Компаративний аналіз історії та релігійної культури слов’янських етносів доби язичництва: балтійські племена

Размещено на http://www.allbest.ru

«Слов'янський Світ» НПУ ім. Драгоманова, історичний факультет

Компаративний аналіз історії та релігійної культури слов'янських етносів доби язичництва: балтійські племена

Коваленко Андрій Ігорович магістр,

співробітник науково-дослідницького центру

Анотація

Простираючись південним берегом Балтійського моря між річками Ельбою та Віслою рівнина, засіяна пісками, трясовинами та озерами, однак врожайна полями та пасовищами, - рівнина, де нині розташовані Берлін та Брандербург, Любек, Штральзуд та Шверин, Штетин, Франкфурт - на - Одрі та Данцинг, де зосереджені основні сили німецької діяльності, у минулі часи була населена слов'янами. Слов'ян, які займали території сучасних областей Лауєнбург, частину Голштинії, Мекленбург-Шверин, Стрелиц, Брандербург та Померанію, прийнято називати балтійськими слов'янами.

У статті шляхом компаративного аналізу досліджено особливості та відмінності балтійських племен, що дає можливість поглянути по-новому на слов'янське язичництво.

Ключові поняття: балтійські слов'яни, Ободрицький союз, лютичі, поморяни, руяни, каста, храм на м. Аркона, м. Ретра, храм Радигоста, м. Щетин, храм Триглава.

Summary

Kovalenko A. I. master, assistant research centre "the Slavic World" NPU im. Dragomanov, Department of history Extending the southern shore of the Baltic sea between the rivers Elbe and Vistula plain, dotted with sand, swamps and lakes, however, the fruitful fields and pastures, - the plain, where now located in Berlin and Brandenburg, lubeck, Stralsund and Schwerin, Stettin, Frankfurt - on - Deathbed and Dantsing, where the main forces of the German activities, - in the old days was inhabited by the Slavs. The Slavs, who occupied the territory of modern areas Lowenburg, part Holsten, Mecklenburg-Schwerin, Strelitz, Brandenburg and Pomerania, called Baltic Slavs.

The article by comparative analysis of the peculiarities and differences of the Baltic tribes, which will allow you to take a fresh look at the Slavic paganism.

Key terms: Baltic Slavs, Bodicky Union, lutici, pomoriany, Ruane, caste, temple M. Arkona, the c. Retra, the temple of Radegast, the c. Szczecin, the temple of Triglav.

1. Постановка проблеми

Розглядаючи питання становлення й розвитку будь-якого народу, зокрема слов'янського, неможливо обійти увагою питання про витоки походження та процеси формування національної культури.

Однією з найбільш актуальних проблем постає питання вивчення історії та культури слов'янських етносів періоду язичництва, їх традицій, мови, вірувань, традицій, побуту, як джерела формування культур сучасних народів.

Язичництво давніх слов'ян має витоки з тисячолітньої історії, протягом якої воно перебувало в процесі постійних видозмін. Релігійні нашарування в ньому співіснували, взаємодоповнюючись, асимілюючись один з одним.

Слов'янське язичництво зазнало розквіту у давні часи, про які залишилося дуже мало свідчень. Тому для відтворення цього історичного періоду у розвитку слов'янських народів актуальним є звернення уваги на найдавнішу форму традиційної культури етносу, що тісно пов'язана з природними умовами, історичним буттям народу, способом його життя, діяльністю, характером, психологією.

Світогляд народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Характеризуючи першоджерела, слід зазначити, що вони є головним матеріалом для вивчення дохристиянських звичаїв та обрядів. За допомогою етнографічних матеріалів маємо можливість простежити етапи формування культур слов'янських народів.

Актуальність

На сьогоднішній день це одна з актуальних проблем.

Питання мало досліджене, через те, що вчені- історики ставляться до язичництва більш, як до міфологічного явища, а ніж історичного і культурного процесу у формуванні слов'янських народів.

Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу, є світогляд, уявлення про який дають релігійні вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох.

Язичництво давніх слов'ян саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це - слов'янський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний, оригінальний. Це цілий світогляд, тобто цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому.

Аналіз останніх досліджень та публікації.

Вказана тема не була об'єктом глибоких досліджень з боку українських науковців. Поряд з цим існують окремі праці вчених О.Гільфердінга [5], А. Назаренка [9], А. Петрова [11], у яких частково розглянуті аспекти формування культури західних слов'янських народів.

Метою запропонованої статті є дослідження шляхом компаративного аналізу спільних й відмінних рис різних культів язичництва західних (балтійських) слов'ян.

2. Викладення основного матеріалу

балтійський язичництво обряд історія

Балтійські слов'яни, як і їх сусіди (південні і східні) ділилися на племена або коліна. Найголовніші з них: вагри - на північно-західній, у східній частині нинішньої Шлезвінг-Голштейн та на острові Фемерне; полабци - на південь від вагрів вздовж річки Ельби, на території сучасного Лауєнбургського герцогства; смольняни та глиняни - в південно-східній Мекленбургіч та Північно-Східній частині Брандербургії; варни - на берегу Балтійського моря, біля р. Варнови (звідки і походить назва), у Південній частині Великого Герцогства Мекленбурсько-Шверинського.

Всі вище названі племена входили до Ободрицького союзу. Найголовнішим та найвпливовішим народом були рароги, які займали територію вздовж Балтійського моря: на Сході від р. Травни до Висмарського заливу та на Заході - приморську половину Великого Герцогства Мекленбурсько- Шверинського.

Другий племінний союз, який розташувався на Сході від ободритів, від р. Рокитници до р. Одри - лютичи або велети: черезпиняни, доленчани, ратари (радогощани), моричани.

Третій - поморяни, які сусідствували з лютичами за р. Одрою, розташувавшись вздовж Балтійського узбережжя до р. Вісли займали досить велику територію: на Південь межували по р. Нотеци з польськими слов'янами, на Заході ближче до р. Вісли9 - кашуби, на протилежному боці гирла р. Одри острів Волін10.

Четвертий - рани на острові Руян11, які нам відомі, як почитателі культу Вічного вогню та найвпливовіших жерців - кривисів.

Саме ці племена і називають вчені балтійськими слов'янами, і їх будемо досліджувати.

За палеографічними даними рукопис «Баварського географа»12 впевнено відносять до IX ст. За історичними даними, пов'язаними з описами племен, згаданих у списку, дослідники датують список періодом часу від 817 р. до 840-х рр. Список приблизно 850 р. було включено до складу ширшого рукопису, який належав монастирю Рейзенау на Боденському озері, що підтверджує дату написання рукопису у першій половині IX ст. [9, с.13-51].

У цьому середньовічному джерелі наведено свідчення про поселення, області розселення та державні утворення вздовж Балтійського моря (від гирла Ельби до Східної Пруссії), а далі за торгівельними шляхами по річках до Чорного моря. Точне проходження цих шляхів є предметом наукових суперечок.

Наступним джерелом, що дає прояснення про розселення слов'ян є досліди арабського історика та мандрівника Аль Масуді, який протягом 943-956 рр. мандрував заходом. [3, с. 117-176]

Перша інформація міститься у записниках мандрівки до Каспія, де історик досліджував питання та свідчення арабських географів: чи Каспійське море пов'язано протокою з Чорним та Азовським морями, чи вони створюють єдиний водний басейн?! Саме на узбережжі Чорного та Азовських морів Аль - Масуді досліджує слов'ян , які за декілька десятиліть до його мандрів вчиняли набіги на країни Південного Каспія.

Для нас свідоцтва про русів Аль Масуді цікаві з кількох причин. По-перше, Аль Масуді зібрав свідчення не тільки східних, але і західних слов'ян і не протиставляв русів і слов'ян, а робить висновок, що руси є слов'янами. По-друге, слов'яни представлялися окремим арабським авторам гігантським конгломератом племен, який займає практично всю Європу, аж до її західних і північних меж її. Аль Масуді не тільки знав про безліч слов'янських племен, а й про те, що частина з них вже прийняла християнство: «Славяне разделяются на многие народы; некоторые из них суть христиане, между ними находятся также язычники, точно также солнцепоклонники» [3, с.130]

Проте до X століття арабські автори розібралися і з'ясували, що руси об'єднали і підпорядкували тільки частину слов'янських племен. Аль Масуді відокремлює західних слов'ян від Русі.

Німецька назва Reckenitz - річка, яка омиває береги Пн.-Сх. Німеччини.

Німецька назва Oder - річка в Центральній Європі, що протікає у західній Польщі, східній Чехії та східній Німеччині.

Найбільша річка басейну Балтійського моря та нинішньої Польщі.

Острів у Балтійському морі, який належить Західнопоморському воєводству зі столицею Щецін - історичний Щетин.

Нинішня назва острів Рюген - історичний центр язичництва, де існував храм Свентовіта.

Назва, яку дав Ян Потоцький у 1796 р. середньовічному документу, так як був знайдений в державній баварській бібліотеці. Попередня назва «Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii».

«Границы славянских земель наш автор определяет весьма приблизительно: на западе славяне граничат с ифранджа (франками), на юге -- с бурджан (дунайскими болгарами) и аррум (византийцами), на востоке -- с русами» [3, с.125]

Аль Масуді не завжди конкретизує, яких слов'ян він має на увазі. Але за контекстом іноді можна визначити про західних або східних слов'ян йде мова. Він присвячує цілий розділ свого твору опису західних слов'ян, яких просто називає «слов'янами».

Як ми бачимо, джерела містять стислий та більш загальний опис розташування слов'ян. Наступні дослідники дають вже більш повну та водночас вузьку інформацію по кожному з племен.

Яскравим прикладом є праця Адама Бременського «Gesta Hammaburgensis Ecclesiae Pontificum», написана близько 1075 р. Хронологічні рамки охоплюють події IX-XI ст.

Перші три книги розповідають про походження саксів, у тому числі про завоювання ними Вендланду та християнізацію Карлом Великим полабських слов'ян, географію східної Німеччини та історію Гамбург-Бременської єпархії, до складу якої входили скандинавські країни, через що автор описує географію північної та північно-східної Європи [1,с. 331-372].

Для нас праця Адама Бременського важлива тим, що вперше згадано Ободрицький союз. А саме Віцана - верховного князя ободритів та васала Карла Великого у 789 р., який виступав проти саксів та лютичів. Останні ж регулярно наступали на ободрицькі землі, що й спричинило спільний наступ з представником династії Каролінгів. Наступники Віцана теж виступають проти саксів [2].

Четверта книга -- це «Опис північних островів» (лат. «Descriptio insularum aquilonis»), присвячений географії розташування, культурі та звичаям Скандинавії і північних островів, включаючи Вінланд.

Продовженням праці Адама Бременського є «Слов'янська Хроніка» Гермольда XII ст. Автор локалізує слов'ян на південному узбережжі Балтійського моря. У XII ст. єдиними слов'янами язичниками залишаються пруси. На берегах Одри живуть венети, а в гирлі цієї річки стояло колись язичницьке слов'янське місто Юмнета. На заході слов'яни жили і в межиріччі Ельби та Одера. Далі автор перераховує такі слов'янські міста, як м. Мекленбург (місто бодричів) і м. Ретра (храм Радогощ). [4, с.129-130]

Тітмар з Мерзебурга написав «Хроніку» латинською мовою у 1012--1018 роках та висвітлив у ній події 908--1018р. у Німеччині і сусідніх з нею країнах. «Хроніка» насичена багатим фактичним матеріалом, який авторові вдалося зібрати завдяки високому становищу у Священній Римській імперії. Значна частина цього матеріалу стосується відносин зі слов'янськими народами, відомості про які Тітмар Мерзебурзький, зокрема, черпав під час безпосередніх контактів з ними (знав слов'янські мови). Він тенденційно підходить до висвітлення німецько-слов'янських, особливо німецько-польських, взаємин (можливо, через те, що імперія в цей період -- 1003--1005, 1007--1013 і 1015-- 1018 вела війни з Болеславом I Хоробрим).

«Хроніка» складається з восьми книг і охоплює події, які відбувалися в Німеччині та суміжних країнах з початку правління короля Генріха I Птахолова (919 рік) і до смерті хроніста (1018 рік). Перші чотири книги присвячені правлінню чотирьох королів: Генріха I Птахолова (919-936 роки), Оттона I Великого (936-973 роки), Оттона II Рудого (973-984 роки) і Оттона III (984-1002) [9,с. 134-205].

Останнім важливим джерелом є свідчення тевтонця Петра с Дусбурга, що лягли в «Хроніку землі Пруської» - першу велику пам'ятку історіографії Тевтонського ордену в Пруссії, яка була завершена у 1326 році.

Сама праця давала картину історичних подій XIII -- першої чверті XIV століття, їх осмислення з позицій хрестоносця-завойовника.

