Діяльність Єлисаветградського міського громадського банку в 1865-1883 роках

The article deals with the process of creation, functioning of the Yelysavetgrad City Public Bank during 1865--1883. On the basis of the investigated materials, an attempt is made to analyze the bank financial operations in the following areas: taking deposits, bill discounting, issuing loans against collateral of finance instruments, goods, valuables, real estate, land. It reveals the influence of the 1877--1878 Russo-Turkish War and the Jewish pogroms of April 15--17, 1881 in Yelysavetgrad on the city bank's activities. The peculiarities of the public bank net profit distribution are investigated and its role and importance for the development of Yelysavetgrad city government are determined.

Keywords: city public bank, local government, local finances, the loan, city duma, Yelysavetgrad.

Постановка проблеми. Успішне функціонування органів міського самоврядування в другій половині ХІХ ст. тісно пов'язане з діяльністю міських громадських банків. Від їхньої дієвої співпраці залежав економічний розвиток міст, розбудова комунальної сфери, впровадження в містах інфраструктурних та благодійних проектів, формування в містян традицій ведення фінансово-кредитних операцій. На прикладі діяльності Єлисаветградського міського громадського банку доцільним видається вивчення його досвіду господарсько-комунального кредитування, що загалом за 1865-1883 роки був успішним і може бути певним прикладом для створення в сучасній Україні ефективної моделі фінансування міського господарства та розвитку дрібного підприємництва.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Предметне вивчення міських громадських банків у Російській імперії в другій половині ХІХ ст. на сучасному етапі проводять російські вчені А. К. Кириллов [7], Е. А. Ганжов, А. М. Мошкін, В. П. Касаткин [2] та інші, білоруський автор Ю. Л. Грузицький [3]. Вчені досліджували формування, структуру, діяльність міських банків за різними напрямками їхньої роботи, висвітлювали взаємовідносини між правлінням банків і органами міського самоврядування. Українські дослідники Л. О. Донченко [4], І. С. Дружкова [5], Д. І. Крохмалюк [8], В. М. Орлик [1І], О. В. Ходченко [20], В. В. Шевченко [21] вивчали банківську справу в Україні в складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст. на початку ХХ ст. Увага зверталася й на функціонування міських громадських установ. Питання правового статусу міських громадських банків другої половини ХІХ ст. досліджують А. О. Ткаченко [15-16, 18], І. В. Ткаченко [17].

Про практичну діяльність Єлисаветградського міського громадського банку наукових розвідок немає. Джерелом статті став Звіт урядової ревізії міського банку [12], Положення про міські громадські банки від 6 лютого 1862 р. [1] та архівні матеріали.

Метою статті є розкриття діяльності Єлисаветградського міського громадського банку за 18651883 роки.

Завдання статті зводиться до аналізу фінансових операцій Єлисаветградського міського громадського банку за 1865-1883 роки і як правління банку реагувало на внутрішні (економічна криза середини 70-х років ХіХ ст., єврейські погроми в 1881 р.) та зовнішні (російсько-турецька війна 1877-1878 рр.) чинники.

Виклад основного матеріалу. Історія заснування міського громадського банку в Єлисаветграді бере свій початок ще з 1851 р., коли громадою міста було подано клопотання про заснування банку, але воно було відхилено. З прийняттям 6 лютого 1862 р. Положення про міські громадські банки Єлисаветградським купецьким і міщанським товариствами було вирішено знову клопотатися перед урядом про заснування банку для того, щоб «поширити торгову промисловість та інші галузі для поліпшення добробуту мешканців міста» [12, с. 555].

Указом сенату від 6 грудня 1863 р. за №71655 було дозволено заснувати в м. Єлисаветграді міського громадського банку з основним капіталом у 120114 руб. 45 коп. [12, с. 556].

Міський банк відкрив свої дії 14 січня 1865 р. (він розміщувався в будинку, де тепер розташовується ЦДПУ ім. В. Винниченка, зараз вулиця Шевченка, 1), але зовсім не з тим основним капіталом, який був вказаний у дозволі, а зі значно меншим (74084 руб). Громада Єлисаветграда не встигла зібрати всієї суми. Кошти для банку надходили від будівельного комітету, що належав міській думі, і який надавав допомогу мешканцям міста, котрі постраждали від повеней та пожеж; від міської лікарні (23819 руб. 54 коп.), якою керувала дума; від міської богадільні (8290 руб.); від приватних пожертвувань, наприклад, 13616 руб. було заповідано місту дворянином Горським із тим, щоби належні на цей капітал відсотки йшли бідним двічі на рік: перед святом Різдва Христового і Великодня та ін. [12, с. 555].

Згідно з Положенням від 1862 р. банк перебував у підпорядкуванні міської думи під відповідальністю й контролем із боку міської громади, перед якою і звітував за свої дії. Правління банку складалося з директора та двох його заступників, яких обирала міська громада шляхом виборів довічно або на певний строк, і виконували свої обов'язки на постійній основі, отримуючи за це плату, яку визначала міська дума. Так, постановою думи від 18 листопада 1871 р. були встановлені такі оклади: директору міського банку 2000 руб. у рік, членам правління банку по 1500 руб. у рік [14, с. 472]. У подальшому перед міською думою неодноразово ставилося питання про збільшення зарплати працівникам банку, але воно не находило підтримки.

Правління Єлисаветградського міського банку намагалося отримати додаткові доходи через виплату їм дивідендів із прибутків банку. Наприклад, таке прохання керівництва банку стало предметом бурхливого обговорення в засіданні міської думи 4 вересня 1880 р. Так, гласний А. І. Родкевич зазначав, що результати банківських операцій у 1879 р. не є такими блискучими, як це здавалося спочатку. З 35000 руб. банківського прибутку, 10000 руб. були віднесені в основний капітал банку, 15000 руб. представляють фіктивний прибуток, отриманий за купонами процентних паперів, і власне прибуток банку становить 10000 руб., що не є підставою для виплати дивідендів. Гласний М. М. Шполянський був здивований цим проханням, оскільки члени правління банку не створювали ніяких цінностей, а лише виконували банківські операції, що не потребували особливих знань і умінь і дивіденди, на його думку, слід було б виплатити канцелярським працівникам, а не керівництву банку, які є вельми заможними людьми [14, с. 475].

Правлінню допомагала управляти канцелярія в складі бухгалтера та інших осіб (агенти, повірені), які отримували плату з доходів банку. Директор та заступники, які були обрані на посаду, давали письмове зобов'язання діяти у всіх справах за совістю, зберігати в таємниці приватну та комерційну банківську інформацію й належно виконувати свої обов'язки. За порушення своїх обов'язків члени правління банку та службовці канцелярії несли особисту та майнову відповідальність.

Кошти банку, цінні папери зберігалися у власному сховищі в особливих скринях із печатками банку, директора та заступників. Правління банку про свої засідання повідомляло міську думу й давало оголошення в пресі. Така публічність діяльності банку була пов'язана з необхідністю здійснювати різні стягнення, аукціони, оголошення (наприклад, про зміну розміру відсотків за вкладами), а це вимагало оповіщення громади міста та суб'єктів банківських операцій.

Уся діяльність міського банку (суми надходжень, видатків, різні банківські операції, ділові папери тощо) фіксувалася в спеціальному журналі, який наприкінці місяця переплітався й затверджувався підписами та печатками директора, заступників і службовця канцелярії. Були ще касові, бухгалтерські та інші допоміжні книги. Вихідні папери банку підписувалися директором або заступником і скріплювалися бухгалтером [1, с. 114].

Наприкінці кожного місяця члени правління разом із міським головою та двома гласними перевіряли наявні кошти банку в сховищі, а також інформацію про рух грошових сум за книгами та документами й давали звіт міській думі. За Положенням 1862 р., якщо виникали сумніви в мешканців міста щодо правильності банківських звітів, до цієї перевірки міг долучатися представник від міського товариства (ст.19) [1, с. 114].

Наприкінці року правління банку складало звіт про свою діяльність за поточний рік, який не пізніше 15 лютого подавався міській думі. Остання формувала комісію в складі трьох гласних, яка протягом місяця перевіряла цей звіт і доповідала думі про результати. Остаточний звіт подавався міністерству фінансів, міністерству внутрішніх справ і публікувався в губернських відомостях. Крім того, правління банку друкувало в пресі баланс банку після закінчення півроку [1, с. 114].

Діяльність Єлисаветградського міського громадського банку за розглядуваний період умовно можна поділити на два етапи: з дня його заснування в 1865 р. і до кінця 1871 р., коли в місті було запроваджене міське положення від 16 червня 1870 р., яке істотно змінило систему органів міського самоврядування. На початку 1872 р. було перебрано правління Єлисаветградського міського банку (першим директором банку був місцевий купець А. М. Філіп'єв, який прослужив на цій посаді шість років [9, с. 133]), яке по-новому побудувало свою тактику і стратегію діяльності й до 1883 р., коли в Росії було прийняте нове Положення про міські громадські банки. У період 1872 початок 1880-х років відбулися дві події, які вплинули на фінансові операції міського банку: російсько-турецька війна 1877-1878 рр. і єврейські погроми 15-17 квітня 1881 р. в Єлисаветграді. Позитивна динаміка банку була в ці часи дещо послаблена.

Охарактеризуємо фінансові операції Єлисаветградського міського громадського банку за окремими напрямками. Однією з функцій банку було приймання вкладів під відсотки (їхній розмір визначався правлінням банку разом із міською думою в межах 4-5% річних) круглими сумами не менше 50 руб., як від приватних осіб різних станів, так і від державних та громадських організацій на невизначений час з обов'язком повернення за вимогою, або на певний строк від трьох до дванадцяти років. Приватні особи могли також вносити в банк свої капітали на зберігання (будь-яку суму), не вимагаючи за це відсотки. У випадку смерті вкладника, покладена сума коштів із відсотками передавалася нащадкам [1, с. 115-116].

За п'ять років діяльності Єлисаветградського міського банку кількість вкладів постійно зростала. Вклади до вимоги: в 1866 р. 100256 руб., в 1870 р. 569100 руб., збільшення майже в 5,7 разів. Термінові вклади: в 1866 р. 100817 руб., в 1870 р. 514528 руб., зріст у 5,1 разів [12, с. 556].

Позитивна динаміка вкладів зберігалася і в 70-ті роки ХІХ ст., але вже не такими швидкими темпами, як у попереднє п'ятиріччя. За вкладами до вимоги: в 1871 р. 657457 руб., в 1874 р. 743452 руб., зростання лише в 1,1 рази [12, с. 565]. Передвоєні роки показали зменшення вкладів: в 1875 р. 688582 руб., в 1876 р. 682979 руб., у воєнні ще менше в 1877 р. 566576 руб., в 1878 р. 583525 руб. [12, с. 566]. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. городяни свої заощадження намагалися витрачати на себе, на благодійні заходи, а не довіряти банку, звідси і зменшення вкладів проти 1874 р., майже в 1,3 рази. Завершення військових дій на Балканах призвело до активізації банку щодо залучення коштів містян. Так, вклади в 1879 р. істотно зросли до 1287323 руб., тобто відразу у 2,2 рази, в 1880 р. 1133178 руб., в 1881 р. 1063219 руб. [12, с. 566]. Зменшення вкладів містян у 1881 р. пов'язане, насамперед, негативними наслідками єврейських погромів у місті, відтоку єврейського населення з Єлисаветграда (тільки протягом квітня-вересня 1881 року із Єлисаветграду виїхало 105 євреїв [19, арк. 6-6 (зв)], а, від'їжджаючи, євреї забирали свої капітали). У наступні роки негативна тенденція зменшення вкладів зберігалася: в 1882 р. 980445 руб., в 1883 р. 842466 руб. [12, с. 566].

Схожа тенденція в 70-80-ті роки ХІХ ст. спостерігалася й щодо довічних і термінових вкладів населення Єлисаветграда. Перші збільшилися з 3340 руб. у 1870 р. до 34418 руб. у 1883 р., тобто в 10,3 рази, приблизно в 1,2-1,3 рази на рік [12, с. 567]. Термінові вклади в 1871 р. були 550783 руб., а в 1883 р. 1129948 руб., збільшення вдвічі, але в під час війни в 1878 р. вкладів було лише 759705 руб. (проти 1871 р. збільшення всього лише в 1,4 рази) [12, с. 567].

Єлисаветградський міський банк до обліку приймав векселі. Це був цінний папір, що засвідчував безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку.

Банком приймалися різні векселі: строкові, безспірні зобов'язання, наприклад, купони за білетами 5% банковими й комісії погашення боргів, облігації, від відомих банку осіб (правління банку керувалося надійністю, торговельною спроможністю осіб-векселедавців): за підписом не менше двох осіб, на гербовому папері, до сплати за яким залишилося не менше 12 місяців. Короткострокові векселя приймалися до обліку швидше, ніж довгострокові. Перевага також надавалася векселям, поданим місцевими купцями й міщанами, перед іногородніми. Допущені векселя затверджувалися підписом директора банку та його заступників. До речі, директор міського банку вів список осіб, які брали кредит у банку, щоб у випадку несвоєчасної ними сплати коштів за векселями, або, які допустили до опротестування векселі, міг відмовити їм у наданні нових кредитів чи пред'являти векселя для обігу в майбутньому. Обліковий відсоток за векселями визначався правлінням, міським головою та гласними міської думи. Відсотки стягувалися наперед не менше ніж за 15 днів із дня дозволу видавання грошей із банку [1, с. 117].

Найбільший розвиток за п'ять років діяльності Єлисаветградського міського банку отримала облікова вексельна операція (зростання в 4,3 рази з 217533 руб. у 1866 р. до 937206 руб. у 1870 р.) [12, с. 556].

Позитивна динаміка обліку векселів зберігалася до початку війни 1877-1878 рр.: в 1871 р. 1032159 руб., в 1876 р. 1229772 руб., збільшення в 1,2 рази, під час війни відбувається зменшення вексельних операцій: в 1877 р. 1087392 руб., в 1778 р. 1053480 руб., зменшення майже в 1,5 рази. Після закінчення військових дій йде зріст надання кредитів під векселі: в 1879 р. 1313416 руб., в 1880 р. 1532968 руб., в 1881 р. 1708311 руб., збільшення проти військового часу в 1,6 рази. Після єврейських погромів спостерігається зменшення вексельних операцій: в 1882 р. 1450497 руб, в 1883 р. 1303103 руб., тобто майже в 1,3 рази [12, с. 567].

Єврейські погроми призвели до неможливості частини вкладників виконувати свої зобов'язання перед банком. Правління банку зверталося з цього приводу до міської думи, щоби надати розстрочку таким боржникам. Наприклад, у січні 1885 р. правління звернулося до міської думи дати розстрочку купцю Волько Гальперіну сплати за векселями в сумі 16150 руб. і нерухомого майна, яке було закладене в приватних осіб (його будинки, склади, лавки, товари були розорені та пограбовані і йому, зі свого боку, заборгували боржники, котрі також зазнали розорення). Міська дума дала розстрочку єврейському купцю боргу на 14 років із внесенням у кожні півроку по 500 руб. і відсотків на останню суму [13, арк. 25-26].

Якщо векселедавець виявився неспроможним до закінчення строку векселя, визначеного банком, то банк повідомляв про це пред'явнику, який не більше ніж за двадцять днів зобов'язаний був або викупити вексель, або замінити його надійною заставою. І той, хто заплатив за векселем банку, стягував свої гроші з векселедавця. Якщо в останній день строку грошей із векселя не було заплачено, то вексель поступав у протест (за прострочений вексель стягувалися на користь банку відсотки й винагорода на збитки) і на наступний день банк звертався до поліції про стягнення з боржника коштів; у випадку несплати про вилучення його майна. Для нагляду за пошуком, вилученням, опису та публічним продажем майна боржника, правління направляло одного зі своїх членів, який інформував банк про всі кроки стягнення коштів. Кошти, отримані від продажу майна, надсилалися в банк. У випадку смерті векселедавця, пред'явника, або поручителя, борг банк звертав на їхніх спадкоємців [1, с. 118].

Міський банк Єлисаветграда надавав мешканцям міста позики під заставу різних речей та нерухомості строком від декілька місяців до 12 років.

Згідно з Положенням 1862 року, позика одній особі надавалася не більше суми, яка дорівнювала 1/10 частини власності банку (ст.61) [1, с. 119]. Основний капітал Єлисаветградського міського банку складався з майже 120 тис. руб., а відтак максимальна сума позики могла бути 12 тис. руб. Водночас, правління міського банку прийняло рішення надавати позику одній особі не більш ніж 4000 руб. [12, с. 555], щоби на початковому етапі своєї діяльності уникнути можливих неповернень кредитів, а відтак і краху банку, а також залучити до кредитування більшу кількість населення міста.

Позичальник міг внести в банк усі позичені кошти, або їхню частину раніше строку, водночас, внесені ним наперед відсотки йому не поверталися.

Банк надавав позики під заставу білетів державного казначейства й державної комісії погашення боргів, державних 5% банківських білетів, 4% білетів державного банку, безіменних білетів інших міських громадських банків, за якими до строку повернення капіталу залишилося не більш ніж дев'ять місяців, оплачених акцій або облігацій, які випускалися приватними компаніями й під гарантію уряду. Акції та облігації приватних компаній приймалися під заставу банком у випадку, коли їхній біржовий курс був не нижче номінальної чи початкової ціни [1, с. 120].

За перші п'ять років діяльності Єлисаветградського банку дуже активно розвивалися операції надання позик під заставу цінних паперів (ріст у 8,1 рази з 28345 руб. у 1866 р. до 230695 руб. у 1870 р. [12, с. 556].

Така активність міського банку щодо надання кредитів під заставу векселів, цінних паперів стало турбувати громадськість, щоби не відбулося краху банку. 3 грудня 1871 р. відбулося засідання міської думи, на якому було заслухано звіт комісії з перевірки діяльності банку. Були розкриті та оголошенні численні порушення правління міського банку як-то: за одноосібного рішення директора банку А. М. Філіп'єва виділялися непомірно великі кредити нерідко близькому оточенню, і сам директор користувався значним кредитом (він був купцем і його сім'я продовжувала займатися підприємництвом); до обліку приймалися векселі від осіб, які не мали за законом права їх надавати; під забезпечення векселів недобросовісних платників не було прийнято належних заходів, їм робилися постійні послаблення; у банку був відсутній список осіб, які отримали кредити; багатьом особам були відкриті кредити, що перевищували їхню кредитоспроможність; були випадки прийому до обліку векселів осіб, котрі доводили свої векселі до опротестування, тобто мали погану фінансову історію тощо. Після пояснень правління банку міська дума на засіданні 27 січня 1872 р. постановила залишити дії членів правління банку без наслідків, пояснюючи це тим, що банк не поніс збитків [12, с. 559].

Водночас, міська дума на цьому ж засіданні прийняла рішення переобрати керівництво міського банку. Директором було обрано представника відомої й найбільш авторитетної в місті купецької сім'ї Макеєвих Олександра Миколайовича Макеєва, сина колишнього міського голови Єлисаветграда Миколи Микитовича Макеєва (1857-1860), племінника ще одного міського голови Івана Микитовича Макеєва (1864-1866), першого особистого почесного громадянина міста. Заступниками директора банку було обрано Я. С. Полякова та Ф. Ф. Кіреєвського (останній у 1888 р. замінив

О. М. Макеєва на посаді директора банку). Під час своєї діяльності О. М. Макеєв запам'ятався містянам як щедрий меценат, він опікувався освітою, культурою, займався благодійністю.

Щоби навести порядок при наданні банком кредитів, міська дума 27 січня 1872 р. ухвалила рішення заснувати особливу «дорадчу комісію з дев'яти осіб для призначення, спільно з членами правління міського банку, кредиту кожному, хто бажає зробити позику» [12, с. 560]. Ця комісія проіснувала до квітня 1872 р., коли була закрита за розпорядженням херсонського губернатора як така, що не відповідає Положенню 1862 р. про міські банки.

Нове правління банку значно змінило характер діяльності Єлисаветградського громадського банку. Великі кредити надавалися вже не з такою легкістю, як раніше, а відкриті колишнім правлінням, за можливістю, скорочувалися. Була змінена фінансова політика банку: замість надання кредитів та позик багатим людям міста та ближньому купецькому оточенню, превалювало прагнення надавати допомогу середньому та дрібному торговцю, підприємцю, особам, які потребували обігові кошти на різні життєві обставини й не тільки мешканцям Єлисаветграда, а й населенню інших повітів і губерній. Наприклад, міська дума 18 грудня 1873 р. постановила відрахувати з прибутків місцевого громадського банку за 1873 рік 2000 руб., з яких 1000 руб. було надіслано херсонському губернатору для надання допомоги постраждалим від неврожаю жителям Херсонського, Одеського, Тираспольського та Ананьївського повітів і 1000 руб. у Самарську губернську земську управу для потреби бідним [12, с. 560].

У 70-ті роки ХІХ ст. позики під заставу цінних паперів залишалися стабільними й коливалися залежно від політичної, економічної ситуації в країні, так і наведення порядку в кредитній історії банку. Так, в 1871 р. було видано коштів під заставу державних паперів на 10 тис. руб. менше, ніж у 1870 р., в 1872 р. майже на 46 тис. руб. менше. До початку російсько-турецької війни спостерігалося невеличке збільшення таких фінансових операцій в 1874 р. 313370 руб., (зріст на 95 тис. руб., ніж в 1873 р.,) в 1875 р. 334486 руб. Під час воєнних подій надання позик під заставу цінних паперів пішло вниз: в 1877 р. 250202 руб. у 1878 р. 205815 руб., в 1879 р. 155070 руб. (зменшення проти 1875 р., у 2,2 рази). У подальшому спостерігалося повільне збільшення видання позик і в 1883 р. було зафіксована сума у 293345 руб. на рівні 1876 року [12, с. 567].

Надаючи позику під заставу державних паперів (давалася на строки від одного до шести місяців), банк брав від позичальника особливе зобов'язання викупити заставу до зазначеного терміну й, у випадку невиконання його, відповідав перед банком не тільки закладеним, але й іншим своїм майном. Під час застави акцій та облігацій приватних компаній, позичальник зобов'язувався поверх того забезпечити банк або додатковою заставою або відповідною оплатою в тому випадку, коли протягом часу, на який була видана позика, біржова ціна на пред'явлені в заставу банку папери понизяться на 10% проти біржової ціни, яка була під час прийому їх у заставу. Якщо позичальник не сплачував борг у строк, то за закінченням десяти днів пільги, закладені процентні папери, крім білетів інших громадських міських банків (ті надсилалися банкам із вимогою сплати за ними коштів і відсотків), піддавалися продажу на місці або через посередництво державного банку. Якщо після продажу цінних паперів, сума боргу банку не буде виручена, то недостатні кошти стягувалися з іншого майна позичальника [1, с. 120].

Єлисаветградський міський громадський банк надавав позику під заставу товарів російського виробництва, які не становили предмету місцевої роздрібної торгівлі, а також коштовностей, перлів, золота, платини, срібла та інших цінних речей, але не більше половини їхньої оцінної вартості, строком від шести до дванадцяти місяців (позики під заставу товарів надавалися на строк від трьох до дев'яти місяців). Перелік товарів визначало правління банку й оголошувало для містян. Оцінка коштовних речей здійснювалася міськими оцінщиками та ювелірами під наглядом одного з членів правління, за результатами якої складався акт [1, с. 120, 122].

Призначені під заставу товари складалися в банку в спеціально обладнану комору і були там під охороною та застраховані від пожежі. Коштовні речі зберігалися в скринях, футлярах. Процедура отримання позики під заставу товару проходила в такий спосіб. Банк надсилав двох своїх представників для огляду товару і якщо останній відповідав вимогам, то до товару прикріплювався обліковий білет, скріплений печаткою банку, із зазначенням, кому товар належить, у якій кількості та якості він був і на який строк закладався. Надаючи позику, банк брав від позичальника особливе зобов'язання викупити заставу до зазначеного терміну, й у випадку невиконання його, відповідати перед банком не тільки заставним товаром, але й іншим своїм майном. Прийняті в заставу товари банк освідчував у присутності господаря щотижня [1, с. 120].

Правління банку зобов'язане було наглядати, щоб у заставу не були надані вкрадені речі, інакше члени правління могли нести відповідальність, зокрема, згідно зі ст.1664 Зводу законів Російської імперії, заплатити штраф у розмірі трикратної вартості закладеної речі [10, с. 336].

У Єлисаветграді за перше п'ятиріччя розмір позики під заставу товарів та коштовних речей збільшилося майже вдвічі з 8612 руб. у 1866 р. до 16440 руб. у 1870 р. [12, с. 556]. За 1871-1876 рр. нарощення відбулося ще у 2,5 рази з 19564 руб. до 47165 руб. Під час російсько-турецької війни люди масово здавали речі та коштовності, щоб отримати гроші на прожиття. Так, в 1877 р. було заставлено товарів та цінних речей на суму в 59117 руб., майже на 12 тис. руб. більше, ніж у минулий рік, в 1878 р. трохи менше 50553 руб, але все ж багато. Після закінчення війни спостерігається тенденція до зменшення закладання товарів та цінностей під позики: в 1879 р. лише 38132 руб, зменшення проти військового часу у півтора рази. У наступний 1880 рік ще менше 34873 руб. Єврейські погроми призвели до масового закладення товарів та коштовностей у банк. Так, в 1881 р. отримано коштів під товари на суму в 53987 руб., збільшення відразу в півтора рази, в 1882 р. також 53394 руб, в 1883 р. 63562 руб. [12, с. 567].

Після сплати позичальником усієї зайнятої суми коштів, заставний товар повертався господарю разом із зобов'язанням. Якщо позичальник не сплачував у строк суми, то йому надавалося десять днів для вирішення питання, інакше банк давав розпорядження про продаж заставного товару з публічних торгів, які здійснювалися в правлінні банку за участю члена міської думи не пізніше, ніж через два місяці з дня прострочення. З виручених за проданий товар коштів банк додатково утримував особливу пеню на користь місцевого приказу громадського призріння з розрахунку три копійки з рубля із заборгованої суми. У випадку смерті позичальника, відповідальність у сплаті зайнятих у банку коштів переходило до його спадкоємців [1, с. 122].

Схожа процедура була і для особи, яка вчасно не сплачувала кошти за закладені коштовні речі. Йому також давалося додатково десять днів, щоби він міг перезаставити закладену річ на новий строк, із внесенням відповідних відсотків наперед. Якщо після закінчення пільгового часу, ні сплати заставних коштів, ні перезастави не було здійснено, то банк заставні речі продавав з аукціону, який відбувався в правлінні банку протягом трьох місяців із дня прострочення [1, с. 123].

Міський банк Єлисаветграда надавав позики під заставу кам'яних і дерев'яних будинків, торгових лавок, фабрик, заводів, садів, городів, розташованих у місті. Особа, яка бажала закласти нерухомість, повинна була надати банку такі папери: документ про право володіння або купчу; свідоцтво місцевої цивільної палати або міської управи, у якому зазначалася інформація про належність позичальнику майна, про надійність застави і відсутність стягнень із боку держави чи приватних осіб; страховий поліс, якщо позика бралася під заставу будівлі [1, с. 123].

За перші п'ять років діяльності Єлисаветградського банку відбулося істотне зростання надання позик під заставу нерухомого майна (в 6,2 рази з 12640 руб. у 1866 р. до 77823 руб. у 1870 р.) [12, с. 556]. У 70-х роках спостерігається щорічне поступове зростання (від 1% до 1,5%) за цією статтею зазначеної банківської операції. Зниження відбулося лише у воєнний 1877 р. 219224 руб. проти попереднього 1876 р. 231169 руб. У 1883 р. видатки за цією статтею сягали 677683 руб. (проти 1871 р. збільшення відбулося в 8,3 рази) [12, с. 567].

Після сплати зайнятих коштів, банк повертав позичальнику документи на майно чи землю і звертався до поліції про припинення нагляду за цілісністю майна. Особі, яка не могла вчасно сплатити позику, давалося додатково десть днів на виконання фінансових умов, якщо майно перебувало в Єлисаветграді чи повіті, і двадцять днів, якщо позика була здійснена під заставу в інших повітах губернії. Коли протягом цих пільгових днів заняті гроші внесені не були, банк звертався до місцевої поліції про опис простроченого майна (в присутності заступника директора банку), продаж його та направлення доходів із них у банк. У випадку, коли від неправильності оцінки, продажем простроченого майна вся сума банку не була повернута, то нестача стягувалася з оцінщиків, а за їхньої неспроможності, з членів міської думи, котрі затвердили оцінку [1, с. 124].

За нашими підрахунками, за період з 1865 до 1883 років Єлисаветградський міський громадський банк збільшив розмір надання позик під різноманітну заставу майже у 21 раз із 49599 руб. у 1866 р. до 1034590 руб. у 1883 р. Якщо проаналізувати структуру банківських позик, то до зміни правління в 1872 р. приблизно 70% це були позики під заставу цінних паперів (найбільший показник був у 1868 р. 78% та 1869 р. 80%). Позики під заставу товарів та коштовностей за весь досліджуваний 18-літній період становив у середньому 5-11% (лише в перший рік діяльності банку було зафіксовано 17,4%). Нове правління банку, яке прийшло до управління в 1872 році, змінило тактику. Спостерігалося зменшення надання позик під заставу цінних паперів (у 1872 р. 58,9% і з кожним роком він усе зменшувався й досяг у 1883 р. лише 28,4%). Зате збільшувалося надання позик під заставу нерухомості (до зміни правління в середньому видавалося під цю статтю 15-25% усіх позик). З 1872 р. 33,4% і в 1878 р. стала пріоритетною формою надання позик 49,3%. У подальшому позики під заставу нерухомості та земельних ділянок превалювали (65-67%). Зазначена вище тенденція свідчила, на нашу думку, про активне залучення в торгову та підприємницьку діяльність на початку 70-х років ХІХ ст. широкого кола населення міста та повіту, а не тільки купців, дворян та заможних міщан, як це було раніше. Економічному пожвавленню сприяло й отримання селянам свободи та певних суспільно-економічних прав за реформою 1861 р., а також проведення земської, міської реформи, які надали місцевим громадам певну самостійність у господарських, фінансових питаннях, реалізації інфраструктурних, благодійницьких, освітніх та інших проектів на місцевому рівні. А це призводило до активізації фінансової та економічної діяльності різних верств населення пореформеного періоду.

Основний капітал Єлисаветградського міського банку складався із сум, які надходили в повернення виданих жителям міста позик та з прибутків банку. З року в рік він постійно збільшувався. Якщо в 1866 р. він становив 74084 руб. [12, с. 556], то в 1883 р. основний капітал банку досяг суми у 258399 руб. [12, с. 567], тобто збільшення в 3,5 рази.

Згідно зі ст. 120 Положення про міські банки від 1862 р., з чистих річних прибутків банк на розсуд правління віддав щорічно від 10% до 20% на складання резервного або запасного капіталу, який накопичувався в такий спосіб до суми, визначеної до створення банку [1, с. 125].

Запасний капітал Єлисаветградського банку так само збільшувався від 2000 руб. у 1866 р. [12, с. 556] до 183258 руб. у 1883 р. [12, с. 567], тобто майже в 90 раз, щоправда, в 1870 р. запасний капітал становив 50 тис. руб., а, отже, за 13 років збільшення відбулося в 3,7 разів.

Не було жодного року, коли б від операцій міського банку не було б прибутків. За перше п'ятиріччя прибутки банку зросли від 4306 руб. у 1866 р. до 117143 руб. у 1970 р., майже у 27 разів [12, с. 556]. За наступні 13 років прибутки банку зростали не так стрімко, від 109056 руб. у 1871 р. до 272680 руб. у 1883 р., майже у 2,5 рази [12, с. 567]. Щоправда, у воєнний 1877 рік відбулося зменшення прибутку банку проти попереднього року (176898 руб., в 1876 р. 193939 руб. [12, с. 567]).

Отже, чистий прибуток банку дав йому можливість за 13 років збільшити основний капітал на суму приблизно 150 тис. руб., запасний на 130 тис. руб. За результатами діяльності банку правління та міська дума приймала рішення щорічно направляти певну частину прибутків банку на благодійні справи (облаштування й утримання лікарень, богаділень, шкіл та ін.) і міські потреби. Наприклад, правління Єлисаветградського банку ще в 1865 р. у статутних документах зазначило норму, за якою прибутки банку спрямовувати на утримання 50 осіб у міський богадільні та облаштування її помешкань, надавати допомогу бідним мешканцям міста перед святами Різдва Христового та Великодня, залишок повинен був іти в дохід міста та зараховуватися до основного капіталу банку [12, с. 555].

Найбільші суми на благодійність міський банк перерахував у 1869 р. 19801 руб., у 1868 р. 15970 руб. [12, с. 558], в 1880 р. 15000 руб. [12, с. 568]. В інші роки суми становили в межах 8-10 тис. руб.

Виконуючи свої основні функції, банки займалися благодійництвом. Наприклад, у газеті «Єлисаветградський вісник» за 1 січня 1880 р. зазначалося: «Міський громадський банк підготував місту до Нового року приємний сюрприз: дав чистого прибутку від своїх операцій понад 81 тис. крб. Із них на благодійні потреби виділяється 10 тис. крб, у дохід міста до 35 тис. крб. ... як місто використає кошти? Чи не найраціональніше буде вкласти їх у білети Херсонського земельного банку? Щороку місто матиме до двох тисяч карбованців прибутку, які цільовим призначенням можна спрямувати на розвиток народної освіти в місті» [5, с. 3; 9, с. 134].

На міські потреби за розглядуваний період відраховувались різні суми: найменше у воєнному 1878 р. 2687 руб., найбільше в наступному 1879 р. 35254 руб. [12, с. 558]. Місто потребувало кошти для відновлення своєї діяльності після напружених років під час війни.

В окремі роки міська громада потребувала значних фінансових вкладень у різні проекти, а відтак, ці кошти оформлялися як позика місту на певний строк і відповідальність за своєчасне повернення коштів лягала на всю міську громаду.

На власні свої потреби (утримання будівлі банку, зарплата його працівникам, витрати на командирування та ін.) міський банк витрачав у середньому від 6% до 9% від прибутків, наприклад, в 1867 р. 2144 руб, в 1871 р. 5669 руб. [12, с. 556]. Нове правління банку істотно підвищило суму на своє забезпечення: в 1872 р. уже 10542 руб., і в 1883 р. 18248 руб., збільшення за десять років в 1,7 рази [12, с. 567].

Висновки

Діяльність Єлисаветградського міського громадського банку за 1865-1883 рр. загалом була результативною. По-перше, сприяла задоволенню потреби населення середнього достатку, а не тільки купців, у кредиті за помірною ціною (до середини 70-х років ХІХ ст. переважали позики під заставу цінних паперів, якими володіли здебільшого заможні городяни, тоді як з 1872 р. спостерігалася тенденція збільшення отримання застав під нерухомість (з кінця 70-х років вона стає пріоритетною) та переважання короткострокового кредитування). По-друге, допомагала міському бюджету. Громадський банк значні кошти перераховував місту на благодійність та різноманітні потреби, що свідчило про дієву співпрацю правління банку та гласних міської думи, які турбувалися про потреби містян і в міру своїх повноважень та можливостей належно виконували свої обов'язки. Також міське самоврядування інколи брало позики в банку для фінансування важливих проектів чи покриття поточних витрат, коли бракувало коштів.

Водночас, за 1865-1871 рр. правління банку, на думку комісії міської думи, проводило ризикові операції (роздавали впливовим особам кредити за векселями, які часто були фіктивними, постійно переписувались, внаслідок чого кошти банку виявлялися непродуктивно витраченими, вкладали кошти в ризиковані справи, кредити надавалися ближньому оточенню тощо), які, хоч і не призвели до банкрутства банку, але змусили міську думу змінити його правління.

Новим керівництвом банку було визначено стратегію й тактику своєї роботи, спрямовану на задоволення потреб міського обивателя, розмежування інтересів правління банку й місцевої влади. Російсько-турецька війна 18771878 рр. та єврейські погроми 15-17 квітня 1881 р. в Єлисаветграді стали складним випробуванням для міського банку, які були з найменшими втратами подолані.

Подальші дослідження вбачаємо в аналізі діяльності Єлисаветградського міського громадського банку в 80-90-ті роки ХІХ ст.

історія громадський банк самоврядування

Список використаних джерел

1. Высочайше утвержденное Положение о городских общественных банках 1862 г Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2-е. Т. 37. Отд. 1-е. 1862. № 37950. СПб.: тип. ІІ отд. Е и В канцелярии, 1865. С. 111-125.

2. Ганжов Е.А., Мошкин А.Н., Касаткин В.П. Из истории городских общественных банков (на материалах Положений о городских общественных банках и Полного свода законов Российской империи). Научные ведомости Белгородского государственного университета. 2012. №1 (120). Выпуск 21. С. 152-157.

3. Грузицкий Ю.Л. Городские общественные банки дореволюционной России (история возникновения и развития). Финансы и кредит. № 11 (101). 2002. С. 58-62.

4. Донченко Л. Штрихи до історії розвитку кредитної системи Російської імперії. Вісник Національного банку України. 2001. № 8. С. 49-53.

5. Дружкова І.С. Кредитно-банківські установи на Півдні України в XIX на початку XX ст. (історичний аспект): дис... канд. іст. наук / Одеський національний ун-т ім. І.І. Мечникова. Одеса, 2004. 220 с.

6. Елисаветградский вестник. 1880. 1 января.

7. Кириллов А.К. Городские общественные банки как часть городского хозяйства / Институт «Открытое Общество», Программа поддержки исследований, грант № 478/2000.

8. Крохмалюк Д. Банківська справа в Україні у складі Російської імперії (друга половина ХІХ століття 1917 р.). Вісник Національного банку України. 2000. № 9. С. 58-63.

9. Матівос Ю.М. Місто на сивому Інгулі. Історикопубліцистичний нарис. Кіровоград: ТОВ «Діаграма», 2004. 296 с.

10. О залоге движимого имущества между частными лицами. Свод законов Российской империи. Т. 10. Ч.1. № 1664. СПб.: тип. ІІ отд. Е и В канцелярии, 1857. С. 336.

11. Орлик В.М. Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період: монографія Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2007. 631 с.

12. Отчет по правительственной ревизии городского банка. Систематический сборник постановлений Елисаветградской городской думы за 1871-1903 гг / сост. Л.К. Брейер. Т.1. Елисаветград: тип. М.А. Гольденберга, 1905. С. 555-633.

13. Отчеты о деятельности правления городского банка, предоставленные городскому управлению для доклада городской думе (май 1885 сентябрь 1885) // Державний архів Кіровоградської області (далі ДАКО). Ф. Оп. 1. Спр. 564. 28 арк.

14. Систематический сборник постановлений Елисаветградской городской думы за 1871-1903 гг. / сост. Л.К. Брейер. Т.1. Елисаветград: тип. М.А. Гольденберга, 1905. 773 с.

15. Ткаченко А.О. Положення про міські громадські банки 1862 р. як джерело нормативно-правового регулювання банківської діяльності. Збірник наукових праць, присвячений 75-річчю Державного архіву Сумської області. Сумський обласний архів, 25-27 травня, 2000. С. 79-83.

16. Ткаченко А.О. Нормативно-правове регулювання діяльності міських громадських банків у другій половині ХІХ ст. Підприємництво, господарство і право. 2001. № 8. С. 92-94.

17. Ткаченко І.В. Створення та розвиток системи міських громадських банків у Росії в другій половині ХІХ ст. Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. № 5 (44). 2010. С. 211-216.

18. Ткаченко А.О., Ткаченко І.В. Створення і діяльність банківських установ на території України: економіко-правовий аспект (XVIII століття початок 30-х років століття). Суми: видавництво «Ярославна», 2014. 252 с.

19. Ходатайство бедных евреев, определения комитета помощи бедным евреям о предоставлении им помощи (16 мая 1881-25 января 1883). ДАКО. Ф.78. Оп.13. Спр. 88 арк.

20. Ходченко О.В. З історії формування кредитної системи Російської імперії (друга половина XIX початок XX ст.)

21. Шевченко В.В. Правове регулювання банкірської діяльності у Підросійській Україні (кінець ХІХ початок ХХ ст.) Український історичний збірник. 2008. Вип.С. 133-141.

References

1. Vy ' sochajshe utverzhdennoe Polozhenie o gorodskikh obshhestvenny'kh bankakh 1862 g. Polnoe sobranie zakonov Rossijskoj imperii. Sobr. 2-e. T. 37. Otd. 1-e. 1862. # 37950. SPb.: tip. IT otd. E i V kanczelyarii, 1865. S. 111-125.

2. Ganzhov E.A., Moshkin A.N., Kasatkin V.P. Iz istorii gorodskikh obshhestvenny'kh bankov (na materialakh Polozhenij o gorodskikh obshhestvenny'kh bankakh i Polnogo svoda zakonov Rossijskoj imperii). Nauchny'e vedomosti Belgorodskogo gosudarstvennogo universiteta. 2012. №1 (120). Vy'pusk 21. S. 152-157.

3. Gruziczkij Yu.L. Gorodskie obshhestvenny'e banki dorevolyuczionnoj Rossii (istoriya vozniknoveniya i razvitiya). Finansy' i kredit. # 11 (101). 2002. S. 58-62.

4. Donchenko L. Shtrykhy do istorii rozvytku kredytnoi systemy Rosiiskoi imperii. Visnyk Natsionalnoho banku Ukrainy. 2001. № 8. S. 49-53.

5. Druzhkova I.S. Kredytno-bankivski ustanovy na Pivdni Ukrainy v XIX na pochatku XX st. (istorychnyi aspekt): dys... kand. ist. nauk / Odeskyi natsionalnyi un-t im. I.I. Mechnykova. Odesa, 2004. 220 s.

6. Elisavetgradskij vestnik. 1880. 1 yanvarya. S. 3.

7. Kirillov A.K. Gorodskie obshhestvenny'e banki kak chast' gorodskogo khozyajstva / Institut «Otkry'toe Obshhestvo», Programma podderzhki issledovanij, grant # 478/2000.

8. Krokhmaliuk D. Bankivska sprava v Ukraini u skladi Rosiiskoi imperii (druha polovyna KhIKh stolittia 1917 r.). Visnyk Natsionalnoho banku Ukrainy. 2000. № 9. S. 58-63.

9. Mativos Yu.M. Misto na syvomu Inhuli. Istorykopublitsystychnyi narys. Kirovohrad: TOV «Diahrama», 2004. 296 s.

10. O zaloge dvizhimogo imushhestva mezhdu chastny'mi liczami. Svod zakonov Rossijskoj imperii. T. 10. Ch.1. №1664. SPb.: tip. IT otd. E i V kanczelyarii, 1857.S.336.

11. Orlyk V.M. Podatkova polityka Rosiiskoi imperii v Ukraini v doreformenyi period: monohrafiia Kirovohrad: Imeks-LTD, 2007. 631 s.

12. Otchet po pravitel'stvennoj revizii gorodskogo banka. Sistematicheskij sbornik postanovlenij Elisavetgradskoj gorodskoj dumy' za 1871-1903 gg. / sost. L.K. Brejer. T.1. Elisavetgrad: tip. M.A. Gol'denberga, 1905. S. 555-633.

13. Otchety' o deyatel'nosti pravleniya gorodskogo banka, predostavlenny'e gorodskomu upravleniyu dlya doklada gorodskoj dume (maj 1885 sentyabr' 1885) // Derzhavnij arkhi'v Ki'rovograds'koyi oblasti' (dali' DAKO). F. 18. Op. 1. Spr. 564. 28 ark.

14. Sistematicheskij sbornik postanovlenij Elisavetgradskoj gorodskoj dumy' za 1871-1903 gg. / sost. L.K. Brejer. T.1. Elisavetgrad: tip. M.A. Gol'denberga, 1905. 773 s.

15. Tkachenko A.O. Polozhennia pro miski hromadski banky 1862 r. yak dzherelo normatyvno-pravovoho rehuliuvannia bankivskoi diialnosti. Zbirnyk naukovykh prats, prysviachenyi 75-richchiu Derzhavnoho arkhivu Sumskoi oblasti. Sumskyi oblasnyi arkhiv, 25-27 travnia, 2000. S. 79-83.

16. Tkachenko A.O. Normatyvno-pravove rehuliuvannia diialnosti miskykh hromadskykh bankiv u druhii polovyni KhIKh st. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo. 2001. № 8. S. 92-94.

17. Tkachenko I.V Stvorennia ta rozvytok systemy miskykh hromadskykh bankiv u Rosii v druhii polovyni KhIKh st. Naukovyi visnyk Poltavskoho universytetu ekonomiky i torhivli. № 5 (44). 2010. S. 211-216.

18. Tkachenko A.O., Tkachenko I.V Stvorennia i diialnist bankivskykh ustanov na terytorii Ukrainy: ekonomiko-pravovyi aspekt (XVIII stolittia pochatok 30kh rokiv XX stolittia). Sumy: vydavnytstvo «Iaroslavna», 2014. 252 s.

19. Khodatajstvo bedny'kh evreev, opredeleniya komiteta pomoshhi bedny'm evreyam o predostavlenii im pomoshhi (16 maya 1881 25 yanvarya 1883). // DAKO. F.78. Op.13. Spr. 88 ark.

20. Khodchenko O.V Z istorii formuvannia kredytnoi systemy Rosiiskoi imperii (druha polovyna XIX pochatok XX st.)

21. Shevchenko V.V. Pravove rehuliuvannia bankirskoi diialnosti u Pidrosiiskii Ukraini (kinets KhIKh pochatok KhKh st.) Ukrainskyi istorychnyi zbirnyk. 2008. Vyp. 11. S. 133-141.

Размещено на Allbest.ru