Перший похід Беотійського союзу на Спарту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перший похід Беотійського союзу на Спарту

О. Кір'яков, асп.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Присвячено дослідженню зовнішньої політики Беотійського союзу після битви при Левктрах. У центрі уваги автора події військової кампанії 370-369 рр. до Р. Х. Це була важлива історична подія, оскільки це перша військова кампанія, де спартанські воїни захищали власне місто. У роботі використано широке коло джерел та літератури. Також реконструйовано судовий процес над Пелопідом та Епамінондом у Фівах. Цей судовий процес демонструє нам політичну боротьбу всередині Беотійського союзу.

Ключові слова: Беотійський союз, зовнішньополітичний курс, Спарта, Фіви, Агесілай, Пелопід, Епамінонд.

The article is devoted to the foreign policy of the Boeotian League after the battle of Leuctra. The author focused on the main events of the military campaign 370-369 B. C. It was an important historical event because it is the first campaign when Spartan soldiers defended their native town. The study is based on a wide range of sources and historiography. The author also reconstructed the trial of Pelopidas and Epameinondas in Thebes. This trial reveals internal political struggle in the Boiotian League.

Keywords: The Boeotian League, the foreign policy, Sparta, Thebes, Agesilaus, Pelopidas, Epaminondas.

IV ст. до Р. Х. в наукових дослідженнях називають епохою кризи полісу. Слід зауважити, що саме як кризовий сприймали цей період і самі греки. Крім внутрішньополітичних проблем і змін у світогляді, принаймні першу половину IV ст. балканський півострів "трусило" від чисельних конфліктів. Це була епоха, коли всі воювали з усіма, а конфлікти постійно тліли та періодично то затухали, то розгоралися з новою силою. Проте слід додати, що не для всіх історичних акторів цей період був кризовим. Для Фів та Беотійського союзу проблеми колишніх основних гравців стали можливістю для піднесення та здобуття, хоча й на короткий період, але першості в Елладі. Проте не всі аспекти зовнішньополітичного курсу Беотійського союзу добре розроблені в науковій літературі та відомі широкому загалу істориків. Так, битву при Левтрах загалом згадують частіше, хоча довкола неї також точаться серйозні дискусії.

Ця битва, врешті-решт, відкрила нову сторінку протистояння. Перший похід Беотійського союзу відбувся якраз після битви при Левтрах і мав важливі історичні наслідки. Саме в цей період сформувалася конфігурація сил, що визначила історичні події в Елладі щонайменше на наступні десять років.

Для початку варто перейти до розгляду наслідків Левктрійської битви для ворогуючих сторін. Перемога була здобута, але чи вірили в неї в самому беотійському таборі? Ксенофонт нам повідомляє про те, що беотійці надіслали посольство до Афін з метою попросити про допомогу, щоб розбити лакедемонське ополчення. Аналогічне посольство було відправлене тирану із Фер Ясону. Хоча Афіни дипломатично не відреагували і це фактично означало відмову, але Ясон прибув на місце битви [6, VI. 4. 19-22] і став тільки посередником між сторонами. Більшість учених переконані в тому, що

йому не була потрібна остаточна перемога якоїсь зі сторін. У Ясона були досить амбіційні плани [16, с. 252]. Загалом таку поведінку беотійців можна тлумачити як невпевненість у власних силах, оскільки вони зазнали великих втрат. Майбутній похід у Пелопоннес спростовує тезу про великі людські втрати. Очевидно, беотійці не змогли реально оцінити значущість своєї перемоги. Однак у протилежному таборі настрої були не найкращими. Так, після укладання перемир'я лакедемонське військо вночі почало відступати на Кревсій у Мегарську область [6, VI. 4. 25-26]. Навіть у лаконофіла Ксенофонта цей епізод більше схожий на втечу. У самій Спарті були вжиті заходи для того, щоб зберігати спокій та не посіяти паніки. Не були також скасовані свята Гімнопедій, через які в місті перебувало багато іноземців [10, Ages. 29].

Далі події розвивалися таким чином. За Ксенофонтом, в Афінах пройшов мирний конгрес, на якому було вирішено встановити порядки, в основу яких поклали умови царського миру. Також кожен мав дати таку клятву: "Дотримуватимуся договорів, що Цар прислав, та рішень Афінян і союзників. Якщо ж хто-небудь піде війною проти якогось полісу, що клявся тою самою присягою, допоможу всіма силами" [6, VI. 5. 2]. Хто ж був присутній на цьому конгресі? Відповісти точно на це питання складно, оскільки Ксенофонт повідомляє, що прийняли її всі, окрім елейців [6, VI. 5. 3]. Точно можна стверджувати, що не брали участі в конгресі беотійці, інакше потрібно було розпустити союз [16, с. 252]. У Ксенофонта також міститься повідомлення про відбудову укріплень Мантінеї. Проти цього були спартанці, але не змогли виступити з військом, оскільки дотримувалися умов автономії [6, VI. 5. 4-5]. Це означає, що Спарта також приймала присягу. Таким чином, можна зазначити, що мирний конгрес був ініційований Афінами і Спартою. За наявності вищезгаданого пункту, учасники конгресу фактично вступали до оборонного союзу, який, очевидно, був направлений проти Беотії [14, с. 185]. Саме її нападу очікували в Пелопоннесі. У цьому контексті варто звернути увагу на те, що Афіни тепер відігравали роль головуючої держави, а Спарта була настільки ослабленою, що їй потрібно було дотримуватись умов договору на рівні з Мантінеєю.

Поки формувався союз на чолі з Афінами і Спартою, беотійці вирішували місцеві проблеми. Так, Епамінонду вдалося приєднати до Беотійського союзу Орхомен [13, с. 88]. Також були укладені союзи з етолійцями, локрійцями, фокейцями [3, 15. 57]. Найімовірніше, тут не обійшлося без військового тиску, оскільки Фокіда була старим союзником Лакедемону.

Справи наближалися до масштабного конфлікту за участі багатьох держав. По всьому Пелопоннесу почалися антиспартанські повстання, найбільшою кульмінацією яких стало відновлення Аркадського союзу, проти якого виступили спартанці [8, с. 189]. Похід в Аркадію очолив Агесілай, але ця військова акція не мала успіху і була потрібною для підняття духу самих спартанців [7, с. 71]. Діодор повідомляє, що після цих подій аркадянці відправили посольство до Афін з метою укласти союз проти Спарти, але афіняни відмовили, тому посольство з аналогічним проханням було надіслано до Беотії. Тоді був укладений договір між Аркадським та Беотійським союзами [3, с. 15; 62, с. 3]. Текст договору був виставлений на всенародний огляд у Мегалополі новій столиці Аркадського союзу [2, с. 16; 27]. Побудові цього міста сприяли беотійці, адже Павсаній повідомляє, що Епамінонда взагалі можна вважати ойкістом цього полісу. Він допоміг у його побудові, виславши тисячу воїнів для захисту [9, VIN; 27, с. 1-2]. Укладання союзу завершило формування другої потужної сили, основу якої склали Аркадський і Беотійський союзи [8, с. 186-187].

Згідно із Плутархом, вторгнення беотійців на Пелопоннес почалося в кінці 370 р. до Р. Х., тобто взимку. Він навіть повідомляє, що ця подія відбулася трохи раніше дня зимового сонцестояння [10, Pel. 24]. В іншій праці він пише про кількість військ беотійців та їхніх союзників: кількість самих лише гоплітів становила 40 тис. осіб, а разом із легкоозброєними воїнами армія нараховувала близько 70 тис. осіб [10, Ages. 31]. Ксенофонт перераховує тих, хто виступив у союз із беотійцями: фокейці, евбейці, локрійці, акарнянці, гераклейці, мелійці та деякі фессалійці, а на Пелопоннесі їх підтримали аркадянці, аргів'янці й елейці [6, VI; 5, с. 23]. Найвірогідніше, що описане Плутархом величезне військо, якщо кількість не перебільшена, складалося з контингентів усіх цих держав, а не тільки тих, які прийшли із середньої Греції.

Зібравшись у районі Мантінеї, союзники побачили, що спартанське військо повернулося додому. За таких обставин, за повідомленням Ксенофонта, беотійці вже збиралися повертатися на батьківщину, аргументуючи це тим, що Лаконія добре захищена та важко доступна область. Однак це рішення було змінено, коли до табору почали прибувати люди з Карій та періеки, які погоджувалися провести військо в Лаконію, стверджуючи, що вона не захищена [6, VI; 5, с. 24-25]. Це повідомлення може бути вигадкою Ксенофонта, який укотре хотів показати легендарну славу спартанців, якої достатньо, щоб зупинити величезні армії. Проте В.Ф. Кутєргін слушно зазначає, що Лаконія дійсно тривалий час не знала вторгнень, а тому вважалась неприступною. Цей факт створював певний психологічний бар'єр [7, с. 73]. Для підтвердження такої думки можна також навести те, що термін дії беотархів мав скоро закінчитися [10, Pel. 24]. Відповідно до цього, військо було відправлене лише для допомоги Аркадському союзу, що не мало зайняти тривалого періоду часу.

Нові обставини змусили беотархів продовжити військові дії [7, с. 77-78]. Мабуть, тільки тепер вони змогли оцінити масштаби наслідків битви при Левктрах. Союзники розділились на дві групи і почали вторгнення в Лаконію. Беотійці зайшли через Карії, аркадянці ж через місто Ой [6, VI. 5. 25-26]. Діодор зазначає про чотири напрями, якими беотійці та їхні союзники потрапили до Лаконії [3, с. 15; 64]. Оскільки довести достовірність інформації певного автора неможливо, то слід вважати, що армія розділилася. Цього потребувала навіть специфіка місцевості, оскільки у вузьких гірських проходах величезна навала людей, згадана Плутархом, викликала б штовханину. Армія могла втратити швидкість, а спартанське ополчення тоді отримало б можливість зустріти та розбити ворога, який не зміг би скористатися кількісною перевагою. Помітні розбіжності в повідомленнях авторів і про місцеві бої в Лаконії, тому зупинятися на їхньому описі немає сенсу: вони були невеликими й не мали вирішального значення.

Точно можна визначити лише деякі події, які зустрічаються перехресно в обох авторів. До них належить пограбування міста Селласії, повідомлення про бойові дії поблизу Спарти [6, VI; 5, с. 31; 6, с. 15; 65, с. 4]. За Ксенофонтом, становище Спарти було невтішним, оскільки мобілізовані ілоти мали стати вільними. Деяка допомога була надана фліунтцями, коринфянами, епідаврцями, пелленцями [6, VI; 5, с. 28-29]. Повномасштабний штурм Спарти так і не відбувся. Плутарх вважає це головною заслугою Агесілая, який, не піддавшись на провокації, не вступив у відкритий бій із беотійцями та їхніми союзниками [10, Ages. 31], але Е. Мейєр висловлює думку, що Епамінонд насправді не мав мети руйнувати Спарту [15, с. 425]. Це істотне зауваження, оскільки за наявності Спарти на Пелопоннесі не могло йти і мови про домінування Аркадського союзу. Демонстрація сили перед колись неприступною Спартою ставала міцним психологічним фундаментом для можливого панування Беотії.

Епамінонд відвів війська від Спарти та почав грабувати Лаконію. Беотархи намагалися максимально ослабити спартанців. Ксенофонт стверджує, що беотійці зруйнували Гіфій, де розміщувались лакедемонські верфі. Тоді спартанці були не в змозі перекинути війська через коринфську затоку в середню Грецію. Наступним і, мабуть, найважливішим кроком стало відділення Мессенії та заснування біля гори Іфоми фортеці з однойменною назвою [15, с. 426]. Окрім відбудови, Епамінонд залишив в області беотійський гарнізон. Мессенія, хоча і була меншою за площею областю від Лаконії, проте мала більше родючих земель. До того ж вона вирізнялася вигідним географічним розташуванням, тому мала важливе економічне значення [7, с. 80-82]. Її незалежність підривала могутність Спарти, яка залишалася хоч і сильним, але тільки місцевим гравцем.

Самі ж спартанці вимушені були просити допомоги в Афін. Головним аргументом на цих переговорах стало те, що афіняни у випадку відмови відступлять від обов'язків присяги. Афіни відправили військо на чолі з Іфікратом [6, VI; 5, с. 33-49]. Діодор зазначає, що афіняни вислали військо чисельністю у 12 тис. осіб, а інші союзники виставили 4 тис. воїнів [3, с. 15; 63, с. 2]. Ксенофонт натякає, що Іфікрат не поспішав ефективно допомагати Спарті [6, VI; 5, с. 51]. Афіни також вичікували послаблення Спарти. Великої битви на Пелопоннесі під час цієї кампанії так і не відбулось. За Ксенофонтом, беотійці покинули Пелопоннес узимку 369 р. до Р. Х. [6, VI; 5, с. 50-52]. беотійський союз війна боротьба

За період зазначеного походу було вирішено стратегічне завдання максимально послабити Спарту. Проте, перетворивши Спарту на регіонального гравця, беотархи відмовилися від її знищення. Наявність агресивної Спарти завжди давала беотіцям вагомий привід для втручання у справи Пелопоннесу, де Беотія тепер мала двох союзників: першим став Аркадський союз, який скопіював внутрішню структуру Беотійського; другим звільнена беотійською зброєю Мессенія.

На батьківщині на Пелопіда й Епамінонда чекав суд за самовільне продовження терміну дій повноважень беотархів [12, с. 36-42]. Звинувачення висунув Менеклід [10, Pel. 25]. Про цей суд також є інформація у Павсанія [9, ІХ; 14, с. 4], Корнелія Непота [5, Epam. 7-8], а також Еліана [4, VH 13; 42]. Загалом, вони мають моралізаторський характер. Усі автори вказують на те, що Епамінонду заздрили і що судді взагалі відмовилися голосувати за звинувачення. Ці повідомлення дуже важливі: вони демонструють, що після звільнення від спартанського гармоста в Беотії лишалися політичні сили різного характеру. Імовірно, що особиста неприязнь не була головною причиною звинувачень. Плутарх повідомляє, що люди, які звинувачували їх, були суперниками в державній сфері [10, Pel. 25]. В.Ф. Кутєргін вважає, що судовий процес є наслідком боротьби поміркованих та радикальних демократів [7, с. 84]. Такий висновок важко аргументувати або довести. Проте Плутарх повідомляє одну цікаву деталь: Менекліда він називає оратором [10, Pel. 25]. Останні відігравали важливу роль у політичному житті Еллади в епоху кризи полісу [1, с. 5-42]. Оратори зазвичай були вихідцями із простого народу і вправно грали на його настроях. Щоправда, демагоги не могли успішно вести співгромадян на війну і поступалися професійним військовим. Процес розмежування політичних лідерів на ораторів і професійних полководців найкраще відображений в історії Афін, тобто оратори зазвичай були представниками радикальної демократії [11, с. 27]. Натомість Епамінонд і Пелопід походили з родів аристократів і більше були схожими на таких політичних лідерів як Перікл. З огляду на це теза В.Ф. Кутєргіна про боротьбу радикальних і поміркованих демократів має під собою вагоме підґрунтя і повністю характеризує політичну кон'юнктуру Греції класичної доби. Внутрішня боротьба політичних сил часто базується на відмінностях у поглядах ведення зовнішньої політики. Гіпотетично, що угруповання Менекліда могло мати особливі погляди на зовнішню політику Беотійського союзу.

Діодор Сицилійський повідомляє також про другий суд над Епамінондом, який відбувся після другого походу на Пелопоннес [3, с. 15; 72, с. 1]. Більшість учених не вірять в історичність другого судового процесу [7, с. 89], але тут слід звернути увагу на привід для звинувачень: "У битві біля Коринфу Епамінонд, порубавши охорону Лакедемонян на валу та будучи у змозі багатьох ворогів убити, утримав перевагу та більшості битв уник. Сталося ж про нього достатньо підозри, що пощадив Лакедемонян через особисту прихильність, (щоб) ті, що заздрили його славі, у зручний час отримали розумне звинувачення" [3, с. 15; 72, с. 1-2]. Тобто, вороже угруповання звинувачувало Епамінонда у м'якому ставленні до Спарти. Це може свідчити про те, що опозиційні сили були прихильниками максимально жорстких дій щодо Лакедемону, якщо такі звинувачення не були просто демагогією для залучення громадян на свій бік. Та попри це, угруповання Менекліда не досягло успіху й Епамінонд та Пелопід аж до своєї смерті визначали зовнішню політику союзу.

Отже, перемога в битві при Левктрах надала можливість беотійцям сформувати потужну антиспартанську коаліцію та здійснити похід у саме серце Лакедемона. Однак проти нового лідера виступили Афіни, які швидко об'єдналися з колишнім ворогом Спартою. Так було сформовано два ворогуючих табори, до яких приєднувалися слабші держави. Найімовірніше, що Епамінонд не мав на меті зруйнувати Спарту, проте максимально ослабив її, відділивши Мессенію. Цей похід є важливим ще й завдяки тому, що став каталізатором відображення у джерелах внутрішньополітичної боротьби в самому союзі. Якби беотархи самовільно не продовжили свій термін повноважень, то, можливо, ми б і не дізналися про існування внутрішньої опозиції у Фівах.

Список використаних джерел

Античная Греция. Проблемы развития полиса. Т. 2 : Кризис полиса / под ред. Е. Голубцовой. М. : Наука, 1983. 381 с.

Демосфен. Речи : В 3 т. / отв. ред. Е.С. Голубцова,

Л.П. Маринович, Э.Д. Фролов. М. : Памятники исторической мысли, 1995. Т. 3 624 с.

Діодор Сицилійський [Електронний ресурс]. Режим доступу

: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3atext%3a

1999.01.0083.

Элиан. Пёстрые рассказы [Электронный ресурс]. Режим доступа : http://predki.314159.ru/book1.htm.

Корнелий Непот. Пелопид // О знаменитых иноземных полководцах. Из книги о римских историках / Корнелий Непот / пер. с лат. и коммент. Н.Н. Трухиной. М. : Изд-во МГУ, 1992. 208 с.

Ксенофонт. Анабасис. Греческая история / Ксенофонт. М. : АСТ: Астрель, 2010. 638 с.

Кутергин В.Ф. Беотийский союз в 379-335 гг. до н. э. / В.Ф. Кутергин. Саранск : Изд-во Морд. ун-та, 1981. 184 с.

Можайский А.Ю. Внешнеполитический курс Фиванского полиса в классический период: дисс. ... канд. ист. наук: 07.00.03 всеобщая история / А.Ю. Можайский; Московский городской пед. ун-т. М., 2007. 231 с.

Павсаний. Описание Эллады: в 2 т. / пер. С.П. Кондратьева. М. : [б.и.], 1938-1940.

Плутарх. Сравнительные жизнеописания : в 2 т. / отв. ред. С.С. Аверинцев. М. : Наука, 1994.

Фролов Э.Д. Греция в епоху поздней класики (Общество. Личность. Власть) / Э.Д. Фролов. СПб. : Гуманитарная академия, 2001. 602 с.

Buckler J. Plutarch on the Trials of Pelopidas and Epameinondas (369 B.C.) / J. Buckler // Classical Philology. 1978. Vol. 73, No. 1. Pp. 36-42.

Hammond, N.G.L. Political Developments in Boeotia / N.G.L. Hammond // The Classical Quarterly, New Series. 2000. Vol. 50, No. 1. Pp. 80-93.

Lewis D.M. ed. The Cambridge Ancient History. Vol. 6: The Fourth Century B.C. / ed. by D.M. Lewis. Cambridge : Cambridge University Press, 1994. 1026 p.

Meyer Ed. Geschichte des Altertums. Bd. 5. Stuttgart ; Berlin :

J.G. Cotta'sche Buchhandlung Nachfolger, 1913. 584 s.

Rhodes P.J. A History of the Classical Greek World: 478323 B.C. / P.J. Rhodes. Oxford : Blackwell, 2006. 407 p.

References

GOLUBCOVA, E. (ed.) (1983) Antichnaya Greciya. Problemy razvitiya polisa. T. 2: Krizis polisa [Classical Greece. The Problems of Polis Development. Vol. 2: The Crisis of Polis]. Moscow: Nauka. [In Russian]

DEMOSTHENES (1995) Rechi v 3 tomax. T. 3 [Speeches in 3 volumes]. Moscow: Pamyatniki istoricheskoj mysli. [In Russian]

DIODORUS SICULUS (1989) Diodorus of Sicily in Twelve Volumes

with an English Translation by C.H. Oldfather. Vol. 4-8 [Online]. Cambridge, Mass.: Harvard University Press; London: William Heinemann, Ltd. Available from: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3atext%

3a1999.01.0083

O. Kiriakov, Ph. D. student

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

AELIANUS (1963) Pyostrye rasskazy [Various History] [Online]. Moscow Leningrad: Izdatelstvo Akademii Nauk SSSR. Available from: http://predki.314159.ru/book1.htm [In Russian]

CORNELIUS NEPOS (1992) O znamenityx inozemnyx polkovodcax. Iz knigio rimskixistorikax [De Viris Illustribus]. Moscow: Izd. MGU. [In Russian]

XENOPHON (2010). Anabasis. Grecheskaya istoriya. Moscow: Astrel. [In Russian]

KUTERGIN, V.F. (1981) Beotijskij soyuz v 379-335 gg. do n.e. [Boeotian League in 379-335 BC]. Saransk: Izd. Mord. univ. [In Russian]

MOZHAJSKIJ, A.YU. (2007) Vneshnepoliticheskij kurs Fivanskogo polisa v klassicheskij period [Foreign Policy of Thebes in Classical Period]. Unpublished Thesis (PhD), Moscow City University, Moscow. [In Russian]

PAUSANIUS (1938-1940) Opisanie Ellady. V 2-x t. [The Description of Greece]. Moscow: [S.n.] [In Russian]

PLUTARCH (1994) Sravnitelnye zhizneopisaniya. V 2 t. [Parallel Lives]. Moscow: Nauka. [In Russian]

FROLOV, E.D. (2001) Greciya v epoxu pozdnej klasiki (Obshhestvo. Lichnost'. Vlast'.) [Greece in the Late Classical Period. Society. Personality. Power]. Saint Petersburg: Gumanitarnaya akademiya. [In Russian]

BUCKLER, J. (1978) Plutarch on the Trials of Pelopidas and Epameinondas (369 B.C.). Classical Philology. Vol. 73, No. 1. Pp. 36-42.

HAMMOND, N.G.L. (2000) Political Developments in Boeotia. The Classical Quarterly, New Series. Vol. 50, No. 1. Pp. 80-93.

LEWIS, D.M. (ed.) (1994) The Cambridge Ancient History. Volume 6: The Fourth Century B.C. Cambridge: Cambridge University Press.

MEYER, ED. (1913) Geschichte des Altertums. Bd. 5. Stuttgart Berlin: J.G. Cotta'sche Buchhandlung Nachfolger.

RHODES, P.J. (2006) A History of the Classical Greek World: 478323 B.C. Oxford: Blackwell.

Размещено на Allbest.ru