Пані держсекретар

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Пані держсекретар

Клиніна Т., кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та документознавства

Київ, Україна

Анотація

Стаття присвячена ролі та присутності жінок у дипломатичній службі США, особливий наголос робиться на перших жінках-очільницях Державного департаменту кінця ХХ -- початку XXI ст. Зазначається, що до 1920 р., жодна жінка не біла присутня на дипломатичній службі допоки їй не було надано право голосу. З 1920 р. жінки почали поступово освоювати основи дипломатичної служби, але зустріли багато перешкод на своєму шляху однією з яких було небажання головного органу виконавчої влади у міжнародних відносинах, Державного департаменту, сприяти жінкам на дипломатичній службі. Однак ті, хто врешті-решт досягуспіху на дипломатичній службі, виконували переважно службові обов'язки і не могли говорити про можливість обіймати якусь вищу посаду в «чоловічому клубі» дипломатичної служби. Після Другої світової війни кількість жінок на дипломатичній службі почала поступово збільшуватися з кожним десятиліттям і досягаючи апогею під час правління Білла Клінтона та Барака Обами. Саме під час їх правління найвищу посаду у Державному департаменті США займали жінки, який і надано ключове місце в запропонованій статті.

Ключові слова: США, Державний секретар, Державний департамент, Мадлен Олбрайт, Кондоліза Райс, Гітарі Клінтон.

The article is devoted to the role and presence of women in the US diplomatic service, with a special emphasis on the first women expected in the State Department at the end of the XX - beginning of the XXI century. It should be noted that until 1920, no women were present at the diplomatic service submitting that no vote was given. Since 1920, women have begun to gradually master the basics of the diplomatic service, but have encountered many obstacles in their path, one of which was the reluctance of the main body of executive power in international relations, the State Department, to assist women in diplomatic service. However, those who eventually succeeded in the diplomatic service performed predominantly official duties and could not speak of the possibility of occupying a senior position in the “men's club ” of the diplomatic service. After World War II, the number of women in the diplomatic service began gradually increasing every decade and reached its peak during the reigns of Bill Clinton and Barack Obama. It was during their reign that the highest position in the US State Department was held by women, who was given a key place in the proposed article.

Keywords: United States of America, Secretary of State, Department of State, Madeleine Albright, Condoleezza Rice, Hillary Clinton.

Згідно з доповідями та політикою Організації Об'єднаних Націй, питання статусу та ролі жінки в суспільстві є другим за важливістю після глобальних екологічних та економічних проблем сучасності. Сьогоднішній процес розвитку та становлення громадянського суспільства тягне за собою неминучу зміну ролей чоловіків і жінок у сучасному світі. Це, перш за все, пояснюється не лише тим, що сучасна жінка стала більш незалежною та рівноправною в сім'ї, а й її прагненням та бажанням реалізувати себе на професійній ниві. Звичайно, сьогоднішня жінка займає посади, на яких раніше можна було побачити лише представників чоловічої статі [3, с. 140]. Крім того, з розвитком демократії прагнення до збалансованих політичних процесів та гармонійних політичних відносин ставить на порядок денний питання про потребу участі жінки в політичному житті суспільства. Сучасні дослідження та рекомендації вже не виступають проти обох статей та не протиставляють одну одній, а скоріше наголошують на необхідності більшого залучення жінок до управління держави, які б були спроможні «доповнити» певні аспекти у її функціонування, оскільки «більш стійкими і демократичними є ті політичні системи, в яких різні статі свідомо віддаються співпраці та взаємодопомозі» [1, с. 1]. У своїй Хартії Організація Об'єднаних Націй заявляє про свою віру в сприяння рівності між чоловіками та жінками у системі прав, свобод, націй, держав та вирішує це питання разом із миром, безпекою, прогресом та розвитком. Це визначає спрямованість усіх держав, які добровільно прийняли цей принцип гендерної рівності як лідера у своїй діяльності, ставши членом організації. Кожна держава, яка підписала цей документ, несе відповідальність за те, щоб усі особи, що перебувають під її юрисдикцією, мали змогу здійснювати свої права [1, с. 9]. Однак у багатьох країнах це право на здійснення не дотримується, і, наприклад, жінка як повноцінний суб'єкт держави залишається нездатною стати рівноправним учасником політичного керівництва країною. Щодо України, політичне представництво жінок у політичній сфері низьке, що суперечить демократичним принципам та знижує ефективність державного управління. Кар'єра, відповідальність та прийняття рішень жінок підлягають певним обмеженням [2, с. 14-15]. Низьким залишається представництво жінок і в сфері міжнародних відносин. За даними 2018 року в Міністерстві закордонних справ України зайнято 215 жінок (загальна кількість працівників - 600). Більше того, лише 38 жінок займають керівні посади. Щодо послів та повноважних представників України за кордоном їх 61. У Ватикані та Великобританії є лише дві жінки-посли [13]. Тому питання щодо збільшення кількості жінок-дипломатів у різних куточках світу стоїть на порядку денному для України. І в цьому контексті прикладом може стати важкий, але досить успішний досвід Сполучених Штатів Америки. Тому метою статті є аналіз залучення жінок до дипломатичної служби, а особливо до керівництва Державного департаменту. Для досягнення цієї мети використовувалися методи системного аналізу та синтезу, дедуктивні, проблемно-хронологічні та описові методи. Проблемно-хронологічний метод був використаний при розгляді формування жінок в американській дипломатичній службі в хронологічному порядку. Це допомогло зберегти історичну спадкоємність, представити єдину картину та розглянути якісні зміни у питанні присутності жінок на дипломатичній службі. Також застосовувався принцип історизму, який дозволяв розглянути явище, яке ми вивчаємо, в процесі його розвитку, і, як результат, дало можливість застосувати метод періодизації, тобто виділити певні періоди у залученні жінки до дипломатичної служби та охарактеризувати їх особливості.

Питанням тендерної рівності та ролі жінки в урядах (мається на увазі політичні, економічні, міжнародні відносини) сьогодні приділяється більше уваги в історичній науці, аніж, наприклад, 50 років тому. В площині нашого дослідження, перш за все увагу привертає науковий доробок [16], який присвячений ролі та місцю жінки на дипломатичній службі. Нажаль, українська історична наука не може похизуватися здобутками в питаннях розгляду гендерності в дипломатичній службі. Це зовсім не говорить про це, що роль жінки в суспільстві не розглядається українськими науковцями. Навпаки, жінка виступає об'єктом дослідження, але чомусь в українських дослідженнях вона аналізується з позицій її ролі в суспільстві, сім'ї, у здійснених злочинах, як об'єкта торгівлі тощо, але аж ніяк як політична особистість. Певно, це говорить це про те, що українське суспільство допоки не готове сприймати жінку в «чоловічому клубі». На противагу українському, науковий здобуток зарубіжної історіографії значно ширший. У цьому контексті варто згадати роботу Г Калкіна, який надає аналіз зайнятості жінок у виконавчому органі, що здійснює зовнішньополітичну діяльність - у Державному департаменті Сполучених Штатів Америки. Автор наголошує на тому, що поступове збільшення кількості жінок на дипломатичній службі безпосередньо пов'язане з історичними умовами, в яких в той чи інший час опинялися Сполучені Штати Америки [8]. Роботи Молі М. Вуд [20; 21] та А. Хоксшильда [15] цікаві з точки зору витоків репрезентації жінки на дипломатичній службі. І хоча їх доробок не присвячений питанням жінки на керівних дипломатичних посадах, тим не менш вони дають змогу зрозуміти причини «поступового вливання» жінки у дипломатичну сферу. Зокрема, вони зосереджують свою увагу на ролі жінки-дружини у житті чоловіка-дипломата і зазначають, що, незважаючи на супровід чоловіка на закордонну службу, жінка-дружина не вважалася частиною дипломатичної місії, хоча «від неї іноді вимагали не менше ніж її від її чоловіка-посла, оскільки вона була своєрідним «обличчям» дипломатії та культури США»[15; 20; 21]. Інша дослідниця Б. Л. Маккензі в свою чергу наголошує на тому, що не дивлячись на еволюцію ролі жінки в американському суспільстві і надання їй можливості обіймати посади в Державному департаменті США, це аж ніяк не гарантувало їй можливості досягти кар'єрного просування. Це пояснювалося тим, що «потрапивши до Державного департаменту, жінка була піддана дискримінації через свою стать, тому що її вважали ненадійною і не спроможною впоратися зі своїми професійними обов'язками, оскільки вона була жінкою». Загалом, автор наголошує на тому, що «сексуалізація призвела до меншої кількості гендерних рівностей серед службовців іноземних служб» [17].

21 липня 1789 року був прийнятий закон про створення Міністерства закордонних справ, і президент Дж. Вашингтон, підписавши його, зробив цю інституцію першим федеральним відомством, створеним за новою Конституцією. Однак 15 вересня 1789 року був підписаний новий закон, який змінив назву відомства на Державний департамент США. І починаючи з цього моменту й до 1920 року жодна жінка не була представлена в дипломатичному корпусі. Однак закінчення Першої світової війни і намагання Америки відійти від політики ізоляціонізму і стати світовим лідером на міжнародній арені спонукали правлячі кола до певних змін. А тому 26 серпня 1920 року була прийнята 19 поправка до Конституції США, яка забороняла Штатам та федеральному уряду відмовляти громадянам Сполучених Штатів у праві голосу за статевою ознакою. Такою була кульмінація десятирічного руху за виборче право жінок на державному та національному рівнях [19]. дипломатичний уряд департамент службовий

Однак прийняття на папері поправки до Конституції зовсім не означало втілення її в життя. Така структура, як Державний департамент була не готова до відкривання своїх дверей. Однак аби уникнути негативної реклами чи звинувачення у дискримінації жінок, Державний департамент неохоче почав надавати обмеженій кількості жінок дозвіл брати участь у складанні іспиту для вступу на дипломатичну службу і як результат, Люсіль Ат- черсон у 1922 році склала іспит і була першою жінкою, яка переступила поріг Державного департаменту США. Однак у самому Державному це ноу- хау (залучення жінки хоч якимсь чином до роботи в Державному департаменті) було непопулярним. Чиновники постійно виступали проти включення жінок до професійної служби. Аргументи були різними: жінка не зможе стати частиною «чоловічого клубу», де зустрічаються дипломати-чоловіки, вживають алкоголь та займаються міжнародними справами; жінка не сприйматиметься місцевою громадою; жінка може стати об'єктом сексуального захоплення тощо. Особливо дивовижним був аргумент про складності життя за кордоном, особливо в місцях, де жінки стикаються з кліматичними, соціальними та расовими умовами [20; 21].

По-суті, у період з 1920 - 1939 рр. дипломатична служба залишалася привілеєм чоловіків. В цей відрізок часу лише дві жінки, Френсіс Уілліс та Константа Харві змогли зробити кар'єру в якості консульських співробітниць і пережити неписане правило Держдепу згідно з яким, жінка мала піти у відставку зі вступом у шлюб. Згодом Ф. Уілліс зайняла посаду посла, а К. Харві стала генеральним консулом. Державний департамент активно рекламував їх досягнення доводячи американському суспільству, що стать не є перепоною на шляху до успіху на дипломатичній службі [16, с. 71].

У 1933 році новий президент Сполучених Штатів Франклін Д. Рузвельт призначив перших двох жінок як голів місій: Рут Брайан Оуен служила консулом у Данії з 1933 по 1936 рік, а Флоренція Джеффрі Гарріман працювала послом у Норвегії з 1937 року до 1940 р. Керол К. Лаїс була першою жінкою, яка стала помічником державного секретаря, а Люсі Вілсон Бенсон була першою жінкою, яка стала заступником держсекретаря. Однак покращення положення жінок у департаменті уповільнювалось. У період між I та II світовими війнами жінки становили майже половину робочої сили в Державному департаменті, хоча більшість з цих посад були найнижчими у рейтингу канцелярських робочих місць [8, с. 34].

По мірі того, як протягом 1930-х років кількість американських місій збільшувалось і складність роботи стала очевидною, посадовці Державного департаменту США бачили потребу в додатковій службовій допомозі і все більше покладалися на роботу дипломатів та інших дружин, залучаючи їх як клерків та стенографісток. Як працівники Державного департаменту США, ці жінки також зберігали представницькі якості, пов'язані з дипломатичною роботою. Однак стереотип про те, що американські жінки «не підходили до вимогливих та спеціальних обов'язків офіцера іноземної служби», був незмінним до Другої світової війни [20].

Друга світова війна дала поштовх щодо залучення жінок до роботи в Державному департаменті. У зв'язку з тим, що багато чоловіків були залучені до армії, влада почала залучати жінок до роботи на дипломатичній службі. Щоправда, як і минулі десятиліття і до 1970-х років, жінки займали виключно найнижчі посади. У 1972 році Державним департаментом була прийнята директива, так звана «Декларації про подружжя», яка відмінила неформальну заборону шлюбу для дипломатів [8, с. 231]. Деякий прогрес відбувся під час президентства Дж. Картера який призначив вісімнадцять жінок керівниками місії та десять жінок було призначено на керівні посади у Вашингтоні. Кількість призначень подвоїлася при президентах Рейгана та Джорджа Буша, і злетіла до неба за допомогою адміністрації Клінтона [16, с. 74], коли він, новий американський президент призначив Мадлен Олбрайт Державним секретарем, першою жінкою, яка обійняла цю посаду з моменту її створення у 1789 році. Як зазначав Wall Street Journal, «Клінтон зробив історію, назвавши Мадлен Олбрайт, свого посла в ООН, першою жінкою на посаді Державного секретаря» [12]. Цим призначенням президент дав зрозуміти, що він не зацікавлений у встановленні сміливого нового курсу зовнішньої політики. «Наша відповідальність полягає в тому, щоб будувати міцну основу, закладену за останні чотири роки», - сказав Клінтон під час оголошення свого вибору [12].

Перша жінка Держсекретар народилася 15 травня 1937 року в Празі. Її батько Йозеф Олбрайт був членом Чехословацької зовнішньої служби, а згодом став послом у Югославії. Отже з малечку, Мадлен була дотична до зовнішньої служби як такої. Однак після перевороту в 1948 році сім'я іммігрувала до Денвера, штат Колорадо, де Олбрайт і отримала свою освіту. Згодом у 1976 році вона здобула ступінь доктора філософії з публічного права та управління в Колумбійському університеті. У період З 1978 по 1981 рік вона служила співробітником у Білому домі при президенті Дж. Картері та в Раді національної безпеки при раднику з національної безпеки Збігневі Бжезінському [7]. У 1982 році вона була призначена професором-до- слідником з міжнародних відносин у Школі Джор- джтаунського університету та директором програми «Жінки в іноземній службі». У 1993 році вона була призначена президентом Б. Клінтоном послом в ООН і обіймала цю посаду до її призначення державним секретарем у 1996 році. Певно методи роботи, її чітка позиція та відданість роботі на посаді посла в ООН, а також намагання подавити жіночі рухи в США, спонукали тодішнього президента Білла Клінтона висунути її на посаду Державного секретаря 5 грудня 1996 р [7]. Будучі послом в ООН вона спромоглася показати свій характер та широкі зовнішньополітичні погляди. З одного боку, вона шокувала американських дипломатів та світову спільноту, назвавши дії Куби «боягузливими», коли кубинські пілоти збили ракетою чотири кубинсько-американські літаки, а також вела активні дії щодо блокування Генерального секретаря ООН Бутроса-Галі на другий термін. З іншого, що певно притаманно тільки жінці, посол Олбрайт також використовував делікатніші навички в приватних інтересах, щоб переслідувати американські інтереси. Наприклад, вона регулярно зустрічалася з Р. Екеусом, американським посадовцем, відповідальним за контроль за дотриманням Іраком певних резолюцій США, щоб запевнити, що він має підтримку в США, намагаючись знайти в Іраку запаси хімічної та іншої смертоносної зброї. Вона також безпосередньо спілкувалася з посадовими особами Державного департаменту середнього рівня, щоб отримувати корисну інформацію.

М. Олбрайт, отримавши затвердження Сенатом, склала присягу і обіймала посаду Державного секретаря до 20 січня 2001 року. Деякі її колеги були впевнені, що вона не впорається. Головний аргумент полягав у тому, що, наприклад, арабські країни неохоче матимуть справу з жінкою - Державним секретарем. Сенатор Дж. Хелмс, республіканець від штату Північна Кароліна, голова Комітету з питань зовнішніх зв'язків Сенату і частий критик дипломатії Клінтона, тим не менш назвав пані Олбрайт «жорсткою і сміливою дамою» [12]. До того ж пані Держсекретар була поясненням адміністративної політики президента, талановитою людиною, яких дуже не вистачало на найвищих рівнях Кабінету протягом останніх чотирьох років. Мадлен Олбрайт «знайшла свій голос» на світовій арені. В своїх мемуарах вона зазначала, що «коли я розмовляла з міністрами закордонних справ по всьому світові, вони казали, що в їх урядах почали думати: «Нам потрібна Мадлен» [4, с. 569]. Говорячи про її вплив на американську дипломатію треба відзначити, що М. Олбрайт сприяла розширенню НАТО на схід до країн колишнього радянського блоку та нерозповсюдженню ядерної зброї з колишніх республік Радянського Союзу до країн-із- гоїв. вона успішно вела переговори з арабськими лідерами. Тим не менш, низка зовнішньополітичних експертів висловлювала стурбованість тим, що фундамент, на якому будуються позиції містера Клінтона та пані Держсекретар, складається «з товстого шару щоденних навичок управління кризовими ситуаціями, але лише з тонкого фасону стратегічного мислення» [12]. Також наголошувалося що, зокрема пані Олбрайт, є експертом з Європи, а от щодо Азії їй бракує «робочих знань». Протягом своєї діяльності пані Олбрайт була най- сильнішим прихильником використання військової сили в Боснії і сильно виступала за розширення Організації Північноатлантичного договору, додавши, серед інших, її рідну Чехію. Тому не дивно, поки політик була Державним секретарем, Чехія, Польща та Угорщина вступили до НАТО, Альянс бомбардував колишню Федеративну Республіку Югославію, щоб припинити етнічні чистки косов- ських албанців. М. Олбрайт підтримувала розширення демократизації вільного ринку та створення громадянського суспільства у світі, виступала за ратифікацію Кіотського протоколу про глобальні зміни клімату та сприяла нормалізації відносин з В'єтнамом [7].

Після закінчення президенства Білла Клінтона, Америка обрала собі нового очільника - Джорджа Буша-молодшого, який на відміну від свого попередника не поспішав збільшувати кількість представниць «прекрасної статі» на керівних посадах країни. Ситуація змінилася наприкінці 2004 року, коли Дж. Буш-молодший вдруге став президентом США і висунув Кондолізу Райс на посаду Держ- секретаря, яка обійняла її 26 січня 2005 року і як її жінка-попередниця, перебувала на ній увесь термін другого президентства Дж. Буша. Вона була першою афро-американкою жінка на посаді Державного секретаря.

К. Райс народилася 14 листопада 1954 року в Бірмінгемі, штат Алабама. Вона отримала ступінь бакалавра мистецтв з політології в 1974 році в Ден- верському університеті, ступінь магістра політології в Університеті Нотр-Дам в 1975 році, а також ступінь доктора політичних наук в аспірантурі міжнародної школи університету Денвера в 1981 році, закінчивши яку, обійняла посаду професора політології в Стенфордському університеті [11, с. 178]. У 1987 році вона працювала радником Об'єднаних начальників штабів, а в 1989 році була призначена директором з питань радянської та східноєвропейської ради в Раді національної безпеки. У 2001 році вона була призначена Дж. Бушем радником з національної безпеки [5].

Будучи державним секретарем, К. Райс підтримувала розширення демократичних урядів та відстоювала ідею «трансформаційної дипломатії», яка прагнула перерозподілити американських дипломатів у сферах серйозних соціальних та політичних проблем, вирішити такі питання, як хвороби, контрабанда наркотиків та торгівля людьми, та переосмислити допомогу шляхом створення посади директора з питань зовнішньої допомоги [5]. К. Райс змогла домовитися про кілька угод на Близькому Сході, включаючи вихід ізраїльтян із Сектору Газа у 2005 році та припинення вогню між Ізраїлем та військами Хезболли в Лівані. Згодом К. Райс організувала Конференцію в Аннаполісі у 2007 року, яка зосередилась на пошуках вирішення ізраїльсько-палестинської проблеми. Вона також активно працював над вдосконаленням прав людини в Ірані та підтримувала ухвалення резолюції Ради Безпеки ООН щодо санкцій проти цієї країни вразі невиконання нею програми із обмеження використання урану. Ще однією основною проблемою для К. Райс була ядерна програма Північної Кореї та наступні випробування ядерної зброї [11, с, 431]. Пані Держсекретар була категорично проти проведення двосторонніх переговорів з Північною Кореєю, хоча вона вітала їх участь у шестисторонніх переговорах між Китаєм, Японією, Росією, Північною Кореєю, Південною Кореєю та США. У 2008 року відбулися одні з найуспішніших переговорів К. Райс, які завершилися підписанням угоди між США та Індією про співпрацю, що стосується мирного використання ядерної енергії [5]. Незабаром після закінчення її повноважень на посаді державного секретаря в січні 2009 року вона оголосила про наміри написати книгу про свою дипломатичну кар'єру [11]. У тому ж 2009 році К.Райс на посаді Державного секретаря змінила колішня перша леді, адвокат, сенатор від штату Нью-Йорк, жінка, яка попередні сорок років так чи інакше була дотична до державної служби - Гілларі Клінтон. Вона народилася в Чикаго, штат Іллінойс, 26 жовтня 1947 року, згодом закінчила місцеву державну школу та коледж в Уелслі і вступила на юридичний факультет Єльського університету, де познайомилася з Біллом Клінтоном. У 1975 році вони побралися, переїхали до Арканзасу, де Гілларі стала адвокатом і доцентом в юридичній школі університету Арканзасу. На цій роботі вона привернула увагу президента Дж. Картера, який у 1977 році призначив її у правління Корпорації юридичних послуг, яку вона згодом очолила [6]. Протягом наступних 12 років вона була головою Комітету з питань стандартів освіти в Арканзасі, співзасновником бюро адвокатів у справах дітей та родин Арканзасу, а також працювала в правлінні дитячої лікарні Арканзасу та Фонду захисту дітей.

У 1992 році президентом США був обраний її чоловік - Білл Клінтон, і як перша леді, Гілла- рі Клінтон стала прихильником реформи охорони здоров'я та працювала над багатьма питаннями, що стосуються дітей та сімей [6]. Вона працювала над вдосконалення системи усиновлення та прийомної допомоги, наданням медичної допомоги мільйонам дітей через програму їх медичного страхування. Її відома промова в Пекіні в 1995 р., коли вона заявила, що «права людини - це права жінок, а права жінок - права людини» - надихнула жінок у всьому світі та допомогла сприяти глобальному руху за права жінок [10, с. 298]. З тодішнім державним секретарем Мадлен Олбрайт, Г. Клінтон працювала над тим, щоб запустити урядову ініціативу «Вітальні голоси щодо демократії», яка й сьогодні продовжує функціонувати як неурядова організація, яка продовжує навчати та організовувати жінок-лідерів по всьому світу. У 2000 році Гілларі Клінтон увійшла в історію як перша жінка, обрана до Сенату Сполучених Штатів від штату Нью-Йорку.

Після терактів 11 вересня 2001 року вона була рішучим прихильником фінансування відбудови Нью-Йорка та вирішення проблем охорони здоров'я, відстоювала справу військових та боролася за кращу медичну допомогу на користь поранених членів служби, ветеранів та членів Національної гвардії та резервів. В 2007 році вона розпочала свою історичну кампанію за президентство, а в 2008 році вона вже проводила агітацію за обрання Барака Обами, а в листопаді він, Б. Обама, новообраний президент, призначив її Державним секретарем. Як згодом писала Г Клінтон в своїх мемуарах: «Він (Барак Обама, - авт.) сказав, що я хочу, щоб Ви були моїм Державним секретарем. А я сказала: «О, ні, Ви цього не зробите... О, будь ласка, є так багато інших людей, які могли б це зробити» [10, с. 361]. Г. Клінтон спочатку відмовила Б. Обамі, але він наполягав. І врешті решт домігся свого. Багато прихильників Б. Обами були приголомшені, коли він обрав її своїм державним секретарем. «Я був абсолютно розчавлений. Це був тотальний шок», - писав речник Б. Обами Бен Родос [18]. «Вона, мабуть, знає кожного великого закордонного лідера. Вже є стосунки, де вона може сидіти і говорити безпосередньо про проблеми, які існують або на двосторонній, або на багатосторонній основі», - так говорив про Г. Клінтон губернатор штату Нью-Джерсі Джон Кор- зін [18]. Хоча сам Б. Обама характеризував Гілларі як «хорошу, розумну, жорстку людина, яка подбає про нашу країну» [18]. І дійсно, чотири роки пані держсекретар служила президенту як лояльний і працьовитий секретар кабінету. З ім'ям пані Держ- секретар досить часто використовують поняття «ефект Гілларі», тобто збільшення кількості жінок на дипломатичних посадах і не лише з боку американського уряду, а загалом по світу. Наприклад, у період її діяльності до Вашингтону прибуло 25 жінок - очільниць дипломатичних місій з різних куточків світу. Деякі американські дипломати заявляли, що призначення жінок може бути видимим способом для країни, яка сигналізує про те, що модернізується та йде у відповідності зі Сполученими Штатами [14]. У своїй діяльності Г. Клінтон використовувала поняття «розумна сила». «Ми повинні використовувати те, що називається «розумною силою»: різноманітний інструмент, який ми маємо в розпорядженні - дипломатичні, економічні, військові, політичні, правові та культурні - підбір правильного інструменту чи комбінації інструментів для кожної ситуації. При розумній силі дипломатія стане авангардом нашої зовнішньої політики», - зазначала вона [10]. Г.Клінтон вдалося мобілізувати союзників США в питанні припинення режиму Каддафі. Вона також значно розширила використання Державним департаментом соціальних медіа, включаючи Facebook та Twitter. За її сприянням Туреччина і Вірменія уклали довгоочікувану угоду про встановлення дипломатичних угод та відкриття кодонів між ворогуючими націями тощо [6].

Таким чином, кожна з них була по своєму унікальною, Мадлін Олбрайт - стала першою жінкою в історії Державного департаменту, яка його очолила. Кондаліза Райс - була першої жінкою афро-американкою, а Гіларі Клінтон - не лише перша «перша-леді», а й жінка, яка одночасно побувала в трьох іпостасях - першої леді, Сенаторки та очільниці Державного департаменту. По суті, прізвища Олбрайт-Райс-Клінтон мали світовий ефект, який надихав, мотивував і, безумовно, обнадіювала, оскільки гендерна різноманітність на вершині будь-якої організації призводить до кращих рішень. І, певно, для США так само знов стає актуальним, а для України нагальним, час оголосити «Нам потрібна Мадлен».

Список використаних джерел

1. Мельник Т. М. Міжнародний досвід тендерних перетворень. - Київ: Логос, 2004. - 230 с.

2. Ярош О. Б. Політика гендерної рівності: світовий та вітчизняний досвід: автореф. ... доктора політичних наук. Київ, 2013. - 32 с.

3. Кабайкина О. В., Сущенко О. А. Трансформация роли женщины в современном обществе: в семье и на работе. // Вестник Московского университета. - 2017.

4. Серия 18. Социология и політологія. - №23 (3). - С.140- 155.

5. Albright M. Madam Secretary: A Memoir. New- York: Harper Perennial, 2005. - 736 p.

6. Biographies of the Secretaries of State: Condo- leezza Rice (1954-).

7. Biographies of the Secretaries of State: Hillary Rodham Clinton (1947-)

8. Biographies of the Secretaries of State: Madeleine Korbel Albright (1937-).

9. Calkin H. Women in the Department of State: Their Role in Foreign Affairs. - 1977.

10. Clinton, Hillary Rodham. Nomination Hearing To Be Secretary of State. U.S. State Department. Archived from the original on January 24, 2009.

11. Clinton H. R. Hard Choices: A Memoir. New- York: Simon & Schuster, 2014. - 788 p.

12. Condoleezza RiceKi No Higher Honor: A Memoir of My Years in Washington. - New York: Broadway Paperbacks, 2012. - 784 р.

