Земська агрономічна допомога селянам Правобережної України (1904-1914 роки)

учителька історії Житомирської міської гімназії № 3

м. Житомир

Анотація

У статті аналізуються заходи земських установ Київської, Волинської та Подільської губерній, спрямовані на підтримку та розвиток селянського сільськогосподарського виробництва в краї. Прослідковано, що головна увага земств була зосереджена на ознайомленні сільських виробників з новаціями агрономії, впровадженні сільськогосподарської техніки та технічних культур, підвищенні культури землеробства, поширенні передового досвіду, сільськогосподарських знань. Звернено увагу на зв'язок земських агрономічних заходів із проведенням столипінської селянської реформи.

Ключові слова: земства, земська агрономія, Правобережна Україна, сільське господарство, прокатні станції, показові поля, хутори та відруби.

Annotation

Ohienko Olena (Zhytomyr) Candidate of Historical Sciences, History teacher, Zhytomyr City Gymnasium № 3 Zemsk agricultural aid to the villages of Right-bank Ukraine (1904-1914)

The article analyzes an activities of zemsk institutions of Kyiv, Volyn and Podilsky provinces aimed at supporting and developing peasant agricultural production in the region. Pays attention that the zemsk agronomic assistance to the peasants of Right-Bank Ukraine included a wide range of activities.

Due to economic and economic statistics, zemsk institutions have identified trends in agricultural development of the region and identified directions for its further development. It is noted that among the possible ways, preference was given to those whose effectiveness was proven by the work of the so-called «old-zemsk» provinces.

Measures of the Ukrainian Right-Bank zemstvos were aimed at acquaintance of agricultural producers with the innovations of agronomy, contributed to introduction of agricultural machinery and technical crops, preservation and improvement offertility of soils, organization of marketing ofproduction, improvement of culture of agriculture, dissemination of advanced experience, agricultural knowledge. Experts, scientific institutions and all those who wished to serve in the field of agricultural production improvement were involved in cooperation in this zemsk activity.

The attention is paid to the zemsk activity in this area was also related to the implementation of Stolypin agrarian reform and assistance to farms and cuts.

Key words: zemstvos, zemsk agronomy, Right-Bank Ukraine, agriculture, rolling stations, exponential fields, farms and cuts.

Аннотация

Огиенко Елена (г. Житомир) Кандидат исторических наук, учитель истории Житомирской городской гимназии № 3

Земская агрономическая помощь крестьянам Правобережной Украины (1904-1914 гг.)

В статье анализируются мероприятия земских учреждений Киевской, Волынской и Подольской губерний, направленные на поддержание и развитие крестьянского сельскохозяйственного производства в регионе. Прослеживается, что главное внимание земств сосредотачивалось на ознакомлении крестьян с новациями агрономии, внедрении сельскохозяйственной техники и технических культур, повышении культуры земледелия, распространении передового опыта, сельскохозяйственных знаний. Обращается внимание на связь земских агрономических мероприятий с проведением столыпинской реформы.

Ключевые слова: земства, земская агрономия, Правобережная Украина, сельское хозяйство, прокатные станции, показательные поля, хутора и отруба.

Виклад основного матеріалу

Процес децентралізації в Україні розширює можливості та обов'язки самоврядних органів громад у соціально-економічному та культурному розвитку регіонів. Це актуалізує потребу ретроспективного осмислення наявного вітчизняного досвіду місцевого самоуправління. В тому числі діяльності земських установ Правобережної України 1904-1911 років.

Одним із напрямків роботи українських земств, у тому числі правобережних, було сприяння розвитку сільського господарства краю. Оскільки земські установи Правобережної України розпочали свою роботу на початку ХХ ст., їх діяльність у цій галузі в дореволюційній історіографії відобразилася лише частково в узагальнюючих земствознавчих працях [1, 2] та спеціалізованій літературі [3, 4]. В радянській історіографії І. Сесаком [5] була зроблена спроба проаналізувати діяльність земських установ Київської, Волинської та Подільської губерній у 1904-1917 роках.

