Князь Федір (Федюшко) Любартович: володіння в коронній Русі та їх державно-правовий статус

Таким чином, уживання терміна «Жидачівське князівство» стосовно володіння Федора Любартовича, а також його попередників і наступника (що можна зустріти в деяких новітніх працях), не зовсім коректне. Упродовж першої половини XV ст. Жидачів з округою, як і раніше, залишався королівським повітом або волостю («districtum nostrum»). Він лише передавався в пожиттєве держання найближчим родичам Яґайла, але так і не перетворився на спадкове удільне князівство, очолюване правителями «Божою милістю» (на зразок, скажімо, Белзького князівства під владою мазовецьких П'ястів).

Нарешті ще одним держанням Федора Любартовича в коронній Русі (а саме в Галицькій землі) було містечко Коропець (біля устя однойменної річки, лівої притоки Дністра). 1 січня 1419 р. слуги Яґайла провели розмежування приватних земель «мєжи Кутищи и мєжи Полагич», зробивши це «господарєским казаниємь кролєвским и князя Фєдушковьімь». Свідками виступили Петро, суддя перемишльський, «Пашко воєвода Коропєцдии» і т. д. УГ. -- С. 90--91, № 49 (за оригіналом). «Виданий документ оу нєдклю оу дєнь святого Василия 1419 року. Дійсно, у цьому році день св. Василія, тобто 1 січня, припадало на неділю». Ідеться про сучасні села Кутище й Палагичі (Тлумацький р-н Івано-Франківської обл.), розташовані поблизу Коропця -- на протилежному боці Дністра. Відомий також акт від 17 жовтня 1423 р. (в латинському перекладі з руського оригіналу), в якому «князь Федір Любартович» («dux Ffedor Lubarthowicz») засвідчував, що він, виконуючи розпорядження короля, «виїхавши з містечка Кропця з нашими старцями, і Фрол з Острогів з його старцями» («exiuimus de opido Cropyecz cum nostris senibus et Frola de Ostrohy cum suis senibis»), розмежував свої коропецькі володіння від земель Фрола Radziminski Z.L. Monografia XX. Sanguszkow... -- S.26--28 (з дефектного підтвердження Владислава III, 1444 р.); Dokumenty pergaminowe... -- ASlSang perg 062 (реґеста під 1444.02.21). Документ Любартовича датований неділею напередодні дня св. Луки Євангеліста 1423 р.; тоді вказане свято, 18 жовтня, припадало на понеділок, а попередня неділя, отже -- на 17 жовтня, як і вказано в З. Радзимінського.. А 6 жовтня 1424 р. в тому ж Коропці, також «за дорученням» («de mandato») «найяснішого Владислава Божою милістю короля польського», Федір Любартович виніс вирок у межовій справі між згаданими власниками Кутища й Полагичів Акт також відомий лише за латинським перекладом, підтвердженим Владиславом III 3 квітня 1443 р., а 9 вересня 1721 р. облятованим у Галицькому ґродському суді (див.: Radziminski Z.L. Monografia XX. Sanguszkow... -- S. 28). Власні імена у цьому перекладі сильно спотворені -- пор. руський текст акта 1419 р.. Зазначимо також, що 8 липня 1427 р. Владислав Яґайло, перебуваючи у Дрогобичі, особисто надав коропецькому костелу «село Дялова у землі Руській і тому окрузі Кропецькому розташоване» («villam Dyalowa in terra Russie et eodem districtu Kropiecensi sitam») AGZ. - T.VII. - Lwow, 1878. - S.73, nr XXXVII (за ориґіналом). -- сучасне с. Делева на правому березі Дністра. Тож цілком очевидно, що Коропець, так само, як Жидачів і Стрий, перебував лише в держанні Любартовича, залишаючись суверенною власністю польської корони.

Отже володіннями Федора (Федюшка) Любартовича в межах коронної Русі, що належали йому на праві пожиттєвого держання, були: Стрийський повіт Перемишльської землі Про його територію див.: Dqbkowski P. Podzial administracyjny wojewodztwa Ruskiego i Belzkiego w XV w. -- Lwow, 1939. - S.162-166, 316.; сусідній Жидачівський повіт (у Я. Длуґоша під 1403 р. фіґурує як самостійна земля -- «terram Zudaczoviensem»), що пізніше ввійшов до складу Львівської землі Див.: Ibid. - S.179-186, 320; Капраль М. Жидачівський повіт. - С. 746-748.; віддалений від них дрібний Коропецький повіт, згодом приєднаний до Галицького повіту й землі Налічував усього кільканадцять поселень в околицях Коропця по обох берегах Дністра (див.: DqbkowskiP. Podzial administracyjny... - S.53, 245, 322; автор урахував не всі відомі села, зокрема і згадані Кутище та Палагичі).. Центрами вказаних повітів («districtus») були містечка («oppidum») У тодішніх латиномовних актах термін «oppidum» означав містечко, тоді як значні міста називалися «civitas» (див., напр.: Dqbkowski P. Podzial administracyjny. - S.204). Стрий, Жидачів, Коропець, які на той час уже мали самоврядування за магдебурзьким правом Жидачів був переведений на магдебурзьке право 24 лютого 1393 р. (див.: MRPS. - Pars IV. - Vol.1. - P.442, nr 7695; Pars IV. - Vol.3. - P.365, nr 362; повний текст: http://agadd2.home.net.pl/metrykalia/MK/0070/PL_1_4_1-070_0849.html, де Жидачів означено навіть як «civitatis nostra»). Чинність маґдебурзького права («jure thewtonico») у Стрию та Коропці зафіксовано у двох актах Яґайла, виданих 8 липня 1427 р. місцевим костелам. Ба більше, на таке право було переведено навіть села, надані цим костелам (посилання див. вище, прим.19, 59).. Варто також зазначити, що на території всіх трьох повітів тогочасні джерела не фіксували укріплених замків («castrum»). Стосовно Жидачева відомо, що резиденцією Любартовича тут був його «двір» (а не «город», «град» чи «замок»): більшість своїх грамот князь видав «в нашєм дворі въ Зоудєчєві» (у латинських текстах слово «дворі» правильно перекладено як «curia», і лише в документі №7 явно помилково -- як «castro»).

** *

До кінця життя Федір Любартович залишався вірним православному віросповіданню, про що свідчив, між іншим, і Я. Длуґош під 1431 р. Князь отримав у пожиттєве держання Унівський монастир Успіння Богородиці (нині Свято-Успенська лавра у с. Унів Перемишлянського р-ну Львівської обл.) разом із його селами. Про це відомо з грамоти Яґайла від 31 жовтня 1431 р., де підкреслювалося, що князь Михайло Пінський указану обитель «повинен держати до часу життя» («debet tenere ad tempora vite»), як це робив «щасливої пам'яті найсвітліший володар князь Федько, брат наш найдорожчий» («felicis recordacionis pre[clarus] Princeps Dux Fethko ger[manus] noster carissimus») AGZ. -- T.XIV. -- Lwow, 1889. -- S.287, nr 2224. Тут уписано грамоту Владислава Яґайла, де монастир помилково назввно «monasterium Ywnewo», а рік видачі вказано 1443-й. Насправді до 1443 р. (1 вересня) відноситься акт Владислава III, облятований безпосередньо перед актом його батька, де правильно фіґурує «monasterium Vnyeow». Грамота Яґайла видана 31 жовтня у Саноку, де король після смерті Федора Любартовича був 2--3 листопада 1431 та 28 жовтня 1433 рр. Але 31 жовтня 1433 р. він перебував уже в «Besko» (див.: Gqsiorowski A. Itinerarium krola Wladyslawa Jagielly: 1386--1434. -- Warszawa, 1972. -- S.92, 95). Правильну дату акта встановив ще З.Козицький (див.: Kozicki Z.D. W sprawie rodowodu X.X. Sanguszkow. -- S.117).. З.Радзимінський намагався довести, що «князь Федько» був братом короля -- Федором Ольґердовичем Radziminski Z.L. Monografia XX. Sanguszkow... - S.16-19, 40, 49.. Але у цьому випадку перекладати слово «germanus» як «рідний брат» навряд чи можна, оскільки навіть Федір Ольґердович був єдинокровним (лише по батькові) братом Яґайла. Останній, як ми бачили, у кількох інших актах також називав своїм братом Федюшка Любартовича. Та, головне, «ктиторство» його над Унівським монастирем підтверджує й місцева традиція, зафіксована в пом'янику обителі Про Унівський пом'яник, нині, здається, втрачений, див.: Мицько І. Давній Унівський пом'яник // Actes testantibus: Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. -- Л., 2011. -- С. 481-482.. С.Пташицький за даними З. Радзимінського описав Унівський пом'яник так:

«Це рукопис XVIII ст., що становив безсумнівно список із більш давнього.

На першому аркуші читаємо:

«Помяни Господи оусопшихъ рабовъ Твоихъ Благовкрныхъ Князей пановъ Благодетелей святыя Обители сея. Владислава. -- При цьому приписано: Jageiio, ten dal przywilej na dobra Uniowowi 1401.

Феодора. -- Xz§ Lubartowicz, pierwszy fundator tego monasteru Uniowskiego A. 1400. Zygmunt August potwierdzil prawa 1554.

Stefan 1564 (?).

Wladyslaw IV, 1634» і т.д. На арк.2 знаходимо:

1400. Родъ князя Феодора Любарта.

Феодора Димитрія Агрипину Анастасію (далі під кожним із цих імен у стовпчиках записано ще по 8 імен -- С.К.)

Родъ князя Олгерда (далі кілька десятків імен -- С.К.)

Місця, надруковані розрядкою, у рукопису написані кіновар'ю» Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси. -- Санкт-Петербург, 1907. -- С.203--204 (доповнення С.Пташицького до статті А.Куніка). Факсимільну копію поминання роду Федора Любартовича опублікував К.Стадницький. Тут чітко читається: «Родъ князя Фєодора Лобарта» (див.: Stadnicki K. Synowie Gedymina. -- T. II. -- Lwow, 1853. -- Вклейка після s. 260). Згадані в польських приписках документи -- привілей Яґайла 1401 р. та підтвердження Сиґізмунда Авґуста 1554 р., -- віднайти не вдалося, хоча ми переглянули всі реґести актів Коронної метрики за 1554 р., що містяться у книгах 83--86. Можливо, дату підтвердження у приписці вказано помилково..

Імена Федора, Дмитра, Агрипини та Анастасії відносяться до самого Федора Любартовича, його батька (у хрещенні Дмитра), першої дружини Любарта Агрипини та дружини Федора Анастасії (вони вказані також у Самбірському пом'янику) Мицько І. Монастирські пом'яники про походження ктитора Унівського монастиря князя Федора Любартовича // Статті, написані після вигнання з Інституту українознавства НАН України. -- Л., 2000. -- С. 3--4.. Те, що у заголовку князя Федора названо «Любартом», а не «Любартовичем», -- явна помилка переписувача XVIII ст. Принаймні таке читання не може розглядатися як доказ існування «Любарта-Федора Ольґердовича» (версія З.Радзимінського) хоча б тому, що рід князя Ольґерда далі вписано окремо від роду князя Федора.

Федір Любартович навряд чи міг бути засновником Унівського монастиря, який точно існував на 13 жовтня 1395 р. (коли Яґайло видав акт у Глинянах «против манастиря Унейова»), а можливо навіть у 1307 р. Мицько І. Давній Унівський пом'яник. -- С. 480. Отже дописані в пом'янику слова «pierwszy fundator» слід розуміти в тому сенсі, що Любартович був не засновником, а першим (радше одним із перших) благодійником, «ктитором» обителі У 1449 р. шляхтич Сенько Лопатич з Осталовичів виступив у суді проти князя Михайла Ольшаницького (Пінського), заявивши, що Унівський монастир із давніх часів («ab antiquis temporibus») опікали його предки («habuerunt in tutoria») (див: AGZ. - T. XIV. - S. 286, nr 2224)..

Рід «князя Федушчака Любортовича» було вписано також до пом'яника, який за певними ознаками належав Спасо-Преображенському монастиреві біля Старого Самбора в Перемишльській землі (сучасне с. Спас Старосамбірського р-ну Львівської обл.) Мицько І. Монастирські пом'яники... -- С. 3-4; Його ж. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів // Старий Луцьк. -- Bhпп. V. -- Луцьк, 2009. -- С. 34--35. Цей пом'яник виявив А. Петрушевич у складі обкладинок до двох книжок. У 2005 р. його відреставровано.. Очевидно, Любартович був благодійником і цього православного осередку.

Наприкінці липня 1431 р., під час походу на Волинь, король Яґайло надав князеві Федюшку його давню отчину -- Володимир із повітом, перед тим спалений польським військом. Цей факт навряд чи надто порадував старого князя, котрий уже за місяць помер. Хоча Федір Любартович і був одружений з якоюсь Анастасією, дітей після нього не залишилося, і всі свої володіння та майно він заповів королю Келембет С. Федір-Федот (Федюшко) Любартович. -- С. 24--25.. Держання Любартовича в коронній Русі дуже скоро було передано іншим особам. Нагадаємо, уже 9 вересня 1431 р. Яґайло записав Жидачівський повіт на пожиттє- вому праві, як «князь Федюшко недавно інший держав і володів», своєму племінникові (від сестри) Земовиту V, князеві мазовецькому (помер 1442 р.). А 21 жовтня 1431 р. король польський, підтримавши ініціативу «мужнього Закліки або Тарла з Щекарович рицаря нашого» («strenui Zaklika alias Tharlo de Sczekarzowicze militis nostri»), дозволив йому «місто чи містечко зване Стриг (так!) над річкою Стриг іменованою в окрузі Дрогобицькому» («cinitatem sen oppidum dictum Stryg super flumine Stryg nuncupato in districtu Drohobicensi») «правом німецьким магдебурзьким наново осадити» («iure theutonico maidemburgensi de novo locandi») Prochaska A. Historja miasta Stryja. -- Lwow, 1926. -- S. 194--196, nr 1 (текст у підтвердженні Сиґізмунда Авґуста 1563 р., ориґінал якого зберігався в архіві Стрия), 4--5 (польський переказ змісту).. Звідси видно, що незадовго перед тим, можливо ще за життя Федора Любартовича, Стрий зазнав руйнування, унаслідок чого був навіть «тимчасово приписаний» до сусіднього Дрогобицького повіту.

References

1. ALeksandrovych, V. (1995). Ukrainske maliarstvoXiii-XVst. Lviv. [in Ukrainian].

2. Gagua, R. (2009). Gryunvald v istochnikakh: “Khronika konflikta Vladislava, korolya Polshi, s krestonostsami v god Khristov 1410". Pinsk. [in Russian].

3. Dabkowski, P. (1939). Podziat administracyjny wojewodztwa Ruskiego i Betzkiego wXV w. Lwow. [in Polish].

4. DLugossii, J. (1997). Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. LiberXet liberXI: 1406-1412. Varsaviae. [in Latin].

5. Gasiorowski, A. (1972). Itinerarium krola Wtadystawa Jagietty 1386-1434. Warszawa. [in Polish].

6. KeLembet, S. (2017). Fedir OLherdovych, kniaz kobrynskyi, ratenskyj ta zhydachevskyi. Ukraina Lithuanica: studii z istorii Velykoho kniazivstva Lytovskoho, 4, 146-170. [in Ukrainian].

7. KeLembet, S. (2018). Fedir-Fedot (Fediushko) Liubartovych, kniaz Lutskyi i voLodymyrskyi, derzhavtsia siverskyi. Siverianskyi litopys, 6, 13-36. [in Ukrainian].

8. Kupchynskyi, O. (1997). Zabuti ta nevidomi staroukrainski hramoty XIV - pershoi poLovyny XV st. Zapysky Naukovoho tovarystva im. Shevchenka u Lvovi, 233, 333-359. [in Ukrainian].

9. Kuzmin, A.V. (2011). TituLovannaya znat VeLikogo knyazhestva Litovskogo v "VeLikoj vojne" 1409-141 1 gg. protiv

10. Tevtonskogo ordena. Vialikae kniastva Litovskae i iaho susedzi v XIV-XV st.: Sapernitstva, supratsovnitstva, uroki. Minsk, 26-75. [in Russian].

11. Mytsko, I. (2011). Davnii Univskyi pomianyk. Actes testantibus: Yuvileinyi zbirnyk na poshanu Leontiia Voitovycha /Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, 20, 479-495. [in Ukrainian].

12. Mytsko, I. (2000). Monastyrski pomianyky pro pokhodzhennia ktytora Univskoho monastyria kniazia Fedora Liubartovycha. Statti, napysani pislia vyhnannia z Instytutu ukrainoznavstva NAN Ukrainy, 3-5. Lviv. [in Ukrainian].

13. Odnorozhenko, O. (2009). Ruski korolivski, hospodarski ta kniazivskipechatkyXIII-XVI st. Kharkiv. [in Ukrainian].

14. Papa, I. (2012). "Zhydachivski hramoty" kniazia Fedora Liubartovycha: problema avtentychnosti. Kniazha doba: istoriia i kultura, 6, 291-314. [in Ukrainian].

15. Polechov, S.V. (2017). Nesokhranivshayasya pechat knyazya Aleksandra Patrikeevicha Starodubskogo. Srednevekovaya numizmatika Vostochnoj Evropy, 6, 236-244. [in Russian].

16. Tegowski, J. (1999). Pierwsze pokolenia Giedyminowiczow. Poznan; Wroclaw. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru