Винагорода за учительську працю: досвід Української РСР другої половини XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Винагорода за учительську працю: досвід Української РСР другої половини XX століття

Лаврут О.О.,

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри суспільно-гуманітарної освіти, Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Слов'янськ, Україна)

Анотації

У другій половині ХХ ст. в Радянському Союзі продовжували дискримінувати та тиснути на особистість, не дивлячись на проголошені демократичні принципи у суспільному житті. Учительство не стало виключенням цього. Воно намагалося вижити та втиснутися у коліщата радянської машини. Обов'язковими елементами діяльності педагогів стала не лише урочна діяльність, але й позакласна та громадська. За таке навантаження вони мали отримати від держави не лише визнання, статус та престиж, але й матеріальні і моральні заохочення. Саме це автор і розглянула у статті, вивчивши історіографічну та джерельну спадщину питання. Педагоги продовжували виконувати власне покликання, проте його ціна була відносно невисокою, а світогляд деформований або апатичним, що було притаманне вказаному періоду.

Ключові слова: учительство, УРСР, педагог, звання, нагороди, формалізм, діяльність, учні, школа, досвід.

In the second half of the twentieth century. in the Soviet Union, they continued to discriminate and put pressure on their personality, despite the proclaimed democratic principles in public life. Discipleship was no exception. It tried to survive and squeeze into the wheels of the Soviet machine. Not only classroom activities, but also extracurricular and community activities have become mandatory elements of teacher activity. For such a burden, they had to receive not only recognition, status and prestige from the state, but also material and moral incentives. This is what the author considered in the article, examining the historiographical and original heritage of the issue. Teachers continued to carry out their vocation, but its price was relatively low and their outlook was deformed or apathetic, which was characteristic of the period.

Keywords: teaching, USSR, teacher, rank, awards, formalism, activity, students, school, experience.

Праця створює важливі передумови до ліпшого життя суспільства. Вона спрямована не лише на задоволення власних потреб, але й створює суспільні блага задля його розвитку. Це питання набуває актуальності, оскільки в сучасних умовах реформування законодавства про працю, освіту та пенсійну реформу, постає проблема винагородження за неї. Яким чином це запроваджується у практику сьогодення, як освітяни реагують на зміни, як відбуватиметься неповернення до тоталітарних законів і невпрова- дження у життя сьогодення, чи існує страх або невдоволення щось змінювати у власному житті, чи реально захищати власні права? Питання нагальні, проте - на перспективу. Корисним, можливо, буде досвід псевдовинагороди або ж справжньої винагороди за працю учителів другої половини ХХ століття Української РСР. Вивчення матеріалу допоможе врахувати його задля поліпшення статусу педагога у сьогоденних умовах реформування освіти та реалізації, відповідно, освітньої політики. Питанню вивчення діяльності учительства приділяли увагу дослідники, проблематика і напрямки яких різні [10, с. 115 - 121; 11, с. 117 - 124], оскільки ця тема є дотичною до різних галузей знань [4; 12]. Автори з історичного вектору вивчали питання життя різних соціальних та професійних груп [16], їх забезпечення та взаємодію із соціумом [14]. учитель нагорода педагогічний

Метою нашої роботи є вивчення процесу присвоєння звань та нагород педагогам Української РСР. Це спонукає до реалізації таких завдань: вивчення історіографічної та джерельної бази дослідження; з'ясування характеристик учителів, які претендували на нагороди та їх безпосередню діяльність; зазначення перспектив подальших пошуків. Джерелами до написання роботи стали матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), державних архівів різних областей України, які дозволили вивчити педагогічну спадщину деяких учителів, їх професійне становлення, взаємовідносини з учнями, статистичний матеріал, який дозволив конкретизувати нашу обрану тему.

Учительство розглядалося радянською владою з позиції не лише безпосередньо освітньої, ліпше - навчальної, а як виразник ідеології комуністичної партії. У закладах освіти вони виконували різні функції на уроках і поза ними. Мали дати не лише знання та практичні навички зі своїх предметів, але й розвивати дитячу особистість через долучення дітей до гуртків, різноманітних акцій, які в собі несли відповідне підгрунтя. За власну діяльність педагоги отримували "статус". Мотивами до цього стали ідейні заклики, матеріальне забезпечення (яке було недостатнім), участь в організаціях тощо. Це гарантувалося у радянських конституціях, кожна з яких все більше носила декларований характер та ставала "демократичнішою" і "народною". При цьому не забували й про "непорушний союз робітників, селян та інтелігенції". Держава гарантувала право на працю та її оплату, обмежувала тривалість робочого тижня 41 годиною, декларувала прагнення витіснити фізичну працю розумовою тощо. Проголошуючи принцип "від кожного - за здібностями, кожному - за працею", радянська держава водночас залишала за собою контроль за працею і споживанням, караючи за уникання суспільно-корисної праці та проживання на "нетрудові доходи". У статті 45 Конституції УРСР 1978 року було зазначено, що громадянам Української РСР відповідно до цілей комуністичного будівництва, гарантувалася свобода наукової, технічної і художньої творчості. Проте вони не виходили за рамки "соцреалізму" і мали відповідне ідеологічне та формально-необхідне підгрунтя [22].

Проте, щоби отримати винагороду за власну учительську діяльність необхідно було дійсно віддатися власній справі. Звичайно, необхідно пройти певну процедуру [8, арк. 8зв]. Місцеві органи влади надавали характеристику на педагога в районний відділ народної освіти чи міський, ті - в обласний, а далі - Київ. Із областей надходили листи-подання до Президії Верховної Ради УРСР, у яких просили від імені обласних комітетів КПУ та виконкомів обласних Рад депутатів трудящих присвоїти звання "Заслужений учитель школи УРСР". Далі йшла характеристика, зокрема така: "Товариш Колесник Надія Порфирівна добре обізнана зі шкільними предметами, творчо застосовує свої знання і досвід в практиці. За 26 років педагогічної діяльності вона проявила себе як ініціативний та сумлінний педагог. Уроки, які проводить Товариш Колесник Надія Порфирівна завжди наукові, емоційні, яскраві. Готуючись до них, вона широко використовує допоміжну літературу, твори класиків марксизму-ленінізму, технічні засоби навчання. Знання учнів з історії та суспільствознавства глибокі і міцні. Товариш Колесник Надія Порфирівна вимоглива до себе та товаришів по роботі. Принциповість, чесність і справедливість є рисами її характеру. Її люблять і поважають учні та вчителі шкіл. Вона зуміла об'єднати і спрямувати педагогічний колектив на дружню дійову роботу з підвищення ідейно-політичного і фахового рівня. Вона бере активну участь у громадсько-політичному житті школи і району, часто виступає з лекціями на політичні і педагогічні теми. Користується заслуженим авторитетом і повагою серед вчителів і громадськості". За підписом секретаря Харківського обкому партії Г Ващенка та Голови виконкому обласної ради депутатів трудящих А. Бездітка [8, арк. 8зв]. Опісля - затвердження Указом Президії Верховної Ради Нагородного листа, у якому зазначалися біографічні дані претендента, наявність чи відсутність державних нагород (орденів, медалей, Почесних Грамот), домашня адреса, коротка характеристика, представлення до нагороди. Показовим був пункт про нагороди, де зазначали: "За перемогу над Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни", "За доблесну працю у роки Великої Вітчизняної війни", "ХХ років перемоги у Великій Вітчизняній війні", "50 років Військово-морських сил СРСР", "Відмінник народної освіти СРСР" [8, арк. 12зв]. Прикладом цього була Черненко Ю.М. На світлинах бачимо немолоду жінку, досвідчену. Трохи усміхнена, мала виразні очі, широкі брови, вузький ніс та вуста, зачіску "равлик". Погляд направлений не прямо "в камеру", а дещо ліворуч. Одягнена у білу блузку, великий бант якої зав'язаний зверху на піджак, звисав. На піджаку висіли нагороди [5, арк. 1зв].

Фото Черненко Ю.М. [5, арк. Ізв].

Важливим було і належність до радянського підпілля - партизанського руху. Наприклад, Колесник Н.П. була членом партизанського загону, у якому перебувала до 1944 р. Далі знову йшла характеристика, але дещо розширена, де писали про її роки перебування на педагогічній посаді з позитивного боку, скількох дітей навчала і яка була якість. Характеризували уроки, які мали проводитися на "високому ідейно-політичному та науково- методичному рівні". Діяльність педагога носила і громадський характер. Заключним акордом клопотання було: "За багаторічну і бездоганну роботу з навчання і виховання підростаючого покоління, методичну роботу серед вчителів і активну участь у громадсько-політичному житті, Зачепилівська середня школа, районний комітет КП України та виконком районної Ради депутатів трудящих і райком спільно з працівниками освіти, вищої школи та наукових установ рекомендує присвоїти вчительці Зачепилівської середньої школи Колесник Надії Порфирівні звання Заслуженого вчителя республіки. Представляється до нагородження Почесного звання Заслуженого вчителя республіки". Далі йшли підписи керівника школи, голови виконкому Зачепилівської районної Ради депутатів трудящих, секретаря Зачепилівського райкому КП УРСР, голови райкому спілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ з трьома їх печатками і число - 13 лютого 1970 р. [8, арк. 9зв].

Схожу процедуру необхідно було пройти задля отримання значка "Відмінник освіти СРСР". Місцеві органи влади надсилали справи райвно та райкому профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ, потім свої висновки мали здійснити обласні (крайові) організації на зразок: "Харківський обласний відділ народної освіти і обком працівників освіти, вищої школи та наукових установ просять Міністерство народної освіти СРСР нагородити товариша Пчоліну Катерину Миколаївну значком "Відмінник освіти СРСР", за чим йшли підписи завідувача обласного відділу народної освіти, голови обкому профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ і Міністра народної освіти УРСР. Учителі отримували і медалі А.С. Макаренка, за які клопотали ті ж самі органи, документи фактично були схожі. Проте тут акцент здійснювався на педагогічній майстерності та роботі з дітьми на уроках та поза ними [7, арк. 1зв; 9, арк. 13-19зв].

На 1 січня 1970 р. до Міністерства народної освіти УРСР подали 109 справ педагогів Харківської області про присвоєння їм звання "Заслужений учитель школи УРСР". Якщо проаналізувати їх склад, то більшість із них були українцями або українками, далі йшли росіяни, євреї та інші; жінками; членами КПРС, менше безпартійними. Писали вже про пенсіонерів у більшості, в основному із вищою освітою, але були і з середньою педагогічною. Ось деякі їх характеристики [9, арк. 1зв]: "Адамова Ніна Панасівна, учитель математики середньої школи №9 м. Харкова, 1920 року народження, вірменка, безпартійна, освіта - вища, дата присвоєння почесного звання - 1965 р., нагороджена медаллю А.С. Макаренка. Алєксєєва Віра Йосипівна, пенсіонерка, 1982 року народження, росіянка, безпартійна, освіта - середня педагогічна, присвоєно звання у 1949 р., без медалі. Куценко Олена Олександрівна, пенсіонерка, 1898 року народження, освіта - гімназія, дата присвоєння почесного звання - 1940 р., не нагороджена медаллю А.С. Макаренка" [9, арк. 2-3зв].

У матеріалах, які надсилалися на нагородження педагоги мали обов'язково написати біографію, яка була показовою для радянського періоду ще з самого початку його існування. У ній оповідач повинен був вказати дату, місце народження, обов'язково своє соціальне, етнічне походження, заняття батьків: їх належність не лише до соціальної групи, а й місце проживання, життєві обставини потрапляння туди; партійну належність чи безпартійність тощо, про що піде мова далі. Такою біографією став життєвий опис Воронової Ольги Володимирівни, інформацію про яку знаходимо у Державному архіві Одеської області. На фото - жінка віком 45 - 55 років, з темним хвилястим волоссям, у темному піджаку з відкидним воротником зі світлою полоскою. Мала виразні очі і брови, ніс дещо опущений, широкий, припухлі вуста. Косметикою, мабуть, не користувалася, окрім вуст, які трохи поблискували. Погляд спокійний, дещо вдумливий. На зворотному боці російською мовою фіолетовим чорнилом на коричневому папері було написано: "Воронова Ольга Владимировна" (рос. - авт.), ймовірно її рукою [3, арк. 1зв].

