Електронна музика як явище художньої культури ХХ-ХХІ століть: історична ретроспектива

Размещено на http://www.allbest.ru/

Електронна музика як явище художньої культури ХХ-ХХІ століть: історична ретроспектива

Садовенко Світлана Миколаївна

кандидат педагогічних наук, доктор філософії

старший науковий співробітник, доцент,

професор, заступник завідувача кафедри

сценічного та аудіовізуального мистецтва ІСМНАКККіМ

(м. Київ, Україна)

Мелодична складова (мотив, тема, мелодія) будь-якого музичного твору є його основою і завжди знаходиться в тісному зв'язку з тембром її звучання. Одна й та сама мелодія, зіграна на різних музичних інструментах, або заспівана різними голосами пісня змінює свій габітус і відповідно міниться її вплив на емоційне сприйняття слухача. Тому композитори та виконавці завжди знаходяться у пошуку нових тембрів, по-різному комбінуючи поєднання музичних інструментів, модифікуючи їх звучання, винаходячи незвичні прийоми гри або співу. Значно розширилися можливості звучання з появою електронних музичних інструментів, спричинивши появу електронної музики і відкривши новий, особливий жанр сучасного музичного мистецтва.

У ХХІ столітті електронну музику можна чути на багатоденних фестивалях, радіостанціях, у безлічі рекламних роликів на телебаченні, кінострічках, в молодіжних клубах тощо.

Цей жанр має складну історію, яка охоплює все - від неясної авангардної музики до блискучих танцювальних залів. Електронна музика безпосередньо пов'язана з розвитком сучасних технологій. Проте їх зміна, розвиток, різні модуси використання в процесі відтворення електронної музики залишаються недостатньо дослідженими, як і мало дослідженою є сфера використання новітніх технологій в якості засобів виразності сучасного музичного мистецтва. На відміну від роботи з іншими музичними жанрами, жанр електронної музики багато в чому спирається саме на новітні засоби виразності. Тому створення електронної музики вимагає від сучасних композиторів і звукорежисерів творчого, інноваційного підходу в роботі зі звуком, тембрами, стилями, мікшуванням, масте рингом, які потребують постійних пошуків і втілення модерних засобів виразності, що й стає рушійною силою формування та еволюції звучання електронної музики.

Наукове осмислення електронної музики як жанру та явища художньої культури ХХ-ХХІ століть відповідає тенденціям розвитку сучасного музичного життя. Розкриття історичної ретроспективи електронної музики як явища художньої культури становить мету пропонованої статті.

Для досягнення поставленої мети варто розглянути питання щодо історичних аспектів виникнення і створення електронних музичних інструментів та пристроїв їх запису й обробки, розглянути історію жанру в цілому, визначити ключові моменти впливу на розвиток електронної музики, дослідити внесок окремих технічних засобів створення, запису, та обробки звуку, детально визначити новітні технічні засоби створення музики.

Принципи й цілі власне електронної музики полягають у створенні, за визначенням композитора і теоретика Кельнської студії Герберта Аймерта, «виключно засобами електрики тонів і звуків у механічній їхній реалізації, при якій виключається виконавець». Зупинимося на створенні музики електронними засобами у різні часи, з періоду її започаткування до тепер.

Початком створення електронної музики як жанру прийнято вважати виробництво перших електронних музичних інструментів. Перші електронні пристрої були створенні наприкінці ХІХ століття, проте вони «не вважались музичними». В 1907 Феруччо Бузоні опублікував «Нарис нової музичної естетики», в якому спрогнозував розвиток електромузичних інструментів та їх вплив на становлення нових напрямків сучасної музики.

З самого початку свого розвитку електронна музика увійшла до найбільш авангардних течій мистецтва ХХ століття. Перший концерт «футуристичної музики» («Art of Noises») відбувся в 1914 році в Мілані.

12 червня 1926 року в Нью-Йорку відбулася перша радіотрансляція першого поліфонічного електроінструменту Піанорад. Твори з класичного репертуару на ньому грав Ральф Крістман.

В Парижі 1928 року було презентовано електромузичний інструмент Динафон. На концерті було зіграно два твори, спеціально написані для динафону: Характерні варіації для шести динафонів Ernesta Fromaigeata та балет «Металеві рози» Артура Онеггера.

В 1929 була заснована перша студія електронної музики Studiogesellschaft fьr Elektroakustische Musik в Дармштадті (Німеччина), в якій використовувались інструменти, сконструйовані Jцrga Megera, серед яких - електрофон.

У 1932 на Радіовиставці в Берліні виступив Електронний оркестр під керуванням Heinrich Hertz, даючи по десять концертів щоденно. Кожному з виступів передували лекції професора Gustawa Leithausera. До складу оркестру входили: 2 Терменвокси, Траутоніум, Гелертіон, електророяль, електропіаніно, електроскрипка та електрична віолончель.

В 1939 році Джон Кейдж створив Imaginary Landscape# 1, який вважається першою композицією, в яких було використано попередньо записані немузичні звуки (відтворювані з двох грамофонів).

На початку заснування електронної музики процес створення композицій був не таким простим і доступним як у сьогодення. Перші спроби зробити DAW (з англ. - Цифрова робоча станція) були зроблені наприкінці 70-х років. Це була компанія «Soundstream», яка спробувала створити першу DAW і отримала назву «Система цифрового редагування». Втім у ті роки комп'ютерне обладнання за своєю потужністю було досить обмеженим. Громіздкі синтезатори, аналогові пристрої обробки звуку, висока ціна сховища (HDD), вкрай низька швидкість диска і невисока обчислювальна потужність хоча й робили ці спроби потужними, проте не давали тривалих результатів. Бурхлива еволюція технічних аспектів сучасності, розширення звукозаписувальної та звуковідтворювальної техніки, вдосконалення програмного забезпечення призвели до того, що нині маємо портативні пристрої, які можуть легко розміститися на столі домашньої студії, в якій «серцем» так і залишається DAW.

Сучасна електронна музика надзвичайно різноманітна. Вона має найбільшу за кількістю піджанрову й стилістичну складову. І попри те, що її виконання не завжди відповідає професійним критеріям якості, вона є актуальною серед широких верств населення, особливо молоді.

Аналізуючи історичні аспекти створення перших електронних музичних інструментів, які стали поштовхом щодо виникнення напряму електронної музики, пізніше - жанру, варто дати визначення основному поняттю, що досліджується.

Електронні музичні інструменти (ЕМІ) - це музичні інструменти, які використовують для генерації (та синтезу) звуку методом застосування електронних схем. У цих інструментах за допомогою електроніки (генераторів, модуляторів, фільтрів тощо) генерується звуковий сигнал.

Першим електронним музичним інструментом вважається «Теллармоніум», який було створено в 1897 році американцем зі штату Айова Таддеусом Кехиллем. Цей апарат важив 200 тонн, в довжину був близько 19 метрів, і коштував цілий статок. За деякими своїми характеристиками він навіть значно випереджував свій час. І хоча комерційна складова проекту була провальна, саме він заслуговує звання праотця всіх електронних музичних інструментів. «Теллармоніум» представляв собою набір із 145 спеціальних електрогенераторів (динамомашин), які виробляли змінний електричний струм різних частот, і складної системи всіляких перемикачів і індукторів. Основа синтезатора Кехілла - tone wheels або «звукові вали» - по суті ротор генератора змінного струму, що обертається в магнітному полі. Кожен такий ротор складався з секцій з різною кількістю полюсів, що генерують змінний струм відповідної частоти:

Перша версія складалася з 12 основних валів, кожен з яких виробляв основний тон і шість основних гармонік (2n, 4n, 8n, 16n, 32n і 64n), а також валів для генерації гармонік, кратних трьом (3n, 6n, 12n, 24n, 48n, 96n) і п'яти (5n, 10n, 20n, 40n, 80n). Комбінуючи гармоніки в різних поєднаннях можна було отримувати різноманітні тембри. Таким чином, «Телармоніум» став першим синтезатором адитивного типу. Він мав клавіатуру, чутливу до сили / швидкості натискання і систему управління тембром, зовні схожу на аналогічну систему духового органу [1].

Наступним кроком в історії ЕМІ було створення Левом Терменом у 1919 році «Терменвоксу», який керувався не клавіатурою, а рухом пальців у зоні чутливості датчиків. За чутливістю з «Терменвоксом» може зрівнятися лише скрипка. Деякий час «Терменвокс» був забутий і не користувався особливою популярністю. Сьогодні ж він знову популярний у всьому світі, і багато музикантів використовують його в своїй творчій роботі. Головною частиною «Терменвоксу» є два високочастотних коливальних контури, настроєних на спільну частоту. Електричні коливання звукових частот створюються генератором на електронних лампах, сигнал пропускається через підсилювач і перетворюється гучномовцем у звук. Виконавець керує роботою «Терменвоксу», змінюючи положення долонь навколо антен інструменту. Рухаючи рукою навколо стрижня, виконавець регулює висоту звуку, жестикулювання навколо дуги дозволяє впливати на гучність. За рахунок зміни відстані від долоні музиканта до антени інструмента змінюється індуктивність коливального контуру, і, як наслідок, - частота і висота звуку.

У 1926 році Левом Терменом було створено електронний інструмент під назвою «Гармоніум». «Termen's Harmonium» - ранній поліфонічний інструмент на основі вакуумних ламп, розроблений для супроводу вокальних виступів. Інструмент мав клавіатуру в три октави зі зміною налаштування, що допускало 1200 мікротональних поділів на октаву. Тембр і гучність звуку можна варіювати, використовуючи дванадцять циферблатів, прикріплених до передньої частини інструменту.

Зрозуміло, що такі масштабні винаходи спричинили прогресування в розвитку електронної музики.

Подальшою сходинкою розвитку електронних інструментів став створений у 1935-му році американцем Лоренсом Хаммондом так званий орган Хаммонда. Цей інструмент був значно меншим за свого старшого брата «Теллармоніуму», проте далеко не мініатюрним, адже заважував майже 200 кілограмів. Головною особливістю органу Хаммонда стало те, що у нього були особливі важелі, які дозволяли самостійно мікшувати форми сигналу і видавати у результаті власноруч налаштовані звуки, відмінні від стандартного органного. Інструмент було визнано. Його часто використовували замість справжнього органу в американських церквах. Також він був оцінений багатьма джазовими і рок-музикантами («The Beatles», «Deep Purple», «Yes» та ін.). Цікавим фактом є те, що від Хаммонда вимагали не називати свій інструмент органом. Однак після того, як комісія не змогла відрізнити звучання справжнього органу від електрооргана, вимога була відхилена.

В 30-ті роки минулого століття з'явилися синтезатори серійного виробництва. Одним з перших таких інструментів, придатним для серійного виробництва, став орган «Hammond», винайдений американцем Лоуренсом Хаммондом у 1935 році. Орган мав вельми скромні габарити, що сприяло зростанню його популярності. Винахід Хаммонда мав можливість додавання до основного тону додаткових призвуків, тим самим, змінюючи тембр звучання. На більш пізніх моделях було кілька вбудованих ефектів (ревер, вібрато, хорус тощо) і можливість емуляції декількох музичних інструментів. Отже, в середині тридцятих років минулого століття був винайдений повноцінний аналоговий синтезатор [1].

У п'ятдесятих роках ХХ століття були розроблені перші інструменти, що дозволили створювати нові тембри - синтезатори в звичному їх розумінні й принципі роботи. Це були розробки компанії RCA - Mark I в 1955-му, і декількома роками пізніше, в 1959 - Mark II. Ці інструменти не отримали широкої популярності в силу дуже високої вартості, гігантських розмірів і незручності в управлінні. Модулі Mark II займали цілу кімнату, вимагали багатогодинної настройки. Музику цей велетень міг відтворювати лише за заздалегідь записаною програмою. Варто зауважити і на вартості інструменту в 175 тисяч доларів. На той час люди вже освоїли технології створення таких інструментів. Вірогідно, що ці інструменти були скоріше науково-технічним експериментом.

Проривом у 70-х роках було створення Робертом Мугом низки нових синтезаторів. Одним з них був синтезатор «Minimoog», який викликав справжній фурор, адже мав невеликі габарити і реальну для більшості населення ціну. Сам синтезатор був досить легкий в обслуговуванні й налаштуванні, тому кожна людина з мінімальними знаннями електроніки могла його налагодити.

У 1976 році компанія «Yamaha» представила нову модель синтезатора, на думку багатьох (в першу чергу Японців), стала нескореною вершиною. Це легендарний інструмент «Yamaha CS-80», який у порівнянні з попередньою моделлю GX-1 не важив нічого, 90 кілограмів. Інструмент мав 8-голосну поліфонію і навіть пам'ять, хоча реалізовану досить специфічно у вигляді набору мікропотенціометорів. Проте CS-80 мав свої унікальні особливості, зокрема, зважена 5-октавна динамічна клавіатура на 61 клавішу (з функцією розподілу Split) з ефектом післядотику «aftertouch» і стрічковим (риббон) контролером для виконання ефектних гліссандо і бендів. Прийом післядотику можна було використовувати для звучання обраного голосу. Ці ефекти можна почути в саундтреку Вангеліса (Vangelis) до легендарного фільму «Blade Runner». Практично всі звуки там були записані на «Yamaha CS-80» [1].

Володіючи двома осцилляторами на голос, CS-80 був здатний створювати дійсно щільне, як його називають звукорежисери, «жирне» звучання. Відмінний VCF фільтр з незалежними ФНЧ і ФВЧ, потужний ринг, модулятор і широкий набір управління ефектами модуляції істотно розширювали його звуковий потенціал. З центральної консолі над клавіатурою користувачеві було доступно 22 пресетних звуки (6 призначених для користувача). Синтезатор використовували такі світові гранди як Майкл Джексон (Michael Jackson), Пол МакКартні (Paul McCartney), Coldplay, Toto, Royksopp, Daft Punk, Брайан Іно (Brian Eno), Жан Мішель Жарр (Jean Michel Jarre), Стіві Уандер (Stevie Wonder ), Пітер Гебріел (Peter Gabriel), ELO, Kraftwerk та багато інших [там само].

Однак CS-80 також був достатньо складним в обслуговуванні. З часом виявився досить істотний недолік, який полягав у тому, що при зміні температури в приміщенні і необережному транспортуванні у синтезатора починав «плисти» лад. Сьогодні власниками «Yamaha CS-80» є в основному студії і колекціонери, здатні зберегти цю унікальну машину. Середня ціна на ринку за «Yamaha CS-80» в хорошому стані коливається нині від 7,000 до 25,000 USD.

З плином часу електроніка прогресувала і технічний прогрес не обійшов стороною музичні інструменти. Американець Рей Курцвейл, прославлений діяч комп'ютерного бізнесу, в 1982 році створив компанію Kurzweil Music Systems і за два роки розробив перший у світі цифровий семпл-синтезатор - унікальний для свого часу музичний інструмент Kurzweil 250. Прилад був повноцінним комп'ютером з власним програмним забезпеченням. Kurzweil 250 був офіційно представлений у 1984 році і здивував музикантів своїм функціоналом. Цей інструмент мав широкий вибір акустичних та синтезованих звуків на вибір, а також інструмент мав власний вбудований семлер. Цікавий факт в тому, що оновлення для нього виходять до сих пір. Kurzweil 250 був першим електронним інструментом для точного відтворення звуків акустичного рояля і мав для цього 88 чутливих до динаміки клавіш.

Нарощування потужності комп'ютерів уможливило появу перших програмних синтезаторів. Справжнім «проривом» стало створення у 1996-му році німецькою компаніею Steinberg революційної на той час технології - Virtual Studio Technology (VST) і першого секвенсора з підтримкою цього формату - Cubase VST. Стандарт VST і сам секвенсор Cubase тоді працювали виключно на платформі Apple Macintosh. Це була абсолютна інновація і жодна програма того часу, яка працювала на PC, не могла продемонструвати подібні можливості.

Першим програмним синтезатором вважається «Neon» від компанії Steinberg, який працював на технології VST. Він був достатньо простим і мав два генератора звукової хвилі різних видів, ADSR-огинаючу та простий фільтр. Проте попри свою достатню примітивність, «Neon» відкрив новий шлях еволюції електронних інструментів, в якому світ знаходиться до тепер.

Нині програмні синтезатори мають прерогативи перед своїми «залізними» аналогами своєю доступністю, можливістю «докрутити» звук, прописати автоматизацію тощо. Створення нових програмних синтезаторів впливає на створення нових стилів, створюючи нове, «свіже» звучання композицій. Багато культових «залізних» синтезаторів зараз емулюється на ПК, що дозволяє повністю відмовитись від «заліза».

Майже кожна сучасна DAW має свої влаштовані синтезатори.

Отже, електронна музика та її розвиток стали окремою галуззю для вивчення історії музики ХХ- ХХІ століття. Ця музика продовжує свій розвиток у сьогодення, привертаючи нових шанувальників і дослідників. Завдяки засобам масової комунікації, цей жанр займає все більше медіапростору в культурному житті суспільства. Більшість сучасних теле- і радіопрограм орієнтовані на транслювання музики саме цього напряму, створюючи поштовх до її нового розвитку.

Використані джерела

електронний музика історичний ретроспектива

1. История: Синтезаторы. Золотое наследие YAMAHA. Легендарные синтезаторы YAMAHA CS80 и YAMAHA DX7. Електронний ресурс. Режим доступу: https://jam.ua/statya-istoria-sintezatori-nachalo-yamaha-cs80-dx7-nov2012.

Размещено на Allbest.ru