем. Нині ми можемо лише схематично окреслити їхнє розташування, адже на денній поверхні над ними знаходиться міська забудова. Місцеві старожили розповідали, що переважно в центральній частині Батурина часто траплялися досить глибокі провалля, а в пагорбах, які з часом осунулися, знаходили дещо з предметів ужитку чи якісь прикраси [22, с. 1; 23, с. 1]. Ще наприкінці ХХ ст. батуринці, що мешкали в підгірній частині міста, влаштовували у пагорбах хліви, льохи та інші господарські приміщення. Корінні жителі розповідають, що одне з таких приміщень - шинок ХІХ ст. - збереглося й дотепер, проте потрапити всередину в силу різних причин неможливо [23, с. 1].

Мабуть невипадково, що біля підніжжя узвишшя, на якому раніше існував Батуринський монастир, наприкінці ХХ ст., при спорудженні будинку на вул. Набережній, місцевим мешканцем було виявлено людські останки, причому очевидець зазначав, що це були кістки доволі великих розмірів. Імовірно, вони могли належати давньому ченцю, що жив колись на тому місці у видовбаній у глині печері [21, с. 1]. На Чернігівщині неодноразово виявляли рештки велетнів-богатирів [19, с. 12].

У 1654 р. очевидець локалізував Батуринський монастир: «в том же городе Батурине, за городом в слободе над озером на горе устроен монастир. В том монастыре поставлены две церкви древяные: во имя Успенія Пресв. Богородицы, другая церковь во имя Живонач. Тройцы: в том монастыре игумен Стихій, да строитель Исакей, да черных старців 30 человек, да монастырских служек и всяких работников 20 челов. Около того монастыря сделан вал земляной, на валу огорожено тыном дубовым колотым; на вороте сделана колоколница рубленая древеная; около того валу и городбы сделан с трех сторон ров» [1, с. 40]. Отже, у монастирі на той час мешкало 52 особи, серед них ігумен Стихій, якого О. Лазаревський чомусь ототожнював з ігуменом Крупицького монастиря Ісихієм (16501661 рр.) [14, с. 270]. Можливо, саме співзвучність імен (Ісихій - Стихій) наштовхнула дослідника на такий висновок, який може бути помилковим. Серед насельників значився зодчий Ісакій - це ймовірно той чернець, який переймався всім монастирським будівництвом. Вірогідно, саме за його проєктом і були побудовані на території Батуринського Троїцького монастиря дерев'яні храми Успіння Пресвятої Богородиці та Живоначальної Трійці.

Отже, у монастир можна було потрапити через браму, на якій знаходилася дерев'яна дзвіниця, а щодо озера, то наразі невідомо, з якого боку відносно монастиря воно розташовувалось, в описі цього не зазначено. Можна припустити, що озеро йшло паралельно сучасній вул. Самойловича. Припускаємо, що водойма знаходилася між курганом Слави на вул. Гетьманській та крайнім будинком на вул. Самойловича, прямуючи рівчаком, що в парку Кочубея. Саме цей рівчак археологи помилково вважають висохлим руслом Чорної ріки.

У Батуринському монастирському комплексі роль домінанти виконував храм Живоначальної Трійці, тому, на нашу думку, й назва обителі була відповідною - Троїцькою. Щодо оборонних функцій Батурин- ського Троїцького монастиря, годі й сумніватися, адже він був добре укріплений, і те, що, за версією дослідника С. Павленка при монастирі виник Батурин, а не навпаки, є тому підтвердженням.

Зазначена в описі дата 1654 р. не дає підстав уважати її роком заснування Батуринського монастиря, бо існує документ, датований травнем 1650 р., коли гетьман Б. Хмельницький, на прохання ігумені Батуринського монастиря Євгенії Хлевинської з сестрами, видав універсал на право будівництва ними під Новими Млинами Батуринського Воздвиженського жіночого монастиря [4, с. 9]. Цей факт указує на те, що до середини ХУІІ ст. Батуринський Троїцький монастир уже існував. Відтак складність встановлення фактичної дати його заснування полягає лише в тому, що відомості про це наразі відсутні. Також невідомо, чи за часів панування Речі Посполитої його, як і інші монастирі Чернігово-Сіверщини, було перетворено в кляштор (католицький монастир), чи ні, адже Миколо-Крупицька обитель [13, с. 1-43] навіть тоді залишалася православною.

