Монастирі ХІІ - першої половини ХІІІ століття на правобережжі середнього Дністра
Досліджено проблеми формування й еволюції християнських монастирів у містах правобережжя Середнього Дністра. Показане їх роль та значення як частини міста в поширенні християнської ідеології. Розглянуто також печерні монастирі Дністровського каньйону.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.07.2021 |
| Размер файла | 6,6 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Монастирі ХІІ - першої половини ХІІІ століття на правобережжі середнього Дністра
Ігор Возний
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Розглянуто проблеми формування й еволюції християнських монастирів у містах правобережжя Середнього Дністра, оскільки чорне духовенство становило в них досить значний прошарок. Монастирі на означеній території, як і на теренах Південно-Західної Русі, з'явилися в середині ХІІ ст. Показане їх значення як частини міста в поширенні християнської ідеології. Розглянуто також печерні монастирі Дністровського каньйону, що почали тут функціонувати уже з ХІ ст., на що вказує чимало дослідників. Першими “обителями” монахів слугували скельні навіси, гроти, печери, широко представлені в українському Прикарпатті. Для облаштування монастирів, як правило, використовували групи печер, а окремо розташовані підземні порожнини могли обживати ченці-пустельники, пов'язані з візантійськими традиціями. У структуру монастиря могли входити селища. Ймовірно, у ХІІ - першій половині ХІІІ ст. вони володіли такою кількістю землі з прикріпленими до неї селянами, що не лише задовольняли свої потреб, а й збагачувались.
Православні монастирі ХІІ - першої половини ХІІІ ст. розміщувалися або на території давньоруських міст, або неподалік, у приміській зоні. Тому ці культові об'єкти треба прийняти за суттєву ознаку того, що той чи той населений пункт у вказаний період був справжнім містом. У давньоруських містах чорне духовенство, крім своєї основної місіонерської діяльності, вело активне суспільне життя.
Ключові слова: монастир, чорне духовенство, скит, єремітські монастирі, кеновіатські монастирі, печерні монастирі, Зенківці на Пруті, Василів, Кучелмин.
MONASTERIES IN THE XII - THE FIRST HALF OF THE XIII CENTURY ON THE RIGHT BANK OF THE MIDDLE DNISTER
Ihor VOZNYJ
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University,
The article considers the problem of the formation and evolution of Christian monasteries in the cities of the right bank of the Middle Dnister. Whereas the black clergy was very significant in their layer. The Monasteries on the specified territory, as well as on the territory of South-West Rus, appeared in the middle of the XII century. It is shown their importance as a part of the city in spreading the Christian ideology. Also were considered the cave monasteries of the Dnister canyon. The cave monasteries began to operate in the Dnister canyon already from XIth, as it was indicated by the group of researchers. As the first “Cloister” for the monks served the rock shelters, mainsails, caves, widely represented in the Ukrainian Carpathian Mountains. For the installation of the monasteries usually are used the group of the caves and separately placed underground cavities could be settled by the the desert monks who were associated with Byzantine monastic traditions. The structure of the monastery could include the settlements. Probably the monasteries of XII - early XIII century owned so many lands with attached peasants, which was required only to meet their needs and not for benefication.
The Orthodox Monasteries of the XII - early XIII century were placed in the territory of ancient rusian cities or in nearby suburbs. Therefore, these sacral objects should be taken as a essential sign that a one or another inhabited locality in XII - early XIII century was a real city. In ancient rusian cities the black clergy in addition to its core missionary activities led an active social life.
Key words: monastery, black clergy, monastery, yeremit monasteries, kenovian monasteries, cave monasteries, Zenkivtsi on Prut river, Vasyliv, Kuchelmin.
Разом із розвитком ремесла і торгівлі найважливішу роль у формуванні структури давньоруських міст відігравала багата сільська округа, коли місто ставало природним зосередженням соціально-економічного потенціалу відповідного сільськогосподарського регіону. Не остання роль у цьому процесі належала церкві та монастирям.
Важливе значення у житті давньоруського суспільства відігравало чорне духовенство, яке в містах становило чисельний прошарок. Тогочасне чернече життя мало різні форми: пустельницьке (єремітське), спільне (кеновіатське), комбіноване (співіснування монастиря з кількома скитами) [Мицько, 1993, с. 70-72]. Однак його роль у політичних, економічних і культурних відносинах на сьогодні мало досліджена [Берест, 2000, с. 255-257]. Джерела з історичного минулого чорного духовенства різноманітні. Передовсім, це - писемні повідомлення: “Ту молитву творяше бе бо ту лесъ великъ, скопа печерку малу двосаженну и приходя с Берестового отпеваше часы и моляшеся ту Богу втаєне” [Патерик, 1911, с. 281; Лавреньтевская летопись, 1977, стб. 156]. Але для досліджуваного регіону вони майже відсутні. Тому вагоме значення у цьому мають археологічні матеріали.
Аналіз джерельної бази дає підстави стверджувати, що перші ченці на теренах Русі з'явилися ще задовго до прийняття християнства Володимиром Великим [Берест, 2000, с. 255]. На території Подністров'я, як вважають дослідники, першими його вогнищами були монастирі у скелях, пов'язані з апостольським періодом [PlameniЗkaia, 1997, с. 36-41].
Із запровадженням християнства на Русі православні монастирі споруджують спочатку лише в містах, які відігравали провідну роль у їхньому культурному та релігійному житті.
Перші свідчення про їх існування відносяться до Києва - першопрестольного міста, де вже в першій половині ХІ ст.: “Чернорисци поча множитися и монастыреве почаху бити” [Ипатьевская летопись, 2001, стб. 139]. Монастирі з'являються як за рахунок князівської влади, багатих вкладників, так і завдяки чернечим сподвижникам [Бълхова, 2002, с. 25-56]. Тут кількісно переважали кеновіальні зі значною кількістю монахів, доступними для світських людей храмами, мощами святих, чудотворними іконами [Мицько, 1993, с. 71].
З поширенням християнства вглиб і ширину виникають монастирі й в інших регіонах давньоруської держави. Цей процес простежується з початку ХІІ ст., а в Південно-Західній Русі - зі середини ХІІ ст. [Бълхова, 2002, с. 31]
Свого часу церковний історик Є. Голубинський вказував, що давньоруські монастирі розміщувалися на території міст і лише з кінця XW ст. починається їхнє спорудження у більш віддалених районах [Голубинский, 1901, с. 746-763]. При цьому вони мали можливість колонізувати новоотримані землі і стати більш незалежними. За рахунок цих земель монастирі поступово перетворювалися у великих феодальних магнатів із значними земельними володіннями і підвладними людськими ресурсами. За підрахунками того ж Є. Голубинського, в Києві ІХ - ХІІІ ст. нараховувалося не менше 8 монастирів, Новгороді - 17, Смоленську - 8, Володимирі Суздальському і Галичі - по 5 тощо [Голубинский, 1901, с. 746-760; Щапов, 1988, с. 173-178]. За іншими підрахунками, в районі Галича існувало 7 монастирів [Мацюк, 1993, с. 73-74]. Більш точні дані подає М. Блхова. За її підрахунками і згадками в писемних джерелах, у Києві було 16 монастирів, Новгороді - 26, Володимирі - 14, Пскові, Полоцьку - 4, Чернігові, Галичі - 3, Смоленську - 5 [Бълхова, 2002, с. 50-55].
Монастирі ХІ - першої половини ХІІІ ст., розміщені на певній відстані від міського ядра, на думку Б. Тимощука, треба віднести до суттєвих об'єктів забудови приміської зони [Тимощук, 1995, с. 120]. Вони дають змогу певною мірою, як вважає дослідник, визначати територію, належну місту. Використання цієї ознаки важливе, оскільки залишки монастирів, які існували протягом кількох століть, виявити не так уже й важко. Тим більше, що в народній пам'яті збереглися назви урочищ, пов'язаних із культовими місцями, як-от “монастирище”, “монастир”, “монастирок”, “церковице” тощо. Припущення Б. Тимощука підтверджує, наприклад, дослідження в Києві, де, як стверджує І. Мовчан, “на території Верхнього міста знаходилося кілька монастирів, але найбільші серед них розміщувалися за межею міста” [Мовчан, 1988, с. 280-285].
Попри свою основну функцію монастирі були ще місцем постою для “іноків-страдників”, князівського двору, купців, що безпосередньо впливало на географію їх поширення. Багато виникало на “соляних” і стратегічних дорогах, розташовуючись один від одного на відстані денного переходу валки [Мицько, 1993, с. 72].
Так, у Ленківцях на Пруті (давні Чернівці), які стояли на перехресті торгових шляхів, мабуть, теж існував монастир. На північний схід від Ленківецького посаду розміщувалася церква (відома за залишками полив'яних керамічних плиток від підлоги), біля якої було кладовище [Возний, 2009, с. 359]. У всіх похованнях знайдено “кам'яні подушки”, які науковці пов'язують із захороненнями ченців [Моця, 1990, с. 71; Томенчук, 2016, с. 467]. Отже, на периферії давньоруського міста міг розташовуватися невеликий монастир.
Одним із напрямів поширення чернецтва було також освоєння печерних комплексів: И поча жити ту моля Бога юдыи хлебъ сухъ и тоже чересъ день и воды в меру вкушая копая печеру и не да собе оупокоя день и нощь в трудехъ пребывая въ бденьи и в молитвахъ ” [Лаврентьевская летопись, 1997, стб. 157]. Питання появи і функціонування печерних монастирів у регіоні досить складне й недостатньо досліджене. Важлива також проблема часу їхнього виникнення в досліджуваному регіоні. Щодо цього існують різні думки і припущення. Так, П. Батюшков відносив появу цих культових осередків до ХІ ст. [Батюшков, 1891, с. 55].
Окремі дослідження печер Сирето-Дністровського межиріччя проводили у другій половині ХІХ ст. Відомий історик Я. Головацький відносив більшість із них до пам'яток передісторичної епохи або давньослов'янського язичества [Головацький, 1871, с. 219-242]. В історико-етнографічному описі Бессарабії початку ХХ ст. згадані печерні храми в Непоротовому та Комарові [Бессарабия, 1903, с. 83].
І. Винокуров та П. Горішній, які досліджували Бакотський монастир, дещо розширюють цю хронологію і вважають, що такі чернечі обителі побутували з Х до ХІІІ ст. у зв'язку з активізацією боротьби християнства з язичництвом. Хоча, на їхню думку, Бакотський печерний комплекс почав функціонувати з кінця ХІ-ХІІ ст. [Винокур, Горішній, 1994, с. 206]. О. Пламеницька та Є. Пламеницька взагалі твердять про можливість виникнення перших християнських печер на зазначеній території у ІІІ-ГУ ст. [PlameniЗkaia, 1997, с. 36-41]. Т. Бобровський розробив типологію датування християнських монастирів за архітектурно-планувальними особливостями і на основі цього простежив процес утворення печерних [Боровський, 1993, с. 122-130]. Згідно з його типологією, чернечі обителі в Подністров'ї з'явилися у другій половині ХІ-ХІІ ст. і пов'язані з місіонерською діяльністю ченців-анахо- ретів, які зобов'язувалися, проживати одноосібно, далеко він монастирів у пустинних і віддалених місцях. Вони становили найбільший прошарок подорожніх ченців [Бълхова, 2002, с. 33].
Найбільше уваги присвятив цій проблемі співробітник Буковинського центру археологічних досліджень Б. Рідуш, який проводив обстеження печерних комплексів на правобережжі середньої течії Дністра й у публікаціях досить детально розглядає особливості спорудження печерних монастирів, робить спробу хронологічно атрибутувати їх та реконструювати давній вигляд [Рідуш, 1996, с. 3-10; 1997, с. 29-31; 1997а, с. 108-111; 2000, с. 184-193; 2000а, с. 108-127; 2000б, с. 22-23; 2000в, с. 46-51]. Дослідник вважає, що за основу періодизації християнських печерних комплексів треба прийняти типологію, яку запропонував Т. Боровський [Рідуш, 2001, с. 380-387]. монастир християнський дністер
Першими “обителями” монахів слугували скельні навіси, гроти, печери, широко представлені в українському Прикарпатті. Необхідно сказати, що в Подністров'ї завдяки геолого- морфологічним особливостям досить широко використовували природні печери для влаштування в них скитів, монастирів, характерних для східної гілки християнства [Рідуш, 1997а, с. 108]. Як зазначає Б. Рідуш, у басейні Дністра нараховується понад 80 християнських чернечих пам'яток і більшість із них розташовані в Середньому Подністров'ї [Рідуш, 2000в, с. 46-51].
Археологічно вивчені лише поодинокі пам'ятки. У цьому існують певні труднощі, оскільки культурний шар у печерах або відсутній, позаяк у приміщеннях його часто вичищали, або малопотужний і характеризує лише останній період існування монастиря [Рідуш, 2000в, с. 47]. Свого часу Т. Бобровський стверджував, що незначні дослідження підземних комплексів, проведені наприкінці ХІХ ст. й у радянський час, були розвідковими, тому їхні результати недостатні для хронологічної прив'язки цих комплексів [Бобровский, 1990, с. 70-73].
Для облаштування монастирів, як правило, використовували групи печер, а окремо розташовані підземні порожнини могли обживати ченці-пустельники. Одна з таких досліджена поблизу с. Комарів, у гроті Турецька Хата. На думку дослідників, цей комплекс міг функціонувати одночасно з розташованим навпроти Бакотським монастирем ХІ-ХІУ ст. [Рідуш, 2000, с. 189]. За притулок для християнських місіонерів до часу введення християнства на Русі міг правити грот на Чубатій скелі поблизу того ж Комарова [Рідуш, 2000, с. 191]. У с. Кормань печерна церква могла входити до комплексу наскальних укріплень [Рідуш, 1996, с. 3-10; 2000, с. 184-193; 2000б, с. 22-23]. Можливо, у досліджуваний період функціонували й печерні каплиці біля с. Бабин і Хрещатик [Рідуш, 1996, с. 9; Коржик, 1995, с. 50-52].
Як зазначає Б. Рідуш, характерними ознаками християнського культового призначення печер можна вважати: планування та орієнтацію за сторонами світу; наявність специфічних архітектурних елементів - вівтарної ніші або виступу-престолу (апсиди) у східній частині приміщення, об'ємної ніші або полиці збоку від вівтаря (жертовника), ніш для ікон; наявність скельних гробниць; графіті на стінах із зображеннями хрестів і написами релігійного змісту, специфічні речові знахідки [Рідуш, 2000г, с. 13-14].
Інколи до ченця-пустельника приєднувалися інші й обживали вільні природні печери або вирубували штучні. Так виникав великий монастирський комплекс [Головацький, 1885, с. 5].
В урочищі Монастир у літописному Василеві розміщувався печерний монастир (рис. 1). На його печерний вимір вперше вказав Б. Тимощук [Тимощук, 1992, с. 12]. Тут основні приміщення для ченців і церква були вирубані у скелі. Під час обстеження території знайдено фрагменти кераміки ХІІ-XVn ст. Як зазначав дослідник монастиря Б. Рідуш, наявність якісної питної води, захованість урочища, наявність скельних відслонень і природних карстових порожнин сприяли влаштуванню скельного печерного скиту, швидше за все, незначних розмірів [Рідуш, 1997а, с. 109-110]. Заснування цього монастиря дослідник пов'язує з місіонерською діяльністю ченців в ХІ-ХІІ ст. і вказує, що зазвичай вони сусідили з великими населеними пунктами [Рідуш, 2000в, с. 48].
Поряд із монастирем, на високому плато, виявлено залишки селищ ХІ - першої половини ХІІІ ст. Очевидно, тут стояли села, що входили до структури монастиря. Незначні розміри сіл визначалися незначними розмірами монастирських земель. Ймовірно, у той час монастирі володіли такою кількістю землі з прикріпленими до неї селянами, яка була необхідною не лише для задоволення їхніх потреб, а й для збагачення.
Завдяки земельним володінням християнська Церква менше залежала від князівської влади, ніж тоді, коли користувалася князівською десятиною [Тимощук, 1995, с. 231]. Утім роль цих поселень у житті монастирів остаточно може бути встановлена лише після детальних археологічних досліджень. Однак відомо, що Церква була великим землевласником. Так, села Києво-Печерської лаври згадані вже в ранній період її існування. Близько 1087 р. князь Ярополк передав у власність цього монастиря “дестинудая от всихъ скотъ святеи Богородиця и от жита на вся лета” [Ипатьевская летопись, 2001, стб. 198]. У 1158 р. він пожалував Печерському монастирю “всю жизнь свою Небльскую волость, и Деревьскую, и Лучьскую и около Києва”. Аналогічні дари відписала і дочка Ярополка: “А по своемъ животе вда княгини 5 селъ и съ челядью и все да и до повоя” [Ипатьевская летопись, 2001, стб. 492, 493]. Печерський монастир одержав від Андрія Боголюбського міста Василів на Стугні й Мичеськ на р. Микі [Давня історія України, 2000, с. 391]. Взагалі ктитори були зобов'язані забезпечувати свої обителі засобами для існування. Крім сіл і земель, монастирі отримували й інші володіння у власність. Сюди могли входити “лесъ, и борти, и ловища”. Рязанський князь Олег Іванович віддав у володіння Ольгового монастиря Арестовське село “и с винами, и с пашьнями, и с бортными землями, и с бобры, и с перевесыци” [Грамоти, 1974, с. 32].
Рис. 1. Залишки перченого монастиря в літописному Василеві
Fig. 1. Ruins of cave cloister in annalistic Vasyliv
Подібні пожалування відомі на теренах Сирето-Дністровського межиріччя наприкінці XV ст. Так, наприклад, грамотою 1488 р. воєвода Стефан надав монастирю в Путні с. Козминул у Чорнівській волості, млини від Серецького торгу, мале мито в Сучаві тощо [Documente Romaniae Historica, 1980, с. 62-63].
Рис. 2. Печерний монастир у Галиці. А - вид на Дністер до реконструкції; Б-Г - вид монастиря після реконструкції; Д - вид із монастиря на р. Дністер
Fig. 2. Cave cloister in Halytsia. А - view on Dnister river before reconstruction; Б-Г- view on cloister after reconstruction; Д- view from cloister on Dnister river
Аналогічний культовий центр був у Кучелмині. Про розташування тут монастиря відомо віддавна. Згадки про нього містяться у праці О. Афанасьєва-Чужбинського, який вважав його залишками розкольницького монастиря [Афанасьєв-Чужбинский, 1863, с. 156]. Іншої думки дотримувався Б. Тимощук, який вважав, що монастир започатковано у ХІІ - першій половині ХІІІ ст. [Тимощук, 1955, с. 111; 1982, с. 84]. Припущення Б. Тимощука підтвердили археологічні пошуки Б. Рідуша та розвідки 1999 р. [Рідуш, 1997а, с. 108-109; Пивоваров, Чеховський, 2000, с. 36].
Тут, у скелях Дністра, на висоті 80-100 м над рівнем річки розташований печерний монастирський комплекс, який складався з понад 20 штучних порожнин різних розмірів і призначення (рис. 2) [Рідуш, 1996, с. 6]. До його складу входили дзвіниці, комори, господарські приміщення та келії ченців площею 4-10,5 м2. У приміщеннях частина горизонтально-похилих каналів закопчена, що свідчить про використання їх як димарів [Рідуш, 2000а, с. 114]. Тут же розміщувався підземний храм загальною площею 32 м2. Стіни його були оштукатурені і, мабуть, покриті розписом. Портал храму викладено з кам'яних блоків. Церква орієнтована апсидою на південний схід. Внутрішнє облаштування церкви не збереглося, але є описи архітектурних деталей. Серед них О. Афанасьєв-Чужбинський згадує натуральні стовпи, які підтримували склепіння, а у стіні - кілька ніш із вирізаними на стінах хрестами [Афанасьев- Чужбинский, 1863, с. 197-198]. Аналогічні стовпи й ніші досліджені в Бакотському печерному монастирі [Винокур, Горішній, 1994, с. 200-201; Винокур, 1993, с. 39-41]. Посередині церкви, за словами Д. Праницького, стояла видовбана кам'яна арка, а по боках вівтарної частини - два малих аркоподібних отвори [Праницкий, 1903, с. 506-508]. На думку Т. Бобровського, це був тринавний печерний храм [Рідуш, 2000а, с. 116].
За 50 м від основного комплексу розташовувалася печера пустельника. Це - вирубане у скелі приміщення площею близько 19 м2. По боках входу збереглися вирубані пази для закріплення дерев'яного одвірка. Біля входу прорубано отвір, очевидно, димар [Рідуш, 2000а, с. 116]. Подібні отвори досліджено в печерному скиті поблизу с. Остроків на Хмельниччині [Рідуш, Захар'єв, 1997, с. 120-126].
У південно-західній частині приміщення у підлозі видовбана скельна гробниця прямокутної форми. Аналогічні заглибини досліджено в Бакотському монастирі [Винокур, Горішній, 1994, с. 200]. У протилежній північно-східній частині келії видовбана ніша, яка, на думку дослідника, слугувала вівтарем для ченця [Рідуш, 2000а, с. 116].
Над монастирським комплексом, на мисі, є городище. Його майданчик діаметром 50 м відгороджений від поля двома дугоподібними валами; перший, що безпосередньо обмежує подвір'я, має висоту 1,5 м при ширині 14 м. Спорудження його пов'язують із ранньозалізним віком. З його зовнішнього боку проходив рів шириною близько 10 м і глибиною 2,5 м [Тимощук, 1955, с. 111; 1982, с. 84]. На майданчику знайдено матеріали, які датуються ХІ - першою половиною ХІІІ ст. Можливо, цей вал обороняв скельний монастир. Тут могли розташовуватися невеликі монастирські дерев'яні будівлі, які за небезпеки були захищені цими укріпленими лініями. На віддалі 100 м від першого укріплення у ХІІ ст. спорудили другий вал висотою 1 м, шириною 10 м. Посередині дуги валу простежується в'їзд шириною до 8 м. Із внутрішнього боку валу наявні сліди житлово-господарських зрубів, але характер їхньої забудови не вияснений [Тимощук, 1982, с. 84]. Сьогодні вони активно руйнуються в наслідок польових робіт [Пивоваров, Чеховський, 2000, с. 29].
Валом і ровом були укріплені також монастирі в Галичі, Звенигороді на Білці, Йосиповичах [Берест, 2000, с. 256; Томенчук, 2016, с. 354]. Подібні монастирські комплекси в Подністров'ї досліджені у Студениці, Буші, Розгірчі, Субочі, Нагорянах, Лядаві, Сокільці тощо [Рідуш, Нечитайло, 1999, с. 188-193; Рідуш, Захар'єв, 1997, с. 120-126; Винокур, 1994, с. 123-135; Карпович, 1930, с. 562-563; Бобровский, 1993, с. 70-73].
Отже, археологічні матеріали з території правобережжя Середнього Дністра дають можливість констатувати існування тут у період ХІІ - першої половини ХІІІ ст. християнських культових пам'яток. У цей час виділяються монастирські комплекси, зокрема і печерні, пов'язані з візантійськими традиціями. Православні монастирі ХІІ - першої половини ХІІІ ст. розміщувалися або на території давньоруських міст, або неподалік, у приміській зоні. Тому ці культові об'єкти треба прийняти за важливу ознаку того, що той чи той населений пункт у зазначений час був справжнім містом. У давньоруських містах чорне духовенство, крім своєї основної місіонерської діяльності, вело активне суспільне життя.
ЛІТЕРАТУРА
Афанасьев-ЧужбинскийА. (1863). Поездка в Южную Россию. - Ч. ІІ. Очерки Днестра. - СПб. - 438 с.
Батюшков П (1891). Подолия. Историческое описание. - СПб. - 236 с.
БерестР. (2000). До питання про місце чорного духовенства у суспільному житті давньоруської держави // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст.: Матеріали Міжнародної наукової
конференції. - Чернівці. - С. 255-257.
Бессарабия. Географический, исторический сборник / Под ред. П. А. Крушевана. (1903). - М. - 520 с.
Бобровский Т А. (1990). К вопросу о типологии и датировке древнерусских пещерных
монастырей // Тезисы историко-археологического семинара “Чернигов и его округа в ІХ-ХІІІ вв.” (15 мая 1990 г.). - Чернигов. - С. 70-73.
Бобровский Т. А. (1993). К вопросу о типологии и датировке древнерусских пещерных
монастырей // РА. - № 4. - С. 122-130.
Бълхова М. И. (2002). Монастыри на Руси ХІ - середины XW века // Монашество в России ХІ-ХХ века: исторические очерки. - М. - С. 25-56.
Винокур І (1993). Бакота в історії Галицько-Волинського князівства // Міжнародна наукова конференція “Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції”. Галич, 19-21 серпня 1993 р. Тези доповідей та повідомлень. - Львів. - С. 39-41.
Винокур І С. (1994). Дослідження Бушанського скельного комплексу // Археологія. - № 3. - С. 123-135.
Винокур І, Горішній П (1994). Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. - Кам'янець- Подільський. - 362 с.
Возний І П (2009). Історико-культурний розвиток населення межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра в Х-Х^ ст. Ч. 2. Матеріальна, духовна культура та соціально-історичний розвиток. - Чернівці. - 568 с.
ГловацкийЯ. (1871). Об исследовании памятников русской старины, сохраняющихся в Галичине и Буковине // Тр. І археологического съезда 1869 года. - М. - Т. 1. - С. 219-242.
ГоловацкийЯ (1885). Монастыри юго-западной России вообще и Креховский монастырь. - СПб. - 15 с.
ГолубинскийЕ. (1901). История Русской церкви. - М. - Т. 1. - 968 с.
ГрамотиХVст / Упор. М. М. Пещак. (1974). - К. - № 15. - 255 с.
Давня історія України: в 3-х т. (2000). - К. - Т. 3. - 696 с.
Карпович В. (1930). Скальний монастир у Розгірчі // Записки чина св. Василія Великого. - Львів. - Т. 3. - С. 562-573.
Коржик В. (1995). Підземні порожнини Буковини - свідки історико-географічного процесу // Збірник тез, повід. та доп. конф. “Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України”. - Львів. - С. 50-52.
Мацюк О. (1993). Замки і фортеці Галицької землі // Міжнародна наукова конференція “Галицько- Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції”. Галич, 19-21 серпня 1993 р. Тези доповідей та повідомлень. - Львів. - С. 73-74.
Мицько І (1993). Монастирі Підгір'я ХІІІ-ХРУ ст. // Міжнародна наукова конференція “Галицько- Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції”. Галич, 19-21 серпня 1993 р. Тези доповідей та повідомлень. - Львів. - С. 70-72.
МовчанИ И (1988). Киев и его округа // Труды V Международного конгресса археологов- славистов. Киев, 18-25 сентября 1985 г. - К. - Т. 2. - С. 280-285.
Моця О. П (1990). Погребальные памятники южнорусских земель ІХ-ХІІІ вв. - К. - 156 с.
Патерик Киево-Печерского монастыря (1911). - СПб. - 281 с.
Пивоваров С, Чеховський І (2000). На Дністрі на “оукраине Галичьской”. - Чернівці. - 143 с.
Праницкий Д. (1903). Старинный церковный памятник // Кишиневские Епархиальные
ведомости. - № 19. - 1 октября. - С. 506-508.
ПСРЛ. (1997). - М. - Т. 1. Лаврентьевская летопись. - 496 с.
ПСРЛ. (2001). - М. - Т. 2. Ипатьевская летопись - 648 с.
РідушБ. (1996). Культові печери Буковинського Подністров'я // Буковинський історико- етнографічний вісник. - Чернівці. - Вип. 1. - С. 3-10.
Рідуш Б. (1997). Печери в урочищі монастир біля Василева // Матеріали II історико-краєзнавчої конференції “Буковина - мій рідний край”. - Чернівці. - С. 29-31.
Рідуш Б. (1997а). Печерні монастирі Буковини // ПССІАЕ. - Вип. 3. - С. 108-111.
Рідуш Т, Захар'єв В. (1997). Спелеоархеологічні та спелеістичні дослідження у Сокілецькому мікрорегіоні (Хмельницька область) // ПССІАЕ. - Вип. 4. - С. 120-126.
Рідуш Б, Нечитайло П (1999). Субоцький печерний монастир // ПССІАЕ. - Т. 2. - С. 188-193.
Рідуш Б. (2000). До питання про культові печери слов'ян у Середньому Подністров'ї // Археологічні студії. - Київ-Чернівці. - Вип. 1. - С. 184-193.
Рідуш Б. (2000а). Непоротівський (Галицький) печерний монастир: стан та перспективи дослідження // ПССІАЕ. - Т. 1. - С. 108-127.
Рідуш Б. (2000б). Печерний храм у с. Кормань // Матеріали ІІІ історико-краєзн. конф. молодих дослідників, студентів та науковців “Буковина - мій рідний край”. Чернівці, 17 травня 1998 р. - Чернівці. - С. 22-23.
Рідуш Б. (2000в). Печерні монастирі Подністров'я: проблеми дослідження та датування // Середньовічна Європа: Погляд з кінця Х ст. - Чернівці. - С. 46-51.
Рідуш Б. Т (2000г). Печери Середнього Подністров'я в історії населення регіону // Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича. - Чернівці. - 20 с.
Рідуш Б. (2001). Поширення печерних монастирів у Середньому Подністров'ї // Міжнародний науковий конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ ст.”. Доповіді та повідомлення. - Чернівці. - Т. 3. - С. 380-387.
Тимощук Б. А. (1955). Древнерусские поселения Северной Буковины // КСИИМК. - Вып. 57. - С. 109-114.
Тимощук Б. О. (1982). Давньоруська Буковина (Х - перша половина XW ст.). - К. - 206 с.
Тимощук Б. О. (1992). Василів - місто Галицької Русі. - Чернівці. - 30 с.
Тимощук Б. А. (1995). Восточные славяне: От общины к городам. - М. - 261 с.
Томенчук Б. (2016). Галич і Мала галицька земля ХІІ-ХІІІ ст. Історична топографія городищ. - Івано-Франківськ. - 596 с.
Щапов Я. Н, Соколова Е. И (1988). К истории городских институтов Древней Руси (игумены и архимандриты в городе) // Труды V Международного конгресса археологов-славистов. Киев, 18-25 сентября 1985 г. - К. - Т. 2. - С. 173-178.
Documente Romaniae Historica. A: Moldowa (1487-1504). (1980). - Bucureзti. - Vol. III. - 685 р.
Plamenifkaia O, Plamenifkaia E (1997). Mдnдstirile оn stоnca din zona Nistrului de mijloc: mдnдstirii Mihalovca din s. Bakota (sfоrзitul secolului al XI-lea - оnceputul secolului al XV-lea) // Sud-Est. Матеріали Міжнародного семінару “Культова наскельна архітектура у цивілізації південно-східної Європи”. - Кишинів. - № 4(30). - С. 36-41.
REFERENCES
Afanas'ev-Chuzhbinskij, A. (1863). Poezdka v Juzhnuju Rossiju. Ch. ІІ. Ocherki Dnestra. Sankt- Peterburg, 438 pp. (in Russian).
Batjushkov, P. (1891). Podolija. Istoricheskoe opisanie. Sankt-Peterburg, 236 pp. (in Russian).
Berest, R. (2000). Do pytannia pro mistse chornoho dukhovenstva u suspilnomu zhytti davnoruskoi derzhavy. Serednovichna Yevropa: pohliad z kintsia ХХ st: Materialy Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii. Chernivtsi, 255-257 (in Ukrainian).
Bobrovskij, T. A. (1990). K voprosu o tipologii i datirovke drevnerusskih peshhernyh monastyrej. Tezisy istoriko-arheologicheskogo seminara “Chernigov i ego okruga v ІХ-ХІІІ vv.” (15maja 1990g) Chernigov, 70-73 (in Russian).
Bobrovskij, T. A. (1993). K voprosu o tipologii i datirovke drevnerusskih peshhernyh monastyrej. Rossijskaja arheologija, 4, 122-130 (in Russian).
Blhova M. I. (2002). Monastyri na Rusi XI - serediny XIV veka. Monashestvo v Rossii XI-XX veka: istoricheskie ocherki. Moskva, 25-56 (in Russian).
Vynokur, I. (1993). Bakota v istorii Halytsko-Volynskoho kniazivstva. Mizhnarodna naukova konferentsiia “Halytsko-Volynska derzhava:peredumovy vynyknennia, istoriia, kultura, tradytsii”Halych, 1921 serpnia 1993r . Tezy dopovidei tapovidomlen. Lviv, 39-41 (in Ukrainian).
Vynokur, I. S. (1994). Doslidzhennia Bushanskoho skelnoho kompleksu. Arkheolohiia, 3, 123-135 (in Ukrainian).
Vynokur, I., & Horishnii, P. (1994). Bakota. Stolytsia davnoruskoho Ponyzzia. Kam'ianets-Podilskyi, 362 pp. (in Ukrainian).
Voznyi, I. P. (2009). Istoryko-kulturnyi rozvytok naselennia mezhyrichchia Verkhnoho Siretu ta Serednoho Dnistra v X-XIVst. Ch. 2. Materialna, dukhovna kultura ta sotsialno-istorychnyi rozvytok Chernivtsi, 568 pp. (in Ukrainian).
