Ювілейний рік середини XV століття у Короні польській

Keywords: The Kingdom of Poland, the Jubilee year, the bull, Pope Nicholas V, Casimir IV Jagiellon, Tatar threat.

Постановка проблеми. Традиція святкування Ювілейних років у Латинській церкві була окреслена на правовому рівні у 1300 р. папою Боніфацієм VIII (12941303). Майже одразу зловживання в подібній практиці та у призначенні церковних посад отримали засудження з боку Данте Аліг'єрі (1265-1321), який розмістив цього папу в пеклі. У XIV ст. до обґрунтування необхідності святкування Ювілейних років додано учення про заслуги Христа та святих, скарбницю благодаті від цих заслуг та виняткове право Латинської церкви розпоряджатися ними для обмеження тимчасових покарань за гріхи в земному житті. Інтервал між ювілейними роками скоротився зі ста до тридцяти трьох років, а згодом - до двадцяти п'яти. Значний опір вже на богословсько-філософську рівні подібним зловживанням виявив Джон Вікліф (бл. 1330-1384). Його ідеї в чеських землях підтримали Ян Гус (близько 1369-1415) та його послідовники. У XV ст. проблема вийшла далеко за межі богословських диспутів і перейшла у збройний конфлікт, підриваючи основи існування Латинської церкви одночасно з поділом у її лоні (Західна схизма). У XV ст. для відзначення події об'єднання Латинської церкви та відречення від престолу антипапи Фелікса V (1439-1449) папа Миколай V (у миру Томазо Перентучеллі; роки понтифікату 1447-1455) вирішив позачергово провести шостий Ювілейний рік, повернувши святкування з інтервалом у 50 років. Згідно із задумом, ювілей також мав посприяти закінченню Столітній війні (1337-1453) та ін.

Аналіз досліджень. Проблема святкування Ювілейного року в Короні Польській не була до цього часу предметом наукових досліджень. Дотичні документи із подібним змістом досліджував С.Г. Лозінський [11, с. 201-202], дослідження проведення Ювілейних років цікава передусім для дослідників історії Ватикану [35].

Метою зазначеного дослідження був аналіз змісту папської булли від 6 грудня 1450 р. для Корони

Польської з особливими умовами проведення Ювілейного року, встановлення обставин і наслідків створення документа.

Виклад основного матеріалу. У буллі "Незмірна та незліченна" від 19 січня 1449 р. про оголошення святкування ювілею папа Миколай V зазначив, що боже милосердя супроводжувало людство впродовж усієї його історії через надання закону для вибраного народу та втілення Ісуса Христа [19, с. 527-528]. Він наголосив, що традиція святкування Ювілейного року бере початок саме зі Старого Заповіту, коли потрібно було відпускати на волю полонених кожні 49 років (Лев. 25, 8-13; Іс. 61, 2). Своє продовження та обґрунтування святкування знайшли у формах та видах, відображених у документах пап Климента VI (1342-1352) "Єдинородний Божий Син" (1343) та Григорія ХІ (1370-1378) "Спаситель наш" (1389), до яких відсилав папа Миколай V [22, с. 526-527]. Згідно зі змістом його булли, потрібно було здійснити паломництво до чотирьох базилік Риму - св. Петра, св. Павла, св. Іоанна та св. Марії Маджоре для отримання повних індульгенцій від заслуг Христа та святих за посередництвом Церкви та надати милостиню у відповідний час. Однак польський король Казимир IV Ягеллончик (1447-1492), який був католиком, восени 1450 р. направив звернення до Апостольської столиці про напад татар (букв. з лат. Thartari - з пекла, вихідці з пекла) на Русь та Поділля, та повідомив про потенційну загрозу наступного нападу, через що християни його королівства не могли взяти участь у запланованих святкуваннях. Згадка про королівське звернення збереглася в буллі папи Миколая V "Католицької віри захисту" від 7 грудня 1450 р. Зміст звернення відтворили Владислав Семкович (1878-1949) та кс. Ян Фіялек (1864-1936) [20, с. 225].

Оригінал булли папи Миколая V для Корони Польської про святкування Ювілейного року перебуває у Ватиканському секретному архіві [20, с. 226; 37, с. 8081], а її відпускні варіанти - у Центральному державному історичному архіві Львова [9, с. 94], Вільні [26], та, імовірно, в архівах Кракова та Ґнєзна. У документі, який був надісланий до Львова, збережено середньовічний формуляр (corpus) документа. В обґрунтуванні видан- няі булли папа Миколай V зазначив, що в середині XV ст. існувала проблема захисту християн на східному європейському кордоні. Вона не вичерпала себе ще від часу монголо-татарської навали у ХІІІ ст. Далі папа повідомив, що, слідуючи кроками своїх попередників, організував у Римі Ювілейний рік. Учасники ювілею могли отримати повне відпущення гріхів, якщо впродовж 15 днів від Різдва відвідали чотири римські базиліки, посповідались та здійснили відповідні пожертви. Однак, на жаль, Казимир IV Ягеллончик напередодні Різдва 1450 р. прислав до папи петицію про те, що на його територію, а саме Русь та Поділля, напали жорстокі татари, які сплюндрували її, вбивали, брали в полон та безчестили населення. Однак на цьому вороги не зупинилися та підготували наступний напад, що міг зашкодити не лише Короні Польській - "щиту християнства", але і справі об'єднання християн загалом. З огляду на це, на його думку, організація оборони була б ефективнішою, якби папські індульгенції можна було отримати тут на місці, щоб християни королівства не відволікалися від захисту кордонів на паломництво до Риму.

Зважаючи на це, папа Миколай V назвав передбачливість короля Казимира IV Ягеллончика слушною і бажав із ним співпрацювати для спасіння душ вірних християн та порятунку його королівства від татарського нападу. Для того архієпископам, єпископам, абатам, пріорам та іншому кліру, дворянам, палатинам, каштелянам, усім керівникам і усім християнам Корони Польської, Великого Литовського князівства було дозволено відвідати Ґнєзненський, Львівський, Краківський або Віленський катедральні храми впродовж трьох днів замість паломництва до Риму. Потрібно було зібрати половину коштів, необхідних на паломництво до Риму, від кожного паломника. Зібрані кошти потрібно було поділити на три частини: А на захист королівства, % на шлюби дівчат, які навернуться у католицизм (про що мала попіклуватися королева Софія) та % на потреби Апостольського престолу - на відновлення римських базилік. Кожна скринька повинна була мати чотири ключі - для короля або його намісників, для настоятеля або прелата відповідного кафедрального храму, для влади відповідного міста й останній - для папського колектора Міколая Спічімірі. Папа Миколай V також заохочував християн побожно взяти участь у ювілеї, за це вони мали б отримати звільнення від татарської загрози та винагороду спасіння після смерті. Документ підписали Пе. де Ночето та з Курії А. де Раканетто. Він був засвідчений папською буллою-печаткою [16, арк. 1].

У папській буллі 1450 р. загалом згадують шестеро осіб: папа Миколай V, король Казимир IV Ягеллончик, королева Софія, папський колектор Ніколас Спічімірі, Пе. де Ночето, А. де Раканетто. Папа Миколай V видав документ майже з аналогічним змістом для християн Угорського королівства після поразки християн на Косовому полі (1448 р.) [7, с. 31]. Він видавав також індульгенції, не приурочені до ювілеїв, і планував заснувати Ватиканську бібліотеку та розпочати будівництво собору св. Петра в Римі [36]. Його увагу до Східної Європи теж привернув король Казимир lV Ягеллончик, який надіслав пропозицію висвячення кандидата Климента з Відави на вакантну київську латинську катедру, що входила до церковної юрисдикції Львівської архідієцезії (митрополії). 24 квітня 1449 р. папа Миколай V надав кардиналу Збіґнєву Олесніцькому доручення дослідити можливість такого призначення [18, с. 424-426; 34, с. 91-92]. Перевірка закінчилась успішно, адже 1 квітня наступного року в Курії були здійснені відповідні оплати від імені нового київського єпископа Климента з Відави (1449-1473), який опікувався київською катедрою 22 роки [33, с. 28]. Також у межах східної політики Апостольського престолу, після падіння Константинополя папа Миколай V буллою "Хоча Церква Христа" закликав християнських монархів розпочати 1 лютого 1454 р. хрестовий похід для його відвоювання, який так і не розпочався [24, с. 10]. У Яна Длугоша також знаходимо цікаве повідомлення про те, що сучасники цього папи - бургундський герцог Філіп ІІІ Добрий (1396-1467) й Альфонс V Великодушний (1416-1458) - ще пробували організувати навіть хрестовий похід для відвоювання Святої Землі [34, с. 132-133].

Королева Софія - це мати Казимира IV Ягеллончика - Софія (Сонька) Андріївна Гольшанська (бл. 14051461), четверта дружина Владислава ІІ Яґайла (13861434) [3, с. 638; 21, с. 144]. За здоров'я королеви, синів і мир у Короні Польській мали молитися також львівські каноніки [38, с. 132]. Згідно з документом, саме королеві Софії було доручено розпоряджатися % коштів, отриманих під час Ювілейного року для шлюбів дівчат, які приймуть католицизм. Така допомога була передбачена молодим дівчатам у першу неділю після Великодня - "Томину неділю" [28, с. 29]. Водночас відомо, що папа Миколай V забороняв християнам перехід із Західного на Східний обряд [12, с. 109].

Четвертою особою, згаданою в документі, був папський колектор Ніколас Спічімірі. У січні 1450 р. на своє прохання він отримав від папи дозвіл на підпорядкування собі ще шістьох кліриків для перевірки привілеїв на всі види митрополичих, колегіальних чи парафіяльних плодів, доходів і прибутків у Ґнєзненській архідіоцезії [37, с. 84]. Найближчу відому передачу коштів від завершення ювілейних святкувань у січні 1452 р. Апостольській камері у розмірі 1000 флоринів він здійснив 20 березня 1454 р. [25, с. 300].

П'ята згадана особа - П'єтро де Ночето (13971467), був першим папським особистим секретарем, який згадується в офіційних папських документах. З майбутнім папою Миколаєм V він познайомився на службі в кардинала Ніколо Альбергаті (1426-1443). Після смерті цього папи у 1455 р. П'єтро залишає службу в папській канцелярії та переселяється до Лукки, де залишається жити до смерті у 1467 р. [29]. Шоста згадана особа в документі - це Анджело з Ракането, який працював у курії в 1433-1460 рр. [27].

Обставини створення проаналізованого документу та подальший перебіг подій можна відтворити на основі середньовічної хроніки Яна Длугоша (1415-1480), даних Апостольської камери, окремих пергаментних документів тощо. Казимир IV Ягеллончик на початку свого правління спробував утвердити на Молдавському престолі свого ставленика Александрела ІІ (1449, 14521454, 1455) на противагу його дядьку Богдану ІІ (14501451), користуючись послабленням тут угорських впливів. У той час, коли польсько-русько-молдавське військо 6 вересня 1450 р. воювало неподалік румунського міста Васлуй "на Красному полі", загони Великої орди під керівництвом Саїд-Ахмата (1432-1455) здійснили спустошливий набіг на західноукраїнські землі. "На Красному полі" загинули всі головнокомандувачі польсько-руського війська, через що отримана перемога була схожа на "піррову", або ж взагалі битва вважається програною для польсько-руського війська [6, с. 93; 10, с. 47; 34, с. 103-104]. Татари, не зустрівши опору, спустошили Поділля, околиці Олеська, взяли ясир і ледве не захопили польського князя Владислава Мазовецького і Белзького (нар. між 1398 і 1411 - пом. 1455) [34, с. 109-110]. Через це шляхта, що повернулися з молдавського походу, була в розпачі, а львівський архієпископ Ян Одровонж (1437-1450), довідавшись про смерть брата, львівського старости Петра Одровонжа (1440, 1442-1450) в Молдавії, помер із жалю [33, с. 62; 34, с. 110].

Текст булли папи Миколая V був знайомий для Яна Длугоша, адже хроніст знав його зміст [34, с. 133-134]. Проте ініціатором проведення ювілейних святкувань у Короні Польській він вважав краківського єпископа Збіґнєва Олесніцького (1423-1455), який заступився за католиків королівства перед папою. На жаль, в офіційних документах згадки про заступництво цього прелата не знаходимо, адже, згідно з офіційними документами, заступником є король Казимир IV Ягеллончик. Як повідомляє хроніст, ювілейні святкування були продовжені до січня місяця наступного року, а розмір супровідних пожертв після серпня 1451 р. був зменшений до четвертої частини, необхідної для паломництва до Рима. Найбільший наплив паломників був у Кракові, де вдалося зібрати три великі скриньки, наповнені "золотом, широкими грошима, півгрішми і дрібною монетою" - на відміну від незначної кількості зібраних коштів в інших катедральних храмах: ґнєзненському, львівському та віленському. На західноукраїнських землях в цей час в обігу були угорські флорини, венеціанські цехіни, краківські денарії, празькі гроші, півгроші, срібна руська монета, львівські напівгроші та ін. [17, с. 80-83]. Напередодні святкувань львівським архієпископом було призначено Ґжегожа із Сянока (1451-1477), який, побачивши не належний стан організації довіреної йому Церкви, почав оплакувати свою долю і хотів повернутися назад до Угорського королівства, звідки прибув і мав гідне забезпечення [30, с. 50; 31, с. 351; 33, с. 71; 34, с. 113]. Залишившись тут, через кілька років він отримав дозвіл на відповідні богослужіння від папи Калік- ста ІІІ (1455-1458), які мали б захистити вірних Львівської архідієцезії від татарської загрози [1, с. 53-54].

Побоювання польського короля Казимира IV Ягеллончика, висловлені у зверненні до папи Миколая V, не були безпідставними, адже Велика Орда двічі спустошила Поділля у 1452 р. з підступними маневрами [2, с. 186; 34, с. 148, 154-155]. Отримані з ювілею кошти польський король міг використати на зміцнення фортифікацій або ж на формування перших загонів найманого війська в Короні Польській [14, с. 104-106, 108-109, 119-129]. На королівській раді у Кракові на Боже Тіло 1452 р. кардинал Збіґнєв Олесніцький картав короля, що той не дбав про своє королівство та Латинську церкву - тут може бути певна вказівка на нераціональне використання зібраних коштів під час ювілейних святкувань [34, с. 146]. Однак цікаво також, що Поділля й інші терени колишньої Русі, крім львівської землі, перебували у сфері впливу литовців, які відмовлялися інкорпорувати Волинь і Поділля до Корони Польської, і навіть заохочуючи татар до нових нападів через посла Радзивіла Хостіковича [5, с. 97; 15, с. 121; 21, с. 133; 34, с. 98-100, 112, 124, 130, 139-140, 150-151, 155-156]. Крім того, коли було створено згадану ювілейну буллу, ще був живий конкурент Казимира IV Ягеллончика у боротьбі за литовські і руські землі князь Михайло (Ми- хайлушка) Сигізмундович (бл. 1406 - f до 10.02.1452), союзник Великої Орди [3, с. 667; 34, с. 120, 140-141]. У 1453 р. татар не зупинила поразка від Хаджі-Гірея (1441-1466) - у наступному році вони спустошили Луцьку землю (польський король у той час був на полюванні), Поділля та Теребовлянщину [34, с. 170, 174175]. Протистояння польського короля та хана Саїд-Ахмета завершилось ув'язненням останнього в Ковні, щоправда поразку йому завдали московські війська Василя ІІ Темного (1425-1462), союзні польському королю [4, с. 220; 7, с. 124; 13, с. 271; 23, с. 263; 34, с. 155-156]. Король Казимир IV Ягеллончик також скаржився папі Миколаю V напередодні згаданого ювілею, що Русь та Скіфія, що належали до Київської дієцезії, населяли русини, які дотримувалися грецького обряду [18, с. 424; 33, с. 28]. Разом із цим, на прохання руського пароха Івана польський король показав себе віротерпимим правителем, підтвердивши права на звільнення від державних повинностей та зборів для церкви св. Миколая грецького обряду у Львові, надані князем Левом Даниловичем (бл. 1228-1301) [8, с. 23-26].

Таким чином, проведення Ювілейного року в 1450 р. мало символічне значення для об'єднання Латинської церкви, що в перспективі відкривало можливість для завершення Столітньої війни в Європі. Винятки, надані папою Миколаєм V для Польського королівства та Великого князівства Литовського у зв'язку із цим ювілеєм показали, що татарська загроза не вичерпала себе ще із ХІІІ ст. Прямих вказівок стосовно використання отриманих коштів під час ювілейних святкувань ще не віднайдено, тому шляхи їхнього використання засновані на припущеннях. Папа Миколай V, найімовірніше, не дотримувався унійної лінії свого попередника Євгенія IV (1431-1447), адже призначив, зокрема, латинського єпископа для Києва та виділив частину коштів із ювілейних святкувань для молодих дівчат, що навернуться до Латинської церкви. Водночас Апостольська столиця не могла вже ефективно скликати християнських монархів проти невірних, що показав провал в організації хрестового походу для відвоювання Константинополя. Польський король Казимир IV Ягеллончик у ситуації, що склалася, пішов на угоду із Московщиною, що лише тимчасово допомогло врегулювати проблему захисту східноєвропейських кордонів. Зрозуміло, що церковна політика польського короля була спрямована на утвердження своєї влади в польських, литовських, білоруських, молдавських та українських землях на зазначеному етапі його панування

Список використаних джерел