Українська берегиня династії османів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська берегиня династії османів

Кладова А.А.,

студентка магістратури Історичного факультету, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (Київ, Україна)

У даній роботі висвітлено життя та діяльність Хатідже Турхан султан -- видатної османської султанші, що була українкою. У роботі висвітлено роль та вплив видатної українки на історію Османської імперії. У роботі зазначені першопричини завершення епохи Жіночого султанату.

Ключові слова: Османська імперія, Жіночий султанат, султан, гендерна історія.

Ukrainian coast of the ottoman dynasty

Kladova A.A.,

master's student,

Faculty of History, National Pedagogical University named after MP Drahomanov (Kyiv, Ukraine),

This work covers the life and work of Hatice Turhan Sultan - a prominent Ottoman sultan who was Ukrainian. The paper highlights the role and influence of a prominent Ukrainian woman on the history of the Ottoman Empire. The paper identifies the root causes of the end of the era of the Women's Sultanate.

Keywords: Ottoman Empire, Women's Sultanate, Sultan, gender history.

Проблема дослідження впливу видатних українок на світову парадигму історії завжди існувала у вітчизняній історіографії. Зокрема, дана проблематика широко досліджується у напрямку тендерної історії. Передусім, гендерна історія може компонувати у собі дослідження не лише ролі та впливу жіноцтва на парадигму світової історії, а й впливу відносин між чоловіком та жінкою, ментальних та психологічних складових, на які впивали відносини двох гендерів.

Українські дослідники, які близькі до впливів гендерної історії, зараз досить прискіпливу увагу приділяють темі впливу українських жінок в інших країнах, шукаючи ниточку зв'язку української та загальносвітової історії, та намагаються відшукати сферу впливу українців на формування і розвиток людської історії.

Зокрема, досить поширеною серед українських дослідників зараз є тема вивчення таких особистостей як княжна Анна, Роксолана та інші жіночі персоналії. Але, у даній статті, хотілось би звернути увагу на іншу видатну українку, яка внесла вагомий внесок у життя однієї з найвеличніших імперій свого часу - Османської імперії.

Ця невідома в широкому загалі в Україні, але така славнозвісна та шанована у турецькому суспільстві - Хатідже Турхан султан - Валіде султан османської імперії, головна меценатка свого часу, регентка при малолітньому синові та багатостраждальна рабиня, колись привезена з України до султанського палацу.

Є різні версії походження Хатідже Турхан султан: різні дослідники виводять її походження з трьох різних регіонів України - Лівобережна Україна, Слобожанщина або Поділля. Достовірною інформацією, на жаль, ми на разі не володіємо. Виростила майбутню султаншу її свекруха, Кьосем- султан. Як тільки у Хатідже Турхан народився син то султан Ібрагім практично забув про її існування. Божевільний султан жорстоко порушував усі статути гарему, вимагаючи від власних сестер, щоб ті прислужували його хасекі, чим викликав гнів ви- сокопосадовців та зокрема і Кьосем-султан. 1648 році Ібрагіма змістили з престолу. Але інститут хасекі остаточно втратив свою роль та цінність у гаремній ієрархії. По суті, у жінок-матерів шехзаде з цих пір визначались однакові права [10].

За думкою Ахмеда Алтиная [11], головною заслугою Турхан-султан було те, що вона прийняла усі умови Кепрюлю Мехмеда-паші при його призначенні на пост головного візира, змінивши період правління жінок на період правління великих візирів. Однак, на нашу думку, втручання жінок у державні справи не завжди відбувалось завдяки волі самих жінок, інколи у представниць династій просто не залишалось виходу. Обставини політичного життя, а також палацові інтриги вимагали піти на втручання у політику заради виживання [12].

Захист інтересів сина і забезпечення йому трону визначали мотивацію і схему поведінки матері шехзаде. Історик Мамедов задається питанням, а чому ж матері попередніх правителів не виявляли такого впливу і не були такими активними в політичному житті? На думку Мамедова, все залежало лише від особистісних стосунків, але, на нашу думку, більшість матерів не доживали до сходження на престол свого сина, або фактично не знали своїх дітей, адже були повністю або частково відсторонені від їхнього виховання [2].

Не дивлячись на те, що 1648 року султаном став син Турхан султан - Мехмед, вона все ж таки залишалась у тіні Великої Валіде - Кьосем султан. Боротьба між двома Валіде призвела до розколу у балансі внутрішньополітичних сил - яничари та палацові аги стали протиборчими таборами. Конкуренція між Турхан та Кьосем стала фатальною для останньої. (за думкою деяких істориків, Кьосем задушили приспішники молодої Валіде). Султан Мехмед, будучи малолітнім, не мав змоги приймати складні державні політичні рішення, чим і займалась його валіде Хатідже Турхан султан, разом зі своїм оточенням головним агою Сулейманом та великими візирями. Турхан султан намагалась попередити і вирішити багаточисельні кризи, спираючись на великих візирів та адміралів флоту. Однак, щоб її вінценосний син не втрачав авторитету, у своїх указах валіде підкреслювала значущість влади султана, вона зверталась до нього: «Мій лев».

Турхан султан, в першу чергу, сконцентрувалась на захисті державних кордонів та османських інтересів у світі. Головною проблемою для османів, на той час, були венеціанці, котрі постійно нападали на паломників та торговців з Османської імперії, атакували західну частину державних кордонів у Середземномор'ї і навіть, деякий час, утримали в облозі пролив Чанаккале, залишивши Стамбул без провізії. Довга осада Кандії і постійні атаки Венеції на середземноморські володіння стали приводом для першого великого архітектурного проекту Хатідже Турхан - розпочато будівництво двох фортець біля входу в пролив Чанаккале: Седдюльба- хір в Європі і Кумкале в Азії. Османські історики, сучасники Турхан султан, досить позитивно говорили про бажання захистити цей стратегічно важливий пролив, по якому мусульманські паломники ходили в Хадж і від якого залежали Стамбульські порти та ринки. Валіде султан вихваляли за ремонт ще двох фортець цього проливу, будівництво яких датувалось ще правлінням султана Мехмеда Фа- тіха, а також будуванням тут подвійного хамаму, мечеті, школи, військових бараків і декількох торгових лавок; все це фінансувалось з вакфа Турхан султан, про що є відповідні записи [10].

Після того, як атаки венеціанців стали рідшими, а до влади прийшов великий візир Кепрюлю Мехмед паша, Турхан султан могла повністю довірити державні справи великому візиру і сконцентруватись на Стамбулі. Одним з величніших її архітектурних проектів був комплекс Нова мечеть в Еміньоню. Окрім самої мечеті, поряд була збудована усипальниця, Єгипетський базар, початкова школа, палац Хюнкяр Касри і великий фонтан.

Щоб побудувати свій особистий комплекс Тур- хан султан обрала місце, що колись належало Сафійє султан. Проект Сафійє викликав багато проблем, оскільки для нього потрібно було виселити звідти велику кількість жителів і власників лавок, котрі здебільшого були представниками давньої общини Караїмських євреїв.

Однак, 1655 року проект був завершений і почато широкомасштабне переселення жителів. Евлія Челебі стверджує, що все було зроблено на совість: «Це була демонстрація справедливості, не пригнічення і примусу, а правосуддя» [2].

Якщо вивчити укази Турхан султан, пов'язані з державним управлінням, то можна відмітити, що вона прекрасно дає раду державним справам. Судячи з її указів, вона була прекрасно обізнана про гармати і гребців на судні Валіде, податках, що надходили з єгипетської казни, про стан фортифікаційних споруд і флоту, про заробіток військових і стан справ у Кримському ханстві, забороні салютів і зачистці Ускюдара від місцевих бандюг. Коли виконання її указів затримувалось, вона погрожувала відповідальним « ці раби нічого не хочуть робити, поки їм не показати меч» [10].

Вивчаючи тексти указів Турхан видно як султанша грамотно вела державні справи:

«Який стан флоту? Не думайте, що я не стежу за тим, що ви робите. Кораблі не повинні бути пустими ззвоні і гнити зсередини. Їх потрібно підготувати разом з амуніцією, екіпажем, порохом, одним словом, усім. Ми не повинні втрачати час. Флоту пора вирушати. Займіться цим питанням, забезпечте усім без виключення. Будьте напоготові. Я не хочу ніяких проколів чи відмовок. Інакше, бережіться. Валіде султан» [10].

«Зараз не час для затримок. Через думку про це, Аллах мені свідок, я не сплю ночами. Наша задача - захищати мусульман і контролювати державу і релігію, ви - ззовні, я - всередині. Усім, богословам і вам, потрібно висловлювати єдину думку, бути в курсі усіх подій, що відбуваються і зберігати порядок. Будьте пильні у питанні пригнічення народу. Приділіть особливу увагу також флоту, скажіть Капудану паші, що настав час завершити розпочате. Ми хочемо, щоб ви отримували наші молитви, не змушували мене багато говорити. Покажіть, на що ви здатні. Валіде Султан» [5].

«Прийміть до уваги прийняте рішення і віднесіться до своїх обов'язків відповідально. Не гребуйте радитись з багатодосвідченими мужами, що розбираються в багатьох проблемах, зі старцями, що знають морську справу, шейхульісламом, кадиаскерами і іншими досвідченими людьми. Я не дозволю вам виходити за рамки шаріату. Як все було записано у присутності мого великого сина, в точності так і дій. У будь-якому випадку наші благі молитви з тобою. Не сумуй» [5].

Залишилось також і декілька листів у архіві Топкапи саме Турхан султан. Лист з наказом до великого візира Ібшира Мустафи паші:

“... Чого вони хочуть? Чого бажають? Звісно, їх хтось підбурює, але ми й так підозрюємо декількох людей. Той заклопотаний головний казначей, котрого ми звільнили, ходить по вуглам і говорить, мов, “Я дам Валіде султан 8 мішків, а вона мені - печать головного візира”. Да убереже Аллах, мені не потрібні гроші, я печатку великого візира не продаю. Що це за слова? Печать вручають не за гроші, а за віру та цінні службу вірі та державі. Аллах знає, як я засмутилась і розсердилась, коли почула про це. Тобі відомі ці слова? Так знай! Ви розшукали, знайшли і привели головного казначея? Займіться ними і застосуйте шаріат. Такі сіянці розбрату не заслуговують життя, бо будуть підсікати... з під рук навіть... для чого... Валіде султан” [10].

Хатідже Турхан султан до кінця свого життя займалась політикою і грала активну роль в управлінні Османською імперією. Коли Кандія була завойована османським флотом в 1669 році, у спробі впровадити тут османську культуру Валіде перетворювала церкви в мечеті, саме по її приказу тут були збудовані деякі будівлі.

Взаємовідносини Турхан-султан та великого візира будувались на прагматичному бажанні збереження центральної влади. Але, зростання влади великого візира визначило негативну тенденцію на вплив не лише валіде-султан, а й самого султана. Тим не менше, аж до своєї смерті в 1682 році Тур- хан-султан підтримувала політику династії візирів Кепрюлю. Таким чином великий візир отримав повну необмежену владу при султані. На нашу думку, очевидно, що Турхан-султан була гарантом влади родини Кепрюлю, а після її смерті не було необхідності для султана терпіти родину, яка претендує на вплив та владу султанської династії [2].

Після Турхан інститут валіде-султан змінив свій вектор щодо управління державою. Наступні валіде-султан стали більше уваги приділяти саме благодійності, а не управлінню імперією. Завдяки їх зусиллям і фінансовій допомозі в містах будувались лікарні, ринкові площі, торгові центри, медресе і початкові школи, караван-сараї, водопроводи і джерела води, котрі слугували населенню. Імарети і хани, створені для учнів медресе і бідних прошарків населення, сприяли зменшенню соціальної напруги між бідними та багатими прошарками населення, що в результаті забезпечувало збереження влади династії Османів. Хоча династія і мала силу та авторитет, однак вже не так активно втручалась у політичне життя імперії, оскільки османське суспільство негативно відносилось до втручання жінок у державні справи. Дуже показовими були останні слова великого візира Мехмеда Кепрюлю у своєму заповіті до султана Мехмеда IV. В першому пункті цього заповіту великий візир радив султану не слухати жінок під час прийняття важливих рішень [18].

Серед причин припинення активного втручання валіде-султан у державні справи можна вказати також і утвердження нового принципу престолонас- лідування. З кінця XVII століття майбутні султани приходили до влади вже у зрілому віці, а їх матері до цього часу вже або помирали, або вже були занадто старими і не зацікавленими у активній діяльності. Ця тенденція призвела до того, що матері наступних султанів не могли грати тієї ролі в державній політиці, яку відігравали жінки гарему до середини XVII століття. Наприклад, мати султана Сулеймана ІІ (1687-1691 рр.) Саліха Ділашуб померла через два роки після вступу сина на престол. Мати султана Ахмеда ІІ (1691-1695 рр.) Хатідже Муаззез померла в 1687 році, до вступу сина на престол. Мати султанів Мустафи ІІ (1695-1703 рр.) і Ахмеда ІІІ (1703-1730 рр.) Рабіа Гюльнуш (16421715 рр.) хоч і стала валіде-султан, однак не втручалась у державні справи [19].

Турхан султан померла в серпні 1683 року, у віці приблизно 60 років, незадовго до того, як османське військо вийшло в невдалий похід для осади Відню. Після закінчення її лідерства, що тривало більше 30 років, економіка та військова справа і загалом імперія поринули в хаос. Османський історик Сіляхдар описував ці події так: «Стовп держави рухнув» [10].

Свідоцтва сучасників більш пізнього періоду стверджують, що в їх час все ж зберігався вплив гарему на соціально-політичне життя імперії. Однак тут справа не лише у діяльності фавориток чи валіде. З XVII століття основна частина державних служб почала відділятись від палацу Топкапи і починала формування нового політичного центру влади довкола посади великого візира. У самому Топкапи залишились лише палацові служби, пов'язані з обслуговуванням султана та його родини. Тому, функціонально гарем і султанський двір в цілому стали виступати в симбіозі, як спільне середовище, що виступало проти серйозних змін в житті османського суспільства. Невипадково у протиріччях військової еліти з бюрократичною верхівкою в середині XVII століття перемогу отримали візири з клану Кепрюлю, що виступали за повернення до «золотих часів» імперії. Це ж суперництво стало тенденцією для усього XVII століття в Османській імперії.

Список використаних джерел

хатідже султан турхан османська імперія

1. Льюис Р. Османская Турция. Быт, религия, культура / Пер. с англ. Л. А. Игоревского. - М.: Центрполиграф, 2004. - 239 с.

2. Мамедов И. Расцвет и крах Османской империи. Женщины у власти. - Режим доступу: https://e- libra.ru/read/512188-rascvet-i-krah-osmanskoy-imperii- zhenschiny-u-vlasti.html

3. Мейер М. С. Новые явления в социально-политической жизни Османской империи во второй половине XVII-XVIII вв. // Османская империя: система государственного управления, социальные и этнорелигиозные проблемы: (сборник статей). / Отв. ред. С. Ф. Орешкова. - М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1986. - С. 155-185.

4. Мейер М. С. Османская империя в XVIII веке. Черты структурного кризиса. - М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1991. - 261 с.

5. Неджедет Сакаоглу «Султанши -- владычицы османских земель» - Режим доступу: https://wonderMturkey.wordpress.com/sakaoglu/предисловие/раздел-1/

6. Орешкова С. Ф. Государственная власть и некоторые проблемы формирования социальной структуры османского общества // Османская империя: система государственного управления, социальные и этнорелигиозные проблемы: (сборник статей) / Отв. ред. С. Ф. Орешкова. - М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1986. - С. 5-18.

7. Орешкова С. Ф. Султанский двор и гарем в Османской империи первой половины XVII в. // Политическая интрига на Востоке. Отв. ред. Л. С. Васильев. - М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2000. - С. 236-245.

8. Финкель К. История Османской империи: видение Османа // Пер. с англ. К. Алексеева и Ю. Яблокова. - М.: ACT, 2010. - 829 с.

9. Фрили Дж. Тайны османского двора. Частная жизнь султанов // Пер. с англ. И. С. Соколова. - Смоленск: Русич, 2004. - 400 с., ил. - (популярная историческая библиотека).

10. Шутко О. Жіночий султанат: Влада та кохання. - Тернопіль:Навчальна книга - Богдан, 2019. - 592с.

11. Altinay A. R. Kadinlar Saltanati. 4 Cilt. - Istanbul, 2000. - 705 s.

12. Altindal M. Osmanhda Harem. - Istanbul, Altin Kitaplar, 1993. - 288 s.

13. Davis F. The Ottoman Lady: A Social History from 1718 to 1918. - Westport, Conn., 1986. -284 p.

14. Duben A. Turkish Families and Households In Historical Perspective // Journal of Family History. Vol. 10, No.

1. - Istanbul, 1985. - S. 75-97.

15. Freely J. Inside the Seraglio. - New York, Penguin, 1999 // Qeviri, Qetin A. - Istanbul, Remzi kitabevi, 2000. - 368 s.

16. Inalcik H. The Ottoman Empire: The Classical Age, 1300-1600, London 1973. - 279 s.

17. Peirce P. L. The Imperial Harem. Women and Sovereignty in the Ottoman Empire- New York: OXFORD UNIVERSITY PRESS, 1993. - 394с.

18. Skilliter S. A. Three Letters from the Ottoman “Sultana” Safiye to Queen Elizabeth I // Documents from Islamic Chanceries, (ed.), S. M. Stern. - Cambridge, MA: Harvard University Press, 1965.-S. 119-157.

19. Sokolnicki M. La Sultane Ruthene // TTK Belleten, Cilt XXIII, 1959. - S. 229-239.

Размещено на Allbest.ru