П'ятидесятницькі релігійні союзи України як об'єкт оперативної розробки органів НКДБ-МДБ за часів пізнього сталінізму (1944-1953)

Днепровский национальный университет имени Олеся Гончара аспирант (Украина)

Пятидесятнические религиозные союзы Украины как объект оперативной разработки органов НКГБ-МГБ во времена позднего сталинизма (1944-1953)

Цель статьи - проанализировать содержание агентурно-оперативной работы советских спецслужб, которую они проводили в среде пятидесятников Украины во времена позднего сталинизма (1944-1953). Методология исследования основывается на сочетании общенаучных (анализ и синтез, метод индуктивной и дедуктивной логики) и специально-исторических (историко-логический и системно-структурный) методов. Научная новизна исследования заключается в попытке автора на основе малоизвестных или таких, которые впервые вводятся в научный оборот, документов о работе антирелигиозных подразделений органов НКГБ-мГб осветить содержание проводимой ими работы в среде пятидесятников Украины во времена позднего сталинизма (1944-1953). Выводы. В период позднего сталинизма пятидесятнические религиозные союзы Украины, как и в довоенные годы, оставались объектом оперативной разработки советских спецслужб. Причиной этого послужили особенности пятидесятнического вероучения, «мистицизм» («духовное» крещения и глоссолалии) и пацифизм, которые никак не вписывались в атеистически-рационалистическую псевдонаучную марксистско-ленинскую модель «идеального» коммунистического общества. Учитывая смену парадигмы государственно-церковных отношений в СССР, вызванную Второй мировой войной, органы НКГБ-МГБ были также вынуждены изменить методы своей работы в религиозной сфере, в том числе и по отношению к пятидесятникам. Не имея возможности в условиях легализации религии в СССР ликвидировать административно-оперативным путем возрожденные во времена немецкой оккупации религиозные союзы пятидесятников, органы НКГБ-МГБ пошли на хитрость и решили ликвидировать их путем присоединения к подконтрольному советским спецслужбам евангельско-баптистскому союзу ВСЕХБ. Для реализации этого плана советские органы госбезопасности в течение восьми лет использовали различные агентурно-оперативные комбинации в сочетании с откровенными репрессивными мерами (по сути - масштабными операциями), направленными на корректировку религиозной палитры Украины и присоединения пятидесятников к составу ВСЕХБ. Однако все они оказались недостаточными, так как привели к полному объединению пятидесятников с баптистами. Это обстоятельство позволило руководителям нерегистрированных пятидесятников, после смерти И. Сталина и освобождения их из лагерей, продолжить работу над созданием собственного союза и над его регистрацией в органах советской власти отдельно от ВСЕХБ.

Ключевые слова: пятидесятники, Всесоюзный совет евангельских христиан- баптистов, НКГБ-МГБ, репрессии, послевоенный период, секретный агент, епископ.

Annotation

Oleksandr O. Korotaiev Oles Honchar Dnipro National University Postgraduate Student (Ukraine)

Pentecostal religious unions of Ukraine as an object of the intelligence work of the NKGB-MGB bodies during the late Stalinism (1944-1953)

The aim of the study is to analyze the content of the intelligence work of the Soviet special services, which they carried out among the Pentecostals of Ukraine during the period of late Stalinism (1944-1953). Research methodology is based on a combination of general scientific (analysis and synthesis, the method of inductive and deductive logic) and special historical (historical- logical and system-structural) methods. The scientific novelty of the research lies in the author's attempt, on the basis of little-known or those that are first introduced into scientific circulation, documents on the work of anti-religious divisions of the NKGB-MGB to highlight the content of their work among the Pentecostals of Ukraine during the late Stalinism (1944-1953). Conclusions. In the period of late Stalinism, Pentecostal religious unions in Ukraine, as in the pre-war years, remained the object of the intelligence work of the Soviet special services. The reason for this was the peculiarities of the Pentecostal doctrine ("mysticism", "spiritual" baptism and glossolalia) and pacifism, which did not fit into the atheist-rationalistic pseudoscientific Marxist-Leninist model of the "ideal" communist society. Given the change in the paradigm of state-church relations in the USSR caused by the Second World War, the NKGB-MGB bodies were also forced to change their methods of work in the religious sphere, including in relation to Pentecostals. Unable to liquidate the Pentecostal religious unions revived during the German occupation in an administrative-operational way, under the conditions of the legalization of religion in the USSR, the NKGB-MGB authorities went for a trick and decided to liquidate them by joining them to the All-Union Council of Evangelical Christians and Baptists (hereinafter ACECB), controlled by the Soviet special services. For the implementation of this plan, the Soviet state security organs for eight years used various agent-intelligence combinations in conjunction with outright repressive measures (in fact, large-scale operations) aimed at adjusting the religious palette of Ukraine and joining the Pentecostals to the ACECB. However, they all proved to be insufficient, as they led to the complete union of the Pentecostals with the Baptists. This circumstance allowed the leaders of unregistered Pentecostals, after the death of J. Stalin and their release from the camps, to continue to petition the Soviet authorities to register their union separately from the ACECB.

