Втрачені храми Борисполя (за експедиційними матеріалами Поліни Кульженко і Марії Вязьмітіної 1924 року)

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

ВТРАЧЕНІ ХРАМИ БОРИСПОЛЯ (ЗА ЕКСПЕДИЦІЙНИМИ МАТЕРІАЛАМИ ПОЛІНИ КУЛЬЖЕНКО І МАРІЇ ВЯЗЬМІТІНОЇ 1924 РОКУ)

Під час колективної одноденної екскурсії (експедиції), проведеної в червні 1924 року студентами Київського археологічного інституту під орудою Данила Щербаківського до Борисполя (нині - місто Київської області), Поліна Кульженко (1891/1892-1982) і Марія Вязьмітіна (1896-1994) обстежили та описали три тамтешні церкви - Михайлівську, Різдва Богородиці й так звану Книшівську (кладовищенську). З огляду на втрату згаданих храмів у 1930-х роках, у статті систематизовано та введено до наукового обігу відомості про час спорудження перебудови, матеріал, конструктивні й стильові особливості, планувальну структуру храмів і дзвіниць, їхніх фундаторів, а також про іконостаси, окремі образи, хрести, шати, корогви, що зберігалися в них.

Ключові слова: експедиція, Бориспіль, церква, дзвіниця, ампір, іконостас, ікона, хрест.

бориспіль втрачені храми відомості

Притаманна останнім десятиліттям прискіплива дослідницька увага до експедиційних матеріалів учених, зокрема музейників 1920-х років, спричинена головно станом збереженості національної культурної спадщини. Унаслідок масового руйнування монументальних архітектурних пам'яток у 1930-х роках, насамперед церков і їхніх дзвіниць, та втрати (знищення) іконостасних ансамблів, образів, різноманітного церковного начиння навіть у тих випадках, коли самі споруди вціліли, вербальні описи та візуальні матеріали (замальовки, світлини тощо) попередників набувають статусу важливого, а почасти єдиного джерела в процесі студіювання тих чи інших мистецьких артефактів у видовому, типологічному, іконографічному, регіональному та інших аспектах. До того ж нерідко вони допомагають ідентифікувати, атрибутувати низку творів з музейних колекцій, походження яких в обліковій документації свого часу не віднотували (або ж облікову документацію втрачено).

Поряд із провідними фахівцями, до обстеження та опису сакральних пам'яток у 1920-х роках долучалася наукова молодь, зокрема студенти (слухачі) Київського археологічного інституту. Переважно вони готували доповіді (реферати) на підставі натурних обстежень пам'яток, проведених під час колективних екскурсій (експедицій) разом із викладачами вишу, мандрівок у складі невеличких груп на чолі з керівником семінару або самостійних студій у період канікул і свят. В особових фондах викладачів та студентів Інституту відклалися окремі з них, проте найбільш повно про характер доповідей, що акумулювали експедиційні напрацювання, можемо судити завдяки збереженому корпусу матеріалів одноденної експедиції, проведеної 5 червня 1924 року під керівництвом Д. Щербаківського до містечка Борисполя (нині - місто, районний центр Київської області) [1].

Матеріали експедиції вже неодноразово привертали увагу дослідників, зокрема І. Ходак і А. Ставицької, які здебільшого обмежувалися фіксацією факту її проведення, переліком основних доповідей або стисло викладали, аналізували зміст деяких із них [2, с. 197, 286; 3, с. 119; 4, с. 55-56; 5, с. 68].

Рис. 1. Надбанні хрести Книшівської та Михайлівської церков у Борисполі. Замальовка 1924 року. НА ІА НАН України

бориспіль втрачені храми відомості

Так, в одній із розвідок А. Ставицька стисло охарактеризувала доповідь П. Кульженко і М. Вязьмітіної «Церкви м. Борисполя», подала деякі відомості про конструктивні особливості храмів, зосередившись на описі надбанних хрестів [6], натомість інші важливі подробиці про станкові твори (крім ікони «Христос - лоза виноградна»), їхні стильові й іконографічні особливості, дати створення, вкладників, майстрів залишилися поза увагою авторки.

Мета статті полягала в систематизації та введені до наукового обігу вербальних і візуальних відомостей про три бориспільські храми та збережені в них твори сакрального мистецтва на підставі доповіді П. Кульженко і М. Вязьмітіної «Церкви м. Борисполя» Авторизований машинопис розвідки, написаної російською мовою, зберігається в особовому фонді Д. Щербаківського [7]. Переклад цитат із цього документа належить І. Ходак.. Водночас розглядуваний архівний документ дає змогу поглибити уявлення про процес фахового становлення обох дослідниць, які згодом долучилися до розвою провідних київських музеїв Стислі біобібліографічні довідки про актрису, мистецтвознавицю, музейницю, викладачку Поліну Аркадіївну Кульженко (уроджену Голубкову, 1891 чи 1892-1982) та мистецтвознавицю, археологиню, музейницю, бібліотекарку Марію Іванівну Вязьмітіну (1896-1994) див. у додатках монографії про Н. Коцюбинську [4, с. 386-387, 367-369]., та підготовку істориків мистецтва в Київському археологічному інституті загалом.

Джерельну базу статті насамперед сформували доповіді студентів Київського археологічного інституту, підготовлені за результатами експедиції 1924 року до Борисполя, що відклалися в особовому фонді Д. Щербаківського (ф. 9) у науковому архіві Інституту археології Національної академії наук України (далі - НА ІА НАН України) [1], головно доповідь П. Кульженко і М. Вязьмітіної «Церкви м. Борисполя» та виконані ними замальовки надбанних хрестів трьох церков і дзвіниці одного з них та двох фасадів Книшівського храму [7]. Для порівняльного аналізу було залучено інші експедиційні матеріали студентів Інституту, присвячені культовим об'єктам, серед яких - «Грецькі церкви м. Ніжина», «Покровська церква м. Переяслава» Р. Гельмана [8; 9], «Михайлівська церква Переяслава» В. Єршової (Єрисової?) та Л. Терпиловської [10], що збереглися в особовому фонді Ф. Ернста в Архівних наукових фондах рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України (далі - АНФРФ ІМФЕ).

Рис. 2. Надбанні хрести дзвіниці й церкви Різдва Богородиці в Борисполі. Замальовка 1924 року. НА ІА НАН України

Отже, 5 червня 1924 року П. Кульженко і М. Вязьмітіна оглянули чотири з п'яти бориспільських церков - Михайлівську, Різдва Богородиці, так звану Книшівську на кладовищі й Борисоглібську, але описали лише перші три з них. Оскільки всі три згадані храми Борисполя знищено в 1930-х роках [11, с. 47-48], експедиційні матеріали 1924 року набувають особливої цінності.

Класифікувавши передусім чотири оглянуті храми за кількістю бань (Михайлівський - п'ятибанний, решта три - однобанні), дослідниці послідовно охарактеризували Михайлівський, Різдва Богородиці (у доповіді - Богородичний) і Книшівський. При цьому вони фіксували час побудови церкви та дзвіниці, матеріал, з якого їх споруджено, місце розташування дзвіниці щодо церкви, часом їхню планувальну структуру, відомості про фундаторів тощо. Наприклад, П. Кульженко і М. Вязьмітіна зазначили, що споруджену 1774 року й перебудовану 1898 року дерев'яну церкву архангела Михаїла з'єднано невеличким переходом із дзвіницею, поставленою майже впритул до неї. Натомість камінна церква Різдва Богородиці, зведена на початку ХІХ ст. в стилі ампір, була поштукатурена й помащена в білий колір, а в плані мала латинський хрест. У тому самому стилі побудували дзвіницю, щоправда, авторки назвали його «невдалим ампіром» з огляду на брак висотної гармонійності трьох її ярусів.

На відміну від Богородичної, план ампірної однобанної церкви з невеличкою дзвіницею на Книшівському кладовищі наслідував рівнобічний грецький хрест. Мурований і поштукатурений храм вирізнявся чотириколонним портиком, фронтон якого, як і фриз загалом, було прикрашено модульйонами (модильйонами), тобто архітектурними деталями у вигляді кронштейна із завитком, що підтримували винос карнизної плити в антаблементі, хоча могли слугувати і суто декоративними елементами. Чотириколонний портик мала й розташована в кутку кладовища ампірна дзвіниця, два яруси якої різнилися і планом, і матеріалом, з якого їх було зведено: якщо в основу мурованого першого ярусу поклали видовжений прямокутник, то другий дерев'яний ярус мав восьмикутну форму. Описуючи церкву на кладовищі, П. Кульженко і М. Вязьмітіна віднотували переказану місцевими мешканцями історію про її фундатора - поміщика Книша, котрий начебто вирізнявся такою скупістю, що вбив власного сина, який роздавав селянам хліб під час голоду. На підтвердження цієї легенди вони навели напис на залізній плиті, вмурованій з лівого боку церкви, у якому йшлося про поховання Юхима й Параски Книшів, перший з яких відійшов 19 жовтня 1859 року, а друга - 2 жовтня 1861 року: «Здесь покоится прахъ. // Ефимія и Параскевіи // Книшовыхъ // Умершихъ 1-й 1851-го года // октября 19-го дня // 2-й 1861-го г. октября 2-го/о дня» [7, арк. 3].

Серед конструктивних елементів церков дослідниці виокремили бані, зокрема, на Михайлівській зауважили грушоподібну, а на Книшівській - напівсферичну баню, з вигнутими краями, на восьмигранному барабані, що закінчувалася маленьким тамбурчиком зі сферою, на якій стояв хрест. Дещо детальніші відомості наведено про купол церкви Різдва Богородиці: початково він був дерев'яним, але після пожежі, що трапилася за тридцять чотири роки до їхніх відвідин Борисполя, його замінили мурованим, напівсферичним, на восьмигранному барабані, в оздоблені якого вони угледіли вплив дерев'яного зодчества. Новий купол, на їхнє переконання, не гармоніював із загальною масою храму.

П. Кульженко і М. Вязьмітіна не лише охарактеризували форму бань бориспільських церков, але й, здавалося б, невиправдано багато місця відвели описам надбанних хрестів (як давніших, вочевидь, XVIII ст., на центральній бані та дзвіниці Михайлівської церкви, так і виготовленого якихось вісімнадцять років тому коштом Андрія Височина на куполі церкви Різдва Богородиці), ніби намагаючись вербально реконструювати їх до найдрібніших мережаних деталей. Ось, скажімо, як вони описали хрести на Михайлівському храмі та його дзвіниці: «Хрести золочені, стоять на сфері і мають в своїй основі півмісяць, у центрі на місці перехрещування - круг, з якого в різні боки розходяться візерункові прикраси. Увесь хрест ажурний, вертикальний і горизонтальний, боки його складаються із трьох тонких ліній, з'єднаних між собою зигзагами, що переплітаються. Кінці прикрашено ажурними візерунковими розгалуженнями в трьох напрямах. В основі ці розгалуження йдуть лише в два боки. Хрест закінчується маленькими хрестиками із золотими голками, що розходяться в усі боки, утворюючи сяйво. Ажурні прикраси, що закінчують кінці хреста, складаються із чотирипелюсткових квіточок, внутрішні боки яких почорнено, що надає цим прикрасам особливої гри світла й тіні» [7, арк. 1].

Замальовка 1924 року. НА ІА НАН України

Утім, навіть такої багатослівної деталізації їм видалося недостатньо, тому чотири із семи малюнків, докладених до доповіді, вони присвятили саме церковним хрестам - на дзвіниці та центральній бані Михайлівської церкви (очевидно, одного типу), на бані і дзвіниці церкви Різдва Богородиці й на Книшівській церкві. Прискіплива увага саме до надбанних хрестів навряд чи була випадковою, здогадно, на фіксацію цього типу пам'яток їх орієнтував керівник експедиції Д. Щербаківський, у сфері зацікавлень якого вони перебували щонайменше від 1900-х років, що потверджує комплекс замальовок, які відклалися в його особовому фонді в НА ІА НАН України. Не слід забувати, що церковним хрестам відвів суттєве місце брат науковця, Вадим, у першому томі альбому «Українське мистецтво» [12, с. 33-38], а згодом солідну публікацію про них авторства О. Гуцала [13] умістили в першому збірнику Секції мистецтв Українського наукового товариства, виданням якого опікувався Д. Щербаківський.

В інтер'єрах Михайлівської та Богородичної церков дослідниці зауважили іконостаси. На жаль, у першому з них вони лише зафіксували кількість ярусів і пізній час постання (шестиярусний іконостас другої половини ХІХ ст.), висловивши думку, що він не становить інтересу з художнього боку. Водночас П. Кульженко і М. Вязьмітіна навели написи на трьох медальйонах, розміщених на дерев'яному аналої, що залишився від давнішого опорядження Михайлівської церкви.

Рис. 4. Книшівська церква в Борисполі. Бічний (південний) фасад. Замальовка 1924 року. НА ІА НАН України

Написи засвідчували, що попередній іконостас спорудили 1798 року «старанням» священника Симеона Шираєвського й ктитора Василя Дранника, коштом громадським усіх прихожан і «добро- хітних датєлєй» [7, арк. 1 зв.]. Отже, їм вдалося зафіксувати відомості про час створення конкретного іконостаса, які в комплексі з повідомленням про чинний на той час іконостас другої половини ХІХ ст. давали цінний матеріал для з'ясування питання часу побутування іконостасів у церквах і причини їхньої заміни.

На відміну від Михайлівського, у храмі Різдва Богородиці П. Кульженко і М. Вязьмітіна описали конструкцію ампірного іконостаса з увігнутою середньою частиною, шістьма колонами (чотири з них містилися посередині, а дві - з боків) і аттиком, що включав зображення Євангелія, хреста, потира тощо, а також Царські врата. При цьому дослідниці визнали золочені дерев'яні Царські врата з колонкою посередині, у різьбленні якої використано мотив виноградної лози, характерним зразком київського сніцарства, що засвідчує добре ознайомлення з відповідними творами. Крім знання центрів розвитку тих чи інших видів мистецтва та поширеності певної іконографії, дослідниці продемонстрували обізнаність із технічними прийомами виготовлення іконостасів (за їхнім твердженням, їх різьбили з липи, вкривали шаром гіпсу й перед золоченням фарбували у червоний колір, що надавало золотому тлу особливої теплоти).

Серед уміщених в іконостасі церкви Різдва Богородиці образів найцікавішим, на переконання авторок, була намісна «Богоматір з немовлям», що вирізнялася «строгим шляхетним письмом», видовженим, жовтувато-рожевим овалом обличчям Діви Марії з мигдалеподібними очима. Утім, увагу вони зосередили не на малярських особливостях образа, а на його гаптованій ризі, яку, на їхній погляд, могла виконати ігуменя Вознесенського монастиря в Києві Марія Магдалина - матір гетьмана Івана Мазепи, принаймні в тому, що пам'ятка походила саме з цієї обителі дослідниці не сумнівалися. Серед мотивів шитої сріблом ризи в доповіді віднотовано не лише квіткові узори та зірочки, вертикальні лінії, але й герб з літерами «Е // Ц П // В В // З П», розшифрований авторками як «его пресветлого величества войска Запорожского, полковника...» [7, арк. 2]. Щодо срібної карбованої шати кінця XVIII ст. на намісному образі Ісуса Христа (у лівій руці тримав сферу із зображенням рослин, будинків і церков, хмар), то її мушлеподібні оздоби дозволили охарактеризувати твір як зразок стилю рококо періоду занепаду.

