Гадяцький трактат 1658 р.: спроба українсько-польського міжконфесійного діалогу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гадяцький трактат 1658 р.: спроба українсько-польського міжконфесійного діалогу

Ольга Пришляк

У статті розглянуто спробу вирішення релігійного питання в ході підготовки, підписання та ратифікації Гадяцького трактату 1658 р. між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою. Показано складність процесу конфесійного порозуміння між представниками вищої політичної та релігійної еліти козацького Гетьманату й Речі Посполитої «трьох народів». На основі архівних публікацій та історичних досліджень доповнено відомості та підкреслено важливість конфесійних аспектів для здійснення Гадяцької угоди.

Ключові слова: релігія, конфесія, договір, міжнародні відносини, козацький Гетьманат, Військо Запорозьке, Річ Посполита, Велике князівство Руське, Гадяцький трактат.

Гадячский договор 1658 г.: попытка украинско-польского межконфессионного диалога.

Пришляк Ольга

В статье рассматривается попытка решения религиозного вопроса во время подготовки, подписания и ратификации Гадячского трактата 1658 г. между Войском Запорожским и Речью Посполитой. Показана сложность процесса достижения конфессионального согласия между представителями высшей политической и религиозной элиты казацкого Гетманата и Речи Посполитой. Определен компромиссный характер проекта перестройки Речи Посполитой на федерацию «трех народов»: польского, литовского и украинского - за счет уравнения прав и православной и римо-католической церквей и ликвидации греко-католической конфессии на территории планированного Великого княжества Руського. На основе архивных публикаций и исторических исследований дополнены сведения и подчеркнута важность конфессиональных аспектов для реализации Гадячского договора.

Ключевые слова: религия, конфессия, договор, международные отношения, казацкий Гетманат, Войско Запорожское, Речь Посполитая, Великое княжество Русское, Гадячский трактат.

Hadiach Agreement 1658: an Attempt of the Ukrainian-Polish Interfaith Dialogue

Pryshliak Olha

The article examines an attempt to resolve a religious issue during the preparation, signing and ratification of the Hadiach agreement in 1658 between the Zaporozhian Host and the Polish-Lithuanian Commonwealth (Rzeczpospolita). The complexity of the process of confessional consent between representatives of the highest political and religious elite of the Cossack Hetmanate and Polish-Lithuanian Commonwealth is shown. The compromise character of the project for the transformation of the Polish-Lithuanian Commonwealth into a federation of «three nations» was defined: Polish, Lithuanian and Ukrainian at the expense of the equation ву rights of the Orthodox and Roman Catholic churches and the liquidation of the Greek-Catholic confession on the territory of the planned Grand Duchy of Rus'. On the basis of archival publications and new historical research information was added and emphasized the importance of the confessional aspects for implementation of the Hadiach agreement.

Key words: religion, confession, treaty, international relations, Cossack Hetmanate, Zaporozhian Host, Polish- Lithuanian Commonwealth (Rzeczpospolita), Grand Duchy of Rus', Hadiach agreement.

Постановка наукової проблеми та її значення. Гадяцький трактат, укладений 6 (16) вересня 1658 р. між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою, став однією з ключових подій у спільній українсько-польській дипломатичній історії раннього нового часу. На подання гетьмана Івана Виговського Генеральна козацька рада з участю представників Речі Посполитої в Липовій Долині під Гадячем схвалила так звані Гадяцькі пункти - угоду, офіційно названу «Комісією», про повернення під юрисдикцію польського короля [24; 2, с. 112-119; 25, с. 48-63; 15, с. 33-39; 1, с. 10-30; 19, с. 428-438; 14]. Компромісний проект перебудови Речі Посполитої на спільну державу трьох народів - польського, литовського та українського - був певним виходом української й польської еліти з непростої ситуації після Хмельниччини, Потопу та постійної експансії сусідніх монархій. Триалістична концепція Гадяцького трактату, до створення якої з українського боку, окрім гетьмана Івана Виговського, суттєво долучився генеральний писар Юрій Немирич, спиралася на ідею перетворення Речі Посполитої в триєдину федерацію рівноправних держав: Корони Польської, Великого князівства Литовського й Великого князівства Руського. Останнє визначалося в межах ядра козацької держави за Зборівським договором 1649 р. - тодішніх Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств [10, с. 133; 21, с. 130]. Договір за умови його дотримання й успішної реалізації міг відкрити для Війська Запорозького - Української козацької держави - доволі багато як короткострокових, так і довготермінових перспектив, зокрема щодо пунктів, які стосувалися дражливих питань релігії.

Аналіз досліджень цієї проблеми свідчить, що релігійна проблема Гадяцької угоди 1658 р. побіжно завжди була в полі зору більшості українських істориків, які розв'язали її в контексті пошуку політичного компромісу верхівки козацького Гетьманату та Речі Посполитої [3, с. 178] й спроби повернутись у звичний для козацької України до 1654 р. річпосполитський світ [17, с. 373-374]. У загальному масиві польської історіографії варто виокремити роботи торунського дослідника Томаша Кемпи [7], люблінського професора Яцека -Вітольда Волошина [26] та краківських істориків Януша Качмарчика [21] і Марека Мельника [22], які спеціально розглядали конфесійну проблему в Гадяцькій угоді козацької України з Польщею.

Мета й завдання статті - з'ясування ролі релігійного фактора як одного з визначальних у складному процесі трансформації затяжного українсько-польського збройного конфлікту та протистояння в мирний діалог і порозуміння на шляху перебудови Речі Посполитої у федеративну державу «трьох народів».

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Смерть київського митрополита та однодумця гетьмана Богдана Хмельницького - Сильвестра Косова - у квітні 1657 р. ще більше загострила релігійне питання у Війську Запорозькому [23, с. 112]. Гетьман Іван Виговський прагнув лобіювати свою кандидатуру - луцького владику Діонісія Балабана. Духівник був прибічником незалежності Київської митрополії від Московії й лояльним до Польщі, на противагу чернігівському владиці Лазарю Барановичу, котрий уже тоді недвозначно та не - безпечно загравав із Московським патріархатом [6, с. 135-136]. Обрання митрополитом Діонісія Балабана й отримання ним офіційного благословення від константинопольського патріарха допомагало утвердити незалежність Київської митрополії від Москви.

На переговорах, які 25 червня (5 липня) 1658 р. у містечку Гощі Волинського воєводства передували укладенню Гадяцького договору, козацькі посли на чолі з гетьманським уповноваженим переяславським полковником Павлом Тетерею в перемовинах із королівським секретарем - волинським каштеляном Станіславом-Казимиром Беневським та його секретарем Криштофом Перетятковичем із Луцька висунули низку релігійних вимог. Щоденник, у якому регент Луцької гродської канцелярії, замковий намісник і збирач податків Луцького повіту Волинського воєводства К. Перетяткович занотував (а заодно вніс запис до книг Луцького гродського суду) відомості про свої послуги в дипломатичних стосунках Польщі з козаками в 1657-1659 рр., проливає ще більше світла на загальну обстановку та зміст українсько-польських перемовин, які передували Гадяцькій унії [11, с. 341-355]. До речі, у Гощі до пожежі 1672 р. як філія Могилянки діяла колегія, заснована в 1632-1633 рр. у Вінниці - повітовому місті Брацлавського воєводства - і переведена сюди, на Волинь [7, с. 307].

На переговорах у Гощі передусім ішлося про беззастережну ліквідацію унійної церкви та анулювання постанов Берестейського собору 1596 р. Згадувалося також про обов'язкове членство в сенаті київського православного митрополита, а також львівського й луцького владик, зрівняння в правах православних і католиків, зокрема в справах, що стосуються сенаторських функцій та вільного доступу до міського й земського врядування. В українських воєводствах земські уряди теж мали бути в межах компетенції православних вірян. Козацькі посли вимагали також повернення православним усіх церков і монастирів, що відійшли до представників унійної церкви. Представники трьох згаданих православних єпархій мали мати доступ до розгляду духовних справ у засіданнях Люблінського Коронного та Литовського трибуналів [2, с. 85-87; 12, с. 223-224; 20, с. 401].

Перед укладенням Гадяцького трактату Станіслав-Казимир Беневський, звертаючись із промовою (текст якої М. Грушевський, проте, вважав лише літературною версією придворного історика короля Яна ІІ Казимира Веспасіана Коховського [5, с. 352]) до козацької старшини, дав неоднозначну оцінку конфесійної проблеми у Війську Запорозькому після Переяслава-1654: «Завели вас попередники ваші в московську неволю, стверджуючи, що однієї віри з вами, й на тому помилилися, бо ви грецьку релігію тримаєте, а Москва - московську, а кажучи правду, як цар каже. Чотирьох патріархів отці святі затвердили, цар московський п'ятого зробив, а сам і над ним старший. Ви своїх духовних шануєте, а московит митрополитів деградує, інших ставить, як з Никоном недавно вчинив, владик та ченців ув'язнює, як ігумена київського Хіпача, недавно замкнув, а коли бачить скарби церковні, швидко на свій пожиток звертає» [6, с. 137].

У Гадяцькому трактаті зазначено про правову гарантію та рівність православної конфесії в оновленій Речі Посполитій «трьох народів». Перший пункт угоди декларував, що «релігія грецька старожитня, та і така, з якою стародавня Русь приєдналася до Корони Польської, аби залишилася при святих прерогативах і при вільнім відправленні набожества, аж куди мова руського народу сягає, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському; також на сеймах, у військах, трибуналах, не лише в церквах, але в публічних процесах, візитуванні хворих, на священних зібраннях, при похованні вмерлих і в усьому взагалі і то так, як набожества свого вільно та публічно заживає римська віра» [15, с. 40].

Гадяцька угода фактично ліквідовувала Берестейську церковну унію 1596 р. У документі недвозначно декларувалося: «А ту віру, що є супротивна вірі грецькій православній і яка множить незгоду між римським і старогрецьким народами, жоден із духовного та світського, сенатського та шляхетського станів церков, монастирів, фундушів засновувати й помножувати не може як у духовних добрах, так і в його королівській величності й у власних дідичних у будь-який спосіб, і силу цієї комісії не порушуватиме на вічні часи» [15, с. 40]. Стосовно римо-католицької конфесії в Гадяцькому трактаті зазначалося: «А римську віру у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім вільно сповідувати, але пани світські, так і дідичні, так само й урядники його королівської милості релігії римської жодної юрисдикції не матимуть над духовними, світськими і ченцями релігії грецької, окрім їм належного пастиря» [15, с. 40].

За Гадяцькою умовою, усі православні святині в Короні Польській та Великому князівстві Литовському, які перейшли до рук унійних священиків, мали бути повернені православним громадам. Єпископські кафедри, посади архімандритів й ігуменів повинні обіймати лише православні владики. П'ятеро православних ієрархів (луцький, львівський, перемишльський, холмський і мстиславський владики) на чолі з київським митрополитом набували право брати участь у засіданнях сенату. Це давало можливість значно утвердити позиції Української православної церкви. Місця в сенаті, однак, відводилися, відповідно, для київського митрополита - за львівським архібіскупом, а владикам - за римо-католицькими біскупами їхніх повітів [15, с. 40]. Православні міщани, передовсім у Львові, Перемишлі, Любліні та Вільно, зрівнювались у правах із тамтешніми міщанами римо -католицького віросповідання [2, с. 113, 121; 4, с. 56; 24, с. 35].

Релігійні аспекти, що безпосередньо торкались освітньої сфери, зумовили питання про статус Київської академії, якій надавалися права та вольності, подібні до тих, котрими віддавна володів Ягеллонський університет у Кракові. До того ж ішлося про заснування у Великому князівстві Литовському подібної до Києво-Могилянської академії православної освітньої інституції. Однак у категоричній формі висловлювалася заборона навчання й викладання в цих освітніх закладах представникам протестантських течій - «сект»: аріянських, кальвіністських і лютеранських «професорів, маґістрів, студентів» [15, с. 41]. Прикметно, що пізніше в донесенні козацьких послів гетьмана Петра Дорошенка, адресованій у червні 1669 р. Варшавському елекційному сейму, ішлося про те, «aby z pact hadziackich wymazany by! punkt ten, аby lutrzy y kalwini y inszej religiey magistrowie w akademiach y szko!ach ruskich nie uczyli, bo oni chcq ze wszytkimi iyc w zgodzie / щоби з Гадяцьких пактів витертий був пункт той, аби лютри і кальвіни й іншої віри магістри в академіях і школах руських не вчили, бо вони хочуть з усіма жити в згоді» [7, с. 300; 16, с. 37-38].

Отже, за Гадяцькими пактами, для православного руського населення мала бути заснована й діяти академія, очевидно, на основі Києво-Могилянської колегії. Відтак Київ традиційно залишався не лише політичним, але й духовним центром та освітньою столицею Великого князівства Руського, таким чином зберігаючи й продовжуючи свою давню славу «другого Єрусалима» та «Богохранимого града» «презацного народу Руського» [18, с. 297-298].

Проти Гадяцької угоди та її реалізації одночасно протистояла опозиція з боку Московії й Польщі. Московський цар Олексій Михайлович разом із патріархом Никоном цілеспрямовано трак - тували війну між Росією та Річчю Посполитою 1654-1667 рр. як, передусім, релігійну, аби виправдати свої зазіхання на повне підпорядкування Московському патріархатові Київської митрополії. У зв'язку з цим пожвавилася російська агітація. Перешкоди на шляху до підписання Гадяцького проекту, проте, з'являлися не лише з боку Московії, а й зі сторони польського вищого духовенства. Особливий спротив щодо пункту Гадяцької угоди про ліквідацію Берестейської унії проявив італійський єпископ і папський нунцій у Варшаві П'єтро Відоні. Усілякими способами він намагався переконати короля Яна ІІ Казимира в необхідності переговорів із гетьманом Іваном Виговським, щоби домогтися пом'якшення в Гадяцькій угоді статті про унію [26, с. 214].

Ратифікація Гадяцької угоди мала відбутися на сеймі, скликаному королем 17 березня 1659 р., що розпочався з кількаденним запізненням. На сейм до Варшави з'їхалося численне козацьке посольство, що, за деякими даними, нараховувало від 200 до 400 осіб. Сюди прибули й православні владики, крім прибічника співпраці з Московією Лазаря Барановича. Приїхали також унійні владики на чолі з місцеблюстителем унійної Київської митрополії та полоцьким архієпископом, майбутнім київським митрополитом Гавриїлом Колендою. У ході кулуарних дискусій унійні єпископи навіть погодилися визнати зверхність Діонісія Балабана за умови, коли весь православний клір Київської митрополії, хай навіть таємно, але визнає верховенство папи римського [26, с. 214]. Унійна Руська церква переживала тоді складні часи, а вагома частина римо-католиків була не проти пожертвувати Берестейською унією заради налагодження відносин із козаками на довгострокову перспективу. Це, мало зміцнити позиції римо-католицької церкви в Україні.

На першому місці «Переліку пунктів і покірних прохань, які подає його милість ясновельможний гетьман Війська Запорозького разом з усім Військом Запорозьким і народом руським його королівській милості і всій Речі Посполитій» козацькі посли 1659 р. виставили питання «релігії грецької»: «Просить його милість пан гетьман з усім Військом, щоб відповідно до Гадяцької Комісії унія була скасована де факто, грецька релігія заспокоєна і весь народ руський повністю втихомирений... » [13, с. 340]. У дванадцяти вимогах «до першого пункту щодо задоволення потреб грецької релігії і цілого руського народу», із якими гетьман Іван Виговський відряджав послів на Варшавський сейм 1659 р., ішлося про скасування унії «привселюдною постановою», а також про негайне повернення церков і монастирів та всіх церковних маєтностей по містах і селах «неуніатам»; забезпечення рівних умов і справедливого суду для світських і духовних осіб римо-католицького та греко-католицького віросповідання; скасування несправедливої анафеми на перемишльського єпископа [13, с. 341-343].

В освітній сфері акцентували, що «Академії, дозволені Гадяцькою Комісією руському народові, повинні бути затверджені публічною постановою». Отці-єзуїти, які складали конкуренцію й «перешкоджали руським школам», не мали права мешкати на території Великого князівства Руського. Гетьман просив також, аби римо-католицькі священики не могли мати жодної влади над православними священиками. Він висловлював надію про погодження через свого посла з папою римським і королем можливості переговорів із приводу дати й місця проведення генерального синоду, на якому можна було би дійти до певної згоди та надіятися на примирення між конфесіями [13, с. 343-344].

У підсумку сейм 1659 р., що ратифікував Гадяцькі статті, змінив формулювання щодо ліквідації унії лише на території «Князівства Руського» [8, с. 86], оскільки в прикінцевій редакції саме в такому вигляді трансформувалась офіційна термінологія на означення держави. Козацьке ж представництво в документації наполягало на варіанті «Велике князівство Руське» - вочевидь, декларуючи в самій назві рівноправність «трьох політичних народів» у майбутній спільній державі [5, с. 358].

Висновки й перспективи подальших досліджень. Конфесійний чинник був одним із найважливіших у проблемі нереалізованості Гадяцької угоди 1658 р. Незважаючи на те, що за її умовами православна церква прирівнювалась у правах із римо-католицькою через представництво православного митрополита й п'ятьох владик у сенаті, ліквідовувалася Берестейська церковна унія, передбачалося заснування двох університетів та вільне викладання й друк по-латині, далі перемовин та декларацій з обох боків справа не дійшла.

Оскільки релігійна приналежність тоді певною мірою ототожнювалась із національною ідентичністю, то становище Української православної церкви можна вважати одним із показників рівня забезпечення національних інтересів ранньомодерної Української держави. Визнання Річчю Поспо - литою права представників православного духовенства голосувати в сенаті дорівнювало своєрідному дозволу майже самостійного розпорядження думкою суспільних мас на теренах козацької України, зважаючи на те, що церква на той час посідала одне з найперших місць у сфері культурного життя. Тобто це була реальна можливість через богослужіння й проповіді утверджувати у свідомості народу національно-визвольну ідею, самобутню культуру, виховувати й піднімати патріотичний дух, пле - кати та відстоювати цінності своєї нації. Ідентифікація себе як єдиного народу, що має свою державу зі всіма її необхідними атрибутами. Серед них наявність власної церкви була чи не найважливішою умовою у зв'язку з особливостями того часу.

Гадяцький трактат 1658 р. неоднозначно сприймався в українському соціумі. З одного боку, він трактувався багатьма як повернення до старого статусу перед Хмельниччиною й викликав спротив, а з іншого - означав послаблення контролю й, отже, тиску з боку Московії. Це надавало більшої маневреності діям козацької автономії, яка після Переяславсько-Московської угоди 1654 р. ставала все більше політично, економічно та культурно залежною від Московського царства. Політична цінність Гадяцької угоди полягала саме в тому, що вона являла собою перешкоду для московської експансії. Водночас є всі підстави вважати, що крах Гадяцького проекту значно посприяв перетворенню Московського царства за рахунок поступового поглинення козацької України в нову континентальну потугу.

релігійний конфлікт річ посполита

Джерела та література

1. Гадяцька угода 1658 року. Тексти. Документи // Гадяцька унія 1658 року / ред. П. Сохань, В. Брехуненко та ін. - Київ: Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2008. - С. 10-30.

2. Гарасимчук В. Матеріали до історії козаччини / Василь Гарасимчук // Життя і творчість (1880-1944) / упоряд. Я. Федорук. - Львів: Ін-т укр. археографії АН України, Львів. відділення, 1994. - 154 с. - (Львівські історичні праці. - Серія: Джерела. - Вип. 1).

3. Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665 / В. Горобець. - Київ: Ін-т історії України НАН України, 2001. - 536 с.

4. Горобець В.М. «Це вікопомне склеювання знову в одне...». Зовнішньополітичні стимули та соціопо- літичні аванси для впровадження Гадяцької унії 1658 р. / В.М. Горобець // Укр. іст. журн. - 2009. - № 4. - С. 48-66.

5. Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т, 12 кн. / В.М. Горобець. - Київ: Наук. думка, 1998. - Т. Х: Роки 1657-1658. - 408 с. - (Пам'ятки історичної думки України).

6. Кемпа Т. Конфесійна проблема в Гадяцькій угоді / Т. Кемпа // Гадяцька унія 1658 року. - С. 135-147.

7. Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року / М. Крикун // Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття: статті і матеріяли / ред. Ярина Цимбал. - Київ: Критика, 2006. - С. 283-310.

8. Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569-1648) / Г. Літвін; пер. з пол. Лесі Лисенко. - Київ: Дух і літера, 2016. - 616 с.

9. Лоський І. Юрій Немирич - канцлер Великого князівства Руського / І. Лоський; публ. В. Титов // Хроніка 2000: Укр. культуролог. альманах. - Київ, 1995. - Вип. 1. - С. 119-135.

10. Мицик Ю., о. Гетьман Іван Виговський / Ю. Мицик. - Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2004. - 90 с.

11. Памятники, изданные Киевской коммисиею для разбора древних актов. - 2-е изд., доп. - Киев: Тип. имп. Ун-та Св. Владимира Г.Т. Корчак-Новицкого, 1898. - Т. ІІІ. - 600 с.

12. Перналь А. Б. Річ Посполита двох народів і Україна: дипломатичні відносини 1648-1659 / А. Б. Перналь; пер. з пол. о. проф. Ю. Мицика за участі І. Тарасенко; наук. ред. Я. Федорук. - Київ: Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2013. - 400 с

13. Пункти Івана Виговського українським послам на Варшавський сейм 1659 року / упоряд. Д Олянчин // Записки НТШ. - Львів, 1991. - Т. ССХХІІ: Праці історико-філософської секції. - С. 327-350.

14. Таїрова-Яковлєва Т. Гадяцька угода - текстологічний аналіз / Т. Таїрова-Яковлєва // Гадяцька унія 1658 року. - С. 31-46.

15. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / упоряд. І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко. - Київ; Львів: НТШ, 2004. - 1086 с.

16. Чухліб Т. Гадяцька угода 1658 р. та ідея її відновлення в українсько-польських стосунках (1660-ті - початок 1680-х рр.) / Т. Чухліб. - Київ: Ін-т історії України НАН України, 2008. - 85 с.

17. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. Яковенко. - 2-ге вид., переробл. та розшир. - Київ: Критика, 2005. - 584 с.

18. Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620-1640-ві роки) / Н. Яковенко // Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. - Київ: Критика, 2002. - С. 296-330. - (Серія «Критичні студії». - Вип. 1).

19. Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. - Київ: Основи, 1998. - 447 с.

20. Drozdowski M.R. My o nas i o innych. Szlachta Rzeczypospolitej wobec kozaczyzny zaporoskiej w latach 1648-1659 / M.R. Drozdowski. - Bialystok: Instytut Badan nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 2015. - 480 s. - (Seria: Dissertationes. - T. 11).

21. Kaczmarczyk J. Rzeczpospolita trojga narodow: mit czy rzeczywistosc. Ugoda hadziacka - teoria i praktyka / J. Kaczmarczyk. - Krakow: Ksiзgarnia Akademicka, 2007. - 182 s.

22. Mel^k M. Religjny wymiar ugody w Hadziaczu. Spojrzenie wstecz / M. Mel^k // W krзgu HadzHcza A.D. 1658. Od historii do literatury / pod red. P. Borka. - Krakow: Collegium Columbinum, 2008. - S. 235-249. - (Biblioteka Tradycji. - № LXXIV).

23. Mironowicz A. Sylwester Kossow, biskup bialoruski, metropolita kijowski / A. Mironowicz. - Bialystok: BTN, 1999. - 144 s.

24. Pakta hadyjackie autentyczne 6/16 Septembris 1658 postanowione / transkrypcja tekstu i oprac. P. Borek // W krзgu Hadzrncza A.D. - 1658. - S. 33-40.

25. Ugody polsko-ukrainskie w XVII wieku.- Krakow: Platan, 2002. - 98 s. - (Sena: Swiadectwa minionych wiekow).

26. Woloszyn J.W. Problematyka wyznaniona w praktyce parlamentamej Rzeczypospolitej w latach 1648-1696 / J.W. Woloszyn. - Warszawa: Semper, 2003. - 329 s.

Размещено на Allbest.ru