Поховальні пам’ятки та обряд поховання давніх слов’ян Тисо-Дунайського басейну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поховальні пам'ятки та обряд поховання давніх слов'ян

Тисо-Дунайського басейну

Павло Пеняк

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України,

Висвітлено питання поховальних пам'яток й обряду поховання давніх слов'ян Тисо-Дунайського басейну. Це був цілий комплекс дій, пов'язаних із вшануванням предків і піклуванням про них у загробному житті. Він охоплював традиційні дії від біологічної смерті до поховання небіжчика в могилу, а також ритуальні, які згодом проводили в пам'ять померлого.

Як свідчать археологічні джерела, на середину І тис. н. е. у слов'ян сформувався традиційний ритуал із тілопальним способом поховання. Під впливом розселення на Балкани та в Центральну Європу останній зазнав значних змін. Завдяки культурному підґрунтю новозаселених територій і поховальному ритуалу місцевого населення традиційний слов'янський втрачав старі й набував нові деталі, що призвело до заміни тілопального на тілопокладальний спосіб поховання.

У традиційному тілопальному способі поховання виділяються безкурганні (ґрунтові) і курганні. Перші в Тисо-Дунайському басейні вивчені досить слабо, їх відомо поки найменше. Їхня особливість - залишки кремації у вигляді кальцинованих кісток, що розміщувалися в неглибоких ямках або у глиняних урнах без будь-яких зовнішніх ознак. Залежно від місця розміщення останків від кремації тілопальні безкурганні поховання поділяються на урнові й безурнові (ямкові). Притаманним для перших було розміщення останків від кремації в урнах або їх нижніх частинах - денцях. Інша велика група поховальних пам'яток репрезентована курганними могильниками з тілоспаленням. Залежно від місця і способу розміщення останків від кремації під земляним насипом виділяються такі варіанти: урновий, ямковий, на давньому горизонті, у дерев'яних домовинах.

Більшість нині відомих у Тисо-Дунайському басейні поховальних пам'яток належить тілопокладенню. Залежно від поховальної споруди некрополі з тілопокладальним ритуалом поховання поділяються на курганні і ґрунтові (ямні). Для перших визначальним було розміщення тіла небіжчика у витягнутому положенні на спині під земляним насипом. Друга велика група - ґрунтові, що супроводжувалися похованням тіла померлого в ямах, виритих у землі.

Ключові слова: давні слов'яни, тілопальний ритуал, тілопокладальний ритуал, Тисо-Дунайський басейн.

BURIAL ARTEFACTS AND FUNERAL RITUAL OF ANCIENT SLAVS IN THE TYSA-DANUBE BASIN

Pavlo PENYAK

Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of NAS of Ukraine,

The paper is devoted to the burial artefacts and funeral ritual of ancient Slavs in the basin of the Tysa and Danube. This was a whole set of actions related to the tribute to ancestors and care of them in the afterlife. It included a traditional ritual from the biological death of a decedent till its burial in a tomb as well as ritual acts performed afterwards in memoriam of the decedent.

As follows from archeological sources, by the middle of the first millennium A.D. Slavs had formed a traditional burial ritual with the body being burned. This ritual underwent considerable changes due to the Slav expansion to the Balkans and Central Europe. Due to the cultural basis of the newly inhabited territories and the burial ritual of the local population, the traditional Slavic ritual was losing old details and acquiring new ones, resulting in a transition from cremation to inhumation.

Traditional body-burning burial rite can be barrowless (ground-based) or barrow-type. Barrowless burials with body burning in the Tysa-Danube basin are studied rather narrowly, with only a minimal amount of them being known. Their characteristic feature was that after the cremation the relics in the form of calcinated bones were left in shallow pits or in clay urns without any external sings.

Depending on the place of the cremation relics being left, the barrowless cremation burials are divided into urn-type and urnless (pit-type). The first were characterised by the post-cremation relics being placed in clay urns or in their bottom parts. Urnless burials were ended up by placement of the post-cremation relics in small pits with the depth of 0,25 to 0,6 m.

Another large group of burial artefacts is represented by barrow-type burial mounds with body burning. They were different in size, occupying on the average the area from 1 to 5 ha where from 20 to 90 barrows could be located. Depending on the place and way of the post-cremation relics being placed under the mound, the following variations are distinguished: urn-type, pit-type, long horizon-type, and wooden coffin-type.

The majority of the known burial artefacts in the Tysa-Danube basin belong to the inhumation type. Depending on the character of the burial structure, the inhumation rite burial grounds are divided into barrow- type and ground-type (hole-type). Burials of the first type were characterised by placing the decedent's body in an outstretched position on the back under a ground mound.

The second large group of necropoles are ground-type, ending up in the decedent's body being placed in holes that had been dug in the ground. In most cases they are of rectangular shape with sizes ranging from 1,7 to 2,1 m (length) and 0,6 to 1,1 m (width).

Key words: ancient Slavs, burial artefacts, funeral ritual, Tysa-Danube basin.

Як відомо, поховальний обряд - це явище загальне, масове, властиве кожній археологічній культурі, хронологічно краще диференціюється, ніж інші об'єкти вивчення. Для нього притаманні традиційність і консерватизм, що сприяють вивченню формування як конкретних археологічних культур, так і етнічних утворень. Він несе інформацію як про матеріальне, так і про духовне життя стародавнього населення, релігійні вірування. Ритуальні дії, що їх виконували родичі на честь померлого, представляють свого роду норми, прийняті й закріплені в суспільному житті.

Серед слов'янських старожитностей Тисо-Дунайського басейну вагоме місце належить поховальним пам'яткам. Протягом VI-IX ст. поховальний обряд давніх слов'ян у регіоні оформився в цілий комплекс дій, пов'язаних із вшануванням предків і піклуванням про них у загробному житті. Він охоплював традиційний обряд від біологічної смерті до поховання небіжчика в могилу, а також ритуальні дії, що згодом проводили в пам'ять померлого.

Поховальний обряд, який формувався віками, віддзеркалював ті чи ті сторони реального життя, відображаючи наявні норми, прийняті й закріплені тогочасним суспільством. Тому його вивчення має важливе значення для відтворення історії слов'ян Тисо-Дунайського басейну.

