Патріотизм митрополита Андрея Шептицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Патріотизм митрополита Андрея Шептицького

Марія Копчук-Кашецька

Я українець з діда-прадіда.

А Церкву нашу і святий наш обряд полюбив я всім серцем,

присвятивши для Божої справи ціле своє життя.

(Послання до духовенства Станіславської єпархії, 1899)

У цих словах Великого Митрополита звучить істинно щира любов до свого народу, патріотичні почуття й солідарність з українством у справі розбудови своєї держави.

Критики поглядів і діяльності Андрея Шептицького часто висловлюють думки про те, що він, як і його родина, не були українцями, а значить, і не могли щиро вболівати за їхню долю. Але глибинний аналіз творчої спадщини Митрополита, а також творів, написаних його друзями, сучасниками тих подій, засвідчують протилежне - Духовний пастир був істинним патріотом України і все робив можливе й неможливе заради кращої долі для її народу.

"Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв'язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром, і святим обрядом, яким дорожимо, - але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… І цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… І спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями" - так звучить "Найбільша заповідь" Митрополита Андрея Шептицького, якою він керувався у своїй повсякденній діяльності (1901) [3].

Свідченням цього є "Послання до духовенства", зокрема "Як будувати рідну хату?" [7]. Саме так Святійший називає рідну всенаціональну Батьківщину - Хатою. "Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом". І далі: "Очевидно, те, чим повинна бути всенаціональна Хата, може бути тільки ідеалом, який лиш частково народ може здійснити" [7].

Кожен християнин має бути патріотом власної держави, і це не лише на словах, але і на ділі. "Любіть всі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережімся ненависти, бо ненависть - се чувство нехристиянське" [5, c. 16]. Головним завданням патріотизму є вказувати та провадити людей до розуміння, що їхня сила у єдності. Правдивий патріот вірить в розвиток власної держави через єднання всіх громадян кругом однієї ідеї та однодумного підходу до неї [3, c.138].

Шептицький у своїх творах наголошує, що людей повинні єднати не лише спільні духовно-релігійні переконання, а й спільні духовні цінності. До них належить: мова якою громадяни спілкуються, традиції котрі разом зберігають, земля на території котрої живуть, спільна історія яку творять, українська кров яка тече у венах кожного. До того ж: спільне добро котре всі проповідують, спільне майбутнє до котрого всі прагнуть, спільні бажання та потреби котрими всі діляться, як і спільні страждання та лихоліття котрі мають пережити [3, c. 130].

"Святим обов'язком християнина є більше любити своїх рідних, ніж чужих. Тому більшою, щирішою має бути любов до родини й батьківщини" - [Там само]. Митрополит переконує громаду, що первинною повинна бути любов до Бога, родини й батьківщини. Лише в такому поєднанні вона буде гармонійною, істинною, святою. Та таких цінностях будуються прогресивні системи розвинених держав, про це мріяв й український патріот А. Шептицький. Найкращою школою і найкращим університетом для Великого духовного пастира була творча атмосфера в його сім'ї.

Як служачи Богові особа виконує свій християнський обов'язок, так служачи Батьківщині особа виконує свої суспільні обов'язки. Кожна людина є покликана Богом до служіння йому в тому чи іншому стані (неодруженому чи подружньому, мирянському чи релігійному) і одночасно, та ж особа, отримує ті чи інші таланти від Бога. Розвиваючи власний талант, молода людина обирає професію. Тому "де в якій суспільності, як чим хто є, - чи то лікар, адвокат чи робітник, хлібороб чи вчитель, купець чи священик - кождий робить, що до нього належить, і совісно, і так, як знає найліпше, і що має сил до того, - там, певно, для добра загалу кождий служитиме такою роботою, яка дійсно щось значить і з якої щось путнього мусить таки вийти, - де кождий не тільки є на своїм місці, але, за ласкою Божою, - без якої нічо доброго не мож зробити, - зміряє в цілім своїм життю до щораз ліпшого, там нікому не відмовить Господь Свого благословенства" [1].

Отже, вчення Митрополита значною мірою стосується молоді, котра ступає на шлях вибору й опанування нової професії.

Цікавими, на нашу думку, є думки Шептицького щодо духовності, науки та освіти. Приміром, у статті "Наша програма" Митрополит зазначав: "Боїмося безбожної науки, - зовсім противної науці Христа… Тих, що підкопують основи християнської родини, - що не признають приватної власности, а релігію вважають приватною справою кожної людини зокрема". Водночас давав практичні настанови душпастирям: "Отже, не згадуючи людям нічого (про партійну приналежність "прим. авт.")… Мусимо утверджувати їх у догмах науки Ісуса Христа… Мусимо звернути свою увагу на організацію християнської родини. А в економічній ділянці мусимо виказати конечність і практичність науки Ісуса Христа! Багатших треба наклонювати до любови та милосердя супроти убожчих, - а убожчих остерігати перед пожаданням чужого добра" [4].

Таким чином, ідеї поширення духовних цінностей, християнської моралі були провідними у діяльності, а значить, і в переконаннях А. Шептицького, адже він закликає плекати ці почуття любові до Бога саме в родині, де закладаються підвалини людської особистості, а потім і переносити їх у свою професійну діяльність, в тому числі й розбудови та відродження економіки країни. шептицький митрополит патріотичний

Відтак Андрей Шептицький увійшов в історію України не лише як релігійний, а й визначний політичний діяч. Свою суспільно-політичну діяльність Митрополит проектував у християнському дусі - як вияв величезної любові до Бога та ближнього. Тому не викликає жодного сумніву твердження про те, що вплив А. Шептицького на долю України є безперечним. На жаль, через низку причин, зокрема об'єктивних, низка ідей не були реалізовані в практиці, Митрополит у своєму житті двічі пережив національно-визвольне піднесення українського народу, і двічі українська державність була знівельована з боку поневолюючих режимів.

А. Шептицький цілеспрямовано й послідовно у своїх творах, у суспільно-політичній і релігійно-просвітницькій діяльності неодноразово стверджує, що дорослі, зрілі громадяни Батьківщини повинні поводитися достойно і цим самим показувати гідний приклад для молодого покоління, якому продовжувати їхню справу розбудови країни. Митрополит виступає проти того, щоб використовувати молодь у політичних інтригах владними структурами держави, а закликаючи молодих людей на самопожертву заради державного життя, допускаються кримінальної відповідальності.

"Злочин є завсіди злочином, що святій справі не можна служити закривавленими руками. Не перестанемо твердити, що хто деморалізує молодь, той злочинець і ворог народу", - вважає А. Шептицький [2, c. 30]. Молодь повинна розвивати у собі правдивий патріотизм, бо ніякі людські переконання чи пропозиції не можуть оправдати відхилень від Божого Закону. Не випадково духовний пастир також закликає молодь бути уважною, бо "можуть прийти хвилини, в яких будуть Вам, молодим, радити поступування противне вашій совісті й Божому законові, в таких хвилях поступайте завсіди як християни, вірні й послушні Божому законові" [6, c. 178].

Для збереження "природної і правильної свободи громадян керівна влада встановляє справедливі закони, непротивні Божому праву і загальному добру, та безстороннє і незалежне судівництво, яке пристосовує загальні закони до поодиноких випадків і розмежовує взаємні права й обов'язки громадян" [7]. Шептицький акцентує, що влада зобов'язана виконувати християнські обов'язки, а значить, діяти за принципами християнської моралі, "помагати всім громадянам у виконуванні Божого культу, якого домагається Боже Об'явлення. Супроти неправдивих релігійних доктрин і не опертих на правді Божого Об'явлення культів провідна влада може запевнювати всім громадянам ту цивільну свободу, яку з природи має кожна людина: не бути змушуваною до ніяких зовнішніх виявів внутрішніх переконань, яких не має і свободу виконувати той культ релігійний, який уважає за свій, оскільки в тому культі ніщо не противиться природній моралі. У тій цивільній толерації всіх вірувань і культів влада не має входити у внутрішній зміст тих вірувань, не апробує їх, а тільки запевняє громадянам у практиці цивільну свободу. Христовій Церкві, основаній самим Богом Ісусом Христом, влада зобов'язана забезпечувати повну свободу виконування її Божого посланництва і проповідання слова Божого" [Там само].

Очевидно, що "будуючи свою Хату", свою Батьківщину на християнсько-релігійних постулатах, і влада, і народ знайдуть спільні точки перетину, вони зрозуміють один одного і будуть діяти синхронно, допомагатимуть бідним, боротимуться із злочином. "Хто на своєму місці працює для добра народу, виконуючи сумлінно обов'язки, той є ліпшим патріотом, ніж той, хто багато говорить, а мало робить" (Послання до духовенства Станіславської єпархії, 1899).

Надзвичайно імпонують поради Шептицького українському народові: "Духовенству треба передовсім пізнавати і самостійною працею досліджувати мало досі ще в світовій науці обговорювані питання про будівництво проводу й організацію всіх загальних виборів і голосувань. Бо великий народ - це не пісок одиниць, тобто не те, чим уявляв собі його такий Руссо, а за ним французька революція і, далі цілий європейський демократизм і лібералізм. Великий народ - це цілість дуже зложена злукою різних природних угрупувань людей. Одні спираються на спільність праці, потреб, прав чи на сусідство хат і домівок, спільність фахових інтересів, учених тіл, різних теорій і наук, синдикатів робітників і хлібодавців, пролетарів і людей, які посідають що-небудь, - одним словом, є цілістю, зложеною з різнорідних спільнот, спертих на різні сторінки людської природи і суспільного життя" [7]. Митрополит все своє життя боровся за цілісність українства у побудові держави, за єдність їхніх переконань і твердість патріотичного духу, не зважаючи на природні відмінності. І це вчення надзвичайно актуальне в наші дні.

У сучасній Україні, як ніколи, бракує духовності, культури. Мораль та етика можуть врятувати країну від нещасть, якщо вони будуть християнськими, направду духовними, справедливими, світлими, милосердними.

Література

1. Тимчишин Б.М. Митрополит Андрей Шептицький про роль сім'Ї у державотворчому процесі / Б.М. Тимчишин // Наукові записки: Серія "Історичне релігієзнавство". - Вип. 3. - С. 243-253.

2. Шептицький А. З нагоди вбивства бл. п. директора І. Бабія (2 серпня 1934) / А. Шептицький // Митрополит Андрей Шептицький. Твори - Opera (морально-пасторальні). - Рим: Український Католицький Університет, 1983. - 548 с.

3. Шептицький А. Найбільша Заповідь (Станіславів-Львів: січень 17, 1901) / А. Шептицький // Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1899-1944. - Т. І. Пастирські послання 1899-1914 / Упор. О. Гайова та Р. Тереховський. - Львів: Артос, 2007. - 1014 с.

4. Шептицький А. Наша програма / А. Шептицький // Твори Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи. Т. І. - Торонто, 1965. - С. 25-26.

5. Шептицький А. Перше cлово пастиря (Станіславів: серпень 1, 1899) / А. Шептицький // Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1899-1944. - Т. І. Пастирські послання 1899-1914 / Упор. О. Гайова та Р. Тереховський. - Львів: Артос, 2007. - 1014 с.

6. Шептицький А. Послання до духовенства про організацію парохії і громад (10 липня 1941) / А. Шептицький // Ліквідація УГКЦ (1939 - 1946). - Т. І : Документи радянських органів державної безпеки. - К., 2006. - 920 с.

7. Як будувати рідну хату? // Послання до духовенства (З декретів Архієпископського Собору 1942 р.). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://banderivets.org.ua/yak-buduvaty-ridnu-hatu-mytropolyt-andrej-sheptytskyj.html

Размещено на Allbest.ru