Глухівські статті, прийняті у березні 1669 року

У літописі Самійла Величка (Т. 2, К.: Дніпро, 1991), перекладеного з російської мови за найдавнішою публікацією в книзі С. Величко «Летопись событий в Юго-Западной России в ХУІІ в.» (Т. ІІ, К., 1851. С. 180-222) і звіреного за виданням Д. Бантиш-Каменського «Источники Малороссийской истории» (Ч. 1, М., 1858, С. 214 230) та за Повним зібранням законів Російської імперії (Т. 1, СПб, 1830) у договорі нараховується 29 пунктів.

Структура кожної статті, у переважній більшості, складається з двох частин: перша являє собою чолобитні до російського царя, друга відображає його волю (відповідь) на чолобитні.

Найбільш важливою для українців лівого боку Дніпра була стаття 2 «Про права та вольності», якими вони воло діли за часів гетьмана Б. Хмельницького, бо попередні ми статтями, особливо «Московськими» 1665 року, під писаними гетьманом І. Брюховецьким, вони були суттєво обмежені і ставили в принизливе становище українську старшину відносно царських воєвод, які перебрали на себе податкові і судові функції в українських містах. Цією статтею права української старшини і козаків були повер нуті, а царем надавалися гарантії їх збереження [1, с. 95].

Не менш важливе значення для українців мала третя стаття «Про українські прибутки і про воєвод, що мають бути в Україні для оборони». При обговоренні вона набула проблемного характеру, адже українська сторона виступала проти розміщення воєвод у важливих українських містах. Князь Г.Г. Ромодановський наполягав на їх знаходженні, гетьман Д. Многогрішний і особливо чернігівський архієпископ Лазар Баранович (Рис. 2) - на ви веденні російських горнізонів. В результаті переговорів сторони дійшли компромісного рішення: відтепер царські гарнізони мали право перебувати тільки в Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині та Острі [1, с. 95; 2, с. 179].

Воєводам заборонялося втручатися у справи місце вого самоуправління і судочинства, збір податків (прибутків) до царської казни покладався на гетьмана і його вірних людей. У випадку порушення російськими рат ними людьми прав українців, справи повинні були чинитися в судах з участю виборних із знатних, добрих і розумних українських жителів.

Четвертою статтею «Про казну, що має бути плата реєстровому війську» встановлювався реєстр козаків у 30 тис. чоловік і платня українському війську. Гетьману виплачувалось 1000 золотих червоних на рік, обозному й військовому писареві - по 1000 польських золотих, на хорунжого сотницького припадало 30 золотих, на бунчукового гетьманського - 100 золотих, на полковників - по 100 єфимків, на осавулів полкових - по 200 золотих, на сотників - по 100 золотих, козакам - по 30 польських золотих [1, с. 95]. На військо Запорізьке мали бути побори з усіляких маєтностей, окрім монастирів та архієпископських підданих.

Цією ж статтею містам, розореним російським військом під час повстання І. Брюховецького, надавались пільги щодо поборів: Переяславу, Ніжину, Любечу, Воронежу, Кролевцю, іншим - на 9 років; Чернігову, Остру - на 7 років; містам, містечкам та селам - на 3 роки [1, с. 95; 3, с. 30].

Сьома стаття покладала на царську волю питання від дачі Києва полякам, дев'ятою встановлювалась річна кіль кість послів до Москви і кількість супроводжуючих їх осіб (два чи три посли на рік; коли три особи значні будуть, то вони будуть мати по три чоловіка людей).

Стаття 11 підтверджувала обрання гетьмана після його смерті за козацьким правом. 12-ю було відмовлено українцям приймати від навколишніх государів листи і від себе до них писати [1, с. 100; 3, с. 32].

П'ятнадцята стаття повертала право козакам одружу ватись на міщанських дочках і купувати у міщан землю та будинки. 17-ю було дозволено на переговорах, що стосуються Запорозького війська, бути присутнім козацьким посланцям [1, с. 102]. На раді визначили й прізвища майбутніх послів.

Наступна 18-а стаття забороняла гетьману спілкування з будь-якими государями, в 20-й наголошувалось, що при здійсненні гетьманом якогось переступу, окрім зра ди, без указу царя його не знімати, а тільки після проведення слідства [1, с. 103-104].

Стаття 22 наказувала за посвари в містах від будького із жителів гамувати й карати їх, а стаття 23 передбачала створення охотницького тисячного полку з реєстрових козаків для вгамування свавілля мужиків, будників і винокурів [1, с. 104; 3, с. 34].

25-й пункт договору дозволяв після смерті козака володіти його ґрунтами дружині і його спадкоємцям, звільняв її від обтяжень всілякою старшиною, військовими постоями та підводами.

Рис. 2. Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович

27-ю статтею дозволялося повернення гармат, які забрали царські воєводи, окрім тих, які взяті у поляків [1, с. 106].

У останній 29-й статті було вирішено писати до гетьмана П. Дорошенка в Чигирин, щоб він жив у злагоді з гетьманом Д. Многогрішним, а коли буде наступати сила кримського хана, то міцно й нерушимо стояти супроти тієї сили у з'єднанні.

До Глухівських статей після обговорення і прийняття «приклали руки» 140 осіб на чолі з гетьманом Дем'яном Многогрішним (Ігнатовичем), архієпископом Лазарем Барановичем, в тому числі з глухівським сотником Яковом Журахівським, глухівськими війтом Федором Яковлевим і бурмистром Андрієм [4, с. 306-311].

Іншими пунктами статей проголошувалась царська амністія учасникам повстання 1668 року, в усі полки посилались грамоти про милість царя, підтверджувалось об дарування дворянською честю, маєтностями і млинами за заслуги перед царем, охорона козацьких дворів «і щоб небрано в козаків в підвід», учинялась у містах пошта, заборонялося тримати в українських містах і селах біглих російських людей, дозволялося повернення українських людей в колишні свої міста, вказувалося на звільнення й повернення російських воєвод і ратних людей, які були захоплені у полон П. Дорошенком, заборонялася незаконна прикордонна торгівля в російських містах вином і тютюном з боку українських міщан, викладалось прохання про швидке посилання російського війська на допомогу проти татарських й задніпровських козацьких військ.

До Глухівських статей також додавались обговорені на раді 12 статей за чолобитною ніжинських та київських міщан про їх вкрай важке становище [1, с. 102-113]. Цими статтями їм надавалась доволі велика кількість пільг.

Після підписання статей 6(16) березня, всі учасники ради направились на площу перед соборною церквою, де Г.Г. Ромодановський знову запитав, кого вони хочуть в гетьмани. І знову слідувало одноголосне підтвердження: Дем'яна Многогрішного [6, с. 375]! Завершивши ви бори і передачу атрибутів та документів влади, всі пішли до церкви для складання присяги.

8 березня було роздане царське жалування: гетьман одержав два сорока соболів, по 100 рублів сорок; старшини одержали по дві пари, кращі люди в полках - по три, інші - по соболю. Лазарю Барановичу прислали два со рока: один у 100, другий - у 50 рублів.

Таким чином, Глухівські статті повертали українські права і вольності (окрім галузі міжнародних відносин), відновлювали повновладні функції козацького правління в межах української автономії, скасовували принизливе становище української старшини відносно російської адміністрації, врегульовували важливі сторони українсько-російських відносин, включно з жителями українсько-російського прикордоння.