На нашу думку, ту локацію, що нині дослідники вважають рештками укріплень Батуринської фортеці, варто в першу чергу вважати рештками фортифікацій Батуринського Троїцького монастиря, а рови і вали, що існують й понині, є не що інше, як межі тогочасних монастирських укріплень. Підтвердженням нашої версії, що на цьому місці існував монастир, є висновок археологів. За результатами досліджень останніх встановлено, що на значній території сучасного центру Батурина відсутні сліди міської забудови, натомість значна його частина зайнята кладовищами різних періодів [2, с. 130]. Оскільки в Батуринському Троїцькому монастирі було дві святині - дерев'яні церкви Троїцька та Успіння Пресвятої Богородиці, то постала необхідність їхньої локалізації. Щодо Троїцької церкви, то особливої проблеми не виникало, бо кам'яний Троїцький собор, на будівництво якого Мазепа у 1692 р. витратив 20000 злотих (відкритий археологами у 2006-2008 рр.) [2, с. 286], був споруджений на місці старого дерев'яного Троїцького храму. Це будівництво вказує на те, що місце, на якому був споруджений Мазепою кам'яний Троїцький собор, і є дворищем Батуринського Троїцького монастиря. Локалізація церкви Успіння Пресвятої Богородиці поки що остаточно не визначена. Без сумніву, вона була розміщена в центральній частині сучасного міста, неподалік від церкви Живоначальної Трійці.

Батуринський Троїцький монастир припинив своє існування як релігійний осередок у 1655 р., і причиною цьому була в, жодному разі, не пожежа, яка того року знищила стародавній Батурин, а перенесення знищеного вогнем міста на територію монастиря. Насельників у Батуринському Троїцькому «общежительному» монастирі на той час уже не було, усіх їх переселили до інших монастирів. Чоловіча частина була переселена у важкодоступне місце на правому березі Сейму, де на той час уже була діючою Батуринська Миколо-Крупицька чоловіча обитель. У свою чергу, у період 1650-1658 рр. під Новими Млинами було облаштовано Батуринський (Новомлинський, Кербутівський) Воздвиженський жіночий монастир [2, с. 132-133], куди були переселені черниці з Батурина.

Відтоді для Батурина розпочалася нова сторінка в історії, але, щоб краще зрозуміти її, необхідно повернутися назад в минулі часи. Щодо власне міста, яке за висновком дослідника С. Павленка пройшло шлях від примонастир- ського хутора до гетьманської столиці, зазначимо: поселення на цій території виникло дуже давно, про що свідчать виявлені археологами на території сучасного Батурина залишки господарського комплексу юхнівської культури VII-I ст. до н е., старожитності київської культури III-V ст., колочинської культури V-VI ст., сіверянські поселення IX-X ст., залишки фортифікаційних споруд давньоруської доби кін. XI - поч. XII ст., пам'ятки (зокрема залишки жител) давньоруської доби XII-XIII ст. [1, с. 10-14].

Оскільки перші поселення людей завжди виникали поблизу водойм, переважно річок, Батурин також не був винятком. Як тоді, так і тепер він знаходиться на лівому березі р. Сейм Деснянського водного басейну. Щодо гідроніму Сейм (давньоруського Семь та Сев), то за версією археолога-славіста В. Сєдова він так, як і сіверянський топонім Чернігів, має скіфсько-сарматське походження, що ототожнюється з іранським трактуванням - чорний, темний, суворий. Отже, річка Сейм і є тією Чорною річкою, яку тривалий час археологи ототожнювали з руслом висохлого струмка, що колись протікав територією Кочубеївського парку.

Назва Батурин не зустрічається в давньоруських літописах, адже поселення тоді мало назву Чорне городище, а у 1625 р. згадується як городище Батурин. Під час Смоленської війни, у 1632 р., місто було спалене путивльськими ратними людьми [11, с. 303]. Невідомо, у якому році Батурин було осаджено вдруге, бо дослідник П. Кулаковський має дві версії щодо цього: він вважає, що у першій половині 1635 р. Батурин знову фіксується як значний населений пункт [11, с. 277]; за іншою його версією - у 1636 р. ще не було Батурина, Кролевця і Глухова, лише у грудні 1636 р. Глухів почали осаджати [11, с. 277, 303]. Отже, можна зробити висновок, що вдруге Батурин було осаджено близько 1640 р.

Під час розгортання повстання під проводом Б. Хмельницького проти польсько-шляхетського панування, у червні-липні 1648 р. люди з Переяславської, Ніжинської та інших волостей, зруйнувавши Лубни, мали намір те саме зробити з іншими містами, зокрема й з Батурином [1, с. 26]. Цього разу лиха доля оминула, і місто-фортеця не постраждало, проте, згодом у Батурині було знищено багато поляків; майно їхнє позабирано, а «жони шляхецкие зостали жонами козацкими» [12, с 52].

Після воз'єднання України з Росією, у лютому 1654 р., було зроблено опис Ніжинського полку, до якого входила й Батуринська сотня. Згідно цього опису, місто мало наступний вигляд: «город Ботурин стоит подле реки Семи, под городам течет в реку Сем озера Поповка, около посаду с трех сторон к озеру зделан город земленой вал, по обе стороны того валу огороджено дубовым бревенем, в том земленом городе зделаны трое ворота проезжие, на двух воротех башни покрыты тесом, на третих воротех башни нет, глухих науголных шесть башен башни без верхов, окола того же земленого города с трех сторон к горе зделан ров, а с четвертые стороны по горе от того земленого города вверх к озеру огороженого стоячим острогом, башен по той острожной стене нет, межи того острожной стены к воде рытвиною зделаны ворота, да в том же городе по башням и по стене девет пищалей чюгунные железные, да в том же городе поставлено церковь древеная во имя святителя великого Николы Чюдотворца у тое церкви служащий поп Офанасей...» [1, с 40-41].

Оскільки в цьому описі не уточнено, з якої сторони під Батурином протікало озеро Поповка, а лише зазначено, що «около посаду с трех сторон к озеру сделан город, земляной вал,. в том земляном городе сделаны трое ворота проезжие.» [1, с. 39], то підсумовуємо, що озеро знаходилося з протилежної до річки сторони, бо, очевидно, на тій стороні з боку річки було природнє загородження - висока круча, а з інших трьох сторін, що від озера, зроблені штучні загородження; виїзд із міста був у напрямку того ж озера. Тобто, цим спростовуються попередні наукові висновки щодо розташування озера відносно міста, адже вважалося, що власне озеро було біля річки. Отже, на нашу думку, таким єдиним місцем, де міг бути розміщений стародавній Батурин, є місце, що знаходиться неподалік Мазепиного городка, на території Шовковиці, що за 1,5 км від сучасного Батурина. Ця територія найбільш точно відповідає вищезазначеному опису: з одної сторони висока круча, під якою протікає Сейм, з протилежної - озеро, яке було з'єднане зі ставом Білін- ним, і під час весняної повені його води впадали у Сейм через річку Шелковицю. Вважаємо, що саме та водойма в описі присяжних книг локалізується як озеро Поповка.

Також варто зазначити, що з метою кращої обороноздатності фортеці дорога з Києва до Москви не перетинала місто, а була об'їзною, тобто до переправи на Сеймі неможливо було потрапити через жодну з веж - Київську, Сосницьку чи Конотопську. Ця дорога безпосередньо перед Київською брамою повертала праворуч та проходила попід фортецею, і, минувши Конотопську вежу, спускалася вниз до переправи. Стосовно всіх міських (їх було 3) проїжджих веж, то вони призначалися для в'їзду та виїзду міщан за власними потребами. У місто аби кого не впускали, адже на входах до брам вартували московські стрільці [2, с. 430]. Цей маршрут відповідав руху по сучасній вул. Самойловича від № 1-17, далі попід Семенковою горою вниз до Сейму і по мосту через річку на Матіївку - Алтинівку - Глухів - Москву. Цим шляхом та переправою користувалися доти, доки у 60-х рр. ХХ ст. був збудований трохи вище по течії бетонний міст.

У вересні 1654 р. наказний гетьман І. Золотаренко попросив царя Олексія Михайловича про пожалування йому Батурина. Того ж дня цар надав йому місто у володіння, яке в серпні 1655 р. згоріло [1, с. 40, 41]. Та й сам І. Золотаренко того ж року загинув у бою під Биховом (сучасна Білорусь).

Вважається, що після тієї трагедії мешканці Батурина повністю відновили і міську забудову, і фортецю. Ми маємо іншу точку зору. Оскільки Батуринський монастир був віддалений від власне міста, то пожежа, яка у 1655 р. спустошила стародавній Батурин, у якому загинула і згадана в описі 1654 р. церква в ім'я Миколи Чудотворця [1, с. 40], монастирю не загрожувала. На нашу ж думку, в часи лихоліть дуже складно було відновлювати місто після пожежі, тому батуринцям нічого не лишалося, як перебратися жити за монастирські мури і заснувати там уже нове місто, зберігши при цьому стару назву - Батурин. Незначна відстань між спаленим містом і монастирем, належним чином захищена монастирська територія та інші фактори сприяли швидкому відродженню нового, добре укріпленого міста. Саме це дає підставу вважати 1655 р. датою народження Батурина, у якому ми нині мешкаємо.

Уже в новому Батурині у 1663 р. гетьман Іван Брюховецький підписав так звані Батуринські (Березневі) статті, восени того ж року разом з козаками присягнули царю [4, с .11], а наступного 1664 р. польський король Ян Казимир навіть не наважився штурмувати фортецю, адже «моцна и люду немало военного при гетмани Бруховецком так казацкого, яко теж и московского... до фолварков не допущают», рушивши зі своїм військом до Коропа [1, с. 43]. Цей факт може свідчити про міць колишніх монастирських укріплень - мурів нового Батурина.

Вирішальним фактором для обрання Батурина гетьманською резиденцією у 1669 р. була не міць його мурів, а те, що більшість великих міст Лівобережжя - Ніжин, Чернігів та Переяслав - були попалені та спустошені під час антимосковського повстання 1668 р. Тож, після обрання в 1669 р. Д. Ігнатовича гетьманом, а Батурина - гетьманською столицею [2, с. 138], необхідно було відразу розпочати облаштування адміністративних приміщень, арсеналу зброї, складів продовольства, гетьманського будинку тощо. Для розміщення цих об'єктів якнайкраще підходила територія Литовського замку. З того часу міські (у минулому монастирські) фортифікаційні споруди підтримувалися в належному стані : гетьман Ігнатович розпочав масштабні роботи щодо їхньої модернізації. Тривали вони упродовж 15 років і закінчилися за гетьманування

І.Самойловича (1672-1687 рр.) [2, с. 138]. Мазепі дісталося вже модернізоване місто і тому, імовірно, він не переймався ремонтом міських мурів, бо у 1700 р. подорожуючий монах Леонтій зазначав, що мури у гетьманській столиці осунулися, навіть у Глухові все краще [2, с. 430]. В.Л. Кочубей навесні 1707 р. зазначав, що фортечні мури не ремонтувалися 20 років (мабуть з часів Самойловича - авт.). Дослідник батуринської старовини В. Бондаренко наголошував, що в кінці ХУІІ ст. А. Зернікау склав проєкт укріплення Батурина, реалізація якого, очевидно, була здійснена «за правилами фортифікації». У книзі «Слово похвальное», що вийшла в 1709 р. про це сказано: «Батурин - град крепкий и местом самый неприступный» [24, с. 15]. Мабуть мури тоді таки були полагоджені Мазепою, бо інакше як пояснити тривале бомбардування Батурина Меншиковим, доки не виникла пробоїна в його укріпленні [1, с. 111].

Буремні події початку XVIII ст., що мали руйнівні наслідки для Батурина, відкинули його відродження аж на пів століття. Звичайно ж, люди згодом почали повертатися до своїх домівок. Гетьман І. Скоропадський дозволив селитися на погорілих пустих місцях, а дехто жив у вцілілих будинках [1, с. 118]. Життя тривало, місто поступово відроджувалося, про що свідчать записи Актової книги батуринської ратуші за 1717 р. Тоді вже містом управляли отаман, сотник, війт, писар та ін. [1, с. 113].

З 1726 р. Батурин належав Меншикову [1, с. 117], з 1729 р. - гетьману Д. Апостолу, 1733 р. - Чернігівській єпархії, з 1750 р. - гетьману Кирилу Розумовському, проте фортечні мури вже ніхто не ремонтував. В останній чверті ХVIII ст., у зв'язку з виходом Росії до Чорного моря і ліквідацією зовнішньої загрози, фортеці на Чернігівщині втратили оборонне значення і почали руйнуватися. Вали використовувалися для виварки селітри. Топографічні залишки фортець на Чернігівщині збереглися, зокрема, і в Батурині [3, с. 569].

Отже, центр сучасного міста Батурин розміщений в межах Батуринської фортеці, яка з середини ХVП ст. займала територію стародавнього Батуринського Троїцького монастиря. Він, вірогідно, свого часу виник як печерний монастир, а пізніше займав територію тієї локації, що нині вважається Литовським замком. Монастир названий Троїцьким на честь головного храму - церкви Живоначальної Трійці.Також на його території була розміщена церква Успіння Пресвятої Богородиці. Монастир був обнесений частоколом з надбрамною дерев'яною дзвіницею та знаходився над озером, яке протікало від кругового руху через парк Кочубея до кінцевого будинку сучасної вулиці Самойловича. Троїцький монастир виник приблизно в Литовську добу, а завершив існування у 1655 р, після перенесення Батурина на його територію.

Джерела

1. Батурин: сторінки історії : Збірник документів і матеріалів / Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка та ін. ; Редколегія : О.Б. Коваленко та ін. Чернігів : КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2009. 786 с.

2. Батуринська старовина : збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії / Коваленко В., Когут З. К. : Вид. Олени Теліги, 2008. 479 с.

3. Чернігівщина : енциклопедичний довідник. / за ред. А.В. Ку- дрицького. Київ : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М.П. Бажана, 1990. 1005 с.

4. Павленко С. Загибель Батурина. 2 листопада 1708 р. К. : Вид- чий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 268 с.

5. Вечерський В. Невідома Україна. Серія : Гетьманські столиці. К. : вид. «Наш час», 2008. 320 с.

6. Руденок В. Нововідкритий підземний храм в Антонієвих печерах в Чернігові. Чернігівська старовина: збірник наукових праць, присвячений 1300-літтю Чернігова. Чернігів : «Сіверянська думка», 1992. С. 42-45.

7. По історичних містах Київської Русі. Фотопутівник / Автор : Малахов Д., Дерлеменко Є. К. : «Мистецтво», 1990. 311 с.

8. Таранушенко С. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918-1932 рр. Харків : Видавець Савчук О.О., 2011. 692 с.

9. Кравченко О. Планування та устрій монастирів козацької доби Охтирського та Сумського Слобожанських полків. Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: збірник наукових праць. Вип. 19. К., 2010. С. 59-66.

10. Адруг А. Архітектура Чернігова другої половини XVII - початку XVIII століть. Чернігів : Вид-во Чернігів. ЦНТЕІ, 2008. 223 с.

11. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648. К. :«Темпора», 2006. 496 с.

12 Літопис Самовидця / підтог. Я. Дзира, Київ : Вид. «Наукова думка», 1971. 208 с.

13. КрупицкийБатуринскийТретье - классный мужеский монастир Св. Николая. Черниговские епархиальные известия.Чернигов. 1862. С. 1-43.

14. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии Т. 2. Полк Нежинский. К., 1893.

15. Логвин Г. По древним городам Северской земли - Чернигову, Новгороду-Северскому, Глухову, Путивлю. Очерк. М. : «Искусство», 1980. 288 с.

16. Кравченко О. Осадчий Є. Печерний скит козацької добипоблизу с. Рясне. Середньовічні старожитності Центрально-східної Європи. Чернігів, 2010. С. 126-127.

17. Литовченко В. Таємниці старого монастиря. Гарт№ 30, 22.07.2004. С. 6.

18. Сагдиев Т. Самураи русских монастырей. Загадки истории. № 43. 2020. С. 28.

19. Дем'яненко Р. Скарбниця таїн. Гарт,№ 51, 15 грудня 2000. С. 12.

20. Храм у печері. Гарт,№ 46 15.11.2012. С. 1, 12.

21. СпогадиМиколиВасильовичаКіяшкапро минувшину Батурина. Приватнийархів автора.

22. Спогади Валентина В'ячеславовича Кузька про Батурин. Приватнийархів автора.

23. СпогадиВолодимираІвановича Червонящого про минуле Батурина. Приватнийархів автора.

24. Батуринська старина: збірник статей Віктора Бондаренка / упор. Блажко Ю.А., КіяшкоЛ.Г. Ніжин :Аспект-Поліграф, 2011. 168 с.

References

1. Kovalenko, O.B. (2009). Baturyn: storinkyistorii: Zbirnykdokumentivimaterialiv [Baturyn: pages of history: collection of documents and materials].

Chernihiv. [in Ukrainian].

2. Kovalenko, V. (2008). Baturynskastarovyna: zbirnyknaukovykh prats, prysviachenyi 300-littiu Baturynskoitrahedii.[Baturyn antiquity: a collection of scientific works].Kyiv: Vyd. OlenyTelihy. [in Ukrainian].

3. Kudrytskyi, A.V. (Comps.) (1990). Chernihivshchyna: entsyklopedychnyidovidnyk [Chernihiv region: encyclopedic reference book]. Kyiv: «UkrainskaRadianskaEntsyklopediia» imeni M.P. Bazhana. [in Ukrainian].

4. Pavlenko, S. (2008). ZahybelBaturyna. 2 lystopada 1708 r. [ The death of Baturin. November 2,1708]. Kyiv: Vyd-chyi dim «Kyievo-Mohylianskaakademiia». [in Ukrainian].

5. Vecherskyi, V. (2008). NevidomaUkraina. Seriia: Hetmanskistolytsi [Ukraine is unknown. Series: Hetman's capitals]. Kyiv: vyd. «Nash chas». [in Ukrainian].

6. Rudenok, V. (1992). Novovidkrytyipidzemnyikhram v Antoniievykhpecherakh v Chernihovi. [Newly opened underground temple in Anthony's Caves in Chernihiv.]. Chernihivskastarovyna: zbirnyknaukovykh prats, prysviachenyi 1300-littiu Chernihova, pp. 42-45. Chernihiv: «Siverianska dumka». [in Ukrainian].

7. Malakhov, D., Derlemenko, Ye. (1990). Po istorychnykhmistakhKyivskoiRusi. Fotoputivnyk [In the historical cities of Kievan Rus. Photo guide]. Kyiv: «Mystetstvo». [in Ukrainian].

8. Taranushenko, S. (2011). Naukovaspadshchyna. Kharkivskyi period. Doslidzhennia 1918-1932 rr. [Scientific heritage. Kharkiv period. Research of 1918-1932].Kharkiv. [in Ukrainian].

9. Kravchenko, O. (2010). Planuvanniata ustriimonastyrivkozatskoidobyOkhtyrskohota SumskohoSlobozhanskykhpolkiv [Planning and organization of the monasteries of the Cossack era of the Okhtyrka and Sumy Slobozhansk regiments]. Novi doslidzhenniapamiatokkozatskoidoby v Ukraini: zbirnyknaukovykh prats. issue 19, рр. 5966.Kyiv. [in Ukrainian].

10. Adruh, A. (2008). ArkhitekturaChernihovadruhoipolovyny XVII - pochatku XVIII stolit [Architecture of Chernihiv in the second half of the XVII - early XVIIIcenturies]. Chernihiv: Vyd-vo Chernihiv. TsNTEI. [in Ukrainian].

11. Kulakovskyi, P. (2006). Chernihovo-Sivershchyna u skladiRechiPospolytoi 1618-1648 [Chernihovo-Sivershchyna as a part of the Polish-Lithuanian Commonwealth 1618-1648]. Kyiv «Tempora». [in Ukrainian].

12. Dzyra, Ya. (1971). LitopysSamovydtsia [Chronicle of Samovydtsia]. Kyiv: «Naukova dumka». [in Ukrainian].

13. KrupytskyiBaturynskyiTrete - klassnuimuzheskyimonastyrSv. Nykolaia [KrupitskyBaturinsky the third is a classy monastery of St. Nicholas]. ChernyhovskyeEparkhyalnueyzvestyia, pp. 1-43. (1862). Chernyhov. [in Russian].

14. Lazarevskyi, A. (1893). OpisanyeStaroiMalorossyy[Description of Old Malorossii].Vol. 2. Polk Nezhynskyi. Kiev. [in Russian].

15. Lohvyn, H. (1980). Po drevnymhorodamSeverskoizemly. Chernyhovu, Novhorodu-Severskomu, Hlukhovu, Putyvliu. Ocherk [In the ancient cities of the Seversky land. Chernigov, Novgorod-Severskiy, Glukhov, Putivl]. Moskva: «Iskusstvo». [in Russian].

16. Kravchenko, O., Osadchyi, Ye. (2010). Pechernyiskytkozatskoidobypoblyzu s. Riasne [Cave hermitage of the Cossack era near the village Riasne]. SerednovichnistarozhytnostiTsentralno-skhidnoiYevropy, pp. 126-127. Chernihiv. [in Ukrainian].

17. Lytovchenko, V. (2004). Taiemnytsistarohomonastyria [Secrets of the old monastery]. «Hart», 30, p.6. [in Ukrainian].

18. Sahdyev, T. (2020). Samurai russkikhmonasturei [Samurai of Russian monasteries]. «Zagadky оstorоо»,43, p. 28. [in Russian].

19. Demianenko, R. (2000). Skarbnytsiatain [Treasury of mysteries]. «Hart»,51, p. 12. [in Ukrainian].

20. Khram u pecheri. [The temple in the cave]. (2012). «Hart», 46, 1; 12. [in Ukrainian]

21. SpohadyKiiashkaMykolyVasylovycha pro mynuvshynuBaturyna. Zberihaiutsia u pryvatnomuarkhiviavtora. (unpublished)

22. SpohadyKuzkaValentynaViacheslavovycha pro Baturyn. Zberihaiutsia u pryvatnomuarkhiviavtora. (unpublished)

23. SpohadyChervoniashchoho Volodymyr Ivanovych pro mynuleBaturyna. Zberihaiutsia u pryvatnomuarkhiviavtora. (unpublished)

24. Blazhko, Yu.A., Kiiashko, L.H. (Comps.) (2011). Baturynskastaryna: zbirnykstateiViktoraBondarenka. [Baturyn antiquity: a collection of articles by Viktor Bondarenko]. Nizhyn: Aspekt-Polihraf. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru