Михайло-Олександринська церква в с. Шатура та її фундаторка княгиня О. Голіцина (Гудович)

Romanchenko О.Б. Michael-Alexandm's church in village Shatura and its founder Princess O. Holitsyna (Hudovych)

An article devoted to illuminating the history of the construction of the wooden Michael-Alexandm 's Church in the village Shatura with financial help to Princess O. Holitsyna (Hudovych).

Key words: history, architecture, historicism, philanthropy.

Питання вивчення та збереження дерев'яної сакральної архітектури як самобутнього та, одночасно, найбільш вразливого сегменту національної культурної спадщини наразі є доволі актуальними. Увагу дослідників привертають також об'єкти, створені протягом останньої третини ХІХ - початку ХХ століть в стилістиці історизму - т. зв. «єпархіальному стилі».

Зазначена проблематика знайшла відображення у публікаціях Р. Маньковської «Сакральна дерев'яна архітектура України у світовій спадщині» [1], Б. Ворони «Вдосконалення чи спотворення: вплив Синодального указу 1830 року на церковне будівництво на Волині» [2], Я. Тараса «Сакральна дерев'яна архітектура України (Х-ХХІ ст.)» [3], В. Вечерського «Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація» [4], І. Бондаренко «Передумови і тенденції стильового розвитку храмової архітектури Слобожанщини (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)» [5], О. Єрошкіної «Формування і розвиток традицій православного культового зодчества Слобідської України (кін. ХУІІ - поч. ХХ ст.)» [6] та ін. Цінні історичні відомості щодо об'єкта нашого дослідження - Михайло-Олександринської церкви - зібрані у документально-публіцистичній дилогії М. Тимошика «Село» [7].

Метою статті є висвітлення історії спорудження Ми- хайло-Олександринського храму в с. Шатура за проектом архітектора А. Фессалоницького, творчість якого наразі вивчена недостатньо, а також ролі благодійників-меценатів. Крім того, дана стаття є спробою систематизації відомостей, необхідних для складання історико-архітектурної довідки щодо зазначеної храмової будівлі, яка, загалом, зберегла автентичність (за винятком обшивки сайдингом світлового барабана, виконаної на початку 2000-х рр.) та має статус пам'ятки архітектури місцевого значення, з метою її занесення в установленому порядку до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (Іл. 1).

Загальний вигляд. Фото О. Романченка

Село Шатура засноване у другій половині ХУІІІ ст. [8] неподалік колишнього сотенного містечка Володькова Дівиця на Ніжинщині, в межах володінь графа П. Рум'янцева-Задунайського, зосереджених в його руках після ліквідації Гетьманщини. На схилі літ граф віддав це поселення у посаг дочці Марії, видаючи її заміж за князя Павла Олексійовича Голіцина [7, с. 65]. Згодом права власності на населений пункт перейшли до їхнього сина Михайла та невістки Олександри [9].

Іл. 2. Михайло-Олександринська церква в с. Шатура. Креслення головного (західного) фасаду. 1883 р. Комп'ютерна обробка Т. Романченка. Публікується вперше

Іл. 3. Михайло-Олександринська церква в с. Шатура. Креслення бічного (південного) фасаду. 1883 р. Комп'ютерна обробка Т. Романченка. Публікується вперше

Подружжя Михайло та Олександра Голіцини були титулованими особами, наближеними до імператорського двору. Князь Михайло Павлович Голіцин (1818-1868) мав високі чини і звання генерал-ад'ютанта, віце-адмірала, директора інспекторського департаменту Морського міністерства, помер бездітним [10], залишивши згідно із заповітом власницею Шатури дружину Олександру [9].

Княгиня Олександра Василівна Голіцина (1825-1901) багато років була фрейліною імператорського двору; походила із відомого козацько-старшинського роду Гудовичів [11], представники якого займали чіткі позиції щодо відновлення автономних прав України, а також були поріднені із сімейством гетьмана К. Розумовського.

Дочка гетьмана Парасковія Кирилівна Розумовська доводилась Олександрі Василівні бабусею [11]. Василь Андрійович Гудович (1713-1764) - родоначальник графської гілки роду, прадід княгині Олександри, разом із чільними представниками козацької старшини клопотався про відновлення гетьманства, займав посаду генерального підскарбія в уряді гетьмана К. Розумовського [12, с. 143]. Батько княгині Олександри граф Василь Васильович Гудович мав помістя поряд з володіннями К. Розумовського [13, с. 46] у с. Розрите Мглинського повіту [14] (землі колишнього Стародубського полку, в якому міцні позиції посідали українська шляхта та козацька старшина [12, с. 551]).

Іл. 4. Михайло-Олександринська церква в с. Шатура. Креслення плану. 1883 р. Комп'ютерна обробка Т. Романченка. Публікується вперше

Належна княгині О. Голіциній Шатура, завдяки вигідному розташуванню та родючим ґрунтам, а також внаслідок реформ 1861 р., досить швидко перетворилася на велелюдне поселення. Перші згадки щодо ініціативи місцевої громади побудувати храм фіксуються у 80-х рр. ХІХ ст. Підтримавши цю ініціативу, О. Голіцина у 1883 р. [7, с. 118] подарувала громаді власну земельну ділянку на перехресті шляхів до містечка Носівка і волосного центру Володькова Дівиця «мерою 1 200 квадратных саженей, на которой... предполагается устроить новую деревянную с колокольнею церковь» [15]. Наріжний камінь майбутнього храму закладено і посвячено 23 квітня 1885 року [7, с. 119] - в день пам'яті великомучениці Олександри, імператриці Римської.

У Державному архіві Чернігівської області нами виявлено «Дело по отношению Черниговской духовной консистории об утверджении плана на постройку церкви в деревне Шатура Нежинского уезда» [15], розпочате у січні 1884 року і завершене у травні того ж року.

Іл. 6. Трьохсвятительська церква в с. Лемеші - фундація гетьмана К. Розумовського. Фото В. Вечерського

«Проэктъ на сооруженіе, деревянной съ колокольнею церкви, въ дер. ШатурЬ НЬжинскаго уЬзда Черниговской губерніи» датований 5 жовтня 1883 року, який «составлялъ и чертилъ» у якості техніка колезький секретар Бурнєв (?, прізвище нерозбірливо). Цей проект розглянуло і погодило без зауважень будівельне відділення Чернігівського губернського правління згідно з протоколом від 16 травня 1884 року, який підписали губернатор князь С. Шаховський, губернський інженер Д. Савицький та губернський архітектор А. Фессалоницький [15] (Іл. 2, 3, 4, 5).

Іл. 7. Дзвіниця Михайло-Олександринської церкви в с. Шатура. 1886 р. Вигляд із заходу. Фото О. Романченка

Випускник Петербурзького будівельного училища Андрій Дмитрович Фессалоницький, перебуваючи протягом 1876-1890 рр. на посаді чернігівського губернського архітектора [16], розробив проекти цілого ряду дерев'яних церков у стилістиці історизму з уніфікованою об'ємно-просторовою структурою та конструкційними рішеннями, проте з індивідуально вирішеними архітектурно-декоративними елементами оздоблення фасадів.

Іл. 8. Успенська церква в с. Кобижча. 1890 р. Фото з відкритих джерел

Наприкінці 1886 року храм у с. Шатура вже був повністю побудований згідно із погодженим проектом та освячений [7, с. 120] на честь чуда архістратига Михаїла у місті Хони (храмове свято 19 вересня), а також в пам'ять святої великомучениці Олександри, імператриці Римської (святкується 23 квітня). В документі з історії храму за 1903 рік зазначалося: «Збудована ця церква стараннями парафіяльного священика села Данини благочинного Петра Скорини і парафіяльного опікунства коштом парафіян цієї церкви за допомогою княгині Олександри Василівни Голіциної» [7, с. 120]. Посвячення цього храму, очевидно, є невипадковим і пов'язане з небесними покровителями меценатки - княгині Олександри та її спочилого чоловіка - князя Михайла Голіцина.

Іл. 9. Покровська церква в с. Велика Димерка. 1888 р.

Зведена будівля церкви в с. Шатура, незважаючи на її порівняно невеликі розміри, позначена рисами монументальності. Церква дерев'яна, на цегляному підмурку, хрещата в плані, дев'ятизрубна, однобанна з дзвіницею. Має об'ємно-просторову структуру, характерну для єпархіальних церков останньої третини ХІХ століття. Центральний четверик, на який за допомогою проміжної конструкції (т. зв. «залому») спирається восьмигранний світловий барабан, увінчаний еліпсоподібною гранчастою банею, основа кожної з граней якої «прорізана» трикутним фронтоном, утворюючи навколо бані своєрідну «корону». На верхівці бані встановлено увігнутий ліхтарик та «цибулясту» маківку з хрестом. Поздовжні та поперечні рамена просторового хреста прямокутні у плані. Вівтарна частина церкви гранчаста. Північний та південний фасади поперечного рамена акцентовані трикутними фронтонами з монументальними розписами. Прилеглі приміщення між раменами просторового хреста - ризниця, пономарня та два тамбури із західного боку - значно нижчі від рамен, завдяки чому загальна композиція церкви набула близьких до пірамідального обрисів.

Впритул до церкви прибудована триярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику», увінчана дещо меншою, однак подібною за формою до церковної, банею зі струнким восьмигранним шпилем, нижня частина якого у вигляді криволінійного архітектурного облому (ви- кружки) спирається на невеликий гранчастий ліхтарик. Третій ярус дзвіниці має 6-гранні прорізи, які за трактуванням дещо нагадують форми народного дерев'яного будівництва. Головний вхід до храму акцентує ґанок з чотирма спареними колонами.

У стриманому архітектурному оздобленні фасадів, позбавленому надмірного декорування та деталізації, архітектор в дусі еклектики поєднав різнорідні стильові елементи, а також вдало використав мотиви 3-кутних декоративних та конструкційних елементів (фронтони, 5-гранні віконні прорізи, декоративний фриз, сандрики), які надали будівлі певної імпозантності та композиційної цілісності. Наріжні грані фасадів храму акцентовані пілястрами. Особливо виразними є північний та південний фасади поперечного рамена хреста, парні віконні прорізи яких обрамлені укрупненими трикутними сандриками. Завдяки вдалим пропорціям, значно менший від церкви об'єм дзвіниці виглядає з боку чолового фасаду досить струнко, гармонійно поєднуючись із домінуючим куполом храму.

Іл. 10. Покровська церква в с. Плоске. 1890 р.

Компартименти інтер'єрів поєднані трапецієподібними арками-прорізами. Стелі пласкі, по дерев'яних балках. Первісний іконостас (новий виготовлений у 1990-х рр. коштом В. та М. Івасенків) та внутрішнє опорядження не збереглися.

Така значна та впливова особа як княгиня О. Голіци- на, яка надавала фінансову допомогу для зведення патронального храму в с. Шатура, під час розроблення проекту цього храму, скоріш за все, висловлювала певні побажання в частині застосування відповідних архітектурних форм.

Дещо незвична для дерев'яних храмів «єпархіального стилю» еліпсоподібна (параболічна) баня шатурського храму викликає певну, навряд чи обґрунтовану, алюзію на подібної форми баню мурованої Трьохсвятительської церкви у с. Лемеші (1755 р.), збудованої гетьманом України К. Розумовським (Іл. 6), котрий, як вже зазначалося, був поріднений з Гудовичами.

Дзвіниця церкви в с. Шатура також має завершення параболічних обрисів, яке А. Фессалоницький, добре знайомий з архітектурою Санкт-Петербурга, увінчав стрімким шпилем, ймовірно, враховуючи побажання фундаторки храму (Іл. 7). Загалом, шпиль як символ «перста Божого, що вказує на небо», є доволі традиційним елементом церковної архітектури доби класицизму. Не виключено, що шпиль шатурського храму є певним «парафразом» знаменитого ампірного шпиля петербурзького адміралтейства, де багато років служив князь М. Голіцин, який присвятив все життя морській справі (похований у Санкт-Петербурзі, у Свято-Троїцькій Сергієвій Приморській пустині [17]).

Шатурський храм, зведений у 1886 році, як нам видається, міг слугувати своєрідним прототипом для групи дерев'яних церков «єпархіального стилю», зведених дещо пізніше - наприкінці 1880-х - на початку 1890-х рр. переважно у південно-західній частині колишньої Чернігівської губернії, які також увінчані характерними главами-банями параболічних обрисів. Це парафіяльні храми, збудовані (згідно з наявною інформацією з відкритих джерел; відповідні архівні документи наразі не досліджувалися) за проектами арх. А. Фессалоницького у селах: Кобижча (Успенська церква, 1890 р. [18], нині Бобровицький р-н Чернігівської обл.; втрачена у 2012 р.; (Іл. 8), Велика Димерка (Покровська церква, 1888 р. [19], нині Броварський р-н Київської обл.; (Іл. 9), Плоске (Покровська церква, 1890 р. [20], нині Броварський р-н Київської обл.; (Іл. 10), Городище (Михайлівська церква, рубіж ХІХ-ХХ ст. [21], нині Менський р-н Чернігівської обл. (Іл. 11). Слід зазначити, що всі названі храми мають дзвіниці із шатровими завершеннями (лише городищенська церква зведена без дзвіниці); жодна з них не має шпиля.

Продовжуючи традиції козацько-старшинського меценатства, княгиня О. Голіщина (Гудович), яка рано овдовіла та була бездітною, сприяла будівництву патронального храму в Шатурі, а також надавала щедрі пожертви на розвиток сільського шкільництва [9]. Перед завершенням свого земного шляху, бажаючи увічнити молитовну пам'ять про своїх батьків і родичів, вона, зокрема, пожертвувала значні кошти на перебудову Трьохсвятительської церкви у Володьковій Дівиці (спорудженням якої у 1859 році опікувався її чоловік М. Голіцин [22]), а також заснувала Свято-Троїцьку Покровську жіночу обитель у батьківському маєтку в с. Розкопане на Стародубщині [14].

Іл. 11. Михайлівська церква в с. Городище. Рубіж ХІХ-ХХ ст.

Таким чином, Михайло-Олександринська церква в с. Шатура є цікавим зразком дерев'яної сакральної будівлі доби історизму, зведеної за фінансової допомоги княгині О. Голіциної, у т. зв. «єпархіальному стилі», який, втілюючи ідею «офіційної народності», всупереч заборонам і обмеженням, певною мірою орієнтувався на використання традиційних елементів і прийомів української дерев'яної архітектури. Загалом, цей храм та церкви південно-західної частини історичної Чернігівщини, зведені за проектами губернського архітектора А. Фессалоницького, складають своєрідну регіональну групу дерев'яних храмів другої половини ХІХ ст., позначених спільними архітектурно-композиційними особливостями, які заслуговують на подальше вивчення.

архітектура культурний церковний зодчество

Посилання

1. Маньковська Р. Сакральна дерев'яна архітектура України у світовій спадщині. - [Електронний ресурс].

2. Ворона Б. Вдосконалення чи спотворення: вплив синодального указу 1830 року на церковне будівництво на Волині.

3. Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. - К., Видавничий дім А.С.С, 2005: - 588 с.

4. Бондаренко І. Передумови і тенденції стильового розвитку храмової архітектури Слобожанщини (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.). Автореф. дис. канд. архіт. Акад. образотв. мистец. і архіт. К., 1999. - 20 c.

5. Єрошкіна О. Формування і розвиток традицій православного культового зодчества Слобідської України (кін. ХУІІ-поч. ХХ ст.). Автореф. дис. канд. архіт. Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури. Харків, 2001. - 20 с.

6. Тимошик М. Село. Документально-публіцистична оповідь у 2-х т., Т. 1. Зійти з безпам'ятства. - К.: «Ярославів Вал», 2017. - 418 с.

7. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. -

8. Тимошик М. Власниця Данини - княгиня Голіцина. -

9. Князь Михаил Павлович Голицын, младший.

10. Александра Васильевна княгиня Голицына.

11. Українське козацтво. Мала енциклопедія. - К.: Генеза, Запоріжжя, Прем'єр, 2006. - 672 с.

12. Цапенко М. Земля Брянская. - М.: Искусство, 1972. - 135 с.

13. Мглинский район. Село Разрытое. Краткая историческая справка.

14. Державний архів Чернігівської області, ф. 27, оп. 10, од. зб. 685.

15. Тимофієнко В. Зодчі України кінця XVIII - початку ХХ століть. Біографічний довідник. - [Електронний ресурс].

16. Троице-Сергиева Пустынь. Судьбы храмов и людей. -

17. Успенська церква. Кобижча. - [Електронний ресурс].

18. Велика Димерка. Покровська церква. - [Електронний ресурс]. -.

19. Плоске (Броварський район). - [Електронний ресурс].

20. Наша парафія. Село Городище. Михайлівська церква. - [Електронний ресурс].

21. Тимошик С. Церква святого Миколая у Володьковій Дівиці (230 років храму) - [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru