Лапуаський рух: злет і падіння фінського націонал-фашизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра історії та політичної теорії

ДВНЗ «Національний Гірничий Університет»

Лапуаський рух: злет і падіння фінського націонал-фашизму

Д.В. Ковальов

аспірант IV року навчання

The research is dedicated to the origin and development of the Lapua Movement in the Republic of Finland during 1929 - 1932. In the focus of this research the author places a deployment of ideological and political struggle of the Finnish nationalists against the communist threat. The author analyzed key events that were associated with the attempt of the Lapua Movement activists who had wanted to take power in Finland as a peaceful way and an armed rebellion. The article also revealed attitude of the Finnish political elite and government towards to the radical Finnish nationalists at that period.

Keywords: Finland, Lapua Movement, Finnish nationalism, communism, socialism

лапуаський фінський національний

В работе освещены основные вопросы, связанные с зарождением и развитием Лапуаского Движения в Финляндской Республике в течение 1929-1932 гг. Основное внимание уделено развертыванию идейно-политической борьбы финских националистов против коммунистической угрозы. Осуществлен анализ главных событий, связанных с попыткой активистов Лапуаского Движения взять власть в Финляндии, как мирным путем, так и попыткой вооруженного мятежа. Определено отношение финляндской политической элиты и правительственной верхушки к радикальным действиям финских националистов в указанный период.

Ключевые слова: Финляндия, Лапуаское Движение, финский национализм, коммунизм, социализм

Після руйнівної Першої світової війни, як і в інших країнах Європи, у Фінляндській Республіці виникає доволі радикальний рух, що в 1920-х рр. наслідує ідеї італійського фашизму, а пізніше, у 1930-х рр. і німецького націонал-соціалізму. Варто зауважити, що фінський націоналізм, який тривалий час був виключно антиросійським, після здобуття незалежності Фінляндією одразу прийняв ще й антикомуністичні гасла. У середині 1920-х рр. ветерани фінляндської Визвольної Війни 1918-го р. намагались самотужки боротись із “засиллям” шведської культури, однак найбільшою небезпекою продовжували вважати Москву з її хворобливими прагненнями світової комуністичної революції. Молода північноєвропейська країна Фінляндія скинувши кайдани російського царизму почала готуватись до можливого вторгнення московського більшовизму. Саме тоді антицарські настрої кінця XIX - початку ХХ ст. еволюціонували в антисовєцькі. Першою і водночас найбільш чисельною націоналістичною силою у Фінляндії став Лапуаський Рух (фін. Lapuan Іііке), що виник у листопаді 1929 р. в селищі Лапуа у провінції Західна Пох'янмаа.

Варто підкреслити, що цей праворадикальний рух виник саме у той момент, коли розрізнені фінські націоналістичні організації із хаотичних об'єднались в єдину силу, що могла зупинити реванш місцевих лівих радикалів та, навіть, змусити відчути острах за можливу втрату владу у президента та уряду Фінляндської Республіки.

Актуальність даної теми полягає у розкритті раніше невідомих сторінок історії фінського націоналістичного та профашистського Лапуаського Руху. У сучасній історичній науці відбувається переосмислення традиційних напрямів дослідження, визначаються нові сфери наукових інтересів, розробляються нові концепції. Тож враховуючи ці скоро плинні тенденції часу, у рамках здійсненого дослідження варто якомога повніше розкрити питання, що вперше порушують значення ідеології та методів здійснення політичної боротьби керівництвом Лапуаського Руху. Необхідно також підкреслити, що в українській історії ця проблематика аналізується вперше. Мета дослідження полягає у реконструкції історичного тла у Фінляндській Республіці середини 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст., яке дозволило з'явитись і значно просунутись крайнім правим ідеям з елементами фашизму та націонал-соціалізму в діяльності Лапуаського Руху, з означенням сутності й особливостей феномену “фінського націонал-фашизму”. Завдання статті: 1) проаналізувати передумови та причини зародження у демократичній Фінляндії праворадикального Лапуаського Руху; 2) визначити роль лідерів руху та вплив цього руху загалом на суспільно-політичну ситуацію в країні у вказаний період; 3) визначити важливість впливу італійського фашизму на ідеологічну складову Лапуаського Руху.

Через географічну віддаленість історія Фінляндії міжвоєнного періоду в незалежній Україні майже не вивчалась. Як на наш погляд, несправедливо припадала пилом тематика зародження та розвитку націоналістичних сил, у першу чергу Лапуаського Руху, що мали деякі схожості з діяльністю УВО та ОУН в Україні як в ідеологічному, так і в практичному плані. Тож автором було здійснено детальний аналіз праць провідних фінляндських дослідників з цієї проблематики: 1) так О. Юссіла, С. Гентіля та Ю. Неваківі спробували розкрити сутність всієї політичної системи у Фінляндії з царських часів до сьогодення, акцентуючи увагу на діяльності патріотично налаштованих партій для здобуття державної незалежності і недопущенні комуністичної диктатури [10]: б) історик Ю. Нійністьо присвятив своє дослідження виключно діяльності та ідеологічному фундаменту Лапуаського Руху [13]; в) у свою чергу, Ю. Сілтала концентрує свою увагу на мирній спробі здійснення державного заколоту активістами Лапуаського Руху за допомогою кількох тисяч безробітних та обездолених селян [15]; г) дослідник правих ідеологій М. Агті розкриває сутність впливів фашизму та націонал-соціалізму на радикалізацію фінського націоналізму в лавах Лапуаського Руху [9]; ґ) а Р. Перяля прагне якомога ширше подати соціальну складову рядового членства організації, що брали участь у придушенні комуністичного підпілля в сільській місцевості Фінляндії [14]. Однак з недавніх пір тематика суспільно-політичної орієнтації фінляндських партій та організацій на нацистську Німеччину і демократичну Францію стали розкриватись в наукових статтях української дослідниці з Рівного - Г. Невинної [5; 6; 7]. Узагальнений аналіз розвитку правої ідеології у Фінляндії в міжвоєнний період представлено також у статтях О. Васюкова [2] та В. Бикова [1]. Основними джерелами в процесі написання цієї історичної розвідки стали офіційні партійні документи та записи промов лідерів Лапуаського Руху, знайдені в монографіях європейських дослідників А. Кеміляйнен [11] та В. Віппермана [3].

Історія Лапуаського Руху у Фінляндії веде свій відлік від діяльності найбільш радикальних загонів Охоронного Корпусу (фін. Suojeluskunta) в часи Визвольної Війни 1918-го р. у Фінляндії, які займались винищенням комуністичної загрози на території сільської місцевості провінцій Саво та Кар'яла. Після тих кривавих подій активістами із середовища наукової інтелігенції Гельсінкі та колишніми фронтовиками було засновано Академічне Карельське Товариство (фін. Акаїеетіпеп Кацаїа^еига) [11: 258]. Члени цього товариства активно займались не тільки просвітницькою діяльністю, але й підведенням наукової бази під нову ідеологію фінських націоналістів на території, населених народами-одноплемінниками, в першу чергу карелами. Так, згідно із теоріями представників Академічного Карельського Товариства, що стали складовими ідеології Великої Фінляндії (фін. Suur-Suomi), карели по своїй суті були тими ж фінами, тільки зросійщеними в результаті тривалого проживання під ярмом Москви [11: 259]. Втім, одноплемінники проживали не тільки на території СССР, а й на території норвезької і шведської Лапландії. Вельми показовим на той час було одне з основних гасел Академічного Карельського Товариства: «Проти диявола і росіян!» (фін. Vastaan раМатеп ja venalaiset!) [11: 260].

З іншого боку, на початку 1920-х рр. все більшу активність набирав ліворадикальний рух, що мав серйозну підтримку в середовищі робітничого класу країни. Створена в сусідньому СССР Комуністична Партія Фінляндії (далі КПФ), з числа колишніх заколотників під проводом Куллерво Маннера та Отто-Віллє Куусінена, в самій Фінляндії була офіційно заборонена [10: 246]. У свою чергу, в середині урядової Соціал- Демократичної Партії Фінляндії (далі СДП) продовжувала функціонувати ліворадикальна фракція, яка в 1920 р. виділилася в самостійну силу - Соціалістичну Робочу Партію Фінляндії (далі СРП), фактично ставши легальною філією КПФ [10: 247]. Ідейним фінляндським комуністам вдалося також узяти керівництво в молодіжній і жіночій організації СДП, а також зайняти більшість місць в керівництві Організації Профспілок Фінляндії [10: 247]. Крім того, в Едускунті 27 народних депутатів від СРП відкололись від СДП, створивши власну окрему фракцію.

Таке зростання активності комуністів не влаштовувало, а ні правих, а ні цілком собі центристські налаштовані партії більшості в Едускунті та фінляндському уряді. У січні 1923 р. був створений Охоронний Союз Фінляндії (фін. Suomen Suojeluliitto), лідери якого закликали фінляндців до боротьби з комунізмом як в самій країні, так і поза її межами [12: 222]. Серед членів цього союзу були майбутні президенти Фінляндії - Карл- Ґустаф-Еміль Маннергейм та Пер-Евінд Свінгуфвуд. Вже навесні 1923 р. фінляндський уряд під проводом прем'єр-міністра Кюості Калліо почав справжній наступ на ліві сили: було заборонено діяльність Соціалістичного Союзу Молоді; члени СРП, щоб зберегти свій легітимний статус, мали позбутись лівої ідеології й прибрати з назви партії слово “соціалістична”; за звинуваченнями в державній зраді було затримано більше 200 активістів СРП, у тому числі й всіх депутатів-соціалістів [12: 223]. Однак така операція Кюості Калліо очікуваного ефекту не принесла, бо ж ліві активісти просто змінили назви своїх організацій і продовжили легальну діяльність. І лише заборона Верховним Судом Фінляндської Республіки комуністичної діяльності в країні, ухвалена у 1925 р., призвела до послаблення позицій лівих і відходу їх у підпілля - в населенні пункти поблизу совєцько- фінляндського кордону. У серпні 1928 р. фінляндській поліції вдалося розкрити підпільну мережу КПФ у містах Вііпурі, Рійгімякі та Гельсінкі, заарештувавши фактично всіх її лідерів [12: 224]. Ці арешти на час паралізували діяльність комуністичного підпілля. Але куди більший удар лівому руху в Фінляндії завдав У>й Всесвітній Конгрес Комінтерну, який пройшов в Москві влітку-восени 1928 р. На ньому фінляндські соціал- демократи були прирівняні до італійських фашистів [3: 18].

Між тим, починаючи з 1928 р., економіка Фінляндії, яка стрімко набирала вагу з 1919-го р., потроху покотилася донизу [1]. Все почалося з різкого збільшення експорту деревини до СССР, що змусило впасти ціни на одне з головних джерел зовнішньоторговельних надходжень Фінляндії. Страйки робітників деревообробної промисловості та портових трударів, що зривали строки поставок деревини у Ленінград та Мурманськ, тільки погіршило ситуацію. Восени 1929 р. світ струснула економічна криза - “Велика Депресія”, яка ще більше знизила ціни на фінляндський ліс і папір. Невеликі селянські господарства і дрібні лісозаготівники, що брали позики в банках для розвитку власної справи, виявилися не в змозі їх виплачувати і стрімко розорялися. Однак на хвилі кризи, що розвивалась в країні, як гриби після дощу, почали рости різні рухи, що відстоювали не економічні, а політичні вимоги. Праворадикали, на відміну від лівих сил, дуже чітко відчули момент! Вони прагнули направити зростаюче в суспільстві невдоволення проти свого давнього ворога - соціалістів і комуністів, в яких бачили посібників головного і споконвічного тирана фінської нації - росіян. Протягом жовтня-грудня 1929 р. виникло відразу кілька політичних рухів: Союз Лаллі (фін. LaШnHito), Спілка Незалежності (фін. Itsenaisyyden liitossa), Союз Ветеранів Визвольної Війни (фін. Vapaussodan Rintamamiesten Liitto), що стояли на яскраво виражених антикомуністичних позиціях [13: 22]. В Едускунті, серед народних депутатів, росло переконання, що до комуністів треба застосовувати більш рішучі заходи. Ліві ж радикали відсиджуватись осторонь теж не збиралися, організовуючи різні акції громадянської непокори всією країною. Жорстка конфронтація досягла свого піку в кінці листопада 1929 р. у містечку Лапуа [13: 25]. Саме тут майбутні активісти Лапуаського Руху, головним чином, силами учнів місцевої загальноосвітньої школи, припинили незаконні збори комуністів застосувавши силу, не дали організувати страйк і знищили всі агітаційні матеріали лівих сил. Кілька найбільш активних місцевих мешканців стали обговорювати можливості подальших, більш радикальних дій...

Організовану націоналістичну силу - Лапуаський Рух, було створено на базі нечисленної праворадикальної спільноти Фінський Замок (фін. Suomen Lukko) та молодіжного крила Академічного Карельського Товариства [14: 51]. Нову організацію очолив ветеран Визвольної Війни 1918-го р. Вігторі Косола, який виступив на перших зборах руху в Лапуа з доповіддю “Про стан, що склався у Фінляндії” [8: 280]. Збори обрали делегацію, яка мала зустрітися в Гельсінкі з президентом Пером-Евіндом Свінгуфвудом, урядом та парламентськими партійними групами. До складу як першої, так і наступних делегацій, в якості представників Лапуаського Руху входили Вігторі Косола та Гілья Рійпінен - директорка школи в Лапуа [8: 281].

Спочатку Вігторі Косола входив до фракції найбільш поміркованих учасників Лапуаського Руху. Однак із часом, ймовірно під впливом своєї соратниці Гільї Рійпінен, перейшов на бік радикальної фракції. Наступною акцією членів Лапуаського Руху, яка мала навести жах на все ліворадикальне підпілля Фінляндії, став погром взимку 1930 р. типографії соціалістичної газети “Туоп Аат” [4: 117]. Такі показові акції прямої дії привели до лав Лапуаського Руху велику кількість палких патріотів Фінляндії: за рік до нього приєдналося майже 60 тис. осіб [1]. Напади на комуністів та соціалістів нараховувались сотнями. Зазвичай активісти Лапуаського Руху діяли штурмової масою, з демонстративною публічністю, але були в організації і спецгрупи для точкових акцій, зокрема атентатів по відношенню до ораторів і депутатів від СДП та СРП. Вони іменувались блакитно-чорними штурмовими загонами або ж “ЗіпітиєШ” [4: 117].

Центральний офіс Лапуаського Руху знаходився в провінції Пох'янмаа у місті Вааса, однак організація вже почала користуватись підтримкою по всій країні завдяки антикомуністичним виступам та бійкам з лівими радикалами [15: 279]. Основну масу членства Лапуаського Руху складали селяни, студенти, священики, військові, ветерани Визвольної Війни 1918-го р., які проводили демонстрації, влаштовували “полювання” на комуністів і підозрюваних у співчутті їм громадян, нищили друкарні і видання лівого спрямування. Однак демонстрація сили Лапуаського Руху, так само як і своєрідна його кульмінація, були ще попереду. В кінці червня 1930 р. Лапуаський Рух направив до уряду та депутатів Едускунти делегацію з циркулярним листом від фінляндських селян, які заявили, що комунізм і досі корениться у Фінляндії, в прикордонних з СССР населених пунктах. Надихаючись фашистським походом на Рим в 1922 р., ідеологи Лапуаського Руху мали намір провести свій, аналогічний «марш на Гельсінкі», залякавши, таким чином, не тільки урядовців, але й опонентів [9: 120]. Саме для цього був розроблений спеціальний маршрут, який нагадував марш перемоги Фінської Армії у травні 1918 р. Після розгону “комуністичного шабашу” в Лапуа та знищення соціалістичної газети це стало найбільш успішною демонстрацією сили та чисельності активу Лапуаського Руху. Так, 7 липня 1930 р. близько 6 тис. членів Лапуаського Руху з блакитно- чорними прапорами та нарукавними стрічками пройшли маршем вулицями фінляндської столиці, звернувши до резиденції президента країни Лаурі- Крістіана Реландера, який вітав їх разом з урядом Фінляндії, та закінчивши багатотисячним мітингом на центральній Сенатській площі перед кафедральним собором [4: 118]. До своєрідного “маршу на Гельсінкі” приєдналось ще 9 тис. селян з усіх селищ та міст південних провінцій: Уусімаа, Пірканмаа, Сатакунта, Канта-Гяме, Пяйят-Гяме та Кюменлааксо. Вище політичне керівництво країни змушене було враховувати вимоги представників Лапуаського Руху, яке отримало широку підтримку в суспільстві: уряд Пера-Евінда Свінгуфвуда, який замінив кабінет Кюості Калліо щойно в квітні 1930-го р., вимушений був піти у відставку вже у вересні того ж року. На зміну йому прийшов уряд лідера Аграрного Союзу Юго Суніли, який симпатизував Лапуаському Руху і, по великому рахунку, влаштовував Вігторі Косолу та його соратників [4: 119]. Наслідком “маршу на Гельсінкі” стала повна законодавча заборона комуністичної ідеології та діяльності комуністичних організацій. В той же час, радикальне крило Лапуаського Руху на чолі із Гільєю Рійпінен, хотіло бачити самого Вігторі Косолу майбутнім президентом Фінляндії. Згідно з Конституцією Фінляндії від 1922 р. у країні не було прямих президентських виборів, голову держави обирала колегія вибірників, що формувалась з депутатів Едускунти [14: 58]. Настоятель церкви в Лапуа Каарло Карес проголосив Вігторі Косолу “богообраним вождем народу Фінляндії”, а у лівій пресі з'явилися чутки про можливе встановлення профашистської диктатури членами Лапуаського Руху [9: 135]. Приводом для таких чуток стало те, що в націоналістичних та патріотичних колах Фінляндії, навіть поза межами Лапуаського Руху, його лідера - Вігторі Косолу - все частіше порівнювали з Беніто Муссоліні, який свого часу теж організував багатотисячний марш до столиці Італії з метою залякати уряд і взяти владу в свої руки [3: 15]. Найближчі побратими простежували таку схожість не тільки в цитатах чи палких промовах, а й навіть у жестах та міміці обох лідерів. Слід підкреслити, що Вігторі Косола симпатизував італійським фашистам та їх лідерові Муссоліні, з яким неодноразово зустрічався.

Особливо надихали фінських націоналістів фашистські успіхи щодо впровадження корпоративної системи та нищівна боротьба з комунізмом в Італії. А хтось навіть жартував, що лідер Лапуаського Руху - “фашистський вождь Косоліні” [8: 282]. Необхідно звернути увагу й на те, що Лапуаський Рух з самого початку став на вкрай антикомуністичні позиції з націоналістичним і релігійним забарвленням. Члени цього нового масового руху вважали комунізм не тільки внутрішньополітичною загрозою для існування фінляндської державності, але й також небезпекою для національної і релігійної цілісності всього фінського народу [8: 284]. Саме через свої релігійні, націоналістичні та особливо антикомуністичні цілі, Лапуаський Рух підтримували пастори Євангелістсько-Лютеранської Церкви Фінляндії, а також консервативно налаштованими селянами. Ідеологія Лапуаського Руху приваблювала своєю новизною, а також пропонувала стати не щитом, а мечем у боротьбі фінського народу проти наближення на країну “кошмару комунізму”. Комуністичній ідеології була протиставлена нова ідеологія національної держави та національної трудової солідарності [13: 69]. Завдяки цьому, Вігторі Косола з соратниками створив потужну організацію активно діючої меншини, яка, «в ім'я національного ідеалу, вступила в рішучу війну з усім старим світом, комунізмом, соціалізмом, лібералізмом, демократією, а своїм самовідданим чином робить духовну і державну революцію... » [11: 280].

Тим часом в Фінляндії почала погіршуватись політична ситуація - місцева соціал-демократична правляча еліта, яка складалась переважно з шведськомовних фінів, не хотіла аби до влади прийшли радикальні націоналісти профашистського штибу. А тому почали робити все можливе, щоб звести підтримку Лапуаського Руху серед населення нанівець. У відповідь на такі дії було створено центр націоналістичного спротиву із гаслом: «За Вітчизну і Закон!». В той же час, визріла ідея здійснити збройний заколот і встановити дійсно націоналістичну владу. Планувалось ввести тимчасову диктатуру під проводом “фашистського вождя Косоліні” та уповноваженої директорії (на зразок латиноамериканської військової хунти) з представників ветеранських організацій. Вігторі Косола наказав своїм соратникам розташуватись у невеличких населених пунктах Південної та Центральної Фінляндії, аби розпочати активну агітацію щодо національного повстання проти засилля “демократів-капіталістів” [6: 2].

В кінці лютого 1932 р. 8 тис. членів Лапуаського Руху зібралися в селі Мянтсяля поблизу Гельсінкі з наміром почати звідти новий марш на столицю Фінляндії [1]. Протягом 1-3 березня 1932 р. окрім Мянтсяля лапуаське повстання охопило провінції Канта-Гяме та Південна Пох'янмаа, однак зустрівши рішучу позицію президента Пера-Евінда Свінгуфвуда, який пригрозив пустити в хід війська, спроба нового маршу зазнала невдачі. Тоді, 4-5 березня 1932 р. відбулась нарада керівників Лапуаського Руху у Мянтсяля. Було прийнято рішення про припинення повстання, однак зброю, яку малу блакитно-чорні штурмовики, ніхто здавати не збирався. Поліція та національна гвардія президента Фінляндії оточила селище Мянтсяля і почала захоплювати будинки, в яких знаходились озброєні націоналісти- заколотники. В ході дводенних боїв 5-7 березня 1932 р. загинуло до 150 активістів Лапуаського Руху та до 50 представників урядових сил [4: 121].

Після провалу заколоту, відповідно до вимоги президента Пера-Евінда Свінгуфвуда, Вігторі Косола разом з іншими керівниками Лапуаського Руху був заарештований і відправлений до в'язниці у місті Турку, а діяльність цієї націоналістичної організації була заборонена [7: 137]. Головним підсумком заколоту в Мянтсяля було те, що конституційну демократію у Фінляндії не можна було зруйнувати заколотами. Ні комуністи, ні націоналісти не можуть її похитнути. Вігторі Косола вийшов по амністії у 1933 р. і одразу розпочав збори залишків своїх прихильників у Гельсінкі з метою продовження діяльності руху, але в нових формах. Зрештою, це призвело до утворення партії Народно-Патріотичний Союз (фін. ЬаптааШпеп Кашапіііке), що заявила про свій намір продовжувати політику Лапуаського Руху парламентськими методами [5: 149]. На чолі нової організації став Вігторі Косола. У програму Народно-Патріотичного

Союзу увійшли деякі положення соціального характеру (боротьба з безробіттям, скорочення робочого дня, добровільне переселення безробітних до сіл), що привернуло до його лав деяке число робітників і безробітних. Від тепер, Народно-Патріотичний Союз, як партійний нащадок Лапуаського Руху, у зовнішньополітичному та ідеологічному шляху відкрито орієнтувався на досвід націонал-соціалізму в Німеччині, а ідеї італійського фашизму були відкинуті як такі, що не дали позитивного результату. Лідери Народно-Патріотичного Союзу заявляли про прихильність ідеї Великої Фінляндії: «від Ботнічної затоки до Білого моря, з відторгненням одвічних фінських територій Карелії та Інгерманландії від більшовицької Росії» [4: 122].

Висновки

Таким чином, варто зауважити, що Лапуаський Рух, почавши своє сходження як масовий національний рух у часи економічної світової кризи не зміг подолати парламентаризм і конституційно встановлено демократію. Проведений комплексний аналіз широкого кола наукової літератури з досліджуваної проблеми дозволяє зробити висновок про те, що актуальну політичну ситуацію на території Фінляндської Республіки у зазначений період визначало не бажання кількох радикально налаштованих особистостей з лівого чи правого флангу здійснити свій власний заколот, а дотримання існуючих правових норм та законів. Розуміючи, що вже минула доба профашистських маршів та заколотів, колишні лідери та активісти Лапуаського Руху не змогли подолати існуючий у Фінляндії законний стан речей, тож вирішили до нього пристосуватись - реорганізувавшись у політичну партію Народно- Патріотичний Союз. А вже те, як цій силі вдалось діяти в умовах фінляндського парламентаризму - питання для іншої статті.

Література

1. Быков В.А. Коломойский Белой Финляндии: 140 лет назад родился Рафаэль Хаарла [Электронный ресурс] / В.А. Быков // Русская Фабула. - Режим доступа: https://rufabula.com/artides/2016/03/08/haarla

2. Васюков О.В. Поширення фашистських рухів у країнах Північної Європи (Скандинавія, Фінляндія, Ісландія) у 20-30-х рр. ХХ ст. [Текст] / О.В. Васюков // ОДІССОС-2013. Актуальні проблеми історії, археології та етнології. - 2014. - Вип. 5. - С. 249 - 251.

3. Випперман В. Европейский фашизм в сравнении: 1922-1982 гг. [Текст] / В. Випперман. - Новосибирск: Сибирский хронограф, 2000. - 232 с.

4. Ковальов Д.В. Фінляндія - форпост півночі [Текст] / Д.В. Ковальов // Повстання Ідентичності / Д.В. Ковальов, П.В. Ковальов. - Дн.: ВКК «Баланс-Клуб», 2016. - Блок 2. - С. 73 - 174.

5. Невинна Г.Я. Внутрішньополітичні процеси у Фінляндії у 1930-х рр. та їх вплив на зовнішню політику країни [Текст] / Г.Я. Невинна // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політологія, історія. - 2010. - №1 (102). - С. 145 - 153.

6. Невинна Г.Я. Партійно-політична ситуація у Фінляндії та її вплив на

зовнішню політику держави міжвоєнного періоду [Текст] / Г.Я. Невинна // Панорама політологічних студій: науковий вісник

Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. 4. - Рівне: РДГУ, 2010. - С. 56 - 62.

7. Невинна Г.Я. Вплив внутрішньополітичних процесів на зовнішню політику країни на прикладі Фінляндії в 1930-х рр. [Текст] / Г.Я. Невинна // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 26. - Рівне: РДГУ, 2015. - С. 136 - 138.

8. Сто замечательных финнов. Калейдоскоп биографий = 100 suomalaista pienoiselamakertaa venajaksi [Электронный ресурс]: электрон. науч. специализирован. историч. сборник // под ред. Т. Вихавайнена (T. Vihavainen); пер. с финск. И.Соломеща. - Хельсинки: Общество финской литературы (Suomalaisen Kiijallisuuden Seura), 2004. - 781 с. - Режим доступа: http://www.kansallisbiografia.fi/pdf/kb_ru.pdf.

9. Ahti M. Kaappaus: suojeluskuntaselkkaus 1921, fascismin aave 1927, Mantsalan kapina 1932 [Teksti] / M. Ahti. - Helsinki: Otava, 1990. - 379 s.

10. Jussila O., Hentila S., Nevakivi J. Suomen poliittinen historia 1809-2009 [Teksti] / O. Jussila, S. Hentila, J. Nevakivi. - Helsinki: WSOY Oppimateriaalit, 2009. - 407 s.

11. Kemilainen A. Finns in the Shadow of the 'Aryans”. Race Theories and Racism [Text] / A. Kemilainen. - Jyvaskyla: Society Studia Historica 59, 1998. - 320 pp.

12. Kirby D.A Concise History of Finland [Text] / D. Kirby. - Cambridge: Cambridge University Press, 2006. - 364 pp.

13. Niinisto J. Lapuan Liike - kuvahistoria kansannoususta 1929-1932 [Teksti] / J. Niinisto. - Helsinki: Nimox, 2003. - 143 s.

14. Perala R. Lapuan liike ja sanan mahti [Teksti] / R. Perala. - Oulu: Pohjois- Suomen historiallinen yhdistys, 1998. - 426 s.

15. Siltala J. Lapuan Liike ja kyyditykset 1930 [Teksti] / J. Siltala. - Helsinki: Otava, 1985. - 704 s.

Размещено на Allbest.ru