Купці в Київській думі: реалізація соціокультурних ініціатив (1870 р.-початок ХХ ст.)

Розвиток ринкових відносин найбільше стимулював таку її галузь, як комерційну, а саме заснування комерційних училищ. До тих, які майже повністю утримувалися на кошти купецтва, належало 1-ше Київське. Рішення про його заснування місцеве купецьке товариство ухвалило 20 листопада 1888 р. у зв'язку з порятунком імператорської родини під час аварії поїзда. Причому вперше виказав думку з цього приводу староста цього об'єднання М. Чоколов п'ятьма місяцями раніше -- 22 червня Держархів м. Києва. Ф. 94. Оп. 4. Спр. 1 Арк. 1.. Утім минуло майже вісім років, перш ніж у серпні 1896 р. було затверджено статут закладу Киевское Первое Коммерческое училище, основанное Киевским Купеческим об-ществом. Краткий обзор основания училища и деятельности Попечительного совета. 1888-1913 гг. Киев; Демиевка, 1913. С. 15.. Свою роботу 1-ше Київське комерційне училище розпочало у жовтні того року в орендованому приміщенні, а в 1899 р. його учні здобували знання вже у власній, належним чином облаштованій будівлі, зведеній на кошти купців й інших підприємців. Загальна вартість проекту склала 340,5 тис. руб., із них 147,5 тис. становили кошти купецького товариства, а 156 тис. -- пожертвування окремих підприємців, серед яких виділявся внесок Лева Бродського -- 115 тис. руб. Держархів м. Києва. Ф. 94. Оп. 4. Спр. 1. Арк. 25, 42, 47. Справами училища керувала попечительна рада у складі професора Університету св. Володимира М. Самофалова (голова), купців М. Чоколова (заступник голови), Л. Бродського, С. Могилевцева, Д. Марголіна, М. Дегтерьова та Я. Бернера, більшість з яких на той час були гласними Київської думи Там само. Оп. 1. Спр. 2512. Арк. 3..

Окремі купці та їх об'єднання, насамперед купецькі товариства, упродовж другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. активно сприяли розширенню мережі не тільки спеціальних, а й початкових і середніх загальноосвітніх закладів, будучи зацікавленими в піднятті професійного, та й загальноосвітнього рівня молоді, дорослого населення. Київський педагогічний музей ім. цесаревича Олексія (нині -- Київський міський будинок учителя) з'явився в місті 1901 р. завдяки щедрому пожертвуванню уродженця Брянська, лісопромисловця, купця 1-ї гільдії С. Могилевцева -- голови Київського біржового комітету (з 1900 р.), гласного думи (з 1882 р. впродовж 11 років) Ковалинский В. В. Меценаты Киева. С. 425-426.. Педагогічний музей поряд зі спорудою Університету св. Володимира став символом Володимирської вулиці. Зокрема саме тут з березня 1917 р. засідала Українська Центральна Рада на чолі з М. Грушевським Грушевський М. Спомини (Ч. ІІ) // Київ. 1989. № 8. С. 135-136. Третьяков А. П. Купцы города Киева. С. 296. Ц-овский В. Киевский политехнический институт Императора Александра ІІ. Издание Ф. Л. Иссерлиса. Киев, 1898. С. 6-9..

Як громадський діяч С. Могилевцев найбільше уваги приділяв розвитку освітньої сфери. Був почесним попечителем Київського художнього училища, членом правління Товариства розповсюдження комерційної освіти, Товариства сприяння академічному життю учнів у вищих навчальних закладах, членом комітету зі влаштування політехнічного інституту та головою ради комерційного інституту .

Модернізація, яка охопила всі сфери міського життя, у першу чергу промисловість і торгівлю, спонукала Київську думу підтримувати фінансові й організаційні зусилля підприємців, серед яких домінували представники купецького стану, у заснуванні політехнічного та комерційного інститутів. Ще на початку 1890-х рр. промислова й фінансова буржуазія, наукова громадськість наполегливо порушували питання про заснування в Києві технічної школи. Але справа зрушила з місця після зустрічі 1 жовтня 1896 р. міністра фінансів С. Вітте з делегацією, очолюваною міським головою С. Сольським, на якій урядовець завірив, що підтримає конструктивні починання місцевої громадськості у справі заснування технічної школи. 12 жовтня Київська міська дума постановила: “Визнати бажаним відкриття в Києві середнього механіко- і хіміко-технічного училища .

Уже 25 листопада 1896 р. на квартирі Лазаря Бродського відбулася нарада, в якій узяли участь, крім підприємців, представники міської влади, адміністрації Південно-Західної залізниці, професори університету, інженери. Після обговорення було вирішено заснувати в місті не середній технічний навчальний заклад, а політехнічний інститут, який мав готувати інженерів-технологів, агрономів та керівників великих промислових підприємств. До комітету із заснуванню навчального закладу ввійшли такі відомі підприємці Правобережної України, як М. Терещенко та його сини Іван, Олександр, Лазар і Лев Бродські, Я. Бернер, С. Могилевцев, М. Хряков та ін. Там же. С. 10.

Політехнічний інститут розпочав свою роботу 31 серпня 1898 р. у щойно збудованому приміщенні комерційного училища по вул. Бульварно-Кудрявській, а на день раніше, 30 серпня, відбулися закладини власного корпусу інституту по Брест-Литовському шосе Обремский В. А. Постройка зданий [Киевского политехнического] института. Киев, 1914. С. 3.. У зборі коштів на будівництво КПІ найбільшу участь узяли представники промислово-фінансових і торгових кіл, профільні установи, міська влада. Усього ж пожертвування надійшли від 84 фізичних та юридичних осіб. Із загальної суми 2 млн 451 тис. 234 руб. останні виділили на цю справу понад 1 млн руб. Так, найбільші внески зробили такі установи і приватні особи: Київська міська дума -- 300 тис. руб., родина Терещенків -- 150 тис., Лазар Бродський -- 100 тис., Київський біржовий комітет -- 72 тис., Товариство Тростянецького цукрового заводу -- 18 тис., нащадки Ф. Терещенка -- 15 тис., київські промисловий і земельний банки -- по 15 тис. кожний, купці-цукрозаводчики І. Зайцев, К. Фішман, М. Гальперін -- по 10 тис. руб. Держархів м. Києва. Ф. 18. Оп. 1. Спр. 71. Арк. 6.; Отчет по постройке Киевского Политехнического Института Императора Александра ІІ. Исполнительные сметы по строительным работам. На сумму 2 451 233 руб. 74 коп. Киев, 1902. С. 569-575, 584. Київський політехнічний інститут: Нарис історії / Г. Ф. Бєляков, Є. С. Василенко, М. Ф. Вілков, С. А. Гавриш, Ф. Я. Горовський, М. Л. Завіновський та ін. Київ, 1995. С. 5, 7.

У квітні 1902 р. було завершено будівництво шести великих корпусів, які утворили ціле містечко. Інститут мав у своєму розпорядженні головний корпус довжиною 260 м, де розмістилися інженерне, механічне та агрономічне відділення, канцелярію, фундаментальну науково-технічну бібліотеку, інші навчально-допоміжні приміщення. Також звели житлові будинки для викладачів і працівників. Автор проекту архітектор І. Кітнер створив величний комплекс споруд, який кардинально змінив навколишню місцевість та роль її у житті міста .

Оскільки заклад готував кадри безпосередньо для виробництва, а це не завжди вабило заможну молодь, у ньому з кожним роком збільшувалася кількість вихідців із різночинної інтелігенції, міщан, робітників та навіть селян, які потребували першочергової підтримки. Уже на момент відкриття інституту серед засновників стипендіальних капіталів були С. Могилевцев (5 тис. руб.), Лазар і Лев Бродські (18 тис. руб.), М. Дегтерьов (15 тис. руб.), Я. Епштейн (12 тис. 900 руб.) Ц-овский В. Указ. соч. С. 39.. Пізніше, у 1903 р., дружина І. Терещенка пожертвувала на заснування стипендій його імені для незаможних студентів капітал у 30 тис. руб. Киевлянин. 1903. 25 мая. С. 3.

Водночас у Києві, де тоді розмістилися відділення комерційних і державних банків, гостро відчувалася потреба у фахівцях комерційно-фінансового профілю. У 1903 р. професор Університету св. Володимира М. Довнар-Запольський за підтримки міського голови І. Дьякова порушив питання про заснування вищих комерційних курсів. Після трирічного обговорення дозвіл на їх організацію було отримано тільки завдяки тому, що витрати на утримання мала нести міська управа й ділові кола. Київські приватні вищі комерційні курси розпочали роботу в 1906 р., а з травня 1908 р. їх реорганізували в комерційний інститут із двома відділеннями -- економічним та комерційно-технічним .

Упродовж наступних чотирьох років після заснування Київського комерційного інституту підприємці надали на його потреби 250 тис. руб., з яких 100 тис. пожертвував Лев Бродський. У 1910 р. стипендіальний фонд становив 150 тис. руб. Крім цього, для підтримки навчального закладу київські купці заснували спеціальний збір у розмірі 20% із внеску за реєстрацію купецьких і промислових свідоцтв. Це був перший виш, де в офіційному порядку здобували освіту й жінки Записка о Киевском коммерческом институте (1910). Киев, 1910. С. 2, 7-8. Нарадько А. В. Благодійність у розвитку освіти в Україні (друга половина ХІХ -- початок ХХ ст.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Полтава, 2002. С. 32..

Не менш значним було фінансування купецтвом будівництва та утримання лікувальних закладів і заходів із подолання епідемій. Адже держава майже не надавала коштів на охорону здоров'я для широкого загалу, перекладаючи весь тягар її фінансування на місцеві органи самоврядування та на фінансово спроможних громадян. Медичне забезпечення було однією з найдошкульніших проблем економічних зрушень в індустріальних регіонах України й міських громадах, коли різке збільшення населення в містах спричинило стрибкоподібне зростання соціальних витрат. Потреба в належному медичному забезпеченні не в останню чергу була гострою ще й тому, що рівень смертності в містах Європейської Росії ХІХ ст. стабільно перевищував середній показник в Європі ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 1. Спр. 11 294. Арк. 23..

Соціального захисту потребували робітники, які найбільше концентрувалися у великих містах, а тому міська влада мала створювати умови для праці та проживання. Навіть на початку ХХ ст. заходи Київської думи у цьому питанні були незначними, не говорячи вже про попередні десятиліття, коли в місті засновувалися нові фабрики й заводи. Якщо в 1875 р. їх налічувалося 75, у 1881 р. -- 93, то в 1887 р. -- уже 157. Гласні спромоглися лише на схвалення обов'язкових правил, які внормовували наявність на заводах і фабриках умивальників та душових Там само. Оп. 521. Спр. 215. Арк. 50-51; Глизь Ю. Соціальна політика Київської міської думи (1871-1914) // Проблеми історії України ХІХ -- початку ХХ ст. Київ, 2017. Вип. 26. С. 40..

Переважно на кошти купця-цукрозаводчика, почесного громадянина Києва, гласного міської думи М. Попова та його дружини 1886 р. в Києві було засновано й утримувалася безкоштовна офтальмологічна лікарня на 30 місць. Її поява зумовлювалася незадовільними умовами праці робітників на виробництві Сахновский В. Н. Врачебно-санитарные учреждения г. Киева. Справочная книжка для членов VI Съезда Общества русских врачей в память Н. И. Пирогова. Киев, 1896. С. 215-217; Неезе Э. Н. Глазная больница Поповых. Тринадцать лет больничной дея-тельности (Отчёт). Киев, 1896. 188 с.. Натомість Терещенки та інші купці-підприємці, розуміючи надзвичайну важливість пом'якшення проблеми лікування трударів, побудували 1892 р. безплатну “лікарню імені цесаревича Миколи для чорноробів” Проект устава Киевской бесплатной больницы цесаревича Николая для черно-рабочих // Известия Киевской городской думы. Киев, 1892. № 2. С. 1-14.. Травматизм і профзахворювання серед малограмотних робітників були особливо високими й вимагали постійного розширення наявної лікувальної мережі.

Купців українського походження, промисловців, землевласників, благодійників та колекціонерів творів мистецтва Терещенків, які отримали спадкове дворянство (1870 р.), відразу після переїзду у середині 1870х рр. до Києва неодноразово обирали гласними Київської міської думи. Так, Микола Артемійович виконував обов'язки гласного в 1875-1881 рр., його двічі висували на посаду міського голови, проте він щоразу відмовлявся балотуватися, мотивуючи це незадовільним станом здоров'я. Його брат Федір був гласним (1883-1894 рр.) саме у час спорудження безплатної лікарні “для чорноробів” Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності. С. 59, 65..

На будівництво її центрального корпусу М. Терещенко в 1890 р. пожертвував 74 тис. руб. Через два роки підприємець передав міській владі 150 тис. руб. для зведення ще одного корпусу. Завдяки М. Терещенкові та членам його родини, а також купцям М. Попову та М. Дегтерьову, які виділили по 25 тис. руб. кожний, упродовж 1890-х рр. постав комплекс будівель безплатної лікарні “для чорноробів”, розрахованої на 100 ліжок (тепер -- Національна дитяча спеціалізована лікарня “Охматдит”). Жестом щедрості з боку Микола Артемійовича було й те, що він узяв на себе щорічне поточне фінансування закладу в розмірі 12 тис. руб., а всього цей підприємець асигнував на його функціонування 334 тис. руб. Отчёт бесплатной больницы Цесаревича Николая для чернорабочих за 1-ое деся-тилетие (1894-1904). Киев, 1905. Ч. 1. С. 10-11, 82, 150-151.

Також завдяки Терещенкам у Києві з'явилися декілька лікувальних закладів Маріїнської громади сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста та Благодійного товариства. Так, на будівництво клініки амбулаторного лікування Київського благодійного товариства та на спорудження Маріїнської лікарні М. Терещенко пожертвував по 100 тис. руб. Киевлянин. 1899. 14 октября. С. 2; Донік О.М. Родина Терещенків в історії добро-чинності. С. 113-115, 129-131 Більшість цих споруд стали зразками витонченого архітектурного смаку й досі відіграють важливу роль у житті міста. Невипадково цю родину підприємців і філантропів увічнено в назві однієї з вулиць столиці України.

За розмахом благодійних справ у галузі охорони здоров'я Терещенкам не поступалася родина “цукрових королів” Бродських. Із 1885 р. по вул. Багговутівській, 1 працювала безплатна єврейська лікарня, розрахована на 142 ліжка, зведена коштом Ізраїля Марковича (165 тис. руб.). Його сини -- Лазар і Лев, будучи попечителями лікарні, упродовж наступного десятиліття на її території звели ще два спеціальних приміщення для хворих Сахновский В. Н. Указ. соч. С. 210-211.. До того ж перший із них пожертвував 132 тис. руб. на спорудження в 1896 р. бактеріологічного інституту на узвозі Протасів Яр (нині тут міститься Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМН України).

Серед численних лікувальних закладів, профінансованих Бродськими в Києві, були також лікарня Товариства надання допомоги хворим дітям по вул. Бульварно-Кудрявській (1898 р.), Університетська клініка на Бібіковському бульварі (1888-1900 рр.), лікарня для хронічно хворих дітей на Парковій дорозі та ін Ковалинский В. В. Меценаты Киева. С. 209-213, 217-218.

За західноєвропейськими нормами на рубежі ХІХ-ХХ ст. у великому місті передбачалося мати не менше 5 лікарняних місць на 1000 осіб. У 1904 р. в Києві, завдяки активній участі у заснуванні лікувальних закладів насамперед підприємців-купців, 1 лікарняне місце припадало вже на 158 містян. За цим показником у Російській імперії Київ поступався лише Одесі, Москві та Варшаві ГлизьЮ. Соціальна політика Київської міської думи (1871-1914). С. 43..

За міським положенням дума мала дбати про безпритульних, для котрих 1883 р. було відкрито будинок опіки, на який щорічно виділялося 10-15 тис. руб. Там само. С. 39. Поряд із міською владою до вирішення цієї проблеми найбільших зусиль докладали підприємці, намагаючись таким чином пом'якшити соціальну напругу та надати прихисток знедоленим. Нічліжки, богадільні, притулки споруджувалися переважно в робітничих районах міст. Назва Дегтярівської вулиці на Лук'янівці нагадує про доброчинні справи купця 1-ї гільдії, спадкового почесного громадянина, почесного громадянина міста Києва Михайла Дегтерьова, який був гласним упродовж 28 років, починаючи з першої каденції реформованої Київської думи Ковалинский В. В. Меценаты Киева. С. 186.. У 1898 р. він заповів місту свою нерухомість у центрі, яка оцінювалася у 2,5 млн руб., та 2 млн руб. грошима й цінними паперами. За весь час свого існування Київ не отримував одноразово такого щедрого дару Благотворительные учреждения [коммерции советника, потомственного почёт-ного гражданина и почётного гражданина г. Киева] Михаила Парфентьевича Дегтерева и приют [потомственной почётной гражданки] Елизаветы Ивановны Дегтеревой за деся-тилетие 1902-1912 г. Киев, 1913. С. 6-8.. Через чотири роки з частини цього капіталу за проектом архітектора В. Ніколаєва було зведено комплекс благодійних закладів на вказаній вулиці, який кардинально змінив вигляд навколишньої місцевості (тепер тут міститься командування Сухопутних військ Збройних сил України). У цьому “містечку” розташувалися 13 капітальних будівель, які перебували у віданні міської управи й утримувалися на відсотки з капіталу М. Дегтерьова, що перебував на банківських депозитах, та прибутків від будівель на вулицях Хрещатик, Великій Житомирській і на Подолі. Зберігши своє соціальне функціональне призначення, вони були навіть частково розширені (назву “Дегтерьовської” за рішенням міської думи вулиця отримала в 1906 р.). Зокрема 1912 р. у цих богадільнях і притулках знайшли кров над головою 190 дітей-сиріт та понад 600 немічних і хворих дорослих, на утримання яких було витрачено більше 227 тис. руб. Держархів м. Києва. Ф. 163. Оп. 35. Спр. 12. Арк. 21.

В умовах прогресуючої урбанізації кияни дедалі більше потребували соціального захисту. Ще задовго до відкриття 1 лютого 1909 р. в орендованому будинку на Батиєвій горі міської безкоштовної нічліжки такі заклади заснували брати М. та Ф. Терещенки. Наприкінці ХІХ ст. в Києві функціонували 12 нічліжок, розрахованих на 1280 осіб, тисяча з яких припадала на два притулки, споруджені Терещенками на Бессарабці та Подолі. Крім того, Федір Артемійович у тій самій садибі по вул. Нижній Вал, де знаходився нічліжний притулок, улаштував у 1887 і 1891 рр., відповідно, безплатні квартири для бідних удів із дітьми й одиноких літніх жінок та пологовий притулок. Так було сформовано благодійне містечко на Подолі, на облаштування й подальше функціонування якого промисловець-жертводавець і його рідні витратили майже 250 тис. руб. Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності. С. 123-126.

Заснування та становлення наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. Київського художньо-промислового й наукового музею (нині -- Національний художній музей України) також було пов'язане з багатьма київськими підприємцями, які належали або походили з купецької верстви, серед них були М. і О. Терещенки, В. Симиренко, Лазар і Лев Бродські, С. Могилевцев та ін. ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 658. Спр. 1. Арк. 66. Побудоване 1901 р. приміщення музею й досі залишається одним із найкращих серед таких закладів в Україні. Із суми 249 тис. руб. на його спорудження уряд виділив лише 100 тис., решту дали приватні особи та громадські організації (більше за всіх пожертвувала родина Терещенків - 109 тис. руб.), а з початком роботи (30 грудня 1904 р.) музей неодноразово поповнювався мистецькими творами з колекційних зібрань також і представників купецтва Освящение и открытие Киевского художественно-промышленного и научного музея императора Николая Александровича. Киев, 1905. С. 26, 27.. Зокрема В. Толлі, син колишнього голови думи, передав до його фондів 28 художніх полотен, а купець П. Богданов -- 105 предметів старовини Глизь Ю. Соціальна політика Київської міської думи (1871-1914). С. 48.. Найзначнішим серед Терещенків меценатом і колекціонером живопису був Іван Миколайович, гласний Київської думи в 1883-1891 рр. Він був головним меценатом рисувальної школи О. Мурашка (також місто виділяло субсидії), надавши для її потреб за 25 років 150 тис. руб. Насамперед завдяки йому заклад зміг існувати й розвиватися, перетворившись на початку ХХ ст. у художнє училище. І. Терещенко мав славу “українського Третьякова”, підтримував контакти і замовляв картини в таких живописців, як М. Пимоненко, О. Мурашко, С. Костенко, М. Кузнєцов та ін. Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності. С. 189-190.

Відомим діячем київського самоврядування був купець 1-ї гільдії, спадковий почесний громадянин М. Чоколов. Майже три десятиліття він був гласним Київської міської думи (1883-1910 рр.), брав участь у роботі багатьох її комісій, а з 1891 р. упродовж чотирьох каденцій поспіль був членом міської управи й короткий час виконував обов'язки міського голови. У 1900 р. балотувався на посаду міського голови, однак поступився В. Проценку. М. Чоколов тривалий час був старостою Київського купецького зібрання, одним із засновників Товариства розповсюдження комерційної освіти, Товариства грамотності, Київського товариства каналізації. У 1872 р. Микола Іванович разом зі своїм старшим братом Іваном (кілька каденцій також був гласним думи, згодом займався друкарською справою) відкрив дріжджево-спиртовий завод на Подолі, один із найбільших у Києві Третъяков А.П. Купцы города Киева. С. 429-430.. Будівля цього підприємства на вул. Глибочицькій належала до числа пам'яток промислової архітектури, її було зруйновано вже в наші дні.

М. Чоколов спричинився до формування цілого району в Києві -- Чоколівки. У 1896 р. він підтримав клопотання робітників до міської думи про виділення землі на Солом'янці (тодішній околиці міста) для їхньої артілі. “За допомогою таких артілей зміцнюється підґрунтя для забезпечення економічного становища та більш стійкого соціального побуту”, -- переконував міську владу гласний М. Чоколов. Пристойне й водночас дешеве житло для робітників київських фабрик і заводів, яке можна було б збудувати на відведених містом землях, за його словами, -- “головна основа їх матеріального забезпечення і духовно-моральної рівноваги” Как богатели на дрожджах // Контракты. 2005. № 51. Декабрь. URL: http://archive. kontrakty.ua/gc/2005/51/32-yak-bagatili-na-drizhdzhakh.html. Але дума виставила кілька умов, здебільшого неприйнятних. Артіль змогла спільними зусиллями викупити лише меншу ділянку (всю територію в 7 дес. дума оцінила майже у 17 тис. руб.). Тоді М. Чоколов додав до спільних артільних 8 тис. свої 9 тис., котрих бракувало, як безвідсоткову позику. Загалом в артілі налічувалося 39 сімей робітників Південно-Західної залізниці та заводу Ґретера і Криванека, що мешкали в темних вогких помешканнях і підвалах. У 1901 р. за сприяння Миколи Івановича артіль отримала кредит у 26 тис. руб., завдяки чому сплатила борг казначейству та М. Чоколову, а також збудувала житло -- окремі дві- і трикімнатні будиночки з присадибними ділянками для кожної родини Киевлянин. 1903. 21 марта. С. 3.. Згодом за сприяння цього купця у селищі, що розташувалося біля Кадетського Гаю -- пристановища волоцюг і крадіїв, встановився поліцейський нагляд на вулицях. “Артільне селище Чоколова” було відкрите й освячене у серпні 1905 р. Там же. 1905. 7 августа. С. 2-3. Від нього згодом і пішла назва історичної місцевості -- Чоколівка.

Посприяв М. Чоколов і створенню селища Пуща-Водиця, виступивши в 1883 р. з пропозицією облаштувати тут дачний район. Поселення із 600 ділянками з'явилося в Пущі-Водиці лише через десять років. Принцип самоврядування селища нагадував устрій класичного “міста-саду”: ділянки здавалися приватним особам у довгострокову оренду, а власником лісових угідь залишалася Київська міська дума О поселке городского типа Пуща-Водица https://web.archive.org/web/2010111 4201156/http://www.pustcha.com/.

Купець 1-ї гільдії, комерції радник Ф. Дитятин також упродовж трьох десятиліть (1875-1905 рр.) виконував обов'язки гласного Київської думи. Водночас він був почесним попечителем пансіону Левашової та Фундуклеївської жіночої гімназії, де членами попечительного комітету були такі купці, як М. Гальперін, Л. Гінзбурґ, М. Дегтерьов, А. Слинко, Лазар Бродський та ін. Окрім того виконував обов'язки почесного старшини школи при Олександрівському притулку, члена Київського губернського попечительства дитячих притулків, брав участь у діяльності Товариства розповсюдження комерційної освіти в Києві, двадцять один рік був старостою Борисоглібської церкви Держархів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Спр. 1061. Арк. 5-7..

Ще одним “старожилом” Київської думи вважався “цегельний король” і домовласник, купець 1-ї гільдії Я. Бернер. Його найякіснішу в місті цеглу будівельні підрядники (насамперед відома фірма Л. Гінзбурґа) зазвичай швидко розкуповували оптом. Чимало відомих київських будівель було зведено саме з цегли, виготовленої на підприємствах Я. Бернера, у тому числі театр “Соловцов” (нині -- Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка), Педагогічний музей, оперний театр та ін.

Двадцять три роки (з 1883 по 1906 рр.) підприємця незмінно обирали гласним Київської думи. Переважно лобіюючи власні комерційні інтереси, він зробив кілька вагомих пожертв на громадські потреби. Я. Бернер був заступником старости Київського купецького зібрання, дванадцять років очолював міський сирітський суд -- офіційну установу, яка захищала майнові права сиріт і матеріально залежних членів родин. Разом з іншими сприяв заснуванню політехнічного інституту. Під час тривалої дискусії в міській думі про вибір майданчика для навчального закладу саме Я. Бернер першим запропонував Шулявку, де згодом і було споруджено корпуси. За свої кошти підприємець звів домову церкву богадільні М. Дегтерьова, жертвував на будівництво церков Олександро-Невської, Покровської на Солом' янці, Троїцької, Володимиро-Либідської та ін. Заповів місту 100 тис. руб. на заснування притулку для хронічно хворих бідняків Кальницкий М. Бизнес и бизнесмены. Кн. 1. Киев, 2011. С. 113-130. Третьяков А.П. Бессарабская площадь. Киев, 2013. С. 137..

Не менш відомим київським підприємцем (німецького походження) був купець 1-ї гільдії, гласний думи Ф. Міхельсон -- мільйонер, який належав до першого десятка найзаможніших киян на початку ХХ ст. У думі отримав прізвисько “Безгласного Гласного” за своє постійне мовчання, був членом мостової комісії та комісії із завідування міськими лісами й полями. Власник будинків у центрі Києва, цегельних і скляних підприємств, зокрема йому належала велика цегельня на Куренівці, навколо якої наприкінці ХІХ ст. сформувалася Сирецька робітнича слобода. Крім того Ф. Міхельсон був засновником “народних лазень” на розі вулиць Караваєвської й Пушкінської. У цій садибі, придбаній 1874 р., було облаштовано великий басейн для плавання, сімейні номери Держархів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Спр. 508. Арк. 3.. Тут надавався весь спектр лазневих послуг -- від елітних до звичайної парної. Упродовж своєї ділової кар'єри в підприємця простежувався зв'язок зі світом мистецтва, зокрема він тісно спілкувався з такими відомими художниками, як М. Мурашко, М. Жук, Г. Світлицький, К. Малевич.

Серед поліетнічного київського купецтва варто згадати українську родину Кобців, котрі успішно розвивали шкіровиробництво на Куренівці. Родоначальником був київський міщанин Яким Кобець, який на початку ХІХ ст. організував підприємство з обробки шкіри, записався до купців 3-ї гільдії. А вже його нащадки примножили розпочату справу, чимало з них стали відомими підприємцями, діячами київського міського самоврядування. Зокрема Олексій Кобець, купець 1-ї гільдії, гласний міської думи з 1898 по 1917 рр., член міської управи, був власником шкіряного заводу по вул. Сирецькій, співвласником торгової фірми “Брати Кобець Олексій і Василь” (вироби зі шкіри продавалися на Хрещатику, 2). У Київській думі О. Кобець виконував обов'язки члена таких комісій: земельної, залізничної, з освітлення міста, училищної, дорожньої, із завідування міськими лісами й полями. Також він був членом піклувальної ради міської лікарні для чорноробів, ради із завідування й управління благодійними закладами ім. М. Дегтерьова, дійсним членом Об'єднаного комітету зі спорудження пам'ятника Т. Шевченку (1912-1913 рр.), комісії з питання влаштування в Києві школи садівництва й городництва, попечителем по Плоскій дільниці м. Києва, членом попечительної ради 1-го Київського комерційного училища, головою правління Куренівсько- Пріорського вільнопожежного товариства, членом Київського купецького товариства взаємного кредиту та ін. Третъяков А. П. Купцы города Киева. С. 216-218.

Власником майже цілого кварталу між вулицями Сагайдачного -- Ігорівською -- Набережно-Хрещатицькою був організатор пароплавства по Дніпру Д. Марголін. Поселившись 1868 р. в Києві, цей єврейський підприємець 1879 р. був записаний до купців 1-ї гільдії. У місті його знали не лише як капіталіста та домовласника, а й як громадського діяча, благодійника. Про Д. Марголіна його сучасник С. Ярон писав: “Людина незвичайного розуму та невтомної енергії, Д. С. (Дмитро Марголін. -- О. Д.) пов'язав поступово своє ім'я з усіма комерційними інституціями, що виникли в Південно-Західному краї за останні тридцять років; газове товариство, товариство водозабезпечення, товариство міських залізниць, електричне товариство і багато інших знайшли в особі Д. С. видатного керівника, котрий зумів повсюди щасливо поєднувати комерційні вигоди справи із загальними вигодами держави й місцевими потребами краю” Ярон С. Г. Киев в восьмидесятых годах. Воспоминания старожила. С. 189..

У грудні 1890 р., будучи гласним Київської думи, Д. Марголін підтримав пропозицію інженера А. Струве про створення Товариства київської міської залізниці, яке сам і очолив, ставши згодом головним трамвайником міста. Уже впродовж півтора років було прокладено 11 км трамвайних колій, по яких в обох напрямах курсували 8 спарених вагонів. Київський електричний трамвай, перший на території тодішньої Російської імперії, запрацював для пасажирів 1 травня 1892 р. Про цю подію газета “Киевлянин” писала: “Ура! У славному місті Києві з'явився другий в Європі трамвай. День 1 травня 1892 року став для всіх киян історичним. Це було так красиво, що вважалося нереальним” Киевлянин. 1892. 3 мая. С. 1..

Багаторічний голова правління Товариства київської міської залізниці, власник “Деміївського трамвая”, член правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків Д. Марголін був фундатором Другого пароплавного товариства по Дніпру і його притоках (1888 р.), де обіймав посаду директора-розпорядника. Із 1893 р. обидва товариства пароплавства діяли за спільного управління на чолі з Д. Марголіним. Підприємець долучався до роботи в багатьох попечительних радах при навчальних і благодійних закладах, був членом сирітського суду (з 1911 р.), правління Товариства швидкої медичної допомоги (з 1912 р.), Комітету у справах єврейської благодійності при міській управі. На власні кошти по вул. Костянтинівській збудував єврейське початкове училище Талмуд- Тора на 420 учнів і 1908 р. -- двокласне початкове училище на Трухановому острові на 150 учнів, доповнене 1913 р. ремісничим відділенням із добре обладнаними навчальними майстернями й передане у відання Київського благодійного товариства Відомства закладів імператриці Марії. Задля задоволення духовних потреб мешканців Труханового острова меценат спорудив Свято-Єлизаветинську церкву (1910 р.) Кальницкий М. Бизнес и бизнесмены. С. 99-102..

Доречно згадати і його сина -- знаного правника А. Марголіна (18771954 рр.), який став українським політичним і партійним діячем, послом УНР у Великобританії, одним із провідних членів Української партії соціалістів-федералістів. На відомому судовому процесі 1913 р. як адвокат захищав М. Бейліса. А. Марголін був серед тих українських діячів єврейського походження, які своїм публіцистичним пером боролися з антиукраїнськими упередженнями євреїв і росіян, руйнуючи уявлення про нібито винятковий антисемітизм українців Третьяков А. П. Купцы города Киева. С. 24-25..

Аналіз складу реформованої Київської міської думи засвідчує, що найвищий рівень представництва в ній купців спостерігався з її першої каденції (1871-1875 рр.) до кінця ХІХ ст., відколи виразно почали домінувати професура, чиновництво, представники вільнонайманих професій. Помітне скорочення купецької верстви після податкової реформи 1898 р. відчутно зменшило і його вплив у міському самоврядуванні. Різка політизація громадського життя після 1906 р., коли в Київській міській думі почали превалювати не міжстанові суперечності, а різні політичні погляди, та поглиблення економічної кризи з 1901 р., яка об'єктивно ослаблювала реалізацію підприємницьких ініціатив у соціокультурній сфері зі зменшенням економічної ваги купецтва, призвели до остаточної втрати ним значення самостійної сили в управлінні містом. Ослаблювало позиції купців у думі й дедалі більше залучення їх до різних професійних об'єднань, які відстоювали їхні фінансово-економічні інтереси на місцевому та міжрегіональному рівнях.

Із запровадженням Міського положення 1870 р. Київ почав перетворюватися на модерне місто, завдяки муніципальній політиці самоврядування, активній позиції підприємців, набуваючи ваги регіонального культурно-промислового центру. Дума була тим простором, який сприяв соціальній інтеграції купців до громадського життя. У статусі гласних Київської думи та членів її управи купці мали більші можливості розпоряджатися додатковими ресурсами економічного й соціального впливу, нагромаджувати соціальний, культурний капітал як для себе, так і міської громади. Високий рівень присутності в органах міського самоврядування забезпечував представникам цієї верстви вплив на розвиток інфраструктури, комунікативних мереж та інших сегментів соціально-економічного й культурно-громадського життя. Завдяки своїй діяльності на виборних посадах купці сприяли суспільному згуртуванню міської громади, ставали відомими місцевими громадськими діячами.

References

1. Bieliakov, H. F., Vasylenko, Ye. S., Volkov, M. F., Havrysh, S. A., Horovskyi, F. Ya., Zavinovskyi, M. L., et al. (1995). Kyivs'kyj politekhnichnyj instytut: Narys istorii. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Bielikov, Yu. A. (2003). Kupetstvo Kharkivs'koi hubernii (druha polovyna XIX -- pochatokXXst.) (Candidates thesis). Kharkiv. [in Ukrainian].

3. Donik, O. M. (2008). Kupetstvo Ukrainy v impers'komu prostori (XIX st.). Kyiv. [in Ukrainian].

4. Donik, O. M. (2004). Rodyna Tereschenkiv v istorii dobrochynnosti. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Donik, O. (2017). Vprovadzhennia merezh tsentralizovanoho vodopostachannia i vodovidvedennia iak vazhlyvyj chynnyk modernizatsii mis'koho hospodarstva Ukrainy (ostannia tretyna XIX -- pochatok XIX st.). (O. P. Reient, Ed.). Problemy istorii Ukrainy XIX--pochatkuXXst., (26), 81-112. [in Ukrainian].

6. Druh, O. (1998). Budynky tsukropromyslovtsiv na vulytsi Shovkovychnij. Yanus. Nerukhomist', (4), 12-13. [in Ukrainian].

7. Druh, O., Kovalynskyi, V., Melnyk, O. (2004). Vid vijta -- do mera. Kyiv. [in Ukrainian].

8. Druh, O. (1995). Palatsyky "tsukrovykh koroliv". Starozhytnosti, (1-2), 1-6. [in Ukrainian].

9. Hlyz, Yu. I. (2016). Kyivs'ka mis'ka duma: struktura, skladhlasnykh, diial'nist' (18711914 rr.) (Candidates thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

10. Hlyz, Yu. I. (2019). Kyivs'ka mis'ka duma: rozbudova modernoho mista. Kyiv. [in Ukrainian].

11. Hlyz, Yu. (2017). Sotsial'na polityka Kyivs'koi mis'koi dumy (1871-1914). (O. P. Reient, Ed.). Problemy istorii UkrainyXIX -- pochatkuXXst., (26), 34-56. [in Ukrainian].

12. Hurzhii, I. O., Hurzhii, O. I. (2013). Kupetstvo Kyieva ta Kyivschyny XVII-XIX st. Kyiv. [in Ukrainian].

13. Kalnickii, M. (2011). Biznes i biznesmeny (Vol. 1). Kiev. [in Ukrainian].

14. Kalnickii, M. (1996). Sinagoga Kievskoj iudejskoj obshhiny. 5656-5756. Kiev. [in Russian].

15. Kovalinskii, V. V. (1998). Mecenaty Kieva (2th ed.). Kiev. [in Russian].

16. Kovalinskii, V. V. (2003). Sem'ya Tereshhenko. Kiev. [in Russian].

17. Kovalynskyi, V. V. (2006). Kyivs'ki miniatiury (Vol. 5). Kyiv. [in Ukrainian].

18. Kulikov, V. O. (2019). Pidpryiemstva j suspil'stvo v zavods'kykh i shakhtars'kykh poselenniakh Donbasu ta Prydniprov'ia v 1870-1917 rr. Kharkiv. [in Ukrainian].

19. Lindner, R. (2008). Pidpryiemtsi i misto v Ukraini, 1860-1914 rr.: Industrializatsiia i sotsial'na komunikatsiia na Pivdni Rosijs'koi imperii. Kyiv, Donetsk. [in Ukrainian].

20. Nardova, V. A. (1984). Gorodskoe samoupravlenie v Rossii v 60-h -- nachale 90-h godovXIXv. Pravitel'stvennayapolitika. Leningrad. [in Russian].

21. Nardova, V. A. (1994). Samoderzhavie i gorodskie dumy v konce XIX -- nachale XXveka. Sankt-Peterburg. [in Russian].

22. Nikolaieva, T. M. (2010). Pidpryiemtsi v kul'turno-osvitn'omu prostori Ukrainy (ostannia tretynaXIX--pochatokXXst.). Kyiv. [in Ukrainian].

23. Patalieiev, O. V. (2013). Staryj Kyiv. Zi spohadiv Staroho Hrishnyka. Kyiv. [in Ukrainian].

24. Petimko, P. I., Carik, M. F., Kislenko, P. L., & Kobzar, V. V. (1994). Kanalizaciya Kieva, 1894-1994gg. Kiev. [in Russian].

25. Salii, I. (2008). Oblychchia stolytsi v doli ii kerivnykiv. Kyiv. [in Ukrainian].

26. Skalkovskii, K. (1906). Vospominaniya molodosti: 1843-1869. Sankt-Peterburg. [in Russian].

27. Smolii, V. A. (Ed.). (2019). Vid muriv do bul'variv: tvorennia modernoho mista v Ukraini (kinets'XVIII--pochatokXXst.). Kyiv. [in Ukrainian].

28. Shudryk, I. O., & Danylenko, L. A. (2003). Dynastiia Kharytonenkiv. Sumy. [in Ukrainian].

29. Tretiakov, A. P. (2013). Bessarabskayaploshhad'. Kiev. [in Russian].

30. Tretiakov, A. P. (2017). Kupcy goroda Kieva. Kiev. [in Russian].

31. Ulianova, G. N. (1999). Blagotvoritel'nost' moskovskix predprinimatelej. 1860-1914. Moscow. [in Russian].

32. Vodotyka, T. S. (2018). Kul'tura pidpryiemnytstva v mistakh Naddniprians'koi Ukrainy (druhapolovynaXIX--pochatokXXst.). Kyiv. [in Ukrainian].

33. Yaron, S. G. (1910). Kiev v vos'midesyatyx godax. Vospominaniya starozhila. Kiev. [in Russian].

34. Yasievich, V. E. (1988). Arxitektura Ukrainy na rubezhe XIX-XX vekov. Kiev. [in Russian].

35. Yasnogurskii, F. N. (1910). Xarakteristika deyatel'nosti kievskogo obshhestvennogo upravleniya za isteksheee chetyrexletie 1906-1910 gg. Kiev. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru