Ленінська держава-комуна як інструмент побудови спотвореного світу

Через два тижні після того, як газета «Правда» надрукувала ці слова, голова Раднаркому заснував Всеросійську надзвичайну комісію (рос. ВЧК). Чекісти в короткі строки «очистили» ради від представників інших партій. Відтоді й аж до кінця 1980-х рр. вибори в радянські органи влади відбувалися під пильним оком партійних органів й «чекістів». Вожді РКП(б) - ВКП(б) - КПРС урахували урок вільних виборів в Установчі збори, які пройшли у визначений ще Тимчасовим урядом строк - 25 листопада 1917 р. Тоді, за даними 54 виборчих округів, тільки 25% виборців погодилися жити в більшовицькій державі-комуні. У січні 1918 р. В. Ленін наважився розпустити Установчі збори, обрані з додержанням усіх демократичних процедур. Це зайвий раз підтверджує контрреволюційний характер більшовицького перевороту. Із розпуском Установчих зборів народна революція в Росії завершилася. Починалася комуністична «революція згори», яка розтягнулася на два десятиліття.

Функціонування держави-комуни

Історія СРСР радянських часів була скалькована зі сталінської «Історії ВКП(б)» зразка 1938 р. Як дітям, так і дорослим треба було розповідати, що «трудящі маси» під керівництвом партії більшовиків здійснили «Велику Жовтневу соціалістичну революцію», після чого зайнялися «будівництвом соціалізму». За дві перших п'ятирічки соціалізм, як запевняли вожді, в основному було збудовано, і у країні, як задекларував XVIII з'їзд ВКП(б), розгорнулося будівництво другої фази комунізму, тобто суспільства з розподілом матеріальних благ за потребами.

Розглянемо, як насправді починалося будівництво ладу, офіційну назву якого тепер прагнуть не називати.

В. Ленін цінував революційний марксизм за те, що він закликав ліквідувати приватну власність на засоби виробництва шляхом силової «експропріації експропріаторів». Він не переймався теоретичними розумуваннями щодо механізму переростання державної власності у власність загальнонародну. Для нього важливим було лише одне: щоб залежна від кожного поруху його руки держава-комуна стала роботодавцем для всіх без винятку громадян. Із робітничим класом, тобто з пролетарями, усе було зрозуміло від початку. У всіх непролетарів-власників треба було забрати засоби виробництва, за допомогою яких вони виробляли продукцію. Ці засоби виробництва забезпечували непролетарським верствам населення економічну незалежність від держави й, відповідно, обумовлювали економічну залежність держави від них.

Одночасно з формуванням обох вертикалей влади і створенням підпорядкованих їм установ та організацій треба було розв'язувати головне питання: як функціонуватиме держава-комуна? Як налагоджувати виробництво й розподіл матеріальних благ, коли вони під впливом комуністичних перетворень стають не товарами, а продуктами?

Ідея літературного персонажа Шарикова «взяти й поділити» вирішувалася просто, коли йшлося про розподіл матеріальних благ. Найбільш важливою в буремні революційні роки була проблема продовольства. Тому вождям сподобалося громадське харчування як спосіб контролювання поведінки людей і прищеплення їм навичок прогнозованої поведінки (достоту як під час дресирування тварин!). Найбільшу відвертість виявив Л. Троцький, який по-військовому коротко рубанув: «Широка постановка справи громадського харчування з поступовим поліпшенням громадського казана створює найбільш дієву форму контролю над участю громадян у виробництві» Див.: Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1929-1938). - К., 1996. - С.118..

Значно складнішою показала себе проблема виробництва матеріальних благ в умовах володіння, користування й розпорядження держави-комуни всіма засобами виробництва. Із політичних причин селянство не могло бути комунізованим негайно, і тому влада мусила застосовувати специфічні засоби його «прив'язки» до економічного життя в умовах комуносоціалізму. Будуючи комуносоціалізм, держава-комуна повинна була в першу чергу налагодити функціонування галузей, які раніше перебували в користуванні й розпорядженні великих власників.

Уже підкреслювалося, що рекомендації «Маніфесту Комуністичної партії» були неконкретними. У загальних рисах у них ішлося про ліквідацію приватної власності та пов'язаних із нею категорій товарно-грошових відносин і вільного ринку. Підкреслювалося й те, що позаринковий розподіл матеріальних благ, аж до «громадського казана», особливо імпонував вождям. Тому вони повірили основоположникам марксизму, котрі твердили, що фази комунізму розрізняються одна від одної тільки розподілом матеріальних благ (за працею та за потребами), але не за виробництвом, яке навіть при соціалізмі мусить функціонувати за відсутності товарно-грошових відносин і вільного ринку.

У березні 1918 р. В. Ленін заявив на Всеросійському з'їзді рад народного господарства: «Нам треба зовсім по-новому організувати найглибші основи людського життя сотень мільйонів людей» Ленін В.І Промова на І Всеросійському з'їзді рад народного господарства 26 травня 1918 р. // Його ж. Повне зібрання творів. - Т.36. - С.356.. Росія, як він думав, перебувала в епіцентрі «світової пролетарської революції», і вождь турбувався не тільки про долю населення власної країни…

Створюючи державу-комуну, В. Леніну та іншим вождям (серед яких схильністю до теоретичного мислення виділявся М. Бухарін) доводилося навпомацки формувати відповідні їй структури і процеси, тобто налагоджувати економічне життя. Під цим кутом зору являє особливий інтерес стаття В. Леніна «Як організувати змагання?», написана 6-9 січня 1918 р., але закинута ним у далеку шухляду (газета «Правда» опублікувала її тільки 20 січня 1929 р.). Щоб налагодити, як висловлювався В. Ленін, «державне виробництво і розподіл на комуністичних началах», у статті перелічувалися такі найважливіші заходи:

1. конфіскація поміщицьких земель;

2. націоналізація банків, фабрик і заводів;

3. примусова організація всього населення у споживчі та збутові товариства;

4. державна монополія на торгівлю хлібом й іншими продуктами та предметами.

Держава-комуна уявлялася вождеві сукупністю комун нижчого рівня. «Треба, -

писав він, - щоб кожна «комуна» - всяка фабрика, всяке село, всяке споживче товариство, всякий комітет постачання - виступили, змагаючись один з одним, як практичні організатори обліку і контролю за працею і за розподілом продуктів» Ленін В.І. Як організувати змагання? // Там само. - Т.35. - К., 1973. - С.190.. Ідею виробничо-споживчих комун, які повинні були створюватися повсюдно й об'єднувати в єдине ціле виробництво та споживання матеріальних благ, В. Ленін явно запозичив з брошури (тоді ще неопублікованої) М. Бухаріна «Програма комуністів (більшовиків)». Останній закликав: «Вперед, до точного, планомірного розподілу продуктів робітничими організаціями - такий повинен бути клич свідомих робітників. Для більш успішного проведення в життя такого плану треба прагнути примусового об'єднання населення у споживчі комуни» Бухарин Н.И. Избранные произведения. - Москва, 1990. - С.71..

Як видно зі згаданої статті, В. Леніну здавалося, що робітничо-селянська держава з мільйонами контрольованих партійним керівництвом дрібних функціонерів може налагодити й пустити в дію грандіозний економічний проект, тобто по-новому організувати найглибші основи людського життя. Він був переконаний, що радянська влада впорається з роботою, яку за капіталізму виконували об'єктивні закони ринку. Він запевняв, що облік і контроль держави-комуни, застосований до кожного члена суспільства, цілком може бути налагоджений. Тому у статті було сформульовано висновок:

«Програма цього обліку і контролю проста, ясна, зрозуміла кожному: щоб хліб був у кожного, щоб всі ходили в міцному взутті і в неподертій одежі, мали тепле житло, працювали сумлінно, щоб ні один шахрай (в тому числі й той, що ухиляється від роботи) не гуляв на волі, а сидів у тюрмі або відбував кару на примусових роботах найтяжчого виду. «Хто не працює, той нехай не їсть» - ось практична заповідь соціалізму» Ленін В.І. Як організувати змагання? // Його ж. Повне зібрання творів. - Т.35. - С.197..

Тут вражає аж ніяк не випадкове поєднання цілком щирих турбот вождів держави-комуни про «тепле житло» й «неподерту одежу» з «примусовими роботами найтяжчого виду», яке за два роки після написання статті обернеться в Україні ленінським ЦУЛАҐом, а ще за десяток років - сталінським ҐУЛАҐом. Коли людину звільняли від приватної власності, що давала їй засоби до існування та забезпечувала економічну незалежність від держави-комуни, то вона, обдерта й гола, потрапляла до рук вихідців із народних низів, які ставали державними функціонерами. Тоді комуно - соціалізм, мов дволикий Янус, показував взаємопоєднані обличчя - привабливий патерналізм («тепле житло», «неподерта одежа») й огидні репресії (тюрма, концтабір).

В. Ленін аніскільки не приховував кінцевої мети соціально-економічних перетворень, розпочатих відразу після укладення Брестського миру. З його ініціативи на початку березня 1918 р. VII екстрений з'їзд партії більшовиків назвав її комуністичною - РКП(б). Назву РСДРП залишили меншовикам. У написаній ним резолюції-дорученні з'їзду щодо розробки нової партійної програми вказувалося: «Центр ваги повинен полягати в точній характеристиці початих нашою радянською владою економічних і інших перетворень з конкретним викладом найближчих конкретних завдань» Ленін В.І Резолюція про зміну назви партії і партійної програми. Виступ на VII екстреному з'їзді РКП(б) 8 березня 1918 р. // Там само. - Т.36. - С.55-56.. Це означає, що соціально-економічні перетворення більшовиків мали комуністичну спрямованість від початку, а не з моменту прийняття комуністичної програми VIII з'їздом РКП(б) у березні 1919 р. Такий самий висновок можна зробити, порівнюючи ухвалену цим з'їздом партійну програму з опублікованою за рік до того популярною брошурою М. Бухаріна «Програма комуністів (більшовиків)»: ці документи різні за стилем, але тотожні за змістом.

У березні 1918 р. відбувся IV Всеросійський з'їзд рад, який ратифікував Брестський мирний договір із Центральними державами. Перед більшовиками відкрилася можливість будувати комунізм. Тому з'їзд так охарактеризував поточний момент:

«З'їзд найбільш настійним чином висуває перед усіма робітниками, солдатами й селянами, перед усіма трудящими та пригнобленими масами найголовніше чергове і необхідне завдання поточного моменту: підвищення діяльності й самодисципліни трудящих, створення всюди міцних і струнких організацій, що охоплюють за можливістю все виробництво й весь розподіл продуктів, нещадну боротьбу з тим хаосом, дезорганізацією, розрухою, котрі історично неминучі, як наслідок болісної війни, але які одночасно становлять найпершу перешкоду для справді остаточної перемоги соціалізму і зміцнення основ соціалістичного будівництва» Съезды Советов РСФСР в постановлениях и резолюциях: Сб. док. - Москва, 1939. - С.69..

Ті, хто працював над резолюцією, були переконані, судячи зі стилістики процитованих фраз, у швидкому досягненні першої фази комунізму. Вони говорили про виробництво продуктів, а не товарів, тобто робили наївну спробу будувати свій комуно - соціалізм за допомогою підміни термінів. Судячи з усього, вони сподівалися шляхом створення «міцних і струнких» організацій цілком забезпечити виробництво й розподіл матеріальних благ на безтоварній основі, без допомоги грошей і ринкового механізму.

У цьому переконує також зміст статті В. Леніна, яку він назвав цілком прозоро: «Чергові завдання радянської влади». Без аналізу цієї статті важко розібратися в політиці, яку здійснював Раднарком упродовж 1918-1920 рр.

Як правило, В. Ленін самостійно писав свої публічні праці «на злобу дня», після чого вони негайно з'являлися в газетах. Однак «Чергові завдання радянської влади» - це аж ніяк не звичайна стаття. 31 березня 1918 р. у вузькому колі найближчих співробітників - членів ЦК РКП(б) обговорювалося питання: що робити далі? «Констатовано, - указувалося на цьому засіданні, - що період завоювання влади закінчився, іде основне будівництво» Ленін В.І Повне зібрання творів. - Т.36. - С.558. Примітка редакції.. Оскільки у ході обговорення виникли різні думки, було вирішено скликати пленум ЦК. 7 квітня пленум ЦК РКП(б) доручив В. Леніну «виробити тези, що стосуються даного моменту, і подати у ЦК». В. Ленін продиктував стенографістці «Тези про завдання радянської влади в теперішній момент» і роздав їх більшовицькому керівництву. На підставі тез та обміну думками в найближчому оточенні він написав між 13 і 26 квітня велику статтю. Текст обговорювався на засіданні ЦК 26 квітня. Було ухвалено опублікувати цей інструктивний матеріал під назвою «Чергові завдання радянської влади» 28 квітня в газетах «Правда» та «Известия ВЦИК», а також окремою брошурою. У 1918 р. в різних містах Росії вийшло більше десяти видань цієї брошури. На підставі ідей, сформульованих у ній, опрацьовувалися основні лінії політики правлячої партії в 1918 р., які знайшли відбиття й у програмі РКП(б), ухваленій VIII з'їздом партії.

Для функціонерів партійного апарату стала дороговказом така рекомендація цієї брошури: «Від трудової повинності в застосуванні до багатих радянська влада повинна перейти, а точніше, одночасно повинна буде поставити на чергу завдання застосування відповідних принципів до більшості трудящих, робітників і селян» Ленін В.І. Первісний варіант статті «Чергові завдання Радянської влади» // Там само. - Т.36. - С.136-137.. Небажання робітника працювати там і тоді, де й коли це було необхідно державі, яка ставала сукупним підприємцем-монстром, викликало з боку останньої гостро негативну реакцію. Нерідко таке небажання політизувалося, тобто влада сприймала його як «контрреволюційний виступ» з усіма наслідками, що випливали з цього. За аналогією з дезертирами, тобто з людьми, які уникали військової повинності та у воєнний час могли підлягати страті, з'явився вислів «дезертир трудового фронту».

Щоб зробити насилля універсальним методом управління, потрібно було розбудувати владу, спроможну передавати командні імпульси з одного центру на всю периферію, до кожного виробника матеріальних благ. Це досягалося: а) встановленням абсолютної залежності всіх структур владної ієрархії від єдиного командного центру й цілковитої їх незалежності від волевиявлення населення; б) трансформацією всіх горизонтальних структур громадянської самоорганізації, які забезпечували незалежне від влади волевиявлення населення, у залежні від влади вертикальні структури; в) досягненням соціальної спорідненості представників влади з народними низами. Вожді постійно насичували державний апарат вихідцями з робітничо-селянського середовища й делегували поодинокі контрольні або навіть командні функції на громадських засадах мільйонам робітників і селян. У «Чергових завданнях радянської влади» недвозначно вказувалося: «Метою нашою є безплатне виконання державних обов'язків кожним трудящим, по відбутті 8-годинного «уроку» продуктивної роботи: перехід до цього особливо важкий, але тільки в цьому переході запорука остаточного зміцнення соціалізму» Ленін В.І. Чергові завдання Радянської влади // Там само. - С.192. Курсив автора..

Управлінський апарат у комуністичній політико-економічній системі за означенням мусив бути величезним. По-перше, мали існувати колосальні за чисельністю органи контролю за поведінкою й мисленням, здатні поширювати свій вплив на кожну людину та у зародку знищувати всі форми протесту. По-друге, держава-комуна потребувала утворення могутнього пропагандистського й виховного апарату. По-третє, мав бути розбудований величезний командно-адміністративний апарат, здатний привести в дію економічний потенціал суспільства. За відсутності підприємців і підприємництва економіка, яку почали називати «народним господарством», залишалася мертвою до одержання директивних імпульсів іззовні.

Уже перший рік існування держави-комуни показав її докорінну несхожість з усіма знаними формами державної організації. Держави, починаючи від найбільш примітивних, завжди піднімалися над суспільством. Навпаки, радянська держава, зберігаючи цілковиту незалежність від населення країни, змушена була «технологічно», унаслідок самої природи комуносоціалізму як суспільно-економічного ладу, вербувати у суспільстві свої управлінські щупальці та проникати ними в народну товщу, утворюючи в ній мільйони своїх мініосередків. За цих умов контури держави ставали розмитими, а політична, економічна і психологічна залежність членів суспільства від неї - величезною.

Соціально-економічний лад і суспільно-політичний режим, який почав народжуватися в радянській Росії в 1918 р., недостатньо характеризувати як тоталітарний. За такими показниками, як незалежність політичного режиму від суспільства й соціальний патерналізм він наближався до тоталітарних державних мутацій, які з'явилися при переході від традиційного до громадянського суспільства. Однак зрощування держави з суспільством унаслідок ліквідації приватної власності в десятків мільйонів самодостатніх виробників ставило радянську державу-комуну поза рамками знаних в історії держав - традиційних, демократичних або тоталітарних.

Унікальність комуністичного типу тоталітаризму найкраще передає кострубатий термін «державосуспільство». Зі вступом людства в добу громадянського суспільства тоталітаризм виникав як мутація, викликана труднощами переходу від традиційного суспільства, очолюваного суверенним монархом. Можна називати демократичними ті країни, де суспільство панує над державою, а тоталітарними - ті, в яких держава панувала над суспільством. У такій системі координат унікальність комуністичного тоталітаризму стає очевидною. Адже держава-комуна не височила над суспільством, а вбирала його у себе: розсмоктувала всі горизонтальні зв'язки і структури, що існували, прошивала суспільство на всю його товщу власними вертикальними структурами, що діяли на засадах «демократичного централізму», та «атомізувала» його, ставлячи кожну людину сам на сам перед собою. Позбавлена політичної й економічної свободи, людина позбавлялася здатності прожити без держави, унаслідок чого остання мусила брати на себе патерналістські функції. Патерналізм надавав державі додаткову силу у спілкуванні з поневоленим суспільством.

Концентрація влади на вершині управлінської піраміди була однаково небезпечною як для суспільства, так і для держави. Тривала історія радянського комуносоціализму засвідчує навіть випадки геноциду з метою розв'язання проблем, небезпечних для диктатури одноосібного вождя. Водночас вона нерідко засвідчувала пластичність радянської влади, здатність її об'єднати навколо себе основну частину суспільства й ефективно розв'язувати гострі проблеми у ситуації, однаково загрозливій для суспільства та держави.

Література

1. Geller, M., & Nekrich, A. (2000). Utopiya u vlasti: Istoriya Sovetskogo Soyuza s 1917 g. do nashikh dnej. Moskva. [in Russian].

2. Kulchytskyi, S. (1996). Komunizm v Ukraini:pershedesiatyrichchia (1929-1938). Kyiv. [in Ukrainian].

3. Kurtua, S., Vert, N., Panne, Zh.-L., Pachkovskij, A., Bartoshek, K., Margolen, Zh.-L. (1999). Chernaya kniga kommunizma: Prestupleniya, terror, repressii:95millionovzhertv. Moskva. [in Russian].

4. Ostrikov, P. (Ed.). (1985). Sbornik dokumentovpo istorii rabochego i sotsialisticheskogo dvizheniya stran Evropy i SShA. Moskva. [in Russian].

5. Pajps, R. (1994). Russkaya revolyutsiya. (Vol.2). Moskva. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru