Угорська революція 1956 року: причини, результати та уроки

Під час ліквідації завоювань Революції репресивні заходи були тривалими. Обіцяні урядом Я. Кадара 26 листопада 1956 р. та у середині 1957 р. амністії виявилися приманкою. Вони стосувалися лише пасивних учасників страйків та боротьби, покарання не знімалося з головних організаторів та очільників акцій. З середини грудня розпочалася ліквідація робітничих, воєнних, студентських, селянських та профспілкових комітетів, нових органів влади, а за ними - арешти їх лідерів та активістів; далі - заборона, масові арешти учасників мирних зібрань, мітингів та демонстрацій у країні.

Арешти, вироки воєнних трибуналів проти «контрреволюційних сил», активістів опору владі уряду Я. Кадара тривали з 15 листопада 1956 р. до 15 липня 1961 р. У цей період із понад 500 смертних вироків було виконано від 220 до 240, ув'язнено на різні терміни 21,668 осіб, інтерновано та депортовано 16-18 тис. осіб. З 1962 р. стався спад у насильницьких діях влади, а з 1963 р. запроваджувалася масова амністія для учасників Революції. Зазначимо, що правових норм для винесення смертних вироків більшості активістам Революції 1956 р. не було, адже оновлене кримінальне законодавство УНР у 1950 р. врахувало правові недоліки та спричинені цим порушення законності попередньою владою та передбачало винесення смертного вироку лише у разі здійснення особою навмисного вбивства.

В історії Угорщини упродовж 1849-1961 рр. 5 циклів насилля і терору мали в основі більше подібного, ніж відмінного. Після поразки Угорської революції 1848-1849 рр. Габсбургами було страчено 123-150 угорських діячів (у два рази менше, ніж після 1956 р.) і до 2 тис. - ув'язнено (в 11 разів менше, ніж після 1956 р.) [20]. Габсбурзький терор був найкоротшим - три місяці. Зазначимо, що у роки Угорської Комуни 1919 р. червоний та хортистський терор (серпень 1919 р. - кінець грудня 1921 р.) були найкривавішими у порівнянні з іншими п'ятьма терористичними хвилями в історії Угорщини. Кількість жертв червоного терору склала від 300 до 590 осіб, до 40 тис. осіб тимчасово емігрували. Кількість жертв білого терору коливається у межах 500-600 осіб, до 100 тис. осіб емігрували. Протягом 41 річного комуністичного періоду у повоєнній Угорщині було страчено до 600 осіб (з них до 400 вироків у 19461950 рр. за військові злочини під час війни), 44 тис. осіб перебували у концтаборах, близько 450 тис. осіб були політв'язнями, 13 тис. осіб - інтернованими, 1,2-1,5 млн. осіб перебували під наглядом таємної поліції.

Найбільші втрати комуністичного періоду припали на дві хвилі соціального потрясіння у 1949-1950 рр. та у листопаді 1956 р. - липні 1961 р. Жертвами самосудів повстанців восени 1956 р. стало кілька сотень угорських чекістів, службовців та комуністів. Зазначимо, що кількість виконаних смертних вироків у 1948-1950 рр. за правління М. Ракоші була також значною серед п'яти хвиль терору - понад 200 осіб. Водночас кількість виконаних судами смертних вироків за Я. Кадара у 1956-1961 рр. сягала 240 осіб. Кадарівський терор був найтривалішим - понад 3,5 роки. Він спровокував найчисельнішу еміграцію - 200 тис. осіб. Натомість за часів М. Ракоші ув'язнення, інтернування та примусова висилка осіб набула найбільш масового характеру у порівнянні з усіма іншими трагічними періодами історії Угорщини. Найбільшою трагедією Угорщини часів М. Ракоші стали перші повоєнні роки, коли країну з політичних мотивів залишило до 1 млн. осіб.

Міжнародні відносини для визвольної боротьби Угорщини склалися несприятливо, жодна провідна країна світу її не підтримала. Дві геополітичні кризи - суецька та угорська - склали клубок суперечностей глобального та стратегічного масштабу. Увага США та СРСР була прикута до військових дій Ізраїлю, Франції та Великої Британії проти Єгипту за Суецький канал упродовж 22 жовтня - 6 листопада 1956 р. Угорське повстання 23 жовтня ускладнило можливості СРСР продовжувати підтримку спроб Єгипту утримувати Суецький канал. У вирішенні суецької кризи, припиненні війни Ізраїлю, Франції та Великої Британії проти Єгипту головну роль відіграв компроміс між США та СРСР. Вашингтон продемонстрував позицію не втручання в угорські справи, а СРСР на взаем підтримав вимоги США припинити підтримку Єгипту. Завдяки узгодженій позиції США та СРСР 6 листопада було припинено війну Ізраїлю, Франції та Великої Британії проти Єгипту, виведено їх війська, відновлено міжнародний статус Суецького каналу для усіх країн світу. 15 листопада у зоні каналу були розміщені перші миротворчі сили ООН [21].

Суецький компроміс СРСР із США та Ялтинська змова 1945 р. забезпечили швидке врегулювання Близькосхідної проблеми та збройне придушення угорського повстання. «Велика трійка» ще дотримувалася сформованого післявоєнного світового устрою, поділу Європи на сфери впливу за наслідками війни та рахувалася з інтересами переможців над переможеними країнами Осі, але розходження у позиціях невпинно зростали. На початку угорського повстання керівники СРСР та США зробили різкі заяви. М. Хрущов зазначив, що у разі введення американських військ до Угорщини, СРСР буде готовий застосувати ядерну зброю. Президент США Д. Ейзенхауер заявив, що задля захисту угорців починати війну з СРСР не варто і дав зрозуміти, що Угорщина не є союзницею США і належить до сфери впливу СРСР [22].

Плануючи збройне повалення Революції 1956 р. СРСР готувався до протидії на випадок активних кроків країн НАТО щодо захисту Угорщини. Інженер М. Позен (випускник Київського політехнічного інституту, 1955 р.) спеціалізувався на виготовленні та комплектуванні атомних бомб М-5 (було випробувано в Оренбурзькій області ще у 1954 р.). Як він повідомляв, це п'ятитонне чудовисько мало потужність 30-40 кілотонн, що відповідало еквіваленту 1,5-2 Хіросіми: «Під час відомих подій в Угорщині та Чехословаччині на наших ремонтно-технічних базах під Полтавою і Прилуками, Білою Церквою і Узином (а скільки їх ще за межами України) тримали напоготові атомні бомби. Кожні два-три дні «стару» змінювали на «свіжу». І так тривало тижнями (у випадку з Угорщиною - місяць)» [22; 23].

Згодом США оточили територію СРСР ракетними базами для знищення, насамперед, бомбардувальників (призначених транспортувати атомні бомби на далеку відстань), великих міст, а також урядових приміщень, воєнно- промислових центрів. Потенційними об'єктами для ядерного удару США, на випадок війни з СРСР, стали район Тьокьольо передмістя Будапешту (об'єднане командування радянських військ), міста Дебрецен, Сольнок, Сомбатхей в Угорщині. США усвідомлювали, що переважаючий над СРСР у 10 разів ядерний потенціал і така ж пропорція у воєнно-технологічному потенціалі, надавали США переваги, але вони не убезпечували людську цивілізацію від небезпеки знищення, тому розпочався пошук невоєнних шляхів стримування та протидії комунізму [24].

Як зазначалося, 4 листопада члени національного уряду І. Надя (до 40 осіб) отримали політичний притулок у посольстві Югославії в УНР. Соціальна підтримка Я. Кадара та можливості для наведення ладу після його переходу на бік Москви звузилася. Сподівання на діалог команди Я. Кадара та І. Надя не справдилися. Було досягнуто домовленості про безперешкодний від'їзд І. Надя та членів його уряду 22 листопада до Югославії. Після виїзду автобуса за межі посольства Югославії представники КДБ СРСР захопили його, заарештували усіх членів команди І. Надя та повезли на радянську військову базу Тьокьольо, а звідти - до замку на озері Снагов (Румунія), де вони до кінця 1957 р. перебували в'язнями спецорганів СРСР, УНР та Румунії. Подібні вчинки ганебні для світової спільноти, несумісні з принципами права та демократії. Вони притаманні варварським цивілізаціям, тоталітаризму, серед яких - сталінська модель соціалізму [25, с. 70].

На межі 1957-1958 рр. більшість затриманих із прибічників І. Надя були звільнені та повернулися в Угорщину. Суперників та ворогів у І. Надя серед політичної та наукової еліти було достатньо: його зраджували й звільняли, підтримували й висували на ключові посади. Але на перехідному етапі така фігура була компромісною, тому ніхто не виступав за усунення І. Надя з політичної арени Угорщини, чи з посади глави уряду у період Революції. У повоєнній Угорщині також не було впливових сил, які спромоглися б вдатися до відкритого суду над ним, але протилежним було ставлення керівництва СРСР до цього. Москва вирішила збройно придушити революційні процеси в Угорщині, а їх лідерів покарати як зрадників ідеалів комуністичного устрою. Маріонеткову роль у відновлені соціалістичного устрою відіграли прихильники Я. Кадара, для соціально-економічних успіхів яких СРСР створив сприятливі умови, завдяки чому розвиток Угорщини у 1960-80-і рр. значно пришвидшився.

Доля І. Надя та його найближчого оточення вирішувалася у Москві упродовж літа 1957 р. - травня 1958 р. Нейтралізувати його ідеологічними, адміністративними чи партійними рішеннями не вдавалося, тому його потрібно було фізично знищити як небезпечне й постійне джерело дестабілізації становища у країні. На початку 1958 р. І. Надя та найближчих його прибічників перевезли у тюрму Будапешта. Угорсько-радянські консультації завершилися спільним рішенням розпочати над членами уряду І. Надя відкритий судовий процес, але через побоювання нових заворушень, упродовж лютого-червня 1958 р. він проводився закрито. Фабрикація матеріалів здійснювалася новою угорською владою за активної участі представників СРСР (керівника відділу ЦК КПРС Ю. Андропова, генпрокурора Р. Руденка, заступника голови КДБ СРСР П. Івашутіна). Судовий процес над групою І. Надя у складі 10 осіб контролювався Ф. Мюнніхом та А. Апро. На основі винесених вироків 16 червня 1958 р. І. Надь, М. Гімеш, П. Малетер, а 24 квітня 1958 р. И. Сіладі, були страчені у Будапештській тюрмі. Г. Лошонці помер 21 грудня 1957 р. у тюрмі за невідомих обставин. Лідери новоутворених партій та інші послідовники та члени уряду І. Надя отримали значні строки ув'язнення.

І. Надь не визнав звинувачувального вироку, від останнього слова та клопотання про помилування відмовився, вини своєї не визнав, із звинуваченнями не погодився, зазначив, що став жертвою змови і що історія його виправдає. Клопотання М. Гімеша та П. Малетера про пом'якшення вироку були відхилені.

Рішення про смертний вирок лідеру Революції та національно-визвольної війни 1956 р. І. Надю та його прибічникам приймалося Москвою за підтримки керівників УНР на чолі з Я. Кадаром. Вирок був політичним - за зраду та ревізію комуністичних ідей, ліквідацію диктатури пролетаріату на чолі з компартією, запровадження багатопартійної системи, демонтаж сталінської моделі влади, розпуск Управління держбезпеки, реформування державного устрою на демократичних засадах, рішення про вихід УНР із Варшавського договору, нейтралітет країни та звернення за допомогою до ООН, провідних держав світу забезпечити нейтралітет УНР.

Зарубіжні комуністичні та робітничі партії у Москві у листопаді 1957 р. засудили ревізіонізм, правий опортунізм як найнебезпечніші течії у комуністичному русі. І. Надь звинувачувався в організації змови, спрямованої на повалення народно-демократичного ладу, у зв'язках із Заходом, участі західних спецслужб у підготовці та проведенні «контрреволюційного путчу».

Смертні вироки викликали негативну реакцію світової громадськості, лідерів демократичних країн та міжнародних організацій. Суворі резолюції ГА ООН, які засуджували втручання СРСР у внутрішні справи УНР, смертні вироки над І. Надєм та його соратниками, не мали юридичних наслідків. Діяльність Спеціальної Комісії ГА ООН, створеної 10 січня 1957 р., яка контролювала «угорське питання» до 1962 р., поки становище у країні не стабілізувалося, показала, що ООН за ефективністю у цьому питанні не перевершувала своєї попередниці - Ліги Націй.

