Очільники місцевих органів партійної і радянської влади Української Радянської Соціалістичної Республіки: соціальна характеристика (1965-1985 роки)

Krupyna Viktor (Kyiv)

Candidate of Historical Sciences, Senior Fellow

Department of History of Ukraine in the second half of the 20^th century

Institute of History of Ukraine of NAS of Ukraine

Social characteristic of the heads of local party and soviet committees of Ukrainian SSR (1965-1985)

The article is devoted to social characteristic of first secretaries of local committees of Communist party of Ukraine and heads of local executive committees of Ukraine in 19651985. These officials were local leaders and defined many important life aspects in cities and districts so their characteristic is necessary for better understanding of model of government. This issue has a little historiography tradition that has to be investigated with relevant archive sources. On the base of the annual reports about composition and rotation of these officials as a source of information author analyzed indexes of national and gender compositions, age, party experience and labor standing, education.

It is noted that national composition offirst secretaries of local committees of Communist party of Ukraine and heads of local executive committees showed domination of Ukrainians. Russian were the second national group in power. Gender composition demonstrated that men occupied overwhelming majority of position. In 1965-1985 indexes of age changed and these officials got more old. Indexes of Communist party membership that was a necessary condition for appointment did not change very much. Most of local leaders had about 20-29 years of membership in Communist party of Ukraine. Almost all of these officials gained high education. There were about 40% (in 1965) and 80% (in 1985) former engineers and agriculturalists among first secretaries of local committees of Communist party of Ukraine and heads of local executive committees. Many officials had diplomas of some universities or pedagogical institutes.

Key words: First Secretary, Head of Executive Committee, Nomenclature, Social History.

Дослідження політичної історії УРСР/СРСР, що тривалий час відбувалося в інституційному ключі на фоні безликих «народних мас», з початку 1990-х рр. перелаштовується на соціальний аспект історії. Колишні «гвинтики» «ожили» й вивчення радянського минулого набуло нового ракурсу. У цьому контексті політична історія наповнилася конкретними діячами з їхньою суб'єктивною волею, що впливала на хід історії. Радянська система -- це люди, що діяли від її імені, тож дослідження керівництва України радянської доби сприятиме розумінню причин як живучості, так і краху радянської системи.

Соціальний портрет перших секретарів місцевих комітетів КПУ та голів місцевих виконкомів УРСР ще не став об'єктом наукової уваги. Вочевидь, загальний портрет управлінців вищої ланки брежнєвської доби у цілому вірно відобразили Г. Кривчик і С. Серьогін. Вони вказали, що пріоритет при призначенні на керівні посади мали особи робітничого або селянського походження, з вищою освітою промислового або сільськогосподарського профілю, зазвичай з вищою партійно-політичною освітою; спостерігалася тенденція до збільшення середнього віку очільників регіональних і місцевих партійних комітетів [1, с. 440-443].

Основним джерелом виявлення динаміки змін основних соціальних характеристик стали статистичні звіти про склад і змінюваність перших секретарів місцевих партійних комітетів та очільників місцевих виконкомів, що вони на початку року узагальнювалися у відділі організаційно- партійної роботи. Упродовж розглядуваного періоду кількість облікових параметрів дещо зменшилася. Для визначення змін соціокультурних характеристик місцевих партійних і радянських лідерів ми обрали показники національного та гендерного складу, освіти та партстажу, галузевого досвіду та стажу роботи на конкретній посаді, що за сукупністю дозволяють визначити тенденцію змін керівництва упродовж «брежнєв- ського застою».

Станом на початок 1965 р. з 571 посади секретарів були вакантні три, а серед 590 очільників виконкомів вакансій не було. Скорочення номенклатури посад також сприяло покращенню роботи кадрових служб, а формування резерву кадрів дозволяло оперативно знаходити кандидатуру на заміну.

У національному складі місцевих керівників відбулися незначні зміни і полягали вони у збільшенні кількості українців та зменшенні кількості росіян, що було відхиленням від неартикульованого орієнтиру -- національного складу республіки . Як і раніше, господарями начальницьких кабінетів були майже винятково чоловіки. Хоча кількість жінок у відносному вимірі (особливо серед голів виконкомів) зросла майже удвічі, їхня присутність на керівних посадах була радше винятком (див. табл. 1). Попри значну увагу партії до висування жінок на керівну роботу, справа практично не покращувалася і ця турбота була по суті декларативною. «Віджартовуються, що може б краще чоловіка, жінка -- це жінка. Це не серйозна справа», -- дорікав регіональним керівникам перший секретар ЦК КПУ П. Шелест на нараді 17 листопада 1965 р. [2, арк. 10]. Лідер республіки журив підлеглих, проте рішучих заходів не вживав, хоча за бажання, спираючись на принцип «демократичного централізму», збільшити присутність жінок на керівних посадах було не складно. Відносний паритет чоловіків і жінок (або й навіть незначне домінування останніх) спостерігався на відповідальних посадах або серед заступників [3, с. 98]. Наприклад, на посадах секретарів місцевих комітетів, які займалися питаннями ідеологічної роботи у 1984 році жінок налічувалося 55% [4, арк. 38]. У 1984 р. жінок серед перших секретарів не було лише у Тернопільській області.

Табл. 1. Національний і гендерний склад перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР (1965-1985 рр.) [5, арк. 2], [6, арк. 2], [7, арк. 1, 28], [8, арк. 21], [9, арк. 28], [10, арк. 27], [11, арк. 178].

Значні зміни відбулися у вікових характеристиках. Станом на початок 1965 р. корпус місцевих очільників був збалансованим колективом людей близьких облікових вікових груп. Через 20 років очільники постарішали, причому партійні -- суттєво. Динаміка вікових змін у перших секретарів парткомів і очільників виконкомів відрізняється, маючи більш збалансований характер у останніх (див. табл. 2). З 1976 по 1984 рр. середній вік перших секретарів зріс з 44,6 до 47,4 років [4, арк. 39]. Серед перших секретарів місцевих парткомів пенсіонерами були очільники Верхньодніпровського райкому партії Дніпропетровської області В. Стрельцов (63 р.), Сумського міськкому М. Лушпа (64 р.), Городищенського райкому Черкаської обл. А. Москаленко (65 р.) та інші [4, арк. 39]. комуністичний виконком радянський

Табл. 2. Склад перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР за віком (1965-1985 рр.).

Керівні і відповідальні кадри Радянського Союзу обов'язково мусили належати до КПРС/КПУ. Вступ до лав партії розглядався як свідчення політичної зрілості особи та вияву довіри до неї. Важливого значення надавали і партійному стажу -- в службових характеристиках обов'язково вказували рік вступу. Зміни в статистичних звітах про склад і змінюваність кадрів змушують уніфікувати роки вступу до лав КПУ станом на 1985 рік, коли обліковували з 10-річним кроком, тоді як до цього крок був 5-річний. Так, у 1965 р. кожен третій керівник отримав партквиток у 1941-1945 рр. За уніфікації партстажу на 10-річний крок виявимо, що більшість керівників як у 1965, так і 1985 рр. мали за плечима 20-29 років партстажу. Водночас цікаво, що ця група суттєво збільшила відрив від наступної вікової категорії обліку -- 10-19 років партстажу (див. табл. 3). Партійний стаж складав собою ніби період випробувань людини на різних ділянках і дорученнях, доручених партією, упродовж якого здійснювався відбір найкращих для вертикального просування.

Табл. 3. Партійний стаж склад перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР (1965-1985 рр.)

Проблема освітнього рівня керівних кадрів у період «брежнєвського» застою набуло особливої актуальності. Управлінці ставали дедалі більше ідеологічно підготовленими та політично лояльними, проте цих якостей вже не вистачало для керівника в епоху глобальної НТР. Для ефективного управління і гідної відповіді капіталістичним країнам у конкуренції необхідні були кваліфіковані працівники. Небезпідставно вважалося, що компетентність забезпечить вища освіта.

Зростання рівня освіченості для громадян СРСР було характерним для всього повоєнного періоду. Формальні показники наявності вищої освіти у керівників різного рівня почали стрімко покращуватися у період «хрущовської відлиги», а на кінець «застою» мали ідеальний вигляд. Як слушно зауважила Ю. Кузьменко, якщо у 1960-х рр. керівна посада передувала отриманню вищої освіти, то у другій половині 1980-х рр. освіта передувала отриманню посади [12, с. 71].

Про неймовірне сприяння високопосадовцям в отриманні освіти яскраво свідчить навчальна траєкторія колишнього першого секретаря Донецького міськкому партії А. Кубишкіна. У 1950 р. він екстерном вступив на історичний факультет Донецького педагогічного інституту, а 1952 за заявою був переведений на стаціонарну форму навчання. За час навчання на стаціонарі А. Кубишкіну, як свідчить його трудова книжка, вдавалося одночасно працювати гірничим майстром на шахті, помічником начальника гірничого цеху, викладачем і завідувачем вечірнього відділення Донецького гірничого технікуму. У 1962 р. як секретар Калінінського райкому партії м. Донецьк він написав заяву про зарахування його на другий курс загальнонаукового факультету Донецького педінституту, а через півроку став вже студентом третього курсу. За кілька днів по тому він був переведений на третій курс Донецького політехнічного інституту, за півтора роки навчання в якому він спромігся здати 58 іспитів і заліків, 30 контрольних робіт, пройти переддипломну практику, захистити диплом на «відмінно» у спеціально для нього створеній Державній екзаменаційній комісії. Як не дивно, такому успішному поступу в навчанні зовсім не заважала робота другим секретарем міськкому партії з регулярними засіданнями, зборами, кампаніями тощо. Зрештою, розгляд цієї справи, яка, до речі, відбулася на підставі скарги, закінчилася звільненням

А. Кубишкіна. Ураховуючи, що він «глибоко визнав свої помилки, дає їм правильну оцінку», попри підстави для партійного стягнення, А. Кубиш- кін був звільнений за заявою. У 1974 р. він працював асистентом кафедри шахтного будівництва Донецького політехнічного інституту [13, арк. 1923]. Вочевидь, що переміщення з одного вишу до іншого, як і здача сесій, відбувалися з порушенням різних нормативно-правових актів, що стали можливими завдяки належності до місцевого партійного керівництва. Вражаючі успіхи у навчанні та здобуту кваліфікацію, якість отриманої освіти, таким чином, слід поставити під сумнів.

Розгляд отриманої у вищій школі спеціальності наштовхує на цікаві висновки. Аналіз фаху доволі чисельної групи осіб, які здобули «іншу» спеціальність дозволяє скоригувати відсоток власників диплому про вищу освіту. Як було обґрунтовано нами раніше, ця графа статистичних звітів могла включати фахівців «необлікованих» спеціальностей, напр. бібліотекара, проте в основному позначала людей з партійно-політичною освітою [14, с. 329-330]. З урахуванням цьому нюансу, у 1965 р. вищу освіту насправді мали менше 60% секретарів та понад 40% голів виконкомів. За умов отримання усіма управлінцями повноцінної (не партійно- політичної) вищої освіти графа «інші спеціальності» у 1985 р. правдиво відображала кількість осіб зі справді рідкісною спеціальністю, а в графі про наявність вищої партійно-політичної освіти відображала справді тих, хто її мав незалежно від базової вищої освіти (див. табл. 4).

Серед найчисельніших спеціальностей у порядку зменшення перебували інженерно-технічні, сільськогосподарські та педагогічні. Особливої уваги надавали двом першим. На початку 1980-х рр. спеціалісти промисловості і сільського господарства за сукупністю складали бл. 90% всіх очільників місцевих партійних і радянських органів [4, с. 101]. Звертає на себе увагу по суті одинична присутність журналістів, юристів та представників інших повноцінних професій. Попри трикратне збільшення кількості економістів, їх питома вага залишалася украй низькою для вирішення актуальних завдань пожвавлення економіки.

Табл. 4. Склад перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР за освітою і спеціальністю (1965-1985 рр.)

Важливе значення для оцінки ділових якостей управлінських кадрів має стаж роботи, який засвідчує досвід, а також передбачає наявність певних навичок, спеціальних знань і умінь, та, за замовчуванням, передбачає компетентність. Статистичні звіти вимірювали стаж роботи у двох площинах -- «у даній галузі» та «по займаній посаді». Дані про спеціальність 29 осіб у звіті не розкриті. т.ч. 6 осіб із загальною середньою освітою.

Сумарні показники загального галузевого стажу керівників місцевих партійних і радянських органів влади у 1965 р. демонструють їх відносно збалансований склад кадрів за досвідом роботи у партійній та радянській галузях. Диференційований розгляд засвідчує різні, часом протилежні, показники досвіду праці: дуже досвідчені кадри у партійній галузі та малодосвідчені у радянській. Покращення сумарних показників у 1985 р. у напрямку збалансованості груп обліку, органічного поєднання досвідчених працівників і «новобранців», знову ж таки, у галузевому вимірі відрізняється. У партійному апараті зростає чисельність ще більш досвідчених, з понад 10-річним стажем, тоді як кількість недосвідчених зменшується, що є проявом з одного боку, підвищення вимогливості до керівних кадрів, запровадження формальних чи неформальних вимог до тривалості стажу роботи для керівників, а з іншого -- застою, адже прихід нових людей, «свіжої крові» уповільнювався. У радянському апараті за збереження ієрархії груп досвіду стало більше кадрів зі значним загальним стажем (див. табл. 5). Тобто упродовж розглядуваного періоду зменшилися показники міжгалузевих ротацій, приходу нових людей на керівні посади без певного галузевого досвіду.

Табл. 5. Склад перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР за стажем керівної і відповідальної роботи в даній галузі (1965-1985 рр.)

Суттєві зміни у 1965-1985 рр. відбулися у показниках стажу роботи очільників першого секретаря місцевого парткому та голови місцевого виконкому на займаних посадах, причому вони характерні як для сумарних, так і галузевих даних. Йдеться про суттєве збільшення терміну перебування управлінців на конкретних керівних посадах. «Наша партія послідовно здійснює ленінський принцип поєднання старих досвідчених кадрів з висуванням молодих, здібних працівників. Повага і довір'я до кадрів повністю виправдовують себе, дають добрі наслідки», -- стверджував перший секретар ЦК КПУ П. Шелест на зборах активу Київської обласної парторганізації 18 квітня 1968 р. [15, арк. 46]. Дійсно, така тенденція мала місце, проте вона не була визначальною. Якщо у 1965 р. місцеві лідери працювали на займаних посадах зазвичай недовго, менше одного року, то у 1985 р. найбільше керівників обіймали конкретні посади від 5 до 10 років, а в партійній сфері чимало працювали й довше. Відносно високий, порівняно з партійною сферою, показник новобранців на радянських посадах пояснюється, на нашу думку, другорядним статусом цієї вертикалі управління, що слугувала своєрідним випробувальним полем для перевірки управлінських здібностей перспективної кандидатури, або ж місцем почесного заслання для осіб, що провинилися. Загалом, конфігурація груп обліку набула збалансованого характеру, поєднанням досвідчених і «новобранців», з тенденцією до застою у партійній вертикалі влади (див. табл. 6).

Табл. 6. Склад перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР за стажем по займаній посаді (19651985 рр.).

Цікаво, що озираючись на свою службову біографію, колишній очільник Донецького обкому, голова Президії Верховної Ради УРСР та очільник уряду УРСР О. Ляшко виявив певну трирічну циклічність свого кар'єрного зростання. Він припустив, що «три роки роботи людини на одній посаді -- це той строк, що дозволяє вищим органам з більшим ступенем об'єктивності оцінити її знання, досвід, працездатність, ініціативність і ухвалювати рішення про доцільність висунення цієї людини на вищу посаду» [16, с. 5].

Отже, упродовж 1965-1985 рр. відбулися зміни в соціокультурних характеристиках перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР. З огляду на цілковитий контроль ЦК КПУ над кадровою політикою завдяки інституту номенклатури, загальна тенденція цих зміни була визначені «згори» та супроводжувалася відповідними підрозділами ЦК.

Загальна тенденція кадрових змін на посадах перших секретарів місцевих партійних комітетів і голів місцевих виконкомів УРСР полягала стабільному прогресуючому поповненні їх лав українцями та статистичному збільшенні кількості жінок на вказаних посадах. Абсолютного показника сягнули освітні характеристики -- на 1985 р. усі місцеві партійні та радянські керівники мали вищу освіту, а значне домінування спеціалістів з базовою інженерно-технічною чи сільськогосподарською освітою, ставка на технократів при мінімальної присутності журналістів, юристів, економістів відображали недооцінку радянським керівництвом важливості гуманітарної складової суспільного розвитку.

Суголосну динаміку збільшення демонстрували показники тривалості партійного стажу, галузевого стажу та тривалості роботи на займаній посаді. У сукупності вони засвідчують вимогу до довшого періоду членства у КПУ як часу перевірки «активної лояльності», що винагороджувався кооптацією до керівних органів місцевого масштабу для відповідальної роботи. Красномовним є і суттєве збільшення строку перебування на конкретній керівній посаді, особливо для партійного керівництва. П'ять, десять і більше років на одній посаді -- це і є прояв застою кадрів, відсутності демократичних механізмів оновлення, дії номенклатурного механізму відбору кадрів тощо. Зазвичай досвід як сума практичних знань і навичок сприяє професіоналізмові, оптимізує управління, проте в радянських умовах керівний досвід обертався формалізмом, уникненням відповідальності, налагодженням неформальних відносин та убезпеченням від погіршення кар'єрної траєкторії. Набутий досвід управлінців дозволяв їм нейтралізувати потенційно негативний вплив системи на своє становище, разом з тим обертаючись руйнацією системи, що вона без суб'єктивного інтересу її акторів була нежиттєздатна.

Джерела та література