«Земля Прусская границами своими, внутри которых она расположена, имеет Вислу, Соленое море, Мемель, землю Руси, княжество Мазовии и княжество Добжиньское. Висла -- это река, текущая из Краковии в землю Померанскую, впадающая в море у крепости Данциг, отделяя Польшу и Померанию от Пруссии. Мемель -- тоже река, вытекающая из королевства Руси, впадающая в море рядом с замком и городом Мемельбургом, самую Руссию, Литву и Куронию также отделяющая от Пруссии...

... У каждого из этих языческих народов было много крепких замков, которые слишком долго пришлось бы перечислять. Узри же великое знамение Божие и чудеса могущественные! Семь братьев дома Тевтонского с горсточкой оруженосцев, построив укрепление в Кульмской земле на одном дубе, как говорилось, сначала дерзнули выступить против такого огромного и бесчисленного множества язычников, а со временем, за 53 года, перебили их так, что не осталось ни одного, который не подклонил бы выю свою под иго веры , с помощью Господа Иисуса Христа, благословенного во веки веков. Аминь.» [10, с. 49-50]

Хроніка Петра с Дусбурга припадає на останній період язичництва балтів та боротьби з кастою жерців.

Досить чудово описує Гельмольд етногенез західних слов'янських народів у своїй праці «Слов'янська хроніка». Хоч праця і має таку назву, проте більше присвячується дослідженням Німеччини (Гельмод - німець і досліджує історію тільки своєї країни), та ми завдячуємо йому, так як історіограф описує не тільки свою країну, а ще й території сусідів. Такими сусідами були західні слов'яни!

За Гельмодом ближчими племенами були поморяни. Їх поселення простягаються аж до річки Одри - найбагатшої річки в слов'янській країні, яка бере свій початок у Дикій землі моравів (на сході від Богемії), де бере початок ще й Альбія. Друга річка (Альбія) простягається на захід та верхній течії, омиває землі богемців та сорабів, нижче розділяє Гамбургську єпархію від Бременської, впадаючи до Британського океану. [4, с. 33]

Одра ж простягається на Схід, пересікаючи землі винулів, розділяючи поморян від вильців, та в гирлі впадає до Балтійського моря. Там знаходилося величне місто Юмнета, яке відвідували і варвари, і греки, що вказує на важливість торгівельних відносин між народами. Дослідження доносять до нас свідчення про мегаполісність цього міста: населений варварами, греками та саксами, які теж отримували право жити тут лише за одної умови - не проповідувати активно своє християнство, так як народи були язичниками. [4, с. 36-38]

Гільфердінг О., досліджуючи праці Гельмода зазначає: « Є ще й інші народи, які живуть між Одрою та Ельбою. Довгою полосою до Півдня - Герули (Гаволяни), що розселилися біля річки Гаволи, і добушани, й стодоряни». За р.Одрою та племенами поморян розташовувалися доленчани та ратари. Про них зберіглися свідчення, як про центр ідолопоклонства з великим храмом Радегаста - бога звірів. [5, с.63-64]

Сусідами доленчан та ратарів були хижани та черезпиняни, яких розділяє ріка Пена та місто Димин. Ці чотири плем'я за свою хоробрість та лють відомі нам, як лютичі. На південь від них - глиняни та варни. Поряд - бодричі з містом Мекленбург. Звідти по направленню до німців - полаби з містом Рацисбург. За річкою Травна знаходиться земля вагрів.

Так як вагри були прикордонним плем'ям, яке постійно зазнавало нападів ворогів (частіше від німців, саксів та датчан), то вони стали воїнством, зміцніли бойовий дух. Літописець Адам Бременський зберіг свідчення, в яких вагрів описували як кровожерливе плем'я, що отримує всю силу завдяки безперервним війнам. Також ж змінився у них і устрій, на зміну племенам прийшла народна єдність, що значно покращило їхнє економічне та політичне становише. У них перших з'являються та закріплюються князі, які підкорюють сусідні племена бодричів, кичан (гілка лютичів) та інші племена. [1, с. 338-340]

Також є й острови у Балтійському морі, населені західними слов'янами! Один з них - Вемере ( навпроти Вагрії), другий величніший - Руян, де жило найсильніше з племен західних слов'ян - руяни. Рани (руяни) мали свого короля та потужний вплив серед племен: без їх рішень не може бути зроблена ні одна суспільна справа. Їх бояться, так як вони (руяни) розташовані ближче до своїх богів (кумирів), яких шанують більше, ніж інші слов'яни. У них відома каста жерців на чолі з Кривисом та храм Свентовіта у м. Аркон. Також від них походить назва «руна». [10, с. 49-53]

Великим значенням для дослідника є вивчення питання завоювання одних народів інших. Західні слов'яни дуже успішно сприяли загарбанням чужих земель. Через Малий Бельт вони (західні слов'яни) подалися до Фіонії, де перемогли, потім в Ютландію - після чого король датський Сивард залишився з Зеландією. Інші королівства: Фіонія,

Ютландія, Шлезвінг перейшли до рук західних слов'ян, які розширили балтійські території та підкорили датчан. [5, с. 85-93]

Археологічні знахідки підтверджують закріплення західних слов'ян по всій західній Європі у УІПст. Значні поселення йшли з моря. Їх засновники - велети (лютичі), які жили поблизу східного краю сучасної Голштинії (земля вагрська), перша стоянка називана ім'ям Лютикенбурга (нині Люксембург).

На північно-східному краю Ютландії, на березі Скагеррека знаходимо давні поселення, проте інформації не збереглося, саме яке ж плем'я заселяло: вагри, можливо бодричі. Однак, нам відомі назви: північно-західна частина Ютландії називалася Woendlesysoel, пізніше - Wendsysel ( Венедське поселення). Також відомі міста Western - Wandel, Ostern - Wandel, Winabiorg (місто Віндське). Тобто, західні слов'яни створювали колонії на землях західної Європи. [5, с. 115-119]

Колонії західних слов'ян вели торгівлю. Так, в німецьких джерелах про балтів згадують, як маленьке плем'я слов'ян яке закріпилося на великій території: у північно-західній території Баварського королівства, між Вірцбургом, Нюрнбергом та Бамбербегом, біля Майна та всій течії річки Раданиці у VIII та IX ст.

Язичницькому культу давні слов'яни віддавали велику пошану. Ідея, саме слов'янських, язичницьких вірувань полягає у збережені традицій своїх предків. Тільки завдяки традиціям історики, археологи і ми можемо відмітити в кого вірили наші предки, які характерні риси та явища притаманні культурі та віруванням давніх слов'ян.

На відміну від русичів та південних слов'ян у Балтів (західних) існувало кумирослужіння. Західні слов'яни протрималися у язичництві до кінця XIII століття, поки не зазнали насильної християнізації під час хрестових походів. Після того, як Аллепс прийняв християнство, його учні перебралися до Литви, перенісши резиденцію у Вільне. Кривиси (каста верховних жерців) проіснували, даючи опір християнству, до XV століття, коли завершилося існування язичництва західних слов'янських народів. Найцікавіше те, що у балтійських племен більш чіткіше описується Пантеон богів, ніж у Князя Володимира Великого. [8, с.174]

Зупинимося тільки на головних аспектах язичництва західних слов'ян.

Боги:

Першим в пантеоні є Свентовіт - Бог всіх богів. Про нього згадують Гельмольд та Саксон Грамматіка. [12,с. 823-826] Свентовіт (Святовіт, Швентовіт) зображується чотириголовим, що сидить на білому коні. Він виконував функції бога війни і тому почитався як найголовніший.

Свентовіт - свет, друга ж частинка возноситься до старослав'янського кореня «витязь» (Свет - витязь), що вказує на його діяльність. Святовіт, як вже було сказано, - бог війни та перемог, почитав червоний колір, йому постійно приносилися жертви.

Західні слов'яни, а саме рани орієнтувалися на війни та жертвоприношення, де головну функцію виконували жерці зі своїми кровопролитними ритуалами.

Саксон Грамматік описує храм Свентовіта у «Діянях Данов»: «Свентовита символизировали разные знаки, в частности, резные орлы и знамена, главное из которых называлось Станица... Власть этого небольшого куска полотна была сильнее власти княжеской.» Його храм стояв в м. Аркон на 4 стовпів, у середині ж чотириголовий кумир. [12,с. 824}

На жаль кумир не зберігся, його знищив єпископ Абсалон у 1168р.

Жерці:

Балтійські племена обійшли у розвитку східних слов'ян. У них сильно виділяється каста жерців (не плутати з волхвами), які відповідали за приношення жертв богам і були дуже впливовими на всі сфери життя.

Вчені визнають, що не можуть вказати точне число жерців. На чолі всієї касти стояв жрець Кривис, який створював храми, де сам проводив обряд жертвоприношення. В його функції входили проповідування, розпалювання вічного полум'я. Кривіс був дуже вшанований правителями. Його влада поширювалася на всі балтійські землі. Третину здобичі після успішних походів приносив у жертву Перкунасу та богам.

Петр з Дусбурга відмічає: «Кривис был настолько уважаемым человеком, что послы его, несшие особый знак -- кривуле (кривую палку либо жезл), получали любую помощь на землях балтов и принимались с почетом. Когда верховный жрец умирал, из числа наиболее уважаемых жрецов выбирался новый кривис».

Про саму ж впливовість богів вказує все той же Петр з Тевтонського ордена: «Было же посредине этого погрязшего в пороке народа, а именно в Надровии, одно место, называемое Ромов, ведущее название свое от Рима, в котором жил некто по имени Криве, кого они [то есть пруссы] почитали, как папу, ибо как господин папа правит вселенской церковью христиан, так и по его воле или повелению управлялись не только вышеупомянутые язычники, но и литвины и прочие народы земли Ливонской. Такова была власть его, что не только он сам или кто-либо из сородичей его, но даже гонец с его посохом или с другим отличительным знаком, проходя по пределам вышеупомянутых язычников, был в великом почете у королей, нобилей и простого люда». [10, с.51-52}

Нижчими за рангом були Вайделоти. В їх функції входило: підтримувати Вічний Вогонь, приймати та приносити жертви, вчити молодь законам та розповідати про богів. Не рідко вони виступали суддями. Вайделотами могли бути як жінки, так і чоловіки. Жінки ж частіше - вдови. Найголовнішим обов'язком було слідкування за вічним вогнем, що б не згасав. Як що ж згасав - Вайделот платив власним життям. [7, с.208-209}

Описуючи місіонерський та мученицький шлях Адальберта, архієпископа Гнезенгського, Ян Длогуш у другій книзі «Аналов чи хронік славного королівства Польського» зазначає про Кривіса: «А прусский народ в эту пору был свиреп и жесток, предан идолопоклонству, культу демонов и столь очевидному слепому и мрачному заблуждению, что почитал в качестве богов солнце, луну, звёзды, зверей, птиц, огонь и прочие творения; они считали священными некоторые леса, озёра и реки, которые не разрешалось осквернять рыболовством, охотой и вырубкой, имели особый язык, в небольшой степени происходивший от латинского и имеющий некоторое сходство и подобие с литовским; они имеют чуть ли не одних и тех же богов, одинаковые обряды и святыни, и одного и того же верховного жреца священнодействий, живущего в их городе, который считается столицей и от Рима зовётся Ромове; каждого, кто не исполняет послушно его приказы, карают смертью, а сам жрец зовётся на их языке Криве. Руссы же, с досадой перенося осквернение и унижение своих богов, негодовали по поводу того, что их культ и обряд, принятые от предков, попираются и уничтожаются, когда верховный жрец священнодействий Криве и другие жрецы богов воодушевили прусскую знать, сговариваются его [то есть Адальберта] убить». [6,с.287-288]

Як бачимо, владу всю зосередив не князь, а головний жрець - Кривис, який створив закони (у нашому розумінні правила), які дотримувалися всі. Тих, хто ослухався чи не віднісся серйозно - чекало покарання. Не дарма, Лаума - богиня удушення та відьма.

Відьмами ж раніше називали особистих жерців похоронної сфери. Та ж сама Баба Яга жила у будинку з курячими ніжками і проводила героїв до бога смерті. Це були Вайделотові вдови, які ретельно слідкували за виконання правил, за порушення людину чекала смерть, удушення. Недарма, Петр з Тевтонського ордену вказував на те, що Вайделоти виконували функції суддівства.

Також руяни почитали Чорнобога (Чорноглава) на півострові Ясмундом, до нас не дійшли свідчення про жертвоприношення, так як сам бог символізує темряву, смерть та марення. [5,с. 250254}

Поревіт - п'ятиголовий та Поренут - сьомоголовий почиталися у середньовічному замку Харенца, що знаходився на острові Руян. Проаналізувавши, можна сказати, що обидва боги шанувалися на рівні з Свентовітом. [4,с.843]

Отож, всю владу мали жерці, князь відходив на другий план. Це головна причина та пояснення, чому руяни віросповідували язичництво довгий проміжок часу, до XV століття. І саме спосіб життя руян дослідники помилково приписують всім балтам.

Наступним племінним союзом йдуть лютичі. Як і всі балтійські слов'яни, лютичі були язичниками. І, говорячи про лютичів, насамперед згадують їх головне святилище - м. Ретра.

«Є в окрузі ретрариїв місто, під назвою Ридегост, яке трикутне та має троє воріт; з усіх боків його оточує великий ліс, недоторканний і свято шанується місцевими жителями. Двоє з цих воріт відкриті для всіх вхідних; треті ж, звернені на схід

і найменші, відкривають дорогу до лежачого неподалік моря, дуже страшного на вигляд. У місті немає нічого, крім майстерно побудованого з дерева святилища, основою якого служать роги різних тварин. Зовні, як це можна бачити, стіни його прикрашають майстерно вирізьблені зображення різних богів і богинь. Всередині ж стоять виготовлені вручну ідоли, кожен з вирізаним ім'ям, обряджені в шоломи і лати, що надає їм страшний вигляд. Головний з них зветься Сварожич; всі язичники поважають і шанують його більше, ніж інших. Прапори їх також ніколи не виносяться звідти, за винятком хіба що військової необхідності; причому винести їх можуть тільки піші воїни.» [13]

Як бачимо, Сварожич - син бога неба Сварога, здобув більшої слави, ніж на Русі. Зверніть увагу, тут ідоли мають військову функцію, що не дивно, зважаючи на територіальні умови та сусідів.

Досить цікавим описується ритуал жерців у м. Ретри. Для ретельної турботи про святилище місцевими жителями призначені особливі служителі. Коли вони збираються там, щоб принести жертву ідолам або пом'якшити їхній гнів, ті сидять, тоді як інші стоять поруч; таємно перешіптуючись одне з одним, вони з трепетом копають землю, і, кинувши жереб, пізнають істину в справах. Закінчивши це, вони покривають жереб зеленим дерном, і, встромивши в землю хрест-навхрест два гострокінцевих списи, зі смиренним послухом проводять крізь них коня, який вважається найбільшим серед інших і тому шанується, як священний; незважаючи на кинутий вже жереб, спостережувана ними раніше, через це, нібито божественна тварина, вони вдруге проводять ворожіння.

І якщо в обох випадках випадає однаковий знак, задумане приводиться у виконання; якщо ж ні, засмучений народ відмовляється від задуму. Старовинний, обплутаний різними забобонами, переказ свідчить, що, коли загрожувала страшна небезпека тривалого заколоту, з названого моря виходив величезний вепр з білими, блискучими від піни, іклами, і з радістю валяючись в грязі, виявляв себе багатьом. [13]

Як Аркона у руян, Ретра було храмовим містом, тобто там не було постійних жителів. Лютичі також шанували кельтських богів Вотана та Донора, що вказує на вплив німецьких племен. [5, с. 248-249]

Ободрицький союз почитав Радегаста - бога землі та звірів. Тобто бога природи, якому вознесли храм у м. Ретрі (землі лютичів). Племена лютичів почитали звіра вовка, це єдиний запис що дійшов до наших днів. Також кажуть, що в тому храмі були інші боги, проте відомості про них не збереглися. Чи то Гельмод не приділив уваги Радегасту та храму, чи на той час лютичі втратили свою впливовість, висновок лише один, це був культ Землі, поклоніння Природі. Нажаль, цей культ втратив значущість для балтів, так як постійні напади сусідів зробили з них войовничі племена. І головними стали боги війн та єдиний головний Бог - Свентовіт (про якого згадував раніше), який став 9 страхом для балтійських слов'ян та силою для касти жреців на чолі з Кривисом. [4,с.16-23]

Як результат, західні слов'яни вимушені були відмовитися від Природи, через військове положення агресивних сусідів, даючи культу Крові найбільшого розвитку та впливу (що й згубило їх в кінцевому результаті). На зміну прийшли боги з коренем вит (витязь, воїн): Свентовіт, Руєвит, Триглав, - всі боги з обличчями вершників та воїнів.

У Поморян святилище Триглава перебувало на найвищому з трьох пагорбів, на яких розташовувалося місто Щетин. Статуя бога Триглава була оздоблена золотом. Жерці стверджували, що три голови -- символ влади бога над трьома царствами: небом, землею та підземним, обличчя ж прикрите пов'язкою, оскільки гріхи людей приховує. У храмі зберігалася зброя, здобута у війнах, і запропонована законом десята частина здобичі, взятої у битвах. Також зберігалися золоті й срібні чаші, які виносилися лише в святкові дні, з яких пили і ворожили вельможі і знатні люди; позолочені і прикрашені дорогими каменями роги, мечі, ножі і різні предмети культу. [11, с.823]

Але на відміну від того, як було у лютичів і руян, влада і вплив жерців на народ у поморян були значні. Як і інші язичники, поморяни приносили богам жертвоприношення. Проте, на відміну від ободритов, лютичів та руян, людських жертвоприношень не практикували.

Висновки

Отож, як бачимо, язичництво слов'янських народів являє собою духовний спосіб життя, чиє коріння сходять до стародавніх природних релігій народів світу. У них одразу виникають відмінності, зумовлені культурою, побутом, мовою, традиціями кожного народу, тому вони поділялися на три гілки, що мають свої світогляди.

Слов'янське язичництво балтійських народів становило собою досить складну систему уявлень, міфологічних образів, котрі мали глибокі первісні коріння та пройшли шлях різних перетворень від мисливських небесних тварин, землеробських богинь родючості до патріархальних і воєнно-дружинних культів Перуна та Свентовіта.

У статті шляхом компаративного аналізу досліджено спільності та відмінності культур західних слов'янських народів, що вплинуло на формування їхніх світоглядів доби язичництва.

Балтійські слов'яни поділялися на чотири великих групи: Ободрицький союз, лютичі, поморяни та руяни. У кожного з племінних союзів є свої особливості та таємниці, які ще потрібно досліджувати.

Список джерел та літератури

1. Адам Бременский. Деяния архиепископов гамбургской церкви // Немецкие анналы и хроники X--XI столетий / Перев. И. В. Дьяконова и В. В. Рыбакова. -- М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012. -- С. 297--449.

2. Adam Turasiewicz. Dzieje polityczne

Obodrzycow: od IX wieku do utraty niepodleglosci w latach 1160-1164, Krakow 2004, s. 43--45.10

3. Гаркави А. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских / Ал-Масуди. Свидетельства о славянах и русах., С.-Пб., 1870 - 125 с.

4. Гермольд. Славянская хроника / пер. Л. В. Разумовской. -- М.: АН СССР, 1963.

5. Гільфердінг О. Історія балтійських слов'ян.

У 4 т. Т. 4. - СПб .: Видання Д.Є. Кожанчикова, 1874- 486 с.

6. Домбровски Я. Roczniki czyli kroniki slawnego krolestwa polskiego / Длугош Ян. Ежегодники или хроники славного королевства польського. Wydawnictwo naukowe PWN, 2009. - 511 с.

7. Иванов В. В., Топоров В. Н. Вайделоты //

Мифы народов мира: Энциклопедия / Гл.

ред. С. А. Токарев. -- М.: Советская энциклопедия, 1980. -- С. 208--209. -- 672 с.

8. Коваленко А. Компаративний аналіз словянських етносів у період язичництва // Вісник аграрної історії. - К., 2015. - № 10. - С. 173- 182

9. Назаренко А. Немецкие латиноязычные источники IX--XI веков: Тексты, перевод, комментарий. М.: Наука, 1993 - 242 с.

10. Петр из Дусбурга. Хроника земли Прусской. -- М.: Издательство Ладомир, 1997. -384с.

11. Петров А. Гербордова биография Оттона, епископа Бамбергского / Петров А.Л. - М.: Книга по Требованию, 2011. - 294 с.

12. Саксон Грамматик. Деяния данов: В 2 тт. I--XVI книги / Пер. с лат. А. С. Досаева. -- М.: Русская панорама; СПСЛ, 2017. -- 1224 с.

13. Тітмар Мерзебурзький. Хроніка. у 8 кн. /Пер. з лат. І. В. Дьяконова. М.: «БРБЬ»-«Русская панорама», 2004-2005. http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Thietmar/fra metext61.htm

Размещено на Allbest.ru