Тютюново-махоркова промисловість Чернігівської губернії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тютюново-махоркова промисловість Чернігівської губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Стаття присвячена аналізу тютюново-махоркової промисловості Чернігівської губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., який стає підґрунтям для подальшого вивчення історичних умов становлення та розвитку тютюново-махоркового виробництва у Наддніпрянщині у XVIII - на початку XX ст. Подано історичний опис першої тютюново-махоркової мануфактури у м. Охтирка. Наведено статистичні дані про посівні площі тютюну та кількість виробленої продукції упродовж 1868-1914 рр. Розкрито і проаналізовано основні причини підйому та спаду тютюнової промисловості в даний період. Представлено звіт про товарний рух тютюну через станції Курсько-Київської залізниці. Описується процес виготовлення тютюнової продукції в залежності від якості тютюну та сегменту ринку. Встановлено основні причини повільної механізації фабричного процесу.

Ключові слова: тютюн, тютюнова галузь, мануфактура, фабрика, механізація, Чернігівська губернія.

Svvstun О.У. Tobacco industry in the Chernihiv province during the late nineteenth and early twentieth centuries

Key words: tobacco, tobacco industry, manufactory, factory, mechanization, Chernihiv province. губернія махорковий історичний

Основна мета статті полягає у висвітленні розвитку тютюново-махоркового виробництва у Чернігівській губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Автор ставить перед собою завдання проаналізувати стан розвитку цієї галузі промисловості в означений період.

Проаналізувавши історичні джерела, можна зазначити, що цій темі присвячено не так вже багато досліджень. Найбільш широко вона представлена в роботах О. Заєць [1], М. Москалюк [2], І. Гуржій [3], Л. Мельник [4], О. Парасунько [5], проте вони стосуються окремих аспектів історичних умов появи та модернізації тютюново-махоркового виробництва. Вивчення розвитку цієї галузі на прикладі Чернігівської губернії, як частини Наддніпрянщини, важливе для усвідомлення сучасного стану промисловості та передбачення майбутнього при нових трансформаційних процесах в економіці нашої держави.

На українських землях тютюн з'явився у середини ХУІІ ст. Вирощувати та широко вживати його почали запорізькі козаки, запозичивши цей промисел від кримчан [6; 12, с. 550]. Цьому сприяв і досить м'який клімат України.

Вживання тютюну набирало популярності, разом із цим і зростала контрабанда цього товару. Незаконне виробництво продукції заважало російській економіці, тому Петро І видав указ від 1 лютого 1697 р., за яким дозволялась торгівля та вільне вживання тютюнових виробів одночасно із запровадженням сплати податків за кожен фунт тютюну від 5 до 15 коп.

Монополія на виробництво тютюну на початку ХУІІІ ст. належала англійській тютюновій компанії. Термін контракту з англійцями спливав 1718 р. Петро І, який не бажав більше платити іноземцям, наказав започаткувати створення власного виробництва тютюну, яке б задовільнило потреби внутрішнього ринку.

На Лівобережжі відкрити першу тютюнову мануфактуру вирішили в Охтирці, адже місцеве населення на той час уже культивувало городницький тютюн, який прийшов на ці землі разом із переселенцями з заходу [7, с. 328].

Для налагодження процесу вирощування та виробництва власної тютюнової продукції, виникла необхідність у залученні закордонних спеціалістів. Тому, за допомогою посла в Амстердамі Соловйова, було найнято на службу голландського майстра тютюнової справи Жана Жизі. У 1717 р. він зробив пробу місцевого тютюну і приступив до роботи [7, с. 328-329].

Відповідно до указу Петра І, на початку 1718 р. київським губернатором Д. Голіциним був даний припис охтирському полковнику і бригадиру Ф. Осипову щодо обрання підходящої місцини та будівництва промислової будівлі державним коштом. Крім того, рекомендувалося виготовити та налаштувати потрібне оснащення для вирощування та якісної обробки тютюнової продукції. Як результат, у 1718 р. у Охтирці з'явилось одне з перших промислових підприємств у вигляді тютюнової мануфактури із повним технологічним циклом виробництва [7, с. 328]. Підприємство знаходилося в центральній частині міста. До його складу входило 9 амбарів і навісів для приготування та захисту сировини, контора й житлові приміщення з парканами, устаткування для обробки та пакування тютюнової продукції.

Тютюнова галузь у даний період без державної підтримки та за відсутності реформ функціонувала неефективно. Стрімкий розвиток тютюнового виробництва розпочався після відміни кріпосного права у 1861 р. 1861-1914 роки на українських землях відзначилися технічними перетвореннями, наслідком чого стало швидке заміщенням мануфактурного виробництва та міських ремесл на фабричне виробництво. Реформування суспільно-економічного життя у 1860-х рр. сприяло також різкому збільшенню кількості вільнонайманих людей. У складі Російської імперії українські губернії були залучені до сировинної бази та міжнародної торгівлі.

Основною рисою промислового тютюнового виробництва на теренах тогочасної України був його нерівномірний розвиток в різних регіонах. Наприклад, у 1865 р. українські губернії налічували 109 фабрик, що виробляли товару на 1,6 млн. крб. За 10 років їх кількість впала до 90, а вартість виробленої продукції навпаки збільшилась до 5,9 млн. крб. У 1885 р. число фабрик зросло до 114, обсяг продукції підвищився до 19,2 млн. крб. У 1895 р. у межах українських губерній відбувся спад тютюнової галузі. 72 працюючих підприємства виробили товарів на 7,7 млн. крб. [3, с. 41]. Загалом, нерівний розвиток галузі був спричинений її недомінуючим положенням у переробній промисловості. При цьому пріоритетними були цукрове, винокурне і борошномельне виробництво.

Поряд із невеликими тютюновими виробництвами на українських землях існувало чимало промислових фабрик, як от: заснована братами Когенами у Києві, За- рицьким у Черкасах, Римаренком у Ромнах, Дурунче в Полтаві. Деякі з них налічували більше 200 працівників.

Протягом 1868-1896 рр. посів тютюну в губерніях збільшився удвічі. Зростала площа насаджень і у Чернігівській губернії: у 1862 р. - 6159 десятин, у 1864 р. - 12689, у 1869 р. - 30388. Загальна площа під тютюн за цей період зросла утричі - з 4456 до 13645 десятин [8, с. 59]. На Чернігівщині тютюн був представлений наступними основними сортами: махорка, рубанка, ніжинські корінці, камергерський. Всі вони були нижчого ґатунку. Окремі поміщики (Лизогуб, Кониський, Свічин) культивували американський тютюн вищого ґатунку або вергинку [8, с. 59].

У Чернігівській губернії продаж тютюнових виробів здійснювався безпосередньо на місці. Купувати тютюнові вироби мали змогу купці з інших міст, які приїздили самостійно або присилали довірених осіб. Продукцію продавали посередники (селяни чи євреї). Вони об'їжджали села та займалися скупкою сировини у виробника. Потім її здавали до тютюнових центрів торгівлі: Ніжина, Сосниці, Мени, Білої Вежі.

Відомості Чернігівського губернського акцизного правління дають нам можливість дізнатися про тогочасні обсяги реалізації тютюну. Так станом на 1 липня 1891 р. у губернії на залишку від продажу лишилося тютюну вищого ґатунку - 3751 пудів 27 фунтів; нижчого, зокрема махорки, бакуну, швіценту - 2608 пудів 8 фунтів [9, арк. 3].

У пореформений період в імперії Україна посідала перше місце за кількістю вирощуваної тютюнової продукції. Ця частка становила 50-60%, інколи досягала значення більше 70% від загального збору тютюну.

Саме український тютюн експортували на ринки інших країн. У окремо взяті періоди експорт тютюнової продукції мав наступні показники: у 1861-1865 рр. - 133 тис. пудів; 1866-1870 рр. - 132; 1871-1875 рр. - 249; 1876-1880 рр. - 271; 1881-1885 рр. - 251; 1886-1890 рр. - 281; 1891-1895 рр. - 255; 1896-1897 рр. - 299 тис. пудів [9, арк. 197 зв.]. Доставляли український тютюн до Північної Європи через портові міста (Санкт-Петербург, Рига).

Сорти тютюну, які вирощувалися на Чернігівщині, високо цінувалися на імперських теренах. Так, конотопський тютюн замовляли великоросійські губернії та Сибір; сосницький - Рига, західні губернії і Польща; борзненський - Москва і великоросійські губернії; ніжинський - Рига, Вітебськ, Могильов, Динабург та Бобруйськ; ковельський - Бердичев, Ніжин, Васильків, Київська губернія [2, с. 10]. Інформація про обсяги транспортування тютюну через гілку Курсько-Київської залізниці подаємо у таблиці 1 [2, с. 11].

Таблиця 1.