Glovackij, Ja. (1871). Ob issledovanii pamjatnikov russkoj stariny, sohranjajushhihsja v Galichine i Bukovine. Tr. Іarheologicheskogo s#ezda 1869goda, 1. Moskva, 219-242 (in Russian).
Golovackij, Ja. (1885). Monastyri jugo-zapadnoj Rossii voobshhe i Krehovskij monastyr'. Sankt- Peterburg, 15 pp. (in Russian).
Golubinskij, E. (1901). Istorija Russkojcerkvi, 1. Moskva, 968 pp. (in Russian).
Tolochko, P. P (Ed.). Davniaistoriia Ukrainy: v3-kh t., 3. (2000). Kyiv, 696 pp. (in Ukrainian).
Karpovych, V. (1930). Skalnyi monastyr u Rozghirchi. Zapysky chyna sv Vasyliia Velykoho, 3. Lviv, 562-573 (in Ukrainian).
Korzhyk, V. (1995). Pidzemni porozhnyny Bukovyny - svidky istoryko-heohrafichnoho protsessu. Zbirnyk tez, povid. ta dop. konf. “Skeli ipechery v istorii ta kulturi starodavnoho naselennia Ukrainy'. Lviv, 50-52 (in Ukrainian).
Krushevana, P. A. (Ed.). (1903). Bessarabija. GeograЯcheskij, istoricheskij sbornik. Moskva, 520 pp. (in Russian).
Matsiuk, O. (1993). Zamky i fortetsi Halytskoi zemli. Mizhnarodna naukova konferentsiia “Halytsko- Volynska derzhava:peredumovy vynyknennia, istoriia, kultura, tradytsii”, Halych, 19-21 serpnia 1993r . Tezy dopovidei ta povidomlen. Lviv, 73-74 (in Ukrainian).
Mytsko, I. (1993). Monastyri Pidhir'ia XIII-XIV st. Mizhnarodna naukova konferentsiia “Halytsko- Volynska derzhava: peredumovy vynyknennia, istoriia, kultura, tradytsii” Halych, 19-21 serpnia 1993r Tezy dopovidei ta povidomlen. Lviv, 70-72 (in Ukrainian).
Movchan, I. I. (1988). Kiev i ego okruga. Trudy V Mezhdunarodnogo kongressa arheologov-slavistov. Kiev, 18-25sentjabrja 1985g, 2. Kyiv, 280-285 (in Russian).
Mocja, O. P. (1990). Pogrebal'nye pamjatniki juzhnorusskih zemel' ІХ-ХІІІ vv. Kyiv, 156 pp. (in Russian).
PaterykKyevo-Pecherskohomonastyria. (1911). Sankt-Peterburg, 281 pp. (in Russian).
Peshchak, M. M. (Ed.). (1974). HramotyXIVst, 15. Kyiv, 255 pp. (in Ukrainian).
Pyvovarov, S., & Chekhovskyi, I. (2000). Na Dnistri na “oukrayne Halychskof. Chernivtsi, 143 pp. (in Ukrainian).
Pranickij, D. (1903, October 1). Starinnyj cerkovnyj pamjatnik. Kishinevskie Eparhial'nye vedomosti, 19, 506-508 (in Russian).
Polnoe sobranie ruskikh letopisey. (1997). Тош І. Lavrentevskaja letopis. Mnskva, 496 pp. (in Old- Slavic).
Polnoe sobranie ruskikh letopisey. (2001). ТОШ ІІ. Ipatevskaja letopis. Moskva, 648 pp. (in Old-Slavic).
Ridush, B. (1996). Kultovi pechery Bukovynskoho Podnistrov'ia. Bukovynskyi istoryko-etnohrafichnyi visnyk, 1. Chernivtsi, 3-10 (in Ukrainian).
Ridush, B. (1997). Pechery v urochyshchi monastyr bilia Vasyleva. Materialy II istoryko-kraieznavchoi konferentsii “Bukovyna - miiridnyikrai”. Chernivtsi, 29-31 (in Ukrainian).
Ridush, B. (1997a). Pecherni monastyri Bukovyny. Pytannia starodavnoi, serednovichnoi istorii, arkheolohiiy etnolohii, 3, 108-111 (in Ukrainian).
Ridush, T., & Zakhar'iev, V. (1997). Speleoarkheolohichni ta speleistychni doslidzhennia u Sokiletskomu mikrorehioni (Khmelnytska oblast). Pytannia starodavnoi, serednovichnoiistorii, arkheolohiiy etnolohii, 4, 120-126 (in Ukrainian).
Ridush, B., & Nechytailo, P. (1999). Subotskyi pechernyi monastyr. Pytannia starodavnoi, serednovichnoi istorii, arkheolohii y etnolohii, 2, 188-193 (in Ukrainian).
Ridush, B. (2000). Do pytannia pro kultovi pechery slov'ian u Serednomu Podnistrov'i. Arkheolohichni studii, 1. Kyiv-Chernivtsi, 184-193 (in Ukrainian).
Ridush, B. (2000a). Neporotivskyi (Halytskyi) pechernyi monastyr: stan ta perspektyvy doslidzhennia. Pytannia starodavnoi, serednovichnoi istorii, arkheolohii y etnolohii, 1, 108-127 (in Ukrainian).
Ridush, B. (2000b). Pechernyi khram u s. Korman. Materialy IIIistoryko-kraiezn. konf. molodykh doslidnykiv, studentiv ta naukovtsiv “Bukovyna - mii ridnyi krai”. Chernivtsi, 17 travnia 1998r. Chernivtsi, 22-23 (in Ukrainian).
Ridush, B. (2000v). Pecherni monastyri Podnistrov'ia: problemy doslidzhennia ta datuvannia. Serednovichna Yevropa: PohliadzkintsiaXXst Chernivtsi, 46-51 (in Ukrainian).
Ridush, B. T. (2000h). Pechery Serednoho Podnistrov'ia v istorii naselennia rehionu. Dissertation Abstracts International, kand. ist. nauk: 07.00.01. Chernivetskyinatsionalnyi universytet im. Iu. Fedkovycha. Chernivtsi, 20 pp. (in Ukrainian).
Ridush, B. (2001). Poshyrennia pechernykh monastyriv u Serednomu Podnistrov'i. Mizhnarodnyi Naukovyi Konhres “Ukrainska istorychna nauka naporoziХХІst ” Dopovidi tapovidomlennia, 3. Chernivtsi, 380-387 (in Ukrainian).
Timoshhuk, B. A. (1955). Drevnerusskie poselenija Severnoj Bukoviny. Kratkie soobshhenija instituta istoriiimaterial'nojkul'tury, 57,109-114 (in Russian).
Tymoshchuk, B. O. (1982). Davnoruska Bukovyna (Х - persha polovyna XIVst.). Kyiv, 206 pp. (in Ukrainian).
Tymoshchuk, B. O. (1992). Vasyliv- misto HalytskoiRusi. Chernivtsi, 30 pp. (in Ukrainian).
Timoshhuk, B. A. (1995). Vostochnye slavjane: Otobshhinyk gorodam. Moskva, 261 pp. (in Russian).
Tomenchuk, B. (2016). Halych i Mala halytska zemlia XII-XIII st Istorychna topohrafiia horodyshch. Ivano-Frankivsk, 596 pp. (in Ukrainian).
Shhapov, Ja. N., & Sokolova, E. I. (1988). K istorii gorodskih institutov Drevnej Rusi (igumeny i arhimandrity v gorode). Trudy VMezhdunarodnogo kongressa arheologov-slavistov. Kiev, 18-25sentjabrja 1985g, 2. Kiev, 173-178 (in Russian).
Documente Romaniae Historica. A: Moldowa (1487-1504), 3. (1980). Bucureзti, 685 pp. (in Romanian).
Plamenijkaia, O., & Plamenijkaia, E. (1997). Mдnдstirile оn stоnca din zona Nistrului de mijloc: mдnдstirii Mihalovca din s. Bakota (sfоrзitul secolului al XI-lea-оnceputul secolului al XV-lea). Sud-Est. Materialy Mizhnarodnoho seminaru “Kultova naskelna arkhitektura u tsyvilizatsii pivdenno-skhidnoi Yevropy”, 4(30). Kyshyniv, 36-41 (in Romanian).
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Завершення формування української народності. Міграція уличів на початку X століття у межиріччі Південного Бугу й Дністра. Роль Київської землі в Середньому Подніпров'ї. Заняття й побут русів-українців. Суспільна організація та культура русів-українців.
реферат [22,5 K], добавлен 22.07.2010Дослідження міжнародних проблем існування Республіки Техас (1836-1845 рр.), процесу її міжнародного визнання та інкорпорації в систему міжнародних відносин першої половини ХІХ століття. Встановлення легітимності Техасу в правових умовах тієї доби.
статья [25,7 K], добавлен 11.09.2017Навчальні заклади України першої половини ХІХ ст. Аналіз педагогічних думок І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, О. Духновича, М. Максимовича та членів гуртка передової західноукраїнської молоді "Руської трійці" – М. Шашкевича, І. Вагилевича.
курсовая работа [72,0 K], добавлен 06.05.2014Часопис "Волынскія Епархіальныя Вдомости" в контексті історико-краєзнавчого руху на Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Відомості про авторів нарисів, присвячених дослідженню православної та унійної доби в історії монастирів Волині.
курсовая работа [62,6 K], добавлен 22.05.2012Антифеодальний суспільний рух Західної і Центральної Європи першої половини XVI століття. Лютеранство, найбільший напрям протестантизму. Передумови Реформації, перші десятиліття XVI століття. Кальвiнiзм, особливості Реформації в країнах Західної Європи.
реферат [37,3 K], добавлен 18.11.2010Передумови та причини Великих географічних відкриттів. Морські експедиції кінця XV- поч XVI ст. Навколосвітня подорож Магеллана. Географічні відкриття другої половини XVI і першої половини XVII ст. Значення Великих географічних відкриттів в історії.
курсовая работа [54,0 K], добавлен 09.07.2008Проблема українського козацтва як етносоціального явища. Роль козацтва у етносоціальному розвитку України, етнічні теорії щодо джерел його формування: колонізація південних регіонів України, захист від татарських набігів на землі Середнього Подніпров'я.
статья [22,4 K], добавлен 07.08.2017Місто Путивль під час і після монгольської навали. Розвиток Путивля після входження у Велике князівство Литовське і після входження до складу Московської держави, набуття їм стратегічного значення. Роль Молчанського монастиря в розвитку міста Путивля.
реферат [41,4 K], добавлен 02.10.2015Відмінні риси української історіографії 1920-1980-х pp. Особливості оцінок дореволюційними дослідниками митних тарифів Російської імперії першої половини XIX ст. Причини негативних оцінок представниками української історіографії митного протекціонізму.
реферат [31,7 K], добавлен 26.09.2010Особливості розвитку культури України в умовах реакційної політики царизму і Австро-Угорської імперії. Школа, наука, перші університети. Становлення літературної мови: І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський, Т. Шевченко.
контрольная работа [53,8 K], добавлен 28.02.2009
