Проблеми періодизації історичного процесу в історичному пізнанні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми періодизації історичного процесу в історичному пізнанні

Геннадій Бондаренко

У публікації розкрито проблеми періодизації в історичній науці, які постійно викликають увагу дослідників і займають важливе місце в теорії та методології. Окремі поняття ери, періоду, етапу, абсолютного, історичного та сакрального часу мають означення відповідно до історичної хронології. Розглянуто питання періодизації української, європейської й усесвітньої історії. Представлено періодизацію історичного часу І. Лисяка-Рудницького, А. Тойнбі, К. Ясперса, Ю. Павленка. Історичний час подано разом із поняттям історичного простору, що вказує на можливість складати синхроністичні таблиці. У них можуть поєднуватись у часі події українські, європейські, усесвітні.

Ключові слова: історичний час, періодизація, ера, період, етап, історичний простір, синхроністична таблиця.

Проблемы периодизации исторического процеса в историческом познании

В публикации исследуются проблемы периодизации в исторической науке, которые постоянно вызывают внимание исследователей и занимают важное место в теории и методологии. Отдельные понятия эры, периода, этапа, абсолютного, исторического и сакрального времени имеют определения в соответствии с исторической хронологией. Рассматриваются вопросы периодизации украинской, европейской и всемирной истории. Представлен ряд периодизаций исторического времени И. Лысяка-Рудницкого, А. Тойнби, К. Ясперса, Ю. Павленко. Историческое время подается вместе с понятием исторического пространства, что указывает на возможность составлять синхронистические таблицы. В них могут сочетаться во времени события украинские, европейские, всемирные.

Ключевые слова: историческое время, периодизация, эра, период, этап, историческое пространство, синхронистичнеская таблица.

Problems of Periodization of Historical Process in Historical Knowledg

Постановка наукової проблеми та її значення

Історія суспільства, яка багата подіями, свідчить про те, що всі вони відбуваються в часі й просторі, розміщуються в певній послідовності та досліджуються хронологічно. Історичний час - важлива категорія історичного пізнання. У ньому слід розглядати та розрізняти історичний час людства, окремих цивілізацій, історичних осіб тощо за різними проміжками часу. І тому дослідники постійно розробляють питання періодизації історичного процесу.

Проблемами хронології з метою наукового дослідження цікавились історики, географи, філологи та інші вчені, діяльність яких стосувалася датування подій і наукових джерел, зокрема В. Татищев, Н. Карамзін, О. Соловйов, М. Костомаров, А. Шахматов, І. Срезневський, М. Грушевський та ін. Інтерес до історичної хронології пов'язаний із недостатністю вивчення систем літочислення й відсутністю спеціальної довідкової літератури, що потрібно для правильного датування. Практичний інтерес до хронології України пов'язаний із тим, що в різні часи різні українські землі входили до складу держав, які користувалися різними календарями. Тому історичні джерела історії України можуть бути правильно датовані лише за всебічного вивчення регіональної історії та системи літочислення, якою користувались у державі, до якої входили українські землі.

Мета й завдання дослідження

періодизація історичний пізнання

Викладачам, учителям, студентам, краєзнавцям потрібно не лише знати хронологію, але й уміти практично користуватися таблицями, формулами, довідниками для переведення та уточнення дат історичних джерел і подій [2]. Глибоке вивчення історичного процесу дає можливість створювати класифікаційні системи поблемно-хронологічного й хронологічно-поблемного характеру, синхроністичні таблиці.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Історична хронологія разом із математичною хронологією сприяє встановленню точного часу історичної події. Математична хронологія, або астрономічна, обчислює й досліджує точний астрономічний час за рухом небесних тіл, створює еталони його виміру. Астрономічна хронологія визначає опорні точки відліку, за якими виникнення Всесвіту датується приблизно 14 млрд років тому (хоча існує й інше датування), Сонця - 6 млрд, Землі - 4,5 млрд, життя на Землі - 3,5 млрд років.

Варто зауважити, що загальноприйнятою періодизацією, якої дотримуються історики, є така: ера, період, етап. Ера - великий проміжок часу, який має точку відліку. Існують такі види ер: християнська (нова ера) - «від народження Ісуса Христа», «Візантійська» - від створення світу, що відбулося за 5508 р., до нової ери; мусульманська - «Хіджра» - від часу переселення в 662 р. пророка Мохамеда з Мекки до Медіни та ін.

Період - відтинок історичного часу, частина епохи або ери, що поділяється на етапи. Етап - частина історичного періоду. Загальноприйнято в історичній науці поділяти еру, або епоху, як великий проміжок часу на періоди й етапи, де етап умовно є меншим за інші відтинки історичного часу. Потрібно підкреслити, що існує поняття й визначення абсолютного часу, які дав І. Ньютон [11]. Це тривалість, плинність без початку та кінця (безмірна), без точки відліку. Абсолютний час спрямований у майбутнє. У нього входить історичний, соціальний, біологічний, сакральний види часу.

Зокрема, час історичний - це частина абсолютного часу, тривалості, яка має точку відліку (фіксується ерою та календарем). Він визначає логічну послідовність і тривалість фактів, подій та явищ історичного процесу в історичному пізнанні, а також тривалість існування людини в історичному часі залежно від історичної пам'яті.

Частина абсолютного часу, котра служить лінією, на якій розміщено факти історичного процесу, є лінійним часом. Лінійність часу ввели в історичну науку стародавні греки.

В історичному часі дослідники виділяють час паралельний (альтернативний, або синхронний). Зокрема, час паралельного розвитку цивілізацій використовується для порівняння розвитку держав, націй, цивілізацій тощо в одному історичному часі. Прикладом використання паралельного часу є складання синхроністичних таблиць, зокрема, хронології всесвітньої, європейської, української.

Час, який визначає синхронність життя, часто поєднаний із простором синхроністичними таблицями.

Особливе місце в процесі навчання й пізнання історії займає уявний (міфічний), або мистецький, час - частина тривалості в уяві людини, яка виникає за допомогою історичного та уявного, або мистецького, мислення із можливостями спрямування в минуле й майбутнє (картини, література, кіно, віртуальна реальність). Уявний час представляють художники, письменники, кіномитці й ін.

Поняття, яке визначає в багатьох вимірах об'ємність і просторовість розвитку суспільства, на відміну від лінійного часу, - це циклічний час, котрий використовується для розуміння повторюваності етапів розвитку людства на кожному майбутньому витку, на іншому рівні спіралі часу.

Інколи використовують поняття «часоворот» у руслі часу, подібне до водовороту в руслі ріки. Часоворот означає гальмування руху історичного процесу в майбутнє відповідно до гальмівних процесів розвитку суспільства.

У потоці часу утворюються часовороти, які помітні при порівняльних характеристиках розвитку націй, держав, формацій, цивілізацій. Окремі народи, етноси можуть на тривалий час потрапити в часоворот, загальмувавши прогресивний рух суспільства в майбутнє.

Існує таке поняття, як сакральний час. Це частина божественної вічності, доступна для спостереження смертних, віруючих і використовується в теології.

Варто звернути увагу на використання таких понять, як час доісторичний, час післяісторичний, час позаісторичний.

Доісторичний час - це частина абсолютного часу або тривалості, яка передувала появі людини, людства. Тому хибно використовуються поняття «доісторична людина», «людина в доісторичний час», «доісторична цивілізація», оскільки поняття «доісторичність» полягає у відсутності історичності - людини й людства. Існування людини, людства означає історичність.

Післяісторичний час - той, який триватиме після припинення існування людства.

Позаісторичний час - це час, котрий плине поза існуванням людства й в інших світах може мати інші параметри виміру.

Наукових хронологій, які враховують реальні події, існує достатньо. Серед них - «нова хронологія», що активно розвивається на межі природничих і гуманітарних наук та метою якої є відновлення реального ланцюга історичних подій і їх тривалості. Вона спирається на математичні й природничо-наукові методи датування та сама є основою для наукового аналізу історичних подій. Основи «нової хронології» закладено Миколою Морозовим й Анатолієм Фоменком Результатом досліджень Анатолія Фоменка та Гліба Носовського стала поява іншої версії хронології світової історії, яка суттєво відрізняється від «традиційної хронології» [7-10].

Нова концепція хронології заснована, передусім, на аналізі історичних джерел методами сучасної математичної статистики й значних комп'ютерних розрахунків. Завдання хронології - правильно впорядкувати відомі події на вісі часу. Це природно вписується в галузь сучасної математичної статистики та теорії інформації. Оскільки методів суто гуманітарних наук, якою є історія, для розв'язання хронологічних завдань недостатньо, то нова хронологія диктує іншу психологічну картину сприйняття давнини. Тепер поняття «давнина» повинно відповідати ХУ-ХУІП ст. н. е., тобто подіям, які відбувалися 300-400 років тому. Поняття «глибока давнина», таким чином, належить до ХШ-ХІУ ст. н. е. А «найглибша давнина» - ХІ-ХІІ ст. Раніше від цих століть - період, у якому фактично відсутні писемні джерела. Аналіз історії, за новою хронологією, указує на основи математичних методів і те, що скалігеровська хронологія, а отже й історія «давнини» та середньовіччя, по суті, неправильні. Автори нової хронології доводять, що історія до ХУІ ст. фальсифікована в часи ХУІ-ХУП ст.

Уперше російською мовою у 2007 р. опубліковано книгу «Виправлена хронологія давніх царств» Ісака Ньютона [11], видатного англійського вченого ХУШ ст., який представив на основі природничо- наукових ідей хронологію Скалігера-Петавіуса як помилкову. Однак ідея Ньютона довго замовчувалася до появи нової хронології.

Але й у новітній час традиційна хронологія не втратила свого ідеологічного характеру, про що свідчать публікації О. Каменцевої [5] та інших учених.

Хронологічні методи датування підтверджують, що їхній діапазон суттєво розширився за остатнні два століття й поруч із традиційними з'явилися нові. Серед цих методів - математичні (статистичний аналіз джерел), метод статистичних паралелізмів; незалежне астрономічне датування (пошук авторських інваріантів); фізичні (радіовуглецевий аналіз, термолюмінісцентний і калієаргоновий методи); хімічні (метод гідратації обсидана); геологічні (стратиграфія); біологічні (дендрохронологія); лінгвістичні (глоттохронологія як метод порівняльно-історичного мовознавства для попереднього визначення часу поділу споріднених мов).

Комплексне застосування хронологічних методів дає можливість використати переваги кожного з них.

На землях України в різні часи застосовували переважно дві ери: «від створення світу» (СС) і «від народження Ісуса Христа» (РХ). Серед світових ер найбільш поширені Александрійська, яка відносила створення світу до 5501 р. до н. е., Антіохійська - до 5969 р. до н. е. і Візантійська, що витіснила обидві попередні, - до 5508 р. до н. е. та використовувалася на Русі. Їй на зміну прийшла ера «від Різдва Христового», зокрема на землях, які належали Росії, у 1700 р. за указом Петра І. У Західній Європі цю еру застосовують із ХУ ст.

Ера «від Різдва Христового» вирахувана монахом Діонісієм Худим (Малим) у VI ст., коли виникла потреба складати нові пасхальні таблиці. Діонісій уважав, що Христоса розіп'ято у віці 30 років і він воскрес у день Благовіщеня, яке відзначається 25 березня (сталося це в неділю). День воскресіння Христа й став днем першої християнської Пасхи. Свято Пасхи християни відзначають у першу неділю після повного місяця, яка настає після весняного рівнодення. Великодні дні припадають на одні й ті самі числа та дні тижня через кожні 532 роки, які є періодом, що вміщує в собі певну кількість повних обертів Місяця навколо Землі. Така великодня неділя 25 березня мала настати в 563 р. Діонісій від числа 563 відрахував число 532 - і перша великодня неділя випала на 31 рік. Потім він відняв ще 30 років віку Христа й отримав рік його народження, який став першим роком нової ери та був на той час 763 роком від заснування Риму.

Нині більшість народів світу користуються цією ерою та григоріанським календарем, якими перекладаються всі події минулого з інших систем літочислення. Невелика кількість пам'яток писемності, що дійшли до нашого часу із сивої давнини, не дають можливості скласти повне уявлення про лічбу часу в східних слов'ян. Деякі відомості розкривають хронологію й назви місяців з «Остромирового Євангелія» (1057), «Ізборника Святослава» (1076), «Хронологічних статей» Кирика Новгородця (1110 - рік нар. невід.), «Повісті минулих літ» (1113) Нестора та інших історичних джерел.

Для того щоб визначити дати, потрібно знати, яким календарем, на яких українських землях, коли користувались, тобто в складі яких держав вони були (табл. 1).

Стосовно українських земель у часи УНР, то новий стиль запроваджено 1 березня 1918 р.

Отже, різні дати історичних подій, фактів із різних джерел, які стосуються українських земель, потрібно звіряти з тим літочисленням, яким користувалася держава, і переводити на сучасні еру й календар. Особливо це стосується часів із кінця ХУІ - до початку ХХ ст., коли змінювалися кордони між державами. Існує таблиця поправок між юліанським і григоріанським календарями (табл. 2).

Таблиця 1