13. Greenberger R. S, Ricks T. E. and Frisby K. M. Clinton Chooses Albright For State, Cohen for Defense. The Wall Street Journal. Dec. 5, 1996.

14. Gender features of the diplomatic service in Ukraine and in the world. - 2015.

15. Hillary effect' cited for increase in female ambassadors to U.S. - Washington Post. - 01 October, 2010.

16. Hochschild A. The Role of the Ambassador's Wife: An Exploratory Study” // Journal of Marriage and the Family. - 1969. - №2. - P. 76.

17. Klynina T. S. “Female face” of American diplomacy // Skhid. - 2019. - №6.

18. McKenzie B. L. The Problem of Women in the Department: Sex and Gender Discrimination in the 1960s United States Foreign Diplomatic Service, European journal of American Studie. - 2005.

19. Obama, Clinton discussed secretary of state job. - Reuters, 14 November 2008.

20. The Constitution of the United States: Amendments 11-27.

21. Wood M. M. Wives, Clerks, and `Lady Diplomats': The Gendered Politics of Diplomacy and Representation in the U.S. Foreign Service, 1900-1940 // European journal of American studies. - 2015.

22. Wood M. M. Diplomatic Wives: The Politics of Domesticity and the «Social Game» in the U.S. Foreign Service, 1905-1941. // Journal of Women's History. - 2005. - Vol. 17. - № 2. - P 142-165.

23. Melnyk T M. (2004). Mizhnarodnyi dosvid gen- dernyh peretvoren (International experience of gender transformation). Kyiv: Lodos.

24. Yarosh O. B. (2013). Polityka gebdernoi rivnosti: svitovyi ta vitchiznyanyi dosvid (Gender equality policy: world and national experience). Kyiv.

25. Kabaikina O. V., Sushchenko O. A. (2017). Trans- formaciya roli zhenschiny v sovremennom obshcestve: v sem'e I na rabote (TRANSFORMATION OF THE ROLE OF WOMEN IN A MODERN SOCIETY: AT FAMILY AND AT WORKPLACE) in Moscow State University Bulletin. Vol. 18.

26. Albright M. (2005). Madam Secretary: A Memoir. New-York: Harper Perennial.

27. Biographies of the Secretaries of State: Condo- leezza Rice (1954-).

28. Biographies of the Secretaries of State: Hillary Rodham Clinton (1947-)

29. Biographies of the Secretaries of State: Madeleine Korbel Albright (1937-).

30. Calkin H. (1977). Women in the Department of State: Their Role in Foreign Affairs.

31. Clinton H. R. (2009). Nomination Hearing To Be Secretary of State. U.S. State Department.

32. Clinton H. R. (2014). Hard Choices: A Memoir. New-York: Simon & Schuster.

33. Condoleezza, R. (2012). No Higher Honor: A Memoir of My Years in Washington. New York: Broadway Paperbacks.

34. Greenberger R. S, Ricks T.E., Frisby K. M. (1996). Clinton Chooses Albright For State, Cohen for Defense in The Wall Street Journal.

35. Gender features of the diplomatic service in Ukraine and in the world (2015).

36. Hochschild A. (1969). The Role of the Ambassador's Wife: An Exploratory Study in Journal of Marriage and the Family, vol. 2.

37. Klynina T. S. (2019). "Femaleface” of American diplomacy in Skhid, vol. 6.

38. McKenzie B. L. (2005). The Problem of Women in the Department: Sex and Gender Discrimination in the 1960s United States Foreign Diplomatic Service in European journal of American Studie.

39. Obama, Clinton discussed secretary of state job (2008).

40. The Constitution of the United States: Amendments 11-27.

41. Wood M. M. (2015). Wives, Clerks, and `Lady Diplomats': The Gendered Politics of Diplomacy and Representation in the U.S. Foreign Service, 1900-1940 in European journal of American studies.

42. Wood M. M. Diplomatic Wives: The Politics of Domesticity and the "Social Game” in the U.S. Foreign Service, 1905-1941 in Journal of Women's History. Vol. 17.

Размещено на Allbest.ru