Міжнародна ситуація у червні-липні 1914 р. у висвітленні газети "Киевлянине"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародна ситуація у червні-липні 1914 р. у висвітленні газети "Киевлянине"

Наталія Городня

доктор історичних наук, професор Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Анотації

Метою цього дослідження є поглиблення розуміння міжнародної ситуації напередодні Першої світової війни шляхом аналізу публікацій газети "Киевлянинъ" у період між вбивством наступника Габсбургського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда і оголошенням Австро-Угорщиною ультиматуму Сербії. Автор вважає тогочасну пресу цінним історичним джерелом, оскільки вона подає інформацію про події в процесі їхнього розвитку, коли ще невідомо, до чого вони призведуть. Академічні інтерпретації тогочасних подій можуть суттєво відрізнятися від їхнього розуміння сучасниками, багато важливих деталей з часом виявляються втраченими. Контент-аналіз тогочасної преси дозволяє їх відновити. Найбільше автора цікавили основні теми міжнародних відносин, які висвітлювала газета "Киевлянинъ" між 28 червня і 23 липня 1914 р., місце серед них австрійсько-сербського конфлікту, а також оцінки тогочасної балканської політики Росії. війна вбивство ерцгерцог

Дослідження показало, що австрійсько-сербський конфлікт був лише одним з численних конфліктів, що існували тоді на Балканах. Потенціал конфліктності суттєво посилився після Балканських війн 1912-1913 рр., які суттєво змінили регіональну ситуацію. Існувало розуміння, що будь-які подальші зміни можуть спричинити нову Балканську війну. Рушійними силами австрійсько-сербського конфлікту були великосербська ідея, позиціонування Сербії як "П'ємонту" південних слов'ян (за рахунок земель Австро- Угорщини) і політика Росії, яку уособлював посланець у Белграді Н. Гартвіг. Підтримка Сербії обумовлювалася геополітичними цілями Росії, що мали антиавстрійський характер. Австрійський ультиматум Сербії був спричинений тривогою стосовно несприятливої для Австро-Угорщини зміни регіональної ситуації і масштабного переозброєння Росії, у той час як підтримка Росії була основним чинником відмови Белграда задовольнити його вимоги, що призвело до ескалації конфлікту і війни.

Ключові слова: Липнева криза 1914 р., Балкани, Австро-Угорщина, Сербія, австрійсько-сербський конфлікт, політика Росії на Балканах

Nataliia Gorodnia, Dr. habil (History), Professor,

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

COVERAGE OF INTERNATIONAL SITUATION IN JUNE-JULY 1914 BY THE "KIYEVLIANIN" NEWSPAPER

Abstract. The paper studies the ways in which international situation in June-July 1914 was covered by "Kiyevlianin", a daily influential newspaper published in Kyiv, then Russian Empire. This research focuses on the main international themes covered by the "Kiyevlianin" newspaper after assassination of Habsburg hair Archduke Franz Ferdinand, and until the Austro-Hungarian Note to Serbia was reported. The major focus of the study is international situation in the Balkans, especially the conflict between Austria-Hungary and Serbia, and Russian Empire's Balkan policy. The author considers those days' newspapers a valuable source for a historical research as they provided information while the events were ongoing, and their direction and outcomes were not known yet. The understanding of those days' events by contemporaries may differ from later academic interpretations. For this reason, the study of these newspapers deepens our understanding of international situation before the Great War.

The research has revealed that the Austro-Serbian conflict was only one of the numerous conflicts in the Balkans. The international situation on the peninsula dramatically changed after the Balkan wars of 1912-1913 in favor of Serbia, and the potential of further conflicts essentially increased. The reporters understood that any minor changes in the situation could trigger a new Balkan war. The major driving forces behind the Austro-Serbian conflict were "Great Serbian " idea, Serbia's positioning as the "Piedmont" of Southern Slavs (at the expense of Austro-Hungary), and Russia's Balkan policy. The latter was represented by the Russian envoy to Belgrade Nikolay Gartvig. According to him, backing of Serbia was caused by Russia 's geopolitical interests of anti- Austrian character. Russia's backing in July 1914 prompted the Serbian regent Alexander not to comply with the Austro-Hungarian Note and to escalate the conflict. Thus, Russia's pro-Serbian and anti-Austrian policy was the major factor which caused the war.

Key words: July crisis of 1914, the Balkans, Austro-Hungary, Serbia, Austro-Serbian conflict, Russian policy in the Balkans.

Події кінця червня - липня 1914 р. увійшли в історію як Липнева криза, наслідком якої стала "велика війна" 1 серпня 1914 - 11 листопада 1918 рр. Однієї з держав-учасниць цієї війни була Росія, відповідальність якої за її розв'язання залишається не достатньо акцентованою. Агресія Російської Федерації проти України, що розпочалася під гаслами захисту її російськомовних громадян і "русского міра", спонукає нас до проведення аналогій з експансіоністською політикою царської Росії, одним з проявів якої були претензії на покровительство над слов'янами і православними Балканського півострова.

Незважаючи на те, що конфлікту між Австро -Угорщиною і Сербією та Липневій кризі напередодні "великої війни" присвячено велику історіографію, інтерес науковців до цієї проблематики не вщухає. Про це свідчать численні наукові розвідки, опубліковані з нагоди 100 -річчя Першої світової війни, які вмішують нові інтерпретації тогочасних подій і поглиблюють розуміння передумов і причин Першої світової війни [39-44].

Інтерпретації подій науковцями часто відрізняються від їх розуміння сучасниками. Вважаємо важливим історичним джерелом пресу, яка висвітлює події в режимі реального часу, коли ще невідомо, до чого вони призведуть, а також надає важливі деталі, які з часом виявляються втраченими.

Метою цього дослідження є поглиблення розуміння міжнародної ситуації напередодні Першої світової війни шляхом вивчення її висвітлення газетою "Киевлянинъ" у період між вбивством наступника Габсбургського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда і оголошенням Австро-Угорщиною ультиматуму Сербії 1914 р. Ця стаття продовжує наші попередні розвідки цієї проблематики [5]. Найбільше нас цікавили основні теми тогочасних міжнародних відносин, які висвітлювала ця газета, і місце серед них австрійсько-сербського конфлікту, а також оцінки тогочасної балканської політики Росії. Висвітлення газетою "Киевлянинъ" завершального етапу Липневої кризи і тогочасних відносин між великими державами є предметом окремого дослідження.

Газета "Киевлянинъ" видавалася в Києві в 1864 -1919 рр. родиною її засновника Віталія Яковича Шульгина, професора Київського університету імені святого Володимира. Увесь цей час вона зберігала проросійський консервативний характер. Під керівництвом В.В. Шульгина, сина засновника газети, вона стала головним органом Всеросійського національного союзу і його Київського клубу (Київського клубу руських націоналістів, ККРН), а з 1913 р. - виразником ідей націоналіста-прогресиста Анатолія Івановича Савенко і "Київського клубу прогресивних руських націоналістів". За деякими оцінками, ця "нова лінія призвела до розриву авторитетної патріотичної газети з монархічним рухом", і вона перетворилася "в пособника ворогів Самодержавства" [15]. Аналіз матеріалів цієї газети у червні-липні 1914 р. не дає підстав погодитися з такою характеристикою, хоч визнаємо, що певну критику тогочасних російських порядків вона допускала.

Інформація з міжнародної проблематики подавалася в газеті у різній формі: коротких інформаційних повідомлень і коментарів до них, моніторингу російської і зарубіжної преси, аналітичних статей. Багато публікацій не мали імені автора або ж вказували лише його ініціали. Автором аналітичних статей з міжнародної проблематики був переважно А. І. Савенко.

Перше повідомлення про вбивство в Сараєво наступника Габсбургського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда і його дружини Софії Гогенберг було опубліковане газетою "Киевлянинъ" наступного дня після цієї трагічної події, що сталася 28 (15 за ст. ст.) червня. Як зазначалося, ця "катастрофа" була несподіваною через відсутність будь-яких ознак, що, як правило, передують подібним подіям. Так, в Австрії за останній час не було будь -яких помітних політичних рухів чи революційних виступів. Було невідомо, що спричинило цей "звірський акт вбивства", який не міг не викликати "найбільшого обурення і огиди... в усіх культурних країнах" [8].

Газета вміщувала фото Франца-Фердинанда і коротку розповідь про обставини його вбивства під час візиту до Сараєво після великих військових маневрів в горах Боснії за участю 26 тис. солдат під командуванням генерала Потіорека. Робилися два припущення щодо мотивів вбивства - помста за анексію Боснії і Герцеговини або ж справа "безумців анархістів".

Кожного дня з'являлися нові деталі злочину, називалися імена двох злочинців - гімназиста Гаврила Принципа, який смертельно поранив ерцгерцога і його дружину, і типографа Неделько Хабриновича, який того ж дня кинув бомбу в автомобіль ерцгерцога, але той відбив її рукою. Вони обидва були австрійськими підданими, жителями Боснії і Герцеговини, проте деякий час навчалися в Сербії.

Місце злочину, високе становище Франца-Фердинанда як наступника престолу, особистість і національність вбивці вказували на його політичні мотиви. Проте висловлювалася думка, що вбивство не було результатом загострення національно-політичних питань серед австрійських слов'ян. Одним з аргументів була популярність Франца-Фердинанда серед населення. Так, жителі Сараєво оваціями вітали його з дружиною після невдалого першого замаху, народ допоміг поліції затримати злодіїв, а після смерті ерцгерцога в Боснії і Герцеговині був щирий траур [19].

У першій публікації про вбивство наступника Габсбургського престолу його характеризували як представника "войовничої австрійської партії", що в інтерпретації автора означало здійснення ним низки заходів для посилення боєздатності збройних сил Австро-Угорщини. У цьому напрямку він діяв "досить рішуче і авторитетно, не зупиняючись перед корінними реорганізаціями в армії, якщо цього вимагали інтереси справи" [8].

Усього за два тижні до вбивства Франц-Фердинанд приймав імператора Німеччини Вільгельма ІІ в замку Конопіште, де між ними відбулися переговори за участю глав німецького і австрійсько-угорського флотів. Після зустрічі він говорив, що нарешті йому вдасться здійснити широку реорганізацію армії і флоту. Тож тепер Австрії більше не доведеться йти на поступки і боятися Росії [11; 19; 30]. Повідомлялося про зближення Франца-Фердинанда з Вільгельмом, до якого він дослухався.

Натомість про Росію ерцгерцог до останнього говорив "з роздратуванням" [11]. Його "крайня підозрілість чи навіть ненависть" до Росії найбільшою мірою виявилося під час останньої балканської кризи (Балканських війн 1912-1913 рр.) [26].

У переважній більшості публікацій Франца-Фердинанда характеризували як "мілітариста" у тому сенсі, що він відкрито підтримував "крайній реакційний напрямок в клерикалізмі", завжди "відстоював політику мілітаризму й імперіалістичних починань", стояв за анексією Боснії і Герцеговини [19].

Мілітаризму Франца-Фердинанда протиставляли мирні наміри імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа. Так, під час останньої балканської кризи під впливом Франца-Фердинанда відбулася мобілізація австрійсько-угорської армії, яка продовж багатьох місяців стояла на її південному і східному кордонах, з Сербією і Росію. Він здійснював тиск на імператора, спонукаючи його "схрестити зброю з Росією і одним ударом вирішити усі наболілі питання. Проте той залишився непохитним і мир було збережено [26].

Кращим доказом того, що імператор Франц Йосиф "щиро прагнув збереження миру" вважали негайний розпуск ним військово-похідної канцелярії вбитого ерцгерцога. Це пояснювалося стурбованістю імператора, що через неї "в той тривожний час" могли виникнути нові ускладнення [14]. Зазначалося також, що він "заслужив безмежну повагу і глибокі симпатії в усіх кутках Європи" [7].

Мілітаризму Франца-Фердинанда протиставлялася також стриманість імператора Німеччини Вільгельма ІІ, який давав йому зрозуміти, що усі останні успіхи Австро-Угорщини були досягнуті лише завдяки "прикриттю німецьким мечем". Так, основний трофей політики Франца-Фердинанда - анексія Боснії і Герцеговини - закінчилася вдало лише після виступу німецького посла графа Пурталеса у Петербурзі в березні 1909 р. Другий успіх австрійської політики - утворення Албанії - був пов'язаний з таким же виступом князя Ліхновського в Лондоні в березні 1913 р. Імператор Вільгельм вважав, що цих двох успіхів було достатньо і попереджав свого союзника "не надто зловживати бряцанням німецькою зброєю" [14].

Автор однієї з перших публікацій про вбивство Франца-Фердинанда вважав, що учасників змови проти нього об'єднало бажання помститися за анексовану Австро-Угорщиною Боснію і Герцеговину. Адже на ці області Османської імперії в Сербії дивилися як на "свій законний спадок, невід'ємну складову частину майбутньої "великої Сербії" [26]. Після того як інформація про анексію дійшла до Белграда, наступник сербського престолу за сприяння військового міністра почав "нестримно озброювати і постачати сербську армію для великої боротьби з Австро-Угорщиною", а також "кинувся... до Петербурга шукати підтримку слов'янської справи з боку Росії". Тоді Сербії довелося змиритися з "поглинанням Австрією сербської області", проте "рана не зажила, вона сочиться досі, не зважаючи на останні військові трофеї" [26], тобто великі територіальні надбання Сербії унаслідок Балканських війн 19121913 рр.

Водночас у одній зі статей зазначалося, що в Боснії і Герцеговині православні серби складали 44%, тобто менше половини населення [27], у іншій - що місто Сараєво, адміністративний центр провінції Боснія і Герцеговина, мало 106 мечетей, чотири костели і лише дві православні церкви [8]. Тож можна зробити висновок, що великосербські настрої, якщо й були поширені, не мали підтримки більшості населення Боснії і Герцеговини.

Австрійські і німецькі газети з самого початку вказували на причетність до вбивства наступника Габсбургського престолу Сербії, яка здійснювала націоналістичну агітацію і пропаганду в південнослов'янських землях Австрійсько-Угорської монархії. Як зізнався на допиті Н. Хабринович, незадовго до вбивства він був у Белграді, де отримав бомбу для замаху на ерцгерцога. Г. Принцип також визнав, що був противником "австрійського імперіалізму" і з часу повернення з Белграда вирішив застрелити будь-яку високу особу, щоб помститися за пригнічення сербської нації [13].

Австрійська газета "Reichspost", орган покійного наступника престолу, вказувала також на Росію. За коментарем "вищого офіцера", Росія зосередила усі свої військові приготування на літо 1914 р., неначебто там знали, що відбудеться подія, яка може "навіть довготерпеливій Австро-Угорщині втиснути зброю в руку". За його словами, вбивство наступника престолу для австрійської армії було свідченням того, що "пробив останній час" [14].

Британська преса (Times, Daily Mail і Daily Telegraph) приписувала "кривавий злочин" роздратуванню сербських шовіністів проти покійного ерцгерцога, який відіграв помітну роль під час анексії Боснії і Герцеговини і мав плани перетворити Австро-Угорщину з двоєдиної на триєдину монархію за рахунок південних слов'ян. Проте він надавав покровительство слов'янам- католикам, що викликало обурення слов'ян-православних. Урядова британська газета "Westminster Gazette" називала невдоволення слов'ян "ахілесовою п'ятою Троїстого союзу", адже це могло викликати проблеми з Росією і робило Австрійсько-Угорську монархію менш бажаним союзником [13].

Вбивство ерцгерцога Франца-Фердинанда, якого багато хто вже бачив на престолі, було однією з провідних міжнародних тем, які висвітлювала газета до його поховання. При цьому вона не займала перших сторінок газети, а розмішувалася здебільшого на с.2-5. Лише одного разу, 23 червня (5 липня за н. ст.) стаття з цієї проблематики була опублікована на першій-другій сторінках [7]. У ній зазначалося, що австрійська преса висунула огульне звинувачення проти значної частини православного слов'янства, Сербії і Росії, "в яку ніхто не упускає можливості кинути грудкою багна". Австрійські газети писали, що Росія систематично готувала "загибель і розпад" Габсбургської монархії, розпалювала в Сербії ворожнечу до неї. Наступник престолу з його твердою рішучістю надати нових сил Австро-Угорщині стояв на перешкоді тим, хто очікував її розпаду і тому його потрібно було ліквідувати. Представники адміністрації у своїх оцінках дотримувалися аналогічної позиції. По усій Австрії відбулися погроми проти православних сербів. У загребському сеймі Сербію звинуватили у причетності до вбивства. У Відні на очах уряду представнику Сербії погрожували смертю, на вулицях звучали крики "Геть Петра", "Геть Олександра", "Геть убивць". Сербський прапор було урочисто спалено під звуки патріотичних пісень. Радикально налаштована молодь рвалася також до російського посольства, проте поліція не допустила цього. Як зазначалося, в австрійській пресі не було жодного слова осуду цим діям. Вона продовжувала покладати відповідальність за вбивство на Сербію і "роздмухувала кожен найменший інцидент, щоб кинути тінь на Росію і слов'янство" [7].

У Сербії офіційно засудили злочин і були стурбовані тим, що він призведе до погіршення відносин з Австро-Угорщиною, "для покращення яких сербський уряд застосовував усі можливі заходи" [16]. Водночас зазначалося, що він не потерпить звинувачення усього сербського народу у злочині в Сараєво з боку австрійської преси.

Важливу для роздумів інформацію надає стаття, опублікована 16 червня, у тому ж номері "Киевлянина", що й перша інформація про вбивство Франца - Фердинанда. Серед найбільших тогочасних міжнародних проблем у ній називалися грецько-турецький конфлікт і ситуація в Сербії. Остання була обумовлена від'їздом короля Петра на лікування, чутками про його зречення і призначенням регентом принца Олександра. В Сербії вже давно відбувалася боротьба між цивільними і військовими елементами за переважаючий вплив на зовнішню і внутрішню політику країни. Наслідний принц Олександр симпатизував військовій партії. Тож його призначення регентом, коли скупщина була розпущена і очікувалися нові вибори, надавало можливість впливати на хід виборчої кампанії у напрямку, бажаному для сербських "гарячих голів". Передбачалося, що їхня перемога на виборах призведе до нових ускладнень на Балканах, де існували "невичерпні джерела чвар", передусім через ситуацію в Албанії. Висловлювалося сподівання, що "здоровий глузд візьме гору над необмеженим польотом фантазії сербської військової партії і утримає їх в межах досяжного і можливого" [8].

За аналізом А. Савенка, в Сербії панувала великосербська ідея, згідно з якою вона мала виконати роль італійського П'ємонту і об'єднати навколо себе усі частини сербського народу. Проте до складу Сербського королівства входило менше чверті цього народу, загальною чисельністю 10 млн. осіб. Поки його більша частина перебувала у складі Османської імперії, в міцність якої вже ніхто не вірив, великосербській ідеї нічого не загрожувало. Проте анексія Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини "нанесла великосербській справі страшний удар". Більша частина сербів (понад 5 млн. осіб) опинилася під владою Габсбургів, сербський національний центр перемістився в межі Австро - Угорщини і Сербське королівство втратило роль "П'ємонту" сербського народу. Серед інтелігенції Сербії почалося стрімке зростання сербського австрославізму, а разом з ним - русофобства, оскільки Росія не змогла зашкодити анексії [32].

Ще однією впливовою ідеологією серед південних слов'ян був австрославізм. У цій ідеології А. Савенко виділяв два напрямки - "чистий" і "тактичний". Прибічники "чистого" австрославізму пов'язували свою долю з домом Габсбургів і вірили в перетворення Австро-Угорщини на велику слов'янську державу, що було обумовлено її переважно слов'янським населенням і поступовим розвитком у ній політичного демократизму через загальне виборче право, парламентське міністерство, широку автономію окремих областей тощо.

"Тактичний" австрославізм передбачав тимчасове об'єднання усіх південних слов'ян під владою Габсбургів, що дозволило б їм отримати конституційні права і свободи, а також широку автономію державного типу у складі Австро-Угорщини. У майбутньому, після її розпаду, з неї мала виділитися незалежна "велика Сербія". Така думка панувала в Сербії влітку 1911 р. після анексії Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини. Більшість сербської інтелігенції була охоплена відчаєм і вважала, що ця анексія вирішила долю сербського народу. Єдиний вихід вона бачила в прийнятті "тактичного" австрославізму як засобу досягнення національних цілей [32].

Противниками австрославізму в Сербії залишалися ліві партії, младорадикали, а головне, старорадикали на чолі з Н. Пашичем, які зберегли колишні ідеали, енергійно вдосконалювали озброєння і покладалися на підтримку Росії, щоб рано чи пізно домогтися поставлених цілей. Така політика дала "блискучі результати". Після переможної війни з Османською імперією Сербське королівство і "сербська Чорногорія" удвічі збільшилися в розмірах, Сербія була охоплена небаченим національним підйомом. Відзначалася величезна заслуга в цьому російського посланця Н.Г. Гартвіга. За оцінкою А. Савенка, тепер настав час тривог для Австро-Угорщини", для якої "утворення сильної і сп'янілої перемогами" над Туреччиною і Болгарією Сербії було "великим ударом і небезпекою" [32].

Якраз в такій атмосфері відбулося вбивство Франца-Фердинада в Боснії і Герцеговині, що мало символічне значення. Воно позбавляло Габсбургський престол сильного наступника, що, у свою чергу, послаблювало Австро - Угорщину і прискорювало її розпад. Крім того, після двох переможних війн 1912-1913 рр. радикальні сили в Сербії були готові до наступної війни за національне об'єднання, цього разу вже з Австро -Угорщиною.

Однією з міжнародних тем, які газета "Киевлянинъ" висвітлювала паралельно з вбивством Франца-Фердинанда, були плани об'єднання Сербії і Чорногорії. Зазначалося, що тривалий час Габсбургська монархія намагалася не допустити цього. З цією метою вона з 1878 р. до 1908 р. окуповувала Новопазарський санджак - територію Османської імперії, що розділяла Сербію і Чорногорію. Проте під час першої Балканської війни 1912-1913 рр. вони захопили Санджак і поділили його між собою. Між ними утворився спільний кордон. Це уможливлювало їхнє об'єднання, у разі досягнення домовленості [36]. У іншій статті на цю тему зазначалося, що австрійська політика, спрямована на підживлення ворожнечі і взаємної підозри між Сербією і Чорногорією, зазнала поразки [7]. Офіційна румунська газета "Vutorul" писала, що об'єднання двох держав планується у найближчому майбутньому: спочатку на умовах конфедерації, а в подальшому - повного злиття [29].

У Відні були серйозно стурбовані такою перспективою, оскільки існувало переконання, що утворення сильної слов'янської держави на південних кордонах Австро-Угорщини загрожувало самому її існуванню. Щоб не допустити цього вона анексувала Боснію і Герцеговину та створила Албанію - "джерело анархії на Балканах". Тепер вона зіштовхнулася з новою проблемою. За оцінкою одного з віденських політичних діячів, після балканської війни Австро-Угорщина ще не мала більш складного завдання [7; 36].

Румунська газета "Vutorul" писала, що після першої Балканської війни Австро-Угорщина підтримала створення незалежної Албанії, щоб не допустити Сербію до моря. У здійсненні цього проекту вона отримала перемогу над представником Росії на Лондонській конференції. Російська дипломатія натоміть намагалася взяти реванш через об'єднання Сербії і Чорногорії, Спочатку проти цього плану виступив король Чорногорії Ніколай, але врешті він поступився, тож реванш над Австрією майже здійснився [29].

Перспектива об'єднання Сербії і Чорногорії турбувала не лише Австро- Угорщину. Колишній болгарський міністр, ім'я якого не називалося, заявляв, що Болгарія вимагатиме територіальної компенсації за свою згоду на це або "з мечем в руках виступить проти об'єднання", якщо буде зроблено спробу не рахуватися з нею. За коментарем газети "Vutorul", це призведе до нової балканської війни, у якій Румунія, не зважаючи на дружбу з Сербією, залишиться суворо нейтральною, оскільки Болгарія розпочне війну заради збереження положень Бухарестського мирного договору. Румунія не допустить перегляду цього договору без її згоди. Якщо виявиться необхідним, вона не зупиниться перед новою балканською війною [29].

Тим часом італійська преса звинувачувала Австро-Угорщину, що вона хоче використати об'єднання Сербії і Чорногорії як привід, щоб відібрати у останньої місто Ловчен, чого Італія не допустить [18]. Прогнозувалося, що Австро-Угорщина могла погодитися на унію Сербії і Чорногорії лише в обмін на встановлення "негласного протекторату над Албанією". В російському МЗС така комбінація не знаходила підтримки. Проти цього могла виступити також Італія, союзник Австро-Угорщини по Троїстому союзу [25].

Тож об'єднання Сербії і Чорногорії ставало новим чинником дестабілізації ситуації на Балканах. Воно було наступним кроком в реалізації "великосербської ідеї", яка, проте, могла бути реалізована лише шляхом відокремлення від Австрійсько-Угорської монархії територій, населених південними слов'янами. Тому вбитий в Сараєво Франц-Фердинанд підтримував ідеї перетворення дуалістичної Австро -Угорської монархії на федерацію або ж триалістичну монархію за рахунок південних слов'ян. Реалізація цих планів призвела б до поразки "великосербського проекту", підтримуваного сербськими військовими і наступником сербського престолу регентом Олександром, а також Росією.

28 червня (10 липня за н. ст.) повідомлялося про поховання Франца - Фердинанда і його дружини, яке було вирішено провести на тиждень раніше, а також за відсутності представників монархічних родин інших держав. Німецький кайзер Вільгельм ІІ планував все-таки приїхати. Його відсутність на похованні було розцінено як ознаку ослаблення Троїстого союзу і невдоволення Берліна позицією Відня щодо Белграда. Газета "Frankf. Stg." відзначала, що імператор рекомендував Відню більшу стриманість щодо Сербії [24].

Із номера в номер серед інших повідомлень з міжнародної проблематики газета "Киевлянинъ" вміщувала коротку інформацію про слідство у справі вбивства Франца-Фердинанда. Її важливість не акцентувалася. Деяка важлива з точки зору наступних подій інформація публікувалася зі значною затримкою. Тож лише її уважне співставлення з іншою, вміщеною в попередніх випусках, надає можливість сформувати певну картину розгортання подій.

Так, лише 28 червня (10 липня за н. ст.) було повідомлено про засідання ради міністрів під головуванням імператора Франца Йосифа, що відбулося у Відні 24 червня (6 липня за н. ст.). Спільний міністр фінансів зробив на ньому докладну доповідь про результати слідства стосовно вбивства в Сараєво. Згідно з віденськими газетами, ні про які дипломатичні кроки проти Сербії під час засідання не йшлося. Лише передбачалося встановити суворий нагляд за великосербською агітацією і пропагандою, особливо в школах, посилити прикордонну службу, щоб припинити доступ з-за кордону небажаних елементів, збільшити чисельність дунайської флотилії для посилення прикордонного спостереження. Проте віденський кореспондент "Tagl Rundschau" стверджував, що на цьому засіданні обговорювалося також питання про можливість здійснення певних кроків у Белграді - "дружнього характеру", основаних на "добрій волі" белградського уряду і "дотриманні Сербією свого добросусідського обов'язку" [28].

Співставлення цієї інформації з іншою (про скасування Вільгельмом ІІ свого приїзду на поховання Франца-Фердинанда, з яким він мав гарні особисті відносини) дозволяють зробити припущення, що на цьому засіданні були прийняті рішення, які Вільгельм ІІ не підтримував.

28 червня було повідомлено про поширення в Белграді чуток, що сербський уряд погодився на здійснення слідства стосовно вбивства наступника престолу австрійськими владою на сербській території [2]. Як зазначалося, було важко повірити, що Сербія погодиться на це, тим більше, в умовах загального обурення проти сербських погромів в Австро -Угорщині. Тим часом австрійські офіційні джерела повідомляли про передачу злочинцям бомби для вбивства наступника престолу комітаджем Циганєвичем і участь у змові сербського майора Прібічевіча.

Наступного дня, 29 червня, газета писала, що розслідування у зв'язку з вбивством Франца-Фердинанда ще не було завершено. Тож усі повідомлення про майбутні дипломатичні виступи позбавлені будь -яких підстав [9]. Насправді, рішення вже було прийнято. У тому ж номері на с. 6 читаємо про прибуття 27 червня в Белград австрійсько -угорського посланця барона Гісля [37], а на сторінці 5 - про раптову смерть того ж дня російського посланця у Сербії Ніколая Гартвига "від розриву серця" о 9 годині вечора в робочому кабінеті барона Гісля в австрійсько -угорській місії [17]. Прибуття туди російського посланця в такий пізній час для ділової зустрічі могло бути викликане лише надзвичайними обставинами.

В іноземній пресі це пояснювалося тим, що барон Гісль, який щойно повернувся з Відня, отримав там інструкції стосовно наступних дій на Балканах. Російський посланець вирішив, очевидно, взяти на себе посередництво між Віднем і Белградом з метою як скоріше розв'язати конфлікт [12]. Перед цим він обідав в російському посольстві разом з регентом Олександром, який, як зазначалося, проводив там багато часу [10].

Віденські і будапештські газети констатували, що вплив Н. Гартвіга на Сербію був "безмежним", а наслідки його смерті такими, що не можуть бути спрогнозованими. Його називали найбільш небезпечним противником Австро - Угорщини і душею панславістського руху, який призвів до повної зміни карти Балканського півострова і обіцяв ще більші зміни [17; 12].

Про значення Н. Гартвіга для Сербії свідчить, між іншим, його пишне поховання за державний кошт цієї держави і виділення коштів на спорудження йому пам'ятника. Як повідомлялося, таких пишних заходів Белград не бачив з часу коронації короля Петра [23; 21].

У публікаціях про Н. Гартвіга відзначалися його видатні здібності, енергійне відстоювання ним інтересів Сербії, але передусім - інтересів Росії на Балканах. А. Савенко пов'язував з його діяльністю "нову еру" в російській політиці на Балканах [34]. Визнавалося, що він був "невблаганним ворогом"

Австро-Угорщини, дивився далеко вперед і мав перед собою широкий тверезо розроблений план. Він створив Балканський союз, поставив на порядок денний питання про створення великої Сербії, примусив російську дипломатію відмовитися від "шкідливого болгарофільства" і "вступити на шлях реальної політики" - "політики служіння національним інтересам". Петербург завжди побоювався його "неспокійності", яка могла втягти Росію в нову війну на Балканах, проте врешті погоджувався і поступався йому.

У розмовах з А. Савенко у 1911 р. Н. Гартвіг переконував його, що з точки зору національних інтересів Росії посилення Болгарії не могло дати їй нічого, крім ускладнень. Адже сильна Болгарія неминуче стане антагоністом Росії - прагнутиме оволодіти Константинополем і Протоками, спираючись при цьому на союз з Австро-Угорщиною, яку він вважав природним противником Росії. Адже їх непримиренно розділяли галицько -руське, "українське", польське й інші питання. Боротьба з Австро -Угорщиною, на його думку, була неминуча і Росія мала готуватися до неї, щоб вирішити віковічні питання національної політики, такі як завершення "збирання Русі" і оволодіння Протоками. За словами Н. Гартвіга, питання про Константинополь і Босфор могло бути вирішено "лише на руїнах Австрії" [34].

Натомість Сербію Н. Гартвіг вважав природнім союзником Росії, адже їхні інтереси ніде не перетиналися і, навпаки, співпадали. Австрія стояла на перешкоді великосербської ідеї. Допомагаючи в її реалізації, Росія виковувала "силу, непримиренно-ворожу Австрії". "Сильна Сербія - ніж гострий для Австрії". Передбачалося, що при зіткненні Росії з Австрією, коли б воно не відбулося, Сербія негайно кинеться на Австрію з тилу. Це означатиме відтягнення з австрійсько-російського фронту стільки корпусів, скільки їх матиме Сербія.

За коментарем А. Савенка, з того часу ситуація на Балканах змінилася до невпізнанності. Трудами Гартвіга в тилу Австрії було створено сильну Сербію з шістьма корпусами. Поставлено питання про об'єднання Сербії і Чорногорії. Престиж Росії піднявся в Сербії на небувалу висоту: серби зрозуміли, що усе, чого вони досягли, відбулося під прикриттям Росії і все, чого вони можуть досягти в майбутньому, буде зроблено за сприяння Росії [34].

Тема австрійсько-сербського конфлікту в газеті "Киевлянин" не виділялася з-поміж інших міжнародних проблем, значна частина яких стосувалася Балкан - "безладдя" в Албанії, візит албанського прем'єр -міністра Турхан-паші до Петербурга, грецько-турецький конфлікт, погіршення болгарсько-турецьких відносин, болгарська позика (у Німеччини, без участі Росії) тощо.

1 (14) липня було повідомлено, що слідство щодо вбивства Франца- Фердинанда успішно завершилося. Було виявлено десять безпосередніх учасників змови. Держави Троїстої згоди при посередництві своїх посланців мали намір здійснити "дружні кроки", щоб вказати сербському уряду на необхідність здійснити заходи щодо анархістських елементів, а також надати їй "дружню пораду" своїми заходами сприяти заспокоєнню Австрії. У Відні мала ще раз зібратися Рада міністрів з метою обговорити результати слідства і кроки, які доведеться застосувати у Белграді [6].

Інформація про міжнародну ситуацію, опублікована 7 (20) липня, свідчила про посилення міжнародного напруження. Представник Сербії в Константинополі Георгієв зробив заяву, що в разі висунення Австрією Белграду ноти з вимогами розпуску сербських союзів, вона отримає безумовну відмову. Сербська конституція гарантувала свободу союзів, тож сербська суспільна думка не потерпить, щоб уряд допустив порушення цих народних свобод, особливого якщо воно буде нав'язане ззовні. "Сербія миролюбна, але якщо Австрія шукає сварки, вона знайде у нас спротив. Якщо вона зосереджує свої військові сили, то і ми зосереджуємо свої" [35]. З'явилися новини про мобілізацію і концентрацію сербських військ, які Сербське прес-бюро відкидало. Тим часом Болгарське телеграфне агентство повідомляло про напад збройних румунських солдат на болгарський пост, під час якого були вбиті і поранені [4]. У статті під назвою "Тривожне становище на Балканах" йшлося про конфлікт між Османською імперією і Грецією. За оцінкою грецької місії в Стамбулі, найменша випадковість могла "викликати грозу" [38].

Якраз 7 липня до Росії з офіційним візитом прибули президент і прем'єр - міністр Франції Р. Пуанкаре і Р. Вівіані. Коментуючи цей візит, французька газета "Figaro" писала, що мир, який нарешті встановився на Балканах, хиткий і вимагає нагляду. Тож албанське питання, грецько -турецькі проблеми, австрійсько-сербські ускладнення - усі вони будуть предметом розмов у Царському селі. Жюль Гадеманн в "Matin" відзначав величезний прогрес в Росії в усіх сферах, включаючи військову. Росія ставала найсильнішою воєнною державою, яку колись бачив світ. Як і Франція, Росія не хотіла війни, проте не мала наміру "більше допускати деяких дій Німеччини, подібних... відправленню місії фон Сандерса в Константинополь, арешту чесних російських громадян під приводом шпигунства чи різкості представників німецької преси". Зазначалося, що в останні місяці російська дипломатія говорить у новому тоні. "Тепер її нерішучість змінилася твердістю" [31].

9 липня "Киевлянинъ" проінформував, що австрійська нота Сербії вже вироблена, повідомлена державам і була предметом обміну думками. Вона мала характер ультиматуму з дуже коротким терміном на відповідь. Віденська і будапештська преса з великим хвилюванням обговорювала питання про можливість війни. Висловлювалися сподівання, що Росія залишить Сербію без підтримки, тож її буде локалізовано. На біржі курси впали нижче, ніж під час Балканської війни й анексії Боснії і Герцеговини; втрати від цього сягнули кількох сотень мільйонів. Натомість в посольських колах тривожний настрій в столиці відкидали. Зазначалося, що побоювання війни ні на чому не ґрунтуються і підтримуються унаслідок відсутності офіційного спростування. Г азетні повідомлення про зміст ноти називали "цілковитими вигадками" [20].

11 липня газета "Киевлянинъ" нарешті повідомила, що новини, отримані продовж останніх днів у Петербурзі, свідчили, що австрійсько-сербські суперечності набувають небезпечного характеру. Помилково вказувалося, що австрійська нота відносно сараєвських подій ще не вручена сербському уряду, проте прогнозувалося, що це може мати дуже серйозні наслідки. Кампанія віденської преси проти Сербії, включаючи офіційну, прийняла загрозливий характер і, очевидно, готувала суспільну думку до необхідності тиску на Сербію, а імператора Франца Йосифа - до необхідності рахуватися з нею [3].

Лише 12 (24) липня повідомлення "надзвичайної важливості" про австрійську ноту Сербії і її зміст потрапило на першу сторінку газети, хоч насправді австрійсько-угорський посланець у Белграді передав її сербському уряду ще 10 липня о 6 год. вечора. За коментарем, вона вміщувала вимоги, "які не мали прикладів у відносинах однієї держави з іншою, яка не перебуває у підпорядкованому відношенні до першої. Австрія заговорила з Сербією тоном, неприпустимим навіть у тому випадку, якби у пред'явлених нею Сербії звинуваченнях вміщувалася навіть частка правди, бо Сербія - самостійна держава, а сербський король - не австрійський чиновник, від якого можна вимагати підпорядкування австрійським вимогам. Визнати австрійський ультиматум значило б для Сербії відкрито перед усім світом зізнатися у своєму безсиллі, заявити про втрату державної самостійності..." [22] (пізніше ця оцінка перемістилася до радянських і багатьох пострадянських праць). Тож, писала газета "Киевлянинъ", "з огляду на такі грізні ознаки наближення бурі, Росія має бути готова до усього і в усеозброєнні зустріти те, що має статися" [22]. Детальний зміст цієї ноти був опублікований на с.5 цього і наступного номерів "Киевлянина" [1]. Також повідомлялося, що сербська відповідь була визнана у Відні незадовільною.

Австрійська нота включала непопулярні положення, проте, на нашу думку, жодне з них не було неприйнятним. Лише через розрахунки на підтримку Росії Сербія не прийняти усі вимоги Австро-Угорщини. Оскільки вони були сформульовані у формі ультиматуму, за цим послідувала подальша ескалація конфлікту і оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії 28 (15 за ст. ст.) липня. До такого рішення керівництво держави, включаючи миролюбного імператора Франца Йосифа, спонукало спостереження за розвитком ситуації на Балканах, яка для Австро-Угорщини за останні три роки суттєво погіршилася, а також розуміння, що за відсутності змін у політиці Сербії з часом вона лише погіршуватиметься.

Після Балканських війн 1912-1913 рр. реалізація великосербської ідеї вийшла на новий етап і врешті могла бути реалізована лише за рахунок Австро- Угорщини. Габсбургський дім й імператор Франц Йосиф вже мали аналогічний досвід під час війн з П'ємонтом і Королівством Італія у 1840-1860-х рр. Унаслідок цього Австрійська імперія втратила території і пережила важку кризу, унаслідок якої у 1867 р. була трансформована в дуалістичну Австрійсько-Угорську монархію. Тепер Сербія оголосила себе "П'ємонтом південних слов'ян". Були усі підстави прогнозувати, що нової такої кризи багатонаціональна Австро-Угорська монархія не переживе, тим більше, що її імператору Францу Йосифу було вже 83 роки.

Позиція Росії у австрійсько-сербському конфлікті на стадії оголошення їй ультиматуму була висвітлена в статті А. Савенка "Мир і національні інтереси" [33]. За його коментарем змісту переговорів між керівниками Росії і Франції 7-10 (20-23 за н. ст.) липня, якщо раніше в основі російсько- французького союзу були цілі "збереження миру", то тепер ця формула змінилася. Було проголошено ще одну важливу мету цього союзу - охорону інтересів обох держав. Це означало, що Росія і Франція служитимуть справі миру, але не будуть поступатися при цьому своїми національними інтересами. Автор інтерпретував це як початок нової ери у зовнішній політиці Росії, яку коротко охарактеризував як "кінець поступкам".

Коментуючи такий поворот А. Савенко писав: "...Слава Богу! Не всякий мир є благом. якщо ми хочемо почесного благословенного миру, потрібно бути готовим до усього. Росія не має наміру більше поступатися. На цьому поставлено крапку". У Німеччині й Австро-Угорщині знали про велику програму переозброєння Росії, яка мала завершитися в 1917 р. На той час мирний склад російської армії мав перевищити з'єднані сили Троїстого союзу, тож жодних поступок з боку Росії більше не передбачалося. "Будучи впевнені в тому, що їм загрожує з боку Росії смертельна небезпека", вони були зацікавлені в тому, щоб вирішити проблему зараз, доки цього не відбулося. Як зазначалося, з Сербією Росію пов'язували величезні національно-державні інтереси. "Цими інтересами ми не поступимося. Ми будемо охороняти їх" [33]. Тож готовність Росії захищати свої національні інтереси на Балканах через підтримку Сербії призвела до швидкої ескалації австрійсько-сербського конфлікту, а невдовзі й до початку "великої війни".

Таким чином, аналіз висвітлення міжнародної ситуації газетою "Киевлянинъ" засвідчив, що австрійсько-сербський конфлікт був лише одним з численних конфліктів, що існували тоді на Балканах. Потенціал конфліктності суттєво посилився після Балканських війн 1912-1913 рр., тож існувало розуміння, що незначна зміна ситуації могла спричинити нову війну. Рушійними силами австрійсько-сербського конфлікту були великосербська ідея, позиціонування Сербії як "П'ємонту" південних слов'ян (за рахунок Австро-Угорщини) і політика Росії, яку уособлював посланець у Белграді Н. Гартвіг. Підтримка Сербії обумовлювалася геополітичними цілями Росії, що мали антиавстрійський характер. Австрійський ультиматум Сербії був спричинений тривогою стосовно несприятливої для Австро-Угорщини зміни регіональної ситуації і масштабного переозброєння Росії, у той час як підтримка Росії була основним чинником відмови Белграда задовольнити його вимоги, що призвело до ескалації конфлікту і війни.

Логічним продовженням цього дослідження є вивчення висвітлення газетою "Киевлянинъ" завершального етапу Липневої кризи (від австрійського ультиматуму до оголошення Німеччиною війни Росії), а також розвитку відносин між великими державами у червні-липні 1914 р.

Список використаних джерел та літератури

1. Австрийская нота Сербии // Киевлянинъ. - 1914, 12 июля. - №190. - С. 5; 1914, 13 июля. - №191. - С. 5.

2. Австро-сербская вражда // Киевлянинъ. - 1914, 28 июня. - №176. - С. 3.

3. Австро-сербский конфликт // Киевлянинъ. - 1914, 11 июля. - №189. - С. 3.

4. Балканские дела // Киевлянинъ. - 1914, 7 июля. - №185. - С. 4.

5. Городня Н.Д. Обставини розв'язання Першої світової війни очима сучасників / Н.Д. Городня // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2005. - Вип.77-79. - С.4-7.

6. Дипломатические шаги в Белграде // Киевлянинъ. - 1914, 1 июля. - №179. - С. 4.

7. Иностранное обозрение // Киевлянинъ. - 1914, 23 июня. - №171. - С. 1-2.

8. Иностранное обозрение // Киевлянинъ. - 1914, 16 июня. - №164. - С. 1-2.

9. Информация из Вены // Киевлянинъ. - 1914, 29 июня. - №177. - С. 4.

10. К кончине Гартвига // Киевлянинъ. - 1914, 4 июля. -№182. - С. 2.

11. К кончине эрцгерцога Франца-Фердинанда // Киевлянинъ. - 1914, 20 июня. - №168. - С. 2-3.

12. К кончине русского посланника Гартвига // Киевлянинъ. - 1914, 1 июля. - №179. -С. 4.

13. К убийству эрцгерцога Франца-Фердинанда // Киевлянинъ. - 1914, 18 июня. - №166. - С. 4-5.

14. К убийству эрцгерцога Франца-Фердинанда // Киевлянинъ. - 1914, 22 июня. - №170. - С. 3.

15. Кальченко Т. Киевлянин // Хронос. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.hrono.ru/organ/rossiva/kievlvanin.html

16. Катастрофа в Сараево // Киевлянинъ. - 1914, 24 июня. - №172. - С. 3.

17. Кончина в Белграде русского посланника Н.Г. Гартвига // Киевлянинъ. - 1914, 29 июня. - №177. - С. 5.

18. Ловчен // Киевлянинъ. - 1914, 27 июня. - №175. - С. 3.

19. Националисты или анархисты? // Киевлянинъ. - 1914, 17 июня. - №165. - С. 2.

20. Отголоски злодеяния в Сараево // Киевлянинъ. - 1914, 9 июля. - №187. - С. 2.

21. Памятник Гартвигу в Сербии // Киевлянин. - 1914, 7 июля. - №185. - С.4.

22. Петербургское телеграфное агентство сообщает... // Киевлянинъ. - 1914, 12 июля.

- №190. - С.1-2.

23. Погребение Гартвига // Киевлянинъ. - 1914, 4 июля. - №182. - С. 3.

24. Погребение эрцгерцога // Киевлянинъ. - 1914, 28 июня. - №176. - С. 3.

25. Поездка князя Гогенлоэ // Киевлянинъ. - 1914, 28 июня. - №176. - С. 2.

26. Покушение в Сараево с политической точки зрения // Киевлянинъ. - 1914, 17 июня.

- №165. - С.2.

27. Положение дел в Боснии // Киевлянинъ. - 1914, 27 июня. - №175. - С. 3.

28. Последствия покушения в Сараево // Киевлянинъ. - 1914, 28 июня. - №176. - С.3.

29. Предстоящее объединение Сербии и Черногории // Киевлянинъ. - 1914, 24 июня. - №172. - С. 3.

30. Пуже Ф. К трагедии в Сараево // Киевлянинъ. - 1914, 18 июня. - №166. - С. 2.

31. Путешествие президента Пуанкаре в Россию // Киевлянинъ. - 1914, 8 июля. - №186. - С. 3

32. Савенко А. Драма сербского народа // Киевлянинъ. - 1914, 19 июня. - №167. - С. 2-3.

33. Савенко А. Мир и национальные интересы // Киевлянинъ. - 1914, 13 июля. - № 191. - С. 2.

34. Савенко А. Новая эра в нашей балканской политике (памяти Н.Г. Гартвига) // Киевлянинъ. - 1914, 3 июля. - №181. - С. 1.

35. Следствие по делу об убийстве эрцгерцога // Киевлянинъ. - 1914, 7 июля. - №185.

- С. 2.

36. Слияние Сербии и Черногории // Киевлянинъ. - 1914, 22 июня. - №170. - С. 3.

37. Телеграммы. От наших корреспондентов и С. -Петербургского телеграфного агентства // Киевлянинъ. - 1914, 29 июня. - №177. - С. 6.

38. Тревожное положение на Балканах // Киевлянинъ. - 1914, 7 июля. - №185. - С. 2.

39. Gumz, Jonathan. The Habsburg Empire, Serbia, and 1914: The Significance of a Sideshow [Electronic resource] / Jonathan Gumz // 1914. Austria-Hungary, the Origins, and the First Year of World War I. Ed. Gьnter Bischof, Ferdinand Karlhofer and Samuel R. Williamson. University of New Orleans Press, 2014.- Р. 127-144. - Mode of access: http://www.istor,com/stable/i.ctt1n2txft.9

40. Kronenbitter, Gьnther. Amnesia and Remembrance - Count Berchtold on 1914 [Electronic resource] / Gьnther Kronenbitter // 1914. Austria-Hungary, the Origins, and the First Year of World War I. University of New Orleans Press, 2014. - P.77-92. - Mode of access: http://www.istor.eom/stable/i.ctt1n2txft.7

41. MacMillan, Margaret. The War that Ended Peace; The Road to War / Margaret MacMillan. - New York: Random House, 2013. - 784 p.

42. Neiberg, Michael. The Crisis of 1914 and the Road to War [Electronic resource] / Michael Neiberg // Ler Historia. - 2014. - Is. 66. - Р. 11-27. - Mode of access: https://i ournal s.openedition.org/l erhistoria/656

43. Snyder, Jack. Better Now Than Later: The Paradox of 1914 as Everyone's Favored Year for War [Electronic resource] / Jack Snyder // International Security. - 2014. - Vol. 39, No. 1. - Р. 71-94. - Mode of access: https://www.istor.org/stable/24480545

44. Williamson, Samuel R. Austria and the Origins of the Great War: A Selective Historiographical Survey [Electronic resource] / Samuel R. Williamson // 1914 Book Subtitle: Austria-Hungary, the Origins, and the First Year of World War I. - University of New Orleans Press, 2014. - P. 21-33. - Mode of access: http://www.istor.com/stable/i.ctt1n2txft.4

References:

1. (1914, July 12-13). Avstriyskaya nota Serbii. Kiyevlianin, 190-191, 5 А.

2. (1914, June 28). Avstro-serbskay vrazda. Kiyevlianin, 176, 3 А.

3. (1914, July 11). Avstro-serbskiy conflict. Kiyevlianin, 189, 3 А.

4. (1914, July 7). Balkanskiye dela. Kiyevlianin, 185, А 4.

5. Gorodnia N. (2005). Obstavyny rozviazannia Pershoyi svitovoyi viyny ochyma suchasnykiv. Visnyk Kyivskogo natsionalnogo universytety imeni Tarasa Shevchenka. Istoriya, 7779, 4-7.

6. (1914, July 1). Diplomaticheskiye shagi v Belgrade. Kiyevlianin, 179, 4А.

7. (1914, June 23). Inostrannoye obozreniye. Kiyevlianin, 171, 1А, 2А.

8. (1914, June 16). Inostrannoye obozreniye. Kiyevlianin, 164, 1А, 2А.

9. (1914, June 29). Informatsia iz Vieny. Kiyevlianin, 177, 4А.

10. (1914, July 4). K koncine Gartviga. Kiyevlianin, 182, 2А.

11. (1914, June 20). K konchine ertsgertsoga Frantsa-Ferdinanda. Kiyevlianin, 168, 2А, 3А.

12. (1914, July 1). K konchine russkogo poslannika Gartviga. Kiyevlianin, 179, 4А.

13. (1914, June 18). K ubiystvy ertsgertsoga Frantsa-Ferdinanda. Kiyevlianin, 166, 4А, 5А.

14. (1914, June 22). K ubiystvy ertsgertsoga Frantsa-Ferdinanda. Kiyevlianin, 170, 3А.

15. Kalchenko Т. Kiyevlianin. Khronos. http://www.hrono.ru/organ/rossiva/kievlvanin.html

16. (1914, June 24). Katastrofa v Sarayevo. Kiyevlianin, 172, 3А.

17. (1914, June 29). Konchina v Belgrade russkogo poslannika N. G. Gartviga. Kiyevlianin, 177, 5А.

18. (1914, June 27). Lovchen. Kiyevlianin, 175, 3А.

19. (1914, June 17). Natsionalisty ili anarhisty? Kiyevlianin, 165, 2А.

20. (1914, July 9). Otgoloski zlodeyaniya v Sarayevo. Kiyevlianin, 187, 2А.

21. (1914, July 7). Pamiatnik Gartvigy v Serbiyi. Kiyevlianin, 185, 4А.

22. (1914, July 12). Peterburgskoye telegrafnoye agentstvo soobshcha]et... Kiyevlianin, 190, 1А, 2А.

23. (1914, July 4). Pogrebeniye Gartviga. Kiyevlianin, 182, 3А.

24. (1914, June 28). Pogrebeniye ertsgertsoga. Kiyevlianin, 176, 3А.

25. (1914, June 28). Poyezdka kniazia Gogenloe. Kiyevlianin, 176, 2А.

26. (1914, June 17). Pokusheniye v Sarayevo s politicheskoy tochki zreniya. Kiyevlianin. №165, 2A.

27. (1914, June 27). Polozeniye del v Bosnii. Kiyevlianin, 175, 3А.

28. (1914, June 28). Posledstviya pokusheniy v Sarayevo. Kiyevlianin, 176, 3А.