Науково-дослідні сільськогосподарські установи України в період окупації під час Другої Світової Війни: загальний огляд проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідні сільськогосподарські установи України в період окупації під час Другої Світової Війни: загальний огляд проблеми

О.В. Корзун

В роботі окреслюється коло наукових проблем, пов'язаних з дослідженням діяльності сільськогосподарських науково-дослідних установ в роки окупації 1941-1944рр., більшість з яких через об'єктивні та суб'єктивні причини не були евакуйовані, однак продовжили свою діяльність за нової влади, яка планувала використати науковий потенціал цих установ для кращого освоєння захоплених територій. Проаналізовано систему організаційної підпорядкованості, економічну, наукову та ідеологічну вигоду окупаційної влади щодо досліджуваних інституцій, кадрову політику щодо науковців-аграрії причини та проблеми їх співпраці з окупаційною владою.

Ключові слова: наука, окупація, Друга світова війна, науково-дослідні установи, сільськогосподарська дослідна справа, науковці-аграрії.

 Научно-исследовательские сельскохозяйственные учреждения Украины в период окупации в годы Второй Мировой Войны: обзор проблемы

О. Korzun

Key words: science, occupation, World War II, research agricultural institutions, agricultural research work.

Однією з гострих дослідницьких тем вітчизняної історичної науки до сьогодні лишається питання пов'язане з Другою світовою війною. Незважаючи на те, що фахівцями досить багато зроблено для відтворення та аналізу відносин між державою, суспільством та людиною цього періоду, можливості для пошуків та переосмислень залишається багато. Донині все ще не вивченими є проблеми стосовно соціокультурних тематичних ніш, аполітичних форм й засобів суспільної самодіяльності цивільного населення в екстремальну добу нацистської окупації. Особливо трагічним для українських території став час так званого «нового порядку», запровадженого гітлерівською окупаційною владою на теренах Європи та СРСР. Адже, опинившись у центрі світового глобального конфлікту українське суспільство впродовж більш ніж двох років залишалось об'єктом нещадної колоніальної експлуатації Третього Райху.

Окремим аспектом досліджуваної тематики лишається вивчення діяльності тих вітчизняних науковців-аграріїв, які з різних причин не були евакуйовані, однак продовжили свою професійну діяльність, але вже на потребу окупаційної влади. Тривалий час архівні матеріали, які розкривали діяльність науково-дослідних установ 1941-1944 рр., лишались засекреченими, а тому в офіційній історіографії утвердилась думка про відсутність сільськогосподарських науково-дослідних установ, а отже й припинення розвитку вітчизняної аграрної науки в неевакуйованому науковому середовищі. Сьогодні є можливість, використовуючи невідомі раніше документи, переглянути ці «кліше», повернути вітчизняній науці імена тих, кого радянська влада викреслених за «співробітництво з ворогом», незважаючи на наукові досягнення світового рівня.

У роки незалежності України вітчизняні науковці І. Спудка та Л. Турчина [1], І. Верба [2], В. Шайкан [3], Т. Заболотна [4] підійшли до розгляду питань, пов'язаних з діяльністю наукових установ, становищем інтелігенції, питанням колабораціонізму. Вперш е загальну характеристику сільськогосподарської дослідної справи в роки Другої світової війни в Україні дав В. Вергунов [5]. Окремі праці присвячені регіональним особливостям діяльності науково-дослідних установ аграрного спрямування, зокрема Г. Калмикова [6] досліджувала Сумський регіон, Л. Борисенко [7] вивчала діяльність Уладово-Люлінецької селекційної дослідної станції, що на Вінниччині, в роботах С. Могилюк [8] розглянуто наукові установи Дніпропетровщин. Окремі вчені [9] зупинились на відтворенні біографічних даних відомих постатей науки під час окупації, що дає можливість через долі людей простежити становище вітчизняної науки досліджуваного періоду. Однак повної історичної реконструкції аграрної науки, як у структурно-організаційному вимірі, так і щодо розвитку наукової думки під окупацією 1941-1944 рр. не зроблено.

Метою даної статті є окреслення кола наукових проблем, пов'язаних з дослідженням діяльності сільськогосподарських науково-дослідних установ в роки окупації 1941 -1944 рр.: організаційної підпорядкованості, наукової тематики, кадрової складової, причини та проблеми співпраці науковців-аграріїв з окупаційною владою.

Контроль за сільським господарства українських земель було найголовнішим аспектом у геостратегічних та воєнних планах Німеччини. За його рахунок планувалось розв'язати продовольчу та сировинну проблеми, які гостро стояли особливо під час воєнних дій. З іншого боку крім продовольчого потенціалу українські аграрії могли пишатися функціонально розгалуженою мережею сільськогосподарських науково-дослідних установ, яка становила 15 інститутів, 34 науково-дослідні станції, 16 дослідних полів та 62 опорних пункти, які мали різне підпорядкування [10, с. 34-36]. Науковцями-аграріями було досягнуто чимало здобутків світового значення, зокрема у питаннях селекції сільськогосподарських культур, наукового обґрунтування застосування бактеріальних видів добрив, питання меліорації, агротехніки зернових культур, системи боротьби з шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин тощо.

З приходом німецьких військ на українські землі вони зіткнулись із невтішною картиною. Більшість стратегічно важливих об'єктів народного господарства було евакуйовано. Зокрема, було повністю вивезено 6 сільськогосподарських науково -дослідних інститутів та 8 дослідних станцій, але в основному з території Лівобережжя. Ті, які не встигали евакуювати, намагались руйнувати, аби вони не достались ворогові.

Згідно нещодавно оприлюднених документів з'ясовано, що більшість науково - дослідних установ, що опинились в окупаційній зоні продовжили свою діяльність. Вже на початок 1942 р. відновили свою діяльність 11 науково-дослідних інститутів галузі [10, с. 7778.]. При кожній інституції на громадських засадах були призначені куратори з німецької сторони. Загальним науковим керуванням цих установ згідно донесення співробітника зондерштабу «Наука» при Оперативному штабі райхсляйтера А.Розенберга доктора фон Франке опікувався ректор Університету з Геттінгену, професор, доктор Зоммер ( Sommer), який в адміністративному відношенні представляв Господарське управління «Південь» Головної групи «Сільське господарство» [11 с. 436].

Окупаційна влада була зацікавлена у діяльності наукових установ, розробки яких активно використовувались нацистами для експлуатації природних багатств, налагодженн і ефективної роботи промисловості та сільського господарства. У грудні 1942 р. райхкомісар України Е. Кох, звертаючись до чиновників апарату управління ввіреної йому території, наголошував: «Запроваджена фюрером у цій країні цивільна влада має тільки одну велику мету ... передати в розпорядження батьківщини додаткову кількість продовольчих продуктів, сировини і робочої сили» [12, с. 341].

Усвідомлення обмеженості використання своїх наукових кадрів теж стимулювала до збереження та використання радянських фахівців у цій сфері. Тому не випадково було інституційно оформлено контроль за науковою сферою у вигляді спочатку Крайового відомства з питань сільськогосподарських досліджень на навчання, а у 1943 р. у Крайовий дослідний центр з виділенням у ньому окремої групи сільськогосподарських досліджень (Landwirtscaftliche Forschungszentrale) у Києві та з філіалом у Херсоні [13, с. 573-577]. Як зазначав у доповідній записці відповідальний за організаційну складову сільськогосподарських досліджень в Рейхскомісаріаті України Кьонер «природні та економічні передумови сільськогосподарського виробництва в Україні значно відмінні від німецьких (імперських), тому для сільськогосподарського освоєння потенціалу цього краю існують, крім всього іншого, дві передумови особливого значення: а) проведення широкого дослідження всіх питань, пов'язаних з сільським господарством, їх оцінка і передача у практичне застосування; б) поточна підготовка добре кваліфікованих місцевих спеціалістів» [13 с. 550-551]. Крайові дослідницькі центри повинні були провести організаційне та адміністративне об'єднання всіх дослідницьких установ.

До cпеціальної групи науково-дослідних установ, що займались сільськогосподарськими дослідженнями входили: Крайовий інститут сільськогосподарського і виробничого господарства з дослідним центром для «Agrarordnung» у Києві; Крайовий інститут сільськогосподарської ботаніки у Києві; Крайовий інститут ґрунтознавства, живлення рослин та рільництва у Києві, станція в Умані; Крайовий інститут рослинництва у Києві на Батиєвій горі зі станціями: 1) в Умані, 2) у Полтаві (кормове рослинництво); Крайовий інститут вирощування та розведення фруктів та овочів у Києві (Китаєво) зі станцією в Умані; Крайовий інститут агрокультури та торф'яного господарства у Сарнах (Волинь); Крайовий інститут з питань захворювання рослин та тваринних шкідників у Києві зі станцією в Умані; Крайовий інститут тваринництва зі станціями: 1) у Боярці (Корсунський район, Генеральний округ Київ) - бджільництва та розведення гусениці тутового шовкопряда; 2) у Заворичах (Бориспільській район, Генеральний округ Київ) - хутрове тваринництво; Крайовий інститут рибоводства у Києві зі станціями: 1) у Гористому (Київський район, Генеральний округ Київ) - річкове рибоводство; 2) у Малій Салтановці (Васильківський район, Генеральний округ Київ) - розведення карпа; 3) у Пущі-Водиці (Київський район, Генеральний округ Київ) - розведення форелі; Крайовий інститут дослідження продуктів харчування у Києві (Солом'янка); Крайовий інститут сільськогосподарської техніки у Києві. Філія у Херсоні була представлена Крайовим інститутом рослинництва у Херсоні з відділом меліорації зі станціями: 1) у Розовці (район Полови, Генеральний округ Дніпропетровськ) - рослинництво на чорноземі; 2) у Ново-Олексіївці (Генічеський район, Генеральний округ Крим) - рослинництво на засоленому ґрунті; 3) в Асканія-Нова (Генічеський район, Генеральний округ Крим); Крайовий інститут плодівництва, овочівництва та виноградарства; Крайовий інститут сільськогосподарської техніки в Акимівці (Генеральний округ Крим); Крайовий інститут з питань захворювання рослин та шкідників тварин; Крайовий інститут досліджень з питань бавовництва; Станція з утримання та годування тварин у Херсоні з відділом тваринництва в Асканії-Новій (Генічеський район, Генеральний округ Крим); Станція з риборозведення у Дніпропетровську; Станція з дослідження продуктів харчування у Херсоні [13 с. 573-577]. Це об'єднання було необхідне, щоб уникнути роздробленості та стану вузької спеціалізації, які були характерні для радянської сільськогосподарської політики.

Згідно цих завдань було перепрофільовано частину науково-дослідних інститутів «Великої» Академії: Інститут зоології було реформовано в Інститут сільськогосподарської ентомології на чолі з професором М. Шарлеманем; Інститут ботаніки - в Інститут сільськогосподарської ботаніки, який очолив професор Ю. Клеопов. Частина установ, які за думкою фахівців мали виключно прикладне значення, не потрапила під керівництво Крайового дослідницького центру. Селекційні станції, що до війни знаходились у відомстві Цукротесту передавались у підпорядкування Головне управління цукрової промисловості, яке з 1943 р. називалось Цукорцентраль [14], а в майбутньому планувалось остаточно передати їх на правах оренди німецьким селекційно-насіннєвим фірмам.

Тому першочерговим завданням для німецької сторони було визначення кількості вцілілого майна, вивчення кадрового потенціалу галузі. З часом німецькі фахівці активізують свою участь у контролі за виконанням дослідної роботи, частіше запрошуються науковці з рейху для проведення своїх досліджень на базах українських наукових установ. З наближенням театру військових дій, саме на кураторів було покладено завдання організації вивезення звітної документації, елітного насіннєвого фонду та цінної літератури. Показовим є розпорядження доцента професора О. Зігеля (Siegel), який керував з німецької сторони Інститутом агротехніки, живлення рослин та ґрунтознавства, де зазначалось про заборону розголошувати інформацію про запаковані для відправлення матеріали та документацію, зокрема українському директору цього ж інституту професору Г. Махову [15].

Крім економічної та наукової вигоди, існування науково -дослідних установ надавало можливість ідеологічно впливати на населення. Адже, необхідно було довести, що німецька армія несе не тільки смерть і розруху, а й веде боротьбу не заради досягнення прагматичних інтересів, а, перш за все, проти більшовизму, його ідеології і несе народу України звільнення від гніту та високу європейську культуру. З іншого боку, якнайшвидше відновлення цивільного життя на окупованих територіях у всіх його проявах могло стати яскравим підтвердженням тези про слабкість більшовицького режиму, його нежиттєздатність і близький крах. Це мало неабияке значення для формування громадської думки у світі і впливу на радянське суспільство, а відтак - і на досягнення кінцевої мети війни. Одним із найдієвіших пропагандистських кроків в цьому контексті стали повідомлення про відкриття наукових та освітніх закладів, огляди про роботу та досягнення цих інституцій. Беззаперечним є той факт, що німецькі ідеологи вважали шкідливим надання знань підкореним народам, розвивати їх науку, але військові реалії корегували дані постулати. Так, наприклад, освітні заклади використовували для контролю за освіченої молоддю. Крім того, такі заходи сприяли заспокоєнню місцевого населення, здобуттю довіри до німецької адміністрації. Адже кожне повідомлення у пресі про відновлення чи появу наукових, остатніх чи культурних установ супроводжувалось вихвалянням окупаційної адміністрації. Як зазначалось у газеті «Львівські вісті» за 1942 р.[16], яка давала замітку про діяльність науково-дослідних інститутів аграрного спрямування, де підкреслювалось, що вони мали завдання допомогти у вирішенні питань, пов'язаних з відбудовою і розвитком сільського господарства, яке допоможе успішно завершити війну.

Така ідеологічна політика впливала на інтелігенцію, яка активно долучалась до участі у діяльності відновлених за окупації установ. За даними Київської міської управи на кінець 1942 р. у місті було зареєстровано 3 академіки, 180 професорів, 253 доценти, 148 старших та 69 молодших наукових співробітників, 80 асистентів [17]. За нашими підрахунками лише професорський склад діючих за окупації сільськогосподарських установ становив 22 чол. Вражає й кількісні показники щодо кадрового забезпечення окремих інституцій. Зокрема Інститут агротехніки, живлення рослин та ґрунтознавства нараховував у своєму складі в різний час від 58 до 112 осіб [18], Інститут тваринництва - від 49 до 58 чол. [19], Гідробіологічний інститут - 65 чол. [20] За висновками Зондеркоманди «Наука» при Оперативному штабі райхсляйтера А. Розенберга «науковий ентузіазм неодмінно заслуговує на похвалу» [11]. Однак треба враховувати, що для науковця-аграрія і об'єкт, і результат дослідження практично не існує у відриві від землі, тому й евакуація наукового продукту в повному об'ємі була практично неможлива. Варто зазначити, що кадрова політика окупаційної влади унеможливлювала існування альтернативи щодо трудового питання та у виборі роботи, адже практично з перших днів окупаційної влади запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Престижні за радянські часи професії втрачали свою актуальність, а сфера застосування праці інтелігенції звелась до мінімуму. У більш вигідних умовах залишалась природнича сфера, де було більше шансів залишитись на посадах та займатись науковою роботою ніж в гуманітарний, де суттєвим була політична благонадійність.

Аналізуючи гендерний склад працюючих у досліджуваних установах, простежується значне переважання (1:3) представниць жіночої статі, особливо на посадах нижчого наукового та обслуговуючого персоналу. Про це неодноразово зазначали й німецькі аналітики [11], в планах яких було зменшення загалом кількості науковців -жінок в згадуваних установах. Окрема увага приділялась науковцям-фольксдойче, які отримували надбавки до заробітної платні до 20 % [21], що в кінцевому рахунку прирівнювало їх, а інколи й перевищувало, за рівне заробітної платні до керівництва цих інститутів.

Причини, що спонукали науковців до співпраці з німцями, були різними. Крім пристосуванства, коли зневірившись у радянську владу, люди будували своє життя з певними перспективами. Роль додаткового фактора, що налаштовував на такі дії, було почуття кривди від радянської влади за заподіяні нею злодіяння. Однак, за висновками І. Верби, значна частина когорти інтелігенції була аполітичною [2]. Вони, як і в радянські часи, намагались побудувати своє життя таким чином, аби зайвий раз не потрапити в поле зору відповідних режимних структур. Найважливішою, на нашу думку, причиною була соціально -економічна - постійна потреба у фінансових ресурсах, видача за місцем роботи продуктових пайків, можливість харчування у виробничій їдальні, отримання трудових карток (арбайтскарток) з відміткою про роботу, що давало шанс уникнути відправки до Німеччини, навіть в деяких установах медичне обслуговування та безкоштовний транспорт - все це змушувало людей триматися роботи, аби якось вижити в умовах окупації. Заробітна платня в порівнянні з середньою по Києву, яка становила 477 крб. [4], у сільськогосподарських науково-дослідних установах становила від 750 крб. рядовому спеціалісту до 120 крб. директора [22]. Однак, це все одно було мізерним у порівнянні з тогочасними цінами на «чорному» ринку, де сало чи масло сягало 450-1000 крб. за кг [23].

Крім того, не слід відкидати й ідеалістичне прагнення з альтруїстичних мотивів прислужитися своїм співгромадянам у важкий для них час. Психологічні чинники виявились у тому, що під тиском невизначеності в завтрашньому дні окремі люди, займаючись улюбленою справою, намагалися отримати певну психологічну розрядку, розвиваючи науку.

З іншого боку, спілкування з німецькими колегами при виконання спільних дослідних завдань інтегрувало вітчизняних науковців до європейської наукової думки, чого вони були позбавлені в більшості у попередні роки. Найвдалішим спільним проектом стало проведення ґрунтознавчої експедиції, яку очолив професор-грунтознавець Г. Махов (українська сторона), хімік доктор О. Зігель та ботанік професор Генріх Вальтер (німецька сторона) на замовлення наукової групи з картографування доктора Шульца-Кампфхенкеля [9, с. 5]. Підсумком цього проекту стало створення карти ерозійності ґрунтів України, яка отримала вищу нагороду на міжнародній спеціалізованій виставці у Чехії у 1944 р. Для Г. Махова це стало приводом для визнанням світовою фаховою спільнотою під час його подальшої еміграції до Німеччині та США.

Отже, незважаючи на складну ситуацію, в якій опинились мешканці українських земель в ході глобального конфлікту в роки Другої світової війни, без права на творення власних державних структур, з прагматичними планами щодо людських та природних багатств України з боку Третього Райху, в умовах окупації вітчизняна наука продовжувала розвиватись. Сільськогосподарська дослідна справа, як складова природничої науки була представлена науково-дослідними інституціями аграрного спрямування, більшість з яких через об'єктивні та суб'єктивні причини не були евакуйовані. Окупаційна влада планувала використати науковий потенціал цих установ з метою кращого освоєння захоплених територій. Цьому питанню було приділено значну увагу, як з боку економічної, наукової так й ідеологічної вигоди для н ової влади. Для науковців-аграріїв прихід нових господарів не означав припинення діяльності, спустошення матеріальної бази та руйнування закладених дослідів. В реальності це був шанс вижити, пристосуватись до інших умов життя, не припиняючи досліджень, хоча для потреб вже іншої держави.

науковий окупація співпраця аграрій

1. Спудка І.М. Діяльність наукових установ часів окупації на території Рейскомісаріату «Україна» / І.М. Спудка, Л.В. Турчина // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. ХХХІІІ. - Запоріжжя, 2012. - С. 130-135.

2. Верба І. Сторінки історії Української академії наук в німецькій окупації (кінець 1941 - початок 1942 рр.) / І. Верба // Розбудова держави. -1995. - № 3. - С. 45-50.

3. Шайкан В.О. Колабораціонізм на території рейс комісаріату «Україна» і військової зони в роки Другої світової війни / В. О. Шайкан, О. Є. Лисенко (відп. ред.); НАН України, Ін-т історії України. - Кривий Ріг: «Мінерал», 2005. - 466 с.

4. Заболотна Т. Умови праці міської інтелігенції України в роки нацистської окупації (1941 -1944 рр.) / Тетяна Заболотна // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / Відп. ред. О.Є. Лисенко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2012. - Вип. 15. - С. 135-152.

5. Вергунов В.А. Сільськогосподарська дослідна справа в Україні від зародження до академічного існування: організаційний аспект / В.А. Вергунов; ННСГБ НААН. - К.: Аграр. наука, 2012. - 416 с.

6. Комликова Г.І. Сільськогосподарські дослідні установи Сумщини в окупаційних період (1941-1943 рр.) / Г.І. Комликова // Сумський історико-архівний журнал. - 2012. - Вип. ХУІ/ХУІІ. - С. 217-222.

7. Борисенко Л.Б. Діяльність Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції під час німецько-фашистської окупації (1941-1944 рр.) / Л.Б. Борисенко // Роки випробувань і звершень (до 125 - річчя Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції). - Вінниця: ТОВ «Нілан», 2013. - С. 76-85.

8. Могилюк С.В. Наука в генеральному окрузі «Дніпропетровськ» в період німецької окупації (1941 - 1943 рр.): вищі навчальні заклади на службі окупантів (на прикладі Дніпропетровського українського державного університету та Дніпропетровського інституту інженерів транспорту) / С.В. Могилюк // Вісник Дніпропетровського національного університету: Історія та археологія. - Дніпропетровськ, 2012. - С. 135-147.

9. Вальтер Ю. Клеопов і Г. Махов - забуті сторінки вітчизняної науки / УААН, ДНСГБ; уклад.: В.А. Вергунов, В.І. Мельник, за заг. ред. В.М. Єжова; наук.ред. В.А. Вергунов. - Сімферополь: Таврида, 2006. - 160 с.

10. Сільське господарство УРСР та його наукове забезпечення у 1940 -1946 роках: зб. док. і матеріалів / НААН, ДНСГБ, ЦДАВО України; Укл.: М.В. Присяжнюк, В.А. Вергунов, О.О. Черниш, В.І. Кучер, А.С. Білоцерківська, Н.П. Коваленко, Н.В.Маковська, О.В. Корзун; Під заг. ред. М.П. Присяжнюка ; Наук. ред В.А. Вергунов. - К. : ФОП Корзун Д.Ю., 2012. - 756 с.

11. Київ: війна, влада, суспільство. 1939-1945 рр.: За документами радянських спецслужб та нацистської окупаційної адміністрації / Ред.кол.: В.А. Смолій (голова), О.В. Бажан, Г. В. Боряк, Т.В. Вронська, О.Є. Лисенко (відп.ред.), В.М. Литвин, С.П. Лясковська, О.П. Реєнт, Н.І. Татусь; Авт. та упоряди.: Т.В. Вронська, Т.В. Заболотна, А.В. Кентій, С.А. Кокін, О.Є. Лисенко, Т.В. Пастушенко; НАН України, Ін-т історії України; Центральний державний архів громадських об'єднань України; Галузевий державний архів Служби безпеки України; Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України. - К.: Темпора, 2014. - 834 с.

12. Гончаренко О. Система управлення окупованими територіями України / О. Гончаренко, О. Лисенко, Т. Першина // Україна в Другій світовій війні : погляд з ХХІ століття. Історичні нариси. У 2 -х книгах. Кн. перша. / НАН України, Ін-т історії України - К. : Наукова думка, 2010. - С. 321-367.

13. Історія Національної академії наук України (1941-1945) : Частина 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. Ін-т архівознавства. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського ; Редкол.: О.С. Онищенко (відп. ред.) та ін. - К., 2007. - 808 с.

14. Державний архів Київської області (далі ДАКО), ф. Р-2369, оп. 1, спр. 418.

15. ДАКО, ф. Р. 2387, оп. 1, спр. 25.

16. Львівські вісті. - 1942. - 18 вересня.

17. ДАКО, ф. Р. 2356, оп. 6, спр. 166.

18. ДАКО, ф. Р. 2387, оп. 1, спр. 26.

19. ДАКО, ф. Р. 2461, оп. 1, спр. 2.

20. ДАКО, ф.Р. 2463, оп. 1, спр. 2.

21. ДАКО, ф. Р. 2387, оп. 1, спр. 2.

22. ДАКО, ф.Р. 2387, оп. 1, спр. 26.

23. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф.3676, оп. 4, спр. 476.

Размещено на Allbest.ru