Угорська революція 1956 року: причини, результати та уроки

Упродовж тринадцятирічного періоду розвитку Угорщини були забезпечені докорінні позитивні перетворення для угорських трудових класів при одночасному допущенні тяжких протиправних злочинів, масового насильства, ігнорування національних інтересів угорської нації. Методи керівництва М. Ракоші позначилися догматизмом і сектантством. Паралельно тому, як з провини керівництва у суспільстві нагромаджувалися негативні явища, допускалися помилки, зміцнювалися опозиційні сили, спроможні їх порушувати й вирішувати, здобуваючи більшу довіру і підтримку активної частини угорського народу.

Провідні опозиційні сили Угорщини не мали вагомих підстав для підтримки державницьких інтересів СРСР, тим більше не вважали за потрібне підтримувати його рішення щодо угорських кордонів. Радянські війська і адміністрація сприймалися в Угорщині як окупаційні, не дружні, керівництво яких не відображало угорських національних інтересів. Вперше вимоги вивести з Угорщини радянські війська пролунали ще 16 жовтня на мітингу за участю 1 тис. учасників у м. Дьор, де радикалізація подій набула особливої гостроти. Ці сили доти не вимагали демонтажу соціалістичного устрою, а їхні дії не мали антикомуністичного і антирадянського спрямування, поки СРСР не втрутився у внутрішні справи країни і не вдався до насильницького зупинення реформ, недопущення оздоровлення внутрішньополітичної обстановки.

Першим вагомим чинником для зміцнення опозиційних сил стало встановлення у 1948 р. однопартійної системи на чолі з УПТ, яку вони прагнули подолати шляхом проведення політичної реформи, позбавлення монопольної влади УПТ і запровадження багатопартійної системи. Наступною причиною зміцнення опозиції стала демократизація політичного життя в СРСР після смерті Й. Сталіна. Опозиційні сили змушували керівництво УПТ на чолі з М. Ракоші усунути серйозні політичні, економічні помилки, притягнути до відповідальності винуватців за вчинені злочини. Остаточна консолідація і зміцнення опозиційних сил прискорилося в умовах подолання культу особи в СРСР, відбулося посилення їхнього впливу на відторгнення сталінізму і ракошизму, подолання культу особи в Угорщині.

Радянське та угорське керівництво не задовольняло вимог опозиції, постійно їй протидіяло і не допускало їх реалізації. Насильницьке збройне втручання і придушення революційних сил було останньою акцією Москви, адже інші методи виявилися неефективними і програшними.

Рушійною силою Угорської революції були політичні кола, опозиційні партії, які переслідували політичні завдання: виведення радянських військ з території Угорщини, демонтаж тоталітарного режиму М. Ракоші, як різновиду сталінської моделі соціалізму, відновлення повного суверенітету і незалежності Угорщини, формування демократичного устрою на багатопартійній основі. Вони стали об'єднуючою платформою як для політичних сил у межах Національного народного фронту, так і для прогресивних політичних сил країни на чолі з національним урядом І. Надя, що започаткувало об'єднання опозиційних рухів усіх спрямувань.

Десятки підпільних націоналістичних і патріотичних організацій (Угорська спільнота, союз угорської прабатьківщини, спілка політичних в'язнів, християнські організації та фронти, клерикальні молодіжні організації, організації білих партизанів, національний рух опору та вірності ідеям нації, організації національної єдності) мали нелегальні розгалуження у значних регіонах країни. Визначну роль у їх роботі відігравали колишні військові та службовці попереднього режиму, представники духовенства, інтелігенції, колишні діячі і прихильники буржуазних партій, тисячі звільнених із тюрем та концентраційних трудових таборів верств населення. Вони володіли мережею на всеугорському і місцевому рівнях, створювали бази у важливих центрах країни. Вони сповідували крайні форми боротьби проти режиму М. Ракоші: збройну боротьбу, застосування терору проти органів держбезпеки, партійних діячів, активістів соціалістичних перетворень (націоналізації, експропріації приватної власності, колективізації, депортації до примусових таборів). Підпільна діяльність цих багатотисячних груп, організацій миттєво влилася у боротьбу проти комуністичної влади в Угорщині і проти втручання радянських військ у внутрішні справи, за вільну і незалежну Угорщину.

З моменту вибуху масового повстання через територію Австрії до Угорщини потрапило кілька тисяч угорських озброєних емігрантів, представників попереднього режиму, диверсантів, провокаторів і шпигунів. Усі вони відіграли ключову роль у збройній боротьбі проти другого введення радянських військ в Угорщину, починаючи з 4 листопада.

Як свідчать документи політичних сих правого спрямування, їхні головні зусилля концентрувалися на боротьбі за ліквідацію комуністичного режиму, здобуття незалежності від СРСР, а потім - формування буржуазно-демократичної республіки західноєвропейської моделі. Жодна сила не ставила за мету відновлення хортистського режиму. Йшлося про окремі елементи попереднього режиму, які становили певну значимість для майбутнього країни. Найбільш радикальні сили вимагали запровадження конституційної монархії як форми державного правління, економічну основу такого устрою мала скласти виключно приватна власність, за характером влада будувалася на ідеології християнського соціалізму та антикомунізму. Враховувалися національні особливості країни та окремі елементи з періоду державного правління М. Хорті.

