Агапіт – перший видатний лікар України-Руси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

на тему : «Агапіт - перший видатний лікар України-Руси»

Основоположник медичної етики Гіппократ заповідав своїм послідовникам: «Згораючи сам, світиіншим». Професія лікаря в людській свідомості пов'язана перш за все зі служінням суспільству. Медицина часто сприймається як професія для альтруїстів і осмислюється з позицій соціальної місії - присвятити свої знання та уміння запобіганню та лікуванню хвороб, зміцненню та збереженню здоров'я людини. На наших землях одним із найвидатніших представників медичної справи часів Київської Русі був Агапіт, який прийняв постриг в Печерському монастирі ідіяв там до кінця життя, здобувши неабияку славу і популярність в народі.

• Сьогодні на території багатьох лікарень діють каплички чи церкви, споруджені на честь преподобного Агапіта Печерського, якого медики вважають своїм покровителем. До Святого по допомогу звертаються хворі та їхні рідні й одержують духовну підтримку, полегшення у недугах і стражданнях.Про діяння преподобного розповідає «Патерик Києво-Печерський» агапіт патерик український лікар

Цю середньовічну збірку оповідань про початок Печерського монастиря та життя його перших ченців дуже високо оцінював видатний український історик і державний діяч Михайло Грушевський. Він називав «Патерик» «золотою книгою українського письменного люду». У ній і міститься оповідь про Агапіта Печерського.

Невідомо, коли народився майбутній цілитель, прийшов він до монастиря на схилі літ , дізнавшись про те, які дива і зцілення звершує засновник святої Печерської обителі, преподобний Антоній. Шукав він душевного зцілення через постриг в святий чернечий чин, і знайшов його. Нове ім'я -- Агапіт -- у перекладі з грецької означає «божественна любов». Це -- почуття милосердя до знедолених, хворих та калік. За неабиякі здібності допомагати людям позбуватися недуг «прозванбыстьлечец», сказано у «Патерику Києво-Печерському».

Агапіт зціляв хворих молитвою та "зелієм". Творячи над хворим молитву, лікар приводив психічний стан хворого до оптимальної форми, яка найкраще сприяла боротьбі враженого хворістю організму і цим забезпечувала його видужання.

Агапіт славився вмінням підбирати продукти харчування для хворого. Він також користувався засобами завезеними з інших країн. Лікар вірменин казав : « Несть се од наших зелий , но мню як от се от Александриа приносять» . На долонях Агапіта були також знайдені залишки міді та пилок рослин з берегів Візантії. Вважається , що це і є ліки стародавньго українського лікаря.

Як пише літописець, за свою працю цілитель ніколи не брав платні, йшов до хворих ченців сам, якесь внутрішнє чуття йому підказувало, де потрібна допомога. Агапіт слугував недужим, піднімав і укладав, виносив на руках, повсякчас молячи Бога про спасіння і даючи трави, які варив собі як їжу. Люди, почувши про дар зцілення преподобного, приходили до нього і покидали Печерську обитель здоровими.

Оповідання про преподобного Агапіта у «Патерику» має цікавий сюжет. У той час жив в Києві один лікар, родом і вірою вірменин, подібного якому в місті ще не було , володів він усіма способами діагностики і по «жилобиению» міг передбачити перебіг хвороби. Оглянувши хворого, близького до смерті, він дізнавався і говорив йому день і час смерті, ніколи не помиляючись, але при цьому і не намагаючись таку людину лікувати. Один з таких хворих був принесений до Печерського монастиря; вірменин привів його в розпач, передбачивши йому через вісім днів смерть.Але монах вилікував приреченого своїм цілющим зіллям.Юнак виявився першим боярином великого князя Всеволода Ярославовича. Тож врятувавши його, Агапіт зажив честі у князівському дворі, але разом з тим отримав найзапеклішого ворога-конкурента.

Вірменин почав заздрити преподобному і надіслав до нього засудженого на смерть, якому наказав дати отруту, щоб він випив її перед Агапітом і помер. Блаженний же, бачачи його вмираючим, дав йому такого зілля, яке він сам їв, творячи за нього молитву, і так позбавив від смерті засудженого на смерть. З тих пір іновірний вірменин ще більше того розлютився на преподобного. І навчив одновірців своїх подати йому самому випити смертного зілля. Блаженний же випив і залишився неушкодженим. бо Господь сказав: «Коли щось смертоносне вип'ють, не зашкодить їм…»

Після цього захворів у Чернігові князь Володимир Всеволодович Мономах, якого старанно, але безуспішно, лікував вірменин.Прислали за Агапітом, аби той навідав князя і дав йому свої ліки. Проте печерський монах відмовився, кажучи, що як став ченцем, то ніколи не виходив за межі монастиря, хіба за травами. Як описує цю ситуацію Житіє святого, Агапіт зі смиренням відповів ігумену: «Якщо до князя в такому ділі піду, то й до всіх піду. Прошу тебе, отче, не вели мені за монастирські ворота виходити -- через славу людську. Від неї ж обіцяв я перед Богом до останнього подиху втікати».

Агапіт обмежився тим, що дав посланцеві зілля й слово щиро молитися за одужання Володимира Мономаха. І незабаром князь сам прибув у монастир, аби подякувати лікарю, сказати, що до нього повернулися сили. Агапіт і цього разу сховався, щоб не піддаватися спокусі слави. Через деякий час Володимир Мономах знову прислав своїх бояр, аби передати золото -- плату за допомогу.

Ось як про це згадується у Житії святого: «Блаженний же мовив: «О дитино, я ніколи ні від кого нічого не брав, бо ніколи не зцілював силою своєю, але Христовою». Боярин переконував ченця не відмовлятися від дарунка: «Той, хто послав мене, знає, отче, що ти не потребуєш нічого, але прошу задля утішення сина твого, якому Бог через тебе здоров'я дарував, прийми це і віддай убогим». Після цих слів Агапіт прийняв пакунок із золотом, але викинув його з монастиря, щоб нужденні могли знайти і скористатися.

Одного разу захворів і сам старець, тож лікар-вірменин навідав його і почав передрікати: «Маєш померти через три дні, а якщо мої слова не справдяться, то обіцяю служити Богові у чернецтві». Але після цієї розмови блаженний Агапіт прожив ще три місяці, а у червні приблизно 1095 року помер. І вірменин, переконавшись у правоті старця, навернувся у православ'я і служив ченцем у Печерському монастирі.

Агапіт же був канонізований православною церквою як преподобний. Його мощі вже 9 століть лежать у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, і люди йдуть до святого зі щирою вірою й сподіваннями на допомогу. І отримують її «по вірі своїй».

Про Агапіта Печерського і сьогодні пишуть книги, дехто створює свої «вчення» про природу його божественної цілительської сили. Зокрема, оголошують у лютому «святий тиждень преподобного Агапіта». Прихильники цієї теорії приносять із собою у печери посудини з водою, щоб вона «зарядилася», і шепочуть молитву в очікуванні сходження Святого Духа на мощі преподобного. У Києво-Печерській лаврі застерігають від таких лже-вчень.

Тіло Агапіта Печерського залишилося нетлінним, що свідчить про його велику віру і святість. І потік людей, які йдуть до преподобного з істинною вірою, не зменшується ніколи. Під опікою блаженного Агапіта знаходяться лікарі. У дні Великого посту до святого особливо ревно моляться всі, хто потребує зцілення душі і тіла.

Усе життя лікаря -- це здобуття нових і нових знань, нового досвіду, який іноді змушує відмовитися від старого й звичного, невтомний пошук, боротьба із самим собою за формування власної особистості у моральних межах, припустимих і усталених для професії. Ці критерії тисячоліттями були і зараз залишаються надвисокими. Суспільство вимагає від людей, яким довіряє життя і здоров'я своїх громадян, кришталевої чистоти і високої моральності і має на це повне право. Сформуватицінадвисокіморальнімежі і не виходити з них за будь-яких умов, за будь-якихспокус, якими б вони не були -- надзавданнялікаряминулого ,лікарясучасного і лікарямайбутнього

Размещено на Allbest.ru