У сучасній вітчизняній історичній науці до функціонування земств Правобережної України зверталися Л. Дровозюк [6], С. Різніченко [7], І. Сулига [8], І. Верховцева [9], В. Стецюк [10], О. Завальнюк [11], О. Палилюлько [12], В. Антипенко [13]. На окремі аспекти земської агрономії Південно-Західного краю звернули увагу Т. Хоменко [14] та О. Корзун [15]. Тобто, діяльність земських органів Правобережної України у сфері сільського господарства не була предметом спеціального наукового дослідження.

Тому ця наукова розвідка має на меті проаналізувати заходи земських установ Київської, Волинської та Подільської губерній, спрямовані на підтримку та розвиток селянського сільськогосподарського виробництва в краї.

Хронологічні рамки дослідження -- із середини 1904 до середини 1914 року (до початку Першої світової війни) -- охоплюють два періоди. По-перше, враховано здобутки так званого «спрощеного земства» (губернські й повітові комітети та управи у справах земського господарства діяли в Південно-Західному краї з 1 липня 1904 року на основі Положенням від 2 квітня 1903 року) [16]. По-друге, проаналізовано діяльність органів земського самоврядування, що діяли з березня 1911 року, коли на Правобережну Україну було поширено Положення про губернські та повітові земські установи від 12 червня 1890 року [17].

Питання про можливі шляхи підняття продуктивності дрібного селянського господарства обговорювалися вже на першому річному зібрання київського губернського комітету в справах земського господарства (вересень 1904 р.). В 1905 р. було запрошено губернського агронома, за допомогою якого й розпочалася розробка земських заходів агрономічного характеру. Перші кроки київського земського управління ускладнювалися відсутністю наукових та статистичних даних, які б характеризували ґрунти, клімат та економічне становище губернії. Початковими заходами земств Київщини з подолання примітивних прийомів та методів господарювання селян стали: влаштування складів сільськогосподарських машин та знарядь, організація кредитних та споживчих кооперативів, організація читань та курсів з різних галузей сільського господарства, влаштування злучних пунктів та показових ділянок [18, с. 2].

Поступово масштаб земської агрономічної допомоги на Київщині розширився: взято участь в Південно-Російській переселенській організації (1908 р.), створено Бобрицьку школу садівництва та Волошсько- Мехеринецьку сільськогосподарську школу (1909 р.), організовано касу дрібного кредиту (1909 р.), обстежено ґрунти губернії (1910 р.), проводилися колективні досліди зі штучним добривом (з 1910 р.), обстежено хлібну торгівлю та селянський посівний матеріал, розроблювалися питання (в 1910 та 1911 рр.) дослідної справи в обласному масштабі, організовано довідково-комісійне бюро з закупівлі сільськогосподарських машин та знарядь, спеціальний статистичний відділ губернської управи (1911 р.) [18, с. 3].

У 1909 р. Волинське земське управління звернуло увагу на меншу врожайність зернових у губернії, порівняно зі сусідніми, та недостатньо високий розвиток сільського господарства незважаючи на сприятливі природні умови краю. Тому на червневій сесії губернського комітету було намічено широку планомірну організацію агрономічної допомоги місцевому населенню допомогу. Серед накреслених заходів були, зокрема, обстеження природних та економічних умов Волинської губернії, меліоративні та землевпорядні роботи, організація дрібного кредиту, влаштування сільськогосподарських складів, сприяння тваринництву й травосіянню, збільшення кормових запасів, поширення серед селян сільськогосподарських знань [19, с. 442].

Розглянувши постанови наради селянських діячів у Києві, земські комітети визнали за необхідне об'єднання діяльності установ, що надають агрономічну допомогу населенню, з керівним статусом земського управління. Для проведення спільних заходів представники земства, землевпорядних комісій, управління землеробства та державного майна, кредитно- ощадних і сільськогосподарських товариств, навчальних закладів, спеціалісти та мирові посередники брали участь у губернських та порайонних агрономічних нарадах [20, с. 528].

Влітку 1909 р. Волинську губернію було поділено на 6 агрономічних районів по 6-8 дільниць в кожному. При цьому земством до уваги бралися ґрунтові та інші природні умови, обмеженість можливості обстеження та обслуговування певної території однією особою, підвищена потреба в агрономічній допомозі в районах хуторського розселення. Посади районних та дільничних агрономів на Волині були заміщені вже в квітні-червні 1910 р. [19, с. 448-451, 471].

Заходи з піднесення сільського господарства Волинської губернії фінансувалися земським управлінням та урядовими департаментами землеробства й землевлаштування (останній надавав допомогу хуторянам). Так, у 1910-1911 рр. на це було витрачено 90 тис. руб. державних коштів та 70 тис. руб. земських асигнувань. Уряд виділяв кошти головним чином на прокатні станції, показові поля, заходи із поширення покращеного насіння та розвитку травосіяння, влаштування сільськогосподарських курсів і читань для селян та роздачу популярних брошур. Волинське земське управління, крім названих, фінансувало ще більше десяти напрямів економічної допомоги селянам: влаштування та утримання кас дрібного кредиту в губернії, надання позик для утворення основних капіталів для кредитних та ощадно-позичкових товариств, допомоги сільськогосподарським школам, товариству садівництва та Київській обласній сільськогосподарській виставці, розвиток хмелярства, влаштування виставок, покращення тваринництва, утримання агрономічного персоналу (заробітна плата та роз'їзні агрономам, інструкторам по хмелярству, садівництву), організація поточної сільськогосподарської статистики [19, с. 451-452].

Щоб ознайомлювати селян із покращеними сільськогосподарськими знаряддями, надати можливість користуватися ними на пільгових та доступних умовах, сприяти покращенню якості посівних матеріалів земські установи Правобережної України організовували прокатні станції. Приміром, на Волині сільськогосподарські станції з максимально повним комплектом машин та знарядь праці (16 найменувань) влаштовувалися по одній на агрономічний район, а станції спрощеного типу (не менше 8 найменувань) -- в кожній агрономічній дільниці [19, с. 456-459]. Плата за користування селянами машинами та знаряддями була помірною й фіксувалася в спеціальних правилах для земських прокатних станцій. Причому розраховувалися селяни поденно, навіть за четвертину дня, а один господар не обмежувався в часі використання знарядь праці протягом року. Прокатні станції влаштовувалися в пунктах хуторських розселень, при кооперативних установах (кредитних, ощадно-позичкових, споживчих товариствах тощо) і знаходилися під безпосереднім наглядом районних та дільничних агрономів. Завідували прокатними станціями в більшості випадків селяни [21, с. 55-57].

Так, на Волині в 1910 р. було організовано 45 прокатних станцій, знаряддями праці та машинами яких скористалися близько 2 тис. господарів. В 1911 р. створено ще 30 прокатних станцій (9 на кошти земства, 21 -- департаментів землеробства та землевлаштування). На більшості було створено невеликі бібліотеки (до 200 книг та брошур) з різних галузей сільського господарства, попит на які однак спочатку був невеликий [19, с. 457, 465-466].

Ставлення селян до прокатних станцій у різних районах відрізнялося. В одних селах ефективність нових знарядь праці та машин визнали й стали користуватися й замовляти. В інших же, навпаки, вважали їх заважкими або й зовсім непотрібними [22, арк. 3 зв.].

Земські агрономи констатували низьку врожайність хлібів у селян та погіршення якості зерна. Пояснювалося це значним виснаженням селянських орних земель в результаті недостатності добрив та нераціонального ведення землеробства. Також зауважувався звичай продавати краще насіння, а залишками проводити посіви. Відповідно, перед земством постало завдання покращення якості посівного матеріалу [23, с. 97].

Земські установи виписували сортове насіння та продавали його селянам за ринковими цінами або безкоштовно видавалися тим, хто влаштовував у себе показові поля та ділянки. Крім сприяння поширенню сортового насіння шляхом пільгового його продажу, обладнувалися пересувні зерноочисні обози [19, с. 466].

