Повсякденне життя Києва доби Гетьманату П. Скоропадського за спогадами О. Гольденвейзера

Виклад основного матеріалу

О. Гольденвейзер прожив довге і насичене життя. Він народився в Києві в 1890 р. Навчався в Київському університеті і був слухачем в університеті в Гейдельберзі. Отримавши блискучу юридичну освіту, працював у Києві адвокатом і читав лекції з теорії права й державного права. У липні 1921 р. разом із дружиною він емігрував до Німеччини, де видав кілька своїх книг. У 1937 р. О. Гольденвейзер через репресії нацистського режиму вирушив до Нью-Йорку, де прожив до кінця життя (1979 р.), займаючись активною громадською діяльністю.

Громадська активність мемуариста значною мірою визначилася його освітою й професійною сферою. Річ у тім, що в Російській імперії створення адвокатури відбувалося на засадах фаховості, незалежності, самоврядності, поєднання в діяльності адвокатів функцій судового захисту і судового представництва, самостійності у висловлені правової позиції по справах, свободи критики діянь владних структур по конкретних справах. Це особливо проявилося у так званих політичних справах, коли судові промови адвокатів були концентрованим вираженням громадської думки і сприяли розвиткові демократичних процесів. Тож не дивно, що внаслідок Лютневої революції 1917 р. чимало провідних адвокатів, зокрема, О. Керенський, на короткий час стали відомими політичними та державними діячами [Меланчук, 2014: 10].

Період Гетьманату П. Скоропадського О. Гольденвейзер тісно пов'язує з фактором присутності в Україні збройних сил Німеччини та Австро-Угорщини. Попри те, що війська цих держав увійшли на українську територію на запрошення уряду УНР, тобто де-юре в статусі союзників, їх мемуарист відверто називає «окупаційними». Безперечно, така категоричність автора ґрунтувалася не на юридичній термінології - те, що введення іноземних військ не завжди є окупацією висококваліфікований київський адвокат не міг не знати. Для нього, як і для більшості киян, німці й австро-угорці були окупантами де-факто. По-перше, це пояснювалося тим, що населення їх небезпідставно вважало справжніми господарями в Україні через величезний вплив на уряди УНР і П. Скоропадського. По-друге, варто врахувати, що в березні 1918 р. війська Центральних держав увійшли на територію, жителі якої ще донедавна були мобілізовані до лав збройних сил Російської імперії й проливали кров у запеклих боях проти армій Німеччини та Австро-Угорщини. Не дивлячись на всі історичні обставини, які призвели до розвороту зовнішньополітичного курсу на 180 градусів, у масовій свідомості населення вчорашній «ворог» так і не став сьогоднішнім «союзником».

Поява іноземних солдатів і офіцерів на вулицях Києва, як свідчить О. Гольденвейзер, викликала в місцевих жителів неабияку цікавість. Одним із перших впало в око незвичне для них ставлення «гостей» до санітарії. Свою адміністративну діяльність вони розпочали з того, що «нарядили сорок жінок, яким доручили гарячою водою й милом вимити київський вокзал». Неординарний характер цієї події перетворив її на міську легенду. Утім, не всі дії союзників, спрямовані на наведення ладу в міському благоустрої, мемуарист сприйняв позитивно, адже неважко було зрозуміти, що вони насамперед робилися для військових потреб. О. Гольденвейзер, зокрема, зазначив, що з приходом іноземців, «все місто було, як павутиною, обплутане телеграфними і телефонними дротами... Ці дроти ніби символізували те, як по руках і ногах зв'язувала нас окупація» [Гольденвейзер, 1930: 27].

Прихід до влади гетьмана П. Скоропадського 29 квітня 1918 р. призвів до пожвавлення адвокатської діяльності. По-перше, певна активізація фінансово-промислового сфери спричинила високий запит на відповідні юридичні послуги. По-друге, у зв'язку з діяльністю військово-польових судів союзників і політичними переслідуваннями гетьманським урядом соціалістів, постала необхідність надання арештованим особам адвокатської допомоги. Так, наприклад, О. Гольденвейзер взяв участь у захисті кількох київських високопосадовців, обвинувачених у антинімецькій пропаганді. Несподівано для нього, суд виніс виправдувальний вирок [Гольденвейзер, 1930: 39-42].

Серед інших змін, принесених режимом П. Скоропадського, автор відзначив покращення економічного становища міста, назвавши Гетьманат періодом «високої кон'юнктури» [Гольденвейзер, 1930: 38]. Втім, пожвавлення торгівельної сфери хоч і призвело до певного розширення товарного асортименту на полицях київських магазинів, воно, за твердженням О. Гольденвейзера, розбурхало «темний бік» господарського життя - спекуляцію. Тоді між виробниками і споживачами утворилася величезна кількість посередницьких організацій, які безпідставно підвищували ціни на товари широкого вжитку. Жорсткі заходи влади щодо подолання спекуляції були малоефективними. Один із них, наприклад, безпосередньо стосувався сфери діяльності О. Гольденвейзера: 24 липня 1918 р. набрав чинності Закон «Про кримінальну відповідальність за перевищення граничних цін та спекуляцію», де заборонялася будь-яка система представництва інтересів підозрюваного в суді [Дерій, 2019: 20].

У спогадах автора наголошується на зростанні ролі Києва в тогочасному постімперському просторі на тлі занепаду Петрограду й Москви, де відбувалося становлення більшовицького режиму. Про це О. Гольденвейзер, зокрема, писав: «На півночі починався вже голод, який був нам ще зовсім незнайомий... і всі, хто тільки як-небудь міг, кинулися до нас на південь. Київ, хоча й на короткий час, став справжнім всеросійським центром. До нас переїхали правління всіх банків, великі промисловики і фінансисти, представники аристократії, придворних і бюрократичних кіл. За ними потягнулася і інтелігенція - адвокати, професори, журналісти. Все кинулося до Києва... У ці кілька місяців, з серпня по грудень 1918 р. у нас, можна сказати, перебував «весь Петроград» і «вся Москва». Були засновані газети з Петрограду редакторами і співробітниками, в театрах гастролювали столичні артисти, в місцевих банківських філіях притулилися центральні правління банків. На вулицях було незвичайне пожвавлення, кінематографи і театри не вміщали всіх жадаючих розваг, відкрилися десятки нових кабаре, кафе, гральних клубів» [Гольденвейзер, 1930: 39-42].