Особливості типологічної структури домогосподарств сільських мешканців полтавського полку (за матеріалами сповідних розписів 1775 р.)

Автор статьи анализирует отдельные историографические аспекты в исследовании типологических особенностей в структуре домохозяйств человеческих сообществ, по материалам исповедных росписей определяет количественные показатели разных типов семей сельского социума Полтавского полка и проводит историко-сравнительный анализ с подобными данными некоторых европейских стран и других регионов Гетманщины второй половины XVIII века.

Ключевые слова: домохозяйство, типологическая структура, Полтавский полк, сельский социум.

Проблема сім'ї, родинних відносин та їхня інтеграція у загальносуспільний простір була однією з гострих до обговорення у колі освічених людей різних історичних епох, адже від форм організації родини залежали соціальний статус у суспільстві, економічний добробут та, врешті, внутрішньосімейні відносини її членів. Досліджуючи документи минулого, науковців як найперше турбувало питання: яку людську спільноту можна називати сім'єю? Більшість учених дотримуються у визначенні потрійного принципу об'єднання індивідів за теорією британського дослідника П. Ласлетта. Відповідно до нього, організація спільно проживаючих людей ґрунтується на основі географічної, функціональної та родинної ознаках [1, с. 132; 2, с. 9], а в доіндустріальну добу, до кінця XVIII ст., на теренах усієї Європи поняття "сім'я", "домогосподарство", "домова спільнота", "двір" можна вважати тотожними [3, с. 118].

Подвірно зареєстровано населення ранньомодерного часу в джерелах церковного обліку, зокрема, у сповідних розписах 1775 р. окремих сіл Полтавського полку (Головача, Горбанівки, Жуків, Диканьки, Куклинців, Пушкарівки, Рибців, Розсошенців, Стасовців, Трибів) [4]. Ці реєстри, які взяті за основу нашого дослідження, зберігаються у 990 фонді "Переяславсько-Бориспільської духовної консисторії" Центрального державного історичного архіву України у місті Києві. У них описані домові спільноти із зазначенням голови, членів родини та найманих робітників. Обов'язково вказувався вік людей та соціальна приналежність до трьох основних станів тогочасного українського суспільства: посполитих, козаків та духовних осіб.

Таке представлення поодиноких сімей в описах створює підстави для проведення історико-демографічних досліджень сільського соціуму, передусім, розкриття особливостей типологічної структури домогосподарств та проведення компаративного аналізу подібних показників інших регіонів Гетьманщини та окремих європейських держав. Спочатку спробуємо розкрити певні деталі історіографічного сегменту обраної тематики дослідження.

Ще у 60-х роках ХХ ст. історики-новатори розпочали вивчення домогосподарств, сім'ї та родинності для того, щоб спростувати усталені, завдяки "антикварному типу історичного знання", положення про те, що в попередні часи люди жили великими домовими групами, мали багато дітей, а сімейні цінності та родинні зв'язки були доволі міцними [2, с. 15]. Певний час впливовими були праці Ф. ЛеПлая (F. Le Playa) та В. Рієхла (W. Riehla) про гіпотезу родини-роду. Вони переконували, що в минулому сім 'я і родинне господарство були принципово важливі та їхня структура доволі складна [5, с. 8-9]. Поширеною залишалася теза про вплив модернізаційних процесів на родинні форми від спільнот складних до родин простих. Утім, уявлення про те, що розвиток капіталістичних відносин автоматично викликав нуклеарізацію сімей, на сьогодні вважається однобічним [6]. Щоб розвіяти міф про доіндустріальну велику сім'ю, британському вченому П. Ласлетту довелося класифікувати домові спільноти за їхньою родинною структурою, тобто довести або спростувати аксіому про верховенство складного домогосподарства.

У концепції П. Ласлетта місце проживання, родинність і спільна життєдіяльність визначається одним терміном "домогосподарство". Будь -яка людина, яка проживала окремо, утворювала самостійну домову спільноту, до якої належали й наймити. Оскільки наявність робітників змінювала склад домогосподарства, тому вчений розрізняв два типи дворів: з наймитами та без них [1, с. 136].

З погляду структури сім'ї та відповідно із запропонованою П. Ласлеттом класифікацією розрізняють три основних типи. Домогосподарство першого - просте або нуклеарне, яке складалося з однієї подружньої пари з дітьми або без них. Якщо хто -небудь із батьків помирав, то вдівець або вдовиця з дітьми продовжували розглядатися як подружня сім 'я. Наступний тип домової спільноти представляв розширену- таку, у якій проживав ще хтось із родичів. Таких родичів могло бути й декілька, але якщо ті не утворювали, у свою чергу, подружніх пар. Третій тип - складне або мультифокальне домогосподарство складалося з декількох подружніх сімей, які поєднанні родинними зв'язками.

Окрім трьох головних типів, дослідник виокремив ще два. Господарства одинаків, які мали у своєму складі лише одну особу: овдовілу, неодружену або особу з невизначеним сімейним статусом, та домові спільноти без структури. До останнього типу належали домогосподарства, родичі яких проживали спільно (брати та сестри). Головний критерій - наявність або відсутність подружньої пари. Наприклад, дві дорослі сестри, які проживали разом, розглядалися як домогосподарство, що не утворило сім'ю. До таких спільнот так належали індивіди без явних зв'язків [1, с. 136-139, 150-152; 2].

Подібні дослідження сім'ї, домогосподарств також проводив інший англійський учений Дж. Хаджнал. Учені-історики, незалежно один від одного, накреслили географію форм родин в доіндустріальній Європі. Дослідники вказували принаймні на існування двох світів. На одному з них переважали структури родин складні, які були локалізовані в географічному регіоні Фінляндії, країн Прибалтики, Сході Європи, півдні Франції, Італії, Іберійському півострові. Це так звана "східна модель". Другий - покривав північно-західний регіон Європи, де форма спільнот нуклеарних була нормою. Європа Середземноморська мала специфічний тип родини, дуже схожий на тих, які існували на сході [7, с. 75-76]. Проте вже в 1983 р. П. Ласлетт розділив європейський континент, ураховуючи відмінності в моделях шлюбу, формах сім'ї, родинних та трудових відносин, на чотири сектори: 1) західний та північно -західний; 2) середній; 3) середземноморський; 4) східний. Сім'я східноєвропейського регіону була віднесена ним до останнього [8, с. 234].

Отже, ми, як і більшість дослідників, які вивчали проблеми сім'ї, їхньої структури, населеності та особливо типології, наслідували концептуальні положення кембриджської школи. Далі, згідно із класифікацією П. Ласлетта, визначимо частку та кількісний склад окремих типів домових спільнот у досліджуваному регіоні.

Наслідуючи основні типологічні принципи вищеназваної класифікації британського вченого, ми провели аналіз указаних сповідних розписів, визначені показники розмістили в типологічній таблиці сільських сімей (див. табл. 1). У даній таблиці подано показники всіх домогосподарств із наймитами. Проте, потрібно зауважити, що при визначенні типу домової спільноти наймані робітники та їхні сім'ї не враховувалися.

Відтак, у загальній кількості домогосподарств (843) більше половини домових спільнот представляли складні (мультифокальні) господарства - 54,7%, на другій позиції були прості (нуклеарні) сім'ї - 22,2%, на третій - дворові спільноти без структури - 12,4%, на четвертій - розширені домогосподарства - 10,7%. На останньому місці перебувало господарство одинака (0,1%) з с. Горбанівки, 44-річного козака-вдівця, Федора Реклинського, у якому, крім господаря, проживало й працювало ще п'ять осіб наймитів [4, арк. 713]. Аналіз цих показників свідчить, що домові спільноти полтавського сільського соціуму відповідали "східній моделі", запропонованій Дж. Хаджналом та П. Ласлеттом [7, с. 75-76].

Одночасно потрібно звернути увагу на те, що найбільша частка мультифокальних господарств знаходилася переважно у великих селах регіону: Диканьці - 52%, Стасовцях - 56,9%, Рибцях - 62,1%, Жуках - 65,1% та лише в одному населеному пункті - у Куклинцях (66,7%), чисельність мешканців якого була незначною. Найменшу частку складних сімей мали маленькі за розмірами населенні пункти - с. Триби (25%) та с. Горбанівка (31,6%). У них показники нуклеарізації дворів були досить високі, тому частки таких сімей відповідно були найбільшими в регіоні. Так, у с. Трибах їхній відсоток сягав 50%, а в с. Горбанівці - 31,6%.

Отже, як бачимо, у полтавському сільському соціумі другої половини XVIII ст. домінували домогосподарства мультифокального типу. Отримані нами результати подібні до тих висновків, яких О. Сакало дійшов у своєму дослідженні щодо сільських мешканців Лубенського полку в аналогічний період. Згідно з його твердженням, там теж переважали мультифокальні сім'ї, частка яких становила 67,3%, тоді як нуклеарних була значно меншою - 27,3% [9, с. 204]. Схожі тенденції простежуються і в українських селах Стародубського полку, де складні господарства становили більшість - 60,9%, а другу позицію посідали нуклеарні сім'ї - 34,8% [3, с. 272-273]. Подібність показників виявлено в козацьких родинах містечка Мени Чернігівського полку 1766 р. - 45,5% та 36,3% [10, с. 219].

У російському маєтку Мішино Рязанської губернії в період між 1782-1858 рр., частка домогосподарств із двох та більше шлюбних пар складала 75 -82%, а відсоток простих сімей був значно менший за українські та коливався від 7 до 12% [11]. Показово, що у великих містах Гетьманщини, ситуація виглядала дещо інакше. Принаймні в полковій Полтаві переважали нуклеарні родини. Їхня частка там становила 59%, проти - 26,7% мультифокальних [12, с. 91].

Таблиця 1. Типологія сімей у селах Полтавського полку за матеріалами сповідних розписів 1775 р.