Поза намісними образами іконостаса церкви Різдва Богородиці П. Кульженко і М. Вязьмітіна зафіксували факт зберігання давніх ікон у дзвіниці Михайлівської церкви, серед яких - образи Богоматері кінця XVII - початку XVIII ст. та архістратига Михаїла (обидва зі срібним рельєфним тлом, обидва суттєво «поновлені»), Христа в ряд зі святими (вірогідно, «Деісус»), Онуфрія Великого. Важливим слід визнати зауваження дослідниць про типовість не лише видовженої ікони Христа зі святими з ритмічною повторюваністю фігур, але й ікони св. Онуфрія з довгою (до землі) бородою, що слугує одним із численних свідчень поширеності в Україні культу цього пустельника.

В інтер'єрі Михайлівської церкви інтерес дослідниць викликала написана на полотні ікона євхаристійної тематики «Христос - лоза виноградна» («Христос-виноградар»), що, за їхнім свідченням, доволі рідко траплялася на початку ХХ ст. Іконографія образа доволі типова: у центрі зображено Христа, з боку якого проростала виноградна лоза, що обвивала хрест і з грона якої Христос вичавлював у чашу сік. Обабіч було зображено ангела (авторки вважали його архангелом Гавриїлом), а ось чашу тримав у руках не ще один ангел, як зазвичай можна спостерігати на українських іконах розглядуваного сюжету, а якийсь святий. Тут знову-таки мусимо нагадати, що дослідженню цього іконографічного типу в контексті символіки виноградної лози в українському мистецтві присвятив окрему розвідку керівник експедиції [14, с. 62-69]. Також в Михайлівському храмі зберігалися дві корогви ковальського й шевського цехів із зафіксованими іменами цехмайстрів - Юхима Тютюна та Андрія Кошмана відповідно.

Рис. 5. Напис на аналої в Михайлівській церкві в Борисполі. НА ІА НАН України

Крім ікон, увагу П. Кульженко і М. Вязьмітіної в інтер'єрі церкви Різдва Богородиці привернули хрести. Нижня частина срібного хреста, виготовленого у XVIII ст., мала, на думку авторок, пізніше походження. Щодо трьох дерев'яних хрестів, оправлених у срібло, то на них збереглися дати й імена жертводавців: перший з них, датований 1721 роком, переробили 1809 року коштом Івана Афенді- на, другий (кінця XVII ст.) виготовили (?) коштом Бориса Сотника, третій (1793 року) - священника Петра Яворського. Ще цікавішим дослідницям видалося Євангеліє в червоній оксамитовій оправі з рокайльними срібними наріжниками та «Розп'яттям» у центрі.

Як порівняти доповідь П. Кульженко і М. Вязьмітіної з іншими доповідями студентів Київського археологічного інституту, підготовленими за результатами натурного обстеження церков, то загалом вона має схожу структуру, хіба дослідниці обмежилися суто експедиційними спостереженнями, не залучали літературні джерела й суттєво більше місця відвели фіксації / опису станкових творів.

Отже, розвідка «Церкви м. Борисполя», підготовлена П. Кульженко й М. Вязьмітіною за результатами студентської екскурсії (експедиції) 5 червня 1924 року, суттєво доповнює відомості про три втрачені в 1930-х роках церкви згаданого міста - архангела Михаїла, Різдва Богородиці й так звану Книшівську (на кладовищі), оскільки містить вказівки не лише на дату спорудження / перебудови, матеріал, конструктивні й стильові особливості, планувальну структуру храмів, а й на форми надбанних хрестів, час виготовлення, конструкцію та фундаторів деяких іконостасів, найцікавіші, з погляду авторок, намісні й деякі інші образи поширеної іконографії, мотиви іконостасного дерев'яного різьблення, гаптовані шати, корогви (включно з фіксацією імен цехмайстрів). Перспективи дослідження пов'язані з виявленням нових вербальних і візуальних матеріалів про розглядувані храми, що дозволить повніше осягнути планувальні, конструктивні, іконографічні, стильові особливості сакрального мистецтва регіону XVIII - початку ХХ ст.

ДЖЕРЕЛА

1. Науковий архів Інституту археології (далі НА ІА НАН України), ф. 9, спр. 79, арк. 1-59, мал. 1-51.

2. Ходак І.О. Наукова діяльність Данила Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ століття : дис. ... канд. мистецтвознав. : 17.00.05 / Київ, 2010. 451 с. : іл.

3. Ходак І. Науково-дослідна кафедра мистецтвознавства: початковий етап діяльності (1922-1924). Студії мистецтвознавчі. 2014. Чис. 2. С. 109-125.

4. Ходак І. Наталя Коцюбинська і Кабінет українського мистецтва Всеукраїнської академії наук (з історії вітчизняного мистецтвознавства 1920-х - початку 1930-х років). Київ : ІМФЕ; Харків : Вид. О. Савчук, 2017. 448 с., 114 іл.

5. Ставицька А. Данило Щербаківський як викладач Київського археологічного інституту. Наукові записки з української історії: зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2015. Вип. 36. С. 65-69.

6. Ставицька А. Екскурсії слухачів Київського археологічного інституту до міста Борисполя (20-ті рр. ХХ ст.). Краєзнавство як феномен історичного розвитку та державотворення України: матеріали VI Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 80-й річниці утворення Київської обл. Бориспіль : ПП «Шевц», 2012. С. 327-336.

7. НА ІА НАН України, ф. 9, спр. 79, 3 арк., 7 мал. на 3 арк.

8. Архівні наукові фонди рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України (далі АНФрФ ІМФЕ), ф. 13, спр. 226, арк. 1-2 зв.

9. АНФРФ ІМФЕ, ф. 13, спр. 225, арк. 1-4 зв.

10. АНФРФ ІМФЕ, ф. 13, спр. 274, арк. 1-2 зв.

11. Йова Н.В., Гойда Т.М. Історія рідного краю. Бориспільщина від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Київ : Люксар, 2002. 142 с. : іл.

12. Щербаківський В. Українське мистецтво. І. Деревляне будівництво і різьба на дереві. Львів ; Київ, 1913. ХХ, 62 с. : іл.

13. Гуцало О. Надбанні хрести українських церков XVII-XVIII вв. Збірник Секції мистецтв Українського наукового товариства. Київ, 1921. Т. 1. С. 31-38.

14. Щербаківський Д. Символіка в українському мистецтві. І. Виноградна лоза. Збірник Секції мистецтв Українського наукового товариства. Київ, 1921. Т. 1. С. 55-74.

Khodak I.O.

Boryspil's lost churches (after the 1924 expeditionary materials of Polina Kulzhenko and Mariia Viazmitina)

During a joint daylong excursion (expedition) to Boryspil (now the city of Kyiv Region) conducted in June 1924 by students of the Kyiv Archeological Institute under the steerage of Danylo Shcherbakivskyi, Polina Kulzhenko (1891/1892-1982) and Mariia Viazmitina (18961994) surveyed and described three churches there, notably St. Michael's Church, the Church of the Nativity of the Virgin, and the so-called Knyshove Church (at the cemetery). Along with other materials of the expedition's participants, the report Churches of the Town of Boryspil prepared by them has also been preserved in a Danylo Shcherbakivskyi personal fund at the scientific archives of the Institute of Archeology of the National Academy of Sciences of Ukraine. In view of the loss of the mentioned churches in the 1930s, the article systematizes and scientifically introduces information on the time of construction / reconstruction, material, design philosophy and stylistic features, as well as planning structure of the churches and adjacent bell towers, and their founders.