Історичні фактори успіхів сучасної Естонії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні фактори успіхів сучасної Естонії

Тетяна Орлова

Київ

Анотація

Стаття присвячена аналізу давніх і новітніх історичних факторів, які зумовили найбільш успішний на усьому пострадянському просторі розвиток невеликої держави. Обравши головним вектором свого поступу повернення до європейського співтовариства, Естонія менш ніж за півтора десятка років посіла гідне місце на міжнародній арені. Країна набула членства у ЄС та НАТО, що ще більше зміцнило її позиції. Досвід і підтримка Естонії має велике значення для сучасної України.

Ключові слова: Естонія, релігія, менталітет, радянський період, європейська цивілізація, інтеграція, Європейський Союз, НАТО.

Статья посвящена анализу давних и новейших исторических факторов, которые обусловили наиболее успешное на всем постсоветском пространстве развитие небольшого государства. Избрав главным вектором своего движения возвращение в европейское сообщество, Эстония менее, чем за полтора десятка лет заняла достойное место на международной арене. Страна получила членство в ЕС и НАТО, что еще больше укрепило ее позиции. Опыт и поддержка Естонии имеет огромное значение для современной Украины.

Ключевые слова: Эстония, религия, менталитет, советский период, европейская цивилизация, интеграция, Европейский Союз, НАТО.

The article is dedicated to the analysis of old and newest historical factors that have conditioned the most eminent success of a small state post-Soviet space wise. By choosing the return to the European community as its main vector of progress, Estonia has won a dignified position at the international arena within some 13 years. The country has acquired membership in the EU and NATO, thus further reinforcing its stance. The experience and support of Estonia has utter importance to Ukraine.

Keywords: Estonia, religion, mentality, the Soviet period, the European civilization, integration, European Union, NATO.

На сьогоднішній день для нашої країни залишаються актуальними питання глобального рівня: повернення до європейської цивілізації, від якої через знані історичні обставини її було відірвано впродовж тривалого часу. Розвідки із зазначеної тематики ведуться широким фронтом, що може бути темою окремої історіографічної статті. Також темою окремої студії міг би стати аналіз публікацій на тему «Досвід пострадянських держав на шляху незалежного розвитку». Десятирічне дослідження, яке знайшло оформлення у кількох публікаціях1, показує, що найбільше вітчизняні та закордонні науковці звертають погляди на Російську Федерацію, здебільшого підкреслюючи негативи. Проте для України у складній справі розбудови нового суспільства важливішим є позитивний досвід, який може дати аналіз шляху розвитку інших пострадянських держав. Серед них на сьогоднішній день найуспішнішою є Естонія. Ця країна не обійдена увагою науковців і міжнародних оглядачів. У їхніх розвідках превалюють три теми: економіка2, міжнародні відносини, зокрема євроінтеграція3 і етнічні проблеми4. Серед авторів-суспільствознавців історики не посідають перше місце, хоча вони могли б виявити ті глибинні фактори, що визначили успіхи країни. Саме цьому завданню присвячена пропонована до уваги студія.

Територія сучасної Естонії складає 45 226 кв. км5, що трохи більше подвійної території Львівської області. Населення на 30 грудня 2019 р. становило 1 292 538 осіб6, що більш ніж вдвічі менше населення Харківської області (понад 2 668 тисяч осіб7). Як і Україна, Естонія поновила шлях незалежного розвитку після розпаду СРСР За три десятки років балтійська держава за всіма соціально-економічними показниками стала найрозвиненішою на усьому пострадянському просторі, увійшла до числа світових лідерів за багатьма параметрами. В сфері інновацій Естонія конкурує із флагманами прогресу - Данією, Ізраїлем і Південною Кореєю. Вона стала першою в світі за кількістю стартапів на душу населення8. Країна - в лідерах рейтингу освітніх систем за версією PISA9. Громадяни мають найвищий життєвий рівень у порівнянні з іншими колишніми республіками Радянського Союзу. Досягнення були помічені на міжнародному рівні і відзначені членством у НАТО та ЄС, що значно зміцнило позиції держави в Європі та світі.