Key words: Pentecostals, All-Union Council of Evangelical Christians and Baptists, NKGB- MGB, repression, post-war period, secret agent, bishop.

Постановка проблеми

Зважаючи на засекреченість архівів радянських силових структур та наявність маргінальних прорадянських тенденцій в нашому суспільстві, тема щодо дослідження роботи радянських органів держбезпеки взагалі, а в середовищі євангельських конфесій УРСР (особливо в післявоєнний період) зокрема, була до останнього часу надзвичайно табуйованою. З прийняттям 09.04.2015 р. Верховною Радою України Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 19171991 років» гриф «цілком таємно» з архівних документів органів ВУНК-КДБ було знято і у істориків з'явилася можливість заповнити наявні прогалини за цією темою дослідження. Але за п'ять років дії вищезгаданого Закону не були опубліковані наукові праці, які б розкривали зміст роботи органів НКДБ-МДБ у середовищі п'ятидесятників України в повоєнний період. Тому розвідка є спробою автора виправити цю ситуацію.

Аналіз джерел та останніх наукових публікацій

Означена проблема не була предметом спеціального історичного дослідження, однак окремі її аспекти знайшли часткове висвітлення в науковій літературі. Так, наприклад, репресії радянських органів держбезпеки, спрямовані проти п'ятидесятницьких єпископів (П. Бідаша, І. Левчука та В. Бойко), розглядалися в розвідках О. Бажана [Бажан, О., 1995]; [Бажан, О., 1998.] Ю. Данилюка [Бажан & О. Данилюк, Ю., 2000a] та В. Войналовича [Войналович В., 2005], які, вивчаючи радянську антирелігійну політику, дослідили дисидентську боротьбу очільників різних релігійних конфесій УРСР з радянським режимом. У контексті вивчення радянської антирелігійної політики ця проблематика розглядалася і в дисертаційних працях Т. Грушової [Грушова, Т., 2000] та І. Данилової [Данилова, І., 2010]. Однак за браком джерел авторам не вдалося проаналізувати сам зміст агентурно-оперативної роботи органів НКДБ-МДБ УРСР у п'ятидесятницькому середовищі України за означений період. З відкриттям архівів ВУЧК-КДБ почали з'являтися нові наукові праці, присвячені дослідженню роботи радянських спецслужб у повоєнний час у середовищі РПЦ [Вєдєнєєв, Д., 2016а], УГКЦ [Пагіря, О., 2014] та християн-баптистів [Висовень, О., 2014], [Висовень, О., 2017], але при цьому дослідники оминули своєю увагою висвітлення роботи радянських спецслужб у середовищі п'ятидесятників України. Паралельно із вищеозначеними науковими працями з'явилися розвідки, автори яких спробували розкрити зміст роботи органів НКДБ-МДБ, яку вони проводили у воєнні та повоєнні роки в середовищі усіх разом взятих релігійних конфесій України [Вєдєнєєв, Д. & Лисенко, О., 2012], [Веденеев, Д., 2016Ь], [Бабенко, Л., 2018]. Але при їх аналізі можна зробити висновок, що розкриттю змісту роботи радянських спецслужб у середовищі п'ятидесятників УРСР авторами таких розвідок приділено недостатньо уваги.

Так, не дивлячись на наявність певної кількості наукових праць, присвячених висвітленню роботи органів НКДБ-МДБ у релігійному середовищі України в повоєнний час, дослідження змісту їх роботи в середовищі п'ятидесятників України залишається й досі маловивченим аспектом сучасної наукової історіографії.

Для його розкриття, в рамках нашої розвідки, ми використовували цілий комплекс нещодавно розсекречених цілком таємних архівних джерел, що зберігаються в архівних фондах Галузевого державного архіву СБУ (далі ГДА СБУ) м. Києва (Ф. 1. Звітна документація щодо роботи 2-го Управління НКДБ-МДБ УРСР; Ф. 9. Накази ВЧК-КДБ СРСР та ВУЧК-КДБ УРСР; Ф. 13. Колекція друкованих видань органів ВЧК-КДБ; Ф. 16. Секретаріат ВУЧК-КДБ УРСР) та Управлінь СБУ в Дніпропетровській та Одеській областях України. У роботі також використовувались архівні матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО) м. Києва (Ф. 4648. Документація республіканського уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР) та Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі ЦДАГО) м. Києва (Ф. 263. Архівно-слідчі справи на репресованих осіб).

Мета статті

У своїй статті автор ставить за мету проаналізувати зміст агентурно- оперативної роботи радянських спецслужб, яку вони проводили в середовищі п'ятидесятників України за часів пізнього сталінізму (1944-1953).

Виклад основного матеріалу

До п'ятидесятницьких релігійних союзів України повоєнного часу належали: Всеукраїнський союз християн євангельської віри (далі ХЄВ), Церква християн віри євангельської Західної України (далі ЦХВЄ), яка до 1939 р. входила до складу Всепольського п'ятидесятницького союзу, та Бессарабський центр п'ятидесятників (далі БЦП) [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 572. Арк. 168]. Кількісний склад цих союзів наразі невідомий. З офіційних даних відомо, що до складу Всеукраїнського союзу ХЄВ, який вважався найчисельнішим із них, на 1929 р. входило 35 тис. вірян (25 тис. членів та 10 тис. наближених Наближені - це ті особи, які готувалися до прийняття водного хрещення, яке являлося основною вимогою для вступу в члени общини та союзу) [ДА СБУ м. Дніпро. Ф. 6(Р). Оп. 1. Спр. П-21827. Арк. 142]. За даними Ю. Данилюка та О. Бажана, взятими ними із Державного архіву Російської Федерації (далі - ДАРФ), загальна чисельність п'ятидесятників СРСР, з яких 80 % знаходилося на території України, на 1928 р. складала 200 тис. осіб [Бажан, Данилюк, 2000Ь: 300]. Ця цифра є вельми вірогідною, але вона (або цифри подібні до неї) не зустрічається в офіційних джерелах, що зберігаються в архівних фондах України, тому ми наводимо її як приклад і у своєму досліджені будемо користуватися лише офіційною статистикою, отриманою нами із фондів вищезазначених архівних установ України.

З огляду на те, що значені вище п'ятидесятницькі союзи засновані реемігрантами зі США, а також мали, з погляду радянських спецслужб, «бузувірську» догматику Йшлося насамперед про практикування п'ятидесятниками «духовного» хрещення, яке призводило до молитви «іншими мовами» (т.з. глоссолалії) та пророцтв (т.з. «чисті» глоссолалії). Унаслідок того, що під час «пророцтв» віщувалося про неминучу загибель СРСР, органи держбезпеки розцінювали ці духовні практики як антидержавні та контрреволюційні випади і жорстоко карали за це п'ятидесятників., вони швидко стали об'єктом розробки радянських органів держбезпеки. У результаті чого вже у 1930 р., внаслідок арешту керівництва, яке органи ОДПУ звинувачували у шпигунстві на користь США та у «психічному каліцтві віруючих»справах (див. напр. архівно-слідчу справу засновника Всеукраїнського союзу ХЄВ І. Воронаєва та інш. [ДА СБУ м. Одеса. Ф. 6(Р). Оп. 1. Спр. 24012-П. Арк. 294-302, т.1])., припинив своє існування Всеукраїнський союз ХЄВ, а у 1939- 1940 рр. (із приєднанням Західної України, Буковини та частини Бессарабії до складу УРСР) через ті ж самі причини були ліквідовані органами НКВС УРСР і ЦХВЄ з БЦП [ДА СБУ м. Одеса. Ф. 6(Р). Оп. 1. Спр. 24012-П. Арк. 10, 252, 253, т.1], [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 572. Арк. 168]. Із окупацією вермахтом території України, силоміць ліквідовані радянськими спецслужбами п'ятидесятницькі союзи, стали поступово відновлювати свою діяльність. Так, 01.11.1942 р. у смт П'ятихатки Дніпропетровської області відбувся Всеукраїнський з'їзд керівників п'ятидесятницького руху України, на якому проголошено відновлення Всеукраїнського союзу ХЄВ на чолі із шеф-єпископом Г. Понурко [ДА СБУ м. Дніпро. Ф. 6(Р). Оп. 1. П- 24349. Арк. 130, 133]. У тому ж році відбулося відновлення діяльності і ЦХВЄ Західної України, але, зважаючи на те, що в цьому регіоні більш сильні позиції займали баптисти, п'ятидесятники ЦХВЄ були змушені увійти до складу Всеукраїнського союзу євангельських християн-баптистів (далі - Всеукраїнський союз ЄХБ), центр якого знаходився до 1943 р. у Рівному, а у липні 1943 р. перенесений до Дніпропетровська (сучасне Дніпро). Через жорсткий режим Й. Антонеску, встановлений на окупованій Румунією території Буковини, БЦП не зміг легалізуватися та був змушений діяти нелегально.

Треба сказати, що діяльність відновлених п'ятидесятницьких союзів була нетривалою, оскільки, починаючи з грудня 1942 р., розпочалося звільнення території України від нацистських загарбників і на п'ятидесятників, як на «бузувірську» релігійну течію, заведена централізована агентурна справа «Пророки» [ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 375. Арк. 126]. Приводом до заведення справи послугувала цілком таємна директива № 943/2 від 13.03.1944 р. за підписом С. Савченко, в якій нарком НКДБ УРСР вимагав від очільників обласних управлінь НКДБ провести ліквідацію відновлених за часів нацистської окупації релігійних союзів шляхом арешту їх керівництва. Директивою також передбачалося провести нові вербовки або підібрати із числа наявної агентури «по сектантам» (передусім євангельським християнам та баптистам) кандидатури для уповноважених у справах релігійних культів з метою їх узгодженого висування на керівні посади в общинах, які звільняться з арештом їх колишніх очільників [Веденеев, Д., 2016: 123]. Так, органи НКДБ мали намір взяти під свій контроль релігійні союзи, що відновили свою діяльність за часів німецької окупації. Виконуючи наказ наркому, обласні УНКДБ розпочали реалізацію ряду централізованих агентурних справ, заведених на різні конфесії УРСР, як-от свідків Єгови («Завет»), п'ятидесятників («Пророки») та адвентистів сьомого дня Далі АСД («Оракул») [ГДА СБУ Ф. 13. Спр. 375. Арк. 35, 121, 126]. Унаслідок їх проведення відбулися ліквідації Всеукраїнського союзу ЄХБ та Всеукраїнського союзу ХЄВ. До того ж були заарештовані їх керівники, а саме: Д. Шаповалов та Г. Понурко. Для встановлення контролю НКДБ за общинами, що входили до складу вищевказаних об'єднань, у ході зазначених операцій, під страхом можливих арештів, були завербовані в агентурну мережу заступники усунутих керівників, а саме: М. Мельников та Д. Пономарчук [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 565. Арк. 38], [ГДА СБУ. Ф. 2. Оп. 21. Спр. 2750. Арк. 65]. З аналізу службової документації органів НКДБ УРСР установлено, що внаслідок проведення вищезазначених агентурно-оперативних операцій відбулася ліквідація 87 «антирадянських організацій і груп», що діяли в релігійній сфері, при цьому заарештовано 875 членів «церковно-сектантського активу» [ГДА СБУ Ф. 13. Спр. 375. Арк. 35, 36].

Замість ліквідованих пронацистських релігійних союзів, за сприянням органів НКДБ, на базі Всесоюзної ради євангельських християн-проханівців (далі ВРЄХ), шляхом приєднання до неї Федеративного союзу баптистів, був створений один релігійний союз для усіх євангельських конфесій СРСР (окрім АСД) - Всесоюзна рада євангельських християн та баптистів (далі - ВРЄХБ) з центром у Москві [Крючков, 2008: 15]. Згідно з директивою наркома НКДБ СРСР В. Меркулова № 157 від 12.12.1944 р. на керівні посади у ВРЄХБ республіканські, крайові та обласні органи НКДБ повинні просувати «перевірену агентуру» НКДБ з числа євангельських християн та баптистів По Україні ця вимога була виконана НКДБ УРСР вже в лютому 1946 р., коли на посади старших пресвітерів ВРЄХБ у всіх областях УРСР поставлені агенти НКДБ [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 565. Арк. 1 зв.]. [ГДА СБУ Ф. 9. СР/СР. Спр. 19. Арк. 224]. Планувалося таким чином взяти під централізований агентурно-оперативний контроль на базі одного релігійного союзу діяльність майже усіх євангельських конфесій СРСР.

З огляду на спорідненість віровчень, об'єднання в один союз ВРЄХБ євангельських християн, баптистів, християн-дарбістів, Союзу Церков Христових та Реформаторської церкви Закарпаття пройшло майже безболісно. Це дало підстави радянським органам держбезпеки вважати, що приєднання до ВРЄХБ й інших, неспоріднених баптизму, євангельських конфесій

СРСР, як-от п'ятидесятників, пройде так само гладко, як і вищезазначених конфесій. Але таке твердження виявилося хибним. П'ятидесятники, на відміну від баптистів, практикували, окрім водного, ще й т.з. «духовне» хрещення, внаслідок чого молилися «іншими мовами» (т.з. тоссолалії) та «пророкували» (т.з. «чисті» глоссолалії) під час зібрань, а також здійснювали чин омовіння ніг під час причастя. Керівники їх общин ніяк не бажали об'єднуватися із ВРЄХБ в один союз. Та органи НКДБ стали докладати усіх зусиль, щоб схилити п'ятидесятників до об'єднання з ВРЄХБ (планувалося, що приєднання п'ятидесятників до ВРЄХБ відбудеться за 1 рік).

Насильницьке приєднання п'ятидесятників до баптистів розпочалося з поширенням у березні 1945 р. заступником начальника 5-го відділу 2-го Управління НКДБ СРСР, який одночасно являвся і головою Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР (далі - РСРК), полковником НКДБ І. Полянським до усіх уповноважених РСРК таємної директиви. Цією директивою уповноваженим РСРК суворо заборонялося реєструвати п'ятидесятницькі общини окремо від ВРЄХБ. Також вказувалося, що причиною відмови п'ятидесятникам у самостійній реєстрації, а отже, й у можливості легального відправлення релігійних культів, слугували «бузувірські» особливості їх віровчення, а також сильні пацифістські настрої (тобто небажання п'ятидесятників служити в РСЧА зі зброєю в руках). Тому п'ятидесятники, всупереч Конституції СРСР та вимогам радянського законодавства про культи, оголошувалися «бузувірською сектою», легальна діяльність якої внаслідок цього заборонялася [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 2. Арк. 18], [ЦДАГО Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. Арк. 6, т. 8].

Зважаючи на такі обставини, керівники п'ятидесятницьких союзів були змушені шукати порозуміння з керівництвом ВРЄХБ. За ініціативою ВРЄХБ, з 20 до 29 серпня 1945 р. у Москві відбулася нарада керівників Всеукраїнського (Д. Пономарчук та П. Бідаш) та Всепольського (І. Панько та С. Вашкевич) союзів ХЄВ із Президією ВРЄХБ. На цій нараді керівникам п'ятидесятницьких союзів органами НКДБ через Президію ВРЄХБ був поставлений жорсткий ультиматум: або вони «добровільно» зрікаються «бузувірських практик», притаманним їх культу, і входять до складу ВРЄХБ, або їх союзи будуть розпущені, а вони самі - заарештовані органами НКДБ. Не бажаючи реалізації другого варіанту, керівники п'ятидесятницьких союзів погодилися на перший [ДА СБУ м. Дніпро. Ф6(Р). Спр. П-19560. Арк. 51 зв., 145 зв., 146]. Ними була підписана, складена Президією ВРЄХБ, «Угода про об'єднання християн віри євангельської з євангельськими християнами та баптистами в один союз» (далі - серпнева угода). У ній проголошувалось про входження п'ятидесятників всього СРСР до складу ВРЄХБ через уніфікацію п'ятидесятницького віровчення за зразком баптистської догматики і зречення ними практики моління «іншими мовами» під час богослужінь (п. 8 серпневої угоди) та чину омовіння ніг під час причастя (п. 10). П'ятидесятники, долучаючись до ВРЄХБ, втрачали свою назву (християни євангельської віри, тобто ХЄВ) і повинні були називатися євангельські християни-баптисти (далі ЄХБ). Єдиним керівним органом усіх п'ятидесятників СРСР відтепер ставала Президія ВРЄХБ з центром у Москві (п. 2). До її складу згідно з п. 3 серпневої угоди повинні увійти також представники від п'ятидесятницького керівництва, яке залишалося після об'єднання з ВРЄХБ у тих же самих духовних званнях, що і до об'єднання (п. 4) [ДА СБУ м. Дніпро. Ф. Р(6). Оп. 1. Спр. П-24610. Пакет № 1. Арк. 117].

Так, можна стверджувати, що організовуючи п'ятидесятникам входження у ВРЄХБ, органи НКДБ хотіли уніфікувати їх під баптистську догматику і перетворити із п'ятидесятників на баптистів. Саме така уніфікація була, за твердженням І. Полянського, кінцевою метою цього об'єднання, про що він відкрито вказував у своєму листі до уповноваженого РСРК по УРСР І. Вільхового: «зазначене вище злиття, - писав І. Полянський, - давало можливість руками євангельських християн та баптистів ліквідувати «п'ятидесятників» - містичну секту з елементами віровчення, що негативно впливає на психічний стан людини та сприяє різним антидержавним тенденціям /пророцтва та інш./» [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 33. Арк. 9].

Отже, не маючи можливості застосовувати «ефективні чекістські заходи» 1930-х рр. в умовах легалізації релігії в СРСР, органи НКДБ пішли на хитрість і вирішили використовувати з цією ж метою підсобний агентурний апарат ВРЄХБ.

Для створення старшим пресвітерам ВРЄХБ сприятливих умов для асиміляції п'ятидесятників у вересні 1945 р. І. Полянським був надісланий таємний інструктивний лист до республіканських та обласних уповноважених РСРК. У ньому автор наказував своїм підлеглим не реєструвати ті релігійні общини, в яких після об'єднання відсоток п'ятидесятників буде більший ніж у євангельських християн та баптистів. При об'єднанні общин від уповноважених вимагалося по максимуму «розбавляти» середовище п'ятидесятників євангельськими християнами та баптистами. Щоб не перешкоджати процесу поглинання, у вже об'єднаних общинах уповноважені РСРК повинні «тактично» відсторонювати п'ятидесятників від керівництва общиною та сприяти просуванню й реєстрації на керівних посадах у общині тільки представників євангельських християн або баптистів. В об'єднаних баптистсько- п'ятидесятницьких общинах уповноважені РСРК руками пресвітерів ВРЄХБ повинні були розпочати «кропітку» працю з «перевиховання» п'ятидесятників та перетворення їх на баптистів (про що старші пресвітери ВРЄХБ оповіщені спеціальним інструктивним листом Президії ВРЄХБ). Процес «перевиховання» включав у себе встановлення контролю з боку пресвітерів ВРЄХБ за дотриманням п'ятидесятниками умов серпневої угоди (особливо п. 8 про заборону молитися під час зібрань «іншими мовами» і п. 10 про заборону відправлення ними чину омовіння ніг під час причастя), прищеплення п'ятидесятникам баптистської догматики, а також проведення із ними, як і з ЄХБ, відповідної «патріотичної» роботи, спрямованої на виховання п'ятидесятників у прорадянському дусі (мова йшла про схилення п'ятидесятників до служби в РСЧА зі зброєю в руках та про долучення їх до участі в прорадянських мітингах, демонстраціях та в голосуванні на виборах до місцевих або республіканських рад) [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 2. Арк. 34-36], [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 33. Арк. 9-12].

Усю об'єднавчу роботу, направлену на влиття п'ятидесятницьких общин у ВРЄХБ, повинні виконувати насамперед єпископи та пресвітери ХЄВ. Але, побачивши, що в об'єднаних общинах п'ятидесятників починають асимілювати, а їх самих відсторонювати від керівництва, єпископсько-пресвітерський склад ХЄВ призупинив об'єднавчу роботу, чим поставив сам процес об'єднання п'ятидесятників із ВРЄХБ під загрозу зриву. Так, наприклад, єпископи Д. Пономарчук та П. Бідаш, скликаючи обласні наради керівників ХЄВ, давали їм настанови вводити до складу ВРЄХБ тільки невеликі общини ХЄВ, а великі - залишати діяти самостійно, змінюючи лише їх назву з ХЄВ на ВРЄХБ. У вже об'єднаних общинах, для захисту п'ятидесятників від асиміляції зі сторони баптистів, Д. Пономарчук та П. Бідаш наказували їх колишнім пресвітерам організовувати власний контрнаступ на баптистів. Передбачалося, використовуючи нечіткий виклад пп. 8 та 10 серпневої угоди, не молитися «іншими мовами» (тобто не практикувати глоссолалії) та не здійснювати чин омовіння ніг тільки на т.з. «відкритих» богослужіннях, де присутні невіруючі люди, а у всіх інших випадках п'ятидесятникам наказувалось брати активну участь у богослужіннях у відповідності із власним віровченням, пояснюючи при цьому баптистам хибність їхньої догматики. Керівництво п'ятидесятників розраховувало так не тільки вберегти свою паству від духовної асиміляції, а ще й організувати через неї вплив на баптистів з метою перетворення їх на п'ятидесятників [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 2. Арк. 35], [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 4. Арк. 49], [ДА СБУ м. Дніпро. Ф. Р(6). Оп. 1. Спр. П-19560. Арк. 146]. Унаслідок таких дій керівництва ХЄВ, процес об'єднання п'ятидесятників з ВРЄХБ повністю зупинився. За даними МДБ УРСР на 21.06.1946 р. із 324 общин ХЄВ, що за офіційними даними становило 15 600 осіб, до ВРЄХБ влилося лише 73 общини загальною кількістю 1 950 чол. (тобто 12,5 % від їх загальної кількості) [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 575. Арк. 50]. Але, влившись до общин ВРЄХБ, ці 12,5 % стали активно розкладати їх із середини. Так, наприклад, за даними МДБ УРСР, приєднавшись до Дарницької общини ВРЄХБ м. Києва, п'ятидесятники навернули 20 її членів у п'ятидесятництво, чим розкололи общину. У центральній общині ВРЄХБ м. Києва п'ятидесятники «звабили» у п'ятидесятництво 15 активних її членів (баптистів), які стали, як і п'ятидесятники, молитися «іншими мовами» та «пророкувати». У центральній общині ВРЄХБ м. Запоріжжя один із її пресвітерів (Головачов) та 20 активних баптистів стали п'ятидесятниками. За даними міністра МДБ УРСР С. Савченка, подібні випадки мали місце в Житомирській, Миколаївській, Вінницькій, Донецькій та Одеській областях [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 575. Арк. 50 зв., 51]. Доповідаючи у Москву про причини провалу об'єднавчої роботи в Україні, С. Савченко вказував, що першою причиною цього була така обставина, що «п'ятидесятницькі проповідницькі кадри в більшості областей по своєму риторичному розвитку та організаційним здібностям стоять вище проповідницьких сил євангельських християн та баптистів, в результаті чого останні нічого не можуть протиставити діяльності сектантів п'ятидесятників» [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 575. Арк. 51 зв.]. А другою і найголовнішою причиною, на думку міністра МДБ, було те, що особи, які підписали угоду про об'єднання від України (Д. Пономарчук та П. Бідаш) «слабко її реалізовують». Для усунення першої причини провалу С. Савченко розпорядився провести арешти активних п'ятидесятницьких проповідників, що заважають процесу об'єднання, а для ліквідації другої - запропонував через агентуру виявити весь «підпільний» керівний склад п'ятидесятників та взяти його в активну оперативну розробку [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 575. Арк. 52]. Зважаючи на пропозицію С. Савченка, органи МДБ УРСР поновили реалізацію централізованої агентурної справи «Пророки», в ході якої обласні управління МДБ заарештували 30 п'ятидесятницьких проповідників, що заважали об'єднавчим процесам ХЄВ із ВРЄХБ, а 36 із них схилили до агентурної співпраці з органами МДБ. Використовуючи їх та ще 70 агентів, співробітники органів МДБ УРСР розпочали активну розробку п'ятидесятницького керівництва [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 572. Арк. 173].

У рамках реалізації агентурної справи «Пророки», голова РСРК УРСР П. Вільховий викликав до себе на аудієнцію Д. Пономарчука і «порадив йому долучитися до активної роботи по злиттю сект», попередивши про можливі негативні наслідки у разі його відмови [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 4. Арк. 92]. Щоб Д. Пономарчук швидше долучився до об'єднавчої роботи та більш охоче її виконував, П. Вільховий одночасно «порадив уповноваженому секти ЄХ та Б по Україні ст. (старшому - Авт.) пресвітеру Андреєву запросити Пономарчука на постійне проживання до Києва, надавши йому місце свого помічника» з окладом 2.000 руб. на місяць [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 4. Арк. 93], [Бойко, В., 2005: 7]. Беручи до уваги таку «щедру» пропозицію О. Андреєва, Д. Пономарчук став «змінювати свою лінію поведінки, стаючи на позиції беззаперечного виконання усіх пунктів угоди про злиття сект» [ЦДАВО Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 4. Арк. 93]. Унаслідок таких дій Д. Пономарчука та частини п'ятидесятницького керівництва, яке стало його підтримувати (І. Панько та І. Кузьменко), ще 122 общини ХЄВ із загальною кількістю 7.500 чол. приєдналися до ВРЄХБ, що за даними республіканського уповноваженого УРСР П. Вільхового по відношенню «до загальної кількості членів ЄХБ складало 12 відсотків, тобто одного «хєва» (п'ятидесятника - Авт.) в середньому оточує десять євангельських християн-баптистів», що за думкою того ж П. Вільхового давало баптистам реальні шанси «перевиховати» п'ятидесятників [ЦДАВО. Ф 4648. Оп. 4. Спр. 15. Арк. 21].

Іншу половину п'ятидесятників, що не підтримала Д. Пономарчука та не забажала вливатися до ВРЄХБ і реєструватися в одному союзі із баптистами (звідси і їх назва - «нереєстровані п'ятидесятники»), очолив П. Бідаш. За це він, з подачі П. Вільхового, був позбавлений сану єпископа та призначений помічником пресвітера П'ятихатської общини ВРЄХБ [ЦДАВО. Ф. 4648. Оп. 4. Спр. 15. Арк. 21]. Але такі дії з боку органів влади лише підвищили авторитет П. Бідаша в очах нереєстрованих п'ятидесятників, у результаті чого саме П. Бідаш та його найближче оточення, стали об'єктом розробки, поновленої органами МДБ УРСР централізованої агентурної справи «Пророки».

Метою агентурної справи відтепер ставало завдання виявити усіх керівників нереєстрованих п'ятидесятників та організувати вступ очолених ними общин до складу ВРЄХБ. Як вже вказувалося вище, для її проведення задіяно більше 100 агентів МДБ УРСР із числа п'ятидесятницького активу, але основна роль у її реалізації відведена Марину Серафіму Івановичу, який був колишнім проповідником московської общини ХЄВ, що увійшла до складу ВРЄХБ [ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 572. Арк. 173 зв.]. С. Марін мав дві судимості (розтрата держмайна та контрреволюційна діяльність) та був виключений у 1944 р. із складу общини за перелюб [ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. т.1. Арк. 29, 30, 125]. Ці сторінки своєї біографії С. Марін старанно приховував від одновірців. Як стверджував сам С. Марін, він за власною ініціативою прибув у 1946 р. до м. Києва, де за допомогою агента НКДБ-МДБ УРСР В. Рудавського («Янек»), який був пресвітером Київської общини ХЄВ, швидко налагодив контакти з керівництвом нереєстрованих п'ятидесятників Київської області в обличчі І. Левчука, Бойко та В. Білиха. Через них С. Марину вдалося вийти на керівників колишнього Всеукраїнського союзу ХЄВ - єпископів П. Бідаша, М. Бута та П. Шокало [ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. т.1. Арк. 169]. Оманою та маніпуляціями С. Марину та іншим агентам НКДБ-МДБ вдалося переконати керівництво колишнього Всеукраїнського союзу ХЄВ, що для того, щоб вберегтись від репресій з боку органів держбезпеки, їм треба домовитись з лідерами п'ятидесятницьких союзів ЦХВЄ та БЦП (які також не хотіли об'єднуватись із ВРЄХБ) про об'єднання з ними в один та подати до РСРК клопотання про реєстрацію цього союзу окремо від ВРЄХБ. Як зазначав єпископ Криворізької єпархії ХЄВ П. Шокало: «По суті план Маріна зводився до того, щоб нелегальним шляхом сколотити підпільну секту, після чого пред'явити ВРЄХБ та уряду вимоги на її оформлення» [ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. т.1. Арк. 203]. Із завірянь С. Марина виходило, що радянська влада піде на поступки щодо цього питання і зареєструє союз, оскільки врешті решт «уряд зрозуміє, що йому краще мати справу з легальною сектою, чим з нелегальною і погодиться на її реєстрацію» [ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. т.1. Арк. 203]. Отримавши згоду на участь у реалізації свого плану від керівників Всеукраїнського союзу ХЄВ, С. Марин відвідав західні області України, де, зустрівшись з керівниками ЦХВЄ Західної України (П. Ільчуком та А. Никитчуком) та БЦП (Ш. Циганюком та І. Воробцем), переконав їх також брати участь у реалізації цього плану [ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. т.1. Арк. 169]. За планом С. Марина виходило, що керівники вищеназваних п'ятидесятницьких союзів повинні зібратися 16.03.1948 р. у м. Кам'янське (Дніпропетровської області) на таємну нараду. На цій нараді вони мають вирішити питання про створення єдиного п'ятидесятницького союзу для усіх нереєстрованих п'ятидесятників СРСР, обрати його керівництво, написати устав організації та скласти клопотання до РСРК з проханням зареєструвати цей союз окремо від ВРЄХБ [ЦДАГО. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. т.1. Арк. 203]. Але все вийшло інакше, ніж це підносив С. Марин у своєму плані. Зібравшись на нараду в м. Кам'янському 16 керівників п'ятидесятницького руху СРСР були відразу заарештовані органами МДБ, як кажуть, «на гарячому» [ЦДАГО Ф. 263. Оп. 1. Спр. 58286. т. 8. Арк. 1-3]. Як вказувалося у звітній документації обласного управління МДБ УРСР в Дніпропетровській області, співробітники якого безпосередньо проводили сам арешт єпископів ХЄВ, арешт керівництва нереєстрованих п'ятидесятників відбувся як основна фаза реалізації централізованої агентурної справи «Пророки» [ДА СБУ м. Дніпро Ф. 8(Р). Спр. 3. т.3. Арк. 220]. З аналізу учбово-оперативної документації радянських спецслужб встановлено, що метод оперативної роботи, який використали співробітники НКДБ-МДБ для арешту п'ятидесятницького активу в Кам'янському, називався на професіональній мові чекістів «провокація». Він передбачав створення, за наявності сприятливих обставин (тобто наявності у об'єкта розробки потенційного бажання порушити закон), певних умов, які допомагали спровокувати (тобто вивести це бажання із потенційної форми в явну) об'єкта розробки на порушення цього закону. Внаслідок чого об'єкт заарештовувався прямо на місті злочину [ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 225. Арк. 21]. Використання такого методу оперативної роботи було суворо заборонено керівництвом радянських спецслужб, бо виходило, що при його застосуванні співробітники держбезпеки опосередковано (через своїх агентів) провокували об'єкт розробки (радянських громадян) на скоєння злочину, що не припустимо з етичних міркувань. Але, як видно у випадку з керівництвом нереєстрованих п'ятидесятників, бажання їх заарештувати виявилось сильнішим від прагнення зберегти при цьому честь мундиру.