Донське козацтво як інструмент експансії Кремля на українському Донбасі

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Дніпровський державний аграрно-економічний університет (Дніпро, Україна)

Донське козацтво як інструмент експансії Кремля на українському Донбасі

Поплавський О.О., кандидат історичних наук, доцент

кафедри філософії, соціології та історії

У статті за допомогою використання комплексу загальнонаукових, загальноісторичних, спеціально-історичних і міждисциплінарних методів розглянуто історію формування, розвитку та одержавлення донського козацтва за часів Російської імперії, його використання у своїх політичних цілях з боку як царського уряду, радянської влади, так й сучасного російського керівництва. Автор проаналізував характер застосування Кремлем відродженого донського козацтва у гібридних конфліктах на пострадянському просторі, зокрема у своїй агресії проти України на Донбасі. На підставі зробленого аналізу автор робить висновок що сьогоднішнє російське керівництво, активно використовуючи «козачий чинник», продовжує колонізаторську політику Російської імперії. Головною причиною участі представників донського козацтва в експансії Кремля на українському Донбасі виступає традиція «імперського» сприйняття навколишнього світу, ідея безмежності «русского мира» , яка продовжує панувати у свідомості політичної еліти сучасної Росії.

Ключові слова: Всевелике військо Донське, Донбас, донське козацтво, російська окупація, сепаратизм, бандформування, найманці.

історія колонізаторський донбас козацтво

DON COSSACKS AS A TOOL FOR THE KREMLIN'S EXPANSION IN THE UKRAINIAN DONBASS

Poplavsky O. O.,

candidate of historical sciences, associate professor of philosophy, sociology and history, Dnipro State Agrarian and Economic University (Dnipro, Ukraine),

Using the general scientific, general historical, specially historical and interdisciplinary methods, the article examines the history of the formation, development and nationalization of the Don Cossacks during the time of the Russian Empire, its use for its political purposes by both the tsarist government, the Soviet government, and the current Kremlin leadership. The author analyzed the nature of the Kremlin's use of the revived Don Cossacks in hybrid conflicts in the post-Soviet space, including in its aggression against Ukraine. Based on the analysis made, the author concludes that the current Russian leadership, actively using the “сossack factor ”, continues the colonial policy of the Russian Empire. The main reason for the participation of representatives of the Don Cossacks in the expansion of the Kremlin in the Ukrainian Donbass is the tradition of “imperial ” perception of the world, the idea of unlimited Russian world, which continues to dominate the consciousness of the political elite of modern Russia.

Keywords: Great Don Army, Donbass, Don Cossacks, Russian occupation, separatism, gangs, mercenaries.

Постановка проблеми

У розпочатій російською владою у 2014 р. гібридній війні проти України серед методів і засобів досягнення мети важливе місце відводиться використанню парамілітарних формувань в ході спеціальних операцій на українській території. Події шести останніх років, пов'язаних з російською анексією Криму і пізнішого вторгнення на Донбас, яскраво засвідчили активну участь в них різного роду «зелених чоловіків», представників козацьких формувань, найманців з Абхазії та Чечні або приватних військових компаній з Росії. При цьому Кремль активно використовує історичний досвід царської Росії стосовно ролі козацтва в агресивній політиці захоплення та зросійщення сусідніх територій.

Актуальність обраної теми пов'язана з тим, що такий досвід почав використовуватися російською владою ще під час перших конфліктів на пострадянському просторі - в Абхазії, Придністров'ї, Південній Осетії. На початку 2014 р. під час анексії українського Криму раптом з'являється «кримське козацтво», якого, до речі, ніколи там не було. А через деякий час російські бойовики під виглядом представників Всевеликого війська Донського вторгаються на український Донбас. Найбільш яскравими козачими ватажками незаконних військових формувань на цьому етапі стали так звані «военный Атаман Международного Союза общественных организаций казаков Области войска Донского» М. Козіцин, «командир 6-го отдельного мотострелкового козачьего полка имени М.И. Платова» П. Дрьомов, представник так званого «31-го казачьего округа Войска Донского», «народный мер» м. Первомайська Є. Іщенко, «козачий отаман», «военный комендант» м. Антрацита В. Пінежанін та інші. Саме з іменами цих ватажків та підлеглих ним так званих «формувань донських козаків» пов'язані чисельні факти бандитизму, мародерства, пограбування місцевого населення в багатьох районах українського Донбасу.

Метою статті є визначення специфічних обставин генезиса донського козацтва та аналіз участі його представників під час російсько-українського конфлікту на Сході нашої держави сьогодні.

Аналіз останніх досліджень з проблеми. Історія донського козацтва відображена в наукових працях російських дослідників К. Волошиної, С. Воскобойникова, В. Зелинського, О. Куксенко, О.Пономарева, Н. Рижкової, А. Тучапського, українського дослідника В. Полторака та ін. Окремі аспекти взаємин між запорізьким та донським козацтвом досліджував В. Брехуненко, використання «козацького дискурсу» як складової інформаційної війни між Росією та Україною - О. Власюк, В. Горбулін, Е. Лібанова, О. Ляшенко, С. Полтавець та ін., участь російського козацтва, в тому числі й донського, у бойових діях на Сході України - Ю. Вишневецька та ін. Але проблема безпосереднього використання парамілітарних формувань донського козацтва в ході агресії Кремля на Донбасі на сьогоднішній день залишається однією з маловивчених в новітньої історії України.

Виклад основного матеріалу. Процес утворення донського козацтва розпочався на зламі ХУ-ХУІ століть з проявою на Середньому та Нижньому Дону вихідців з прикордоння Московського царства, Великого князівства Литовського, запорізького козацтва та чисельних ординців Північного Причорноморря та Приазов'я. На думку відомого українського історика Т Чухліба: «...Донське і Кубанське козацтво виросло з Запорізького козацтва, адже українські запорізькі козаки заснували, наприклад, столицю війська Донського Черкаськ. А черкасами у XVI столітті називали українців» [8]. Перші формування донського козацтва з'являються в 30-40-ві рр. XVI ст., а утворення донської козацької спільноти припадає на середину XVII століття. При цьому на Середньому Дону домінували вихідці з московсько-рязанського прикордоння, а на нижньому Дону - з українських земель. Межа між територіями верхових і низових козаків проходила по містечку Роздори (нині станиця Раздорська Ростовської області РФ).

Перша згадка про донських козаків припадає на 1549 р., коли у скарзі татарського князя Юсупа московському царю Івану IV йшлося про свавілля козаків на Дону. У 1570 р. донські козаки прийняли протекторат Івана Грозного, який своєю грамотою створив перше військове державне формування на землях Донщини - Головне Донське військо (1570 - 1671 рр.). Ця грамота стала не тільки важливим політичним кроком на противагу відносинам донських козаків з Річчю Посполитою, а й поклала початок приборканню донців і реорганізації вольностей на керовані свободи в устрої війська. У 1584 р. Головне Донське військо давало присягу вірності московському царю Федору Івановичу. У 1612 - 1615 рр. військо було переведено з підпорядкування Розряду в Посольський приказ, а вже у 1671 р., після чергової присяги на вірність московському царю і Московської державі, було перейменовано на Донське козацьке військо.

До певного часу залежність донського козацтва від Москви була суто формальною. Невипадково Богдан Хмельницький, повідомляючи Москві навесні 1651 р. про можливі межі українсько-московського зближення, казав, що Військо Запорізьке має намір служити цареві так, як «йому служать донські козаки». Залишаючись переважно осторонь внутрішнього життя Московського царства, донське козацтво брало активну участь лише в подіях, що безпосередньо зачіпали інтереси Дону - у Смуті початку XVII ст., коли донці підтримували самозванців на московський престол, повстаннях Івана Болотникова (1606 - 1607 рр.), Степана Разина (1670 - 1671 рр.), Кондратія Булавіна (1707 - 1709 рр.), Ємельяна Пугачова (1773 - 1775 рр.). Що стосується зовнішньополітичного напряму - царат активно використовував донське козацтво під час московської експансії в Азію, захопленні Москвою Казанського ханства в 1552 р. Сибирського ханства в 1598 р., в Ливонської війні (1558 - 1583 рр.), Смоленської війні(1632 - 1634 рр.), азовських походах Московського царства та ін. Донські козаки виступали захисниками південних кордонів царства від набігів кочовиків, авангардом християнської колонізації земель між Доном та Волгою.

До 1716 р. Московське царство вело відносини з областю Війська Донського через Посольський приказ як зі всіма самостійними державами. Але поступово Москва обмежує суверенітет Дону. У 1716 р. Донське козацьке військо перейшло у ведення Урядового Сенату, а у 1721 р., зі створенням Російської імперії - у відомство Військової колегії як формування імператорської армії. Згідно з Указом Петра I від 1721 р. військова служба стала обов'язковою для усіх козаків, що досягли 17 років. З метою припинення суперечок за прикордонні землі між запорізькими та донськими козаками, указом імператриці Єлизавети Петрівни від 15 квітня 1746 р. був встановлений кордон між ними, який мав проходити по р. Кальміус.

Під час правління Єкатерини II донців було переведено на пожиттеву службу. У 1775 р. князь Г. Потьомкін засновує Військову Канцелярію на Дону. Козацькі чини зрівнюються в правах з офіцерським чинами армії Російської імперії, а чин козацького полковника давав права на спадкове дворянство. 22 травня 1786 р. на території розселення донських козаків було створено російську адміністративно-територіальну одиницю - Землю війська Донського з центром у м. Черкаську, яка 21 травня 1870 р. була перейменована на Область війська Донського. Станом на 1913 р. там налічувалося разом із селянами 1,6 млн. осіб.

Процес остаточного обмеження суверенітету Дону дістав логічного завершення в «Положенні про Військо Донське», яке було прийнято у 1835 р. та з незначними змінами залишилося чинним до 1917 р. Відповідно до Положення звання військового отамана закріплювалося за спадкоємцем російського престолу. Останній призначав наказного отамана, якому підпорядковувалися як військова так й цивільна ланки управління. У військовому відношенні військо Донське поділялося на 4 округи, кожний із яких очолював окружний генерал. Цивільною ланкою керувало Військове правління на яке замикалося 7 цивільних округів. На рівні станиці влада належала станичному отаману, якому допомагали призначенні 2 судді та 2 станичних писаря.

У своїй масі донське козацтво не прийняло жовтневого перевороту 1917 р. вбачаючи в зрівняльній політиці більшовиків замах на їхнє особливе, привілейоване становище в царській Росії. Руйнування монархії фактично означало втрату сенсу існування козацького стану. Вперше в історії обраний, а не призначений донський отаман О. Каледін не визнав більшовицький переворот, проголосивши незалежність Області війська Донського до створення нової легітимної влади в Росії. Але більшовикам, завдяки популістським гаслам, вдалося залучити на свій бік велику частину козацьких мас. Активно агітуючи за відміну станів, ліквідацію обов'язкової військової повинності для козаків, спорядження їх за власний рахунок, обіцяючи надати донцям право на автономію та самоврядування та ін. більшовики розкололи донське козацтво на ворогуючі табори. Частина козацтва стала під знамена Добровольчої армії, Збройних Сил Півдня Росії, військових формувань генералів О. Каледіна, П. Краснова, А. Богаєвського та ін. В лавах Червоної армії воювали козацькі частини та з'єднання під командуванням С. Будьонного, Б. Думенка, М. Каширіна, П. Миронова та ін.

Наступ більшовицької армії наприкінці 1919 - на початку 1920 рр. привів до розгрому білих козацьких частин і остаточного встановлення радянської влади на Дону. 24 січня 1919 р. Оргбюро ЦК РКП(б) була прийнята секретна директива «До всіх відповідальних товарищів, які працюють в козачих районах». Директива вимагала: «...провести масовий терор проти багатих козаків винищивши їх поголовно, провести масовий терор стосовно всіх козаків, що брали участь - пряму або непряму - у боротьбі з Радянською владою. Всім комісарам, призначеним в ті або інші козачі поселення, пропонується появити максимальну твердість і неухильно проводити надані вказівки» [1].

На підставі цієї директиви фактично до початку 1920 р. загинуло більше ніж півтора мільйони донців. 25 березня 1920 р. радянською владою був виданий декрет про скасування козацьких військових земель, що стало кінцевим пунктом знищення донського козацтва. Фактично в ході громадянської війни радянська влада спочатку використовувала козацтво для досягнення своїх цілей, а потім ліквідувала козацький стан.

У 1920 р. Область війська Донського, як адміністративно-територіальна одиниця, була ліквідована. Більша її часина увійшла до складу ново- створеної Донської області, а в 1924 р. - до складу Північно-кавказького краю. 20 квітня 1936 р. ЦВК СРСР скасував існуючі на той час для козацтва обмеження щодо військової служби в Радянської Армії. Перед Другою світовою війною із донців були сформовані козацькі кавалерійські дивізії, а в ході війни - й козацькі корпуси, які мужньо билися з ворогом.

Але велика кількість козаків (в тому числі і донців) воювали на боці гітлерівської Німеччини. За різними оцінками їх кількість складала від 80 тис. до 150 тис. осіб. Це було відповіддю козацтва на більшовицьку політику розкозачення, голодоморів, репресій та ін. У співпраці з козацькою еміграцією (після поразки у громадянської війні поряд 300 тис. донських козаків масово покинуло Росію) з жовтня 1942 р. починається створення козацьких частин в складі Вермахту. У березні 1944 р. в Берліні було створено Головне управління козачих військ на чолі з П. Красновим, С. Павловим, Т Домановим, І. Кононовим та ін., яке було переведено у відання СС. Козаки брали участь у бойових діях в Білорусі, у придушенні Варшавського повстання, боротьбі проти італійських антифашистів та ін. Після закінчення Другої світової війни практично всі очільники козачих формувань в складі вермахта були засуджені і страчені за вироком радянського суду, а тисячі рядових козаків на довгі роки опинилися в тюрмах і таборах. Кавалерійські частини та з'єднання донських, кубанських і терських козаків, які воювали на боці радянської армії були росформовані.

Наприкінці 1980-х рр., в умовах глибокої політичної кризи в СРСР, знову виникає нагальна потреба в козацтві, як силі здатній зупинити розпад тепер уже радянської імперії. В Москві заходилися його відновлювати за історичними лекалами часів царизму, щоб використати для ведення воєн на лініях національних кордонів так званого пострадянського простору де намітилися розломи на окремі країни. Причому, з самого початку ще радянським керівництвом був взятий курс на роз'єднання козацького руху на так званий реєстровий та нереєстровий за давньоримським принципом «Розподіляй та володарюй».

Поштовхом для процесу відродження козацтва стала прийнята Верховною Радою СРСР декларація «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали насильницьке переселення та забезпечення їх прав». Ця декларація фактично надавало в першу чергу російському козацтву, як і іншим репресованим народам, право на реабілітацію. Одночасно починається створення козацьких організацій, які 28-30 червня 1990 р. на установчому Великому козацькому крузі в Москві об'єднуються в Союз козаків Росії. Союз виступив з закликом відновити на Дону скасоване свого часу національно-державне утворення донського козацтва.

Восени 1991 р. на Півдні Росії створюється Донська, Армавирська, Терська, Зеленчуцько-Урупська і Баталпашинська козачі республіки. Дві останні фактично одразу об'єднаються у Верхньо-Кубанську козацьку республіку. 20 листопада 1991 р. в Новочеркаську всі ці республіки об'єднуються в Союз козачих республік Півдня Росії, в якому головну роль будуть грати донські козаки. Але подальші суперечки між козацькими лідерами щодо характеру утворення Союзу (автономія в складі Росії або незалежна держава), які були вміло використані російськими спецслужбами, фактично звели нанівець перспективи розвитку козачого руху в цей період. Після розпаду Радянського Союзу політичне керівництво Російської Федерації починає запроваджувати державну політику яка спрямовується на розподіл російського козацтва на «реєстрове» та «нереєстрове». На початку 1990-х рр. була прийнята велика кількість державних актів щодо козацтва - Указ Президента РФ від 15 червня 1992 р. «Про заходи щодо реалізації Закону Російської Федерації «Про реабілітацію репресованих народів» по відношенню до козацтва», Постанова Верховної ради РФ від 16 липня 1992 р. «Про реабілітацію козацтва», Постанова Уряду РФ від 22 квітня 1994 р. «Про концепцію державної політики по відношенню до козацтва» та ін. У січні 1995 р. було створено Головне управління козачих військ при Президенті РФ, яке у 1998 р. було перетворено на Управління при Президенті РФ з питань козацтва.

9 серпня 1995 р. Указом Президента РФ було затверджено «Тимчасове положення про Державний реєстр козацьких товариств в Російської Федерації». У 1996 - 1998 рр. до нього, після відповідного затвердження Статутів товариств Президентом РФ, були внесені всі козацькі товариства. 25 лютого 2003 р. був підписаний Указ Президента РФ «Про удосконалення діяльності щодо відродження та розвитку російського козацтва». Відповідно до цього указу було ліквідовано Управління при Президенті РФ з питань козацтва, а його функції передані повноважним представникам Президента РФ в федеральних округах та підрозділам Адміністрації Президента. Також була введена посада радника Президента РФ у справах козацтва. У липні 2008 р. була прийнята нова «Концепція державної політики Російської Федерації по відношенню до козацтва».

Важливою віхою в розвитку російського козацтва став Установчий круг Всеросійського козацького товариства, який відбувся 27 листопада 2018 р. На ньому було прийнято рішення про створення Всеросійського козацького товариства (ВКТ), прийнятий статут ВКТ, затверджена його структура. Всі реєстровані козаки були об'єднанні у Всеросійське козаче військо на чолі з наказним отаманом. Також був сформований Центральний штаб війська, в структурі якого передбачено створення 11 відділів (за кількістю включених в реєстр козацьких товариств). Згідно з даними Державного реєстру козацьких товариств Російської Федерації на території 85 суб'єктів РФ діють 11 військових козацьких товариств - Волзьке, Сибирське, Забайкальське, Терське, Уссурійське, Всевелике військо Донське, Єнисейське, Оренбурзьке, Кубанське, Іркутське та Центральне козаче військо. Кожне козацьке товариство має право мати в своїх лавах певне фіксовану кількість членів, яка погоджується з органами державної влади. На сьогоднішній день, за даними Держреєстру РФ, загальна кількість реєстрових козаків в Російській Федерації складає 508 тис. осіб, причому більшість реєстрового козацтва входить до складу Кубанського військового козацького товариства та військового козачого товариства «Всевелике військо Донське». Але, всього козаками на території Росії вважають себе понад 5 млн. громадян. Велика їх кількість відноситься до так званих нереєстрових козаків, які продовжують діяти по закону про громадські організації. Ця категорія російського козацтва не має ніяких прав і привілеїв, а самі вони по російським законам не вважаються козаками.

Створення реєстру, а іншими словами, системи обліку козачих товариств, стало своєрідною відповіддю російської влади на відродження потужного сучасного козацького руху, спробою спрямувати його енергію в потрібне для російської влади русло, подалі від загрозливих для ній тенденцій. Адже, ще на початку 90-х рр. ХХ ст. представники новонародженого козацтва стали активно заявляти про свої права, як репресованого народу. Серед освічених верств російського козацтва, в тому числі й донського, поширюються ідеї національної окромешності козаків від росіян, а на Дону починають лунати заяви про те, що донське козацтво не лише окремий стан російської держави, але й окрема нація зі своєю ментальністю, культурою та навіть мовою.

Загальноросійські тенденції розвитку козачого руху були цілком характерні для території Ростовської, Волгоградської областей, Калмикії, які виступають ареалом існування донського козацтва. Фактично, з початку 90-х рр. ХХ століття в регіоні почалися процеси відродження козацької самоідентифікації. Саме реєстрове військове козаче товариство «Всевелике військо Донське» було створено у 1997 р., коли Указом Президента Російської Федерації від 17 червня 1997 р. №612 був затверджений його статут. У грудні 2011 р. Президент Російської

Федерації Д. Медведєв вручив товариству прапор затверджений Указом Президента РФ від 14 жовтня 2010 р. Центральним друкованим органом донського козацтва стає газета «Донские войсковые ведомости» (під такою назвою газета видавалася в 1841 - 1871 рр.). Спочатку газета виходила як додаток до газети Північно-Кавказького військового округу «Красное знамя», а потім стає самостійним друкованим органом.

У жовтні 2005 р. ВКТ «Всевелике військо Донське» виступило з ініціативою провести референдум про об'єднання Ростовської та Волгоградської областей в новий суб'єкт Російської Федерації - Донський край. У серпні 2006 р. на приватній ділянці в станиці Єланської Шолоховського району Ростовської області був встановлений меморіал «Донські козаки в боротьбі з більшовиками». Центральним елементом меморіалу став пам'ятник донському отаману П. Краснову, ім'я якого є червоною ганчіркою для сьогоднішній російської влади (отаман П. Краснов був страчений за вироком радянського суду у 1947 р. за співпрацю з гітлерівцями - Ред.).

У жовтні 2009 р. в станиці Старочеркаської представники нереєстрового козацтва провели так званий «2-й Загальнонаціональний з'їзд козачого народу». Присутні делегати від козачих округів прийняли рішення про обрання президентом «Донської козачої республіки» отамана О. Юдіна, якому було доручено «сформувати уряд республіки, підготувати проект Конституції Донської козачої респубіки, почати роботу щодо демонтажу пам'ятників встановлених ворогам козачого народу на території республіки» [2]. У липні 2010 р. в Армавирі був проведений Установчий великий круг Кавказької козачої лінії Півдня Росії на якому зібралося понад 1000 делегатів від козацтва Дону, Кубані, Терека, Ставрополля та Карачаєво-Черкесії.

Подібні настрої серед донського козацтва викликали відповідну реакцію серед російських спецслужб. Одним з головних напрямків діяльності, який дозволяв ФСБ Росії каналізувати загрозливі відцентрові тенденції, стало використання політичних штампів і стереотипів, пов'язаних з російсько-українським прикордонням. Це переносило так званий «козацький дискурс» з внутрішньої проблематики на зовнішню. В козацькому середовищі цілеспрямовано поширювалися імперські міфологеми, йшлося маніпулювання історичними фактами або довільне їх трактування. Одним з найголовніших навколо історичних кліше, яке використовувала та використовує російська пропаганда сьогодні, стала мантра про «історично належні Росії землі сучасної України», своєрідне трактування створення Української РСР, яку нібито зібрали з Малоросії та Новоросії, а заради роздроблення козацьких земель передали Україні два донських регіони, які й стали частинами нинішніх Луганської та Донецької областей. До речі, вкрай зухвало про це ще раз заявив очільник Кремля на прес-конференції за підсумками року у грудні 2019р. Його слова про те, що Донбас і Причорномор'я завжди були «споконвічними територіями» Росії, які нібито не мали до України ніякого відношення й сьогодні РФ вимушена з цим розбиратися. Подібні заяви Президента РФ є продовженням маніпуляцією історією, грою на емоціях своїх громадян.

Пропагандистська риторика поступово перетворювалася на практичні кроки керівництва донського козацтва. Теза про те, що Донецька та Луганська області - історичні землі війська Донського стає однією з центральних в усіляких відозвах, заявах, закликах, що лунають від імені різноманітних козацьких організацій Дона в перше десятиріччя ХХІ ст. [5]. Головною їх метою виступає консолідація переважної більшості донського козацтва навколо штучно актуалізованих геополітичних загроз «русскому миру».

Наступним кроком стало включення основних козачих організацій українського Донбасу до складу різноманітних російських громадських організацій Всевеликого війська Донського. Такими організаціями стали Луганський округ донських козаків, створений у 2009 р. і Донецький округ донських козаків, створений у 2012 р. Вони першими, ще до подій 2014 р., увійшли до складу Союзу козаків Росії. В Станично-Луганському районі Луганської області, місцю компактного мешкання донських козаків на території України, декілька козачих хуторів територіально також були підпорядковані Всевеликому війську Донському. Київська влада, яку на той час очолював В. Янукович, на подібні речі дивилась крізь пальці, тому невипадково, що напередодні Революції Гідності серед козацьких осередків Донбасу панували проросійські настрої, які активно підпитувалися з території РФ.

З початком Революції Гідності політична риторика Кремля, регіональної влади прикордонних російських областей, змінюється на відверто антиукраїнську. У російських ЗМІ починають з'являться публікації із закликами надати допомогу «братньому українському народу». Губернатор Краснодарського краю О. Ткачов напряму заявив, що в Україну «прийшла біда» і в цій біді кубанці не залишать братній народ, тому що «кров запорожців тече в наших жилах». В унісон з подібними заявами починають діяти козацькі організації на Донбасі. 12 лютого 2014 р., ще до повалення В. Януковича, Рада отаманів Луганського округу донських козаків прийняла звернення до Президента РФ В. Путіна з проханням надати військову допомогу народу України у випадку погіршення політичної кризи в державі.

Подібні заяви не залишилися без відповідної уваги російського керівництва. В прикордонних з Україною російських областях починається активна роботи щодо підготовці найманців для участі в бойових діях на території нашої держави. Головними центрами комплектування бойовиків стають російські військкомати, козачі формування, організації ветеранів чеченської, грузинської та афганських війн, а вже з 2015 р. - створений в Росії «Союз добровольців Донбасу». Добровольці, завербовані цими структурами стекалися в Ростовську область, на території якої була створена ціла мережа таборів, тренувальних баз і полігонів для формування бойових груп та їх бойового злагодження. Далі ці терористичні загони спрямовувалися на територію українського Донбасу, куди з території Криму поставлялася захоплена Росією в березні 2014 р. українська зброя і боєприпаси.

Однією з самих багаточисельних груп російських добровольців на той час стають донські козаки. Саме під їх впливом при активної участі російських спецслужб спочатку в Луганській області, а потім й в Донецької починають виникати загони самооборони з місцевих козаків. Найбільша кількість тих, що взяв в руки зброю - представники місцевого населення зі Станиці Луганської, Ровеньків, Стаханова, Брянки, Первомайська та інших міст Луганщини. Саме Луганській округ донських козаків на чолі з колишнім співпрацівником СБУ отаманом Л. Рубаном стає першою козачою організацією, яка була зареєстрована в новоствореної так званої «ЛНР».

Навесні 2014 р. на Донбасі козачі формування вступають в активні бойові дії проти Збройних Сил України, підрозділів Національної гвардії України, СБУ, добровольчих батальйонів. Найбільш відомими стають імена козацьких ватажків - отаманів П. Каракотова з Маріуполя, О. Конкіна з Ровеньків, Є. Іщенко з Первомайська, П. Дрьомова зі Стаханова та ін. Активну участь в захопленні м. Слов'янська у квітні - липні 2014 р. під проводом І. Гіркіна (Стрелкова) брали козаки так званої «Волчої сотні» - праворадикальної козачої організації з російського м. Білореченська Ростовської області на чолі з командиром сотні Є. Пономарьовим («Динго»). В складі незаконного військового формування луганських сепаратистів - так званої бригади «Призрак» - у жовтні 2014 р. був створений козачий батальйон «Єрмак». Найбільш боєздатним формуванням на протязі 2014 р. був так званий «Перший козачий полк імені М. І. Платова», який очолив П. Дрьомов.

Москва й раніше широко використовувала «козачий чинник» для дестабілізації ситуації практично в усіх попередніх конфліктах на пострадянському просторі - у Чечні, Абхазії, Південній Осетії, Придністров'ї. Враховуючи те, що згідно з російським законодавством так звані реєстрові козаки є військовослужбовцями, складовою частиною Збройних Сил РФ, в російсько-українському конфлікті Кремль традиційно діяв руками нереєстровців. При цьому, якщо у подіях з анексії Криму брали участь переважно козацькі підрозділи кубанських козаків, то на Донбасі навесні 2014 р. з'являються переважно російські бойовики з числа донських козаків з маловідомої на той час козачої організації «Міжнародний союз громадських об'єднань «Всевелике військо Донське» під орудою «отамана» М. Козіцина.

Цей «отаман» наприкінці 80-х років ХХ століття служив прапорщиком Внутрішніх військ СРСР, охороняючи новочеркаську колонію суворого режиму. Після розпаду СРСР взяв активну участь у розвитку козацького руху на Дону, а в 1993 р. був обраний четвертим отаманом відродженого Війська Донського. Завжди виступав як представник радикального крила козацького руху, що відстоювало створення Донської козачої республіки від

Волгограда до Луганська і Донецька. За його ініціативою в 1994 р. був підписаний «Договір про дружбу і співробітництво між Донською республікою і Чеченською республікою Ічкерія», один з пунктів якого передбачав заборону пропуску через територію Області війська Донського російської військової техніки в Чечню під час першої російсько-чеченської війни. Така позиція отамана М. Козіцина на той час викликала розкол у русі донського козацтва. Російські спецслужби зробили все, щоб не дати донському козацтву домогтися «самостійності», а самого отамана у 1996 р. змістили з посади. В подальшому донське козацтво було одержавлено і забюрократизовано Москвою.

Після відставки з посади отамана реєстрового донського козацтва М. Козіцин став неформальним лідером «несистемних» козачих організацій. Його зоряна година прийшла з початком неоголошеної російсько-української війни на Донбасі, коли він зі своєю химерою створення «козачої республіки» був використаний однією з башт Кремля. У квітні 2014 р. М. Козіцин звернувся до отаманів і козаків Всевеликого війська Донського з такими словами: «...У зв'язку з важкою ситуацією, що склалася на південному сході України, звертаюся до всіх отаманів Всевеликого Війська Донського з наказом, до братів козаків з інших козачих військ, і громадських організацій з проханням щодо формування Козачій Національної Гвардії. Козача Національна Гвардія повинна бути сформована найближчим часом в станицях, хуторах, округах, а також в інших військах для відправки в центр бойових дій. На південному сході України йдуть криваві бої з окупаційними військами, які складаються не тільки з учасників київського майдану і хлопців Західної України, але й найманців з країн Європи та Америки. Під знаменами українізації України йде справжня окупація цієї території поляками, румунами, угорцями, для яких Україна потрібна як сировинний придаток, а росіяни, казахи, білоруси підлягають повному знищенню на даній території. Козачій Національній Гвардії необхідно прийняти безпосередню участь у припиненні цієї кровопролитної війни, у знищенні живої і технічної сили супротивника, у звільненні південного сходу України від окупантів. Закликаю всіх козаків, що мають честь та совість, стати на захист своїх братів по крові» [4].

Також, у квітні 2014 р. наказом М. Козіцина була створена Козача Національна Гвардія на Україні - незаконне збройне формування переважно з донських козаків, задачею якого був «захист мирних мешканців південного сходу України». На території Ростовської області були розгорнуті пункти прийому добровольців для участі в бойових діях в Україні. Разом з «відпускниками» російської армії та представниками приватних військових кампаній Російської Федерації, ці формування виступили комбатантами конфлікту на боці новостворених так званих «Л/ДНР». Активну участь в цьому процесі брали російські спецслужби, метою яких завжди виступало нівелювання проблеми козачого сепаратизму, дискредитація козачого руху участю в проекті окупації українського Донбасу.

3 травня 2014 р. формування донських козаків, для яких, за словами М. Козіцина, «немає кордонів, які побудували між Росією і Україною», озброєних стрілецькою зброєю, ПЗРК, зенітними установками ЗУ-23-2 перейшли російсько-український кордон і почали захоплення українських міст. 5 травня козацький прапор був піднятий над будівлею адміністрації м. Антрацита, 13 травня - над м. Дебальцеве. Своєю новою козачою столицею М. Козіцин зробив м. Антрацит, мешканцям якого оголосили, що весь час вони жили на території «Станиці Антрацитівської» й, відповідно, є донськими козаками. До липня 2014 р. «Козача Національна Гвардія на Україні» взяла під контроль стратегічно важливу лінію «Свердловськ - Ровеньки - Антрацит- Красний Луч - Дебальцеве», витягуючи чималі дивіденти з повноводного трафіка найманців, зброї та пального з території Росії на Горлівку і Донецьк через КПП «Довжанський». Також бойовиками М. Козіцина була взята під контроль автотраса «Ростов-на-Дону - Харків» разом з ключовими населеними пунктами півдня Луганщини.

При цьому М. Козіцину довгий час вдавалося залишатися в тіні так званих «народних республік». Його бійці в шапках-кубанках захоплювали місто за містом прямо «в тилу» воюючих з Україною луганських і донецьких бойовиків і встановлювали там свої порядки. Влада на територіях, які контролювали бойовики М. Козицина мала анархічний характер, спиралася на принципи банального бандитського свавілля. Та це не випадково - прийом в лави «Козачої Національної Гвардії на Україні» здійснювався без будь-яких обмежень для всіх, включаючи тих, хто мав кримінальне минуле. Безкоштовна роздача зброї та можливість безкарно грабувати всіх навколо привернула в ряди так званої «гвардії» велику кількість кримінальних та асоціальних елементів. На захоплених територіях починаються арешти колишніх українських держслужбовців, утримання їх в нелюдських умовах, звільнення за викуп. Терористи в козачій уніформі відрізнялися особливою жорстокістю. Публічні порки, «народні суди» з обіцянками розстрілів, масовий вивіз вугілля з непрацюючих шахт на російську територію, грубі розгони стихійних бунтів - це неповний перелік специфічних подробиць діяльності «донських козаків» на захоплених українських територіях. У селі Кримське членами «гвардії» було страчено 42-річного депутата сільської ради, колишнього правоохоронця Г. Хитренко, який був розстріляний за проукраїнські настрої. У червні 2014 року «гвардійці» М. Козицина взяли в заручники спостерігачів Організації з безпеки та співпраці в Європі в містах Луганської області - Северодонецьку і Перевальську.

Козацькі ватажки на свій погляд встановлювали режими роботи підприємств на окупованих територіях, порядок збору податків з приватного бізнесу, режими в'їзду та виїзду в населенні пункти, комендантські години, здійснювали контроль над засобами масової інформації. Значна частина так званої «російської гуманітарної допомоги» здійснювалася через оточення М. Козіцина, який мав надійні канали постачання зброї, боєприпасів з Російської Федерації. Для російського керівництва козацькі підрозділи давно перетворилися на формування замовних найманців, дешевий ресурс для ведення війни проти України. Не потребуючи оплати за свою «роботу» бойовики існували за рахунок грабежів, мародерства, викрадення людей, вимагання викупу при повній безкарності за злочини.

В другій половині 2014 р. на території окупованої Луганщини були зафіксовані неодноразові спроби створення окремої від так званої «ЛНР» «козачої республіки». Луганщина, яку козачі ватажки вважають історичною землею донських козаків, стала своєрідним експериментальним майданчиком, на якому на протязі 2014 р. російські найманці в козачій формі намагалися створити свою «Казакію». Не маючи можливості відродити форми козацького самоврядування на території Російської Федерації, вони почали створювати на окупованій Луганщині самостійні феоди, в яких господарювали різного роду «батьки». Це стосувалося таких луганських міст як Красний Луч зі своїм «отаманом» Косогором, Антрацит з М. Козіциним, Сверд- ловськ з О. Гайдеєм, Стаханів з П. Дрьомовим, Слов'яносербськ з Д. Москаленко, Краснодон з С. Озеровим та ін. Влада в них не підпорядковувалася ні Києву, ні Луганську. За різними оцінками в другій половині 2014 р. фактично біля 80% окупованої території Луганщини контролювалося козачими загонами. Це було своєрідною дежавю махновського Гуляй-поля, де ні існувало ніяких законів, крім тих, які встановлювали злочинці одягнуті козаками.

Подібні прояви «козакування» на українській території викликали гнів і незадоволення місцевого населення, на які не могло не реагувати новостворені маріонеткові «народні республіки». У червні 2014 р. колишній керівник так званої «ЛНР» В. Болотов звинуватив козачі підрозділи на Луганщині в бандитизмі і мародерстві. У липні 2014 р. так званий «міністр оборони» так званої «ДНР» І. Стрелков звинуватив донських козаків загону О. Можаєва («Бабая») в дезертирстві. Після того, як донці залишили позиції на краснолиманському напряму, він на телекамери заявив: «Навіщо сотні «донських і кубанських героїв» прибули сюди взагалі? Що вони захищають в Антрациті? З ким воюють? З місцевим поголів'ям кур і цистернами горілки? Нічого не змінилось за двадцять з лишнім років в нашому «відродженому козлячестві». Ряжені подонки й мародери, як правили в ньому бал так і продовжують» [7]. Це був не перший випадок «козацької хоробрості». Порівняльно багаточисельні, але слабо дисципліновані козачі підрозділи залишали бойові позиції при перших ж обстрілах.

Така ситуація тим більш ніяк не влаштовувала й Кремль. Самопроголошені «республіки в республіках» остаточно втягували регіон в хаос, позбавляючи Москву контролю над частиною окупованої території, важелю тиску на Київ. Тому після проведення так званих «виборів» на окупованих територіях Донецької і Луганської областей у 2014 р. політика Кремля по відношенню до «козачих вольностей» різко змінюється. Наприкінці 2014р. Москва почала проводити зачистку окупованих територій від козачих формувань, оскільки ті не стільки воювали, скільки займалися грабежами. Починається поглинання самостійних козачих загонів структурами так званих «Л/ДНР», блокада козачих анклавів, які відмовлялися підпорядковуватися призначеним Кремлем ватажкам так званих «народних республік». До цих територій перестає надходити «гуманітарна допомога» з Росії, перекривається й без того мізерне фінансування.

Наприкінці 2014 - початку 2015 рр. почалася знищення російськими спецпідрозділами неугодних Москві одіозних ватажків козачих бандформувань. Один за другим при загадкових обставинах загинули «отамани» В. Пінежанін, М. Коваль, Є. Іщєнко, П. Дрьомов, О. Мозговий та інші. Розуміючи неминучу кінцівку «отаман» М. Козіцин в листопаді 2014 р. виїхав в Росію, а його «військо» розчинилося в підрозділах так званої народної міліції «Л/ДНР».

Все це призвело до фактичної ліквідації осередків «козачого народовладдя», встановлення вертикалі управління загонами бойовиків. Початок 2015 р. був відмічений активною участю козаків в штурмі м. Дебальцеве, після чого козача тематика повільно сходить нанівець. Але тільки в пропагандистської риториці Кремля. Події 2014 р., а особливо злочини донських козаків на окупованої української території, ще чекають на свою оцінку як в державних судових інстанціях України, так й в міжнародних судах.

Використання цивільного населення для досягнення військової мети є військовим злочином, який переслідується міжнародним правом. Наша держава неодноразово зверталася в міжнародні судові інстанції - Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд з відповідними позовами і заявами щодо притягнення до кримінальної відповідальності представників російської влади, очільників козачих бандформувань, які організовували та забезпечували політику захоплення українського Донбасу.

Такі звернення знаходять підтримку у всього цивілізованого світу. У лютому 2015 р. бандформування «Козача Національна гвардія на Україні» було включено до розширеного санкційного списку Європейського Союзу і Канади разом із низькою інших проросійських терористичних угруповань, що діють на українському Донбасі. Пізніше воно було включене до власних санкційних списків урядами Норвегії й Швейцарії. У грудні 2019р. Генеральна прокуратура України направила інформаційне повідомлення до Міжнародного кримінального суду щодо вчинення представниками проросійської організованої групи «Козачий союз «Область війська Донського» позасудових страт 9 військовослужбовців Збройних Сил України в ході боїв за Іловайськ у 2014 р. та Дебальцево у 2015 р. Це повідомлення про звірства російських «козаків» буде розглянуто Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі разом з багатьма іншими епізодами серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, вчинених проросійськи- ми силами на південному сході України в період 2014 - 2019 рр. «Україна надала фото- та відеодокази, які прямо вказують на факт захоплення українських військових в полон, показання очевидців вбивств полонених, документи, що підтверджують смерть військовослужбовців у полоні», - йдеться у повідомленні» [6].

Висновки

В цілому, розглядаючи історичний генезис донського козацтва, його перетворення від захисників імперії до сучасних замовних найманців треба зробити наступні висновки:

1. Наділивши донське козацтво рядом прав і привілеїв та перетворивши його в замкнутий військовий стан, російська держава постійно використовувала його у своїх політичних планах, як для охорони державних кордонів, придушення визвольних рухів усередині країни, так й для захоплення та зросійщення територій сусідніх держав.

2. Сьогоднішнє російське керівництво, активно використовуючи «козачий чинник», продовжило колонізаторську політику Російської імперії. Головною причиною участі представників донського козацтва в експансії Кремля на українському Донбасі виступає традиція «імперського» сприйняття навколишнього світу, яка продовжує панувати у свідомості політичної еліти сучасної Росії. Очільники Кремля, спираючись на ідеї безмежності «русского мира», використовують імперські міфологеми про захист прав російськомовних людей як аргумент для окупації чужих територій.

3. Протягом багатьох років, до анексії Криму і окупації Донбасу російські спецслужби цілеспрямовано насаджували подібні міфологеми на Південному Сході України, використовуючи такі інструменти як медіа-ресурси, інші громадські організації проросійського спрямування, багаточисельні козацькі об'єднання, організації з урядовим фінансуванням РФ - такі як «Росспівробітництво», рух «Російськомовна Україна», Філія інституту країн СНД та ін. В результаті на момент російської збройної окупації Донбасу в регіоні був сформований відповідний світогляд більшості його мешканців а також фактично існувала «п'ята колона», основний кістяк якої склали місцеві олігархи, регіональна політична еліта, пов'язана з колішню Партією регіонів, представники українських силових структур районного рівня, кримінальні елементи, маргінали усіх кольорів та ін. При цьому українська влада за всю добу незалежності не змогла, та й, мабуть, не намагалася радикально змінити ситуацію і консолідувати мешканців Донбасу навколо національної ідеї.

4. Історія створення та існування так званих «народних республік» свідчить про те, що проект створення на території українського Донбасу сепаратистських анклавів не життєздатний без постійного притока нових сил з території Російської Федерації, в тому числі представників російського козацтва.

5. За останні п'ять років збройна фаза конфлікту на Донбасі встигла пройти декілька суттєвих етапів, в ході яких з російського боку послідовно були задіяні різні сили, що обумовило стрімку зміну як перших осіб так званих «народних республік», так й «героїв Новоросії», які були підняті на щит російською пропагандою. Однією з таких сил (а також самою багаточисельною) стали представники козацтва, в першу чергу донського, які зіграли ключову роль в захопленні населених пунктів на кордоні Луганської і Ростовської областей у другій половині 2014 р. Крім цього, дуже показово те, що, як підкреслює відомий український дослідник П. Кралюк, «...лінія розмежування, яка встановилася влітку-восені 2014 р. між українськими й про- російськими військами на Донбасі й зберігається тривалий час, майже збігається з колишнім кордоном території війська Донського й Катеринославської губернії, що існував за часів царської Росії» [3, с. 391].

6. Сучасні так звані «донські козаки» з території сусідньої держави та їх прихильники з місцевого населення - це банди найманців, які складалися з людей, єдиною професією яких був захист зі зброєю в руках «русского мира» на всіх територіях, на які вкаже Кремль, які надів козацьку форму і користуючись ситуацією, займалися мародерством, вбивствами, грабежами.

7. Після невдалих спроб створення власної «козачої республіки», чисельних військових злочинів на окупованих територіях з боку представників донського козацтва Кремль припинив підтримку терористичних козацьких формувань, а російські спецслужби знищили більшість не бажаючих грати за кремлевськими правилами козацьких ватажків.

8. Злочини донських козаків на окупованої української території, антидержавні виступи зі зброєю в руках місцевих мешканців, які вважають себе спадкоємцями донських козаків, неможливо оцінювати інакше, як зраду козацькому братству, зраду державі, на території якої вони жили всі ці роки. Подібні дії ще чекають на свою оцінку як в державних судових інстанціях України, так й в міжнародних судах.

Список використаних джерел

1. Известия ЦК КПСС -- 1989. -- №° 6. -- С. 177-178.

2. Коваленко А. Казачество плюс сепаратизм равно. [Електроний ресурс] / А. Коваленко.

3. Кралюк П. М. Козацька міфологія України: творці та епігони / Петро Кралюк; художник-оформлювач О. А. Гугалова. - Харків: Фоліо, 2016. - 394 с.: іл.

4. Обращение и приказ атамана Н. И. Козицына [Електроний ресурс].

5. Седова А. Сигнал с Дона для украинских казаков [Електроний ресурс] / А. Седова.

6. Страти військових на Донбасі: докази звірства російських «козаків» передали до Гаазького суду.

7. «Стрелок» назвал казаков-террористов «подонками и мародерами» за побег и отказ стрелять.

8. Чухліб Т. В. Донеччина та Луганщина - козацькі землі України (XVI-XVIII ст.) / Т В. Чухліб; відп. ред. В. Смолій; НАН України, Ін-т історії України. - Київ: Ін-т історії України, 2014. - 105 с.

References

1. Yzvestyia TsK KPSS -- 1989. -- №> 6. -- S. 177-178.

2. Kovalenko A. Kazachestvo plius separatyzm ravno... [Elektronyi resurs] / A. Kovalenko.

3. Kraliuk P. M. Kozatska mifolohiia Ukrainy: tvortsi ta epihony / Petro Kraliuk; khudozhnyk-oformliuvach O.A. Huhalova. - Kharkiv: Folio, 2016. - 394 s.: il.

4. Obrashchenye y prykaz atamana N. Y Kozytsbina.

5. Sedova A. Syhnal s Dona dlia ukraynskykh kazakov [Elektronyi resurs] / A. Sedova.

6. Straty viiskovykh na Donbasi: dokazy zvirstva ro- siiskykh «kozakiv» peredaly do Haazkoho sudu.

7. «Strelok» nazval kazakov-terrorystov «podonkamy y maroderamy» za pobeh y otkaz streliat.

8. Chukhlib T. V. Donechchyna ta Luhanshchyna - kozatski zemli Ukrainy (XVI-XVIII st.) / T. V Chukhlib; vidp. red. V. Smolii; NAN Ukrainy, In-t istorii Ukrainy. - Kyiv: In-t istorii Ukrainy, 2014. - 105 s.

Размещено на Allbest.ru