З поразкою Революції в Угорщині відновився однопартійний комуністичний режим, покарання торкнулися активних учасників подій та членів уряду на чолі з І. Надєм, які очолили революційні маси, усунули попередні помилки, вдалися до формування вищої від існуючої в СРСР моделі суспільного розвитку. Провина за трагедію прибічників І. Надя лежить насамперед на керівництві СРСР (М. Хрущов), низці комуністичних держав та УНР (Ф. Мюнніх, А. Апро, Я. Кадар, Б. Біску). Але без вивчення усіх матеріалів щодо справи І. Надя, які насамперед перебувають у Москві, звинувачувати одну із сторін чи окрему особу, буде помилкою. На думку сучасних дослідників та громадських діячів Угорщини найбільша провина за страту І. Надя та його прибічників лежить на керівництві УНР. Чітка позиція у цьому питанні з боку фахівців РФ відсутня. Без прийняття правових судових рішень та покарань очільників сталінського режиму, винуватців трагедії та революційного повстання 1956 р., розглядати діяльність І. Надя та його команди як контрреволюційну й виносити смертний вирок було злочином, який не може мати строку давності.

Е. Герьо, И. Реваі та сотні інших їхніх послідовників напередодні та у дні Революції рятувалися в СРСР, звідки поступово поверталися в УНР, окрім М. Ракоші. Найбільші винуватці тяжких та масових злочинів уникли покарання як на території СРСР, так і в Угорщині. Для активних учасників повалення Революції 1956 р. в УНР склалися сприятливі умови для стрімкого кар'єрного зростання. Понад 10 тис. радянських військових були нагороджені орденами та медалями. 26 особам було присуджене звання Героя Радянського Союзу, з них 14 посмертно. Маршал Г. Жуков «за придушення фашистського заколоту в Угорщині» отримав 1 грудня 1956 р. четверту Зірку Героя Радянського Союзу, маршал І. Конєв - 2 грудня 1956 р. Орден Леніна. За виконання особливо важливого завдання, уряд СРСР нагородив голову КДБ СРСР І. Серова, який діяв в Угорщині таємно з 24 жовтня по 1 грудня 1956 р., Орденом Кутузова І ступеня. У сі інші його поплічники також були відзначені державними нагородами. Я. Кадара за особистий внесок у боротьбу з фашизмом під час Другої світової війни 3 квітня 1964 р. було нагороджено званням Героя Радянського Союзу. Дипломати СРСР в УНР того періоду, Ю. Андропов та Г. Крючков, окрім високих державних нагород, стрімко піднялися у кар'єрному зростанні. Водночас біля 200 радянських військових та їх сімей, тисячі радянських цивільних осіб були жорстоко покарані в СРСР за засудження радянського втручання у внутрішні справи Угорщини.

Ф. Мюнніх безпідставно зазначав під час першої річниці після повалення Революції, що І. Надь та його прибічники відіграли головну роль у тому, що у революційних угорських подіях брали активну участь реакційні сили та імперіалістичні агенти. Він звинуватив І. Надя та його соратників й у тому, що вони нарівні з вирішальною роллю імперіалістичних розвідувальних центрів та різних сил міжнародної реакції готували контрреволюційне повстання. А також, що вони напередодні, під час та після контрреволюції відкрито перейшли на бік буржуазного табору. Тому конгрес США прийняв рішення про виділення уряду І. Надя 20 млн. дол., але після приходу до влади Я. Кадара скасував його [26, о. 31,61]. Натомість уряд Я. Кадара, для подолання економічної та політичної кризи і стабілізації становища, отримав від СРСР на початку 1957 р. кредит на суму 100 млн. перевідних крб., додаткові поставки 100 тис. тонн нафти і 70 тис. тонн коксу.

Перший заступник глави уряду УНР А. Апро 17 червня 1958 р., повідомляючи Державні Збори УНР про страту І. Надя та трьох його прибічників, зазначав, що це справедливе покарання за їх контрреволюційну діяльність. У виступі Ф. Мюнніха 20 серпня 1958 р. з нагоди Дня Конституції УНР зазначав, що покарання для І. Надя та його прибічників було суворим, але справедливим. І. Надя було звинувачено й у тому, що він зруйнував та паралізував органи влади та знищив радянську систему народовладдя. Вони виявилися ворогами народно-демократичної влади, яку під ширмою виправлення помилок попереднього керівництва прагнули підірвати і повалити. Ще до контрреволюційних подій вступили у таємну змову з представниками буржуазних класів й вели спільну роботу з ліквідації соціалістичного устрою. Внаслідок такої зради сотні відданих соціалізму людей стали жертвами контрреволюційних погромів, а народ зазнав нечуваних втрат та збитків.

Ідеологія імперіалізму та ревізіонізму І. Надя, вважав Ф. Мюнніх, мали в Угорщині спільну політичну антинародну платформу - це антикомунізм, антирадянізм, націоналізм, демагогічна буржуазна демократія. Ревізіоністи на чолі з І. Надєм та його прибічники, продовжував він, сплелися з хортистськими політиками, буржуазними та дрібнобуржуазними діячами, які активізувалися, реакційними клерикалами, з правими соціал-демократами, зрадниками робітничого класу, навіть з бандитськими формуваннями, які влаштовували білий терор. Під гаслами «національної політики єдності», «національного комунізму» І. Надь у 1955-1956 рр. отримав підтримку опозиційних сил в УНР та на заході. Надісти, за твердженням Ф. Мюнніха, були готові до союзу з угорською контрреволюційною еміграцією задля повалення народнодемократичного ладу [26, о. 207-208, 222-223].

Такі інсинуації відображали рівень свідомості тогочасного політикуму. Перебуваючи у грудні 1959 р. з візитом в Угорщині, М. Хрущов вдався до проведення паралелей між вирішальною участю царської Росії у поваленні Угорської революції у липні 1849 р. та Радянського Союзу у розгромі контрреволюції у листопаді 1956 р. Тоді, мовляв, була згода на це міжнародної буржуазії та пануючих династій, а нині - робітничий клас, трудящі СРСР, соціалістичних країн не могли допустити, щоб в Угорщині фашистські змовники за підтримки міжнародної реакції повалили народну владу. Історія не вибачила б, щоб контрреволюціонери вішали робітників, розстрілювали кращих синів угорського народу. Це був обов'язок Радянського Союзу надати допомогу Угорському революційному робітничо-селянському уряду [27]. На жаль, не було сказано головного, що обидві революції та їхні прогресивні сили зазнали поразки через російську інтервенцію - лідери емігрували, а ті, хто залишилися, були страчені.

Перебуваючи у довічному вигнанні в СРСР (липень 1956 р. - лютий 1971 р.), М. Ракоші залишався на сталінських позиціях, постійно доводив, що основою контрреволюції в Угорщині стала зрада у керівництві правлячої партії. Другою причиною цієї події він вважав те, що широкі кола угорців були незгодні з нав'язаними Угорщині несправедливими тріанонськими кордонами, і це підштовхнуло 23 жовтня народні маси, особливо молодь, до активної участі у мітингах та революції. Він замовчував власні помилки та своїх прибічників, які були вагомими причинами повстання. Власну провину М. Ракоші ніколи не визнавав, свої дії та рішення пояснював історичною необхідністю та переконував, що успіхи в Угорщині були досягнуті за його керівництва. Жоден з керівників СРСР та УНР не підтримував намагання М. Ракоші повернутися до Угорщини [28].

Амністія для повстанців 1956 р. завершилася до середини 1960-х рр., а для І. Надя та його прибічників - після падіння комуністичної системи у світі (реабілітація та перепоховання І. Надя та його прибічників відбулося 16 червня 1989 р.). Верховний суд Угорської Республіки 6 липня 1989 р. скасував вирок суду від 16 червня 1958 р. щодо І. Надя та його прибічників через відсутність складу злочину у їхній діяльності.

Керівництво СРСР та РФ тричі офіційно вибачалося за збройне повалення Угорської революції 1956 р.: М. Горбачов у Москві під час офіційного візиту 6 грудня 1991 р. Прем'єр-міністра УР И. Анталла. Перебуваючи в Угорщині з державним візитом Президент РФ Б. Єльцин у своєму ЗО хвилинному виступі у парламенті цієї країни 11 листопада 1992 р. засудив рішення СРСР про втручання у внутрішні справи Угорщини у 1956 р., попросив вибачення перед угорським народом за усі ті злочини, які були завдані внаслідок цього. Сумна роль царської Росії у поваленні угорської революції 1848-1849 рр., - відзначив він, - повторилася через більше ніж як 100 років у 1956 р. Трагедія 1956 р. - це наслідки тоталітаризму і тиранії, що панували в СРСР. Б. Єльцин запевнив, що цьому виправдання не буде ніколи; з цим докінчено назавжди, комунізм ніколи більше не повернеться. Він попросив схилити голови на знак вшанування пам'яті усіх жертв 1956 р. Перебуваючи в Угорщині з візитом у 2006 р. В. Путін кількома словами згадав події 1956 р., пояснюючи це тим, що Б. Єльцин у 1992 р. уже офіційно вибачився за все, що сталося у ті часи [29].

Більшість політико-правових, економічних поглядів, організаційних рішень та особистих вчинків І. Надя упродовж 1949-1956 рр. через 30-40 років переросли із категорії теоретичних у ранг класичних та закономірних. Схильність І. Надя як політика до виваженості та компромісу у нелегкі часи, була ознакою не стільки його слабкості, скільки мудрості та розуму, завдяки яким навколо нього змогли гуртуватися тогочасні прогресивні сили країни.

Революційні процеси 1956 р. визрівали серед трьох політичних ідеологій: догматичної на чолі з М. Ракоші; прогресивної та реформаторської на чолі з І. Надьом-Я. Кадаром; радикальної антикомуністичної, християнсько- консервативної та націоналістичної. Представники першої відстоювали незмінність основ моделі соціалізму, допускалося незначне її удосконалення; другої - удосконалення соціалізму та проведення демократичних реформ; третьої, що набирала стрімкого розвитку, прагнули до відновлення повного суверенітету, виведення радянських військ з Угорщини, демонтажу комуністичного режиму, відновлення багатопартійної системи та демократичних принципів формування влади усіх рівнів, проголошення нейтрального статусу Угорщини, виходу з під впливу СРСР, демонтажу тоталітарного режиму та запровадження західної моделі устрою. З перемогою Революції 1956 р. першу течію було подолано, започаткувалася робота реформаторської групи угорських політиків на чолі з І. Надєм-Я. Кадаром. Перспектива третьої сили, що обрала шлях розвитку держави та угорської нації поза лівим та правим тоталітаризмом, на той момент не звершилася через збройне втручання радянських військ та консервацію демократичних перетворень. Для тогочасного історичного періоду лише друга, поміркована політична течія, виявилася прийнятною, тому вона розвивалася деякий час. На розвиток угорських подій не зреагувало керівництво СРСР та провідних країн Заходу тому, що ігнорувало національні проблеми окремих невеликих націй.

Серед головних причин Угорської революції варто виділити наступні:

Встановлення у 1948 р. комуністичної диктатури, формування соціалізму на основі сталінської моделі, запровадження відповідних їй тоталітарних політичних, державних інституцій та економічних відносин, виконавських механізмів силових структур було ворожим для угорського народу та відбулося завдяки політичному та воєнному пануванню СРСР у країні.

Запроваджена радянська модель соціалістичного устрою не принесла очікуваних успіхів, а великі помилки під час соціалістичного будівництва та зростаюча тенденція насильницьких методів як реакція на зниження темпів економічного розвитку призвели до різкого падіння життєвого рівня населення.

Практика застосування УДБ УНР методів за аналогією НКВС СРСР 1930- X рр., перетворення їх на репресивний механізм завдало шкоди комуністичній владі. Підпорядковування УДБ виключно Генеральному секретарю ЦК УПТ М. Ракоші стало аномалією для теорії держави та права Угорщини.

Масові репресії, виселення у примусові табори, тривалі та довічні ув'язнення, смертні вироки ворогам нового устрою прискорили несприйняття режиму переважною більшістю угорського суспільства (трудової інтелігенції, робітничого класу та селянства).

Правляча УПТ під час соціалістичного будівництва застосовувала протиправні методи, проводила насильницьку й злочинну політику, зневажала загальнолюдські права та цінності громадян УНР, закріплені у Конституції УНР від 20 серпня 1949 р.

М. Ракоші з прибічниками найбільш відповідальні за масові порушення законності, репресії та сфабриковані судові процеси у 1948-1953 рр. Усі країни Центрально-Східної Європи соціалістичного періоду перебували у залежності від СРСР, але угорська нація, як найбільш вольова та скривджена міжнародним гегемонізмом, була доведена до відчаю та продемонструвала спроможність ліквідувати диктатуру, сформувати демократичні принципи розвитку навіть за радянської окупації та ігноруванні її прагнень світовою спільнотою.

У радикалізації угорського суспільства, формуванні умов для переростання подій у народне повстання, значну роль відіграли догматична політика керівництва СРСР та УНР, втручання радянських радників, військ та органів держбезпеки у внутрішнє життя УНР.

Одним з головних факторів масового роздратування та невдоволення в Угорщині була присутність радянських окупаційних військ.

Нав'язані Угорщині несправедливі кордони спочатку після Першої світової війни, головним чином Францією та Великою Британією, а після Другої світової війни - таким же чином Радянським Союзом, були потенційним джерелом невиліковної травми, масового та глибокого невдоволення в угорському суспільстві. Кордони з Угорщиною СРСР сформував на користь сусідніх з нею держав.

У діяльності правлячої партії упродовж 1945-1956 рр. значну роль відігравали представники не угорської нації. Спроби СРСР змінити вищий керівний склад за рахунок кадрів угорської національності були запізнілими та неефективними, викликали спротив з боку попередньої касти керівників.

Ідеологічними рушійними факторами Революції 1956 р. були антисталінізм-антиракошизм, юдофобія та антирадянізм, а після перемоги Революції пріоритет цінностей змінився на антикомунізм, антирадянізм та патріотизм на християнській основі, відхід від комуністичного блоку країн, відновлення повного суверенітету та формування третього шляху розвитку.

Після Революції 1956 р. в Угорщині було демонтовано сталінську модель соціалізму та пришвидшились еволюційні внутрішньополітичні та економічні перетворення. УНР поступово реформувалася у межах соціалістичної системи. Країна відмежовувалася від сталінської диктатури, але була позбавлена можливості розвиватися третім шляхом, долучитися до західних цінностей, демонтувати режим, який перешкоджав модернізації, прискоренню розвитку її суспільного, економічного та духовного життя.

Перебування М. Ракоші та його прибічників в СРСР гарантувало захист від кримінальної відповідальності та покарання не тільки перших осіб за скоєні злочини, а й унеможливлювало пред'явлення звинувачення їхнім підлеглим в УНР. Останні в Угорщині, у разі порушення проти них кримінальних справ посилалися на те, що вони як підлеглі виконували керівні доручення. Москва постійно шантажувала Я. Кадара можливістю повернення до влади в УНР М. Ракоші, якщо будуть ігноруватися інтереси СРСР. Ця апробована політика Москви застосовується й нині, зокрема й щодо державних злочинців України, які переховуються у РФ та недоступні для провадження над ними слідчих дій та винесення справедливих судових рішень.

Зазначаючи величезну джерельну базу з історії Угорської революції та національно-визвольної війни 1956 р., сформовану насамперед в Угорщині, констатуємо неоднаковість наукового рівня висвітлення усіх важливих подій, що стосуються цієї теми. Деякі аспекти даної проблематики залишилися поза увагою фахових праць, зокрема, участі угорських емігрантських кіл різних спрямувань у боротьбі проти сталінської деспотії восени 1956 р.

Масові правопорушення та п'ять хвиль терору у новій та новітній історії Угорщині були наслідком суспільно-політичних потрясінь, революційного зламу державного устрою у цій країні. Три угорські революції, 1848-1849 рр., 1919 р., 1956 р., зазнали поразки, що стали наслідком масових правопорушень та вибуху терору. У поразці усіх них чи не найбільш реакційну та злочинну роль відіграла Росія/Радянський Союз.

Через неможливість реформування, демократизації та прогресу комуністична система на межі ХХ-ХХІ ст. у всіх соціалістичних країнах ЦСЄ зазнала демонтажу та скасування. Завдяки відсутності негативного впливу СРСР четверта угорська революція у 1989-1990 рр. відбулася мирним шляхом, без насилля, правопорушень, терору та завершилася переможно.

Трансформаційні процеси в Угорщині, як і в інших країнах ЦСЄ, успішно завершилися: відновлено повний суверенітет, подолано тоталітаризм, сформовано правове суспільство, функціонує парламентська демократія, впроваджено загальнолюдські цінності, іноземні війська відсутні на території Угорщини. Країна набула повноцінного статусу у євроатлантичних структурах. Угорщина відновлюється на християнській, консервативній, правоцентристській та національній системі цінностей. Ідеали першого періоду розвитку Угорської державності - Королівства часів Святого Іштвана - складають основу третього напрямку суспільно-політичного життя Угорщини, так рішуче знищеного після повалення Революції 1956 р. Ці ідеали почали домінувати з 1989 р. під час успішних трансформаційних перетворень і завдяки вигідним для Угорщини зовнішнім чинникам. Ідеї третьої суспільно-політичної течії стали визначальними у формуванні засадничих основ сучасної Угорської держави, неперехідними цінностями та незмінними принципами її внутрішньої та зовнішньої політики.

Список використаних джерел та літератури

Horvath M. Magyar Nйphadsereg-1956. Hadtortelelmi Szemle. - Budapest, 2016. - 6. sz.

Вида И. Венгрия, 23 октября-4 ноября 1956 года. Документы к истории национального восстания // Венгерский меридиан. Журнал общественных наук. - 1991 - № 3.

Elter T. Kadar Janos pokolbeli vig napjai 2015.10.31. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ongo. hu/.../20151030-kadar-janos-1956-os-forradalom-es-szabadsagharc-

Mindszenty Jozsef radiobeszede-MEK 1956. - November 3. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mek.niif.hu/01900/01937/html/szerviz/.. ./mindsts.htm

Манифест Иштвана Бибо // A HID-Мост-Венгрия 1956. Трибуна европейского сотрудничества. - 1992. - № 1-2.

Batki F. Kecskemйt 1956. Oktober 26. A fegyveres felkelйs igaz. - Kecskemet, 2003. - 87 o.

Доклад особой комиссии ООН // A HID-Мост-Венгрия 1956. Трибуна европейского сотрудничества. - 1992. - № 1-2.

Drabik J. 1956 - A magyarok harmadik utja. Kiut a kommunizmus йs a pйnzuralom zsakutcajabol. - Budapest: Gold Book, 2005. - 418 o.

СтыкалинА.С. Андропов в Венгрии (1953-1957): посол СССР как проводник советского влияния в «народно-демократической» стране. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.urokiistorii.ru/current/dates/52065

Середа В. Венгрия в братских объятиях Москвы. Осень 1956 года. [Електронний ресурс]. -

Режим доступу: http://www.ominform.com.ua/2016/05/30/vengriya-v-bratszkych-objatijah-

Moszkvy

Центральний державний архів громадських організацій України (ЦДАГО). - Ф. 1. - Оп. 24. -Спр. 4265.

ЦДАВО України. - Ф. 1. - Он. 24. - Спр. 4265.

ЦДАВО України. - Ф.1. - Оп. 24. - Спр. 4301.

Anderson A. Die Ungarische Revolution 1956. - Hamburg, 1977. - 303 s.

Ungarn zehn Jahre danach 1956-1966. Ein wisszenschaftliches Sammelwerk. - Mainz: Kochler Verlag, 1966.

Илларионов А. Памяти Венгерской Революции 1956 года. 23 октября 2016 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.aillarionov.livejournal.com./953908.html

Литван Д. Первая ласточка // A HID - Мост-Венгрия 1956. Трибуна европейского сотрудничества. - 1992. - № 1-2. - С. 6.

Віднянський С.В. У «дружніх» обіймах Кремля. До 50-річчя Угорської революції // Дзеркало тижня. - 2006. - 20 жовтня. - № 40.

1956-os forradalom. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //hu.Wikipedia.org/wiki/ 1956-os forradalom

KapronczayK. Betegellatas, vesztesegek 1956. oktobereben. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.valosagonline.hu/index.php?oldal=cikk@cazon=8108lap=0

Антисоветский мятеж в Венгрии 1956 года: на войне как на войне. 27 октября 2016 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.antisovetstskiy-myatezh-v-vengrii-1956- goda- https://eadaily.com/ru/news/2016/10/27

Как Кремль подавил венгерское восстание 1956 года. 8 октября 2015 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://fakeoff.org/history/kak-kreml-podavil-vengerskoe-vosstanie- 1956-goda

Синякова С. «Бомба». Не для преси // Вечірній Київ. - 1992. - 14 квітня. - № 73.

A hideghaboru йveiben Magyarorszagot is meg akarta szфrni atombombaval az Egyesьlt Вllamok. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http//harcunk.info/index.php/78-archiv/1496-a hideghaboru-eveiben-magyarorszagot is meg akarta szorni atombombaval az Egyesult Allamok

ГатиЧ. Москва и Янош Кадар после 1956 года // А HID-Мост-Венгрия 1956. Трибуна европейского сотрудничества. - 1992. - № 1-2.

Mьnnich F. Egysйgben a bйkййrt, a szocializmusйrt. - Budapest: Kossuth Kiadф, 1959.

Nepszabadsag. - 1959. - December 3.

Pьnkцsti A. Rakosi bukasa, szamьzetйse йs halala 1953-1971. Eurфpa Kфnyvkiadф. - Bp. - 2001. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http//mek.oszk.hu/05300/05385/05385.htm

Bozoki Antal. - 1992. - November 11. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http //bozokiantal.blogspot.com/2012/11/november11.html

Размещено на Allbest.ru