У Волинській губернії по листопад 1912 р. земством було створено 176 прокатних станцій, 34 зерноочисних обози, 18 сільськогосподарських складів [24, с. 8]. На 1913 р. київське земство мало 541 прокатну станцію, 181 зерноочисний обоз [25, с. 14]. Недоліком насіннєвих кампаній волинське земство вважало те, що більшість коштів надавали урядові департаменти. Тому агрономи були змушені продавати насіння головним чином хуторянам, на що скаржилися селяни-общинники. Також не завжди виправдовувалося співвідношення в закупівлі різних видів зернових: у багатьох дільницях селяни дуже швидко розкуповували пшеницю, тоді як земські агрономи закупили більше жита [19, с. 466-447].

На думку земських управлінь Правобережної України одним із найефективніших способів, за допомогою яких земські агрономи могли ознайомити місцеве населення з правильними прийомами обробітку полів та загалом раціональним веденням землеробства, було влаштування показових полів. Адже отримані на них результати сприяли підвищенню впливу земських агрономів та зростанню їх авторитету серед селян [23, с. 104].

Поля закладалися в розмірах 5-8 десятин на землях одноосібних селян-власників та забезпечувалися знаряддями праці. Було розроблено декілька видів сівозміни для різних районів: десь було вигідно вирощувати буряки й картоплю для заводів, десь необхідно відновити родючість збіднілих ґрунтів та відійти від одноманітності культур посівів тощо. Для нагляду за показовими полями в допомогу земським агрономам працювали троє старостів з нижчою сільськогосподарською освітою. В 19101911 рр. волинським земством було закладено 116 показових полів [19, с. 471-476].

Показові ділянки мали на меті демонструвати населенню значення мінеральних добрив для підвищення врожайності. Селянам, на землі яких влаштовувалися ділянки, добрива видавалися безкоштовно. Облік врожаю з удобрених ділянок вели земські агрономи. Тому для зручності нагляду та контролю в Волинській губернії показові ділянки були сконцентровані в не багатьох пунктах. Ставлення селян у більшості випадків було схвальним. Однак в окремих населених пунктах виражалося занепокоєння, що влаштування показових ділянок може призвести до нових податків або після використання томасшлаків на полях не буде родити хліб. У Подільський губернії в 1909 р. функціонувало 55 показових полів, у Волинській в 1911 р. -- 169 показових полів та 1139 ділянок, у Київській в 1913 р. -- 226 полів [26, с. 108].

Тваринництво в Правобережній Україні було досить розвинене й мало велике значення для населення в господарсько-економічному відношенні, а тому потребувало як кількісного, так і якісного покращення. Крім того, селяни несли значні втрати від епізоотій та спорадичних хвороб свійської худоби. Відповідно, заходи з розвитку тваринництва, в тому числі ветеринарні, стали важливими напрямками земської господарської діяльності.

Волинське земство запросило в 1910 р. спеціаліста, який ознайомився зі становищем тваринництва в губернії та намітив заходи для його покращення. В 1911 р. тут було відкрито 22 постійних злучних пункти великої рогатої худоби, які поступово переводилися з найманих приміщень у нові, побудовані відповідно до вимог. Також з цього року почала діяти заводська конюшня, субсидіюючи яку земство отримувало жеребців на злучні пункти. Штат персоналу розширився ще одним спеціалістом по тваринництву на земські кошти та інструкторами по тваринництву й молочарству за рахунок департаменту землевлаштування, однак не був у змозі задовольнити потреби галузі. Спеціальний земський інструктор обстежив пасіки Волинської губернії та розробив заходи з розвитку бджільництва, але спрощене земство встигло лише розгорнути боротьбу з гнильцем та безкоштовно розіслати брошури зацікавленим пасічникам [19, с. 491-498].

Поштовхом до виникнення земської ветеринарії на українському Правобережжі була поява чуми великої рогатої худоби та потреба екстрених заходів для її подолання. Згодом земські управління створили в губерніях ветеринарну організацію й спеціалісти-ветеринари проектували та практично втілювали плани боротьби з різними епізоотіями. Поступово земська ветеринарна справа ускладнилася та диференціювалася, включивши не лише боротьбу з епідемічними, а й зі спорадичними хворобами худоби шляхом відкриття ветеринарних амбулаторій, забезпечення їх персоналом, інвентарем, інструментами, науковими посібниками, бактеріологічними засобами [27, с. 3].

Волинське земство до планомірної організації ветеринарії приступило з 1907 р., передусім збільшивши кількість персоналу та більш рівномірно розподіливши дільниці по повітах. До кінця наступного року в Волинській губернії вже було 24 ветлікарі та 48 фельдшерів. Волинському губернському комітету не вдалося через недостатність коштів реалізувати проект будівництва приміщень для земських ветеринарно-лікарських амбулаторій, тому вони розміщувалися у відповідно облаштованих найманих. Для контролю та об'єднання заходів при волинській губернській земській управі створено ветеринарний відділ та посаду губернського ветеринарного лікаря. В 1909 р. питання покращення ветеринарії обговорювалися на губернській нараді земських гласних та спеціалістів, а також на Харківському обласному з'їзді представників земств та ветеринарних лікарів. Волинський губернський комітет видав обов'язкові постанови про заходи попередження та припинення заразних хвороб свійських тварин, що вводилися в дію з січня 1910 р. та передбачали, в тому числі, надання земством грошової компенсації власникам за відчуження худоби в ветеринарно-санітарних цілях. Разом з постановами розсилалася брошура губернського ветеринарного лікаря А. Качановського про головні види та ознаки заразних хвороб тварин [28, арк. 80-82 зв.].

У Київській губернії на 1911 р. земське управління утримувало 27 ветеринарних лікарів (25 дільничних, губернський земський ветеринар та ветлікар для відряджень при управі) та 56 фельдшерів (з яких 31 -- на самостійних ветеринарно-фельдшерських пунктах). Земський дільничний ветеринарний лікар отримував на Київщині 1200 руб. щорічно та ще 550 руб. на квартиру і проїзд, фельдшер -- 320 руб. та, відповідно, 100 руб. Ветеринарному персоналу надавалася надбавка до заробітної плати за кожні 5 років земської служби. На дільницях лікарі та фельдшери мали ветеринарні амбулаторії [29, с. 4].

У 1910 р. волинським земством було розроблено нову сітку ветеринарних дільниць і визнано за необхідне щорічне збільшення персоналу на 5 лікарів та 5 фельдшерів, щоб площа дільниць не переважала 50 верст в діаметрі та не включала більше 4-5 поселень для ветлікарів та 2 для фельдшерів. Також на літо запрошувався тимчасовий персонал -- 10 сту- дентів-ветеринарів та два лікарі для епізоотій [30, арк. 2-3 зв.]. Земський ветеринарний персонал виконував широке коло обов'язків: надавав ветеринарну допомогу населенню в межах своєї дільниці, у визначені повітовими управами години приймав тварин в амбулаторії, здійснював заходи по припиненню епізоотій, наглядав за місцями переробки тваринної сировини, слідкував за якістю м'ясних продуктів, що продавалися місцевому населенню, наглядав за кіньми на земських поштових пунктах. Медикаменти для тварин земськими лікарями та фельдшерами видавалися населенню безкоштовно, земські асигнування на це зросли у Волинській губернії зі 100 руб. на повіт в 1904 р. до 370 руб. в 1911 р., у Київській в 1911 р. становили 8900 руб та ще 900 руб. на сироватки. Для земського ветеринарного персоналу передбачалися щорічні наукові відрядження [19, с. 7-8].

Значно розвинулася ветеринарно-лікувальна діяльність земського персоналу на Київщині. Так, в 1911 р. до земських ветеринарних амбулаторій господарі привели 71 тис. голів худоби, що в 3,6 рази більше, ніж в 1907 р. (20 тис. голів). Причому в більшості випадків ветеринарними лікарями та фельдшерами київського земського управління приймалися тварини селян (приблизно у 80% випадків) [29, с. 40-41, 49].

Земське сприяння розвитку сільськогосподарської освіти виражалося у влаштуванні спеціальних шкіл (згідно з Положенням про сільськогосподарську освіту від 26 травня 1904 р.) та повному чи частковому утриманні в них стипендіатів, а також у субсидіюванні сільськогосподарських навчальних закладів.

На кошти Київського губернського земського управління та сільських громад першої мирової дільниці Бердичівського повіту в 1909 р. було відкрито Волошсько-Мехеринецьку сільськогосподарську школу І розряду, метою якої стала підготовка шляхом теоретичних, а, головним чином, практичних занять, освічених та вмілих селян-господарів. Школа утримувалася за рахунок щорічної допомоги від департаменту землеробства (7 тис. руб.), субсидії від земства (зросла з 4 тис. руб. у 1904 р. до 13 тис. руб. у 1914 р.) та приватних пожертвувань. Вступали з 14 років (при школі був інтернат), після складання вступних іспитів за програмою однокласних міністерських училищ. У школі було встановлено 30 повних (по 100 руб. щорічно) та 15 часткових (по 60 руб.) стипендій Київського губернського земства та одна Бердичівського повітового. Кількість учнів була доведена з 60 до 105 осіб в 1914 р. При школі було 26 дес. землі для демонстрації раціонального ведення польового господарства, город, плодові сад та розсадник, ягідники, пасіка, свійська худоба та метеорологічна станція [31, с. 4-9].

Волинська губернська земська управа в 1910 р. отримала в губернатора дозвіл на безперешкодне проведення агрономічним персоналом лекцій та читань, забезпечила дільничних агрономів «чарівними ліхтарями», «світловими картинами» та комплектами популярних бібліотечок, які також було розіслано на всі прокатні станції та пункти продажу покращеного насіння. З 21 січня по 17 лютого 1911 р. в Житомирі в приміщенні Російської публічної бібліотеки проходили сільськогосподарські курси для дорослих селян, організовані Волинським земським управлінням. Всього їх прослухало 38 осіб, яким оплатили проїзд, проживання, харчування та видали по 10 руб. на час курсів. 117 годин інформації включали дані неорганічної природи, ботаніки, анатомії й фізіології тварин, ветеринарії, ґрунтознавства, травосіяння, кооперації тощо. За пізнішими свідченнями агрономів селяни були задоволені курсами, передавали почуте та застосовували на практиці в своїх господарствах [19, с. 502-505].

При початкових земських школах працювали спеціальні сільськогосподарські відділення. Вчителі цих шкіл отримували необхідну підготовку з основ сільського господарства на земських курсах. Для проведення практичних занять земства влаштовували пришкільні ділянки, садиби, пасіки. У 1912 році в земських школах Київської губернії працювало 74 таких відділень, Подільської -- 15, Волинської -- 27 [31, с. 5].

Зусилля земств Київщини, приміром, призвели до того, що Київська губернія, яка раніше стояла на одному з останніх місць порівняно зі староземськими, до Початку першої світової війни по обсягу своєї агрономічної роботи посіла п'яте місце після Харківської, Катеринославської, Херсонської та Полтавської губерній [31, с. 3].

Отже, земська агрономічна допомога селянам Правобережної України включала широке коло заходів. Завдяки оціночно-економічній статистиці земські установи з'ясували тенденції розвитку сільського господарства краю та визначили напрямки його подальшого розвитку. Серед можливих шляхів перевага надавалася тим, ефективність яких була доведена роботою так званих «староземських» українських губерній. Заходи українських правобережних земств були спрямовані на ознайомлення сільських виробників з новаціями агрономії, сприяли впровадженню сільськогосподарської техніки та технічних культур, збереженню та поліпшенню родючості ґрунтів, організації збуту продукції, підвищенню культури землеробства, поширенню передового досвіду, сільськогосподарських знань. До співпраці у цій діяльності земства залучали фахівців, наукові установи, всіх, хто бажав слугувати справі поліпшення сільськогосподарського виробництва. Діяльність земств у цій сфері також була пов'язана з проведенням столипінської аграрної реформи та наданням допомоги хуторам і відрубам.

Джерела та література