Х.Г. Раковський і радянсько-французькі економічні переговори (1926-1927 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

X.Г. РАКОВСЬКИЙ І РАДЯНСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІ ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕГОВОРИ (1926-1927 РР.)

Шкабура Я.І., заступник директора Центра болгаристики

та Балканських досліджень імені Марина Дринова

Харків

Анотація

раковський делегація економічний переговори

Залучивши цілий ряд документів проаналізовано діяльність повпреда СРСР в Парижі Х. Раковського на чолі радянської делегації в період проведення економічних переговорів (1926-1927 рр.). Разом зі стандартними для дипломата діями, виявлено і два інші, характерні для Х. Раковського підходи: прийняття рішень і певних важливих дій без консультації з НКЗС та партійним керівництвом; пошук можливості тиску на офіційний Париж з метою пом'якшити їх позицію та змусити схилитись до угоди на більш вигідних для Радянського Союзу умовах. Як висновок зазначено, що радянський повпред застосовував такі підходи достатньо грубо і в подальшому вони не мали позитивного ефекту, на який розраховував представник СРСР.

Ключові слова: Раковський, економічні переговори, радянсько-французькі відносини, зовнішня політика СРСР.

Annotation

Using a number of documents, the activities of the USSR plenipotentiary in Paris, Kh. Rakovsky, at the head of the Soviet delegation during the economic negotiations (1926-1927) were analyzed. Together with the standard actions for the diplomat, two other approaches are revealed that are characteristic of Kh. Rakovsky: making decisions and certain important actions without consulting the NKID and the party leadership; the search for the possibility of pressure on official Paris in order to soften their position and force them to lean toward an agreement on conditions more favorable to the Soviet Union. As a conclusion, it was pointed out that the Soviet plenipotentiary applied such approaches roughly enough and in the future they did not have the positive effect that the representative of the USSR counted on.

Keywords: Rakovsky, economic negotiations, Soviet-French relations, USSR foreign policy.

Виклад основного матеріалу

Переговори щодо економічних питань завжди були одними з основних у міжнародних відносинах; такими вони лишаються і в сучасному світі. Їх хід, результативність та ефективність не в останню чергу залежить від персоналій, які керують делегаціями тих чи інших країн. Цей особистий вплив може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тож дослідження різних аспектів впливу таких персоналій, вивчення їх досвіду може мати позитивний ефект й в контексті сучасних міжнародних відносин.

Х. Г. Раковський був призначений повпредом СРСР в Парижі восени 1925 р. Протягом декількох років він жив у Франції, частково отримав там освіту, завів певні знайомства. По-суті, він був єдиною людиною, яка була так тісно пов'язана з Францією (знав мову та культуру, мав контакти з деякими політиками, журналістами та громадськими діячами), і яку керівництво Радянського Союзу могло відправити у Париж захищати свої інтереси. Найголовнішими з них були саме економічні питання.

Найбільш цінною роботою, що висвітлює деякі аспекти саме особливостей діяльності Х. Г Раковського на чолі радянської делегації під час економічних переговорів в Парижі у 1926-1927 рр. є дисертація Ф. Конта [17]. Разом з тим ті чи інші питання франко-радянських економічних переговорів і певною мірою - ролі в них повпреда СРСР опинялись в центрі уваги цілого ряду дослідників: С. Шрама [22], В. Сіроткіна [11], В. О. Головка, М. Г Станчева, Г І. Чернявського, М. В. Тортіки (Лобанової) [4; 7; 15], П. Бруе [16], С. Жеаннссон [18].

Мета статті: виявити тенденції, які були притаманні діяльності Х. Г. Раковського на чолі радянської делегації під час економічних переговорів в Парижі у 1926-1927 рр.; визначити їх ефективність та вплив на вирішення основних проблемних питань.

Офіційне відкриття франко-радянської конференції відбулося 25 лютого 1926 р. Вона була розбита по різним секціям: економічна, фінансова, політична та юридична. Найголовнішим для СРСР був економічний напрям - проблема російських боргів та кредитів, а також пожвавлення економічної співпраці (у формі кредитів і концесій) та торгівлі. Делегацію з Москви очолив повпред Радянського Союзу в Парижі Християн Георгійович Раковський. Це відбулося за декілька місяців після того, як останній зайняв посаду представника Радянського Союзу у Франції. Таке призначення було викликане тим, що саме Раковського у Москві вважали найбільш підходящою кандидатурою для проведення складних, але важливих переговорів в Парижі.

Переговори дійсно проходили в дуже не простих умовах. І в Парижі, і в Москві хотіли отримати максимальну вигоду і понести мінімальні втрати. Тож жодна зі сторін не квапилась йти на якісь поступки. На відміну від позиції керівництва своєї країни, у французькому суспільстві явно спостерігався запит на швидке завершення переговорів і успішне врегулювання проблеми царських боргів. Це яскраво простежується, наприклад, через велику увагу французької преси до переговорів: більше двох десятків газет різного спрямування надрукували на перших шпальтах детальну інформацію про відкриття конференції [19; 20; 21], а потім - в тій чи іншій мірі продовжували інформувати про хід переговорів. На фоні всього вищезазначеного Раковському й доводилось працювати в Парижі.

Проаналізувавши велику кількість архівних матеріалів (у АВП РФ, ГАРФ, РГАСПИ) листування всередині різних керівних органів СРСР, їхнє листування з повпредом у Парижі, стенограми засідань ВККІ, ЦК та ЦКК ВКП(б) і подібні документи - ми змогли виявити декілька важливих напрямів поведінки Раковського у своєму прагненні досягти згоди. Не відкидаючи фактор особистих амбіцій, на наш погляд для радянського повпреда було дуже важливим вирішити всі конфліктні питання і через свою симпатію як до СРСР, так і до Франції.

Від самого початку після свого призначення Раковський виступав на позиції, що питання про повернення боргів «нерозривно пов'язане» з питаннями про надання французьких кредитів для СРСР [8, л. 416]. В подальшому радянський повпред в Парижі не раз озвучував дану тезу [12]. Раковський закликав французьку делегацію йти на компроміс, аргументуючи це, зокрема, і захистом інтересів їхніх селян-власників облігацій царських позик [17, р. 643]. Такий підхід був вигідним для Християна Георгійовича відразу з декількох позицій: з одного боку - своєю направленістю на «внутрішнього споживача», на населення СРСР, вкладаючись у русло тієї риторики (про необхідність захисту селян та робітників, їх консолідації та об'єднанню), яка лунала від більшовиків; з іншого - на міжнародну арену, перш за все - на французьке суспільство, для впливу на складання більш позитивного образу Радянського Союзу, який нібито переймається долею звичайних громадян і намагається налагодити діалог, висловлюючи готовність піти на певні поступки.

Паралельно з офіційною роботою секцій, Раковський активно проводив індивідуальні зустрічі з різними представниками французької сторони. На наш погляд, це викликано тим, що радянський повпред не хотів афішувати усі деталі переговорів, які могли б показати економічну слабкість СРСР, якому важко було б виплачувати всі борги паралельно з цим відчуваючи необхідність в отриманні кредитів для оновлення та розвитку сектору промисловості. Разом з тим, маючи (на відміну від більшості інших представників радянської делегації) деякий авторитет та контакти серед французів, в т.ч. і у владних колах, Раковському вдавалось приходити до певних домовленостей з представниками Парижу. Наприклад, трохи менше ніж за 2 місяці після початку офіційних переговорів, в середині квітня 1926 р. в ході бесіди з міністром громадських робіт Франції та Головою французької делегації на переговорах А. де Монзі радянський повпред від імені Москви попередньо погодився на виплати по 40 млн франків золотом щороку протягом 62 років, а також замінити старі цінні папери на нові [6]. Впровадження цих рішень мало бути нерозривно пов'язано з отриманням від Парижу кредитів. Ця безкомпромісна прив'язка була принциповою позицією Москви.

В цілому - варто відзначити, що свою позицію радянський повпред активно узгоджував з НКЗС та партійним керівництвом СРСР, ведучи з ними тісне листування [2; 3]. Дипломат не дозволяв собі відходити від тих основних директив, які отримував від Москви. Тим не менш, в подальшому Раковський продовжив вже згадану практику індивідуальних зустрічей, які супроводжувалися певними попередніми домовленостями. Більше того, радянський представник за власної ініціативи інколи висловлював пропозиції, які були попередньо не погоджені з Москвою, і лише згодом ставив керівництво СРСР до відома, що попередньо з французькою стороною вже досягнута згода щодо тих чи інших умов.

Подібна «ініціативність» радянського повпреда в Парижі викликала негативну реакцію серед керівництва СРСР, і особливо - Генерального секретаря ЦК ВКП(б) Сталіна. Якщо на початкових стадіях партійна верхівка прислухалась та погоджувалась з пропозиціями Раковського (напр., 23 квітня Політбюро підтримало його пропозицію вимагати надання кредиту для СРСР в повному обсязі протягом трьох найближчих років [10, л. 1], і т.п.), то в подальшому це викликало все більше роздратування у Москві. Цей підхід до справ радянський повпред практикував ще у 1926 р. проводячи переговори з товариством “Compagnie franзaise des pйtroles” щодо концесії на побудову нафтопроводу Баку-Батум. У своїх доповідях в НКЗС дипломат не часто згадував про цей проект [1], і ці повідомлення мали дуже загальний характер. Раковський вирішив не інформувати Москву «про хід цієї справи, бо переговори не наблизились до такої стадії, коли можна було б чітко зафіксувати досягнуту угоду», а були більше «процесом наближення двох різних точок зору про цю концесію»; детальний опис кожного моменту переговорів став би внаслідок цього «зайвим захаращенням» досьє Главконцескому [5, л. 219]. Подібна поведінка дипломата, пронизана «самостійністю», лише збільшувала вже існуючу напругу між ним та Москвою, і особливо - Сталіним. У тому ж році 15 липня радянський повпред провів зустріч с де Монзі, міністром закордонних справ Бріаном та міністром фінансів Кайо. В ході дискусій Раковський, переслідуючи мету все ж дійти згоди, попередньо погодився з пропозицією французів на сплату 62 щорічних платежів (збільшивши їх з 52) по 60 млн. франків [1, л. 365]. В кінці липня Раковський виступив на пленумі засіданнях об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) та Політбюро з доповіддю про стан переговорів з Францією. Присутні зустріли інформацію про попередню згоду повпреда платити по боргам по 60 млн. франків протягом 62 років достатньо неоднозначно і з певним невдоволенням. Раковський аргументував необхідність такого кроку тим, що без прогресу у вирішенні питання боргів - неможливо було б вирішити питання про кредити, на які врешті-решт Франція погодилась (хоча ніяких конкретних сум і не було зафіксовано) [9, л. 152-167]. Ці доводи повпреда не мали майже жодного ефекту. Були прийняті рішення «на наявній стадії не фіксувати переговори офіційними підписами на попередніх протоколах» та «в жодному разі не відступати від директив Політбюро відносно кредитів» для СРСР [10, л. 1].

Інший підхід Раковського заключався у тому що, запевняючи про свою відкритість та щирість, про прагнення щонайшвидше дійти взаємовигідної згоди - він намагався приховано чинити тиск на офіційний Париж, щоб змусити їх швидше підписати ті чи інші договори між країнами. Такий метод дипломат використовував вже не вперше: ще у 1919-1920-х рр. Раковський, перебуваючи на посаді голови РНК та НКЗС УСРР, запропонував Франції обміняти 91 їх підданих, які проживали на території, підконтрольній радам, на громадян «Радянської Української Республіки, які були арештовані за сприяння французького уряду» [13, арк. 5], тобто на активістів-більшовиків. Був виданий наказ не випускати з підконтрольних територій французів-чоловіків [14, арк. 132], що по-факту означало взяття іноземних громадян у заручники. Тепер же, у 1926-1927 рр. на посаді радянського повпреда у Парижі він використовував свої зв'язки серед журналістів, намагаючись поширити потрібні йому чутки: від намагання переконати, що співпраця з СРСР є неймовірно вигідною, а її поглиблення - перспективне, - і до створення дисонансу в суспільстві, вкидаючи інформацію, що нібито вже заключено ряд угод на дуже великі суми з французькою стороною [17, р. 633-636]. Проте, аналізуючи ці кроки повпреда ми бачимо, що такий метод був не дуже успішним для самого Раковського: тут варто згадати публікації в “L'Oeuvre”, “Le Petit Parisien” та “l'Humanitй”, опубліковані в квітні 1927 р., в “L'Europe nouvelle” - від 22 вересня того ж року. В них повпред спробував позагравати з французьким суспільством, передусім - із дрібними власниками облігацій російських позик і, по суті - використати їх в своїх цілях, опублікувавши попередні результати переговорів. З них випливало, що нібито проблема щодо боргів і кредитів майже врегульована на непоганих умовах, Москва готова платити, і справа лише за рішенням французького уряду. Вочевидь, розрахунок був за допомогою дрібних власників боргових зобов'язань, які особливо сильно прагнули повернути свої вкладені кошти, вплинути на рішення Парижа. І хоча на думку дослідника Р Шрама, квітнева публікація від радянського дипломата, попри зухвалість дій на тлі складної міжнародної ситуації, була надзвичайно близька до успіху [22, р. 612], проте по-суті надії повпреда не виправдались. Раковський був достатньо швидко звинувачений прем'єр-міністром Франції Пуанкаре у недружелюбних кроках - і не лише через натяки у інтерв'ю, але й тому, що він своїми публічними заявами порушував попередню домовленість про конфіденційність переговорів, за якою сторони зобов'язувались не розголошувати нічого до завершення переговорів [11, с. 402]. Після подібних дій відносини з французьким урядом стали більш напруженими.

Отже, як ми бачимо, Х. Г. Раковський на чолі радянської делегації під час економічних переговорів в Парижі у період 1926-1927 рр. постійно листувався та консультувався з НКЗС та вищім партійним керівництвом СРСР Вони ставили перед своїм повпредом основні задачі, формулювали директиви, як само він має їх досягати. Але поруч з такими стандартними для дипломата діями, Раковський активно використовував і два інші підходи. По-перше - це прийняття рішень і певних важливих дій без консультації з НКЗС та партійним керівництвом. Такі дії стали наслідком відсутності реальних відчутних результатів франко-радянських переговорів, які тривали вже майже рік. Тож дипломат, переслідуючи як власні амбіції досягти відчутних перемог на зовнішньополітичній арені та продемонструвати Москві свою ефективність, так і через бажання покращити відносини між СРСР та Францією, вирішив почати активно використовувати й не дипломатичні методи. По-друге - це намагання Раковського знайти можливість ефективно натиснути на офіційний Париж з метою пом'якшити їх позицію та змусити їх погодитися на угоду на більш вигідних для Радянського Союзу умовах. Аналізуючи наслідки таких підходів ми можемо констатувати, що Раковський застосовував їх достатньо грубо і в подальшому вони фактично мали зворотній від очікуваного ефект: це не тільки не допомогло у вирішенні поставлених перед повпредом питань, а й навпаки - погіршило становище дипломата і його відносини як з французьким, так і з своїм власним урядами.

Список використаних джерел

1. Архив внешней политики Российской Федерации, Ф. 0136, Оп. 10, П. 113, Д. 215.

2. Там само, Ф. 0136, Оп. 11, П. 117, Д. 302.

3. Там само, Ф. 0136, Оп. 11. П. 117. Д. 306.

4. Головко В. А., Станчев М. Г., Чернявский Г. И., 1994. `Между Москвой и Западом: Дипломатическая деятельность Х. Г Раковского', Харьков: ОКО, 383 с.

5. Государственный архив Российской Федерации, Ф. Р8427, Оп. 1, Д. 6.

6. Запись беседы Полномочного Представителя СССР во Франции с Министром Общественных Работ Франции и Председателем французской делегации на советско-французской конференции в Париже де Монзи. 15 апреля 1926 г., 1964. Документы внешней политики СССР, Т. 9 (1 января - 31 декабря 1926 г), Москва: Издательство политической литературы. с. 228-233.

7. Лобанова М. В., 2006. `Российский долг Франции и революционная ментальность (по материалам советского дипломата Х. Г. Раковского, 1920-е годы)', Проблемы экономической истории: mundus oeconomicus, Москва, с. 169-192.

8. Российский государственный архив экономики, Ф. 413, Оп. 2, Д. 2048.

9. Российский государственный архив социально-политической истории, Ф. 17, Оп. 2, Д. 244.

10. Там само, Ф.17, Оп.2, Д. 557.

11. Сироткин В., 1990. `Самый европеизированый из большивиков', Дипломатический ежегодник, Москва, с. 398-414.

12. Франция и СССР. Интервью тов. Раковского, 1926, 2 февраля. Известия, с. 2.

13. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Ф. 1. Оп. 13. Спр. 18.

14. Там само, Ф. 1. Оп. 13. Спр. 21.

15. Чернявский Г. И., Станчев М. Г., Тортика (Лобанова) М. В., 2014. `Жизненный путь Христиана Раковского. Европеизм и большевизм: неоконченная дуэль', Москва: ЦЕНТРПОЛИГРАФ, 557 с.

16. Brouй P., 1996. `Rakovsky ou la Rйvolution dans tous les pays', Paris: Fayard, 462 р.

17. Conte F., 1975. `Christian Rakovsky (1873-1941): Essai de biographie politique', Lille: Atelier reproduction des thиses, Universitй Lille III, T. 1-2. 898 p.

18. Jeannesson S., 2000. `La difficile reprise des relations commerciales entre la France et l'URSS (19211928)'. Histoire, йconomie et sociйtй, 19^e annйe, n°3. р. 411429.

19. L'ouverture de la Confйrence franco-soviйtique, 1926, 26 fйvrier. №57. L'Action franзaise. р. 2.

20. Les nйgociations franco-soviйtiques se sont ouvertes hier sous la prйsidence de M. Aristide Briand, 1926, 26 fйvrier. №5555. Excelsior. р. 1.

21. Les nйgociations franco-soviйtiques se sont ouvertes hier au Quai d'Orsay, 1926, 26 fйvrier. №17895. Le Petit Parisien. p. 1.

22. Schram S., 1960. `Christian Rakovskij et le premier rapprochement franco-soviйtique (II)'. Cahiers du monde russe etsoviйtique, vol. 1, n°4, Juillet-dйcembre. p. 584-629.

Размещено на Allbest.ru