Напередодні та під час Революції соратники І. Надя, а пізніше й очолюваний ним уряд спиралися на коаліцію партій народно-демократичного устрою 19451947 рр., співпрацювали з усіма революційними течіями, протистояли контрреволюції, великодержавницькому шовінізму, антисемітизму, реакційним проявам хортизму та білого терору.

Звільнення у липні 1956 р. М. Ракоші з усіх посад і вивезення його до Москви було запізнілим рішенням. Зупинити поглиблення політичної кризи і не допустити народного повстання могло радикальне оновлення керівництва країни, за рахунок таких компромісних фігур як І. Надь та Я. Кадар. На заяву- клопотання І. Надя від 13 жовтня 1956 р. ЦК УПТ відновило його членство в УПТ, а з початком Революції 24 жовтня обрало членом Політбюро партії та Прем'єр-міністром УНР. 20 жовтня 1956 р. було відновлено його дійсне членство й в Угорській академії наук.

На 23 жовтня МЕФЕС оголосив проведення мирної демонстрації на знак солідарності з подіями у Польщі. Керівництво країни розгубилося, а комуністична опозиція у складі І. Надя, Г. Лошонці, Ш. Харасті, С. Уйхеї, М. Вашархеї, Ф. Яноші та М. Гімеші провела вранці 23 жовтня зібрання і прийняла рішення: подолання кризи можливе лише у тому разі, якщо І. Надь стане главою уряду, а Я. Кадар-першим секретарем ЦК УПТ. В унісон з цим у Маніфесті Союзу угорських письменників від 23 жовтня 1956 р. відзначалося, що в Угорщині склалася революційна ситуація, відповідальність за яку несуть ті, хто «замість встановлення соціалістичної демократії, наполегливо вели і продовжують вести організаційну роботу з метою відновлення терористичного режиму Й. Сталіна і М. Ракоші». Союз рішуче вимагав повернення І. Надя на посаду глави уряду і негайної розробки програми національної єдності. Перша масова акція відбулася вранці у м. Дебрецен, але головні події розгорнулися у Будапешті. О 15 годині столицю охопили три масові мітинги: біля пам'ятника Ш. Петефі, де вперше було озвучено 16 пунктів, які миттєво поширилися країною; біля пам'ятника Й. Бему, польському генералу, герою Угорської революції 1848-1849 рр., на знак солідарності з польськими подіями; біля Парламенту на площі Л. Кошута, героя Революції та визвольної війни Угорщини у 1848-1849 рр. [16, с. 49-50].

Починаючи з 18 години 23 жовтня на площі Л. Кошута перед Парламентом 200-тисячне зібрання вимагало реформ. Промова керівника УПТ Е. Герьо, у якій, поряд з обіцянкою проведення реформ, мітингувальники було названо шовіністами, націоналістами і антисемітами, політичний курс оцінювався правильним, усі вимоги страйкуючих відхилялися, ще більше загострила ситуацію. Різке засудження демонстрації Е. Герьо було сприйнято як образу для угорців. Все рішучіше лунали вимоги призначити І. Надя главою уряду країни. Вгамувати роздратований погрозами Е. Герьо натовп і зняти напруження не вдалося толерантним виступом І. Надя, що прозвучав з балкона Парламенту, в якому було обіцяно проведення реформ та продемонстроване поважне ставлення до вимог мітингувальників. Упродовж ночі на 24 жовтня невдоволення зросло та вилилося у безлади у столиці. Вночі на вулиці Д. Дожі було зруйновано пам'ятник Й. Сталіну. На світанку приміщення Державного радіо на площі Свободи було захоплене бойовиками антикомуністичного підпілля, адже керівництво та охорона не допустили делегацію студентства до приміщення, щоб озвучити вимоги. Під час штурму серед повстанців з'явилися перші вбиті й поранені. Вогонь відкривали представники УДБ УНР.

Цей перший трагічний випадок став предметом гострого обговорення на екстреному пленумі ЦК УПТ, що тривав усю ніч з 23 на 24 жовтня. Було сформовано Воєнний комітет ЦК УПТ на чолі з членом політбюро ЦК УПТ А. Апро (Апфельбаум), до складу якого ввійшли керівники силових структур країни та столиці. Главу уряду А. Хегедюша було відправлено у відставку, на його місце призначено І. Надя, схвалено партійну програму подолання кризи, у якій вказувалося, що «ті, хто зі зброєю в руках нападає на державні установи, є контрреволюціонерами і повинні бути знищені силою зброї». Також було прийнято рішення про заборону масових зібрань, введення комендантської години та запровадження надзвичайних судів. В ПБ і ЦК УПТ вважали, що уряду необхідно офіційно звернутися до СРСР за воєнною допомогою, адже без такого звернення радянський уряд не буде мати можливості надати воєнну допомогу Угорщині. І. Надь з цим погодився, але рішення не виконав, натомість згуртовані навколо нього політичні сили розпочали рішучу роботу з визнання правлячою партією повстання як національної революції [18, с. 9]. Наказом міністра оборони УНР І. Бата до Будапешта були введені угорські війська з наказом застосовувати зброю проти демонстрантів. І. Надь і Я. Кадарне погодилися на застосування зброї проти повстанців у столиці. За таке рішення І. Бата урядом І. Надя було негайно звільнено з посади, а виконання обов'язків міністра покладено на заступника К. Янзу (упродовж 26-31 жовтня - міністр оборони УНР). Воєнний комітет УПТ на чолі з А. Апро також не погоджувався застосовувати збройні сили, поліцію і органи безпеки проти повстанців, тому 28 жовтня припинив своє існування. Натомість перший секретар ЦК УПТ Е. Герьо в усній формі через посла СРСР в УНР Ю. Андропова попросив допомоги радянської армії для наведення ладу в Будапешті.

За наказом Міністра оборони СРСР Г. Жукова радянські війська на світанку 13 жовтня 1956 р. увійшли до Будапешту, кістяк яких склали частини Особливого корпусу (командир генерал-лейтенант П. Лащенко), що перебували у задунайській частині країни із центром у районах м. Секешфегервар. Їм на підмогу була надіслана Херсонська 33-я гвардійська механізована дивізія (5 танкових полків, командир генерал-майор Г. Обатуров), що дислокувалася у м. Темешвар з 1948 р. Танкові полки рушили з міст Арад і Темешвар на Угорщину. Протаранивши на світанку 24 жовтня прикордонні загородження, обстрілявши угорські прикордонні пости, вони перейшли кордон і після обіду того ж дня вступили до Будапешта і повністю його окупували.

Радянське командування не інформувало особовий склад про причини бойового вступу до Угорщини, про події у цій країні. Лише на другий день, жовтня політвідділи дивізій затребували від політпрацівників розгорнути агітаційно-роз'яснювальну роботу серед особового складу про те, що в Угорщині стався контрреволюційний путч, вороги робітничо-селянської влади і бандити вбивають комуністів та активістів народного устрою, прагнуть збройно повалити соціалістичний лад і реставрувати капіталізм і фашизм. Воїни Радянської армії повинні захистити владу робітників і селян Угорщини, знищити контрреволюціонерів, які масово вбивають невинних людей.

Але враження особового складу радянських військ не відповідали настановам політвідділу. Заступник редактора газети 33-ї дивізії «Гвардєєц» старший лейтенант М. Олійник наголошував, що ставлення місцевого населення, особливо у провінції, до військових частин на шляху до столиці було доброзичливим, а до перших радянських танків, що ввійшли до Будапешту, хлинули маси цивільного населення з миром і без проявів агресії. Десятки танків «розчинилися» у морі людського натовпу. Танкістів відправляли додому, а танки залишалися у полоні. Пояснюючи, що угорці піднялися на боротьбу не проти Радянського Союзу чи радянських солдатів, а проти керівників Угорщини і вимагають їх звільнення і покарання, благали солдатів йти додому [17].

В інших місцях столиці на вул. Юлльоі 24 жовтня розгорнулися справжні бої за участю народних мас. Бойовий опір чинили не окремі елементи, а населення масово приєдналося до боротьби проти радянських військ і справа була не у контрреволюції. Правдиві матеріали про події в Угорщині, зведення про бої, про характер ворога, про причини масової участі цивільних угорців у повстанні, у боях, звідки ж з'явилися контрреволюціонери в Угорщині, де армія й поліція УНР, чому вони не захищають угорців від контрреволюції начальник спецвідділу дивізії 25 жовтня заборонив газеті друкувати (незважаючи на попередню позицію політвідділу дивізії подавати матеріали про події як контрреволюцію і путч фашистських елементів, адже почалися великі бої і радянські частини почали нести великі втрати, адекватні сильному й організованому опору, а не проявам окремих екстремістських елементів).

З цих причин у газеті «Гвардєєц» та у листівках почали подаватися матеріали про Велику Вітчизняну війну, про бої з фашизмом, про підривні дії імперіалістів, нариси про позитивні події з радянської країни. Ця газета була єдиним друкованим органом, що продовжувала видаватися у період жовтня- листопада 1956 р. серед усіх дивізій, введених в Угорщину. Щоправда, тираж газети зменшився до 500-600 примірників проти біля 1 тис. до цих подій [18].

Заслуговує на окрему увагу Звернення до усіх воїнів 33-ї механізованої дивізії від 26 жовтня, надрукуване цією газетою: «Немецко-фашистские оккупанты были разгромлены нашими отцами и братьями в годы Великой Отечественной войны. Но последыши врага затаились. И вот на днях фашистское отродье сделало кровавую вылазку. Фашисты, вскормленные и подстрекаемые американскими империалистами, сделали попытку захватить власть в дружественной нам Народной республике. Шайка вооруженных бандитов захватила ряд важных правительственных учреждений, дезорганизовала мирную жизнь столицы. Фашистские погромщики поставили своей целью - свергнуть народное правительство, уничтожить с таким трудом добытую трудящимися свободу и демократию.

Трудовой народ республики в опасности. Он обратился к нам за помощью, и наш священный долг - помочь нашим друзьям избавиться от фашистского отродья, сеющего смуту, проливающего кровь ни в чем не повинных людей.

Захватив оружие, фашисты начали кровавый террор. Они подняли руку и на советских воинов. Некоторые ваши сослуживцы пролили кровь, пали смертью от рук фашистских злодеев. Мы никогда этого не забудем и не простим!

Родина дала нам приказ: уничтожить фашистскую банду головорезов. И мы уничтожим ее! Раздавим ядовитую гадину! С честью выполним приказ нашей любимой Родины - разгромим ненавистного врага! Смерть фашистскому отродью!» [19].

Таке звернення є зухвалим прикладом брутальної фальсифікації подій в Угорщині, прекручування причин повстання, викривлення вимог його учасників.

Після обіду 24 жовтня до Будапешту терміново прилетіли А. Мікоян, М. Суслов, голова КДБ І. Сєров, заступник начальника генштабу СРСР М. Малінін. Головним їхнім порадником виступав посол СРСР в УНР Ю. Андропов (липень 1954 р. - березень 1957 р.). Події оцінювалися виключно як контрреволюційні, метою яких була реставрація фашизму. Визнано правильним застосування радянських військ для знищення путчистів, надання угорському уряду допомоги щодо ліквідації путчу, захисті соціалістичного ладу, робітничо-селянської влади та збереження Угорщини у сфері впливу СРСР.

Вранці 25 жовтня радянські війська звільнили приміщення Угорського Радіо, зайняли усі важливі об'єкти у столиці. На площі Л. Кошута перед Парламентом п'ятитисячний мирний мітинг з 10 години вимагав зустрічі з І. Надєм, кількість учасників якого постійно збільшувалася. Раптом із дахів прилеглих приміщень невідома група об 11:15 у цивільному (радянські та угорські чекісти) відкрила вогонь із автоматичної зброї по мирних демонстрантах в той момент, коли вони співали національний гімн. В результаті цієї бійні від 61 до 100 осіб було вбито, а понад 300 - поранено. Ця провокація на площі Л. Кошута викликала обурення. В Угорщині розпочалося масове національне повстання, розгорілися справжні бої локального значення.

Зазначимо, що ввечері 24 жовтня з Москви до Будапешту прилетіла група високопосадовців, серед них і голова КДБ СРСР І. Сєров, а уже наступного дня, 25 жовтня проти мирного зібрання на площі Л. Кошута було застосовано зброю.

Розстріл мирної демонстрації 25 жовтня сколихнув країну, став переламним моментом у подальшому розвитку подій в Угорщині. Через такий злочин ситуація в країні вийшла з під контролю партійного і державного керівництва УНР. До цього масові мітинги в основному студентів та молоді у Будапешті та у великих містах країни, як і дії маніфестантів упродовж 23-25 жовтня, мали мирний характер, а вимоги не були радикальними і торкалися реформування політичної, економічної та гуманітарної системи, звільнення ракошистів, покарання винуватців протиправних репресій, розпуску політичної поліції, обрання нових керівників на чолі з І. Надєм та демократизації влади.

Через годину після розстрілу демонстрантів на площі Л. Кошута (25 жовтня об 11:15-11:20) ЦК УПТ о 12:32 змістило з посади першого секретаря ЦК УПТ Е. Герьо і обрало на його місце Я. Кадара.

У виступах на радіо ще 25 жовтня відповідно о 15:18 та 15:30 І. Надь та Я. Кадарніяк не відреагували на застосування зброї проти мітингуючих, адже вірили, що цю акцію вчинили реакційні провокатори і упродовж 24-25 жовтня вони сприймали події у країні як контрреволюцію. І. Надь назвав такі акції збройною боротьбою контрреволюції проти трудового народу і соціалістичного ладу. Обіцяв амністію повстанцям і закликав скласти зброю, заявив, що угорський уряд ініціював переговори про виведення радянських військ з Угорщини. Я. Кадартакож оцінив це як збройний напад контрреволюції проти народно-демократичної влади і зауважив, що це необхідно знищувати усіма засобами й воно триватиме доти, доки влада за допомогою угорських трудящих не покінчить з ворогами. Важливою у його виступі була остання фраза: нове керівництво партії та уряду зробить глибокі висновки з тих трагічних подій. З наведенням порядку буде обрано новий парламент і керівництво країни.

Але як тільки стало відомо, що групи органів держбезпеки СРСР і УНР стріляли у демонстрантів, на бік повсталого народу миттєво перейшла більшість політичних і державних діячів УНР на чолі з І. Надєм, збройні та поліцейські частини на чолі з командуванням. Я. Кадар, довідавшись про злочинні розстріли чекістами І. Сєрова мирних демонстрантів, кардинально змінив позицію, оцінив народний рух національно-визвольним повстанням, підтримав його і перейшов до радикального крила керівників на чолі з І. Надєм.

Оцінка політичним керівництвом УНР подій швидко еволюціонувала від контрреволюції (24-26 жовтня) до народного повстання і національно-визвольної боротьби (27 жовтня). На засіданні ЦК УПТ 26 жовтня соратники І. Надя вимагали визнати події «національно-демократичним рухом», з чим більшість ще не погоджувалася. Але команда реформаторів діяла усе енергійніше. Створивши 26 грудня Директорію (голова Я. Кадар) та Воєнний комітет (голова А. Апро) ЦК УПТ, реформатори у складі шести осіб зосередили у своїх руках політичну і державну владу задля подолання політичної кризи (І. Надь, Я. Кадар, А. Хегедюш, А. Апро, Ф. Мюнніх, Е. Герьо).

Подальші події показали, що хоча влада у країні сконцентрувалася у руках шести реформаторів, але вони у роботі змушені були спиратися на ЦК і ПБ партії старої генерації, які саботували виконання їхніх рішень, зокрема про запровадження повної комендантської години, припинення роботи підприємств з метою локалізації дій усіх контрреволюційних груп. Вимога Воєнного комітету озброїти робітників три дні не розглядалася на Політбюро ЦК УПТ. Це дискредитувало роботу Директорії і Воєнного Комітету, паралізувало виконавчу вертикаль влади, породило хаос у лавах армії, поліції, на виробництві. У реформаторів склалося враження, що становище трагічне, бо на керівних посадах багато зрадників, зокрема й серед керівництва УПТ.

А. Апро відзначив, що маси вийшли на протести через помилки й злочинні дії попереднього керівництва країни. Але не слід забувати, що упродовж місяців тривала організована підготовка до збройної боротьби (забезпечення складських приміщень, громадських будівель, залізничних доріг тощо). Як голова Воєнного комітету він вважав за «необхідне знайти і притягнути до відповідальності тих, хто усе це організував».

У виступі міністра внутрішніх справ уряду, члена Директорії і Воєнного комітету Ф. Мюнніха наголошувалося, що «у Політбюро ЦК УПТ мав місце незрозумілий злочинний опортунізм. Я не говорю про конкретних осіб, їм дали повну владу, а вони все ж ускладнили становище. Сьогодні було енергійно ліквідовано підкріплення для будапештських повстанців із провінції. Треба локалізувати збройні виступи у провінції. Ми передали по радіо наказ, яким забороняється виходити на вулицю, і саме Політбюро відмінило його. Той, хто знайомий з логікою боротьби, знає, що цим ми допомогли контрреволюціонерам» [16, с. 64-65].

У програмі невідкладних заходів, схвалених Президією Ради угорських профспілок 26 жовтня, вимагалося припинити боротьбу, оголосити амністію і почати переговори усіх сторін протистояння, новому уряду негайно розпочати переговори про виведення з країни радянських військ, сформувати на кожному виробничому підприємстві робітничі комітети за участю інженерно-технічного персоналу, до функцій яких передати управління, реорганізувати систему централізованого планування і державного господарського управління, повернути права профспілок, які вони мали до 1948 р.

У відповідь на це урядом І. Надя 26 жовтня о 17:30 було оголошено амністію для усіх повстанців, які до 22:00 складуть зброю, а 27 жовтня було започатковано відновлення багатопартійної системи і формування уряду на коаліційній основі.

На початку революції прагнення угорських прогресивних сил ліквідувати деспотичний режим М. Ракоші, відновити незалежність країни, демократизувати політичну систему соціалізму, які виключали відновлення попереднього режиму чи капіталістичного ладу, знаходили повну підтримку у таборі І. Надя та розуміння серед радянського керівництва.

Через загострення протистояння між реформаторами на чолі з І. Надєм- Я. Кадаромта сталіністами у ЦК і ПБ УПТ у рішеннях і діях вищих органів влади посилився хаос, знизилася виконавча дисципліна та контроль за процесами, які динамічно розвивалися в країні. Через низьку дієздатність і слабкість реформаторських сил народно-демократичного і соціалістичного спрямування миттєво на місцях і в регіонах лідируючі позиції почали перебирати на себе крайні праві і націоналістичні сили, що об'єдналися навколо Угорського національного революційного комітету. В умовах протидії реакційної просталінської верхівки в угорському суспільстві відчутно зміцнювалися позиції крайніх правих сил.

Радикалізації угорського суспільства сприяли злочинні вчинки таємних органів СРСР та УНР по всій країні, органи у місцях масових зібрань. Упродовж 25-29 жовтня держбезпеки СРСР та УНР 61 раз відкривали вогонь по мирних демонстрантах, кількість вбитих і поранених коливалася від 800 до 1 тис. осіб. Накази на відкриття вогню у столиці та в інших містах віддавалися І. Сєровим (постійно), А. Апро (один раз, 25 жовтня), Ф. Мюнніхом (багаторазово). Терористичні акти вчинялися в УНР з метою залякування населення, щоб воно не підтримувало революції. Після збройного придушення революції та повернення І. Сєрова разом із своєю командою 1 грудня 1956 р. до Москви розправи над повстанцями упродовж грудня 1956 р. - 1957 рр. виконував угорський інтернаціоналіст, полковник НКВС СРСР, генерал поліції УНР Ф. Мюнніх.

Розстріли мирних демонстрацій, що були сприйняті широкими верствами суспільства не що інше як червоний терор ракошистів і сталіністів, радикалізували угорських мітингувальників. Зростали звинувачення комуністів у національній зраді, лунали шовіністичні й реваншистські гасла і антисемітські заклики, які охоплювали усе більші кола різних опозиційних течій, зокрема й серед поміркованих сил. На поверхню вийшли антикомунізм, юдофобія і антирадянізм, войовничі гасла часів білого терору. Угорські опозиційні сили, робітничі, воєнні, поліцейські і селянські місцеві і територіальні комітети усе більше вірили у можливість вирішити свої завдання у союзі з країнами західної демократії. Гнів переріс у масове національне повстання проти внутрішніх реакційних сил та у визвольну війну проти сталінізму.

Вимоги об'єднаної праворадикально:! опозиції про те, що УНР мала стати парламентською багатопартійною республікою, вийти із складу Варшавського Договору, з її території мали бути виведені окупаційні радянські війська, проголосити нейтральний статус, країна мала приєднатися до західних демократичних країн, навіть для самих радикальних прихильників І. Надя спершу були не прийнятними.

На засіданні ЦК і ПБ УПТ 27-28 жовтня попередній глава уряду, а на той час ще заступник глави уряду А. Хегедюш у присутності А. Мікояна і М. Суслова зазначав, що з прийняттям таких умов започаткується два шляхи подальшого розвитку країни: або буржуазна республіка при багатопартійній чи однопартійній профашистській формі; або повна радянська окупація. Ці вимоги він назвав неприйнятними. На такі закиди глава уряду І. Надь відповів, що уряд буде проявляти твердість і підтримувати ті позиції, які, на думку його прихильників, є правильними, але яких не підтримує більшість керівництва УПТ. Йшлося про оцінку народного руху в країні: вважати його проявом контрреволюції чи революції. І. Надь закликав очолити ці величезні й потужні народні сили, як можна швидше припинити війну в країні і не прагнути силою зброї повалити революцію [16, с. 69, 73-75].

У ніч з 27 на 28 жовтня перший секретар ЦК УПТ Я. Кадарта Прем'єр-міністр УНР І. Надь провели тривалі таємні переговори у радянському посольстві (А. Мікоян, М. Суслов, І. Сєров, Ю. Андропов) про виведення радянських військ з Будапешту, а потім і з Угорщини як головної умови стабілізації становища в країні. Клопотання угорської сторони на словах були прийняті. У рекомендаціях А. Мікояна і М. Суслова Президії ЦК КПРС за наслідками цих переговорів йшлося, що угорській стороні було роз'яснено те, що радянські війська прибували до Угорщини станом на 27 жовтня відповідно до досягнутої домовленості, у наступному радянська сторона не планує вводити нові частини на територію УНР, розраховуючи на те, що уряд УНР справиться із становищем, що склалося. Керівництву СРСР рекомендувалося зайняти вичікувальну позицію, але не знімати з порядку денного можливості збройного втручання. «Оскільки угорські збройні сили не демонструють ворожої поведінки до СРСР, то наявна кількість частин достатня для контролю за ситуацією. Якщо становище буде загострюватися, і погіршуватися, то тоді, звичайно, потрібно буде заново і цілковито переглядати це питання» [20].

З 27 на 28 жовтня у політичному житті Угорщини настав перелом. Вище партійне та урядове керівництво під натиском насамперед праворадикальна національних сил не тільки визнало події в країні народним рухом і революцією, а й прискорено почало втілювати їхні реальні вимоги у життя.

У виступі І. Надя 28 жовтня о 17:25, одноголосно схваленому на першому засіданні Національного уряду, наголошувалося, що «уряд засуджує погляди про те, що нинішній грандіозний народний рух розглядається як контрреволюція». Визнавалося, що до національно-демократичного руху, що охопив весь угорських народ і об'єднав його воєдино, увійшли й реакційні та контрреволюційні сили, які прагнули використати це задля повалення народно-демократичного ладу. Але не вони визначали долю країни. Народна революція поставила за мету забезпечення національної незалежності, самостійності і суверенітету, розгортання процесу демократизації суспільного, економічного, політичного життя. Масове повстання стало наслідком тяжких злочинів попереднього режиму. До відома громадян УНР доводилися рішення уряду про негайне припинення вогню і перемир'я з повстанцями, заборону військам і поліції застосовувати зброю проти повстанців, прийняття умов повстанців та розпуск УДБ, яке дискредитувало владу і весь соціалістичний лад в очах суспільства. Для підтримання громадського порядку та його охорони із підрозділів армії, поліції, а також озброєних загонів робітників й молоді негайно створювалися нові органи. Зазначалося про підготовку до переговорів між УНР та СРСР щодо виведення радянських військ з Будапешта, а згодом і з території Угорщини, повернення національної символіки, відновлення національного свята 15 березня.

Такі кроки уряду почали підтримувати не тільки більшість керівництва правлячої партії, а й різні опозиційні сили, що сприяло прискоренню консолідації на правій основі. Починаючи з 28 жовтня ЦК УПТ підтримало рішення уряду про припинення вогню, оцінило події як революцію та частково прийняло вимоги повстанців. В опублікованій статті газети «Сабад Неп» органом ЦК УПТ 28 жовтня повстання визнавалося «національно-визвольною боротьбою».

Революція і національно-визвольна війна 28 жовтня завершилася в Угорщині переможно. Повіривши у мирне вирішення кризи, А. Мікоян і М. Суслов ввечері 28 жовтня вилетіли до Москви.

У відозві робітничої ради та студентського комітету області Боршод від 28 жовтня наголошувалося, що упродовж багатоденної боротьби за свободу почали визначатися єдині вимоги усієї країни. Це - утворення нового тимчасового уряду без участі жодного міністра із колишнього оточення М. Ракоші, яке поведе боротьбу за справді демократичну, незалежну, самостійну, вільну і соціалістичну Угорщину. Через неможливість сформувати такий уряд на основі проведення загальних і вільних виборів вимагалося доручити очолити його І. Надю. Першим кроком його діяльності мала стати вимога негайного виведення радянських військ із Угорщини, але не на їхні бази, а на територію СРСР [16, с. 94-95].

Упродовж 28-30 жовтня по всій країні, у містах і селах суцільно формувалися нові органи влади: національні, робітничі та селянські комітети, революційні та національні ради чи комітети у силових структурах (армії, поліції). У 17 із 19 областей УНР були створені обласні національні і революційні комітети, які перебрали на себе місцеву владу. Переважна більшість новостворених національних і революційних інституцій усіх рівнів заявили про свою підтримку національного уряду І. Надя. Запроваджувалася амністія для близько 3 тис. політичних в'язнів та 10 тис. осіб за адміністративні порушення, яка оздоровила політичний клімат в країні. 29 жовтня І. Надь провів переговори з керівниками збройних повстанців і практично погодився прийняти їхні вимоги, що мало нейтралізувати праві контрреволюційні сили, які зміцнювалися після їх об'єднання 28 жовтня в Угорський національний революційний комітет на чолі з Й. Дудашем. Подібні прагнення уряду до національної консолідації сприяли зниженню гостроти протистояння і радикалізації повстанців, зміцненню впливу уряду на ситуацію, коаліції здорових сил і прискоренню наведення порядку в країні.

За повної підтримки з боку Директорії правлячої УПТ національний уряд прийняв 30 жовтня доленосне для нації і країни рішення: ліквідувати однопартійну систему і запровадити правління на основі співпраці демократичних партій періоду 1945-1947 рр. Динамічні реформи зумовили розпад і припинення 31 жовтня існування правлячої УПТ. Я. Кадар30 жовтня очолив оргкомітет зі створення УСРП, до складу якого ввійшли, крім нього, Ф. Донат, Ш. Копачі, Г. Лошонці, Д. Лукач, І. Надь, З. Санто. Відроджувалися й інші партії народно-демократичного спрямування періоду 1945-1947 рр., серед них чотири найбільші - УСРП, НПДГ, НСС, СДП, лідери яких (І. Надь, Г. Лошонці, Я. Кадар - УПТ, Б. Ковач - НПДГ, Ф. Ердеї - НСП, А. Кетлі - СДП) стали або ставали членами коаліційного уряду І. Надя.

30 жовтня озброєний загін Уйпештського Національного Комітету виїхав у м. Ретшаг для звільнення кардинала Й. Міндсенті. Працівники УДБ, які утримували його у костьолі як в'язня, розбіглися, а Й. Міндсенті було перевезено на територію полку угорської армії, яким командував ревком на чолі з А. Палінкашом. Кардинал негайно прибув до Будапешта, очолив католицьку церкву країни і 1 листопада провів прес-конференцію, в якій події назвав боротьбою угорської нації за свободу і незалежність.

Роль І. Надя була визначальною у боротьбі проти тоталітарного режиму у 50-х рр. ХХ ст., у його поваленні під час Революції 1956 р. та започаткуванні формування демократичного устрою на багатопартійній основі. До обрання Я. Кадара27 жовтня першим секретарем ЦК УПТ І. Надь діяв обережно. Він прагнув помірковано реагувати на найважливіші революційні зміни, узгоджувати дії з СРСР, під час Революції пом'якшував вимоги крайніх правих сил. Упродовж 28 жовтня - 1 листопада І. Надь радикалізувався у своїх діях. Завдяки співпраці І. Надя як глави уряду та Я. Кадараяк першого секретаря правлячої партії, яка тривала лише упродовж тижня, з 26 жовтня до 1 листопада, було повалено тоталітарну сталінсько-ракошистську форму правління і обрано демократичну модель розвитку.

Разом з Я. Кадаром активізувалася робота уряду щодо виведення радянських військ з Угорщини, досягнення повного суверенітету, виходу із Варшавського Договору, проголошення нейтралітету і звернення до ГА ООН та провідних західних держав захистити цей вибір країни. Участь Я. Кадараяк керівника правлячої партії у багатопартійному коаліційному уряді І. Надя з 28 жовтня шокувала Кремль. А заяви Я. Кадара30 жовтня і 1 листопада на радіо о 22:00 «про славну перемогу повстання» йшли за своїм радикалізмом далі від позиції І. Надя.

Широка соціальна і політична опора Революції дозволила повалити сталінський режим, злочинну диктатуру М. Ракоші, тимчасово відновити повний суверенітет країни, добитися нейтралітету на зразок Австрії і позбутися залежності від СРСР. У виступі 1 листопада 1956 р. Я. Кадарана Угорському радіо підкреслювалося, що представники сталінізму в Угорщині, М. Ракоші та його кліка, своєю короткозорою і злочинною політикою перетворили партію світлих ідеалів соціалізму у знаряддя тиранії і національного рабства. «Ракоші та його клеврети завдали тяжкого удару нашій національній честі і почуттям власної гідності, ні в що не ставлячи суверенітет і свободу нашої батьківщини та легковажно втрачаючи наше національне багатство. Славне повстання нашого народу скинуло з шиї нації і країни ярмо панування Ракоші, завоювало свободу народу і незалежність країни, без чого немає і не може бути соціалізму» [21, р. 108].

1. Felix P. Nagy Imreismere tlenelete. Azigazifor radalmar. 2 resze. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http//Magyarnarancs .hu/.. ./nagy_imre_ismeretlen_elete_2_az_igazi_forradalma _69805

2. Sulyok D. A Magyar tragedia. A Trianonibeke es kovetkezmenyei. - Neewark, 1954. - 512 о.

3. Nepszava. - 1952. - Augustus 15.

4. Tanulmanyoka magyar forradalomrol. Szerk. BorbandiGyula, Molnar Jozsef. - Mьnchen, Aurora Kцnyvek, 1966. - 680 p.

5. UngvaryK. Magyar 1956-osForradalom. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htth://urokiistorii.ru/memory/conf/52046

6. Tamas G.M. Fцlszabadulas// Nepszabadsag. - 2005. - Aprilis 4.

7. Hunya Istvanvisszaemle kezese. - Bp., 1978. - Decembe 12. Спогади І. Хуня знаходяться у власності автора.

8. Anderson A. Die Ungarische Revolution 1956. - Hamburg, 1977. - 303 s.

9. Berend T.I. A szocialista gazdasag fejlфdйse Magyarorszagon, 1945-1968. - Budapest: Kossuth - Kцzgazdasagiйs Jogi Kцnyvkiado, 1974. - 236 p.

10. Cseszka E. Az 1956-os forradalomgazdasagiokai. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.valosagonline.hu/index.php7oldaKcikk.. ..O

11. Munnich F. Egysegben a bekeert, a szocializmusert. - Budapest: Kossuth kiado, 1959. - 210211 o.

12. Nagy I. Egy йvtized. Valogatott beszйdek йs irasok 1948-1954. II. kцtet. Szikra. - Budapest, 1954. - 600 p.

13. Bodnar L. Megelozhetok-e a koncepcios perek ?// Nepszabadsag. - 2005. - Junius 28.

14. Punkosti A. Rakosi bukasa, szamuzetese es halala. 1953-1971. Europa konyvkiado - Bp. - 2001. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://mek.oszk.hu/05300/05385/05385.htm

15. Rakosi bukasa // Nepszabadsag. - 1992. - Julius 16.

16. Вида И. Венгрия, 23 октября - 4 ноября 1956 года. Документы к истории национального восстания // Венгерский меридиан. Журнал общественных наук. - Бп., 1991 - № 3.

17. Информационный бюллетень ЦК ВСРП. Специальный выпуск. - Бп., 1986.

18. Матеріали М.П. Олійника перебувають у власності автора.

19. Газета «Гвардеец» - орган 33-й дивизии. - 26 октября 1956 г. - № 127.

20. Elter T. KadarJanospokolbelivignapjai 2015.10.31. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.origo. hu/.../20151030-kadar-janos-1956-os-forradalom-es-szabadsagharc-

21. Kadar Janos 1956. november 1-jei radiobeszede// 1956. Szakolczai Attila /szerkeszto/. - Bp. - 2006. - Osiris.