Проблема ядерної безпеки на початку XXI століття

Ядерна енергія приховує в собі найбільшу потенційну небезпеку, навряд чи можна порівняти за своїми негативних наслідків з будь-якими іншими видами небезпек, що виникають в результаті тієї чи іншої діяльності людини по управлінню природними процесами природи і реалізації її можливостей в науково-виробничих цілях. З огляду на це, питань забезпечення безпеки при мирному використанні атомної енергії повинна приділятися підвищена увага і, перш за все, шляхом вивчення механізмів міжнародно-правового регулювання.

Сучасна система режимів нерозповсюдження базується на волі головних ядерних держав та системі регулятивних й обмежувальних заходів, які забезпечуються інспекціями та засобами дистанційного контролю. Однак головною проблемою існуючої системи є не окремі недоліки власне режимів, а нездатність ядерних держав враховувати національні інтереси потенційних розповсюджувачів, спроби використання існуючих режимів як інструментів проти конкурентів та політичне мотивування акцій, що шкодять режиму нерозповсюдження.

Спроби спиратися на примус та заходи контролю без врахування дійсних проблем безпеки та пошуків відповідних рішень і призвели до нинішньої кризи режиму нерозповсюдження.

Успіх чи невдача справи нерозповсюдження ядерної зброї вирішальним чином залежать від зусиль ядерних держав, їх здатності та бажання враховувати інтереси інших важливих гравців на цій арені, діяти в інтересах безпеки всього людства.

Об'єкт дослідження - проблема ядерної безпеки як фактор світової політики.

Предмет дослідження - стан проблеми ядерної безпеки на початку ХХІ століття.

Мета дослідження - аналіз стану ядерної безпеки на початку ХХІ століття.

Завдання дослідження:

- визначити місце ядерної безпеки як складової міжнародної безпеки;

- визначити сутність проблеми ядерної безпеки в умовах біполярного світу;

- розглянути міжнародні кризи в умовах ядерного протистояння;

- розробка методів нерозповсюдження ядерної зброї;

- розглянути роль ядерної зброї на початку ХХІ століття;

- визначити сучасний стан ядерної безпеки.

Структура роботи складається зі вступу, 3 розділів, що сукупно мають 8 підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Основний текст роботи складає 32 сторінки, список використаної літератури налічує 15 найменування.

1. Проблема ядерної безпеки в умовах біполярного світу

1.1 Ядерна складова глобального протистояння СРСР і США

Підсумки другої світової війни спричинилися до цілковитої-порівняно з повоєнними роками-зміни не тільки «декорацій», а й глибинного змісту світової системи міжнародних відносин, яка від притаманної їй до того багатополярність доволі швидко трансформувалася в біполярну. Остаточно цей процес завершився наприкінці 40-х років, коли СРСР вдалося порушити монополії США на володіння ядерною зброєю, сформувати навколо себе пояс держав-сателітів, насамперед у Центральній та Східній Європі.

Європа дуже потерпіла внаслідок війни (політично, економічно, морально), провідні європейські держави фактично втратили статус великих. Насправді, у 1945 р. існувала лише одна світова держава - США. Не менш вражаючим був їхній економічний потенціал. Територія США не постраждала за війни, людські втрати Сполучених Штатів за усіма оцінками не перевищували 400 тис. чоловік. Населення США за воєнні роки зросло. Обсяг валового національного продукту збільшився. США контролювали 59% світових запасів нафти, третину її світового експорту. Більшість європейських держав у той час могли існувати лише завдяки американським позикам та продовольчій допомозі.

У вкрай важкому економічному стані перебував Радянський Союз. За роки війни на полях боїв та на окупованих територіях загинуло понад 25 млн людей. Було знищено 30 тис. заводів і фабрик.

Перелічені суто економічні фактори значною мірою зумовили подальшу поведінку СРСР і США на світовій арені.

Тому в перші місяці після поразки фашистської Німеччини та капітуляції Японії, незважаючи на вкрай негативне сприйняття Й. Сталіним та його оточенням демонстрації Сполученими Штатами сили- ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі, СРСР намагалося створити образ миролюбної держави. Але так тривало не довго. Внутрішні процеси, а також кардинальні зміни в міжнародній обстановці- розпад антигітлерівської коаліції, прогресуюча «холодна війна» між США і СРСР [1, с 5-12].

Неоднозначним було ставлення радянського керівництва до проблеми, що вона вперше виникла у світовій історії після закінчення другої світової війни,- до появи ядерної зброї. До 1949р. єдиною державою, яка мала атомну бомбу, були США. Американська монополія на грізну зброю створювала в умовах конфронтації між СРСР і США небезпечну ситуацію. Сполучені Штати не приховували, що розглядають ядерну зброю як атрибут могутності великої держави, як засіб залякування потенційного противника- СРСР та його союзників, як засіб тиску на неядерні країни. Радянське керівництво зрозуміло, що наявність атомної бомби у США створює загрозу для безпеки СРСР. Реагуючи на цю обставину, радянське керівництво зосередили зусилля на створенні власної атомної зброї, ліквідувати ядерну монополію США й тим самим послабити загрозу атомного нападу на СРСР. Урешті-решт це завдання було виконано. В оприлюдненій 25 вересня 1949 р. заяві ТАРС нагадувалось про те, що ще 6 листопада 1947 р. міністр закордонних справ СРСР В. Молотов, заявив про те що СРСР має у своєму розпорядженні ядерну зброю.

Радянське керівництво вважало, що стабільна безпека СРСР та його союзників, захист інтересів радянської держави в умовах глобального протиборства між соціалізмом і капіталізмом мають базуватися на економічній, морально-політичній та військовій могутності СРСР. Втім, ядерна зброя, що виконувала роль ефективного інструменту стримування двох наддержав, у період «холодної війни» продемонструвала обмеженість своїх можливостей у реалізації багатьох інших завдань, які традиційно вирішувались за допомогою військової могутності [2 , с 112].

Так, одразу ж після другої світової війни, маючи монополію на атомну зброю, США так і не спромоглися примусити Радянський Союз змінити його політичну стратегію, у тому числі в галузі зовнішньої політики; більше того, вони не зуміли завадити безпрецедентному поширенню міжнародного впливу СРСР у 1945-1949 рр.

1.2 Міжнародні кризи в умовах ядерного протистояння: Карибська криза

Найвищою точкою прямого протистояння СРСР та США в холодній війні стала Карибська криза (відома також як Кубинська криза або Ракетна криза), коли реальною була перспектива негайного її переростання у повномасштабну війну із масованим застосуванням ядерної зброї обома сторонами. Зближення Куби та СРСР, значною мірою спричинене небажанням США визнати революційний уряд на Кубі, викликало у Сполучених Штатів занепокоєння. Вторгнення СРСР в зону життєвих інтересів США, якою була Латинська Америка, сприймалося американським керівництвом як небезпечний виклик. Адміністрації Д. Ейзенхауера та Дж. Кеннеді вдалися до масштабних економічних санкцій проти Куби, а у 1962 р. Дж. Кеннеді санкціонував проведення операції із висадки загонів кубинської опозиції на острів, у Затоці свиней. Провал операції, підготовку якої здійснювали американські спецслужби, не переконав американське керівництво відмовитися від подальших спроб силою скинути кубинський уряд. США розпочали підготовку нової операції.

Використовуючи реальну небезпеку американського вторгнення на Кубу та прагнення кубинського керівництва убезпечити себе від агресії, СРСР навесні 1962 р. досяг із керівництвом Куби домовленості про розташування на Кубі радянських ракет середньої дальності із ядерними боєзарядами, а також радянських військ для обслуговування та захисту цих установок.

Для СРСР розташування радянських ядерних сил у безпосередній близькості до США було не лише відповіддю на аналогічні дії США в Туреччині, але, насамперед, спробою змінити ситуацію у світі на свою користь, здобути певну політичну перемогу над супротивником. США, роздратовані вже самим фактом існування біля своїх кордонів держави із прорадянським режимом, під час кризи з усією очевидністю продемонстрували непохитну вірність ідеї зон впливу світових держав і повного контролю за ними з боку відповідних держав. Таким чином, обидві сторони підтвердили, що попри декларовані принципи самовизначення та загальної безпеки, у відносинах із третіми країнами, своїми союзниками або нейтральними державами, вони керуватимуться лише власними національними інтересами.

Водночас, слід зауважити, що Карибська криза не призвела до ядерної війни саме тому, що жодна з її сторін не бажала переростання політичного конфлікту у воєнний. СРСР намагався налякати США, змусити супротивника рахуватися із загрозою ядерного удару зблизька, що мало стримувати лідерів США. Карибська криза показала хиткість миру в епоху ядерного протистояння, але саме вона змусила обидві наддержави замислитися над безглуздям ядерної війни та ядерного стримування. Ця криза стала останнім випадком прямого протистояння сторін у холодній війні, і жодного разу в майбутньому СРСР і США не доводили конфронтацію так близько до межі світової ядерної катастрофи. Внаслідок Карибської кризи відбувся перехід холодної війни у "зрілу" фазу [3].

1.3 Міжнародні зусилля з ядерного роззброєння

2.1 Проблема нерозповсюдження ядерної зброї

Проблема ядерного нерозповсюдження займає центральне місце у системі глобальних проблем сучасності, оскільки її невирішеність загрожує миру і може призвести до самознищення людської цивілізації. Вона посідає важливе місце у системі пріоритетів найбільш впливових держав, особливо держав, що володіють ядерною зброєю, які не бажають позбутись свого привілейованого становища у світі. Від успішності вирішення проблеми нерозповсюдження залежить не тільки безпека у світі у XXI ст., але й, значною мірою, структура системи міжнародних відносин, бо формування нових центрів сили відбувається, як правило, навколо ядерних держав.

Характер ядерної зброї зумовлює надзвичайну важливість цієї проблеми. Її вирішення має передбачати поглиблений аналіз нинішнього стану режиму нерозповсюдження, ефективності задіяних у ньому механізмів, визначення найбільш вразливих його місць та пріоритетів, етапів його зміцнення та подальшої трансформації.

Докорінні зміни, що відбулись у світі останніми роками, з необхідністю вимагають внесення відповідних корекцій в існуючий режим нерозповсюдження - як шляхом його зміцнення, так і застосування більш широкого інструментарію, включно із низкою активних заходів, спрямованих на нівелювання загрози розповсюдження ядерної зброї у нових умовах [5, с 33-38].

Сучасний стан режиму нерозповсюдження у цілому викликає стурбованість і неоднозначні оцінки. ДНЯЗ після безумовного та безстрокового подовження у 1995 році та ядерних випробувань, здійснених Індією та Пакистаном у 1998 році, остаточно втратив перспективу універсальності в існуючій формі. Наочність кризи режиму, базованого на ДНЯЗ та угодах про гарантії МАГАТЕ, було продемонстровано казусами Іраку, Ірану та КНДР. Нині криза міжнародного режиму нерозповсюдження загострюється. Проголошена адміністрацією Дж. Буша готовність до силових заходів з метою зупинити розповсюдження може, парадоксальним чином, стимулювати набуття ядерної зброї державами-паріями.

Випробування ядерної зброї, здійснені Індією та Пакистаном у травні 1998 року, навряд чи можна назвати неочікуваними, хоча час їх проведення виявився несподіваним для провідних країн світу.

Результатом травневих випробувань для справи нерозповсюдження ядерної зброї стала докорінна зміна всієї ситуації, а режим “горизонтального” нерозповсюдження, на думку А.Бакланова, начальника відділу Департаменту Близького Сходу та Африки МЗС Росії, “практично завис”.

Під загрозою опинилася і доля Договору із всеосяжної заборони ядерних випробувань(ДВЗЯВ), оскільки без участі Індії та Пакистану цей Договір не зможе увійти в силу. Ядерні випробування, проведені Індією та Пакистаном, викликали негативну реакцію та засудження переважної більшості членів міжнародної спільноти та міжнародних організацій [6, с 18-19].

Комюніке “вісімки”, опубліковане після Лондонської зустрічі, що відбулась 12 червня, засуджує ядерні випробування Індії та Пакистану як такі, “що суперечать глобальним зусиллям з ядерного нерозповсюдження та ядерного роззброєння”. У Комюніке підкреслюється, що “нещодавні індійські та Пакистанські випробування не змінюють визначення держави, що володіє ядерною зброєю, у ДНЯЗ і, таким чином, незважаючи на ці випробування, Індія та Пакистан не мають статусу ядерної держави у відповідності з ДНЯЗ. Ми закликаємо Індію та Пакистан приєднатися до ДНЯЗ як він є, без будь-яких умов”.

Аналіз реакції провідних гравців на міжнародній арені на ядерні випробування, здійснені Індією та Пакистаном, свідчить про суттєві розбіжності навіть серед членів “ядерного клубу”. В той час, як Сполучені Штати ввели, у відповідності зі своїм законодавством, економічні санкції проти Індії та Пакистану, Велика Британія коливалась щодо введення санкцій, Франція та Росія зайняли відмінну позицію і виступили проти санкцій.

Заступник начальника Департаменту безпеки та роззброєння МЗС Російської Федерації Б.Квок відмічав, що “Росія з самого початку була проти запровадження будь-яких санкцій проти Індії та Пакистану, оскільки вони, на мою думку, не виправдані як з точки зору міжнародного права, так і з гуманітарної точки зору”.

Відмова Росії підтримати санкції проти Індії має як економічну мотивацію, так і політичну, вірніше геополітичну. Економічні мотиви пов'язані перш за все з тим, що Індія є одним із головних і перспективних торгових партнерів Росії, активно закуповує у неї зброю і є важливим джерелом замовлень для російського ВПК. Втрата такого ринку збуту була б важким ударом по російській економіці.

Санкції як засіб тиску на Індію мають обмежені можливості, бо Індія є самодостатньою країною, якій санкції не здатні завадити у створенні систем ядерної зброї, хіба що затримати реалізацію подібних планів. Міжнародно-правові засади для введення санкцій фактично відсутні, оскільки як Індія, так і Пакистан постійно відмовлялись підписати як ДНЯЗ, так і ДВЗЯВ. Посередньо низьку ефективність санкцій фактично визнали й США, відмінивши на початку листопада 1998 року деякі з них [7, с 7, с 9, с 11].

Альтернативна стратегія “контр розповсюдження” ядерної зброї, яка має численних прибічників у США, не тільки не має достатнього правового обґрунтування, але потенційно може створити ще більші загрози міжнародній безпеці, призвести до масштабної дестабілізації у світі. Силові акції, особливо якщо вони не будуть санкціоновані Радою Безпеки ООН, не отримають підтримки світового співтовариства і несуть із собою ризик розколу серед п'ятірки ядерних держав [8].

Сучасна система режимів нерозповсюдження базується на волі головних ядерних держав та системі регулятивних й обмежувальних заходів, які забезпечуються інспекціями та засобами дистанційного контролю. Однак головною проблемою існуючої системи є не окремі недоліки власне режимів, а нездатність ядерних держав враховувати національні інтереси потенційних розповсюджувачів, спроби використання існуючих режимів як інструментів проти конкурентів та політичне мотивування акцій, що шкодять режиму нерозповсюдження.

Спроби спиратися на примус та заходи контролю без врахування дійсних проблем безпеки та пошуків відповідних рішень і призвели до нинішньої кризи режиму нерозповсюдження.

Успіх чи невдача справи нерозповсюдження ядерної зброї вирішальним чином залежать від зусиль ядерних держав, їх здатності та бажання враховувати інтереси інших важливих гравців на цій арені, діяти в інтересах безпеки всього людства.

2.2 Конфлікт навколо корейської ядерної програми

Корейський півострів є одним з районів нестабільності й потенційної кризи в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Півострів оточують великі світові держави- Китай, Японія, Російська Федерація (РФ) і США, які мають зобов'язання в області безпеки і свої збройні сили в регіоні. Проблеми Корейського півострова для даних країн, насамперед, пов'язані із забезпеченням безпеки і зміцненням політичних позицій в АТР.

Проблеми Корейського півострова є об'єктом дослідження як зарубіжних так і вітчизняних учених. "Корейська проблема" має комплексний характер і включає низку аспектів: ядерну й ракетну програму КНДР, проблему об'єднання двох корейських держав, військову присутність США на півдні півострова [9, с 15-19].

На новому етапі активізувалися зусилля США, Японії і Республіки Корея (РК) зміцнити механізм воєнно-політичних, економічних тристоронніх зв'язків, з метою вироблення спільного підходу до КНДР і формування відповідних їхнім інтересам умов нормалізації ситуації на півострові. Для реалізації цієї мети зазначені країни у квітні 1999 р. сформували "Тристоронню групу координації й спостереження".

Ще на початку 90 рр. ХХ ст. на півострові виникла ядерна криза, пов'язана з тим, що Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) запідозрило КНДР у вилученні із відпрацьованого палива значної кількості плутонію. МАГАТЕ висунуло вимогу про проведення спеціальних інспекцій у м. Йонбені, однак Пхеньян не погодився і 12 березня 1993 р. оголосив про свій вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

У 2002 р. відбувся новий прояв ядерної кризи: у ході переговорів уряду КНДР з помічником держсекретаря США Дж. Келлі, Пхеньян визнав існування власної уранової програми. А у лютому 2005 р. КНДР вперше офіційно визнала наявність у неї ядерної зброї. І якщо попередні ядерні кризи вдалося "погасити" в 1994 р. Рамковою угодою між КНДР і США, а в 2002 р. - за допомогою шестисторонніх переговорів (у яких брали участь США, РК, КНР, РФ, Японія й КНДР - т. зв. "шістка"), то нинішня ядерна криза набула нових загрозливих рис.

Своє прагнення до володіння ядерною зброєю керівництво КНДР пояснює та виправдує потребами власної безпеки. Однак мета Пхеньяна, на думку більшості експертів, - це політичне й фізичне виживання існуючого режиму. Розрахунок північних корейців, можливо будувався на тому, що необхідно вийти з важкого економічного становища (чого можна домогтися, одержавши економічну допомогу в обмін на згортання ядерної програми), а також вийти з політичної ізоляції.

У політиці США, Китаю, РФ, Японії на Корейському півострові проглядаються як конкурентні мотиви, так і елементи взаємодії. Країни мають загальну мету - мирним шляхом розв'язати цей конфлікт, тому що КНДР з ядерним потенціалом загрожує не тільки регіонові, але й міжнародній безпеці.

Якщо говорити в цілому про міжнародні аспекти корейського врегулювання, то вони обумовлені насамперед високою зацікавленістю США, Росії, Китаю і Японії у зміцненні своїх позицій у цьому стратегічному регіоні. При адміністрації Б. Клінтона політику США було спрямовано на нормалізацію відносин із КНДР: досить згадати Рамкову угоду 1994 р. або створення програми КЕДО (Організація з розвитку енергетики Кореї), згідно з якою США, РК, Японія взяли на себе зобов'язання забезпечити постачання в КНДР легко водневих реакторів.

Передбачалося не тільки вирішення енергетичної проблеми КНДР, але й нормалізація політичних відносин між США й КНДР. Із приходом у Білий Дім республіканської адміністрації на чолі із Дж. Бушем-молодшим, американська позиція стає радикальнішою. Переговорний процес із Пхеньяном було перервано. Президент США включив КНДР до складу країн "осі зла", стверджуючи, що КНДР є загрозою безпеки для всього світу. Разом з тим, для послаблення напруженості на півострові, США у 2002 р. відновили переговори із Пхеньяном.

США прагнуть зміцнити свої позиції на Корейському півострові й у Японії, а також уникнути напруженості у відносинах з Китаєм, особливо з урахуванням Договору про дружбу між Китаєм і КНДР 1961 р. Для США важливо не допустити поширення ядерної зброї і розширення ядерної зони на Японію, Республіку Корея й Тайвань. КНДР, використовуючи ядерну зброю, може загрожувати азіатським союзникам США, або підштовхнути їх до створення власної зброї. А такий поворот подій змінить розміщення сил у світі й існуючі уявлення про безпеку.

Проблема безпеки на Корейському півострові тісно пов'язана із проблемою національної безпеки Росії. Президент Російської Федерації В. Путін в 2000 р. заявив: "Історично й геополітично Корейський півострів завжди входив у сферу національних інтересів Росії". Держава переслідує на корейському напрямку наступні цілі: недопущення війни на півострові; запобігання поширенню зброї масового знищення й відновлення російського впливу на півострові [10, с 5, с 12].

Таким чином, корейська проблема та її врегулювання є одним із найскладніших процесів, що впливають на характер подальшого політичного розвитку в АТР. Хоча великі країни і мають свої інтереси на півострові, найактуальніше завдання для них - подолати гостру фазу нинішньої ядерної кризи.

Корейська проблема має бути вирішена, у першу чергу, шляхом діалогу. Необхідно, щоб КНДР згорнула свою ядерну програму й сіла за стіл шестисторонніх переговорів. В іншому випадку, цілком можливо, що інші країни також займуться розробкою ядерної програми, що призведе до послаблення режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Отже, драматичні події кінця 80-х-початку 90-х років стали потрясінням для всієї системи міжнародних відносин, що розвивалася після 1945 року на тлі конфронтації двох блоків. Ця конфронтація базувалася на ядерному стримуванні. Крах біполярної моделі світу після завершення “холодної війни” та розпаду СРСР різко знизив значення та роль ядерної зброї у сучасному світі. Припинення конфронтації зробило можливими безпрецедентні позитивні зрушення у справі нерозповсюдження ядерної зброї, але й викликало до життя нові проблеми і загрози у цій галузі.

Припинення конфронтації та крах біполярного світу призвели до різкого зниження ризику глобального термоядерного конфлікту, але посилили загрозу ядерного розповсюдження, що породжувало ризик підриву ДНЯЗ та розмивання режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Теракти, пов'язані із виходом на світову арену недержавних акторів - терористичних і радикальних організацій, свідчать про загрозу застосування ЗМЗ, найнебезпечнішим видом якої є ядерна зброя.

3. Ядерна безпека на сучасному етапі

холодний війна ядерний безпека

Отримані результати свідчать про те що, застосування ядерної енергії може принести людям як великі блага, так і незчисленні лиха. Не кажучи про військове її застосування, смертоносну дію, якої вже випробувало на собі людство, ядерна енергія може стати джерелом забруднення навколишнього середовища, погіршення стану запасів живих ресурсів. До проблеми очищення людства від ядерного забруднення слід віднести і повну заборону випробувань ядерної зброї, і запобігання її подальшому поширенню і заборона розробки нових видів ядерних озброєнь.

Стосовно ж діяльності держав у Світовому океані, повітряному просторі, на поверхні ґрунту та під землею, це - нерозміщення у цих сферах зброї масового знищення, обмеження створення нових ракетних систем та інших видів озброєнь.

Продовжуючи справу забезпечення ядерної безпеки людства, започатковану Московським договором 1963 р., Договором про непоширення ядерної зброї 1968 р., Договором про нерозміщення на дні морів та океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р., а також рядом інших договорів, необхідно розробити такі форми міжнародно-правового регулювання застосування ядерної енергії, які б в найбільш повній формі забезпечували інтереси всіх народів. Це - надзвичайно важлива задача, яка зараз стоїть перед юристами-міжнародниками всіх країн в першу чергу перед вченими великих світових наддержав.

Забезпечення ядерної безпеки може йти різними напрямками. Одним з них повна заборона випробувань ядерної зброї всіма державами у всіх середовищах. Де б не проводились ці випробування, найбільша частина небезпечного забруднення припадає, як правило, на повітряний та водний простори. Ще в 1975 р. Радянським Союзом був запропонований ХХХ сесії Генеральної Асамблеї ООН проект Договору про повну та загальну заборону випробувань ядерної зброї.  Опір його ратифікації вчинили деякі світові капіталістичні держави.

Іншим напрямком стосовно забезпечення ядерної безпеки у світі може бути заборона розміщення на морському дні ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення, а також повна заборона випробувань такої зброї у повітрі, втілити цей напрямок в життя покликані Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів та в його надрах зброї масового знищення 1971 р., Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері 1962 р. і т. д. Зараз постало питання, аби зробити ці договори універсальними, а потім перейти по мірі можливості до вирішення питання повної ядерної демілітаризації всіх життєво важливих біосфер.

Задачі ядерної безпеки, безумовно, служить і створення без'ядерних зон, які будуть включати не лише атмосфери чи надра, а й все навколишнє середовище. Велике значення в справі запобігання радіоактивному забрудненню Світового океану відіграє суворе дотримання міжнародних норм та правил по захороненню відповідних відходів у Світовому океані відіграватиме точне дотримання правил експлуатації суден з ядерними установками.

Список літератури