Іудейські релігійні громади Вінниччини в епоху "застою" (1960-1980-ті рр.)

У статті автор на основі архівних матеріалів проаналізував становище іудейських релігійних громад Вінниччини в епоху «застою». Серед завдань було з'ясування особливостей державної політики щодо релігійних громад євреїв цього регіону, особливостей статусу зареєстрованих і незареєстрованих релігійних об'єднань віруючих^ аналіз форм і методів антирелігійної політики радянської влади на прикладах іудейських релігійних громад Вінниччини.

Основними джерелами вивчення питання стали матеріали Державного архіву Вінницької області (далі - ДАВО), а саме: результати роботи Уповноваженого ради зі справ релігії при Раді Міністрів УРСР по Вінницькій області (фонд Р -5892), матеріали по роботі з релігійних питань обласного та районних виконавчих комітетів обласної та районних Рад депутатів трудящих (фонд Р-2700) та підсумки роботи з питань релігії Вінницького обласного комітету Комуністичної партії України (фонд П-136). Серед літератури варто виділити праці загального характеру [1], в яких аналізується релігійна політика радянської влади в Україні у 1960-і-80-і рр., її здійснення, трансформації, вплив на життя релігійних конфесій, віруючих, та праці П.Бондарчука, О.Бажана, Є.Доніної, В.Войналовича та інших, які присвяченні окремим аспектам релігійної політики в Україні у даний період [2].

На нашу думку, він показує швидше тенденції, особливості функціонування релігійного життя єврейських громад Вінниччини даного періоду, ніж кількісні характеристики. Насамперед критично сприймається кількість учасників незареєстрованих релігійних громад: 10, 20, 40 і т.п. Без сумнівів можна погодитись лише з цифрою 10, оскільки у традиційному єврейському праві - це мінімальна кількість громади для молитви (міньян - 10 осіб чоловічої статі старших 13 років). Без цієї кількості віруючих не можна було читати найважливіші молитви. Але дивує те, що відомості про кількість віруючих у звіті подаються в округлені до десятків.

На 1 січня 1974 р. у місті Вінниці була зареєстрована 1 релігійна громада, яка діяла за адресою - вулиця Некрасова, 17. Але навіть у цієї найбільшої іудейської громади області не було священика. Загалом на 1974 р. у складі двох зареєстрованих громад іудеїв (м. Вінниця і м. Бершадь) було 3500 віруючих. Це було дещо більше ніж у 1971 р. - 2050 осіб [10, арк. 10, 14,

15]. Незареєстрованих громад на травень 1974 р. було 20 із загальною кількістю віруючих 340 осіб [10, арк. 16-20]. Незареєстровані релігійні громади були зосереджені в основному у місцях традиційного проживання євреїв. Переважно у кожному місті чи селищі компактного проживання представників цієї національної меншини діяла одна незареєстрована релігійна громада.

Як правило, міньяни діяли постійно змінюючи місце своїх зібрань, для того щоб не привертати увагу представників органів державної влади. Тому боротися з нелегальними релігійними громадами було складно. Крім того, переважна більшість віруючих були людьми похилого віку та з юридичної точки зору вважалися непрацездатними особами, тому в якості покарання до них не можна було застосувати Указ Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1961 р. «Про антигромадський паразитичний спосіб життя». А кримінальна відповідальність не застосовувалась, оскільки не було складу злочину.

Робота з незареєстрованими релігійними громадами у 70-80-х роках ХХ століття велась в основному через притягнення до адміністративної відповідальності лідерів громад та власників житла, де молились віруючі. Підставою адміністративної відповідальності став Указ Президії Верховної Ради УРСР від 26 березня 1966 р. «Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про релігійні культи». Даний указ визначив перелік дій, які підпадали під юридичну відповідальність у вигляді адміністративного стягнення: ухилення керівників релігійних громад від реєстрації об'єднань у органах влади, порушення правил організації релігійних зібрань та юнацьких релігійних зібрань, що мали відношення до відправлення культів. Адміністративна відповідальність встановлювалась у вигляді штрафу у розмірі до 50 карбованців.

Статтею 212 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. було розширено перелік дій, пов'язаних з релігією, що підпадали під адміністративну відповідальність: ухилення керівників релігійних об'єднань від реєстрації об'єднання в органах державного управління, порушення встановлених законодавством правил організації, проведення релігійних зібрань, рухів та інших церемоній культу, організація та проведення службовцями культу та членами релігійних об'єднань спеціальних дитячих та юнацьких зібрань, а також трудових та інших гуртків та груп, які не мають відношення до відправлення культу [11, ст.338].

До адміністративної відповідальності громадян притягували, як правило адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських та сільських рад депутатів трудящих. Так, 29 вересня 1971 р. було зафіксовано проведення релігійного обряду «Судний день» в громадянки м. Гайсин Школьник Г.М. Релігійний обряд проводив громадянин Спектор Л.Н. За порушення законодавства про релігійні культи ці громадяни були оштрафовані адміністративною комісією на суму 50 карбованців кожен [12, арк. 116-117]. У жовтні 1971 р. була зафіксована робота міньяну в с. Чернівцях у кількості 13 осіб. 7 осіб із числа віруючих були оштрафовані адміністративною комісією на суму від 25 до 50 карбованців [12, арк. 139140].

До початку 80-х років життя іудейських громад було зведено фактично нанівець. В інформації Голові Ради зі справ релігії при Раді Міністрів СРСР гром. Куроєдову В.А. та Голові Ради Міністрів УРСР гром. Колеснику М.А. Уповноваженого зі справ релігії по Вінницькій області гром. Конверського В.Н. про пасхальні свята було зазначено, що в іудейських синагогах м. Вінниці та м. Бершаді на пасхальних богослужіннях у квітні 1980 р. були присутніми близько 110 осіб у кожній. У 1981 р. в іудейських громадах цих міст молилось ще менше осіб: 37 осіб у Вінниці та 22 - у Бершаді. Як наголошувалося доповідачем, усі віруючі були людьми похилого віку. «Зборищ» (у звітах державних органів влади найчастіше вживався саме цей термін) нелегальних міньянів теж не було. У 1982 р. пасхальні богослужіння відвідало по всій області лише 64 особи (50 чоловіків і 14 жінок). Осіб молодших 50-ти років помічено не було [13, арк. 4, 8, 25].

Звичайно віруючих, у тому числі і іудеїв у 60 -х - 80-х роках не розстрілювали, не відправляли до Сибіру, до них не застосовували кримінальну відповідальність. У першу чергу влада намагалася зруйнувати звичний спосіб життя євреїв, знищити традиції, обмежити поширення релігійності, перервати зв'язок поколінь. Варто зазначити, що тиск влади на іудейські релігійні громади виконав своє основне завдання - євреї стали чи не найменш релігійним народом в Україні. У «Відомостях про релігійну обрядність на території Вінницької області» з 1 січня 1962 р. по 1 січня 1972 р., де аналізувалось такі релігійні обряди як хрещення, вінчання, поховання, є відомості про представників усіх релігійних конфесій, окрім іудеїв. Так, у 1962 р. на території області було 13209 хрещень (33,1 % від народжених дітей), 514 вінчань (2,7% від одружень), 4450 відспівувань покійників (23,9% від поховань). Ці відомості стосувались православних, католиків, старообрядців, євангельських християн баптистів, адвентистів сьомого дня, проте не було зафіксовано ні однієї з цих подій пов 'язаної з іудеями [14, арк. 15].

На початку 80-х років ХХ століття релігійне життя євреїв майже остаточно вщухло. Даний висновок напрошується з того, що у річних звітах по роботі з контролю за дотриманням законодавства з релігійних культів, що була у вигляді форм 2АП - зафіксовані правопорушення законодавства з культів, 3АП - кількість притягнених до відповідальності за порушення законодавства з культів та 4АП - про судимих за порушення законодавства про релігійні культи, є відомості про православних, католиків, протестантів, проте не іудеїв, або такі випадки були настільки дрібними і не суттєвими, що їх виділяли в групу «інші» [15, арк. 158].

Таким чином, релігійне життя євреїв у 60-х - 80-х роках ХХ століття у цілому було у межах функціонування інших релігійних конфесій СРСР та УРСР, проте беручи до уваги особливості традиційного життя, звичаїв, обрядів, місця проживання євреїв, їх релігійне життя мало певні відмінності. Найголовнішою відмінністю було те, що із руйнуванням звичного способу життя євреїв, єврейських громад, найбільше занепадала релігія, яка завжди була основою, стрижнем духовного та традиційного життя цієї національної меншини України.

іудей релігійний застой влада

1. Релігійна політика в Україні у 1960-х - 1980-х роках і сучасна практика міжконфесійних відносин / П. М. Бондарчук, В.М. Даниленко,В.О. Крупина, О.Н. Кубальський; відп. ред. В.М. Даниленко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - 210 с.

2. Бондарчук П.М. Релігійна свідомість віруючих УРСР (1940-1980-і роки): повсякденні прояви, трансформації. - К.: Інститут історії України НАН України, 2012. - 322 с.

3. Є. Доніна. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації: адміністративно-правовий аспект // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 35 / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін.; Відп. за вип. Ю.М. Оборотов. - Одеса: Юридична література, 2007. - 512 с. - С.237-242.

4. О.Бажан. Розділяючи на «чистих» і «нечистих». Заходи владних структур України по обмеженню впливу окремих релігійних конфесій і течій та реакція на них з боку кліру і віруючих в 60-80 роках // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1995. - №1/2. - С. 218-235. В. Войналович. Чорні дні чорного духовенства // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД- КГБ. - 1995. - №1/2. - С. 209-218.

5. Державний архів Вінницької області (далі ДАВО), ф.Р-2700, оп.5, спр.404.

6. Бажан О. Розділяючи на «чистих» і «нечистих». Заходи владних структур України по обмеженню впливу окремих релігійних конфесій і течій та реакція на них з боку кліру і віруючих в 60 -80 роках // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1995. - №1/2. - С. 218-235.

7. ДАВО, ф.Р-2700, оп.6, спр.1470.

8. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.32.

9. Григоренко О. Комуністична диктатура і політика духовного геноциду українського народу // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Випуск 5: на пошану проф. М.Б.Петрова. - С.238-247.

10. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.27.

11. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.32.

12. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.43.

13. Доніна Є. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації: адміністративно-правовий аспект // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 35 / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін.; Відп. за вип. Ю. М. Оборотов. - Одеса: Юридична література, 2007. - 512 с. - С.237-242.

14. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.31.

15. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.65.

16. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.7.

17. ДАВО, ф.Р-5892, оп.1, спр.66.

Размещено на Allbest.ru