Жінка в умовах сільського способу життя в Україні у 1950-1960-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жінка в умовах сільського способу життя в Україні у 1950-1960-х рр.

Лисак Вікторія (м. Маріуполь)

Докторка історичних наук, професорка Маріупольського державного університету

Анотація

Розглянуто роль жінки в умовах сільського способу життя в Україні у перші повоєнні десятиліття. Увага приділена висвітленню участі жінки у сільському виробничому процесі, умовам роботи в колективних господарствах, особистому присадибному господарстві. Доведено, що в селах України була диспропорція чоловіків і жінок. У загальній кількості населення села жінки перевищували кількість чоловіків, що позначалося на повсякденних практиках жінки.

Ключові слова: жінка, сільський спосіб життя, колективні господарства, сім 'я, родина, особисте присадибне господарство.

Lysak Victoria (Mariupol)

Doctor of History, Professor Mariupol State University

Woman in rural lifestyles in Ukraine in the 1950s-1960s

The role of women in rural lifestyle in Ukraine in the first post-war decades is considered. Attention is paid to the coverage of women's participation in the agricultural production process, working conditions in collective farms, personal farms. It is proved that in the conditions of post-war Soviet reality, there was little mechanized and insufficiently electrified agricultural production, the woman was involved in a labor-intensive production process, in vegetable growing, plant growing, animal husbandry, etc. In the context of the disproportion of men and women in the countryside, the total population of women exceeded the number of men, which affected women's daily practices.

They were more than men working in a personal farm, doing a lot of painstaking work around the house, caring for older, children and relatives. At the same time, the woman acted as a guardian of traditions, folk culture, spirituality of the Ukrainian rural family. The life of a woman was filled with daily worries about children, her husband, and the elderly.

During the post-war period, there were many single women in the countryside who had to solve their daily life issues by themselves. There was a gradual increase in divorce, which was caused by the immoral behavior of men. The welfare practices of the peasants had their own characteristics and the amount of assistance depended solely on the contribution of women to the development of the collective economy.

There was a formula for the size and types of assistance for single women, women in childbirth, women who reached retirement age. It is generalized that in the rural way of life in the 1950s-1960s, women-mothers, women-housewives, women-female workers played a prominent role. It is the rural woman's character traits such as hard work, patience, caring for loved ones, upbringing, modesty that have helped to preserve the traditional family and functions of the village.

Key words: woman, rural lifestyle, collective farms, family, personal farm.

Лысак Виктория (г. Мариуполь)

Доктор исторических наук, профессор Мариупольского государственного университета

Женщина в условиях сельского образа жизни в Украине в 1950-1960-х гг.

Рассмотрена роль женщины в условиях сельского образа жизни первых послевоенных десятилетий. Освещено участие женщины в производственном процессе, условия работы в коллективных хозяйствах, собственном приусадебном хозяйстве. Охарактеризована роль женщины-матери, женщины-хозяйки, женщины-труженицы. Доведено, что в селах Украины была диспропорция мужчин и женщин. В общей численности населения села преобладали женщины, что влияло на их повседневные практики.

Ключевые слова: женщина, сельский образ жизни, собственное приусадебное хозяйство, семья. жінка повоєнний сільський господарство

Сільський спосіб життя має декілька характерних відмінних від міського способу життя рис. Всі вони пов'язані з конкретними природними умовами, виробничими відносинами, матеріальними та духовними цінностями. Безумовно, 1950-1960-ті рр. для України були складними. Суспільство ще не оговталося після Другої світової війни, поступово проходив перехід до мирного життя, тяжкими були матеріальні умови і особливо це стосувалося сільського господарства. В перше повоєнне десятиліття не вистачало чоловічої робочої сили, була низькою механізація та електрифікація села, тому жінки виконували безліч важкої трудомісткої праці. До цього слід додати особливість виробничого процесу на селі і, зокрема, його специфіку за радянських часів.

Мешканці сільської місцевості у 1950-1960-х рр. мали фізичне навантаження як вдома під час робіт в особистому присадибному господарстві, так і в колективних господарствах. У другій половині ХХ ст. сільськогосподарське виробництво було зосереджено в колгоспно-радгоспній системі. При тому, що влада періодично проводила реформи, в Україні в цілому переважала колгоспна система виробництва сільськогосподарської продукції. В основі її функціонування був дуже важливий документ - Статут сільськогосподарської артілі, який було прийнято ще у 1930-х рр., а у 1956 р. було внесені зміни та доповнення. Однак основоположні принципи існування колгоспів залишилися. За умовами цього документу, громадські господарства мали своїм головним завданням поставляти сільськогосподарську продукцію державі. Продавати продукцію за ринковими цінами можливим було тільки після виконання державних планів. Робота в колективних господарствах була найголовнішим обов'язком селянина і саме її результати впливали на можливості родин отримувати прибутки, соціалізувати та виховувати дітей, влаштовувати своє життя.

Оскільки в українському селі в 1950-1960-х рр. в загальній кількості населення переважали жінки, які були задіяні у виробничому процесі як вдома, так і в колгоспах, необхідним є вивчити ті умови, в яких при- ходилося жити і працювати жінці, і так само визначити роль жінки в соціумі.

Метою статті є вивчення ролі жінки в умовах сільського способу життя в Україні в перші повоєнні десятиліття. Основою дослідження виступають роботи таких авторів як В.М. Даниленко, І.М. Романюк,

В.К. Баран, Л.В. Ковпак та інших [1; 2; 3; 4]. Їх роботи є підґрунтям для вивчення особливостей сільського способу життя, впливу державної політики на практики повсякдення сільської жінки у 1950-1960-х рр.

У 1950 р. нараховувалося понад 19 тис. сільськогосподарських артілей, які об'єднували 5,5 млн колгоспних дворів. Середньорічна чисельність колгоспників, що брали участь у колгоспних роботах (включаючи робітників тракторних бригад) становила 6,5 млн, а в пору найбільш напружених робіт (липень) вона дорівнювалася 8,7 млн осіб. Наприкінці 1960-х рр. у громадському господарстві у середньому за рік було задіяно

5,5 млн осіб.

Колгоспники представляли основну категорію сільського населення. За матеріалами статистики, у 1954 р. в колгоспах перебувало понад 8 млн працездатного населення. При цьому більше 100 тис. було відпущено за оргнабором до інших галузей економіки. У 45 тис. виробничих рільничих бригадах працювало понад 5 млн колгоспників. У кормодобувних - понад 500 тис., овочевих - 440 тис., садівничих - 100 тис. [5, арк. 4]. У тваринництві трудилося майже 1 млн членів артілей, з яких 200 тис. працювало доярками [6, с. 38]. Більшість українських селян-колгоспників була задіяна в рослинництві. Зокрема, у 1959 р. їх кількість дорівню- валася 75,8% відносно всіх різновидів робіт в сільському господарстві, а через десятиліття цей показник становив 63,5% [6, с. 38]. Основна частина працездатних колгоспників була представлена жінками (понад 5 млн) [5, арк. 3]. Доярками в 1970 р. на селі працювали понад 400 тис. осіб, що становило 125% від рівня 1959 р. Порівняно з 1959 р. у 1970 р. зафіксовано збільшення кількості жінок, задіяних в овочівництві, садівництві, виноградарстві [6, с. 176]. Отже, на селі жіноча праця мала величезне значення. Жінки в переважній більшості працювали в рослинництві, овочівництві та на тваринницьких фермах.

Тодішні виробничі умови у сільському господарстві були тісно пов'язані з можливістю використання механізації та електрифікації. Від цього залежала трудомісткість і фізичні затрати колгоспників. Як правило, найбільш механізованими у 1950-1960-х рр. були зернові господарства. А роботи, в яких була задіяна жінка, в основному були мало механізованими.

Деякі приклади дозволяють зрозуміти особливості повсякденного життя жінки, яка мешкала в сільській місцевості. З урахуванням того, що у рослинництві значну роль відігравало вирощування цукрових буряків і праця у таких спеціалізованих господарствах вимагала величезних виробничих затрат, важливо деталізувати ті умови виробничого процесу, в яких приходилося працювати жінці. Підготовчі роботи розпочиналися восени, коли ланки розкидали на своїх ділянках дрібний перегній та орали зяб. Узимку заготовляли торф'яний компост, вносили його у ґрунт та робили глибоку культивацію. У березні, після сходження снігу, проводилося легке боронування, пізніше розсіювалися під культивацію мінеральні добрива [7]. При тому, що сівба буряків вже в першій половині 1950-х рр. на 96-99% виконувалася машинно-тракторними станціями, частка ручної праці у буряківництві навіть наприкінці 1970-х рр. становила 70%. Із весни ланкова розподіляла між колгоспницями ділянку. Кожній припадало по кілька десятків рядків. Далі необхідно було прорвати рослини, провести підживлення. При цьому основним знаряддям праці була сапка, якою робили біля рядка неглибокий рівчак, а потім засипали добрива й загортали. Далі рихлили сапками, робили глибоке рихлення кінним плужком, потім знову просапували. Стежили за рослинами на предмет виявлення різних хвороб, наприклад попільниці. У випадку захворювання рослини обробляли милом, якого не вистачало й доводилося діставати через Сільгосппостач. Збирали врожай, копали буряки переважно вручну [7, с. 2]. При цьому часто цей процес припадав на період перших заморозків. Колгоспниці застуджували руки, що було причиною подальшого виникнення сезонного загострення хвороб, пов'язаних із суглобами. Праця сапкою, у зігнутому положенні спричинювала захворювання попереку, наприклад, радикуліт.

Механізація сільськогосподарського виробництва проходила повільно, рішучих змін протягом першої половини 1950-х рр. не відбулося. Найменш механізованим було збирання картоплі, цукрових буряків і сіна. Праця селянина в 1950-1960-х рр. у багатьох колгоспах була здебільшого ручною, із використанням живої тяглової сили при виконанні різних видів сільськогосподарських робіт. Значне полегшення тяжких сільськогосподарських робіт давала електрифікація. Однак у 1951 р. всього 18% колгоспів користувалися електроенергією. Найбільша кількість господарств (64,3%) використовували електрику при молотьбі, очищенні, сортуванні (41%) та сушінні зерна (24%) [8, арк. 7]. Інші види сільськогосподарських робіт, такі, як силосування, зрошення, водопостачання тваринницьких ферм, обробка льону та конопель, приготування кормів тощо на 80-90% виконувалися вручну. У тваринництві показники механізації ферм та використання на них електроенергії дорівнювали в 1950 р.: доїння - 0,2%, водопостачання - 8,2% [8, арк. 7]. Із часом ситуація змінювалася на краще. У 1955 р. в республіці вже було електрифіковано 49% колгоспів, а в 1956 р. - 69% [9].

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва було тваринництво. Саме від оснащеності тваринницьких приміщень необхідним обладнанням, водопостачанням, електроенергією залежало навантаження працівників ферм та результат виконаної роботи. За дослідженнями того часу, робочий час доярки, котра працювала в типовому приміщенні був на годину меншим, ніж доярки, яка працювала в нетиповому приміщенні. Дослідження робочого часу двох доярок показало, що в нетиповому приміщенні працівниця ферми витрачала більше робочого часу та витрачала більше зусиль на очищення підлоги і винесення гною, на принесення води, приготування пійла й напування корів на відміну від доярки, яка користувалася механізованими приладами та доїльними апаратами [10, с. 7].

Переважна більшість доярок були зайняті маломеханізованою фізичною працею. Переважна кількість доярок у сільському виробництві працювали вручну, що викликало професійні захворювання - кисті рук у них робилися синюшними, набрякали, обмежувалася рухомість пальців, руки боліли. Це було результатом тривалого м'язового перенапруження, систематичного переохолодження рук під час миття, різання коренеплодів, догляду за тваринами та прибирання приміщень [11]. Доярка мала вставати о 3-4-й годині ранку, щоб дістатися до роботи, нагодувати тварин, напоїти їх, підготувати до доїння тощо. До того ж робочий день був ненормованим, розірваним на 2-3 частини. Санітарно-гігієнічні умови праці були далекими від задовільних. Наприкінці 1970-х рр. частка ручної праці в колгоспах УРСР становила: у скотарстві - 74%, свинарстві - 71%, вівчарстві - 90%, птахівництві - 78% [12, с. 99].

Однією з найважливіших відмінностей колгоспного устрою була оплата праці членів сільськогосподарської артілі. Сьогодні від тих, хто пройшов школу колгоспного життя, можна почути, що українські селяни працювали "за палички". Тривалий час саме така форма оплати праці була розповсюдженою в усіх без винятку господарствах. "Паличка", або трудодень, уважалася основною мірою участі колгоспників у громадському виробництві й одиницею обліку праці, що визначала частку кожного у прибутках.

Заробітна плата від колгоспу не задовольняла селян-колгоспників. У структурі прибутку від колгоспу переважала натуральна продукція, яку необхідно було витрачати на домашнє господарство, утримання худоби тощо. Отже, присадибне господарство у колгоспників було вимогою повсякдення. Тому, поряд з роботою в громадському господарстві у 19501960-х рр. залишилася традиція вести домашнє господарство. У середньому по республіці чоловіки на роботу в колгоспі витрачали 78% загального витраченого робочого часу, а жінки - 51%. Половину свого робочого часу жінки витрачали у присадибному господарстві і на хатні роботи.

Матеріали бюджетних обстежень колгоспників свідчать, що підсобне господарство велося зусиллями головним чином жінок. Безперечно, при визначенні витрат у присадибному господарстві, крім робочого часу, слід ураховувати й вільний час, тобто години після роботи у громадському виробництві. Фактично витрати на ведення підсобного господарства колгоспною родиною були значно більшими, адже пов'язувалися з реалізацією надлишків продукції колгоспного двору на ринку.

Отже, сільська жінка була залучена до виробничої діяльності. Однак необхідно врахувати, що жінки не рівномірно працювали у колгоспах. Слід згадати категорії за віком і за соціальним станом. Наприклад, породілля, жінки з малими дітьми, старші жінки та дружини голів колгоспів та іншого колгоспного начальства як правило більше часу приділяли роботі в особистому присадибному господарстві. Оскільки робота в громадському господарстві була переважно ручною і вимагала робочих рук, влада практикувала популяризацію колгоспної праці жінок. Прикладом можуть бути колгоспні свята врожаю, які проводилися після завершення збору врожаю, частування жінок-ланкових, бригади яких отримали високі показники збору врожаю. Так само таких жінок- колгоспниць висували делегатами з'їздів, сільських рад тощо.

Отже, жінка в умовах сільського способу життя була важливим представником сільського соціуму. Крім роботи в громадському виробництві їй належала роль домогосподарки. Враховуючи, що домашнє господарство складало вагому частку в структурі прибутку сільської родини, неодмінно займаючи перше місце, воно потребувало постійної уваги. Як правило, у присадибному господарстві висаджували зернові й бобові, а також кукурудзу, льон, коноплю, тютюн, махорку, картоплю, овочеві та баштанні, кормові коренеплоди. Частину власного наділу селянська родина відводила під плодові дерева, виноград, ягідні культури [13, арк. 2]. Окрему галузь домогосподарств становило тваринництво. Утримання худоби забирало у селян час, гроші й сільськогосподарську продукцію. Тваринництво забезпечувало колгоспну родину високоякісними продуктами харчування та давало можливість продавати їх на ринку, поліпшуючи забезпечення родини грішми.

В особистому господарстві використовувалася праця тих членів родини, які відповідно до віку (молодого або старого) не могли працювати в колгоспі. Неабияку роль в ОПГ відігравали молоді й багатодітні жінки, котрі доглядали дітей і не могли регулярно брати участь у роботах колективних господарств.

Матеріали бюджетних обстежень колгоспників свідчать, що підсобне господарство велося зусиллями головним чином жінок. Чоловіки у 1952-- 1955 рр. у середньому витрачали 8-10% річного бюджету робочого часу на підсобне господарство, тоді як жінки - 32-34% [13, арк. 10].

Крім цього, жінка відігравала важливу роль в питаннях виховання та соціалізації дітей, виконувала важливу хатню роботу. Тому велике значення мали побутові умови та можливості сільської інфраструктури в забезпеченні основних потреб сільського населення. У перші повоєнні десятиліття в більшості сільських осель було відсутнє водопостачання, санітарно-гігієнічні кімнати, газифікація тощо. Жінці треба було витрачати багато часу на розпалення печі, приготування їжі родині, прибирання оселі, годівлю домашньої худоби і інші важливі домашні роботи, які не дуже помітні, але без них не можливе існування будь якої родини. В умовах недосконалої системи постачання продуктів першого вжитку, і так само відсутність грошей, жінці доводилося пекти хліб, шити і перешивати одяг, облаштовувати життя своїх дітей і загалом всієї сім'ї.

Сільська жінка залишалася берегинею сім'ї і духовних традицій. В умовах наступу на релігію, закриття храмів, жінки продовжували відвідувати церковну службу, відзначати церковні свята та передавали традиційні народні цінності від покоління до покоління. Як свідчать документи архівів, від 70 до 85% серед тих, хто відвідував церкву були жінки середнього та похилого віку. Під час релігійних свят жінки готували святкову їжу, прикрашали хати і подвір'я. Звичайним було відзначати Різдво, Хрещення, Пасху. Жінки обов'язково дотримувалися посту.

На селі досить відчутною була диспропорція в кількості жінок та чоловіків. У середньому на 1000 осіб у сільській місцевості в 1959 р. припадало 712 одружених чоловіків і 496 жінок, тобто 71,2% чоловіків віком від 16 років і старше перебували у шлюбі, тоді як кількість пошлюблених жінок дорівнювала 50% [14, с. 263]. Така ситуація була викликана багатьма факторами. Найголовніше значення мала кількісна перевага жінок над чоловіками. Наприкінці 1950 р. різниця між ними складала 12,8% на користь жінок. Наприкінці 1960-х рр. кількісна перевага жінок над чоловіками на селі фактично збереглася і складала 12% [14, с. 7]. При цьому на 1000 осіб віком від 16 років і старше у середньому припадало 784 чоловіка, які перебували у шлюбі, і 570 жінок шлюбного статусу [14, с. 263].

Таким чином, цілком очевидно, що в українському селі була диспропорція статей і, виходячи з цього, - шлюбного статусу чоловіків та жінок. Це, своєю чергою, впливало на значну кількість самотніх людей. Усього у сільській місцевості в 1959 р. нараховувалося 737 тис. безсімейних, що складало 3,3% від усього населення села. Серед них переважну більшість становили жінки - 85,7% [15, с. 196-197]. Кількість самотніх на селі була вдвічі меншою, ніж у містах. Однак у містах кількість самотніх жінок була нижчою - 68,7%. Протягом наступного десятиліття кількість самотніх жінок на селі зросла: у 1959 р. на 1000 осіб припадало самотніх 5 чоловіків і 28 жінок, а у 1970 р. - 6 і 52 відповідно [14, с. 202].

Життя жінки багато в чому залежало від морально-психологічної та матеріальної ситуації в родині. Доволі звичайним явищем на селі протягом означеного періоду ставали розлучення. У 1950-1960-х рр. кількість розірваних шлюбів у сільській місцевості постійно збільшувалася. Так, у 1952-1956 рр. на 1000 шлюбів приходилося 16 розлучень. У 19571961 рр. - 26, а у 1962-1966 рр. - уже 62 [16, с. 131]. Однак у цілому, порівняно з мешканцями міст, у сільській місцевості шлюби були більш стійкими. Це пов'язувалося як із тяжким фізичним навантаженням, веденням підсобного господарства, так і з відсутністю анонімності приватного життя, притаманної містам. У 1958-1971 рр. на селі відзначалося збільшення повторних розлучень як для чоловіків, так і для жінок. Шлюби розривалися в основному з ініціативи жінок віком до 30 років. У віці 30-50 років також превалювала ініціатива жінок, однак після 50 років розлучення в основному здійснювалися за почином чоловіків [16, с. 139].

Причини розлучень крилися у структурно-функціональних змінах родини. Підвищення вимог до внутрішньосімейних відносин в умовах загальної зайнятості й економічної самостійності жінок породжували створення шлюбів із любові, за взаємними інтересами та схильностями [14, с. 132]. Однак, можливо, із часом виникала дисгармонія у сімейному житті, що було пов'язане зі зміною інтересів і цілей сімейного життя. У випадку невдалого шлюбу низький прибуток жінки не стримував її від розірвання союзу. Зазначимо, що сільські жінки вдавалися до розлучень у крайніх випадках, а однією з найпоширеніших причин була аморальна й асоціальна поведінка чоловіків, які не брали участі в поповненні родинного бюджету, а навпаки, намагалися його використовувати суто у своїх інтересах, і до того ж не допомагали жінкам у вихованні дітей, веденні домашнього господарства тощо. У селах республіки доволі розповсюдженим було зловживання алкогольними напоями, причому не тільки серед чоловіків, які відмовлялися працювати у громадському господарстві. Пияцтво керівників колгоспів та різних сільських установ також не було дивовижею. У 47% розлучень причиною ставали саме пиятика, алкоголізм. Утім, вони доволі рідко виступали єдиними причинами розлучень. Супровідними мотивами для розірвання шлюбів була жорстокість, скандали, побої, погрози вбивства, зради, відмова матеріально підтримувати родину, завдання їй матеріальної або моральної шкоди [16, с. 164]. Для радянського суспільства цілком природним було, коли жінка зверталася до партійних і радянських органів із проханням змусити чоловіка допомагати своїй родині грошима та у вихованні дітей. Одну з таких скарг написала жителька селища Глобине на Полтавщині - жінка просила допомоги, адже її чоловік не працював, забирав у неї всі гроші, погрожував убити свою дружину [17, арк. 108]. Були й такі випадки, коли після розлучень чоловіки зникали та не допомагали своїй дружині у вихованні дітей. Жінки так само зверталися до партійних інстанцій і просили допомогти розшукати своїх колишніх чоловіків, залучити їх до суспільнокорисної праці, змусити сплачувати аліменти ("Мені, хворій, слабкій жінці, приходиться виховувати сина, а йому, на диво, так легко жити, не давати пользи державі й не допомагати своїй дитині") [17, арк. 341].

У радянській системі було значимим соціальне забезпечення громадян. На селі, в колективних господарствах існувала своя формула надання соціальної допомоги. Як правило, її надавали жінкам-породіллям, дітям- сирітам, матерям-одинакам, які мали багатодітні сім'ї. Умови надання соціальної і матеріальної допомоги були прописані у статутах колективних господарств. У цих документах оговорювалися види, форми та правила отримання соціальної допомоги. Жінкам-породіллям колгосп надавав відпустку 56 днів до пологів і 56 - після них, а у випадку ненормальних пологів або народження другої і третьої дитини відпустка складала 70 календарних днів. Допомога жінкам-породіллям залежала від стажу роботи в колгоспі, незалежно від членства в колгоспній касі взаємодопомоги [18, арк. 13]. Передбачалося, що 100 руб. на дитину одержувала мати, якщо виробила необхідний мінімум трудоднів та звернулася по допомогу не пізніше шести місяців після народження дитини [18, арк. 14]. У деяких випадках колгоспи надавали допомогу натуральною продукцією.

Пенсійне забезпечення колгоспників було пов'язане зі стажем роботи. Наприклад, у статуті одного з колгоспів Херсонської області в 1956 р. обумовлювалися розміри пенсій для колгоспників, які втратили працездатність, у нормі від 50 до 150 трудоднів. Для колгоспників-чоловіків старше 60 років і для жінок віком від 55 років, котрі відпрацювали від дня створення колгоспу - 150 трудоднів щорічно, від 15 років - 100 трудоднів, від 20 до 25 років - 125 трудоднів на рік. Чоловікам старше 65 років і жінкам понад 60 років, які відпрацювали від 5 до 15 років, пенсія дорівнювала 75 трудоднів на рік, від 2 до 5 років - 50 трудоднів [19, арк. 10].

Тільки 1964 р. було утворено союзний фонд соціального забезпечення колгоспників, який формувався з відрахувань колгоспів і міжколгоспних підприємств та організацій. Із цього фонду виплачувалися пенсії за віком, інвалідністю, втратою годувальника, робилися виплати жінкам-породіллям, на дітей малозабезпеченим сім'ям.

Українська сільська сім'я у 1950-1960-х рр. була малим осередком суспільства, з притаманними їй функціями та характеристиками. Одну з таких функцій складала репродуктивна, тобто продовження роду. Немаловажним було і виховання молодшого покоління.

Оскільки батько був більше задіяний на роботах у колгоспі, основний догляд за дітьми й господарством тримався на жінці. Вона підводилася о 5-й год., доїла худобу до вигону у череду, швидко готувала сніданок і йшла на роботу. Як приходила з роботи, готувала вечерю, працювала на городі, поралася по господарству. Узимку жінка вставала о 6-й год., розпалювала пічку, готувала їсти, робила дітям до школи "тормозки" й починала хатню роботу: два рази на тиждень випікала хліб, варила обіди, раз на тиждень прала, прасувала. На той час праски були залізними або чавунними, тяжкими. Їх гріли на вогні або засипали усередину гаряче вугілля. Звісно, це все забирало час. До того ж уваги потребували діти. Малих слід було викупати, розчесати, перевдягти, укласти спати. У таких турботах проходили дні, місяці, роки й усе життя. Саме так - щоденним власним прикладом - проходило родинне трудове виховання дітей. Старші дівчата допомагали матері, але основний тягар роботи лежав на жінці. На відпочинок часу майже не залишалося. Жіноче життя проходило в постійній турботі про дітей, чоловіка та батьків. У багатодітних родинах усім дітям слід було приділити увагу, стежити за їхньою поведінкою.

Гроші в основному знаходилися у чоловіка, однак витрачали їх за взаємною згодою. В українських родинах саме чоловік брав на себе обов'язок планувати подальше життя родини, удосконалення житла, організацію сімейних свят, улаштування дітей на навчання. Можливо, це було пов'язано з недостатньою освіченістю українських селянок, адже там, де мати мала освіту, її роль у вирішенні життєво важливих питань була більшою.

Таким чином, в сільському способі життя у 1950-1960-х рр. жінці- матері, жінці-господині, жінці-працівниці належала визначна роль. Ураховуючи кількісну перевагу жінок у селах республіки, їх зайнятість на роботах у колективних господарствах, ненормований робочий день, величезне значення домашнього господарства у прогодуванні й узагалі функціонуванні родини, цілком зрозуміло, що основна роль у сільському способі життя належала сільській жінці. Саме риси характеру сільської жінки, такі як працьовитість, терпіння, турбота про близьких, вихованість, скромність сприяли збереженню традиційних для села функцій сім'ї і родини.

Джерела та література