Закономірно постає питання: які фактори сприяли успіхам найменшої з усіх країн Балтії? Звичайно, вони не виникли в один момент, а складалися історично і були багатоаспектними. Естонія розташована у Північній Європі. її макрогеографічне розташування можна охарактеризувати як напівпериферійне, оскільки країна віддалена від світових держав сучасності, таких як США або Китай, від головних транспортних і міграційних коридорів. Натомість важливими є близькість до Європи, добре обладнані морські порти, через які йде торгівля до Скандинавії, Північної Європи і далі - до Північної, Центральної і Латинської Америки. Естонці вдало використовують ці можливості, збільшуючи свою геополітичну ренту. Позитивним моментом вважається віддаленість від зон активних військових конфліктів та територій поширення терористичної діяльності10. Проте все відносно: агресивна зовнішня політика Російської Федерації по відношенню до України, Сирії, Лівії та інших країн тримає в напрузі і Естонію. А терористичні акції почастішали в тих країнах, які раніше їх не знали, зокрема у Норвегії, Данії, Швеції.

Історія Естонії демонструє уроки життєвої стійкості і наполегливості у змаганні за незалежність. її народ боровся багато сторічь аби вижити. Ця країна, будучи частиною східного узбережжя Балтійського моря, завжди знаходилася на перехресті історії, була частиною найважливіших подій у Європі. Естонські землі розташовані на стику кількох держав: Швеції, Фінляндії, Росії, Латвії. Кожна з них, і не тільки вони (певний час деякі естонські землі належали Данії), мали і мають вплив на естонські шляхи розвитку. Перші згадування про древніх жителів цих земель можна знайти у стародавніх авторів: грецький купець і мандрівник Піфей згадує «Остиа- той» приблизно у 320 р. до н.е., а римський історик Тацит наприкінці І ст. н.е. писав про багату бурштином «Aestii» - так, за його словами, германці називали народи, які мешкали на схід від них. І цю назву пізніше стали пов'язувати з естонцями. Приблизно у 800 р. н.е., за часів вікінгів, ці землі сталі відомі як Austvegr - «східній шлях» до багатств Константинополя і Арабського Халіфату. Пізніше латинський варіант слова «Естонія» використовувався хроністами, зокрема, Генріхом Лівонським, літописцем Північних хрестових походів11.

Розрізнені племена естів, які в давні часи населяли територію сучасної Естонії, за віруваннями були язичниками і завзято опиралися насадженню християнства. Історії відомі два типи національних наративів: Золоте минуле і Земля обітована. Для Естонії притаманний варіант Золотого минулого. Зазвичай, наратив Золотого віку визначають часами, коли країна була могутньою, з великими правителями тощо. У випадку з Естонією Золотий вік відносять до дохристиянських часів, покладаючи на християнство провину за його закінчення12. Історичним тлом є те, що естонців християнізували у ХІІІ ст. під час Північних хрестових походів. І після того ними правили різні інші народи аж до ХХ ст. Це вплинуло на появу у ХІХ ст. романтизму, що сприяв піднесенню естонської національної самосвідомості. На той час Естонія була інкорпорована до складу Російської імперії, однак естонцями правив балтійській германський вищий клас (в самій російській державі німці також посідали чимало керівних посад). Клір також був німецьким. Католицька церква мала невелике значення для естонського, переважно сільського, населення, оскільки не виявляла інтересу до місцевої мови та культури. В наш час естонські гуманітарії вважають, що відтоді почалася «європеїзація». Історик Д. Всевіов зазначає: «Наша західна орієнтація сягає корінням у ХІІІ століття, коли ми прийняли іншу гілку християнства і стали частиною римо-католицької цивілізації»13.

Ставлення до релігії почало змінюватися із проникненням до Естонії Реформації і залученням населення до протестантської, а саме лютеранської церкви. Добре відомо, що протестантизм був породжений потребами людей «реальної справи», а також вплинув на процеси складання нового, буржуазного ладу. Разом із тим для естонців притаманний культ сільської культури. Нації колишніх селян розуміють, що все - музейні хутори, селянський скарб, народний одяг із червоним орнаментом, фольклорні пісні і танці, народні свята - на 100% їхня власна історія, до якої пани (німці, росіяни, чи хтось інший) ніякого відношення не мали. Проте все назване має неабияке значення для ствердження національної ідентичності, самозбереження нації. співтовариство влада фосфорит

Варто зазначити особливості естонського національного характеру, на формування якого вплинули природа и релігія. Характерними рисами менталітету естонців вважаються яскраво виражений індивідуалізм (мрія естонського селянина: аби з його подвір'я не було видно диму з будинку сусіда), раціоналізм (чи не найважливіша риса вдачі європейця), що виливається у прагматичність, заощадливість, несхильність до марнотратства. Естонцям притаманне вміння задовольнятися найнеобхіднішим. Можна припустити, що на цій підставі стала популярною скандинавська життєва модель під назвою «хюгге». Цінуються організованість і шана до порядку, що виявляється у законослухняності і меншій схильності до корупції. Естонці пишаються своєю чесністю: вони законослухняні, налаштовані чесно вести справи, не порушуючи ділові контакти. Помічено: у розписах або інших фінансових документах вони найчастіше вказують суми і дати тільки цифрами, не дублюючи їх прописом. Західні політики і бізнесмени віддали належне названим рисам характеру естонців, всіляко підтримуючи їх на євроінтеграційному шляху. З свого боку, балти виявили твердість і наполегливість у досягненні поставлених цілей, а також непоказний і щирий патріотизм. Можна припустити, що холодний клімат загартовує характер.

Естонці віддані європейським цінностям, сформованим християнською вірою. Разом із тим, в наш час Естонія є однією з тих країн, де віруючих серед населення - найменше, лише 16%14. На разі виявляється одна з провідних тенденцій розвитку сучасної Європи, а саме: у загальній чисельності населення зменшується кількість віруючих (якщо не брати до уваги зростання мусульманської частки в заможних країнах або велику роль релігії у житті поляків). Секуляризація відповідає духу модернізації, оновлення, свободи. А свобода - найважливіша європейська цінність, що добре усвідомлюють балтійські народи.

У 1918 р. естонці зробили перший прорив до незалежності, чому не стали на заваді ані Естляндська трудова комуна, ані 13-місячна війна із радянською Росією. 2 лютого 1920 р.

було підписано Тартуський мирний договір із Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою, за яким та «добровільно і назавжди» відмовлялася від Естонії. Однак ця угода не стала перешкодою здійсненню експансіоністських планів Кремля. Відповідно до таємних статей договору Ріббентропа-Молотова від 1939 р., що передбачали поділ чужих земель між Німеччиною та СРСР, Естонія, Латвія, Литва втратили незалежність і у 1940 р. були включені до складу Радянського Союзу. Цей акт агресії ніколи не визнавався країнами Заходу. В історії Естонії почався час анексії і радянізації. Як і на решті радянської території запанував сталінський режим з репресіями, депортаціями, колективізацією, індустріалізацією тощо.

З економічної історії відомо, що в Естонії тривалий час домінував аграрний сектор плюс рибальство і торгівля. Після Другої світової війни тут розгорнулася соціалістична індустріалізація. Оскільки місцевий промисловий досвід був незначним, практично відсутні необхідні сировина, енергія, кваліфікована робоча сила, все це надходило з інших республік СРСР, насамперед, з Російської Федерації. До війни в Естонії мешкало 12% представників інших національностей (у тому числі 8% росіян), решта - естонці. На момент набуття незалежності російського населення побільшало до 42%15. Естонців особливо дратувало отримання житлової площі прибулими російськомовними працівниками за рахунок місцевих жителів - чи то через виселення колишніх власників з їхніх домівок, чи то через першочергове надання квартир у новобудовах. Також неприязнь викликали розквартировані в Естонії радянські військовослужбовці, які сприймалися як окупанти (цей контингент був виведений до Росії тільки у 1994 р.). Після виходу у відставку чимало з них прагнули залишитися у Прибалтиці, де умови життя були кращими, ніж деінде в СРСР

Естонія, Латвія, Литва користувалися неофіційним статусом «вітрини СРСР для Заходу». Радянське керівництво штучно підтримувало там покращене постачання (на тлі вельми успішного місцевого сільськогосподарського виробництва), соціального забезпечення, рівня інвестицій. В результаті у населення і деяких місцевих політичних діячів склалося враження, що вищий рівень життя, що культивувався Кремлем, є органічно притаманним прибалтійським республікам. А їхній власний потенціал всіляко стримується радянською владою. Тобто були сподівання: після повернення незалежності республіка швидко вийде на рівень Німеччини, Швеції або Фінляндії. Сподівання на швидке піднесення після повалення комуністичної влади були притаманні не тільки балтам.

Свою роль в історії Естонії відіграла політика русифікації, яка проводилася під гаслами інтернаціоналізму і створення «нової історичної спільності - радянського народу», з російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування. Докладалося чимало зусиль, аби асимілювати, адаптувати прибалтів. Там навіть паспорти видали раніше на 30 років, ніж, наприклад, російським селянам. Робилося все, аби зробити жителів Прибалтики радянськими громадянами. Але ті сприймали подібні заходи вельми неохоче. Протестне ставлення вони виявляли у наполегливому захисті своїх мов. Повільність, яка увійшла до радянських анекдотів, може розглядатися не тільки як притаманна національним характерам неквапливість, але і як певний саботаж «оперативного виконання керівних вказівок партії і радянського уряду».

Хоча впродовж багатовікової історії державна незалежність тривала тільки кілька десятків років, естонці завжди велику увагу приділяли збереженню національної ідентичності. Попри свій індивідуалізм, вони можуть створювати дивну атмосферу єднання, збираючись разом. Така атмосфера панувала і панує під час традиційних пісенних фестивалів, започаткованих у 1869 р. 11 вересня 1988 р. на Співочому полі у Таллінні під час музичного фестивалю «Пісня Естонії» зібралося близько 300 тис. осіб, що складало приблизно третину тодішнього населення республіки16. Майоріли не червоні прапори із синьою хвилею, запроваджені радянським керівництвом для Естонії, а національні, на яких синій колір позначає вірність ідеям країни, чорний символізує всі труднощі, які пережив народ, а білий - то чистота, символ прагнення Естонії до свободи, надії на краще. Ув'язнити тисячі виконавців народних, а не радянських пісень, режим був неспроможним. Події літа 1988 р. увійшли до історії як Співоча революція. Це було політичне і культурне ствердження, що згуртувало естонців і вселило у них хоробрість для того, аби продовжувати боротьбу.

Після Другої світової війни боротьбу за незалежність естонці пов'язали із боротьбою за збереження своєї землі, яку вони насправді дуже люблять. Протистояння між союзними і місцевими владами навколо розробки фосфоритів у східних околицях Таллінну точилося від 1970-х рр. і увійшло в історію під назвою «фосфоритних війн». У 1971 р. естонське керівництво пролобіювало створення першого в СРСР національного парку Лахемаа як раз на фосфоритному басейні. Чергова спроба радянського керівництва у 1987 р. взяти під контроль видобуток фосфоритів викликала найсильніші протести. Фактично вперше в Радянському Союзі з'явився рух «зелених» у сучасному розумінні.

У балтів - хороша історична пам'ять, яку не спромоглася викривити радянська пропаганда. Саме вони поставили питання про неправомірність включення Латвії, Литви і Естонії до складу СРСР на основі пакту Ріббентропа-Молотова. У національно-визвольному русі були виявлені непохитність і цілеспрямованість. 23 серпня 1989 р. - у 50-річницю підписання цього документу близько 2 млн жителів тодішньої Прибалтики, узявшись за руки, утворили 600-кілометровий живий ланцюг. Цей ланцюг поєднав столиці трьох республік. Акція одержала назву «Балтійський шлях». Вона продемонструвала радянському керівництву і усьому світові солідарність трьох народів, які прагнули історичної справедливості і незалежності.

Слід зазначити, що важливу роль відіграла позиція тодішнього голови Верховної Ради Російської Федерації Б. Єльцина. Коли у січні 1991 р. радянські загони міліції особливого призначення напали на мирних демонстрантів у Вільнюсі, вбивши 20 осіб, Б. Єльцин прибув за запрошенням естонського прем'єр-міністра Е. Савісаара до Таллінна, аби негайно підписати договір про взаємне визнання між Росією і усіма трьома державами Балтії. Він звернувся до російських солдатів із закликом не стріляти. 20 серпня 1991 р. Верховна Рада Естонії прийняла рішення про ВІДНОВЛЕННЯ державної незалежності, втраченої через радянсько-німецьку змову.

Відновлення довоєнної республіки естонці сприйняли як повернення до європейської цивілізації, частиною якої завжди себе відчували. Був незабутий досвід існування незалежної держави. Разом із тим досить сильно давалася взнаки культурна травма від десятирічь радянської окупації. Одним з перших завдань постала дерадянизація, а якщо подивитися глибше - звільнення від російського впливу. Вже у 1992 р. між Росією і її сусідами, зокрема, країнами Балтії, виникла напруженість. Вона зумовлювалася тим, що насправді російське керівництво прагнуло зберегти важелі впливу на колишні радянські республіки. Насправді часто її дії мали протилежний ефект. Так, у 1995 р. РФ запровадила подвійний митний тариф для Естонії, практично закривши свій ринок для естонських виробників. Це був радикальний захід у відповідь на незручності для російськомовних мешканців балтійської держави. За таких умов естонська економіка переорієнтувалася на західноєвропейські ринки, що було дуже непросто. Але за скрутних умов ліпше йшло вдосконалення заради зміцнення позицій у конкуренції.

Економічні зрушення являли собою складову частину зміни суспільних координат. Пост- соціалістичний шок більшість естонців гостро не сприйняла. Далися взнаки особливості національної вдачі та історична пам'ять про інші умови існування. В Естонії значно менше, ніж, скажімо, в Україні, діяли чинники російщини і радянщини. Після відновлення незалежності ані у керівництва, ані у пересічних громадян не біло коливань стосовно головного вектору руху. Питання про вступ до Співдружності незалежних держав навіть не підіймалося. Головною метою було визначено приєднання до Європейського Союзу. Естонці рушили цим шляхом з усією рішучістю і наполегливістю, притаманним їхньому менталітету. Подібні риси вдачі характерні для народів тих країн, які надавали найбільшу допомогу - Швеції, Данії, Норвегії, Німеччини, а найбільше Фінляндії. Багато у чому саме фіни були прикладом для естонців впродовж тривалого часу17.

Свій намір приєднатися до Європейського Союзу естонці задекларували у 1993 р. Того ж року Європейська Рада ухвалила рішення щодо можливості членства для країн Центральної та Східної Європи. Водночас були визначені критерії, необхідні для інтеграції: стабільність функціонування національних інститутів, що забезпечують демократію, верховенство закону, прав людини і захист інтересів національних меншин; ринкова економіка; конкурентоспроможність на внутрішньому ринку ЄС; готовність прийняти на себе у повному обсязі зобов'язання членів ЄС тощо. Досягнення окреслених критеріїв насправді означало реформування усього способу життя країни-претендентки на вступ до Союзу. На початку 1990-х років естонці вже мали певний консенсус у суспільстві відносно того, чого хотіли досягти, і розуміння необхідності послідовних й дієвих реформ. Всі політичні партії усвідомлювали необхідність проведення реформ, часто болісних, але конче необхідних для швидкого перетворення суспільства радянського типу на західне. Поки в деяких інших пострадянських республіках політики займалися популізмом, естонці послідовно і наполегливо проводили реформи у всіх сферах. Такі реформи - від монетарної та соціальної до бюджетної та інших розпочалися ще у 1991 - 1992 рр.

І виконувалися вони із усією ретельністю. Один з головних естонських реформаторів С. Каллас казав, що Естонія як маленька країна не вважає, що хтось їй щось винен. Тому на шляху до ЄС і НАТО вона завжди була серед перших відмінників і завжди своєчасно виконувала всі нормативи18.

Результатом 13 років напруженої праці (висока культура праці - одна з провідних рис європейського, естонського менталітету) Естонія стала повноправним членом НАТО і Європейського Союзу, в рамках яких відчувши політичну повноцінність і гарантованість безпеки. В очах об'єднаної Європи країни Балтії мали ореол стійких борців за державну незалежність, що вирвалися з тоталітарного ярма. Особливо слід відзначити позицію національної еліти Естонії, яка була налаштована віддано працювати заради процвітання Батьківщини, а не збільшувати власні статки і виводити їх за кордон. Гроші, які надходили від Європейського Союзу, не розкрадалися, а вкладалися в проекти дорожньої інфраструктури (Естонія значні надходження має завдяки транзитним можливостям), розвиток сільської місцевості (аграрний сектор не тільки забезпечує внутрішні потреби, але й дає значний прибуток у зовнішній торгівлі), в школи (естонська система освіти вважається однією з найкращих у Європі) та держустанови (від початку 2000-х років впроваджено систему електронного уряду; у 2007 р. після кібератаки РФ та подальших регулярних спроб втрутитись в електронну систему Естонії запроваджено кібер- військо, готове не тільки захищатись від кібератак, але й атакувати в разі потреби).

Віддаючи належне традиціям, естонці орієнтовані на інновації. На відміну від традиційних цивілізацій європейська найбільше цінує новизну, тобто наявна відповідність національних і регіональних цінностей. Естонці також добре усвідомили важливість однієї з провідних рис сучасності, а саме: менеджеріальної революції. При чому до керівництва на державному рівні залучається все більше молодих людей, особливо тих, хто одержав освіту за кордоном. Вони мають зовсім іншу політичну культуру, ніж у багатьох представників старшої генерації.

Ще однією рисою європейської цивілізації є економоцентричність. Така орієнтація притаманна і естонському національному характеру, що виявлялося на різних етапах історії. Показовим може бути приклад проекту IME (абревіатура від Isemajandav Eesti - «Самодостатня Естонія»). Цей проект став відповіддю естонських політиків на звинувачення Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, який, відвідавши Естонію у 1987 р., заявив: ЕРСР живе за рахунок інших союзних республік. Мета проекту полягала у тому, щоби зробити Естонську республіку абсолютно самодостатньою і не жити за рахунок інших складових СРСР Це була програма «госпрозрахункової Естонії», яка насправді містила чітку етапність переходу до ринкового суспільства після здобуття незалежності. Варто зазначити, що абревіатура IME з естонської - «диво».

В результаті наполегливої праці економічне диво сталося. 9 грудня 2010 р. Естонія першою серед усіх пострадянських держав стала членом Організації економічного співробітництва і розвитку, до якої входять лише 36 найуспішніших в економічному плані держав світу. 1 січня 2011 р. балтійська країна увійшла до єврозони: євро прийшло на зміну кроні, введеній у 1992 р. Це дає право голосу тоді, коли на засіданнях лідерів країн єврозони ухвалюються рішення, які напряму стосуються і естонської економіки. Тобто, Естонія набула права участі в ухваленні рішень, а не залишається осторонь, чекаючи на результати. Прийняття нового члена до єврозони мало значення і для самого ЄС. У певному розумінні це була демонстрація того, що попри існуючі проблеми і складності, є країни, впевнені у перспективності об'єднання.

Естонія своїм прикладом демонструє правильність обраного шляху. У третьому тисячолітті успішність країни визначається насамперед не розмірами території або чисельністю населення, а тим, який рівень життя те населення має. 24 лютого 2018 р. Естонія святкувала 100-річчя своєї незалежності. У своїй промові до свята президентка країни К. Кальюлайд сказала: «У світі 192 країни і лише п'ята частина з них багатша за нас»19.

Впродовж століть Естонія не мала своєї державності. Відновивши її наприкінці ХХ ст., вона продемонструвала вражаючі успіхи у своєму розвиткові, ставши незалежною державою із високим рівнем життя, шанованою у світі. На її шляху - чимало складностей і проблем. Серед них - демографічна, «мовчазна революція» (збільшення питомої ваги людей похилого віку у населенні країни), «російський фактор», мовна проблема, масовий відтік фахівців за кордон тощо. Найголовніші виклики надходять через глобалізацію. На них потрібно давати адекватні відповіді. У цій складній справі можна використовувати досвід інших держав. Естонія обрала європейські зразки. Склався наратив «Естонія як Європа», що позиціонує Естонію як частину Європи і обіймає ліберальну демократію, вільний ринок і модерністську традицію. В основі естонських успіхів - щирий патріотизм, раціональний скандинавський менталітет народу, протестантська етика праці, пріоритет законності і один із найнижчих рівнів корупції в світі. Естонці - народ із дуже міцним внутрішнім стрижнем. Естонія являє світові досвід швидкого і радикального перетворення із союзної республіки на успішну європейську державу. Цей досвід є цінним і для України, яка рухається аналогічним шляхом.

Література

1. Орлова Т В. Історія нових незалежних держав: Postsovieticum. - К., 2010; її ж. Пострадянські країни: основні тенденції розвитку. - К., 2010; її ж. Історія пострадянських країн. - К., 2014; її ж. Сучасна політична історія країн світу. - 2-е вид., доп. і переробл. - К.; Ніжин, 2017 та ін.

2. Тимченко О. Ринкові реформи в Естонії // Економіка України. - 1998. - № 9. - С. 80 - 84; його ж. Особливості ринкової трансформації в Естонській республіці // Економіка України. - 2002. - № 9. - С. 78-83

3. Кононенко Н. Естонія на шляху до Європи // Наукові записки ін-ту політології і етнонаціональних досліджень. - Політологія і етнологія. - 2000. - Вип. 11. - С. 246-249; Естонський здоровий глузд: посол Естонії Лаурі Лепік про шлях своєї країни до Євросоюзу // Тиждень. - 2012.

4. С. 9-12; Циватий В. Інституціоальний і політико-дипломатичний досвід європейської інтеграції Естонії (1991 - 2015 рр.) // Європейські історичні студії. - 2015. - № 2. - С. 137 - 160; Володькин А. А. Внешняя политика Литвы, Латвии и Эстонии в отношении Евросоюза в 1990-е годы // Актуальные проблемы международных отношений и глобального развития. - 2018. - Вып. 6. - С. 34-54.

5. Халлик К., Саар Э., Хелемяэ Е. Этническая сегментация на рынке труда: что дает неэстонцам знание эстонского языка и наличие гражданства в Эстонии // Неэстонцы на рынке труда в новой Эстонии /Под ред. Л.М. Дробижевой. - М., 2001. - С. 18-72; Pettai V., Hallik K. Understanding Processes of Ethnic control: Segmentation, Dependency and Cooptation in Post-communist Estonia // Nations and Nationalism. - 2002.

6. Vol. 8. - № 2. - P. 505-529; Voormann R., Helemae J. Ethnic Relations in Estonia's Post-Soviet Business community // Ethnicities. - 2003. - Vol. 3. - № 4. - P. 509-530;

7. Шаповал К. Прибалтійський стартап. Естонія перетворилася на європейський аналог американської Кремнієвої долини // Новое время. - 2016.

8. Смирнова Є. Як Естонія виростила покоління інноваторів // Дзеркало тижня. - 2019.

9. Білецький М. І. Суспільно-географічна характеристика Естонії: виклики розвитку держави у ХХІ ст. / М. І. Білецький, Л. І. Котик

10. The Study of Religion and National Identity in Estonia // Religious Studies project. - 2019 - January 28.

11. Верю - не верю: Эстония - одна из самых атеистических стран Европы // Sputnik Estonia. 30/04/2017.

12. Бедричук Н. Порушник радянської Конституції // Дзеркало тижня. - 2007.

13. Муулі К. Фінська затока - переправа успішності Естонії // Тиждень. - 2013.

Размещено на Allbest.ru