Вона написала біографію російською. Якщо аналізувати біографію радянської людини, то Ольга Володимирівна народилася у "червоний день календаря". Вона, так само, як і інші жителі СРСР, у своїй біографії вказувала на соціальне походження: чим займався батько до і після подій 1917 р. Він був залізничником. Про матір вона нічого не зазначила. Батько помер 1933 р. - від голоду, від хвороби, чи від старості, учителька не написала. У цьому ж році вона закінчила 7 класів, тобто шкільну освіту вона отримала. Цей рік був "багатий" на події у житті майбутньої педагогині, оскільки вона вступила до Одеського педагогічного технікуму, де навчалася 3 роки. По його закінченні працювала учителькою початкових класів у середній (семирічній) школі на станції Роздільна. У віці 20 років вона вийшла заміж і переїхала працювати у школу №15 м. Котовська Одеської області. Як звали чоловіка і чим він займався не зазначила [3, арк. 2зв].

Важливим елементом кожної біографії радянського періоду залишався період Другої світової війни. Де залишилися, чому залишилися, як себе вели на окупованих нацистами території, чим займалися, яке було найближче соціальне оточення. Наша героїня евакуювалася - це найкращий і найвдаліший варіант для неї. Бо ті, які залишилися, вважалися зрадниками та колаборантами [18]. Евакуйовувалась вона декілька разів: спочатку у Краснодарський край, а потім у Середню Азію. Звичайно, що працювала не за фахом: черговою, касиром у Держбанку, секретарем радгоспу "Нішан" до 28 лютого 1944 р. Після звільнення Донбасу переїхала працювати на станцію Цукуриха Сталінської області (зараз - Цукурине, Донецької області - авт.). З 1944 р. працювала казначеєм евакогоспіталю №60/47 на ній. Поступово життя набирало нових обертів і вона повернулася на роботу у школу №15 станції Котовськ Одеської дороги, де працювала учителем 1 - 4 класів до 6 листопада 1944 р. і на момент написання біографії працювала учителем 1 - 3 класів шкіл ст. Роздільна [3, арк. 2-3].

Педагоги виконували значне громадське навантаження, Ольга Володимирівна не стала виключенням. Про особисте життя нічого не написала. Де дівся чоловік: загинув, потрапив до полону, служив у органах внутрішніх справ чи безпеки? Можливо, вона не знала, або таким чином самозахищалася через власне "незнання". Як зазначає О. Стяжкіна, людина могла ".. .відмовитись від тих сторінок власного життя, які могли здаватися неправильними чи небезпечними" [19]. У характеристиці педагогині за підписом директора школи, секретаря та голови методичного кабінету про учительку писали, що вона народилася 1917 року, росіянка, безпартійна, мала середню спеціальну педагогічну освіту, за спеціальністю - учитель початкових класів, мала 22 роки педагогічного стажу. У середній школі №1 м. Роздільна працювала із 1957 р. "За час роботи систематично досягає високих показників у роботі, протягом декількох років працює без другорічників, є вмілим та досвідченим педагогом, гарним вихователем, запроваджує нові форми і методи викладання, проводе велику роботу серед батьків, бере активну участь у громадському житті школи і міста, є членом місцевого комітету школи, керівником методоб'єднання, виконує й інші доручення. Воронова О.В. добросовісно і по-діловому відноситься до вирішення питань, які стосуються життя школи, користується заслуженим авторитетом серед учителів, батьків та учнів школи. Дирекція, та парторганізація і місцевий комітет середньої школи №1 рекомендує Воронову О.В. для занесення на міську Дошку пошани" [3, арк. 4зв].

Обласному відділу освіти від інспекторів міських та районних рад надсилалися описи досвіду педагогів, які запроваджувалися або вивчалися протягом навчального року. Зокрема, у Вінницькій області Біловол Адели Іванівни, яка була класною керівницею 6-а класу Жмеринської середньої школи №3. Головним у її роботі - "...згуртування учнівського колективу, зуміла знайти підхід до кожного учня, урізноманітнює роботу". Ще одним показником роботи педагога було долучення дітей до культурно-масової роботи. "У минулому році клас ходив у похід за маршрутом Жмеринка - Северинівка - Чернятин, відвідали й обласний центр. А у 1964 році на Жовтневі свята їздили до Києва, де знайомилися із історичними місцями міста, побували у музеях В. Леніна, Т. Шевченка, в історичному, у музеях українського та російського мистецтв, в оперному театрі, у цирку, у стерео та панорамному кінотеатрах". Під час зимових канікул учні неодноразово здійснили лижні прогулянки, всі разом каталися на ковзанах на катку. Щотижня у класі виходила сатирична газета "Їжачок". Учнів долучали до корисної роботи, розповсюджуючи книги на 55 крб. та зібравши 3 тони 522 кг металобрухту і 600 кг макулатури. Школярі "вели велику тимурівську роботу в зоні своєї дії". Учні брали активну участь у танцювальному гуртку, гуртку французької мови, загальношкільному хорі [13, арк. 11-12зв].

Педагоги у 1963/1964 навчальному році мали перебудовувати свою роботу з учнями у світлі рішень червневого пленуму ЦК КПРС. Вони мали виховати "стійких будівників комуністичного суспільства, впевнених у перемозі ідей комуністичного суспільства, впевнених у перемозі ідей комуністичної партії". Серед кращих класних керівників м. Могильова-Подільського була й Швецова Тамара Семенівна, яка "будувала різносторонню роботу зі своїм класом", створивши згуртований дружний колектив, який два роки поспіль мав повну успішність. Клас ініціював проведення комсомольських вогників, КВК, диспутів, вечорів, конкурсів на виготовлення наочних посібників, ремонту інвентаря школи. Окрім цього педагогиня із класом провела заходи: "Якщо тобі комсомолець ім'я", "У житті завжди є місце подвигу", "Бережи честь змолоду". Проходили й вечори: "Шекспір і його значення в світовій літературі", "Шевченко - поет-демократ", "Верді - видатний композитор Італії". Клас співпрацював із приладобудівним заводом, підготувавши усний журнал "Хочу все знати". Зі школярами класна керівниця проводила бесіди про "шляхи розвитку радянської пісні, державу в період комунізму", реалізм та абстракціонізм у мистецтві, практикувала обговорення творів мистецтва, прослуховування музичних творів різних композиторів. Учні переглянули кінофільми: "Російське чудо", "Оптимістична трагедія", "Ім'я революції", "Живі та мертві", та обговорили їх. Проводилися спільні екскурсії, маївки та походи [13, арк. 20-21зв].

А ось ще одна характеристика учительки: "Здібним організатором учнівського колективу протягом багатьох років, показала себе класний керівник середньої школи №1 тов. Клецельман Густа Миронівна. Вона показує зразки вдалого виховання учнів, згуртування учнівського колективу. Багато учнів цієї школи, які були в класах т. Клецельман, зараз успішно працюють на підприємствах міста. Добре організована у класі взаємодопомога, над класом шефствує бригада комуністичної праці заводу ім. С.М. Кірова" [13, арк. 20-21зв].

Бобровська Любов Федорівна мала звання "Заслуженого учителя школи УРСР". На фото зображена в оточенні своїх учнів. На зворотному боці зроблено надпис, хто є автором фото. Його зробив Валуєв Валерій Миколайович у м. Житомирі по вулиці Нефтяній, 24 а [1, арк. 1зв]. У документах зустрічаємо опис досвіду роботи Бобровської Любові Федорівни, який називався "Як я досягаю хорошої успішності від усіх учнів", що був написаний у рожевому зошиті в клітинку [2, арк. 1зв]. Вона тут писала, що працювала 36 років учителькою початкових класів і досягла "повної успішності та любові до своєї справи". Педагогиня наводила уривки зі своїх занять. Задля привернення уваги дітей до матеріалу, концентрації їх на ньому, розвитку уяви та творчості, педагогиня використовувала вірші (російською - авт.):

"Сели однажды на изгородь в ряд Десять веселых ребят.

"Смирно сидите, нельзя баловаться,

Как бы с забора, друзья не сорваться!" -,

Только сказала -

Один из ребят не удержался -

Свалился назад.

10 ребят на заборе считалось,

Крайний упал,

Значит... сколько осталось?" [2, арк. 13зв]. Вона акцентувала увагу на необхідності здійснення "заповітів великого Леніна". Тут мали поєднуватися колективний пізнавальний пошук, самостійна робота, творча активність, ідейний рівень, що підвищило б ефективність його, виробляючи зацікавленість до вивчення російської мови та "чуттєвість до неї". [2, арк. 3зв]. Любов Федорівна у дітей молодшого віку також формувала комуністичний світогляд [2, арк. 2зв]. Щодо творчих завдань, то педагог пропонувала скласти "красиве речення" зі словом. Наводила такий приклад зі словом "людина": "Шлях до зірок проклала радянська людина", що було притаманне для радянських антроподержавницьких поглядів. Практикувала розповідь за ілюстраціями після здійсненої екскурсії або складання розповіді за природніми матеріалами, які діти принесли на урок [2, арк. 4зв]. Учителька писала: "Передовий досвід учителів треба вивчати і запроваджувати в практику. Працювати по-новому цікаво і корисно. Знання - інше, розвиток - інший - ось це істинна радість для учителя". Діяльність педагогів висвітлювали на шпальтах періодичних видань. Статтю про Бобровську Л.Ф. у місцеву газету написав М. Гендельман, член обласного педагогічного товариства, яка називалася: "Педагогічний почерк Любов Федорівни", де він писав, що його приємно вразило проведення уроку математики у 3 класі цієї педагогині [1, арк. 4зв].

Пропонуємо читачеві й іншу особистість - Черненко Юлію Миколаївну [6, арк. 2зв]. Вона - учитель Херсонської середньої школи №7, народний учитель УРСР, входила до складу Комітету радянських жінок. Свій досвід педагогині висвітлила у брошурі "Уроки народного учителя Юлії Миколаївни Черненко", виданій у 1987 р. Основним напрямком її діяльності стало долучення дітей до природоохоронної діяльності та любов до природи. Учитель приділяла увагу ролі, у тому числі і негативну, людини на природне довкілля [20, арк. 21зв]. На основі зібраного матеріалу вони виготовляли альбоми, підбирали або власноруч створювали ілюстрації, колекції, стенди, виготовляли маски птахів, підбирали художню літературу для декламування та співів, створення питань для вікторин про птахів. Результатом їх спільної діяльності також стала виставкова, де діти презентували вироби із дерева та іншого матеріалу [5, арк. 2зв].

Найкращі учителі презентували власний досвід і перед педагогічною громадськістю: на нарадах, з'їздах, семінарах тощо. Зокрема, похвальними грамотами у 1956 р. Кримського облвно були виділені доповіді 51 учителя, 17 із яких рекомендовані до участі у республіканських педагогічних читаннях [7, арк. 25зв]. Не шкодували нагород для учителів. Лише за період між 18 і 19 з'їздами КП УРСР 1.105 учителів УРСР отримали звання "Заслуженого вчителя школи УРСР", 1.666 осіб нагороджені "Орденом ім. В. І. Леніна", 1.643 - "Орденом Трудового Червоного прапора", 2.721 - орденом "Знак пошани", 12.612 - медалями СРСР, 238 - Грамотами Президії Верховної Ради УРСР, 11.049 - значком "Відмінника народної освіти" і 11.389 - грамотами Міністерства народної освіти. УРСР. Це був "пряник" для рядового учительства [12, с. 123].

Так, учителів використовували як учасників цінностей "будівника комунізму" через ідеологічні проробку, "радянське визнання педагогічної діяльності" та досвіду. Проте в УРСР було чимало дійсно талановитих педагогів та особистостей відданих власній праці, які долучали дітей до культури знань. Учителі залишались працелюбними особистостями, ентузіастами, водночас у них та учнів формувався деформований світогляд на події та явища, які відбувались у радянському суспільстві, що обумовлювалось політико-ідеологічною та духовною сферою. Але однозначно, що можна говорити про цей період - справедлива винагорода за працю мала б бути іншою. Учительство не прирівняно до номенклатури з усіма її благами: визнанням, житлом, харчуванням, подорожами, лікуванням, дозвіллям тощо. Перспективою нашого дослідження є вивчення цього питання у ширшому хронологічному вимірі.

Список використаних джерел