Трансформація міського публічного простору Ізмаїльської області УРСР у повоєнний період (1944-1954 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Abstract

Transformation of Urban Public Space of Izmail Region of Ukrainian Soviet Socialist Republic during the postwar period (1944-1954).

Ilin O.

The work examines the transformations that took place in the public space of cities and towns of the Izmail region of the Ukrainian SSR, taking into account their Sovietization and reconstruction in the postwar period. Socialist Republic, in view of their Sovietization and reconstruction in the postwar period.

Plans outlined by the Soviet authorities are being revised for the restructuring and restructuring of municipal space and the reconstruction of public spaces, in particular, in the creation of administrative centers and central squares, avenues, boulevards, construction of administrative buildings, parks of culture and recreation, green areas, etc. It should be noted that such cities as Izmail, Reni, Kiliya, Belgorod-Dniester, already had the correct rectangular general architectural plan. Further development of all cities of the Izmail region was based on the historically established municipal structure.

The practice of creating new public places such as clubs, libraries, reading houses, “red corners ”, farm houses was revealed. The anti-religious policy of the Soviet government is described, according to which part of the temples and churches were either demolished or closed. Some of these religious buildings were reconstructed into clubs or sports halls. Recoding processes are considered for symbolic areas of cities and towns of the Izmail region as a component of a newer policy of forming mass identity.

Particular attention was paid to the ideologization of public spaces, such as the installation of new monuments, the renaming of streets, the placement of columns, visual agitation, communist and Soviet symbols, etc. It is also noted that the reconstruction of municipal public areas was aimed at introducing the personality cult of Stalin, the communist ideology and memories of the Soviet-German war in the mass consciousness.

Key words: Public Space, sovietization, Izmail region, symbolic space, post-war period.

Постановка проблеми. Ізмаїльська область була відновлена у складі УРСР наприкінці серпня 1944 р. В умовах радянських перетворень міський публічний простір зазнав значних змін: стало іншим ідеологічне навантаження, почалося його пристосування до потреб влади, виникли нові публічні місця. Радянська влада намагалася виключити можливість вияву публічної політичної активності, репрезентації громадян у міському просторі, який став важливим засобом її легітимації та нав'язування комуністичної ідеології. Трансформація публічного простору в Ізмаїльській області мала свої особливості, зумовлені її прикордонним розташуванням та попереднім розвитком території області у складі Королівства Румунія. Актуальність дослідження посилюється й тим, що в умовах розвитку незалежної української держави важливе значення мають процеси трансформації радянського публічного простору, зокрема його декомунізація та деідеологізація.

Стан дослідження проблеми. Першою термін «публічний простір» почала активно використовувати американський філософ та політолог-теоретик Х. Арендт, яка тлумачила його як середовище, що є умовою для громадського та людського розвитку. Авторка виділила три феномени публічності: створення спільної реальності світу активними індивідами, відкритість публічного простору, визначення спільних правил взаємодії та позиції в ньому. Американський науковець З. Ніл виділяє три підходи до розуміння та вивчення публічних просторів: економіко-правовий, соціально-просторовий та політичний, кожний із яких концентрується на конкретних проблемах функціонування певного місця публічного простору. Значна увага західними науковцями була приділена дослідженню розвитку публічного простору постсоціалістичних країн.

Як вказують вітчизняні вчені О. В. Жулькевська та М. В. Грищенко, поняття «публічний простір» у сучасній європейській традиції розглядається в декількох аспектах: як відкритий простір для відпочинку та охорони здоров'я; як простір дебатів; як відкритий простір для всіх, доступ до якого ґрунтується на соціальній свободі пересування та анонімності, вони зазначають, що публічний простір пов'язує між собою розрізнені міські осередки, виконуючи логістичну функцію, й інтегрує міське населення, забезпечуючи середовище для комунікації та взаємодії .

К. Мезенцев і Н. Мезенцева виокремлюють чотири підходи до дослідження публічного простору: публічний простір, у межах якого забезпечується функціонування держави й виконання нею адміністративних функцій ; публічний простір, у межах якого забезпечується економічна діяльність; публічний простір, у межах якого громади або громадські асоціації встановлюють правила участі та забезпечують взаємодію між учасниками; публічний простір для самовираження та комунікації Мезенцев К., Мезенцева Н. (2017). Сучасні трансформації публічних просторів Києва: передумови, прояв та специфіка. Часопис соціально-економічної географії. Вип. 22, с. 40.. Науковці виділяють три типи публічних просторів: площі (майдан, ринкова площа, plaza) та вулиці з тротуарами (у т.ч. проспекти, бульвари, дороги); «зелені» публічні простори - парки, бульвари, сквери, а також набережні; моли (торгово-розважальні центри) Там само, с. 40.. Як пише І. М. Тищенко, публічні простори надають індивідам можливість соціальної взаємодії, сприяючи соціальному й культурному розмаїттю міського життя, та разом з тим вони виступають як місце здійснення інтересів еліт, реалізуючи соціальні відносини контролю, домінування, виключення й репрезентації різних соціальних груп Тищенко І. М. (2015). Міський публічний простір: підходи до визначення. Магістеріум. Культурологія. Вип. 59, с. 27, 32.. Важливою рисою публічного простору, на думку О. Котукова, є те, що в ньому закладено традиції попередніх поколінь і він сприяє передачі накопиченого досвіду та традицій наступним Котуков О. (2015). Вказ. праця, с. 71..

Міський простір радянських міст розвивався у специфічних, порівняно із західноєвропейським міським простором, умовах. Радянській міській моделі, як зазначає білоруська дослідниця О. Лебедєва, властиві певні особливості: просторова рівність у розподілі одиниць суспільного споживання; скорочення часу, необхідного для подолання відстані дім-робота; жорстке зонування використаних територій; раціоналізація руху транспортних потоків. О. Лебедєва підкреслює, що термін «публічний простір» не зустрічався в радянському міському плануванні, адже вся територія міста вважалася публічною. Замість цього радянські архітектори застосовували такі поняття, як «вільний» або «відкритий» простір, маючи на увазі ділянки міста без будь-якої забудови. Якщо це стосувалося центральної частини міста, то вживався термін «суспільний простір», який робив акцент на важливій ролі колективізму в житті соціалістичного міста Лебедева Е. В. (2016). Трансформация публичного пространства постсоветских городов. Социология: научно-теоретический журнал. Вып. 4, с. 110.. Російська дослідниця А. Желніна стверджує, що публічний простір радянських міст не репрезентував мешканців міста, а представляв владу, виступаючи як місце проведення мітингів та демонстрацій Zhelnina A. (2013). Learning to Use «Public Space»: Urban Space in Post-Soviet St. Petersburg. The Open Urban Studies Journal. Vol. 6, p. 31.. У свою чергу І. М. Тищенко вказує, що в Радянському Союзі домінували псевдопублічні, модерністські за своїм плануванням міські простори ідеологічного контрою, які були зарезервовані для санкціонованих владою типів громадської активності (концертів, офіційних свят, провладних демонстрацій та мітингів, ярмарків тощо) Тищенко І. М. (2015). Вказ. праця, с. 32..

Проблема трансформації публічних просторів радянських міст у сучасному вітчизняному історичному дискурсі є доволі актуальною. Значна увага українськими науковцями була приділена проблемам формування радянського міського простору в 1920-1930-х рр. Борисенко М. (2009). Архітектурний ландшафт міст Радянської України (1920-1939 рр.). Етнічна історія народів Європи. Вип. 30, с. 7-13; Ткаченко В. Г. (2006). «Міста-сади»: перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920-1930-і роки). Культура народов Причерноморья. Вип. 95, с. 36-40., містобудівної практики України у післявоєнні роки Лінда С. М. (2010). Пошук образу нового міста: історизм у містобудівній практиці України повоєнного часу. Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Вип. 23, с. 18-26. та повоєнному розвитку міського простору Києва, Львова, Дніпра та інших українських міст Мезенцев К., Мезенцева Н. (2011). Вказ. праця; Мезенцева Н., Бура Т. (2017). «Старі» та «нові» публічні.

Вивчення повоєнного розвитку міст Ізмаїльської області УРСР розпочалося в радянський період А. Д. Бачинськимпростори Києва: конфлікт чи взаємодоповнення? Урбаністичні студії: сучасний стан і перспективи розвитку. Всеукраїнська науково-практична конференція. Т. 1. Вип. 3. С. 168-177; Дяк С. (2008). Творення. Окремі аспекти післявоєнної відбудови міст області були розкриті в 26-ому томі «Історії міст і сіл Української РСР»образу Львова як регіонального центру Західної України: радянський проект та його урбаністичне втілення.. Історики Л. Ф. Циганенко, В. В. Дроздов та А. О. Дорошева в монографії «Вулиці Ізмаїла: історія та сучасність»Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. Вип. 9:10. С. 75-86; Злобіна Т. Г. (2007). Радянський проект організації культурного простору та його роль в створенні «радянської» ідентичності (приклад Львова 50 -х проаналізували зміни в символічному просторі Ізмаїла в повоєнний період, зокрема, в назвах вулиць. Проте, означена проблема так і не стала предметом комплексного дослідження в сучасній вітчизняній історіографії.

Метою статті є вивчення змін, які відбулися в міському публічному просторі Ізмаїльської області УРСР у 1944-1954 рр., що були наслідком повоєнної відбудови, з одного боку, та радянізації - з іншого.

Виклад основного матеріалу. Відразу після відновлення Ізмаїльської області радянська влада почала цілеспрямовану трансформацію міського публічного простору, що виражалося в розбудові адміністративних центрів, створенні нових публічних місць, наступі на релігійні символи та його ідеологізації. Наміри радянської влади щодо розвитку міст області були викладені в генеральних планах міст, розроблених у 19461947 рр. Згідно з ними передбачалося впорядкування міського простору, а саме: часткове перепланування вулиць, подальший розвиток міської забудови, впорядкування житлових та промислових зон, а також конкретні кроки щодо їх благоустрою та розвитку соціальної інфраструктури. Окрема увага приділялася розвитку публічного простору: було заплановане створення центральних площ, проспектів та бульварів, парків культури та відпочинку, зелених зон тощо80-х рр. ХХ ст.). Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. Вип. 60. С. 170-179; Міхно Н. К.. Однак реальні умови повоєнного періоду не дозволили втілити в життя більшу частину із запланованого.

Створення адміністративного центру було одним із головних елементів радянізації публічного простору й передбачалося в кожному місті(2017). Семантика «радянського/пострадянського/українського» в просторі сучасного українського міста: досвід ментального картографування. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.. Так, у Кілії головна площа мала стати адміністративним, транспортним та геометричним центром міста, слугувати місцем організації та проведення революційних свят, парадів, демонстрацій тощо⁰ КУІА, ф. Р-625, оп. 1, спр. 4, арк. 109зв.. Єдиним містом, яке в повоєнний період мало чітко виражений адміністративний центр, був Ізмаїл. Центральною вулицею міста, призначеною для масових парадів і маніфестацій, був проспект Суворова, на якому були розміщені державні та культурні установи. В цілому, «головна вулиця», як пише С. М. Лінда, була «звичайним типом символу-домінанти у містобудуванні повоєнних років» Лінда, С. М. (2010). Вказ. праця, с. 218. КУІА, ф. Р-408, оп. 1, спр. 219, арк. 1-5; КУІА, ф. Р-408, оп. 1, спр. 232, арк. 1-12; КУІА, ф. Р-408, оп. 1, спр. 237, арк. 14; КУІА, ф. Р-408, оп. 1, спр. 245, арк. 43.. Центр міста маркувався в районі будівлі міського виконавчого комітету та міського комітету КП(б)У з площею напроти.

Відповідно до схем генерального планування міст Ізмаїльської області, передбачалося спорудження головних адміністративних будівель, проте у перші повоєнні роки темпи капітального будівництва в містах області були низькими. Головний акцент був зроблений на розвитку міської комунальної інфраструктури, відновленні пошкодженого житла та будівництві помешкань для промислових підприємств. Так, згідно з пояснювальними записками та довідками щодо стану капітального будівництва в області за 1945-1949 рр., адміністративне будівництво відбувалося низькими темпами та зі значними затримками .

Розбудова парків культури та відпочинку передбачалася в кожному місті, а їх створення почалося на початку 50-х рр. ХХ ст. Так, 1 серпня 1951 р. було затверджено розпорядження Ізмаїльського облвиконкому щодо організації парку культури та відпочинку в Ізмаїлі, а на території парку - стадіону КУІА, ф. Р-625, оп. 1, спр. 157, арк. 52..

З метою проведення «культурно-просвітницької» та «масово-політичної» роботи серед населення радянська влада цілеспрямовано конструювала специфічні публічні місця. Такими місцями стали клуби, бібліотеки, хати-читальні, червоні кутки, будинки селянина тощо. Найбільш ідеологізованим публічним простором були червоні кутки та червоні кімнати. Так, в Ізмаїлі у повоєнний період вони створювалися при квартальних комітетах та стали центрами проведення ідеологічної роботи з міським населенням Державний архів Одеської області (далі - ДАОО), ф. П-4980, оп. 1, спр. 38, арк. 19.. У них були розміщені газети, лозунги, журнали та плакати, проводилися зібрання тощо. «Будинки селянина» були організовані в містах і районних центрах відповідно до рішення Ізмаїльського облвиконкому № 177 від 27 листопада 1944 р. Вони були призначені для короткочасного проживання селян, але в той же час «будинки селянина» повинні були містити установку для прийому передач радіомовлення («радіоточку»), лекційну залу, червоний куток-бібліотеку, місце для перегляду фільмів КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 43, арк. 255.. Для демонстрації досягнень радянської влади створювалися «взірцеві», «показові» організації КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 44, арк. 174-175; Архівний відділ Ізмаїльської міської ради (далі - АВІМР), ф. 56, оп. 2, спр. 9, арк. 54-55.. Так, відповідно до рішення № 735 Ізмаїльського облвиконкому від 17 грудня 1945 р., в Ізмаїлі, Білгород- Дністровському та Болграді було наказано відкрити «взірцеві» чайні КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 75, арк. 262; КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 104, арк. 158., а пізніше - також у Кілії та Рені. Вони забезпечувалися газетами, радіоприймачами та патефонами. При цьому ціни в них на 10-20% були нижчими, а заробітна плата працівників - вищою від установлених норм. Після завершення війни єврейське кладовище, яке розташовувалося в Ізмаїлі, було ліквідоване, а на його місці було споруджено Виставку досягнень народного господарства (ВДНГ) обласного масштабу.

Важливою частиною радянської політики щодо реструктуризації міського публічного простору став наступ на головні символи дорадянського періоду - церкви, синагоги, костьоли. Після входження Ізмаїльської області до УРСР будівництво нових храмів було припинено, частина старих була або зруйнована, або закрита. Наприклад, в Ізмаїлі в 1944-1945 рр. Ізмаїльським облвиконкомом було вирішено в будівлі костьолу відкрити клуб молоді та спортивну залуКУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 43, арк. 227., в приміщенні грецької Благовіщенської церкви - клуб, у будівлі синагоги - гімнастичну залуКУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 72, арк. 120, 138.. В 1945 р. була розібрана портова церква святого Миколая ЧудотворцяСтрепетова С. (2002). Храмы разрушенные, но не забытые. Часовня святого Николая Чудотворца. Церковная история и культура в возрождении Придунавья: материалы краеведческой научно -практической конференции (октябрь 2002 г.). С. 88. та зруйнована церква Св. Дмитрія, яка знаходилася в аварійному стані КУІА, ф. Р-419, оп. 1, спр. 46, арк. 2-4.. В Білгород-Дністровському було ухвалено розібрати молитовну будівлю, яка була приписана до церкви Іоанна Предтечі КУІА, ф. Р-419, оп. 1, спр. 46, арк. 6.. В церкві Успіння Божої Матері в Кілії в 1945 р. була створена конюшня, а пізніше - дров'яний склад. Крім того, будівля колишньої синагоги була передана для організації театру.

Деякі культові споруди розглядалася владою не як духовно-релігійні центри, а як історико-архітектурні пам'ятки Михайлуца М. (2010). Матеріальні втрати церковних святинь на Ізмаїльщині (1941 -1945 рр.). Сумський історико-архівний журнал. Вип. X-XI. С. 14.. В 1946 р. для внесення до Списку пам'ятників архітектури союзного значення було запропоновано: в Ізмаїлі - Покровський собор та Мечеть (Хрестовоздвиженську церкву), в Кілії - Миколаївську та Успенську військово- морську церкви, в Болграді - Преображенський собор та Митрофанівську церкву, фортецю в Білгород-Дністровському. До Списку пам'ятників республіканського значення було запропоновано Вірменську й Грецьку церкви та скіфську могилу в Білгород- Дністровському, пам'ятник загиблим російським воїнам під час війни 1878-1879 рр. в Рені. Пам'ятками місцевого значення в Ізмаїлі були Миколаївська, Дмитрівська, старообрядницька Нікольська, Грецька та старообрядницька Хрестовоздвиженська церкви, а також Успенська та Миколаївська церкви в районі фортеці, в Кілії - Покровський собор, у Болграді - Миколаївська церква та у Вилковому - старообрядницька Різдвяна церква й пам'ятник О. В. Суворову КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 148, арк. 90-96..

Одним із головних напрямів радянізації стала ідеологізація публічного простору міст Ізмаїльської області. Як пише В. Середа, різні моделі минулого «вписувалися» в міський простір за допомогою таких маркерів, як назви вулиць, пам'ятників, меморіальних таблиць, музеїв, архівів, ЗМІ тощо Середа В. (2008). Місто як lieu de memoire: спільна чи поділена пам'ять? Приклад Львова. Вісник Львівського університету. Вип. 2. С. 75.. Крім них, широко використовувалися ідеологічні знаки: плакати, гасла, державні символи СРСР, зображення лідерів комуністичної партії.

Найважливішим інструментом перекодування символічного простору міст стало перейменування вулиць. Одразу після відновлення Ізмаїльської області в серпні 1944 р. нові найменування отримали вулиці міст, названі на честь румунських державних діячів, письменників та християнських святих. У кожному місті з'явилися вулиці, які носили ідеологічно-забарвлені назви, наприклад, у Білгород-Дністровському - Кіровський провулок, вул. Чкалова, Комсомольська; в Кілії - вул. Першотравнева та Колгоспна; в Рені - вул. Паризької комуни КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 163, арк. 38-41, 46-47.. На початку 50-х рр. відбувся ще один етап перейменування. Так, рішенням Ізмаїльського міськвиконкому від 19 червня 1950 р. змінили свою назву 34 вулиці міста, половина з яких мали ідеологічне навантаження: Радянська, Жовтнева, Дзержинського, Карла Маркса тощоЦыганенко Л., Дроздов В., Дорошева А. Вказ. праця. С. 46. Бачинский А., Хливненко И. (1968). Советский Придунайский край (1940-1945 гг.) : документы и материалы. Одесса : Маяк. С. 258..

Ідеологізація публічного простору передбачала як усунення знаків колишньої румунської присутності на території Ізмаїльської області, так і встановлення нових, як правило, ідеологічного спрямування. Так, «очищенням» міських будівель від німецько- румунських написів, вивісок, гасел, назв, плакатів у Болградському районі займалася бригада з комсомольців. Вони також мали оформити місто політичними гаслами та закликами до населення . На державних установах розміщувалися радянські символи. Наприклад, на будівлі Обласного управління НКВС в Ізмаїлі знаходилися радянський герб та зірка. Навіть при проектуванні та будівництві житлових будівель зверталася увага на їх зовнішній вигляд: вони мали мати «ідеологічне навантаження». Так, проекти фасадів індивідуальних котеджів в Ізмаїлі для Радянського Дунайського Пароплавства були піддані критиці через «відсутність ідейної спрямованості» та тому, що такі рішення «характерні для буржуазної провінції» КУІА, ф. Р-419, оп. 1, спр. 9, арк. 32зв.. На місці пам'ятника румунському королю Фердинанду, який ще в 1944 р. було вивезено до Румунії, було встановлено пам'ятник О. В. Суворову. Також в Ізмаїлі з'явилися нові пам'ятники: композиційна група Сталін - Горький, яка розташовувалася в міському парку біля Свято -Покровського собору, пам'ятник Й. В. Сталіну на проспекті Суворова, садово-паркова скульптура «Ленін та діти» біля входу до Ізмаїльського педагогічного інституту Цыганенко Л., Дроздов В., Дорошева А. Вказ. праця. С. 46.. В Татарбунарах було заплановано відкрити меморіал борцям-революціонерам КУІА, ф. Р-419, оп. 1, спр. 3, арк. 12..

Перемога СРСР у війні призвела до створення фундаментального міфу про «вирішальну роль комунізму в перемозі над фашизмом під час Великої Вітчизняної війни» Кисла Ю. О. (2008). Українська історична пам'ять: конструювання загальнорадянської ідентичності в УРСР у сталінський період. Наукові записки НаУКМА. Т. 78. С. 37.. Символи, які б відображали та закріплювали цей міф у масовій свідомості, з'явилися й у радянському міському просторі Ізмаїльської області. 23 травня 1950 р. на засіданні Ізмаїльського виконкому було вирішено провести перезаховання воїнів, які загинули в період радянсько-німецької війни, в одній братській могилі на Центральній площі міста, що стало його важливим меморіальним символом АВІМР, ф. 56, оп. 2, спр. 6, арк. 28-29.. В Білгород- Дністровському на місці Гостинної площі було відкрито парк Перемоги, на центральній алеї якого встановлено обеліск на честь героїв Великої Вітчизняної війни, а біля входу - пам'ятник Леніну та Сталіну. З квіток на клумбі створювалися композиції у вигляді ордена Перемоги або різноманітних лозунгів Воротнюк В. (2016). Парки Аккермана (Белгорода-Днестровского). URL: https://akkerman.com.ua/parki- akkermana-belgoroda-dnestrovskogo-park-pobedy/. Ще одним із напрямів ідеологізації публічного простору стало розміщення в ньому радянських державних та комуністичних знаків. На вулицях розташовувалися газетні вітрини, гучномовці, плакати тощо. Відповідно до рішення Ізмаїльського облвиконкому № 159 від 27 листопада 1944 р., в містах та районах області мало бути встановлено 750 вітрин КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 43, арк. 239.. На державні свята магазини, ресторани, їдальні, чайні, буфети прикрашалися лозунгами, портретами вождів, прапорцями, квітами тощо КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 43, арк. 132-133.. В публічних місцях споруджувалися дошки пошани, на яких містилася інформація про кращих робітників. Так, 25 лютого 1946 р. Ізмаїльський облвиконком з метою відзначення передовиків соціалістичних змагань затвердив рішення щодо встановлення в Ізмаїлі обласної дошки пошани ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 104, арк. 156. Міхно Н. К. (2017). Вказ праця. С. 192.. Разом з цим, як вказує Н. К. Міхно, в радянських містах суттєво зменшилися знаки комерційно-споживчої сфери, які були представлені лише у вигляді назв магазинів .

Висновки

політика влада символічний ідентичність

Внаслідок цілеспрямованої трансформації публічного простору та ідеологізації символічного простору міста Ізмаїльської області змінили свій культурний вигляд і перетворилися на знаряддя насадження комуністичної ідеології. Ці зміни, передусім, виявилися в конструюванні нових адміністративних центрів та специфічних публічних місць, перейменуванні вулиць, установленні нових пам'ятників, розміщенні агітаційних матеріалів і радянських державних символів та, одночасно, очищенні від символіки румунського політичного режиму й нищенні або закритті церковних будівель.

Література

1. Архівний відділ Ізмаїльської міської ради (далі - АВІМР), ф. 56, оп. 2, спр. 6, 86 арк. АВІМР, ф. 56, оп. 2, спр. 9, 184 арк.

2. Бачинский, А. (1984). В семье советской: Социалистическое строительство в Придунайских землях УССР. Киев; Одесса : Вища школа, 172 с.

3. Бачинский, А., сост., Хливненко, И., отв. ред. и др. ( 1968). Советский Придунайский край (1940-1945 гг.): документы и материалы. Одесса : Маяк, 407 с.

4. Борисенко, М. (2009). Архітектурний ландшафт міст Радянської України (1920-1939 рр.). Етнічна історія народів Європи. Вип. 30, с. 7-13.

5. Воротнюк, В. (2016). Парки Аккермана (Белгорода-Днестровского). URL: https://akkerman.com.ua/parki-akkermana-belgoroda-dnestrovskogo-park-pobedy/

6. Гладка, Л. В., голова ред. кол. та ін. (1969). Історія міст і сіл УкраїнськоїРСР : Т. 26 : Одеська область. К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 909 с.

7. Державний архів Одеської області (далі - ДАОО), ф. П-4980, оп. 1, спр. 38, 49 арк. ДАОО, ф. П-4980, оп. 1, спр. 104, 156 арк.

8. Дяк, С. (2008). Творення образу Львова як регіонального центру Західної України: радянський проект та його урбаністичне втілення. Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. Вип. 9:10, с. 75-86.

9. Жулькевська, О. & Грищенко, М. (2012). Суспільний простір міста як об'єкт соціологічного вивчення та емпіричний референт соціальних змін. Соціологічні студії. Вип. 1, с. 61-66.

10. Злобіна, Т. Г. (2007). Радянський проект організації культурного простору та його роль в створенні «радянської» ідентичності (приклад Львова 50-х - 80-х рр. ХХ ст.). Мультиверсум. Філософський альманах : Зб. наук. пр. Вип. 60, с. 170-179. Кисла, Ю. О. (2008). Українська історична пам'ять: конструювання

11. загальнорадянської ідентичності в УРСР у сталінський період. Наукові записки НаУКМА. Т. 78, с. 34-39.

12. Комунальна установа «Ізмаїльський архів» (далі - КУІА), ф. P-408, оп. 1, спр. 219, 27

13. арк.

14. КУІА, ф. P-408, оп. 1, спр. 232, 62 арк.

15. КУІА, ф. P-408, оп. 1, спр. 237, 154 арк.

16. КУІА, ф. P-408, оп. 1, спр. 245, 214 арк.

17. КУІА, ф. P-419, оп. 1, спр. 3, 16 арк.

18. КУІА, ф. P-419, оп. 1, спр. 9, 37 арк.

19. КУІА, ф. P-419, оп. 1, спр. 16, 68 арк.

20. КУІА, ф. P-419, оп. 1, спр. 46, 18 арк.

21. КУІА, ф. P-470, оп. 1, спр. 43, 379 арк.

22. КУІА, ф. P-470, оп. 1, спр. 44, 274 арк.

23. КУІА, ф. P-470, оп. 1, спр. 72, 358 арк.

24. КУІА, ф. P-470, оп. 1, спр. 75, 335 арк.

25. КУІА, ф. P-470, оп. 1, спр. 104, 338 арк.

26. КУІА, ф. P-470, оп. 1, спр. 148, 319 арк.

27. КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 163, 199 арк.

28. КУІА, ф. P-625, оп. 1, спр. 4, 259 арк.

29. КУІА, ф. P-625, оп. 1, спр. 157, 56 арк.

30. Котуков, О. (2015). Теоретичні засади формування публічного та публічно - політичного просторів. Ефективність державного управління. Вип. 43, с. 65-73.

31. Лебедева, Е. В. (2016). Трансформация публичного пространства постсоветских городов. Социология: научно-теоретический журнал. Вып. 4, с. 107-115.

32. Лінда, С. М. (2010). Пошук образу нового міста: історизм у містобудівній практиці України повоєнного часу. Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Вип. 23, с. 216-223.

33. Мезенцев, К. & Мезенцева, Н. (2017). Сучасні трансформації публічних просторів Києва: передумови, прояв та специфіка. Часопис соціально-економічної географії. Вип. 22, с. 39-46.

34. Мезенцева, Н. & Бура, Т. (2017). «Старі» та «нові» публічні простори Києва: конфлікт чи взаємодоповнення? Урбаністичні студії. Т. 1, Вип. 3, с. 168-177.

35. Михайлуца, М. (2010). Матеріальні втрати церковних святинь на Ізмаїльщині (1941 - 1945 рр.). Сумський історико-архівний журнал. Вип. X-XI, с. 14-18.

36. Міхно, Н. К. (2017). Семантика «радянського/пострадянського/українського» в просторі сучасного українського міста: досвід ментального картографування. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Т. 39, с. 188-193.

37. Середа, В. (2008). Місто як lieu de memoire: спільна чи поділена пам'ять? Приклад Львова. Вісник Львівського університету. Вип. 2, с. 73-99.

38. Стрепетова, С. (2002). Храмы разрушенные, но не забытые. Часовня святого Николая Чудотворца. Церковная история и культура в возрождении Придунавья: материалы краеведческой научно-практической конференции (октябрь 2002 г.). Ізмаїл.

39. Ткаченко, В. Г. (2006). «Міста-сади»: перспективи та реальність (будівництво та реконструкція промислових міст України в 1920-1930-і роки). Культура народов Причерноморья. Вип. 95, с. 36-40.

40. Тищенко, І. (2015). Міський публічний простір: підходи до визначення. Маґістеріум. Культорологія. Вип. 59, с. 26-33.

41. Цыганенко, Л., Дроздов, В., Дорошева, А. (2017). Улицы Измаила: история и современность: Научно-информационный справочник. Харьков : ООО «Диса плюс», с. 264.

42. Hansen, A. (2017). Public space in the Soviet city: A spatial perspective on mass protests in Minsk. Nordlit. 39, p. 33-57.

43. Kalyukin, А., Borйn, Т., Byerley, А. (2015). The second generation of post-socialist change: Gorky Park and public space in Moscow. Urban Geography. Vol. 36, is. 5, p. 674-695.

44. Neal, Z. (2010). Seeking common ground: three perspectives on public space. Urban Design and Planning. Vol. 163, is. 2, p. 59-66.

45. Zhelnina, A. (2013). Learning to Use «Public Space»: Urban Space in Post-Soviet St. Petersburg. The Open Urban Studies Journal. Vol. 6, p. 57-64.

References

1.Arkhivnyi viddil Izmailskoi miskoi rady (dali - AVIMR), f. 56, op. 2, spr. 6, 86 ark. [in Russian].

2.AVIMR, f. 56, op. 2, spr. 9, 184 ark. [in Russian].?

3.Bachinskiy, A. (1984). V sem'ye sovetskoy: Sotsialisticheskoye stroitel'stvo v Pridunayskikh zemlyakh USSR [In the Soviet Family : Socialist building in the Danube Region of the Ukrainian SSR]. Kiyev; Odessa : Vishcha shkola. 172 p. [in Russian].

4.Bachinskiy, A., red.,, KHlivnenko, I., ed. (1968). Sovetskiy Pridunayskiy kray (1940-1945 gg.) : dokumenty i materialy [The Soviet Danube Lands (1940-1945) : Documents and Materials]. Odessa : Mayak. 407 p. [in Russian].

5.Borysenko, M. (2009). Arkhitekturnyi landshaft mist radianskoi Ukrainy (1920-1939 rr.) [Architectural landscape of the city Soviet Ukraine (1920-1939 years)]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy [Ethnic history of European nations]. Vol. 30, p. 7-13 [in Ukrainian].

6.Derzhavnyi arkhiv odeskoi oblasti (dali - DAOO), f. P-4980, op. 1, spr. 38, 49 ark. [in Russian].

7.DAOO, f. P-4980, op. 1, spr. 104, 156 ark. [in Russian].

8.Diak, S. (2008). Tvorennia obrazu Lvova yak rehionalnoho tsentru Zakhidnoi Ukrainy : radianskyi proekt ta yoho urbanistychne vtilennia [The Creation of the Image of Lviv as a Regional Center of Western Ukraine : The Soviet Project and Its Urban Realization]. Skhid- Zakhid : Istoryko-kulturolohichnyi zbirnyk [East-West: Historical and Cultural Collection]. Vol. 9:10, p. 75-86 [in Ukrainian].

9.Hansen, A. (2017). Public space in the Soviet city : A spatial perspective on mass protests in Minsk. Nordlit. 39, p. 33-57.

10.Hladka, L. V., chief ed. (1969). Istoriia mist i sil Ukrainskoi RSR [The History of Cities and Villages of the Ukrainian SSR] : Vol. 26 : Odeska oblast [Odessa region], К. : Holov. red. URE AN URSR. 909 p. [in Ukrainian].

11.Kalyukin, А., Borйn, Т., Byerley, А. (2015). The second generation of post-socialist change : Gorky Park and public space in Moscow. Urban Geography. Vol. 36, is. 5, p. 674-695.

12.Komunalna ustanova «Izmailskyi arkhiv» (dali - KUIA), f. R-408, op. 1, spr. 219, 27 ark. spr. 4, 56 ark. [in Russian].

13.Kotukov, O. (2015). Teoretychni Zasady formuvannia publichnoho ta publichno- politychnoho prostoriv [Theoretical Foundations of Formation of Public and Public-Political Spaces]. Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia [Efficiency of Public Administration]. Vol. 43, p. 65-73 [in Ukrainian].

14.Kysla, Yu. O. (2008). Ukrainska istorychna pamiat : konstruiuvannia zahalnoradianskoi identychnosti v URSR u stalinskyi period [Ukrainian Historical Memory : Construction of Soviet Identity in the Ukrainian Republic in the Stalinist Period]. Naukovi zapysky NaUKMA [Scientific Papers NaUKMA]. Vol. 78, p. 34-39 [in Ukrainian].?

15.Lebedeva, E. V. (2016). Transformatsiya publichnogo prostranstva postsovetskikh gorodov [Transformation of Public Space in Post-Soviet Cities]. Sotsiologiya : nauchno-teoreticheskiy zhurnal [Sociology : Scientific-Theoretical Journal]. Vol. 4, p. 107-115 [in Russian].

16.Linda, S. M. (2010). Poshuk obrazu novoho mista : istoryzm u mistobudivnii praktytsi Ukrainy povoiennoho chasu [Searching for the New Image of the City : Historicism in the Urban Development of Ukraine in the Postwar Period]. Suchasni problemy arkhitektury ta mistobuduvannia [Modern Problems of. Architecture and Urban Development]. Vol. 23, p, с. 216-223 [in Ukrainian].

17.Mezentsev, K. & Mezentseva, N. (2017). Suchasni transformatsii publichnykh prostoriv Kyieva : peredumovy proiav ta spetsyfika [Modern transformations of Kyiv's public spaces : Preconditions, Manifestation and Specifics]. Chasopys Sotsialno-Ekonomichnoi Heohrafii [Journal of Human Geography]. Vol. 22, p. 39-46 [in Ukrainian].

18.Mezentseva, N. & Bura, T. (2017). «Stari» ta «novi» publichni prostory Kyieva: konflikt chy vzaiemodopovnennia? [«Old» and «New» Kyiv Public Spaces : Conflict or Cooperation?] Urbanistychni studii [Urban Studies]. Vol. 3, p. 168-177 [in Ukrainian].

19.Mikhno, N. K. (2017). Semantyka «radianskoho/postradianskoho/ukrainskoho» v prostori suchasnoho ukrainskoho mista : dosvid mentalnoho kartohrafuvannia [Semantics of

20.«Soviet/Post-Soviet/Ukrainian» in Space of Modern Ukrainian City : Experience of Mental Mapping]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu im. V. N. Karazina [Herald of Kharkiv National University. V. N. Karazin]. Vol. 39, p. 188-193 [in Ukrainian].

21.Mykhailutsa, M. (2010). Materialni vtraty tserkovnykh sviatyn na Izmailshchyni (1941¬1945 rr.) [Loss of Property of Church Treasure in Izmayil Region (1941-1945)]. Sumskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal [Sumy Historical and Archival Journal]. Vol. X-XI, p. 14-18 [in Ukrainian].

22.Neal, Z. (2010). Seeking common ground : three perspectives on public space. Urban Design and Planning. Vol. 163, is. 2, p. 59-66.

23.Sereda, V. (2008). Misto yak lieu de memoire : spilna chy podilena pamiat? Pryklad Lvova [City as Lieu de Mйmoire : Common or Segregated Memory?]. Visnyk Lvivskoho universytetu [Visnykof the Lviv University]. Vol. 2, p. 73-99 [in Ukrainian].

24.Strepetova, S. (2002). KHramy razrushennyye, no ne zabytyye. CHasovnya svyatogo Nikolaya CHudotvortsa [The Temple are Destroyed, but not Forgotten. Chapel of St. Nicholas the Wonderworker]. TSerkovnaya istoriya i kul'tura v vozrozhdenii Pridunav'ya : materialy krayevedcheskoy nauchno-prakticheskoy konferentsii (oktyabr' 2002 g.) [Church History and Culture in the Rebirth of the Danube Region : Materials of the Local History Scientific-Practical Conference (October, 2002)]. Izmail [in Russian].

Размещено на Allbest.ru