Тема соціально-економічного розвитку Лівобережної України XV ІІІ ст. у наукових дослідженнях 80-90-х рр. ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема соціально-економічного розвитку лівобережної України XV ІІІ ст. у наукових дослідженнях 80-90-х рр. ХІХ ст.

П. Тюльпа

У статті проаналізовано стан розробки в історіографії 8090-х рр. ХІХ ст проблеми соціально-економічного розвитку Лівобережної України ХVІІІ ст. Представлено хронологічну послідовність досліджень та значимість кожного з них. Розглянуто основні напрямки дослідження цього питання.

Ключові слова: Лівобережна Україна, Гетьманщина, історіографія, Ф. Уманець, М. Василенко, І. Лучицький, М. Стороженко, О. Андрієвський, О. Кістяківський, Д. Багалій, П. Єфименко.

історіографія лівобережна україна

Тюльпа С.П. Тема социально-экономического развития Левобережной Украины ХУШ века в научных исследованиях 80-90-х гг. ХІХ в.

В статье проанализировано состояние разработки в историографии 80-90-х гг. XIX в проблемы социально-экономического развития Левобережной Украины XVIII века. Представлены хронологическая последовательность исследований и значимость каждого из них. Рассмотрены основные подходы исследователей к этому вопросу.

Ключевые слова: Левобережная Украина, Гетманщина, историография, Ф. Уманец, Н. Василенко, И. Лучицкий, М. Стороженко, А. Андриевский, А. Кистяковский, Д. Багалей, П. Ефименко.

Tiulpa S.P. The theme of socio-economic development of Left Bank Ukraine in XVIII century in scientific studies of 8090 years ХІХ century

The article analyzes the state of development in the historiography of 80-90 years of the ХІХ century of socio-economic development of Left Bank Ukraine in the ХVПІ century. The chronological sequence of studies and the importance of each of them are presented in it. The main approaches of researchers to this issue are considered.

Key words: Left Bank Ukraine, Hetmanshchyna, historiography, F. Umanets M. Vasylenko, I. Luchytskyi, M. Storozhenko, О. Andriievskyi, О. Kistiakivskyi, D. Bahalii, P. Yefymenko.

Особливості соціально-економічного розвитку Лівобережної України ХУІІІ ст. неодноразово привертали до себе увагу наукової спільноти. Їхні дослідження зафіксовані у працях, що висвітлювали ті чи інші аспекти даної проблеми, або давали характеристику періоду в цілому. Але ступінь студіювання теми та джерельна база дослідження засвідчили недостатність і фрагментарність вивчення питання соціально-економічного розвитку Лівобережної України ХУІІІ ст. як у друкованих виданнях, так і у джерельному забезпеченні.

Дана стаття є спробою аналізу та систематизації робіт науковців 80-90-х рр. ХІХ ст. щодо теми соціально- економічного розвитку Лівобережної України ХУІІІ ст.

Актуальність проблеми полягає у тому, що, незважаючи на широке коло досліджень, питання соціально-економічного розвитку Лівобережної України ХУІІІ ст. можна назвати недостатньо вивченим.

Одним із перших науковців, який мав на меті дослідити означену проблему, був Федір Михайлович Ума - нець (1841-1908 рр.). У 1897 р. у Санкт-Петербурзі світ побачила його історична монографія «Гетьман Мазепа». Ф.М. Уманець народився в с. Янівка Глухівського повіту Чернігівської губернії. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Московського університету [1, с. 100]. Працював у канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора, мировим посередником і одночасно головою мирового з'їзду Подільської губернії. На початку 70-х рр. ХІХ ст. повернувся на Чернігівщину, у 1887-1895 рр. був головою Глухів- ської повітової управи, з 1896 р. - головою Чернігівської губернської управи.

Використавши переважно опубліковані джерела і документи з місцевих збірок Марковичів і Дорошенків, Федір Михайлович Уманець дав оцінку діям І. Мазепи та дійшов висновку, що у своїх вчинках гетьман не керувався лише особистими мотивами, а мав підтримку серед козацької старшини. Шведсько-український же союз між королем Карлом ХІІ і гетьманом Мазепою спирався на давню історичну традицію, закладену ще Б. Хмельницьким під час боротьби проти Польщі [2, с. 143-144]. Уманець підкреслює великий державний розум Мазепи і намагається спростувати усі вигадки й легенди, які виникли навколо його постаті під впливом частково української та офіційної російської історіографії.

«Гетьман Мазепа» Ф.М. Уманця викликав великий інтерес і позитивну доброзичливу реакцію в українських науково-літературних колах. Не дивлячись на спростування окремих аспектів праці щодо соціальної політики Мазепи і деяких фактичних неточностей О. Лазаревським, у цілому монографія Уманця отримала досить схвальні відгуки. Ф. Уманець також є автором історичних праць «Колонізація вільних земель Росії» (СПб., 1889), «Відродження Польщі» (СПб., 1897), статей «Станіслав Лещинський» (1875), «Малоросіяни в Польщі. ХУІІ в.» (1881) та ін. М. Василенко, В. Мякотін, І. Лучицький, М. Стороженко, О. Андрієвський, О. Кістяківський та інші дослідники присвятили низку своїх робіт питанням дослідження внутрішнього розвитку Лівобережної України ХУІІІ ст.

Вагомий внесок у дослідження Лівобережної України в цілому зробив Микола Василенко (1866-1935 рр.). Він народився в с. Есмань Глухівського повіту [3, с. 94]. Закінчив Дерптський університет, через політичні обставини лише в 1910-х рр. зміг почати викладання в Київському університеті. Постійний співробітник «Київської старовини», Львівських і Київських «Записок Наукового Товариства ім. Шевченка». За часів Української держави гетьмана П. Скоропадського був Міністром народної освіти, брав активну участь у створенні Української академії наук, обраний другим президентом цієї Академії [4, с. 84]

Переважна частина праць М. Василенка присвячена українській історіографії й Гетьманщині ХУІІІ ст. Найбільш важливі з них:

«Генеральное следствие о маетностях Гадяцкого полка» (Полтава, 1883).

«К истории малорусской историографии и малорусского общественного строя» («Киевская старина», 1894. - № 11-12).

«Генеральное следствие о местностях Киевского полка 1729-31 г» («Чтения». - Т. 7).

«Материалы для истории экономического, юридического и общественного быта старой Малороссии» (т. І), «Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729-30 гг» («Черниговский Земский Сборник»), «Экстракт из указов, инструкций, учреждений и пр. 1756 г.» (Чернігів, 1902. - Т. 3), «Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка» (Чернигов, 1908).

«О.М. Бодянский и его заслуги по изучению Малороссии» («Киевская старина», 1903).

«Теплов и його записка «О непорядках в Малороссии» («Записки Українського Наукового Товариства в Києві», 1911. - Т. 9).

«З історії адміністраційного ладу на Україні за часів Гетьманщини» («Записки...» (Львівські). - Т. 108).

«Нові причини до історії Гетьманщини ХУІІ- ХУІІІ ст.» («Записки...» (Львівські). - Т. 116).

У 1916 р. Василенко видав ще одну свою працю «Очерки по истории Западной Руси и Украины» як курс української історії від Литовсько-польської доби до Хмель- ничини, дуже цінну оглядом найважливішої літератури з досліджуваного предмету.

Майже одночасно з Василенком у напрямі соціально-економічної історії Гетьманщини почав працювати Венедикт Мякотін. Він використовував документи Київського Центрального Архіву і Харківського Історичного Архіву. У статті «Дела по истории крестьянства Левобережной Малороссии в ХУІІІ в. в Киевском Центральном Архиве» («Киевская старина», 1891. - № 2) він зробив огляд матеріалу щодо історії селянського стану на Лівобережжі. У праці «Прикрепощение крестьян в Левобережной Малороссии» (Русское богатство, 1894. - № 2) Венедикт Мякотін узяв за основу погляди Лазаревського. Реакція та відповідь на це подана у статті М. Васи- ленка «К истории малорусской историографии». Ґрун - товному дослідженню цієї теми В. Мякотін присвятив такі праці: «Очерки социальной истории Малороссии», «Восстание Б. Хмельницкого и его последствия» («Русское Богатство», 1912. - кн. 7, 9, 10, 11)» та другу частину книги «Формы землевладения в Левобережной Малороссии ХУП-ХУШ вв.» («Русское богатство», 1913. Кн. 9-12) [5, с. 171].

Велику увагу історичному розвитку форм землеволодіння у Лівобережній Україні приділив у своїх статистично-економічних працях професор Київського університету, полтавчанин Іван Лучицький (1845-1918). Цінним його доробком у цій галузі є наступні роботи:

«Общинное землевладение в Малороссии» (1882.№ 7).

« Следы общинного землевладения в Левобережной Украине в ХУШ веке» («Отечественные записки», 1882. - № 11).

«Малороссийская сельская община и сельское духовенство в ХУІІІ веке» («Земский обзор», 1883. - № 6).

«Сборник материалов для истории общины и общественных земель в Левобережной Украине в ХУІІІ в.» (К., 1896).

«Сябры и сябринное землевладение в Малороссии» (СПб., 1889).

Важливими у дослідженні даної теми є праці Миколи Стороженка, співробітника Київської Археографічної Комісії. На підставі Архівних матеріалів він студіював життя Гетьманщини другої половини ХУІІІ ст. Цікавими та вагомими працями його є : «Иван Новицкий», «Охоче- комонный полковник» («Киевская старина», 1885. - № 7; 1886. - № 9); «Реформы в Малороссии при графе П. Румянцеве» («Киевская старина», 1891. - № 3, 9); «А. Ша- фонский» («Киевские Университетские Известия», 1886.

№ 10); «К истории Малороссийских козаков в конце ХУІІІ и нач. ХІХ в» («Киевская старина», 1897. - № 4, 6, 10, 11, 12). Зусиллями Миколи Стороженка і його брата Андрія Стороженка було видруковано видання «Старо- женки. Фамильный Архив» (К., 1902-1912. - 6 томів), у якому вміщено багато цінних матеріалів із історії внутрішніх відносин Гетьманщини ХУІІІ ст.

Проблемами вивчення внутрішнього життя Гетьманщини із використанням Київського та інших архівів займався Олексій Андрієвський. Ним видано 10 випусків «Исторических материалов из Архива Киевского Губернского Правления» (К., 1882-1886). Олексію Андрієвському також належать наступні праці: «Материалы для истории южнорусского края ХУІІІ столетия (1715-1794), извлеченные из старых дел Киевского губернского архива», видані Одеським «Обществом истории и древностей»; «Материалы для истории Запорожья» (1893); «Акты Воронежские», видані 1887 р. Воронізьким Губернським Статистичним Комітетом; «Комиссия 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев» («Киевская старина», 1895); «Последние Киевские сотники» («Киевская старина», 1896).

Вагомий внесок у дослідження історії права й судового устрою за часів Гетьманщини зробив Київський професор Олександр Кістяківський (1833-1885). У 1879 р. з'явилася його ґрунтовна праця: «Очерк исторических сведений о своде законов, действовавших в Малороссии под заглавием», «Права, по которым судится малороссийский народ». Спочатку вони друкувалися в «Киевских Университетских Известиях» (1875. - Кн. Vl-ХП; 1876. - Кн. 1-ХІІ; 1877. - Кн. 1-ХІІ; 1878. - Кн. ХІ-ХІІ), а потім окремо.

О. Кістяковський співпрацював у «Основі», вивчав звичаєве право України, брав участь в «Експедиції» П. Чубин- ського, спеціально розробляючи юридичні матеріали.

Добі скасування українського автономного устрою на Лівобережжі й участі українців у Катерининській Комісії 1767 р. присвятив свої праці Іван Теличенко: «Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху Екатерининской комиссии» («Киевская старина», 1890. - № 8-12; 1891. - № 1); «К истории финансов в Малороссии и Слободской Украине» («Киевская старина», 1888. - № 3); «Протест Слободской старшины против реформ 1765 г.» («Киевская старина», 1888. - № 9-10).

Розробкою історії Гетьманщини і Слобідської України займався професор Харківського університету Дмитро Багалій. Учень професора В. Антоновича, Д. Бага- лій народився 1857 р. в міщанській родині у Києві і на початку 80-х років почав викладання в Харківському університеті. Спираючись на багатий архівний матеріал, який знаходився у Харкові, Д. Багалій розпочав із дослідження князівського, зокрема удільного, часу, поступово акцентуючи свою увагу на вивченні історії Гетьманщини [6, с. 167-168].

Результатами його досліджень стали такі праці: «Генеральная Опись Малороссии» («Киевская Старина», 1883); «Займанщина в Левобережной Украине в ХУІІ и

ХУШ вв.» («Киевская старина», 1884. - № 4, 11); «Магде- бургское право в Левобережной Малороссии» («Журнал Министерства народного Просвещения», 1893. - № 3). Український переклад видано в «Русской исторической Библиотеке» (Т. ХХІУ).

За сприяння та участі професора Д. Багалія у Харкові створюється науковий осередок, який займався питаннями українознавства: історії, археології, етнографії, мистецтва, філології під назвою «Историко-филологическое общество при Харьковском университете», засноване ще 1876 р. великим українським ученим-філоло- гом Олександром Потебнею. Товариство мало власний «Сборник», у якому друкувались учні Багалія. Серед них, зокрема, архівіст Михайло Плохинський, автор таких праць: «Материалы для истории внутренней жизни Левобережной Украины» («Сборник». - Т. 3); «Гетман Мазепа в роли великорусского помещика» («Киевская старина». - Т. 4); «О цыганах в Гетманщине и Слободской Украине» («Харьковский календарь». Харьков, 1890); «Цыгане в Старой Малороссии» («Этнографическое обозрение», 1890. - Т. УІІ).

Ще одним учнем професора Багалія, що залишив цікаві наукові доробки, був архівіст Міллєр. Йому належать цінні розвідки: «Очерки из истории юридического быта Старой Малороссии. Суды земские, гродские и подкоморские в ХУІІІ в.» («Сборник». - Т. 8); «Превращение Малорусской старшины в дворянство» («Киевская старина», 1897. - № 1-4); «Гольцтинские выборы в Малороссии» («Киевская старина», 1892. - № 1); «Пики- нерия» («Киевская старина», 1899. - № 12) [6, с. 169].

Із діячів Харківського наукового осередку треба виокремити Віктора Барвінського, який працював над історією гетьманської України ХУП-ХУШ ст. Йому належить праця «Крестьяне в Левобережной Малороссии» в «Сборнике» (Харків, 1909); кілька статей у «Киевской старине», «Сборнике», «Записках Наукового Товариства ім. Шевченка»; «Из истории казачества Левобережной Украины» у «Журнале Министерства Народного Просвещения» (1910. - № 1).

Із Харковом тісно пов'язана діяльність Петра Єфи- менка, який разом із Багалієм багато працював над створенням Історичного Архіву при Харківському Іс- торико-філологічному товаристві, де було зібрано цінний матеріал по історії Гетьманщини і Лівобережжя.

П. Єфименко почав писати ще у часи «Основи». У 1862 р. його було заслано до Архангельська. Повернувшись в Україну, він залишився у Харкові та активно співпрацював з тільки-но утвореним новим друкованим органом «Київська старовина». У його статтях окреслена переважно історія Гетьманщини [6, с. 170]: «Архив Малороссийской Коллегии при Харьковском Университете» («Киевская старина», 1882. - № 1); «Ссыльные малороссияне в Архангельской губернии 1708-1802» («Киевская старина». - № 9); «Шпитали в Малороссии» («Киевская старина», 1883. - № 4); «Могилы гетманцев в Лебедине» («Киевская старина», 1884. - № 4); «Экономические заметки и материалы» («Киевская старина», 1888. - № 4). Йому належить і велика кількість дрібніших статей та заміток, переважно з історії побуту.

Широкого розповсюдження набули праці дружини П. Єфименка Олександри Ефименко (1848-1918). Родом із Вологодщини, вона вийшла заміж за П. Єфименка під час його заслання і оселилась з ним 1879 р. у Харкові, присвятивши свою діяльність дослідженню історії України. Використовуючи у своїх роботах архівний матеріал Малоросійської Колегії, вона написала розвідки з громадських (копних) судів : «Копные суды в Левобережной Украине» («Киевская старина», 1885. - № 10); «Народный суд в Западной Руси» («Русская Мысль», 1893. - Кн. УПІ-ІХ). Тематиці історії Гетьманщини належать монографія «Малорусское дворянство и его судьбы» («Вестник «Европы», 1891) і стаття «Двенадцать пунктов Вельяминова» («Киевская Старина», 1888. - № 10). Там же надруковано і самі «пункти», знайдені О. Єфименко в Архіві Малоросійської Колегії, а також «Гурбаевская катастрофа» (1891. - № 3), український переклад якої надруковано в ХГХ томі «Руської Історичної Бібліотеки». Розвідки і статті дослідниці зібрано у двотомному виданні «Южная Русь» (СПб., 1905).

У 1896 р. редакція «Киевской Старины» оголосила конкурс на краще видання «Истории Малороссии». О. Єфименко надіслала свій курс історії, але його не прийняли. Ця праця була надрукована лише у 1906 р. у Санкт-Петербурзі під назвою «История украинского народа» у серії «История Европы по странам и народам Брокгауза и Ефрона» [5, с. 166]. Ця книга стала однією з перших спроб науково-популярного синтезу української історії і відзначається живим та яскравим викладом, звертає на себе увагу відтворенням внутрішнього життя українського народу, особливо соціального. У 1890 р. О. Єфименко видала ще у більш скороченому і спопуляризованому варіанті «Историю Украины и ее народа» (СПб., вид-во «Общественная Польза») [5, с. 178]. Її останньою працею став «Початковий підручник українсько-московської історії для шкіл народних» (Харків, 1919). Він вийшов вже після смерті авторки, розстріляної на початку 1918 р. під час нищення Української Народної Республіки російськими більшовиками.

Через рік з'явилась книга Миколи Аркаса «Історія України-Русі» (1908). Хоча сам М. Аркас був професійним військовим моряком, але він зміг подати історію української держави у загально-популярний формі. З точки зору наукового обґрунтування його працю зредагував В. Доманицький. Величезний тираж книги розійшовся всією Україні, сіючи зерна національної свідомості. У 1912 р. вийшло друге видання «Історія України-Русі» М. Аркаса, а у 1922 р. у Берліні - третє.

Деякі питання, що стосуються соціально-економічного розвитку Гетьманщини, розглядали і дослідники, котрі не спеціалізувалися на цій темі. Зокрема,

Яків Шульгін (1851-1909) належав до Старої Громади в Києві, тісно співпрацював у «Київській старовині», де було надруковано його розвідку «Павел Полуботок, полковник Черниговский» (1890. - № 12), «Несколько слов в половине ХУІІІ в.» (1691. - № 7). А його роботу «Україна після 1654 р.» видано у Львівських «Записках товариства ім. Шевченка» (ТТ. 29-31).

Таким чином, тема соціально-економічного розвитку Лівобережної України ХУІІІ ст. у наукових дослідженнях 80-90-х рр. ХІХ ст. представлена лише фрагментарно. Переважна більшість праць висвітлює лише окремі аспекти. Згадані автором роботи не вичерпують перелік публікацій, які стосуються даної теми. З огляду на це, питання соціально-економічного розвитку Лівобережної України ХУІІІ ст. потребує подальшого комплексного вивчення.

Посилання

Копилов С.А. Ф.М. Уманець-історик і громадський діяч / С.А. Копилов // Історико-культурна спадщина Глухівщини. - С. 100-402.

Дорошенко Д. Нарис історії України. - Т. 2. / Д. Дорошенко.

К.: Глобус, 1991. - С. 143-144.

Бєлашов В. І. Глухів - столиця Гетьманщини / В.І. Бєлашов.

Глухів: РВВ ГДПУ, 20о5. - 94 с.

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України / А. Жуковський, О. Субтельний. - Львів: Вид-во Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, 1993. - 84 с.

Вознесенский С.В. Материалы для библиографии по истории народов СССР / С.В. Вознесенский. - Л.: Изд-во Акад. наук, 1933. - 171 с.

Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії / Д. Дорошенко. - К.: Українознавство, 1996. - 255 с.

Размещено на Allbest.ru