Артилерія Кам’янця-Подільського в польсько-турецьких переговорах 1698-1700 рр. та її переміщення по фортецях Османської імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України (Київ, Україна)

Артилерія Кам'янця-Подільського в польсько-турецьких переговорах 1698-1700 рр. та її переміщення по фортецях Османської імперії

В'ячеслав Станіславський

кандидат історичних наук

старший науковий співробітник

Анотація

османський імперія артилерія

На основі опублікованих джерел та наукової літератури автор систематизував інформацію про дипломатичні переговори між Річчю Посполитою та Османською імперією в 1698-1700 рр. щодо артилерії Кам'янця-Подільського. Дане питання виникло з ініціативи польської сторони в зв'язку з укладенням Карловицького договору 1699р. За умовами цього договору Стамбул повинен був передати Кам'янець під польську владу. Тоді ж поляки пробували переконати турків в тому, що артилерія повинна залишитися в місті. Під час переговорів з представниками Турецької держави про це завів мову польський посол Станіслав Малаховський. Після укладення договору, але ще до виходу турків з Кам 'янця, про артилерію цього міста говорив також посол до Туреччини Станіслав Жевуський. Ще під час перебування турків у місті були відправлені листи від примаса Польщі Міхала Радзейовського до великого візира Амджазаде Хусейна-паші і до очільника міського гарнізону. Кілька місяців тривали переговори польських комісарів, які мали прийняти Кам'янець, з Кахраман Мустафою-пашею. Однак турки не поступилися, й усі гармати були вивезені. На цей час найбільш обґрунтовано виглядає цифра у 240 одиниць вивезеної з міста артилерії. Саме така кількість гармат і мортир була внесена в перелік перед тим, як турки вийшли з Кам'янця-Подільського. Однак поляки продовжували прикладати зусилля, щоб повернути цю артилерію. Таку можливість вони отримали за умовою Карловицького договору. Там було записано, що це питання буде обговорюватися представниками османської влади з польським послом до Стамбула. В 1700р. на цю тему говорив з великим візиром польський посол до Туреччини Рафал Лещинський. Однак візир повністю заперечив можливість повернення до дискусії щодо артилерії. Віднайдені ж автором статті архівні документи свідчать про переміщення цієї артилерії по містах Османської імперії, а зокрема, з Аккермана до Єні-кале. Це було спричинене необхідністю посилення нової турецької фортеці, яка перешкоджала проходу російського флоту з Азовського моря у Чорне море. Поряд з цим у статті згадано про зростання артилерійського парку Кам'янця-Подільського протягом перших десяти років XVIII ст. У1710 р. в місті налічувалося 88 артилерійських стволів.

Ключові слова: Кам'янець-Подільський, Річ Посполита, Османська імперія, Аккерман (Білгород), Єні-кале, артилерія, дипломатичні переговори.

Viacheslav Stanislavskyi

Candidate of Historical Sciences Senior Research Fellow Institute of History of Ukraine of NAS of Ukraine

(Kyiv, Ukraine)

Polish-turkish negotiations on the artillery of Kamianets-Podil'skyi in 1698-1700, its subsequent movements in the fortresses of the Ottoman empire and the restoration of the city's artillery power in the early 18th century

Abstract

Based on published sources and scientific literature, the author systematized information about diplomatic negotiations between the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Ottoman Empire in 1698-1700 regarding the artillery of Kamianets-Podilskyi. This issue arose on the initiative of the Polish side in connection with the conclusion of the Treaty of Karlowitz in 1699. Under the terms of the treaty, Istanbul was to hand over Kamianets to Polish rule. At the same time, the Poles tried to convince the Turks that the artillery should remain in the city. Polish Ambassador Stanislaw Malachowski spoke about this during talks with representatives of the Turkish state. After the agreement was signed, but before the Turks left Kamianets, the ambassador to Turkey, Stanislaw Rzewuski, also talked about the artillery of this city. At that time, when the Turks were still in the city, letters were sent from the Primate of Poland, Michal Radziejowski, to the Grand Vizier Amcazade Hьseyin Pa§a and to the chief of the city garrison. Negotiations between the Polish commissioners, who were to receive Kamianets, and Kahraman Mustafa Pa§a lasted for several months. However, the Turks did not yield and all the guns were taken out. At present, the most reasonable figure for the number of artillery removed from the city is 240 units. This is the number of guns and mortars that were included in the list before the Turks left Kamianets-Podilskyi. However, the Poles continued to make efforts to return this artillery. They were given this opportunity under the terms of the Treaty of Karlowitz. It was written there that this issue would be discussed by representatives of the Ottoman government with the Polish ambassador to Istanbul. In 1700, Polish Ambassador to Turkey Rafal Leszczyhski spoke on this topic with the Grand Vizier. But the vizier completely denied the possibility of returning to the discussion on artillery. The archival documents found by the author of the article testify to the subsequent movements of this artillery between the cities of the Ottoman Empire, and in particular from Akkerman to Yeni-Kale. This movement was caused by the need to strengthen the new Turkish fortress, which prevented the passage of the Russian fleet from the Sea of Azov to the Black Sea. In addition, the article mentions the growth of the artillery park of Kamianets-Podilskyi during the first ten years of the XVIII century. In 1710 there were 88 artillery units in the city.

Keywords: Kamianets-Podilskyi, Polish-Lithuanian Commonwealth, Ottoman Empire, Akkerman (Bilhorod), Yeni-Kale, artillery, diplomatic negotiations.

Приводом для написання цієї статті стали знахідки серед великого зібрання матеріалів, які залишило по собі російське посольство в Османській імперії початку XVIII ст. Було виявлено документи, що стосуються переміщення гармат, які раніше знаходилися в Кам'янці, по укріплених осередках Турецької держави. А вже ці архівні джерела спонукали зробити огляд того, як вирішувалося питання про приналежність кам'янецької артилерії під час польсько-турецьких перемовин 1698--1700 рр., пов'язаних з Карловицьким договором, скільки було гармат і мортир у Кам'янці перед його передачею під владу Речі Посполитої, як відроджувалася артилерійська потуга протягом першого десятиліття поновленого польського панування.

Питання про кам'янецьку артилерію у міжнародних переговорах 1689 р. Існують дані про те, що ще задовго до Карловицьких угод поляки виробили позицію щодо можливого повернення Кам'янця-Подільського під їхню владу внаслідок дипломатичних домовленостей. При цьому було враховано й питання міської артилерії. Так, відповідаючи на пропозиції турків про мир, передані в лютому 1689 р., вони висловили бажання отримати Кам'янець у тому вигляді, в якому він був втрачений в 1672 р., з неушкодженим військовим спорядженням, крім особистої зброї, яку могли забрати з собою воїни турецької залоги Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. Т. 7: Памятники дипломатических сношений с Римскою империею (с 1686 по 1699 год). Санкт-Петербург, 1864. С. 446-447.. У одному з документальних записів ця умова виглядала так: «Кам'янець з Поділлям і всю Україну козацьку віддати з усім в цілості, з гарматами і що є, не зіпсувавши міст і місць» Там же. С. 517.. Зрозуміло, що Річ Посполита висувала тим самим претензії на отримання всієї артилерії Кам'янця. Нагадаю, що тоді турки пропонували зруйнувати це місто, яке називали «каменем спокуси» Там же. С. 426-427, 446..

Міжнародні переговори 1698 р. і рішення Карловицького договору щодо артилерії Кам'янця-Подільського. А вирішувалося питання через 10 років. В першій статті пропозицій Польського королівства, представлених туркам польським послом -- познанським воєводою Станіславом Малаховським -- під час Карловицьких переговорів в 1698 р., мовилося про передачу Кам'янця в цілості та з усіма гарматами, які знаходилися в місті Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. Т. 9: Памятники дипломатических сношений с Римскою империею (с 1698 по 1699 год). Санкт-Петербург, 1868. С. 269.. Проте в питанні про артилерію польський дипломат зустрівся з рішучим опором турецької сторони, а тому під час Карловицьких переговорів формально крапку ще не було поставлено.

Про те, як обговорювалося це питання між польською та турецькою сторонами, збереглася певна інформація, яка була передана до Москви російським послом -- думним радником Прокофієм Возніциним. Ще 26 листопада 1698 р. на запит російського посла про хід переговорів з турками щодо мирного договору С. Малаховський відповідав, що «і він з турками має трудність, Кам'янцем йому поступилися, а щоб з нього вивезти гармати й давати татарам кожухи, тільки він на те не дозволяє й при тому стоїть міцно» Там же. С. 315.. Отже, польський посол підкреслював свою настійливість у питаннях, що стосувалися залишення в Кам'янці всієї артилерії та відмови від виплат татарам.

1 грудня 1698 р. представник С. Малаховського повідомив П. Возніцину про досягнення порозуміння з турками, а найперше, що «Кам'янцем їм і даниною хану поступлено, а про гармати, які в Кам' янці, відкладено до наступного посольства» Там же. С. 321, 328. Там же. С. 322, 329.. Цікаво, що російський посол, невдоволений більшим прогресом у переговорах польської сторони з турками, аніж московської, заявив тоді представнику польського посла, аби поляки особливо не раділи переходу Кам'янця під їхню владу, бо турки залишають місто, «спустошивши його і не давши самих їхніх гармат» .

Через два дні, 3 грудня 1698 р., розмовляючи з П. Возніциним, секретар польського посла Анджей Горковський зауважував, що заради укладення миру поляки мусили піти на поступки туркам: «Вони їм супроти того поступилися шістьма містами у волоській землі, а Кам'янець їм обіцяли віддати порожній, а гарматами не поступаються, котрих там є понад 1000, а відклали до майбутнього посольства» Там же. С. 331.. Через кілька днів про чергові спеціальні переговори з турками щодо 1 тисячі кам' янецьких гармат писав росіянину й сам С. Малаховський Там же. С. 345-346..

Доповідаючи царю про результати Карловицьких переговорів, 23 грудня 1698 р. П. Возніцин писав і про умови миру, якого досяг польський представник у перемовинах із турками, в контексті чого згадував Кам'янець з його артилерією: «турки пообіцяли віддати йому Кам'янець порожній, а про гармати, котрих, сам каже, більше тисячі є мідних (оскільки турки з усіх взятих на Україні, на Поділлі, на Волині міст звозили в Кам'янець) домовився заспокоїти в Царгороді майбутнім послом». Причому П. Возніцин був упевнений, що артилерії поляки не отримають: «І як то в них постановлено -- Кам'янцю віддача, а про гармати договір, не може довідатися, тільки знає, що турки по цьому з гарматами не віддадуть» Там же. С. 396. Цей лист був опублікований також М. Устряловим з іншого архівного документа, але з відмінною датою -- 23 листопада 1698 р. (Див.: Устрялов Н. История царствования Петра Великого. Т. 3. Санкт-Петербург, 1858. С. 482-484)..

Також 6 січня 1699 р., відправляючи до боярина Федора Головіна короткий виклад статей польсько-турецької угоди, російський посол висловив сумнів в успішності майбутнього запиту польського представника Порті щодо кам'янецьких гармат, зауважуючи, що протилежна сторона не пішла на поступку навіть в обставинах переговорів з усіма сторонами, з якими домовлялися про мир: «А що зробить, того не знаю; при союзних миру турки не поступилися, а там би посланцю поступилися» Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностран-ными. Т. 9. С. 447.. Оскільки ж С. Малаховський написав московському послу, що в місті є понад тисячу гармат, то П. Возніцин припустив, що з такого числа якусь невелику кількість турки могли й залишити новій владі Там же. С. 447-448..

Турки не поступилися, а такої величезної кількості гармат у місті, в яку тоді повірив представник Москви, звичайно ж, не було. Згідно з третьою статею проекту турецько-польського договору 1699 р., як її подає офіційний історіограф Османської держави Мегмед Рашид, до Порти мав прибути «малий» польський посол з представленням, які гармати, покинуті поляками в 1672 р., мають залишити турки при виході з Кам'янця Sзkowski J.J. Collectanea z dziejopisow tureckich rzeczy do historyi polskiej sluz^cych. T. II. Warszawa, 1825. S. 197. Цей документ має назву: «Zapis przedugodny karlowickiйgo przymiйrza miзdzy Wysokim Progiйm, a Krolйm i Rzecz^pospolit^ lehskiйmi» (Ibidem. S. 194).. Ця позиція й увійшла до Карловицького договору -- угода передбачала звернення польського аблегата з проханням до влади Османської імперії з приводу залишення у Кам'янці-Подільському гармат, «які там тепер і перед тим знаходилися», при виході турків із міста .

У науковій літературі згадується й звинувачення польського представника на переговорах у Карловичах С. Малаховського у м'якості, через те, що він досить швидко завершив перемовини, не вступаючи в дискусії щодо порівняно легших питань, якими названо повернення кам'янецької (чи всієї подільської) артилерії та польських бранців. Надалі, на думку Я. Бурдовіча-Новіцкого, це перешкодило послу Рафалу Лещинському, який пізніше їздив до Османської держави, домогтися успіху в зазначених питаннях на переговорах з турецькою стороною Traktaty miзdzy mocarstwami europeyskiemi od roku 1648 zaszle podlug lat porz^dku, z przyl^czon^ potrzebney Historyi wiadomosci^ opisane. T. 1. Warszawa, 1773. S. 329-330; Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. Т. 9. С. 423; KoiodziejczykD. Ottoman-Polish diplomatic relations (15th-18th Century): an annotated edition of 'ahdnames and other documents. Leiden-Boston-Kцln, 2000. P. 583. Burdowicz-Nowicki J. Piotr I, August II i Rzeczpospolita 1697-1706. Krakow, 2013. S. 131.. При цьому існують припущення, що поступливість С. Малаховського була спричинена чи-то загрозою чергового татарського нападу, чи-то королівськими інструкціями Konopczynski W. Polska a Turcja 1683-1792. Warszawa, 1936. S. 36-37; Burdowicz-Nowicki J. Piotr I, August II i Rzeczpospolita 1697-1706. S. 131..

Переговори щодо кам'янецької артилерії під час поїздки в Туреччину Станіслава Жевуського. 1 березня 1699 р. призначений послом до Туреччини хелмський староста Станіслав Жевуський отримав королівську інструкцію з визначенням його посольських завдань. Головним серед них була передача найвищій владі Османської імперії акта ратифікації Карловицького договору та підтвердження приязних відносин між сторонами. Ще одним важливим пунктом були заходи посла, спрямовані на отримання згоди султана на залишення гармат у Кам'янці-Подільському при виході звідти турків GliwaA. Poselstwo Stanislawa Mateusza Rzewuskiego do Turcji w 1699 roku // Balcanica Posnaniensia. Acta et studia. T. XIII. Poznan, 2003. S. 105..

Вже під час першої зустрічі з представниками найвищої влади Османської імперії, яка відбулася 9 червня 1699 р. в Адріанополі, коли С. Жевуський мав аудієнцію у великого візира і розмовляв з представником османського уряду Александросом Маврокордатосом, аблегат спробував дізнатися про їхнє налаштування щодо залишення в Кам'янці артилерії. Реакція була різко негативною, при цьому співрозмовники поляка посилалися на позицію шейх-уль-іслама (великого муфтія)

Фейзуллаха-ефенді GliwaA. Poselstwo Stanislawa Mateusza Rzewuskiego do Turcji w 1699 roku. S. 115--116; Relacya poselstwa Jasnie Wielmoznego Jmci Pana Stanislawa Malachowskiego woje- wody poznanskiego do traktatu Karlowickiego, oraz roznych kommissyi po tym traktacie nast^pionych, ku ciekawosci y pozytkowi obywatelow powtornie, z niektoremi z rзkopism przydatkami, do druku podana. Warszawa, 1778. S. 62.. Втім, тоді С. Жевуський ще сподівався на позитивне вирішення питання. В листі до коронного гетьмана він зазначав: «Але я ще не впадаю у відчай в ласці Божій, і в їхньому слові бусурманському» Relacya poselstwa Jasnie Wielmoznego Jmci Pana Stanislawa Malachowskiego. S. 62.. Проте й 26 серпня 1699 р., під час ще одних перемовин з А. Маврокордатосом, коли С. Жевуський знову підняв питання про кам'янецьку артилерію, воно було цілковито зігноровано Gliwa A. Poselstwo Stanislawa Mateusza Rzewuskiego do Turcji w 1699 roku. S. 123--124. Ibid. S. 118-119, 124. Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. Krakow, 2008. S. 33..

Відстоюючи свою позицію, турецька сторона покликалася на коранічне та адміністративне право, але, як вважав аблегат, найважливішою причиною було побоювання суспільної реакції -- місцевий люд різко негативно сприймав саму можливість передачі полякам кам'янецької артилерії. Згідно з його донесеннями, на той час ситуація в Стамбулі була настільки напруженою через негативне налаштування населення до поступок, які були зроблені в Карловичах на користь Речі Посполитої, що Фейзуллах-ефенді був вимушений видати фетву, в якій ішлося про те, що той, хто буде противитися постановам мирного договору, вважатиметься не мусульманином, а невірним. Зі Стамбула вигнали 27 кадіїв та 5 командирів яничар, які відверто висловлювалися проти реалізації карловицьких угод.

А тим часом, в серпні 1699 р., король Август ІІ в листі до С. Жевуського вимагав на переговорах з представниками османської влади наполягати на тому, аби кам'янецька артилерія була передана полякам. На користь цієї вимоги мали прислужитися факти того, що частина цієї артилерії потрапила до турків при взятті міста, а частина була відлита з 22 костельних дзвонів.

Переговори щодо кам'янецької артилерії під час поїздки в Туреччину Рафала Лещинського. В серпні 1699 р. польському послу -- ленчицькому воєводі Р. Лещинському -- була надана королівська інструкція щодо його поїздки до столиці Османської імперії. В ній, зокрема, мовилося, що посол не повинен залишити без уваги питання про повернення військового устаткування, приналежного кам'янецькій фортеці. При цьому зазначалося, що аргументи щодо мусульманського права, наведені аблегату, не повинні впливати на вирішення питання, бо за тим самим правом в Карловичах було дозволено те устаткування повернути. Август ІІ закликав віддати або подарувати польській стороні зазначені матеріальні цінності «правом доброї дружби та зростаючої щирості». У разі неможливості повного повернення всього, турки мали б віддати значну частину устаткування задля засвідчення «правдивої щирості».

Про клопотання Речі Посполитої перед султаном щодо отримання кам'янецької артилерії Р. Лещинський говорив на зустрічі з великим візиром Амджазаде Хусейном-пашою, яка відбулася на початку липня 1700 р. При цьому ним було наголошено, що цією дозволеною і обіцяною Карловицьким трактатом передачею військового устаткування буде доведена надійність постійної угоди. У відповідь великий візир зазначив, що від цього пункту угоди вже відмовилися на попередніх переговорах. Коли ж посол заявив про невдоволення польської сторони, Амджазаде Хусейн- паша відповідав, що погодження на таку вимогу суперечить їх праву, та пропонував виконати якесь інше прохання. Однак ця пропозиція не вдовольнила Р. Лещинського. Також безуспішними, через позицію турків, були його спроби заручитися підтримкою англійського і голландського послів .

Інші свідчення про аргументування османською стороною відмови щодо повернення кам'янецької артилерії можна, як здається, розглядати як риторику, яка доводить небажання турків займатися цим питанням і взагалі обговорювати його надалі. Як писав сучасник, коли польський представник поставив питання про ті гармати в Стамбулі, йому відповіли, що їх уже розібрали, відіслали за Чорне море і невідомо, де їх шукати Poselstwo Rafala Leszczynskiego do Turcji w 1700 roku: diariusze i inne materialy / przygot. Ilona Czamanska przy wspolpr. Danuty Zydorek; wstзp i koment. Ilona Czamanska. Leszno, 1998. S. 247. Ibid. S. 99, 102. Pamiзtnik Jana Stanislawa Jablonowskiego wojewody ruskiego. Lwow, 1862. S. 78.. А за дослідженнями В. Конопчинського, на переговорах з Р. Лещинським турки зауважували, що в мирному договорі відсутнє чітке формулювання щодо повернення військового спорядження з Кам'янця, тож вони не мусять всупереч своїм мусульманським правам збирати по різних кораблях гармати, які їхні батьки вивезли в 1672 р. Konopczynski W. Polska a Turcja 1683-1792. S. 49.

Переговори комісарів Речі Посполитої з кам'янецьким Кахраман Мустафою-пашею та звернення примаса Міхала Радзєйовського до великого візира Амджазаде Хусейна-паші й кам'янецького паші щодо залишення гармат у місті. Незважаючи на невирішеність питання на найвищому міждержавному рівні, влада Речі Посполитої домагалася залишення їй артилерії і при перемовинах з турецьким очільником міста. Згідно з інструкцією від 17 лютого 1699 р., яку отримали комісари, делеговані радою сенату Речі Посполитої для прийняття Кам'янця від турків, вони мали отримати місто з гарматами й амуніцією .

Однак зрушень на користь польської сторони не сталося. Як свідчив сучасник, саме щодо гармат найдовше -- протягом кількох місяців -- тривала дискусія комісарів Речі Посполитої з кам'янецьким пашею. На наполягання польської сторони про залишення великої частини гармат у місті Кахраман Мустафа-паша відповідав, що він вийде з усією артилерією, а вже після цього відішле Польщі ту її частину, яку вирішить віддати Порта. Поляки ж обіцяли відправити туркам всю артилерію з Кам'янця, якщо Порта відмовиться її передавати. Однак паша на таку пропозицію не пристав, а тому «всі гармати пропали».

Необхідно відмітити, що Кахраман Мустафа-паша мав розпорядження Порти щодо підготовки до виступу з Кам'янця зі своїми людьми та артилерією. Про це знали й польські комісари від молдавського господаря Антіоха Кантемира, який і переслав той наказ до паші. Від господаря довідалися комісари і про підготовку в імперії, аж за Дунаєм, засобів для перевезення тих гармат -- великих коліс, товстих канатів та іншого («kd ogromnych, lin grubych, etc.»). Ті засоби були доставлені Дунаєм до Галаца, а звідти транспортувалися до Ясс Stolicki J. Powrot Podola do Polski // Balcanica Posnaniensia. Acta et studia. T. XIII. Poznan, 2003. S. 136; Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. S. 26-27. Pamiзtnik Jana Stanislawa Jablonowskiego wojewody ruskiego. S. 77-78. Relacya poselstwa Jasnie Wielmoznego Jmci Pana Stanislawa Malachowskiego. S. 58-. Тому, на мою думку, згадані тут запевнення Кахраман Мустафи-паші виглядають як спроби якимось чином позбутися домагань комісарів, особливо в обставинах, коли він мав чітке розпорядження щодо майбутнього кам'янецької артилерії. Обіцянки ж польської сторони віддати всю артилерію виглядають як виверти чи хитрощі. Отримавши ж бо гармати, поляки навряд чи спішили би повернути їх туркам.

Відомо й про активність в цьому питанні примаса Польщі Міхала Радзєйовського, який у своїх листах від 9 серпня 1699 р. до великого візира Амджазаде Хусейна-паші та кам'янецького Кахраман Мустафи-паші згадував про артилерію Кам'янця. У листі до візира примас зазначав, що справа із залишенням військового спорядження в місті при виході звідти турків усе ще є непевною, і закликав до її розсуду «через аргумент зміцнення дружби, аніж через релігійні перешкоди». Вочевидь, послання до Амджазаде Хусейна-паші мало йти через Кам' янець, а тому в посланні до Кахраман Мустафи-паші М. Радзєйовський висловив сподівання, що листом до великого візира будуть переслані його міркування щодо міської артилерії, «на доказ щирої і ніколи не порушеної Найяснішої Порти з Найяснішим Маєстатом і Річчю Посполитою дружби». При цьому турки мали пильно поставитися до того, що передача гармат разом з Кам'янцем релігії не стосується Обидва листи опубліковані (Див.: Poselstwo Rafala Leszczynskiego do Turcji w 1700 roku: diariusze i inne materialy. S. 232-235). За даними ж Р. Круль-Мазур, М. Радзейовський писав до кам'янецького паші щодо залишення в місті найбільших гармат (Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. S. 34)..

Вже десь у вересні з Адріанополя до комісарів надійшов лист від аблегата, в якому йшлося про те, що справа із залишенням гармат у Кам'янці є безнадійною, зважаючи на позицію муфтія, який, спираючись на положення Корана, жодним чином не хотів погодитися на таку реституцію Relacya poselstwa Jasnie Wielmoznego Jmci Pana Stanislawa Malachowskiego. S. 78. Ujma M. Traktaty karlowickie w swietle relacji “Gazette de France” z 1699 r. // Balcanica Posnaniensia. Acta et studia. T. XIII. Poznan, 2003. S. 68..

Цікаво, що проблема з гарматами згадувалася того року навіть у “Gazette de France”, де писалося, що турки не мають наміру залишати в Кам'янці жодної бронзової з них, хіба лише з заліза. Іншим разом в цій же газеті зазначалося, що кам'янецький паша заявив, що не залишить жодної гармати.

Переміщення до Кам'янця польської артилерії. Очевидно, що якісь, хоча й мізерні, сподівання на заволодіння гарматами Кам'янця-Подільського влада Речі Посполитої таки мала, однак вони мусили розбитися об неухильну позицію Туреччини. «Але здається, що тверезо мислячі достойники Речі Посполитої від самого початку вважали, що реальні шанси на прийняття артилерії, яка перебувала в Кам'янці, є невеликими», -- так виглядає міркування, яке А. Гліва підтверджує даними з листа великого коронного гетьмана Станіслава Яблоновського до подільського стольника Стефана Гумецького від 29 квітня 1699 р. Гетьман писав, що київський воєвода Марцін Контський доправляє гармати в напрямку Кам'янця, бо після завершення евакуації турки не залишать у місті жодного артилерійського устаткування Gliwa A. Poselstwo Stanislawa Mateusza Rzewuskiego do Turcji w 1699 roku. S. 119.. Певно, саме це мав на увазі С. Яблоновський й раніше, коли в листі до коронного референдара Станіслава Щуки від 11 березня 1699 р. зазначав, що підводи для перевезення гармат і боєприпасів потрібні не лише туркам, але й для відповідного забезпечення міста-фортеці після його повернення Stolicki J. Powrot Podola do Polski. S. 136..

За рішенням сенату від 27 березня 1699 р., очільнику комісії, призначеної приймати місто від турків, М. Контському мало бути виплачено 30 тис. злотих, зокрема, на впровадження до Кам'янця артилерії та боєприпасів. А через місяць С. Яблоновський визначив у Львові 10 регі- ментів піхоти та 5 хоругов кінноти, котрі мали доставити до Кам'янця коронну артилерію та розташуватися у місті. Відповідний ординанс коронного гетьмана датується 27 квітня 1699 р. Через певний час ці сили зайняли Окопи Святої Трійці, а вже у вересні, після виходу турків, до Кам'янця вступило близько 2 тис. польських піхотинців та понад 1 тис. кіннотників з нечисельною артилерією («кільканадцять гармат») Nowak T. Fortyfikacje i artyleria Kamienca Podolskiego w XVIII w. // Studia i mate- rialy do historii wojskowosci. T. XIX. Cz. I. Warszawa, 1973. S. 165, 166; WagnerM. Stanislaw Jablonowski -- kasztelan krakowski, hetman wielki koronny. Warszawa, 2000. S. 181; Stolicki J. Powrot Podola do Polski. S. 137-138; Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. S. 29..

Кількість гармат, вивезених турками в 1699 р. За припущенням Я. Століцького, зволікання протягом кількох місяців з передачею Кам'янця під польську владу було пов'язане з бажанням турків ретельно провести евакуацію, забравши з собою максимум матеріальних цінностей, а особливо гармати і боєприпаси Stolicki J. Powrot Podola do Polski. S. 140-141.. Що ж до чисельності вивезеної артилерії, то джерела і література містять інформацію з дуже відмінними цифрами, частина з яких видається аж надто перебільшеними.

Приміром, у матеріалах руського воєводи Яна Яблоновського записано, що в Кам' янці на час укладення Карловицької угоди було понад тисячу гармат Pamiзtnik Jana Stanislawa Jablonowskiego wojewody ruskiego. S. 77.. Як зазначено вище, про стільки ж гармат інформував російського посла в грудні 1698 р. польський дипломатичний представник на Карловицьких переговорах. Їх величезна кількість пояснювалася тим, що до цього міста було звезено артилерію з інших, захоплених на українських теренах, подільських і волинських фортець Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. Т. 9. С. 331, 345-346, 396.. В той же час, згідно із записом Мегмеда Рашида, з Кам'янця було вивезено турками 270 гармат і 23 мортири (за польським перекладом цього джерела, з подільської твердині було забрано «148 dzial mosiзznycn, 122 spizowych, 23 mozdziйrze») Sзkowski J.J. Collectanea z dziejopisow tureckich rzeczy do historyi polskiej sluz^-cych. S. 208.. На таку ж кількість гармат і вивезення їх та різної амуніції до Бендер і Аккерману вказує в своїй праці К. Яроховський Jarochowski K. Dzieje panowania Augusta II od smierci Jana III do chwili wst^pienia Karola XII na ziemiз polsk^. Poznan, 1856. S. 260..

У роботі ж А. Сементовського, яка побачила світ в 1862 р., без посилання на джерело йдеться про виступ турків з Кам'янця у вересні 1699 р. з артилерією, яка нараховувала 800 гармат Сементовский А. Каменец Подольский // Архив исторических и практических сведений, относящихся до России. Кн. 4. Санкт-Петербург, 1862. С. 69.. А вже через три десятиліття Ю. Сіцінський писав про вивезення турками з міста в травні 1699 р. 270 гармат і гаубиць, 22 мортир Сецинский Е. Город Каменец-Подольский. Историческое описание. Киев, 1895. С. 50..

Нині ж найбільш аргументовано виглядає дослідження Д. Колодзєйчика, якому вдалося з'ясувати, що в червні 1699 р. турки склали список артилерії Кам'янця, в якому зазначено 227 гармат і 13 мортир Koiodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672-1699. Warszawa, 1994. S. 129.. Завдяки публікації цього переліку відомо про їхнє походження: 60 гармат і 9 мортир були привезені султанським військом в 1672 р., 50 гармат і 4 мортири походили з артилерії того ж року, залишеної поляками, 36 гармат були доставлені в 1675 р. зі Збаража, 29 гармат зосталися після боїв під Журавним в 1676 р. (з них 8 турецьких, а 21 захоплена у поляків), 46 гармат турки привезли з Хотина, Жванця, Студениці, Чорнокозинець, Більчі, Бару та Меджибожа, а ще 6 гармат були відбиті у поляків під час однієї з їх військових експедицій на Кам' янець Ibid. S. 169..

Отже, можна зауважити наближеність кількості артилерії, визначеної Д. Колодзєйчиком, до чисельності, яка називається в працях Мегмеда Рашида, К. Яроховського та Ю. Сіцінського. Вже в 2003 р., через два десятиліття після публікації Д. Колодзєйчика, дещо більшу цифру артилерії, аніж у цього дослідника, назвав Я. Століцький. Він писав про вихід турків з міста з 260 гарматами Stolicki J. Powrot Podola do Polski. S. 142..

Враховуючи опублікований Д. Колодзєйчиком перелік, важко погодитися з думкою польської дослідниці І. Чаманської, яка писала, що, незважаючи на існування в Карловицькій угоді відповідної статті, повернення військового устаткування через 28 років від оволодіння турками містом було неможливе, бо вивезене за той час було розпорошене або втрачене Poselstwo Rafala Leszczynskiego do Turcji w 1700 roku: diariusze i inne materialy.. Турецька влада, як бачимо натомість знала про походження всіх артилерійських одиниць. Інша справа, що вона не хотіла поступатися навіть якоюсь їх частиною. Маємо ж бо достатньо даних, які свідчать про рішуче відстоювання турками своєї позиції щодо кам'янецької артилерії.

Переміщення вивезеної турками кам'янецької артилерії по фортецях Османської імперії. Як свідчив Мегмед Рашид, кам'янецька артилерія була розміщена в Бендерах та Аккермані Sзkowski J.J. Collectanea z dziejopisow tureckich rzeczy do historyi polskiej slu- z^cych. S. 208.. Цю інформацію значно доповнюють дані Д. Колодзєйчика, згідно з якими на початку липня 1699 р. очільник кам'янецьких яничар отримав розпорядження щодо переміщення своїх частин. Яничарські полки направлялися до залог Очакова, Аккерману, Кілії, Бабадагу та Бендер. А разом з яничарами була розподілена кам'янецька артилерія -- вона направлялася до Аккерману, Бендер, Очакова та інших замків, розташованих між Дунаєм та гирлом Дніпра Koiodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672-1699. S. 129, 131.. Важку артилерію турки збиралися транспортувати Дністром до Чорного моря Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. S. 32..

Нові й цікаві факти про колишні кам'янецькі гармати віднайдено в Російському державному архіві давніх актів. Так, матеріали російського посольства в Туреччині за 1703 і 1705 рр. містять інформацію як про її місцезнаходження, так і про подальші переміщення. Згідно з записами російського посла Петра Толстого, які увійшли в обширний опис Османської імперії, складений за запитом Москви, у 1703 р. в Аккермані (Білгороді) знаходилися гармати, вивезені з Кам'янця. Ось яким є цей запис у документі: «Там фортеця, будова давня, від сухого шляху навкруги неї рів глибокий, башти не вельми великі, за давнім звичаєм, стіна звичайна ж, землею ззовні обсипана, та фортеця не має добрих укріплень, ані має достатньо артилерії, крім того, що вивезли в неї з Кам'янця-Подільського» Российский государственный архив древних актов (далі -- РГАДА), ф. 89, оп. 1, 1703, д. 3, л. 346-346 об. Пропонований до уваги запис було переглянуто в архівному документі, з якого здійснюється його цитування. Він міститься також в опублікованому описі Османської імперії (Див.: Русский посол в Стамбуле (Петр Андреевич Толстой и его описание Османской империи начала XVIII в.) / Составители и авторы вступительной статьи и примечаний М. Р. Арунова, С. Ф. Орешкова. Москва, 1985. С. 101)..

А вже через два роки постала потреба у перевезенні тих гармат. 11 травня 1705 р. до П. Толстого надійшов лист від представника Рагузи Луки Барки, яким посол був поінформований про розмови щодо заходів, які здійснювало османське керівництво задля посилення Єні-кале: відправку туди яничар з Кафи і околиць, 250 пушкарів та військових припасів на кораблях -- бомб, ядер, пороху та іншого з Туреччини. Зокрема, Л. Барка чув і те, що з Білгорода та «навколишніх місць» в Єні-кале мають бути привезені гармати, раніше вивезені з Кам'янця-Подільського РГАДА, ф. 89, оп. 1, 1705, д. 4, л. 114..

Ця інформація подавалася в контексті інших заходів, які Османська імперія вживала задля блокування Керченської протоки. Так, в цьому ж листі повідомлялося про транспортування турецьким флотом ще 60 гармат, які всі призначалися для «укріплення новозбудованих фортець». Також йшлося про перевезення сипаїв провінції Сівас з Трапезунда для допомоги в будівництві та охорони Єні-кале, перехід румельських сипаїв до дунайського прикордоння чи навіть до Дніпра для полагодження певних фортифікацій і спорудження нових. Відправник узагальнював, що все це перекидання військ робилося «заради захисту, а не заради завоювання», а також через потенційну небезпеку від численного війська, очолюваного «гетьманом козацьким» Там же, л. 114-115 об..

А вже незабаром після отримання листа від Л. Барки, в зашифрованому посланні П. Толстого до Ф. Головіна від 20 травня 1705 р. повідомлялося про відправку фермана щодо перевезення з Білгорода та інших місць у Єні-кале забраних з Кам'янця гармат Там же, л. 117 об .-118 об.. Таким чином, маємо підтвердження достовірності наказу і можемо припускати, що така акція була реалізована.

Тут же російський посол повторював, з деякими відмінностями, інформацію від Л. Барки про відплиття флоту до Єні-кале, куди мали бути доставлені 60 гармат, про відправку до нової фортеці яничарів та інших військових, майстрів і робітників, про перевезення туди ж боєприпасів, про згадані вище переміщення сипаїв. Так само пояснювалася й мета цих зборів військ Там же, л. 118-119..

Як бачимо, принаймні частина колишньої кам'янецької артилерії протягом кількох років перебувала в Аккермані, а потім була перевезена до Єні-кале, де мала послужити справі захисту від потенційної загрози нападу російського флоту турецьких міст, розташованих на берегах Чорного моря.

Відновлення артилерійської потуги Кам'янця-Подільського після повернення польської влади. З поверненням колишньої влади відновилася роль Кам'янця як важливого осередку концентрації артилерії Речі Посполитої. Якщо після захоплення міста турками Річ Посполита створила новий цейхгауз в Білій Церкві, а в 1690-х роках, через необхідність постійних воєнних дій проти турків, було споруджено невеликі цейхгаузи в Окопах Святої Трійці та Снятині, то вже по поверненню польської влади цейхгауз в Кам'янці відновили, а два інших перевели в його підпорядкування Wimmer J. Wojsko Polskie w drugiej polowie XVII wieku. Warszawa, 1965. S. 319--320..

Крім артилерії, яка була завезена при переході Кам'янця під владу Речі Посполитої, невдовзі туди мали були доставлені гармати й боєприпаси з молдавських фортець, а також з укріплених осередків Поділля, чого стосувалося окреме розпорядження С. Яблоновського Stolicki J. Powrot Podola do Polski. S. 142; Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. S. 26-27.. Тоді поляки мусили покинути міста Сучава, Сороки і Нямц, які переходили під владу Османської імерії Konopczynski W. Polska a Turcja 1683-1792. S. 42. Nowak T. Fortyfikacje i artyleria Kamienca Podolskiego w XVIII w. S. 166; Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. S. 46, 160.. Відомо, що у грудні 1699 р. з Бару до Кам'янця було привезено 8 гармат і 3 мортири .

Наявні в науковій літературі дані за окремі роки першого десятиліття XVIII ст. дають змогу побачити, що надалі потужність міської артилерії постійно зростала. За інвентарем кам'янецького цейхгаузу 1703 р., як дослідив Я. Віммер, в місті було 32 залізних гармати, 23 бронзових, 5 залізних мортир і 6 бронзових (загалом 66 одиниць) Wimmer J. Wojsko Rzeczypospolitej w dobie wojny polnocnej. Warszawa, 1956. S. 165-166.. За данними ж Т. Новака та М. Петрова, того року в Кам'янці налічувалося вже 76 гармат -- 47 залізних і 29 бронзових (в їх числі згадується й мортира) Nowak T. Fortyfikacje i artyleria Kamienca Podolskiego w XVIII w. S. 166; Петров М. Б. Місто Кам'янець-Подільський в 30-х роках XV-XVIII століть: проблеми соціально-економічного, демографічного, етнічного та історико-топографічного роз-витку. Міське і замкове управління. Кам'янець-Подільський, 2012. С. 323.. Чисельність артилерії на 1706 р. подала Р. Круль-Мазур. За її даними, того року в Кам'янці було 32 залізних гармати і 31 бронзова, 5 залізних мортир і 8 бронзових. Загальна чисельність стволів у цьому випадку теж складає 76 одиниць Krol-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. S. 189.. А вже до 1710 р. кількість гармат збільшилася до 88 (49 залізних та 39 бронзових) за рахунок 6, що були виготовлені тут же у місті, у новій людвисарні, та привезених 6 невеликих гармат, виготовлених більше ніж за півстоліття до того часу у Варшаві Nowak T. Fortyfikacje i artyleria Kamienca Podolskiego w XVIII w. S. 166..

Цілком зрозуміло, що розлога оборонна система міста потребувала більшої кількості гармат, а відповідно, значних і тривалих зусиль для її відновлення. Для цього десяти років було замало. І хоча чисельність артилерії постійно збільшувалася, але на той час вона сягнула лише близько третини тієї кількості, яку турки вивезли з міста в 1699 р.

References

1. Arunova, M.R. & Oreshkova, S.F. (Comps.). (1985). Russkij posol v Stambule (Petr Andreevich Tolstoj i ego opisanie Osmanskoj imperii nachala XVIIIv.). Moskva: Nauka, Glavnaya redakciya vostochnoj literatury. [in Russian].

2. Burdowicz-Nowicki, J. (2013). Piotr I, August II i Rzeczpospolita 1697-1706. Krakow: Arcana. [In Polish].

3. Czamanska, I. & Zydorek, D. (Comps.). (1998). Poselstwo Rafala Leszczyns- kiego do Turcji w 1700 roku: diariusze i inne materialy. Leszno: Urz^d Miasta. [In Polish].

4. Czamanska, I. (1998). Wstзp [Foreword]. In Czamanska, I. & Zydorek, D. (Comps.). Poselstwo Rafala Leszczynskiego do Turcji w 1700 roku: diariusze i inne materialy. Leszno: Urz^d Miasta. [In Polish].

5. Gliwa, A. (2003). Poselstwo Stanislawa Mateusza Rzewuskiego do Turcji w 1699 roku. Balcanica Posnaniensia. Acta et studia. XIII, 101-133. [In Polish].

6. Jarochowski, K. (1856). Dzieje panowania Augusta II od smierci Jana III do chwili wstqpienia KarolaXIIna ziemiqpolskq. Poznan. [In Polish].

7. Kolodziejczyk, D. (1994). Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamie- niecki 1672-1699. Warszawa: Oficyna wydawnicza POLCZEK Polskiego Czer- wonego Krzyza. [In Polish].

8. Kolodziejczyk, D. (2000). Ottoman-Polish diplomatic relations (15th-18th Century): an annotated edition of 'ahdnames and other documents. Leiden-BostonKцln: Brill. [In Polish].

9. Konopczynski, W. (1936). Polska a Turcja 1683-1792. Warszawa: Nakladem Instytutu Wschodniego w Warszawie. [In Polish].

10. Krol-Mazur, R. (2008). Miasto trzech nacji. Studia z dziejow Kamienca Podolskiego w XVIII wieku. Krakow: Avalon. [In Polish].

11. Nowak, T. (1973). Fortyfikacje i artyleria Kamienca Podolskiego w XVIII w. Studia i materialy do historii wojskowosci. XIX, I, 139-186 [In Polish].

12. Pamiqtnik Jana Stanislawa Jablonowskiego wojewody ruskiego. (1862). Lwow. [In Polish].

13. Pamyatniki diplomaticheskix snoshenij drevnej Rossii s derzhavami inostrannymi. (1864). (Vol. 7: Pamyatniki diplomaticheskix snoshenij s Rimskoyu imperieyu (s 1686 po 1699 god)). Sankt-Peterburg. [in Russian].

14. Pamyatniki diplomaticheskix snoshenij drevnej Rossii s derzhavami inostrannymi. (1868). (Vol. 9: Pamyatniki diplomaticheskix snoshenij s Rimskoyu imperieyu (s 1698 po 1699 god)). Sankt-Peterburg. [in Russian].

15. Petrov, M. B. (2012). Misto Kam'janec'-Podil's'kyj v 30-h rokah XV-XVIII stolit': problemy social'no-ekonomichnogo, demografichnogo, etnichnogo ta istoryko- topografichnogo rozvytku. Mis'ke i zamkove upravlinnja. Kam'janec'-Podil's'kyj: Aksioma. [in Ukrainian].

16. Relacya poselstwa Jasnie Wielmoznego Jmci Pana Stanislaw a Mala- chowskiego wojewody poznanskiego do traktatu Karlowickiego, oraz roznych kommissyi po tym traktacie nastqpionych, ku ciekawosci y pozytkowi obywatelow powtornie, z niektoremi z rqkopism przydatkami, do druku podana. (1778). Warszawa. [In Polish].

17. Secinskij, E. (1895). GorodKamenec-Podol'skij. Istoricheskoe opisanie. Kiev. [in Russian].

18. Sзkowski, J.J. (Comps.). (1825). Collectanea z dziejopisow tureckich rzeczy do historyipolskiej sluzqcych. (Vol. II). Warszawa. [In Polish].

19. Sementovskij, A. (1862). Kamenec Podol'skij. Arhiv istoricheskih i prakticheskih svedenij, otnosjashhihsja do Rossii, 4, 1-78. [in Russian].

20. Stolicki, J. (2003). Powrot Podola do Polski. Balcanica Posnaniensia. Acta et studia, XIII, 135-147. [In Polish].

21. Traktaty miqdzy mocarstwami europeyskiemi od roku 1648 zaszle podlug lat porzqdku, z przylqczonq potrzebney Historyi wiadomosciq opisane. (1773). (Vol. 1). Warszawa. [In Polish].

22. Ujma, M. (2003). Traktaty karlowickie w swietle relacji "Gazette de France" z 1699 r. Balcanica Posnaniensia. Acta et studia, XIII, 59-77. [In Polish].

23. Ustrjalov, N. (1858). Istorija carstvovanija Petra Velikogo. (Vol. 3). Sankt- Peterburg. [in Russian].

24. Wagner, M. (2000). Stanislaw Jablonowski -- kasztelan krakowski, hetman wielki koronny. Warszawa: MADA. [In Polish].

25. Wimmer, J. (1956). Wojsko Rzeczypospolitej w dobie wojny polnocnej. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. [In Polish].

26. Wimmer, J. (1965). Wojsko Polskie w drugiejpolowie XVII wieku. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. [In Polish].

Размещено на Allbest.ru