Михайло Омелянович-Павленко та українське військово-наукове товариство

Key words: Ukrainian Military Scientific Society, M. Omelyanovych-Pavlenko, Ukrainian emigration, Prague, military science activity.

козаки український генерал наукове товариство

Тематика української міжвоєнної еміграції ХХ ст. досить широко висвітлена у працях як діаспорних, так і безпосередньо вітчизняних дослідників із 1990-х рр. Тим не менш, нерідко подібні матеріали мали поверхневий характер або ж зосереджувалися виключно на політичній складовій. В окремих дослідженнях розглядалися і громадські, військові й наукові організації, однак через брак даних деякі з них проходили повз увагу істориків. Зокрема практично відсутні повноцінні розвідки щодо діяльності Українського Військово-Наукового Товариства у Празі (тотожна абревіатура - УВНТ). Це є досить незрозумілим, оскільки в цю організацію входили такі відомі генерали як Михайло Омелянович-Павленко, Всеволод Петрів та ін. Попри нетривалий термін існування (19311934), Товариство зуміло налагодити зв'язки з багатьма еміграційними українськими організаціями, узяти участь у кількох наукових заходах, опублікувати значну кількість військово-наукових матеріалів. Навіть більше - окремими товариствами воно розглядалося як прототип майбутнього Генерального штабу Української армії, що не може не вказувати на його вплив. Саме тому суттєвим науковим завданням було б поглиблено дослідити діяльність УВНТ та роль М. Омеляновича-Павленка в його роботі.

Як уже зазначалося вище, історіографія проблеми має досить загальний характер. Зокрема, Українське Військово-Наукове Товариство опосередковано згадувалося в контексті постаті М. Омеляновича-Павленка в дисертації С. В. Образцова [10] і в контексті військово-теоретичної спадщини М. Омеляновича-Павленка у статті С. П. Гозуватенка [7]. У контексті діяльності оУн його виділяв А. В. Кентій [8]. Разом із тим, конкретних "цільових" досліджень ми не маємо. Джерельною базою проблеми є архівні фонди ЦДАВО [1; 2] і ЦДАГО [3; 4; 5; 6], присвячені як безпосередньо УВНТ, так і постатям М. Омеляновича-Павленка та В. Петріва. Відповідно, ціль цієї статті - розглянути основні віхи діяльності УВНТ, його зв'язки з іншими українськими еміграційними організаціями, участь М. Омеляновича-Павленка в роботі Товариства.

Підготовка до створення Українського Військово-Наукового Товариства розпочалася в червні 1930 р. Зокрема, полковник Є. Камінський ініціював обговорення майбутньої організації, підкресливши, що попри брак коштів, ідея її розбудови була б дуже корисною й актуальною. До справи долучився генерал М. Омелянович-Павленко, який підтримав задум. Місцем розташування

УВНТ мала стати Прага. Передбачалася як, власне, наукова робота, так і лекційна. Вагомим питанням стало "узаконення" майбутнього Товариства перед чеською владою, оскільки військова справа належала до сфери міжнародного права і, зрозуміло, створення без санкціонування будь-яких подібних структур могло мати непе- редбачувані наслідки. Аби убезпечитися, Є. Камінський запропонував таку схему: створити Товариство дослідження Світової війни (на кшталт аналогічного московського), отримати для нього статус юридичної особи і вже через цей орган вивести безпосередньо Українське Військово-Наукове Товариство. Відповідно, майбутня організація мала отримати таку структуру: Військово- Наукове Товариство на чолі з Омеляновичем-Павлен- ком, Товариство дослідження Світової війни на чолі з Петрівим, Філія Військово-Наукових Курсів на чолі з Ка- мінським [4, арк. 16-17].

Упродовж другої половини 1930 - першої половини 1931 рр. тривала підготовка до відкриття УВНТ. За цей час виникали питання щодо фінансування та певні політичні проблеми. Перше було вирішено за сприяння колишнього державного діяча УНР Володимира Кедровсь- кого - він лобіював на з'їзді Стрілецької Г ромади клопотання про встановлення регулярної щомісячної допомоги від Громади Товариству [4, арк. 31]. Крім того, Кед- ровський пропонував легітимізувати Товариство через затвердження на території США статуту та розміщення там фіктивного центру. Що ж до політичних проблем, то вони полягали у провокаціях і доносах до чеської влади на Є. Камінського через його активну участь у розробці Українського Військово-Наукового Товариства. Останній характеризував це так: "Політичні групи засліплені й відношення до всього військового таке саме, як і було раніше" [4, арк. 23-23а].