Археологічні артефакти свідчать, що на середину І тис. н. е. у слов'ян оформився свій традиційний поховальний ритуал із тілопальним способом поховання. У зв'язку з їх розселенням на Балкани та в Центральну Європу останній зазнав значних змін. Під впливом культурного підґрунтя новозаселених територій, поховального ритуалу місцевого населення традиційний слов'янський втрачав старі й набував нових деталей, що, зрештою, призвело до заміни тілопального на тілопокладальний спосіб поховання. обряд поховання давні слов'яни

На жаль, поховальні пам'ятки давніх слов'ян Тисо-Дунайського басейну вивчені неоднаково. Найкраще досліджені в регіоні некрополі в південно-західній Словаччині. Але це аж ніяк не означає, що вони відсутні в Центральній, Східній Словаччині, на Закарпатті, Трансільванії, Задунав'ї. Нині на основі аналізу археологічних джерел можна виділити типи слов'янських некрополів, способи захоронення, охарактеризувати поховальні споруди і їх конструкції, розглянути деталі захоронення.

На запитання: чому слов'яни спалювали мертвих? - у науковій літературі існує багато різних думок. Одні вважають, що кремація відбувалася як суто гігієнічний ритуал, який походить із стародавньої культури предків; другі наголошують на значенні вогню як очисного засобу; треті намагаються пояснити виникнення ритуалу страхом перед померлими. На наш погляд, цю проблему не можна вирішити однозначно. У той час у слов'ян форми релігійних вірувань були досить складними. Вони закріпилися в релігійних поглядах, які диктували здійснення того, а не іншого обряду.

У традиційному тілопальному способі поховання виділяються такі типи: безкурганні (ґрунтові) і курганні. Безкурганні тілопальні поховання в Тисо-Дунайському басейні вивчені досить слабо, їх відомо поки найменше. Частина вчених схильна їх пов'язувати з появою давніх слов'ян у цьому регіоні. Вони - найдавніші достовірні давньослов'янські поховальні пам'ятки.

Особливістю безкурганних тілопальних поховань було те, що залишки кремації у вигляді кальцинованих кісток розміщувалися в неглибоких ямках або у глиняних урнах без будь-яких зовнішніх ознак на місці поховання. Імовірно, первісні місця поховань позначалися якимись надземними знаками, що зникли з плином часу. Залежно від місця розміщення останків від кремації тілопальні безкурганні поховання поділяють на урнові й безурнові (ямкові). Перші стали відомі у Східній та Центральній Європі [Шмидт, 1963, с. 59; Borkovsky, 1939, s. 97-108]. Для урнових було притаманне розміщення останків від кремації у глиняних урнах або їх нижніх частинах-денцях. Урни з прахом заривали в ямки глибиною від 0,25 до 0,6 м. Це були невеликі за розмірами могильники, які за сучасними даними налічували не більше 20 поховань. Як правило, їх розташовували поблизу поселень, а інколи - поміж житлами (Ужгород).

У поховальному обряді давньослов'янських могильників Словаччини переважали тілоспалення в урнах. До останніх разом із перепаленими людськими кістками інколи вкладали предмети побуту, прикраси, що побували у вогні [Bialekova, 1962, s. 98-141]. Серед ранніх некрополів та окремих поховань здебільша з керамікою празького типу на території Словаччини можна назвати такі: Мостова і Кошути (район Галанта), Пастовце (район Левіце), Потворіце (район Тренчін), Вічапи-Опатовці, Девінска Нова Вес, Ступава [Bialekova, 1962, s. 98-141]. Як правило, могильники з празьким посудом невеликі й розташовані біля поселень.

Під час земляних робіт у Долніх Кршканех (південно-західна Словаччина) випадково виявлено своєрідне “поле поховань”, де на глибині 0,4-0,5 м зафіксовано 60 посудин [Bialekova, 1962, s. 102]. Останні були наповнені перепаленими людськими кістками, що свідчить про їх урнове призначення. На жаль, усі посудини з місця знахідки були вивезені разом із глиною. Як вияснилося, з цієї місцевості походить одна урна празького типу, знайдена в 1908 р. під час спорудження залізниці. Нині вона зберігається в музеї м. Нітри [Bialekova, 1962, s. 103]. Інші поховання - це тілопокладення, їх супроводжували прикраси кестхельського типу (поховальні пам'ятки V-IX ст. у Задунав'ї від могильника в Кестхеї одержали назву кестхейських або кестхейської культури, що виникла на основі місцевого та прийшлого слов'янського, аварського, угорського населення). Некрополь, а точніше його найдавніша частина, належав до типу полів поховань із тілопальним ритуалом поховання, залишки від кремації якого розміщали в урнах празького типу.

Подібне поле поховань виявлене в Західній Словаччині у Вічапох-Опатовцях. Тут на площі 30x15 м зафіксовано понад 20 поховань. Вони перебувають у чорному гумусному шарі на глибині від 0,2 до 0,5 м [Budinsky-Kricka, 1947, s. 135]. Урни або їх нижні частини були заповнені спаленими людськими кістками. Ліпні посудини, що використовували як урни, належали до празького типу. На могильнику виявлено також і городищинського типу з хвилястим орнаментом. Дослідник могильника В. Будінські-Крічка датував його VII--VIII ст. [Budinsky-Kricka, 1947, s. 144].

В Ужгороді було виявлено тілопальний некрополь з урновими похованнями. За даними Ф. Потушняка, вони перебували на глибині 1,5 м від сучасної поверхні. Звісно, така глибина не властива урновим тілопальним похованням. Обстеження місцевості показало, що тут йдеться про ґрунтові наноси р. Уж під час повеней. На місці виявлення урн, як повідомляв учений, були залишки вогнища у вигляді попелу, деревних вугликів, обпаленої глини [Потушняк, 1951, с. 5-6]. У центральній частині вогнища, на думку дослідника, розміщувалася кам'яна вимостка округлої форми діаметром 3 м. Посеред вогнища лежав горщик, наповнений спаленими людськими кістками. На одному з його боків був спеціально пробитий отвір “для прогулянки душі. На віддалі 50 м від першого розташоване друге поховання [Потушняк, 1951, с. 5-6]. Дослідник припускав, що кремація небіжчиків здійснювалася на місці поховання. Як перша посудина-урна, так і друга належали до празького типу.

На винятковість ритуалу поховання в Ужгороді свого часу вказала І. Русанова, що стало підставою для повторного перегляду документації і обстеження місцевості [Русанова, 1976, с. 42]. Виявилося, що тут також існувало давньослов'янське поселення, на якому Ф. Потушняк помилково визначив розвали печей-кам'янок як кам'яні вимостки, а дерев'яні вуглики й обпалену глину - як рештки вогнища. Насправді ж, тут може йтися про окремі урнові поховання, розташовані серед жител. Аналогії відомі з Корчака і Тетерівки на Житомирщині [Русанова, 1976, с. 42]. Таке тлумачення “винятковості” ритуалу поховання в Ужгороді цілком прийнятне. Вірогідно, цей факт не випадковий і, ймовірно, свідчить про зв'язки з місцевістю, звідки нові поселенці-слов'яни з'явилися на території сучасного міста.

Чимало урнових тілопальних поховань відкрито у Словаччині на слов'яно-аварських могильниках. Так, наприклад, на одному з найбільших і найраніших у Девінскей Новей Весі із 875 могил 27 було урнових, тілопальних. Я. Ейснер вважав, що ці поховання належать давнім слов'янам, датувавши могильник 625-800 р. [Eisner, 1952, s. 382-384]. На могильнику в Бешеневі було відкрито 9 урн зі спаленими людськими кістками. Урнами служив ліпний посуд, а також кераміка, виготовлена на легкому гончарному крузі, яку Л. Красковська датувала в межах VII-VIII ст. [Kraskovska, 1952, s. 441-447].

На території Східної Словаччини одне тілопальне поховання з розміщенням останків від кремації в урні засвідчено на слов'яно-аварському могильнику у Всехсватих [Pastor, 1961, s. 376-377]. Група поховань із тілопальним ритуалом типу “полів поховань” сьогодні відома і на Загорській низовині (Західна Словаччина), де вони зафіксовані в таких пунктах: Талош, Заводи, Висока при Мораві, Бурані-Опатовце, Ступава [Kraskovska, 1956, s. 163-165; Kraskovska, 1947-1948, s. 116-119].

В Угорщині окремі поховання з тілоспаленням відомі із с. Нодьпали і м. Кестхей. У Нодьпали недалеко від поховання з тілоспаленням ІХ ст. розташовувалася поховальна ямка з розсипаним попелом [Mьller, 1978, s. 31-46]. Аналогічні захоронення зафіксовано в м. Кестхей (Кестхей-Вароши теметю), де були урнові поховання з тілоспаленням [Lipp, 1884, s. 56-57]. А. Шош досліджувала аваро-слов'янський бірітуальний могильник VI-IX ст. у Покасепетк, розташований у долині р. Зала. Розглядаючи поховання в урнах, вона вважала, що їх треба пов'язувати з однією із груп слов'янського населення, яке прийшло у другій половині VIII чи на рубежі УШ-ІХ ст. із басейну Морави [Cs. Sos, Salamon, 1995, s. 78].

Інший тип - безурнові (ямкові), для яких притаманне розміщення залишків у невеликих ямках глибиною 0,25-0,6 м. Могильники лише з таким ритуалом у Тисо-Дунайському басейні поки невідомі. Сьогодні виявлено лише окремі поховання такого ритуалу, переважно на слов'яно-аварських могильниках. Вони, як вважають дослідники, - це тільки відголоски традиційного давньослов'янського обряду поховання. Так, наприклад, Я. Пастор на слов'яно- аварському могильнику у Всехсватих (Східна Словаччина) виявив п'ять ямкових поховань, залишки тілоспалення яких були поміщені в ямки на глибину від 0,4 до 1 м [Pastor, 1961, s. 376].

За винятком Кошицького басейну, де у VIII - на початку ІХ ст. існували поховання з тілопокладенням, на інших некрополях Східної Словаччини ритуал тілоспалення доживає до Х-ХІ ст. [Симонова, 2008, с. 13]. Інший тип розміщення останків від кремації тілопальних безкурганних поховань - ямково-урнові. Вони нічим не відрізняються від описаних, проте окремі здійснено двома варіантами розміщення останків від кремації: в ямках та урнах.

Друга велика група поховальних пам'яток репрезентована курганними могильниками з тілоспаленням. Земляні насипи здебільша однорідні, зверху задерновані, насипи великих розмірів мають по кілька земляних прошарків залежно від місцевості, на якій лежить та чи та частина підошви кургану. Для спорудження останнього, як правило, обирали підвищені місця, береги річок, потічків, схили плато. Некрополі різні за величиною займали в середньому площу від 1 до 5 га, на якій могли розташовуватися від 20 до 90 курганів. Наприклад, могильник у Краловському Холмці (Східна Словаччина). Як правило, форма курганів - округла, куполоподібна, але майже на кожному могильнику попадається один-три овальної. Насипи на одному й тому ж некрополі мають різну висоту та діаметр, у середньому їхні розміри від 0,2-0,3 до 2,5 м, діаметром від 3-8 до 15-18 м. Зафіксовано окремі кургани, наприклад, у Нушфалеу (Трансільванія) діаметром 20-30 м, висотою 5-8 м [Комша, 1978, с. 96].

Крім глини, для спорудження курганів інколи використовували пісок, останній, як правило, чередували з глиною. Відомі також випадки, коли для їх цілого спорудження або окремих частин використовували камені як крепіди. На території Східної Словаччини “кам'яні конструкції” відкрито на могильнику у Краловському Холмці і Стреді-над-Бодрогом. Так, у кургані № 3 на Краловсько-Холмецькому могильнику була споруджена кам'яна стіна завдовжки 6,25 м, завширшки 0,75 м. Камені в насипі викладено безсистемно, а частина їх лежала на поверхні кургану [Budinsky-Kricka, 1958, s. 146]. Біля них перебували розсипані кальциновані кістки. У кургані № 5 із кам'яних плиток споруджено щось подібне до кам'яної скриньки, де була купка спалених людських кісток [Budinsky-Kricka, 1958, s. 144, 152, 155]. Аналогічна ситуація зафіксована на могильнику у Стреді-над-Бодрогом. Тут на поверхні курганного насипу лежали камені, які утворили неправильне коло діаметром близько 2,75 м [Neustupny, 1958, s. 206-208]. У кургані № 2 каменями обкладено купку спалених людських кісток, що лежали на давньому горизонті. Камені зафіксовано в кургані № 1 у Сомешені біля м. Клуж (Трансільванія). Тут на глибині 0,3 м у самому насипі кургану викладено коло з каменів діаметром 1,5 м. Вони були обпалені, що, ймовірно, свідчить про розпалювання ритуального вогню [Макря, 1958, с. 368-369].

Залежно від місця і способу розміщення останків від кремації під земляним насипом у курганному тілопальному обряді можна виділити такі варіанти: а) урновий; б) ямковий; в) на давньому горизонті; г) у дерев'яних домовинах і помостах. Як встановлено численними дослідженнями, в окремих курганах простежено й поєднання ритуалу двох або трьох варіантів. Це дає право говорити про підваріанти кожного з них.

Для урнового варіанта характерне розміщення очищених від залишків вогнища кальцинованих кісток у посудину-урну з подальшим її розташуванням на давньому горизонті підкурганної площі. Поховань із таким способом засвідчено поки мало. Наприклад, у Верхньому Потиссі їх відкриття належить Т. Легоцькому на Краловсько-Холмецькому могильнику і Й. Янковичу - на некрополі в Червеневі [Lehoczky, 1894, s. 278-279; Jankovich, 1942, s. 72-73]. Урнові поховання відомі також на могильнику у Скаліці в захороненнях № 1, 2 кургану 17 та поховання № 2 кургану 20 [Budinsky-Kricka, 1959, s. 11]. Окремі урнові поховання відкрито на могильниках у Гбелих, Брезолупех, Велкіх Гостіях [Eisner, 1947, s. 121; Budinsky- Kricka, 1935, s. 359-360; Porubsky, 1967, s. 27-29]. На останньому з шести розкопаних курганів тільки в одному було тілопальне поховання, останки якого розміщувалися в урні. Урнові поховання зафіксовано також на могильнику в Сомешені (Трансільванія). Так, наприклад, курган № 1 містив чотири поховання в урнах і два на пригоршнях (купках) [Макря, 1958, с. 369].

Урновий варіант поховання, як зазначено вище, передбачав їхнє розміщення на давньому горизонті. Але під час розкопок некрополів з урновим ритуалом поховання засвідчено ще й інші способи їх розміщення на підкурганній площі, що дає право говорити ще й про підваріанти. Перший - урни з прахом поміщені на дерев'яних підмостках (некрополь у Сомешені), трапляються вони і в Задунав'ї (Залавар) [Макря, 1958, с. 370; Feher, 1954, s. 201]. Другий - поховання, у яких урни з прахом заривали в раніше насипані кургани (могильник у Сомешені).

Для ямкового варіанту притаманне те, що спалені кістки, очищені від вогнища, поміщали в ямки, вириті на давньому горизонті підкурганної площі. Середні розміри ямок становили 0,4 м у діаметрі, 0,2-0,3 м глибини. Прикладом може служити курган № 4 на Краловсько-Холмецькому могильнику у Східній Словаччині [Budinsky-Kricka, 1958, s. 151154]. Ямковий варіант тілопального ритуалу має ще свій ямково-горизонтний підваріант. Для нього характерне розміщення залишків тілоспалення не тільки в ямках, а й розсіяне на давньому горизонті або зібране у невеликі пригоршні. Цей підваріант засвідчено в курганах № 4, 5 на Краловсько-Холмецькому могильнику, в кургані № 10 (пох. № 1) на Скаліцькому могильнику [Budinsky-Kricka, 1958, s. 150-155; Budinsky-Kricka, 1959, s. 11].

Поховання на давньому горизонті характеризується перенесенням останків від кремації на місце, над яким робили курганний насип. Їх переносили або в очищеному вигляді, або разом із залишками вогнища. Засвідчено випадки перенесення вогнища в гарячому стані, що засвідчують сліди слабкого обпалення ґрунту на підкурганній площі.

Залежно від способу розміщення останків від кремації під курганним насипом можна виділити такі варіанти: перший - розсіяний, коли перепалені кістки і попіл розкидали на підкурганній площі (від 2 до 6 м2). Такий спосіб зафіксовано на двох курганах у Червеньові, на двох - у Зняцеві, на двох - у Краловському Холмці, в десяти - в Топольовці, в окремих - на могильниках у Краснянах, Брезолупех [Пеняк, 1963, с. 76-78; Budinsky-Kricka, 1958, s. 149-156; Budinsky-Kricka, 1958, s. 163-173; Budinsky-Kricka, 1959, s. 11; Budavary, 1938-1939, s. 85-105; Budavary, 1935, s. 355-364]. Другий - поховання на купках характеризуються тим, що в них рештки від кремації у вигляді перебраних кісток зсипали у пригоршні в одному чи кількох місцях підкурганної площі. Цей спосіб поховання зафіксовано у трьох курганах на Зняцівському та кургані № 5 на Червенівському некрополях, на Краловсько-Холмецькому могильнику [Пеняк, 1963, с. 78; Budinsky-Kricka, 1958, s. 170-177]. Третій - комбіновані поховання, в яких частину залишків від кремації поміщали в ямки, а частину залишали на пригоршнях. Наприклад, він зафіксований у курганах № 4, 5 на Краловсько-Холмецькому могильнику [Budinsky-Kricka, 1958, s. 144, 155].

Наступним варіантом треба вважати ті, у яких рештки тілоспалення розміщали між каменями або у своєрідних кам'яних скриньках. Прикладом можуть бути поховання в курганах № 2, 5 на Краловсько-Холмецькому могильнику та в одному з курганів у Стреді-над-Бодрогом, де спалені людські кістки перебували між каменями, що, вірогідно, входили до конструкції кургану [Budinsky-Kricka, 1958, s. 155; Neustupny, 1958, s. 206-208].

Ще один тип - курганні поховання з дерев'яними конструкціями. Він зафіксований лише в південно-західній Трансільванії. У ньому виділяються два варіанти: перший - спорудження під курганним насипом прямокутного зруба, у який зсипали спалені людські кістки і ритуальні речі, що їх супроводжували, а потім перекривали дошками або кам'яними плитами. Некрополь із таким способом поховання відкрито в Нушфалеу [Комша, 1959, с. 525-534]. Другий - над похованнями в неглибоких ямах, виритих у материку, споруджували дерев'яний поміст. У нього ставили урни з прахом, а по краях насипали купки спалених людських кісток із ритуальними речами. Курган із таким способом поховання досліджено в Сомешені [Макря, 1958, с. 369].

Більшість нині відомих давньослов'янських поховальних пам'яток регіону належить іншому способу поховального ритуалу - тілопокладенню. Залежно від поховальної споруди некрополі з тілопокладальним ритуалом поділяються на курганні та ґрунтові (ямні). Для перших визначальне розміщення тіла у витягнутому положенні на спині під земляним насипом. За зовнішнім виглядом і технікою спорудження вони нічим не відрізняються від курганів із тілоспаленням. Різний спосіб розміщення тіла під курганним насипом та деякі деталі поховального обряду дозволяють виділити кілька варіантів: а) тілопокладення на давньому горизонті; б) у ґрунтових ямах; в) у насипі.

Для тілопокладення на давньому горизонті властиве поховання у витягнутому положенні на спині. Над померлим робили глиняний насип, як правило, округлої форми. Такий обряд поховання засвідчено на некрополі у Скаліці, де розкопано чотири поховання [Budinsky-Kricka, 1959, s. 12]. Аналогічні відкрито на могильниках у Брезолупех (чотири), Єрихові (два), Великих Гостіях [Budavary, 1935, s. 355-356; Porubsky, 1955, s. 222-227].

Наступний варіант - тілопокладення в ямах, що передбачав поховання в яму, вириту під курганним насипом. За формою вони прямокутної, інколи коритоподібної форми. Довжина перших коливалася від 1,7 до 2,8 м, ширина - від 0,6 до 1,7 м, глибина - від 0,25 до 1,3 м. Долівки ям іноді могли підстелювати дошками або з трьох сторін обкладати жердинами (брусами). Приклад описаного - Скаліцький некрополь, на якому виявлено 43 ямних поховання з тілопокладенням під курганним насипом [Budinsky-Kricka, 1959, s. 12]. Ще один варіант - тілопокладення в курганному насипі, при якому поховання здійснювалося вище давнього горизонту, тобто в насипі. Такий спосіб зафіксовано на Скаліцькому могильнику [Budinsky-Kricka, 1959, s. 12].

Друга велика група некрополів із тілопокладальним ритуалом - це ґрунтові, для яких характерне поховання в ямах, виритих у землі. Вони здебільша мають прямокутну форму, їх розміри коливаються від 1,7 до 2,1 м довжини і від 0,6 до 1,1 м ширини. Найбільше ям зафіксовано з прямими вертикальними стінками, рідше - зі стінками, звуженими до дна. Їхня глибина коливається від 0,35 до 1,8 м. Трапляються ями зі східцями. Деякі мали дерев'яні конструкції, що дає підставу у ґрунтових могильниках із тілопокладенням виділити кілька варіантів: а) поховання у ґрунтових ямах; б) поховання в ямах із дерев'яним перекриттям; в) поховання з кілковою оббивкою стін ями; г) поховання без кілкової оббивки ям або в дощатих домовинах.

Поховання у простих ґрунтових ямах - найбільш поширений варіант, коли небіжчики лежать у ямах на спині з витягнутими на стегнах руками. Орієнтація - головою на захід. Поховання в ямах із дерев'яним перекриттям відрізняється від попереднього варіанту тим, що небіжчик перебуває під дощатим перекриттям. Для поховань із кілковою конструкцією могильних ям притаманне те, що дошки або бруски притискали до стінок за допомогою кілків. Ще один варіант - поховання в дощатих домовинах без колової конструкції стін. Вони здійснювалися в ямах, обшитих дошками, що нагадували дощаті домовини. Інколи, як свідчать знахідки, дошки скріплювали залізними цвяхами або скобами.

Некрополі з тілопокладенням у ямах найчисленніші. Ймовірно, вони стали перехідним етапом до християнських поховань у дерев'яних домовинах. Найбільше їх досліджено на теренах Західної, Центральної і Східної Словаччини. На них поховано по кілька сотень небіжчиків. Так, наприклад, на могильнику в Голіарех відкрито 788 поховань, у Нових Замкох - 514, Штурові - 280, Загорській Бистриці - 254, Девінскей Новей Весі - 875, Радвані- над-Дунаєм - 139 [Tocik, 1970, s. 102; Cilinska, 1966, s. 78; Kraskovska, 1952, s. 94; Eisner, 1952, s. 384; Cilinska, 1970, s. 57-62; Tocik, 1963, s. 73-75; Kabat, 1955, s. 68-70].

До рідкісних слов'янських поховань з особливим ритуалом належать могили в сидячому положенні та поховання з конем. Перші сьогодні відомі як в курганних, так і ґрунтових могильниках. Ще в 1898 р. сидяче положення небіжчика засвідчив Т. Легоцький на курганному тілопальному могильнику у Краловському Холмці [Lehoczky, 1912, s. 78]. Аналогічні стали відомі на давньослов'янських і києво-руських могильниках. Наприклад, їх виявлено на києво- руських могильниках Дніпровського Лівобережжя, а також під час розкопок Шестовицької курганної групи [Спицын, 1899, с. 43-44]. У кургані № 42 жінка була похована в сидячому, а чоловік у лежачому положенні на спині, в № 78 жінка - в сидячому положенні, в № 110 жінка і чоловік - в сидячому положенні [Бліфельд, 1977, с. 75, 138-139, 160-162].

Сидячі поховання зафіксовано на слов'яно-аварському могильнику в Девінскей Новей Весі, де вони перебували у ґрунтових ямах [Eisner, 1952, s. 240-241]. На могильнику в Радвані- над-Дунаєм З. Чілінська виявила в чотирьох могилах поховання у скорченому і два в сидячому положенні [Cilinska, 1970, s. 57-62].

Поховання дружинника з конем теж належить до нечисленних. Як правило, такі розміщали в ямах розмірами 3,4х2,8х0,7 м або 3,1x1,7x2,35 м з оберненою орієнтацією. Але трапляються поховання, коли дружинник і кінь орієнтовані головою на північ або на північний захід. Шість таких, наприклад, виявлено в Шалі ІІ (Західна Словаччина) [Cilinska, 1973, s. 527-538]. У Східній Словаччині їх зафіксовано в Барці (два) та Гранічней при Горнаді (23) [Kabat, 1955, s. 608]. Найбільшу кількість поховань дружинника з конем засвідчено в Південно-Західній Словаччині у Голіарех і Штурові, де дружинники і скелети коней були орієнтовані головою на захід та північний захід [Tocik, 1970, s. 103].

Отже, проведений аналіз поховального ритуалу давніх слов'ян Тисо-Дунайсткого басейну дозволяє підвести певні підсумки: по-перше, слов'яни розробили регламентовану систему ритуальних дій, пов'язаних зі смертю, похованням померлого члена сім'ї, общини; подруге, в часи розселення в Тисо-Дунайському басейні вони принесли свій традиційний ритуал поховання; по-третє, під впливом поховального ритуалу нових сусідів і християнської релігії відбувся перехід від тілопального до тілопокладального ритуалу.

ЛІТЕРАТУРА

БерняковичК В. (1957). Древнеславянские памятники Закарпатской области // SlA. - 2. - S. 435-455.

Бліфельд Д. (1977). Давньоруські пам'ятки Шестовиці. - Київ. - 162 с.

Комша М (1959). Курганный могильник с трупосожжением в Нушфалеу // Dacia. - III. - C. 525-534.

Комша М (1978). Восточные элементы в погребальном обряде курганных могильников у с. Нушфалеу и Сомешени // Древняя Русь и славяне. - Москва. - С. 96-100.

Літопис Руський. (1989). За Іпатським списком. Переклад Л. Махновця. - Київ. - XVI. - 591 с.

Макря М (1958). Славянский могильник в Сомешени // Dacia. - II. - S. 351-370.

НидерлеЛ. (1924). Быт и культура древних славян. - Прага. - 285 с.

Пеняк С І. (1963). Деякі наслідки дослідження древньослов'янського могильника в районі сіл Червеневе-Зняцеве Мукачівського району Закарпатської області // Тези доп. та повідомлень УжДУ. - Ужгород. - С. 76-78.

Потушняк Ф. М. Археологічні знахідки в Ужгороді // Фонди Закарпатського краєзнавчого музею. Архівна група. - С. 5-6.

Потушняк Ф. М. (1951). Звіт про розкопки могильника в м. Ужгороді в 1951 році // Архів Фондів Закарпатського краєзнавчого музею. - № 2101. - С. 1-5.

Русанова И П. (1976). Славянские древности VI-VII вв. - Москва. - 215 c.

Рыбаков Б. А. (1949). Древности Чернигова // МИА. - № 11. - С. 7-93.

Симонова Е. Н. (2008). Материальная культура славянского населения Северо-Восточной Венгрии VII-ХІ веков (по керамическим материалам). - Москва. - 223 с.

Спицын А. А. (1899). Расселение древнерусских племен по археологическим данным // ЖМНП. - № 8. - C. 301-340.

Bialekova D. (1962). Novй vcasnoslovanskй nalezy z juhozapadneho Slovenska // SlA. - X. - 1. - S. 97-148.

Bйres J. (1958). Vyskum slovanskйho mohylnika v Kralovskom Chlmci // Novй obzory. - 20. - S. 185-202. BorkovskyI. (1939). Nejstarsi slovanska keramika ze strednich Cech // PA. - XXXI. - S. 97-108. Budavary V (1938-1939). Staroslovanske mohyly v Krasnanoch pri Varine, okr. Zilina // Sbornik Muz. Slov. Spoloc. Turciansky Sv. Martin. - XXXII-XXXIII. - S. 85-105.

Budavary V (1955). Slovanske popolnicove pole z doby predhradistnej vo Vycapoch-Opatovciach, okr. Nitra // Historika Slovaca. - V. - S. 135-144.

Budinsky-Kricka V. (1935). Vyskum staroslovanskych mohyl v Brezolupech a v Jerichove // Slovnik Matice Slovenskej. - XIII. - S. 359-360.

Budinsky-Kricka V. (1947). Slovanske popolnicove pole z doby predhradistnej vo Vycapoch- Opatovciach, okres Nitra // Historika Slovaca. - V. - S. 135-144.

Budinsky-Kricka V (1958). Slovanske mohyly na vychodnom Slovensku // SlA. - VI. - 1. - S. 138-187. Budinsky-Kricka V (1959). Slovanske mohyly v Skalici. - Bratislava. - 211 s.

ChropovskyB. (1959). Slovanskй hrnciarske pece v Nitre // AR. - XI. - S. 818-825.

ChropovskyB. (1957). Slovanskй pohrebisko z 9. st. vo Velkom Grobe // SlA. - V. - 1. - S. 174-239. Chropovsky B. (1962). Slovanskй pohrebisko v Nitre na Lupke // SlA. - X. - 1. - S. 175-240.

Cs. Sos A. (1958). Das frьhawarenzeitliche Grдberfeld von Oroszlany // Folia archeologica. - 10. -

S. 105-124.

Cs. Sos A, Salamon A. (1995). Cemeteries of the Early Middle Ages (6 th-9 th A.D.) at Pokaszepetk. - Budapest. - 223 s.

Eisner J. (1947). Slovensko v dobe hradistnej // Slovenske dejini. - I. - Bratislava. - S. 110-121.

Eisner J. (1952). Devinska Nova Ves. - Bratislava. - 416 s. + 120 s. priloha, mapy.

Jankovich J (1942). A munkacsy muzeum asatasai a cseh megszallas allat // Hajnal. - S. 72-73.

Kabat J (1955). Avarsko-slovanskй pohrebiste v Barci u Kosic // AR. - VII. - 5. - S. 68-70.

KostrzewskiJ (1947). Kultura prapolska. - Poznan. - 606 s.

Kral J (1955). Slovansky mohylnik ve Vysocanech na Dyji // AR. - VII. - S. 342-348.

Kraskovska L (1947-1948). Staroslovanske popolnicove pohrebiste na Borove pri Moravskom Sv. Jane // PA. - XLIII. - S. 116-119.

Kraskovska L. (1952). Vyskum v Besenove // SlA. - VI. - 2. - S. 441-447.

Kraskovska L. (1956). Slovanskй pohrebiste pri Devinskom Jazere // AR. - VIII. - S. 684-685.

Kraskovska L. (1972). Slovansko-avarske pohrebisko pri Zahorskej Bistrici. - Bratislava. - 166 s. Kraskovska L. (1956). Slovanskй popolnicovй pohrebisko v Stupave // SlA. - IV. - 1. - S. 163-167. Kraskovska L (1960). Avarsko-slovanskй pohrebisko v Bernolвkove na Slovensku // AR. - XII. - S. 366-369. Kraskovska L. (1962). Pohrebisko v Bernolakove // SlA. - X. - 2. - S. 425-476.

Kraskovska L. (1963). Slovanskй pohrebisko v Devine (Starй vinohrady) // SlA. - XI. - 2. - S. 391-406. Laszlo Gy (1938). Emlekkцnyv Szent Jstvan kiraly halalanak kilenszazadik evlordulojau. - III. - Budapest. - S. 529-537.

Lehoczky T (1894). A kiralyhelmeczy sirhalmokrцl // Archeologia Йrtesitф. - XIV. - S. 278-279. Lehoczky T (1912). Adatok hazank archeologiajahoz kьlonos tekintettel Beregmegyere йs kornyekere. -

T. II. - Munkacs. - 237 s.

Lipp W (1884). A keszthelyi sirmezцk // A MTA ArchBizotKiadvanyai. - IV. - Budapest. - S. 51-59. Mьller R. (1978). IX szazadi sirok Nagypalibol // Zalai Gyьjtemeny. - Zalaegerszeg. - 8. - S. 31-46. NeustupnyJ (1958). Slovanskй mohyly u Stredy nad Bodrogom // SlA. - VI. - 1. - S. 206-208.

Niederle L. (1930). Prispлvky k vyvoji byzantskych sperku ze IV-X stoleti. - Praha. - 154 s.

Pastor J (1961). Pohrebisko vo Vsechsvatych // AR. - XIII. - S. 376-377.

Pastor J. (1971). Kostrove pohrebisko v Hranicnej pri Hornade // Vychodoslovensky pravek. - 2. - S. 78-94. PorubskyJ (1955). Slovansky mohylnik vo Velkych Hostiach, okr. Banovce nad Bebravou // SlA. - III. - S. 222-234.

Porubsky J. (1967). Vyskum na ziarovem pohrebiste zo starsej doby zeleznej a na slovanskom mohylniky vo Vel. Hostiach // AR. - XIX. - S. 27-29.

TocikA. (1963). Pohrebisko a sidlisko z doby avarskej rise v Prsi // SlA. - XI. - 1. - S. 121-198.

TocikA. (1968). Slawisch-awarisches Grдberfeld in Sturovo. - Bratislava. - 130 s.

TocikA. (1968). Slawisch-awarisches Grдberfeld in Holiare. - Bratislava. - 208 s.

Tocik A. (1970). Pohrebny ritus na vcasnosredovekych pohrebiskach v Holiaroch a Sturove // SlA. - XVIII. - 1. - S. 29-56.

Szцke B.M. (1994). Karoling-kori szolgвlonйpi temetkezйsek Mosaburg / Zalavвr vonzaskorzetйben. Garabonc-Цfalu I-II // Zalai Muzeum. - Zalaegerszeg. - 5. - S. 251-317.

Cilinska Z. (1963). Slovansko-avarskй pohrebisko v Zitavskej Toni // SlA. - XI. - 1. - S. 87-120.

Cilinska Z. (1966). Slawisch-awarisches Grдberfeld in Nove Zamky. - Bratislava. - 327 s.

Cilinska Z. (1973). Dva predvelkomoravske pohrebiska v Sali, okres Galanta // AR. - XXV. - 5. - S. 527-538.

REFERENCES

Bernjakovich, K. V. (1957). Drevneslavjanskie pamjatniki Zakarpatskoj oblasti. Slovenskв archeologia. Nitra, 2, 435-455 (in Russian).

Blifeld, D. (1977). Davnoruski pam'iatkyShestovytsi. Kyiv, 162 pp. (in Ukrainian).

Komsha, M. (1959). Kurgannyj mogil'nik s truposozhzheniem v Nushfaleu. Dacia, III, 525-534 (in Russian).

Komsha, M. (1978). Vostochnye jelementy v pogrebal'nom obrjade kurgannyh mogil'nikov u s. Nushfaleu i Somesheni. Drevnjaja Rus' islavjane, Moskva, 96-100 (in Russian).

Litopys Ruskyi. (1989). Za Ipatskym spyskom, XVI. (L. Makhnovtsia, Trans.). Kyiv, 591 pp. (in Ukrainian).

Makrja, M. (1958). Slavjanskij mogil'nik v Somesheni. Dacia, II, 351-370 (in Russian).

Niderle, L. (1924). Bytikul'tura drevnih slavjan. Praga, 285 pp. (in Russian).

Peniak, S. I. (1963). Deiaki naslidky doslidzhennia drevnoslov'ianskoho mohylnyka v raioni sil Cherveneve-Zniatseve Mukachivskoho raionu Zakarpatskoi oblasti. Tezy dopovidei ta povidomlen UzhDU, Uzhhorod, 76-78 (in Ukrainian).

Potushniak, F. M. Arkheolohichni znakhidky v Uzhhorodi. Fondy Zakarpatskoho kraieznavchoho muzeiu. Arkhivna hrupa, 5-6 (in Ukrainian).

Potushniak, F. M. (1951). Zvit pro rozkopky mohylnyka v m. Uzhhorodi v 1951 rotsi. Arkhiv Fondiv Zakarpatskoho kraieznavchoho muzeiu. № 2101,1-5 (in Ukrainian).

Rusanova, I. P. (1976). Slavjanskie drevnosti VI-VII vv. Moskva, 215 pp. (in Russian).

Rybakov, B. A. (1949). Drevnosti Chernigova. Materialy iissledovanijapo arheologii USSR, 11, 7-93 (in Russian).

Simonova, E. N. (2008). Material'naja kul'tura slavjanskogo naselenija Severo-Vostochnoj Vengrii VII- XI vekov (pokeramicheskim materialam). Moskva, 223 pp. (in Russian).

Spicyn, A. A. (1899). Rasselenie drevnerusskih plemen po arheologicheskim dannym. Zhurnal Ministerstva Narodnogo Prosveshhenija, 8, 301-340 (in Russian).

Bialekova, D. (1962). Novй vcasnoslovanskй nвlezy z juhozвpadneho Slovenska. Slovenskв archeologia, X(l), Nitra, 97-148 (in Slovenian).

Bйres, J. (1958). Vyskum slovanskйho mohylnika v Kralovskom Chlmci. Novй obzory, 20, 185-202 (in Slovenian).

Borkovsky, I. (1939). Nejstarsi slovanska keramika ze strednich Cech. Pamatky archeologickй, XXXI, Praha, 97-108 (in Czech).

Budavary, V. (1938-1939). Staroslovanske mohyly v Krasnanoch pri Varine, okr. Zilina. Sbornik Muz. Slov. Spoloc. Turciansky Sv Martin, XXXII-XXXIII, 85-105 (in Slovenian).

Budavary, V. (1955). Slovanske popolnicove pole z doby predhradistnej vo Vycapoch-Opatovciach, okr. Nitra. Historika Slovaca, V, 135-144 (in Slovenian).

Budinsky-Kricka, V. (1935). Vyskum staroslovanskych mohyl v Brezolupech a v Jerichove. Slovnik Matice Slovenskej, XIII, 359-360 (in Slovenian).

Budinsky-Kricka, V. (1947). Slovanske popolnicove pole z doby predhradistnej vo Vycapoch- Opatovciach, okres Nitra. Historika Slovaca, V 135-144 (in Slovenian).

Budinsky-Kricka, V. (1958). Slovanske mohyly na vychodnom Slovensku. Slovenskв archeologia, VI(1). Nitra, 138-187 (in Slovenian).

Budinsky-Kricka, V. (1959). Slovanskemohyly vSkalici. Bratislava, 211 pp. (in Slovenian).

Chropovsky, B. (1959). Slovanskй hrnciarske pece v Nitre. Archeologickй rozhledy, XI Praha, 818-825 (in Slovenian).

Chropovsky, B. (1957). Slovanskй pohrebisko z 9. st. vo Velkom Grobe. Slovenskд archeologia, V(l). Nitra, 174-239 (in Slovenian).

Chropovsky, B. (1962). Slovanskй pohrebisko v Nitre na Lupke. Slovenskд archeologia, X(l). Nitra, 175240 (in Slovenian).

Cs. Sos, A. (1958). Das frьhawarenzeitliche Grдberfeld von Oroszlany. Folia archeologica, 10, 105-124 (in German).

Cs. Sos, A., & Salamon, A. (1995). Cemeteries of the Early Middle Ages (6 th-9 th A.D.) at Pokaszepetk. Budapest, 223 pp.

Eisner, J. (1947). Slovensko v dobe hradistnej. Slovenske dejini, I Bratislava, 110-121 (in Slovenian).

Eisner, J. (1952). Devinska Nova Ves. Bratislava, 416 pp. + 120 pp. priloha, mapy (in Slovenian).

Jankovich, J. (1942). A munkacsy muzeum asatasai a cseh megszallas allat. Hajnal, 72-73 (in Hungarian).

Kabat, J. (1955). Avarsko-slovanskй pohrebiste v Barci u Kosic. Archeologickй rozhledy, VII(5). Praha, 68-70 (in Slovenian).

Kostrzewski, J. (1947). Kulturaprapolska. Poznan, 606 pp. (in Polish).

Kral, J. (1955). Slovansky mohylnik ve Vysocanech na Dyji. Archeologickй rozhledy, VII. Praha, 342-348 (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1947-1948). Staroslovanske popolnicove pohrebiste na Borove pri Moravskom Sv. Jane. Pamatky archeologickй, XLIII. Praha, 116-119 (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1952). Vyskum v Besenove. Slovenskд archeologia, VI(2). Nitra, 441-447 (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1956). Slovanskй pohrebiste pri Devinskom Jazere. Archeologickй rozhledy, VIII. Praha, 684-685 (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1972). Slovansko-avarske pohrebisko pri Zahorskej Bistrici. Bratislava, 166 pp. (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1956). Slovanskй popolnicovй pohrebisko v Stupave. Slovenskд archeologia, IV(1). Nitra, 163-167 (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1960). Avarsko-slovanskй pohrebisko v Bernolвkove na Slovensku. Archeologickй rozhledy, XII Praha, 366-369 (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1962). Pohrebisko v Bernolakove. Slovenskд archeologia, X(2). Nitra, 425-476 (in Slovenian).

Kraskovska, L. (1963). Slovanskй pohrebisko v Devine (Starй vinohrady). Slovenskд archeologia, XI(2). Nitra, 391-406 (in Slovenian).

Laszlo, Gy. (1938). Emlekkцnyv Szent Jstvan kiraly halalanak kilenszazadik evlordulojau, III. Budapest, 529-537 (in Hungarian).

Lehoczky, T. (1894). A kiralyhelmeczy sirhalmokrцl. Archeologia Ertesitц, XIV, 278-279 (in Hungarian).

Lehoczky, T. (1912). Adatok hazank archeologiajahoz kiilonos tekintettel Beregmegyere йs kornyekere, II Munkacs, 237 pp. (in Hungarian).

Lipp, W. (1884). A keszthelyi sirmezцk. A MTA ArchBizotKiadvдnyai, IV Budapest, 51-59 (in Hungarian).

Mьller, R. (1978). IX szazadi sirok Nagypalibol. Zalai Gyьjtemeny, 8. Zalaegerszeg, 31-46 (in Hungarian).

Neustupny, J. (1958). Slovanskй mohyly u Stredy nad Bodrogom. Slovenskд archeologia, VI(1). Nitra, 206-208 (in Slovenian).

Niederle, L. (1930). Prispлvkyk vyvojibyzantskych sperkщ ze IV-Xstoleti. Praha, 154 pp. (in Czech).

Pastor, J. (1961). Pohrebisko vo Vsechsvatych. Archeologickй rozhledy, XIII. Praha, 376-377 (in Slovenian).

Pastor, J. (1971). Kostrove pohrebisko v Hranicnej pri Hornade. Vychodoslovensky pravek, 2, 78-94 (in Slovenian).

Porubsky, J. (1955). Slovansky mohylnik vo Velkych Hostiach, okr. Banovce nad Bebravou. Slovenskд archeologia, III. Nitra, 222-234 (in Slovenian).

Porubsky, J. (1967). Vyskum na ziarovem pohrebiste zo starsej doby zeleznej a na slovanskom mohylniky vo Vel. Hostiach. Archeologickйrozhledy, XIX. Praha, 27-29 (in Slovenian).

Tocik, A. (1963). Pohrebisko a sidlisko z doby avarskej rise v Prsi. Slovenskд archeologia, XI(1). Nitra, 121-198 (in Slovenian).

Tocik, A. (1968). Slawisch-awarisches Grдberfeld in Sturovo. Bratislava, 130 pp. (in German).

Tocik, A. (1968). Slawisch-awarisches Grдberfeld in Holiare. Bratislava, 208 pp. (in German).

Tocik, A. (1970). Pohrebny ritus na vcasnosredovekych pohrebiskach v Holiaroch a Sturove. Slovenskд archeologia, XVIII(l). Nitra, 29-56 (in Slovenian).

Szцke, B. M. (1994). Karoling-kori szolgвlonйpi temetkezйsek Mosaburg. Zalavдr vonzвskфrzetйben. Garabonc-Цfalu I-II. ZalaiMuzeum, 5. Zalaegerszeg, 251-317 (in Hungarian).

Cilinska, Z. (1963). Slovansko-avarskй pohrebisko v Zitavskej Toni. Slovenskд archeologia, XI(1). Nitra, 87-120 (in Slovenian).

Cilinska, Z. (1966). Slawisch-awarisches Grдberfeld in Nove Zamky. Bratislava, 327 pp. (in German).

Cilinska, Z. (1973). Dva predvelkomoravske pohrebiska v Sali, okres Galanta. Archeologickй rozhledy, XXV(5). Praha, 527-538 (in Slovenian).

Размещено на Allbest.ru