Власне заснування Українського Військово-Наукового Товариства відбулося в червні 1931 р. Було створено Головну Управу, до якої ввійшли генерал-поручик М. Омелянович-Павленко, генерал-хорунжий В. Петрів, генерал-лейтенант В. Сідорін, генерал-лейтенант Т. Старіков і генерал-хорунжий князь К. Масальський. Вони стали дійсними членами Товариства. За тогочасною структурою, реєстр членства УВНТ складався з дійсних членів, співробітників І та ІІ категорій та аспірантів [2, арк. 2-8]. Діяли Наукова рада товариства, інтен- дантура. Остання мала займатися збором коштів, реалі-

зацією видань товариства, вести пропагандистську роботу серед колишніх старшин [4, арк. 44]. Власне мета УВНт полягала в поширенні військових знань між українцями, вивченні досвіду попередніх військових поколінь та ін. Існували такі вимоги для членства в Товаристві:

1) визнання права самостійного існування за народами недержавними, зокрема українцями;

2) ставлення з пошаною до військової минувшини, а зокрема військової минувшини української;

3) товариство не допускало політичної боротьби всередині себе та не відповідало за політичну діяльність своїх членів [6, арк. 80-81].

Попри задекларовану відсутність політики, керівництво Українського Військово-Наукового Товариства розрізнялося за ідеологічними поглядами. Зокрема, В. Петрів відносив себе до соціалістів, а щодо генералів М. Оме- ляновича-Павленка та К. Масальського зазначав, що "обидва голосяться до... аж до... жах... монархістів, але люди готові разом армію українську творити" [4, арк. 86]. Крім ідеологічного розрізнення, існувала також певна національна розбіжність. Генерали В. Сідорін і Т. Старіков були представниками Дону. Це, утім, не заважало їм дуже плідно співпрацювати на військово-науковій ниві з М. Омеляновичем-Павленком, В. Петрівим та ін. Навіть більше - існували думки про можливість певного об'єднання українців із донцями в рамках роботи Товариства. Зокрема, коли в кінці вересня 1931 р. генерал-лейтенант В. Сідорін мав виїхати за козачими справами до Брна та Братислави, то планувалося, що він прочитає там лекцію на тему сучасного стану воєнної справи. Ця лекція мала зацікавити українські прошарки і водночас сприяла би пропаганді співробітництва Дону та України [4, арк. 43]. Безумовно, подібні кроки викликали роздратування в середовищі шовіністично налаштованого російського офіцерства в еміграції. В. Петрів писав із цього приводу: "Тепер москалям почина дуже мулити УВНТ, бачите, у них всі їх воєнні вишколи та лекції припинилися,з припиненням різних, дуже великих допомог від "друзів Росії", а УВНТ вперто, настирливо, хоч помалу, росте собі та працює - "ґвалт!", а до того починає "українізувати" не лише донців, а й малоросів з був. "офіцерів" - "караул!" [5, арк. 47-48]. Щоправда, попри кроки Товариства до консолідації, ризики роз'єднання в національному аспекті все ж існували. Згуртувати могла методична праця, що давала б результати, а у випадку її відсутності в рядах донців починалися "коливання". Той же В. Петрів наводив у приклад ситуацію, коли він як науковий редактор мав при собі досить цінні праці В. Сідоріна, які треба було швидко перекласти й видати, однак останнє гальмувалося браком грошей і праці в результаті "природнє ушли", а слідом за ними з такими темпами міг "уйти" і генерал Сідорін - "без засобів до існування й донець, що хитається між орієнтаціями" [4, арк. 86].

Внутрішня діяльність УВНТ стосувалася, передусім, лекційної та видавничої роботи. Зокрема, із жовтня 1931 р. почався І семестр для булавної старшини [3, арк. 44]. Тематика лекцій була розподілена між членами Товариства. Зокрема, були розроблені курси про сучасну піхоту (М. Омелянович-Павленко), про артилерію (Новицький і Масальський), про авіацію та хімічну боротьбу (Сідорін, Вуков, Кучеренко), про кінноту (Старіков та І. Омелянович-Павленко). Окремо готувалися курси воєнного теренознавства та воєнної географії України. Матеріали курсів публікувалися у спеціальних зошитах наукових видань Товариства. Через постійний брак коштів кожен новий зошит можливо було видати, реалізувавши перед цим наклад попереднього. Відповідно, керівництво УВНТ старалося продати якомога більше примірників серед членів інших емігрантських організацій. Так, для представників Української Стрілецької Громади умови продажу були такими: вартість зошита в 0,4 долара, ураховуючи пересилку, 10 % із цього комісійних тим, хто займається безпосередньою реалізацією. Гроші мали висилатися 50 % при замовленні і решта одразу по одержанню зошитів [4, арк. 67]. Узагалі, фінансовий чинник,попри допомогу окремих організацій, був чи не найбільшою проблемою Товариства. Так, на кінець березня 1932 р. УВНТ зуміло дістати нові матеріальні засоби, що забезпечили видання трьох збірників матеріалів, ГоловноюРадою порушувалося питання про можливість створення ширшої економічної бази, що дозволила б навіть видавати періодичний друкований орган [5, арк. 14]. Тим не менше, уже через невеликий відтинок часу, у тому ж 1932 р., ситуація кардинально погіршилася, оскільки чеський уряд почав ліквідацію емігрантських наукових установ, у яких працювала більшість членів Товариства й отримувала там платню.

Окрім зошитів праць, Товариство готувало й окремі великі дослідження. Зокрема, можна згадати книгу М. Омеляновича-Павленка "Еволюція в формуванні військової еліти", видану в 1931 р. У ній порушувалися військово-теоретичні питання, погляди на формування "армії майбутнього", технічні аспекти, навіть своєрідне морально-філософське обґрунтування Збройних Сил [7, с. 135]. Основний ухил праці стосувався підготовки старшинства. У кінці книги Омелянович-Павленко подав такі висновки: "1. Війна є фактором у житті людства. Завдання поступу є змагатися обмежити негативний бік справи - гуманізм, але ніколи пацифізм. 2. Війна будучого - це іспит для всіх засобів нації; особливо тепер, коли носіями ідей є маси, а нова техніка поширить двобій швидко на цілу територію державних націй. - Армія будучого - це озброєна нація; частини механізовані будуть із одного боку кадрами для розгортання апарату боротьби, а з другого - служитимуть у руках Вищої Команди знаряддям для організації. 3. Кадрам і на майбутнє забезпечена провідна роля; організаторам сучасних кадрів потрібно звернути особливу увагу на вишкіл еліт - однієї - мас вояцтва - підстаршини (значна різноманітність і могутність засобів) і другої - військової старшини, як ко- мандантів, нормально, відділів із ріжних родів зброї, себто, старшин уже універсальних. 4. Еволюція в організації Старшинського Корпусу тягне за собою й корективи в вишколі та проходженні служби Старшинського Корпусу,мета яких уможливити Старшині набути знань та досвіду, вимаганих од кляси Військової Старшини; нова ситуація доводить також і потребу встановлення ранги Осавула (Майора). 5. Однак техніка стало змінюється, змінюватиметься й тактика загальна; з того випливає постійна вимога від Військової Старшини самоосвіти; загально узнані - Оперативне Кредо та Настільна бібліотека - будуть моментами, що об'єднають зусилля військової еліти" [11, с. 30]. Як бачимо, армія майбутнього для Омеляновича-Павленка - симбіоз технічного устаткування й підкріпленої знаннями старшини, підготовка всіх національних прошарків до можливих бойових дій.

Одразу із заснуванням Українське Військово-Наукове Товариство розгорнуло й широку зовнішню діяльність. Зокрема було встановлено стосунки з Українським Воєнно-Історичним Товариством, яке вже в серпні 1931 р. запрошувало членів УВНТ на Річні Загальні Збори в м. Каліш, присвячені V! річниці заснування УВІТ [4, арк. 37]. Саме Українське Воєнно-Історичне Товариство функціонувало у Варшаві, за підтримки Українського центрального комітету в Польщі. Ідея його створення розроблялася ще в 1920 р. військовим міністром УНР В. Сальським, зокрема тоді ж був створений статут. Зрозуміло, що за тодішніх політичних обставин і воєнних дій праця товариства була не на часі - у тому ж році воно тимчасово припинило свою діяльність, відродившись лише в 1925 р. завдяки ініціативній групі у складі генералів А. Вовка, В. Змієнка, полковника М. Садовського та підполковника В. Євтимовича. Зокрема, УВІТ мало друкований орган - збірник "За Державність". Певний час його очолював генерал М. Юнаків, згодом посаду голови обійняв генерал В. Змієнко [9, с. 30-31].

Досить голосно серед українських військових еміграційних об'єднань УВНТ заявило про себе організацією Академії (зібрання), присвяченої пам'яті генерал-полковника М. Юнакова. Академія була призначена на 15 жовтня 1931 р. у Празі, в салоні "Odborovйho Sdruzeni Ceskoslov". Програма передбачалася така:

1) Вступне слово (генерал-поручик Омелянович-Па- вленко);

2) Воєнно-наукові погляди ген. Юнакова (генерал- лейтенант Сідорін);

3) Практична бойова і воєнна діяльність ген. Юнакова (генерал-хорунжий Петрів);

4) Організаційна й наукова діяльність ген. Юнакова в Українській Армії (підполковник Чернявський) [4, арк. 55].

Після проведення Академії УВНТ планувало видати збірник матеріалів на основі вищезгаданих доповідей, однак УВІТ висунуло зустрічну пропозицію помістити ці матеріали у своєму збірнику "За Державність". В. Петрів, схвально сприйнявши цю пропозицію, запропонував у листі до Управи УВІТ скоординувати діяльність товариств створенням спільного друкованого органа [4, арк. 61]. Таким чином, було поставлене питання про безпосередню співпрацю двох товариств. УВІТ підтримало ці ідеї, однак із заувагою, що низький фінансовий рівень з обох боків навряд чи дозволив би створити повноцінний спільний друкований орган. Як альтернатива, у співпраці пропонувалось продовження інформаційного листування між товариствами, обмін матеріалами, допомога в розповсюдженні видань і т. д. [4, арк. 77]. Співробітництво організацій продовжилося - УВІТ надавало для публікації матеріалів своє видання "За Державність", В. Петрів оголосив про поновлення свого членства в цьому товаристві (паралельно з членством в УВНТ), також до товариства мав наміри вступити генерал-хорунжий князь Масальський.

Окрім УВІТ, Військово-Наукове Товариство співпрацювало ще з рядом організацій. Зокрема, були контакти зі стрілецьким рухом - так, Українська Стрілецька Громада видавала Військовий Альманах, у якому члени УВНТ мали можливість публікувати свої статті [4, арк. 35]. Крім того, Українська Стрілецька Громада розглядала можливість перетворення УВНТ в Український Генеральний Штаб із певними завданнями і навіть пропонувала взяти на себе фінансове утримання [5, арк. 6]. Із цього приводу В. Петрів у листі до голови Української Стрілецької Громади Галана зазначав: "Особисто вважаю, що завдання УВНТ та того тіла, що могло би заміщати Генеральний штаб на еміграції ніяк цілковито не криються. УВНТ має консолідувати воєнну думку та підвищувати воєнні кваліфікації українських військовиків, та військовиків інших народностів, що визнають право самостійного існування України та стремлять до власної самостійності. Те же, що можемо ми назвати "Генеральним штабом", мусило би підготовляти вигодні в інтересах України умови, політичні, стратегічні та економічні, для можливої збройної боротьби, обмірковувати засади пристосування та створення можливих на еміграції кадрів для цей боротьби, евентуально і дальше поза еміграційні зв'язки" [6, арк. 97].

Вагома роль у взаємостосунках УВНТ і Української Стрілецької Громади відводилася В. Кедровському.

Саме він, як уже зазначалося вище, пролобіював питання про регулярну щомісячну фінансову допомогу Товариству від УСГ. Тим не менш, сам Кедровський досить скептично ставився до перспективності керівництва Громади щодо УВНТ: "У нас тут все військова шпана, як би так можна було сказати. Всі вони були військовими лише випадковими, а не по своєму духові, й тепер лише час від часу хваляться своїми "воєнними успіхами", покриваючи себе тінню минулої слави. То все звичайні крамарі в життю й "банкові фахівці", включаючи Галана" [5, арк. 13-3а]. В. Петрів у своєму листуванні також підкреслював, що підтримка з боку стрілецького союзу надходила більше від окремих його членів, ніж від керівництва на чолі з В. Галаном, котре часто обмежувалося лише декларативною допомогою і порадами - наприклад рекомендувало УВНТ працювати при курсах під проводом генерала Капустянського [4, арк. 68-69].

Варто зазначити, що питання співробітництва з генералом Капустянським порушувалося не лише керівництвом Української Стрілецької Громади. Так, зокрема, УВНТ запрошувало до своїх рядів генерала Курмано- вича, однак той відмовився через постійний брак часу і, у свою чергу, радив товариству об'єднатися з курсами Капустянського, аби не "нарізно робити одну і ту ж справу" [4, арк. 63-63а]. У відповідь В. Петрів підкреслював, що ці курси ".. .пишуться дуже високою мовою, дуже звичайні речі, фахівцям не цікаві, не фахівцям не зрозумілі", що Капустянський, розробляючи їх, не радився ні з УВНТ, ні з УВІТ, хоча в даних товариствах зібрані майже всі ключові українські старшини. Навіть більше: ще до взаємодії Петріва з УВНТ Капустянський сформував певний статут, за яким організацією мали керувати М. Омелянович-Павленко, генерали Кравс, Капустянський і Курманович, а також полковник Коновалець. Самому Петріву він запропонував читати лекції, однак коли ж Петрів уточнив у Омеляновича-Павленка за цю організацію, то дізнався, що ім'я генерал-поручика вжите там без його згоди, до того ж Омелянович-Павленко запевняв, що ні Кравс, ні Курманович теж не давали згоди на включення до неї. Далі Петрів почав безпосередню працю разом з Омеляновичем-Павленком в УВНТ, про що було сповіщено Капустянського, і від останнього прийшов перший зошит курсів, оцінений керівництвом УВНТ досить низько. Насамкінець Петрів резюмував питання співробітництва наступним чином: ".я не хотів би, щоби у Вас могла з'явитись думка, що УВНТ, а також я особисто отаманствує та не хоче порозуміння та корисної праці; от же у Воєнно-Історичним Товариством у нас вже чотири місяці як усталився контакт й вже шукаємо шляхів координації праці, але там тоже маємо справу з колективом, який теж отаманствувать й мати фонди лише фонди не хоче. Прошу при Вашій оцінці моєї праці прийняти під увагу, що УВНТ не гадає шляхом заочних курсів підготовлювати молодшу старшину чи підс- таршину, це завдання без широкої практики є не до виконання, а лишень допомагати інтелігентним людям у їх самоосвіті в царині воєнній" [4, арк. 64-66].

Треба згадати і про менш відомі контакти УВНТ. Зокрема в 1932 р. Товариство Запорожців розпочало з ним ділові стосунки, цікавлячись циклом намічених лекцій, умовами придбання вже виданого матеріалу і термінами видання лекцій в майбутньому [5, арк. 28]. Надходила до УВНТ і значна фінансова підтримка з боку Українського Національного Об'єднання в Америці, що також свідчить про співпрацю [6, арк. 88]. У 1933 р. Українське Військово-Наукове Товариство потрапило в орбіту зацікавлень ОУН. Вона бажала встановити контроль над ключовими позиціями в Товаристві, для чого ввести до Управи УВНТ генералів Курмановича та Капустянського (останній був членом ПУН). Цю операцію передбачали здійснити шляхом перевиборів керівництва [8, с. 102]. Із цього приводу В. Петрів писав до М. Омеляновича-Пав- ленка: "Маю тверді відомості та й прямі намети з боку Націоналістів про те, що вони дивуються, чому ось немає досі перевиборів в УВНТ, який в такий спосіб нібито є "підприємством" двох генералів, розумій яких... Смію нагадати, Пане Генерале, що я вже декілька разів. підносив це питання про необхідність загальних зборів УВНТ та зустрів з Вашого боку ту думку, що вони зайві, бо й так нам вірять та мусять бути довольні, що ми ними керуємо" [6, арк. 19]. Можна зробити висновок, що на той момент Військово-Наукове Товариство вже мало достатній авторитет і вплив серед українських військових емігрантських організацій і тому не могло не зацікавити різні політичні сили в плані співпраці, а то й спроб встановити над ним безпосередній контроль.

Неоднозначними були стосунки УВНТ і Товариства бувших вояків Армії УНР у Чехословаччині (воно ж Товариство Бувших українських старшин у Чехах). Зокрема, голова останнього, підполковник В. Прохода мав взагалі сумніви щодо необхідності діяльності Військово-Наукового Товариства, про що писав В. Петріву: ".дещо мені неясно в напрямку праці УВНТ. Неясно мені власне не те, що Ви, Пане Г енерале, пишете, а що говорять окремі члени Вашого Т-ва, бо кожний з них по-своєму розуміє завдання Т-ва. Незрозумілим для мене є й оте "об'єднання". Об'єднання кваліфікованих знавців воєнного діла для праці в галузі воєнно-науковій я розумію. Але для цього мусять бути знавці, цебто старшини генерального штабу, та ті старші старшини, які весь час цікавляться воєнною справою, в свій час стояли на належній висоті свойого положення й тепер, уважно слідкуючи за воєнно-науковою літературою, не відстали для того, щоб творити свої національно-воєнні цінності. Профанам в такому Т-ві нема місця, бо то буде те, що я називаю спряженням в'ючних тварин з тими, хто їх зовсім не потребує...Там мусять бути дійсно наукові сили, а не якийсь конгломерат, що може лише компрометувати ідею самого Т-ва. А коли таких сил нема, то ліпше його не творити. Досить для звичайної праці, для збереження традицій Українського війська, для взаємної моральної підтримки на тутешньому терені Т-ва б. Українських старшин в Чехах, статут якого прийнятий Земським урядом у Празі. Але коли мається достатня кількість воєнно-наукових сил (а їх багато й не потрібно), то повстання УВНТ можна лише вітати й його підтримувати" [4, арк. 83-83зв.].

Бачимо, що Товариство бувших вояків Армії УНР у Чехословаччині було налаштоване досить вимогливо (якщо взагалі не скептично) до Військово-Наукового Товариства. Ця певна "прохолодність" збереглася й надалі, і досить яскраво проявилася, зокрема коли УВНТ долучилося до організації святкування 15-ї річниці створення Української Армії. Із цією подією вийшло не настільки вдало, як з Академією пам'яті генерала Юнакова, оскільки в ході підготовки виникла конфліктна ситуація. Зокрема, Товариство бувших вояків Армії УНР у Чехословаччині направило 8 червня 1932 р. листа, у якому зазначалося, що УВНТ взяло на себе ініціативу святкування 15-ї річниці Української Армії і скликає на 11 червня представників військових організацій, хоча Товариство бувших українських вояків проявило таку ініціативу ще перед річницею, про що свідчать зустрічі голови товариства інженера підполковника В. Проходи та Омеля- новича-Павленка. На 14 травня мала бути зустріч Оме- ляновича-Павленка, Петріва з одного боку і заступника голови Товариства бувших українських старшин сотника Битинського й представника спілки українських військових інвалідів з іншого. Сотник Битинський нібито стверджував, що нікого від УВНТ не зустрів, а Омелянович- Павленко при зустрічі 18 травня з головою бувших українських старшин заявив, що сотник Битинський не виявив особливого бажання до спільної академії 15-ї річниці Української Армії. Унаслідок усе це Товариство Бувших українських старшин сприйняло як образу щодо себе [5, арк. 38-39].

У відповідь на звинувачення керівництво УВНТ заявило, що своїм запрошенням не брало на себе ініціативи святкування 15-ї річниці Української Армії, а лише ініціативу скликання представників із метою обговорення справи святкування, форма звернення до "представників" давала право всім "представникам" зібратися на необов'язкові збори, "щоби не дати можності, на випадок розходження в думках, скомпрометувати ідею солідарності представників Укр. армії хоч би перед дорогим для всіх святкуванням 15 річниці" [5, арк. 42]. Конфлікт вдалося залагодити, але, як бачимо, ця ситуація демонструє численні "підводні камені" взаємостосунків тогочасних емігрантських військових організацій, наявність певної конкуренції за "цільову аудиторію".

Окрім безпосередньої організації заходів свого профільного військово-наукового напряму, УВНТ брало участь і в загальнонауковому житті української еміграції. Зокрема, у процесі підготовки ІІ Українського Наукового з'їзду керівництво Товариства направило голові організаційної комісії професору Смаль-Стоцькому прохання взяти участь у з'їзді з перспективою створення військової секції, у роботі якої взяли б участь як УВНТ, так і УВІТ [6, арк. 93]. Характерно, що комісія з ентузіазмом сприйняла можливість долучення до з'їзду військово-наукових діячів, щоправда - обумовивши необхідність надати конкретні матеріали, аби упевнитись у потребі відкриття військової секції [4, арк. 84].

На 1933 р. УВНТ мало вже 100 засідань, кількість членів із 1931 р. зросла до 201 [6, арк. 15]. Власне, цей рік став поворотним для Товариства. Зокрема 5-12 вересня 1933 р. пройшли два важливі зібрання Наукової Колегії УВНТ. На першому з них порушувалися питання про поповнення Наукової Колегії, залучення до роботи нових осередків і, що головне, подальших перспектив Товариства. Зокрема, В. Петрів бачив останні в розбудові збройних формувань напівгромадянського типу, вважаючи, що можлива визвольна боротьба вестиметься саме повстанськими й добровольчими силами. Зразком він подавав штурмові загони Німеччини (нім. Sturmabteilung). Така постановка питання не була підтримана більшістю - зокрема генерали М. Омеляно- вич-Павленко та К. Масальський зазначали, що подібні напівгромадянські формування можуть бути лише пев- ною допризовною підготовкою, але не більше. Основна ж мета УВНТ полягала у виробленні курсів для штаб- старшини. Підтримав їх і генерал Старіков, підкресливши, що з подібних повстанських груп почалось військове протистояння на Дону, і лише з великими зусиллями ці групи вдалося оформити в єдину ефективну армію [1, арк. 1-4]. Таким чином, можемо побачити вже перші розрізнення у керівництві Товариства.

Після засідання 5 вересня 1933 р. В. Петрів розробив проект програми наукової діяльності УВНТ на 19331934 рр. У ній зокрема розглядалися методи перетворення армії під час революційних заворушень, створення нових формувань у революційному процесі та ін. Механізм передбачався такий: підготовка ядра та керування революційною групою, підпорядкування цих груп загальному проводу, подальше перетворення їх у правильні військові одиниці [1, арк. 9-10].12 вересня 1933 р. відбулося наступне засідання Наукової Колегії УВНТ. На ньому розгорнулася досить жвава дискусія щодо подальших шляхів діяльності Товариства. Постало питання, чи УВНТ обмежиться поширенням виключно військово-наукових знань, чи почне роботу у військово-соціологічній і, що головне, у військово-політичній сферах. Зрозуміло, що якщо в першому випадку лише лекційної діяльності було вдосталь, то у другому з'являлася необхідність розширити напрями. Політична сфера ускладнювалася наявністю як українців, так і донців - необхідно було зберегти їхній союз у межах Товариства. У процесі обговорень підкреслювалося, що УВНТ не може далі бути організацією лише науковою, бо для цього немає вдосталь часу і відповідної матеріальної бази, з іншого - перехід на виразно військово-політичний напрям загрожував би звинуваченнями з боку різних політичних рухів, що призвело б до руйнації Товариства. Крім цього, окремими генералами, зокрема Т. Старіковим критикувалася революційна складова програми В. Петріва, оскільки існували ризики, що за цією складовою відбудеться поширення соціалістичних ідей - останній звинувачення в соціалізмі відкидав, підкреслюючи військово-соціологічний характер діяльності. Омелянович-Павленко, констатувавши великі досягнення Товариства в науковій сфері й консолідацію його дійсних членів, застерігав від військово-політичного забарвлення, що суперечило би статутним засадам. В. Сідорін, навпаки, стверджував про недоцільність подальшої роботи як зберігачів військових знань і припускав, що УВНТ повинне готуватися до боротьби за Дон і Україну, тобто входити у нюанси військово-політичного характеру [1, арк. 5-8]. Дискусія закінчилася з відкритими питаннями.

Після засідання варіанти подальших дій все ще обговорювалися між керівництвом. Зокрема, В. Петрів у листі до В. Сідоріна зазначав, що бачить діяльність УВНТ у воєнно-технічній, воєнно-соціологічній і воєнно-політичній складових. Це, на його думку, необхідно було конкретизувати в таких виступах: воєнна ситуація в світі, воєнна ситуація в Європі, воєнна ситуація на сході Європи, значення України в питаннях воєнних конфліктів, значення козачих територій у тому ж аспекті, можливий перебіг конфліктів [6, арк. 38]. Крім цього, у Петріва виникли певні непорозуміння з Омеляновичем-Павленком - після засідань Наукової Колегії в нього склалося враження, що Омелянович-Павленко має недомовленості й суперечності щодо його діяльності [6, арк. 39]. Сам генерал-поручик знаходився в дещо розгубленому стані. Із цього приводу Петрів прямо вказував Сідоріну, що, скоріш за все, основний тягар праці доведеться взяти їм удвох, а саме розробку детальної програми, пошук фінансового забезпечення, зовнішньополітичну сферу, оскільки ".. .на голову слаба надія, він сам не вірить в успіх, а це - половина програшу" [6, арк. 40].

Попри плани Петріва, сам він найближчим часом був змушений відійти від УВНТ. Головна Управа поступово згорнула свою діяльність - далися взнаки останні протиріччя й постійний брак коштів. Крім того, негативним чинником для Товариства стало певне розчарування самого Омеляновича-Павленка - особи, яка не в останню чергу утримувала УВНТ своїм авторитетом. Сам Петрів зазначав, що "генерал Омелянович-Павленко неоціним як людина, що об'єднує коло себе самі різноманітні елементи, які інших людей з іншою енергією та категоричністю не знесли би" [5, арк. 46-48]. Відповідно, до 1934 р. Українське Військово-Наукове Товариство припинило існування.

У червні 1941 р. були спроби відновити Військово- Наукове Товариство під егідою Ради Комбатантів. Нова організація мала тимчасово зватися воєнно-історичним товариством. Запрошення до неї розіслали багатьом генералам, М. Омелянович-Павленко навіть порозумівся з Петрівом [10, с. 149]. Утім, розгортання Другої світової війни на українських землях заступило собою наукові проекти.

Таким чином, у ході дослідження вдалось отримати такі результати:

1) Українське Військово-Наукове Товариство було засноване у Празі в 1931 р. із метою поширення військових знань між українською еміграцією;

2) кістяк УВНТ складали генерали, що відзначилися як упродовж періоду Української революції 19171921 рр. (М. Омелянович-Павленко, В. Петрів), так і загалом під час подій 1917-1922 рр.;

3) основна діяльність УВНТ полягала в лекторській і видавничій роботі, зокрема створювалися курси окремих військових дисциплін, що згодом друкувалися відповідними примірниками;

4) УВНТ тісно співпрацювало з рядом українських еміграційних організацій, отримувало від багатьох із них матеріальну допомогу;

5) УВНТ організовувало окремі військово-наукові заходи, а також брало участь у наукових заходах української еміграції;

6) в УВНТ співпрацювали як представники українського генералітету, так і представники генералітету козацького Дону, відповідно розглядалися перспективи до поєднання в межах роботи Товариства військових сил України й Дону;

7) досить вагомого об'єднавчого значення мала роль М. Омеляновича-Павленка як голови УВНТ;

8) у зв'язку з розбіжностями керівництва щодо подальшої діяльності й постійними фінансовими проблемами УВНТ припинило своє існування.

Згідно з цими результатами, можна зробити висновок, що Українське Військово-Наукове Товариство мало значний вплив серед української еміграції, за досить короткий період свого існування встигло видати значну кількість військових курсів, ознайомчих матеріалів, організувати та взяти участь у кількох наукових конференціях. Окремі кола еміграції навіть вбачали в Товаристві прообраз майбутнього Генерального штабу. Попри це, через розбіжності в баченні майбутньої діяльності (суто наукова діяльність потребувала часу і ресурсів, а перехід на політичні рейки суперечив статуту і міг викликати серйозні протистояння) Товариство було змушене припинити своє існування. Перспективи подальших розвідок у цьому напрямі ми вбачаємо в дослідженні наукової спадщини Товариства, а також маловідомих постатей, що входили до складу його дійсних членів (насамперед князь К. Масальський).

Список використаних джерел: