Внесок купецтва Миколаєва в розвиток релігійного життя міста кінця XVIII – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внесок купецтва Миколаєва в розвиток релігійного життя міста кінця XVIII - початку ХХ ст.

Макушина Г.І.

Анотації

Стаття присвячена комплексному аналізу внеску купецтва Миколаєва у розвиток релігійного життя міста. Автор вважає за доцільне розкрити головні аспекти такої діяльності купецького стану наприкінці XVIII - на початку ХХ ст. В дослідженні використані методи системного, кількісного та якісного аналізу та історико - типологічний. Купецтво Миколаєва належало, головним чином, до православного, католицького, лютеранського напрямів християнства та іудаїстського віросповідання. Окремі представники купецького стану піклувалися про будівництво та брали участь в утриманні культових споруд.

Ключові слова: купецтво, Миколаїв, православ'я, католицизм, лютеранство, іудаїзм, церква, кірха, костел, синагога, молитовний будинок.

The article is devoted to the complex analysis of the contribution of the merchants of Mykolayiv in the development of the religious life of the city. The author considers it expedient to reveal the main aspects of such activity of the merchant state at the end of XVIII - the beginning of XX century. The methods of systematic, quantitative and qualitative analysis and historical - typological methods are used in the study. The merchants of Mykolayiv belonged mainly to the Orthodox, Catholic, Lutheran directions of Christianity and Judaism. Some merchants took care of the construction and took part in the maintenance of the cult buildings.

Keywords: merchants, Mykolaiv, Orthodoxy, Catholicism, Lutheranism, Judaism, church, kirk, synagogue, house of worship.

Постановка проблеми. Дослідження історії релігійного життя українського суспільства залишається одним з перспективних явищ сучасної науки. До числа маловивчених тем належить роль станів суспільства у розвитку релігійних общин різних регіонів України. Зокрема, слід виділити Південний регіон, який в результаті історичного процесу сформувався із представників декількох релігійних напрямів та віровчень. У коло наукових інтересів сучасних істориків потрапив купецький стан. Основним напрямом вивчення купецтва Південного регіону постає його торгівельна діяльність. Тому актуальним сьогодні є питання внеску купецтва у розвиток релігійного життя. В даній статті розглянемо особливості внеску купецтва в релігійне життя Миколаєва. купецтво релігійний община

Аналіз публікацій. Актуальність вивчення історії релігійних напрямів та віровчень України обумовлена науковими працями сучасних істориків. Деякі аспекти релігійного життя України ХІХ ст. вивчали Д. Кудінов [37], Г Надтока [39], Ю. Селе- вич [44], І. Старенький [45], І. Тарасенко [46]. Вчені приділяли увагу історії православ'я в Україні у ХІХ ст. [38]. Історії церкви на західноукраїнських землях приділили свої наукові праці І. Баляс [3],

0. Буравський [4], А. Кирилюк [36], І. Опря [41; 42] В. Рожко [43]. Особливості релігійного життя Південної України доладжували В. Ганзуленко [5],

1. Гветадзе [6], О. Тригуб [47].

В сучасній історіографії існують дослідження, присвячені релігійному життю Миколаєва. В них простежуються окремі факти щодо участі та підтримки купецтва в діяльності релігійних напрямів та віровчень міста. Діяльності купецтва у своїх дослідження торкається Т. Губська. Вона вважає, що купці брали участь у будівництві Всесвятської церкви Миколаєва [8] та наголошує на внеску купця І. Баптизманського у її розвиток [7]. Деякі питання участі купецтва у будівництві православних храмів Миколаєва розглянув Д. Заковоротній. Вчений акцентує увагу на активності купців під час будівництва церкви на Водопої, церкви на честь Благовірного Олександра Невського, молитовного будинку Святої ікони Касперівської Божої Матері [33]. Історію лютеранської общини міста досліджує В. Нікітін. Він виділяє окремих купців серед її прихожан, які допомагали родинам лютеран в разі економічних труднощів [40, с. 197].

Релігійний аспект історії єврейського населення висвітлюють А. Павлюк, М. Поліщук, М. Шитюк, В. Щукін. В. Щукін та А. Павлюк в монографії "Земляки" розглядають релігійне життя євреїв і звертають увагу на купців-старост миколаївських синагог [50, с. 134], досліджують хронологію відкриття синагог та молитовних будинків. Також вчені виявили, що деякі купці продавали будинки для перетворення їх у культові споруди. Наприклад, так зробив купець М. Куперман [50, с. 132]. В дослідженні "Дорога к храму" В. Щукін вияснив частину осіб, що входили у 1880-1890 рр. до складу духовного правління хоральної синагоги [48, с. 21]. Проте він не відокремлює стани суспільства, в тому числі і купецтво. У науковій праці "Еврейские адреса" вчений розкриває діяльність єврейських культових споруд Миколаєва другої половини ХІХ ст., акцентуючи увагу на старій, хоральній та привозній синагогах, молитовному будинку Грібермана [49, с.67, 116].

Постановка завдання полягає у вивченні діяльності купців як прихожан; виявленні особливостей їх внеску у розвиток кожного релігійного напряму та віровчення Миколаєва; також необхідно вияснити, до яких релігійних напрямів та віровчень належало миколаївське купецтво; проаналізувати участь купецтва у будівництві та утриманні культових споруд; розкрити діяльність найактивніших купців.

Виклад основного матеріалу. Миколаїв виник і розвивався як багатонаціональне місто. Однією з причин такого явища була наявність купців різних національностей, які з'явились тут в перші роки існування міста. Кожна національність вносила в загальнокультурний розвиток міста частину культури свого народу. Подібна ситуація відбилась на розвитку релігійного життя Миколаєва. Купці мали реальні матеріалі можливості допомагати розбудовувати та утримувати культові споруди тих релігійних напрямів та віровчень, які вони сповідували.

Представники Західної Європи проповідували католицизм, вихідці із східних слов'ян та греки православ'я, євреї - іудаїзм. Релігійна приналежність купців знайшла своє відображення в діловодній документації. В Списку, що занотовував гільдійські капітали на 1836 р. виділяють окремо купців-християн. Вони заносились першими у подібні документи. Взагалі, в списках купців окремо виділяли окрім купців-християн ще євреїв та караїмів. Наприклад, купці, що знаходились "на продовольствии Николаевской городской ратуши считать местными купцами 1-й гильди и христиан Ф. Соболєва, еврейское одно семейство О. Рафаловича, 2-й гильдии христиан 75 семей".

Розглянемо релігійну діяльність православного купецтва. В церковних книгах відображені ключові події в житті купецьких православних родин: народження, хрещення, весілля, смерть. В Державному архіві Миколаївської області збереглись книги реєстрації, де можна побачити купецькі прізвища.

Траплялися випадки, коли купцям необхідно було довести або показати приналежність до конкретної релігійної конфесії. В Держаному архіві Миколаївської області зберігається низка документів стосовно даної проблеми. Наприклад, у 1857 р. вдова купця 1-ї гільдії купчиха Ф. Шевченко надіслала прохання на ім'я Миколаївського військового генерал-губернатора контр-адмірала кавалера Г Бутакова про видачу свідоцтва щодо підтвердження належності до православного віросповідання "в том, что я с семейством моим ни к каким вредным сектам не принадлежу, а есть православного вероисповедания, выдать мне свидетельство, для чего прилагаю и лист гербовой бумаги в 90 коп." [17, арк. 1зв]. Свідоцтво було видане 30 квітня 1857 р. [17, арк. 4 - 4зв].

Подібна ситуація торкнулась купця 1-ї гільдії, почесного городянина Г. Діковського. 27 березня 1857 р. Управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернаторства направило на ім'я Миколаївського військового губернатора документ з проханням повідомити про віросповідання Г. Діковського, посилаючись на циркуляр Міністерства внутрішніх справ від 6 травня 1845 р. В свою чергу Миколаївський військовий генерал-губернатор зібрав необхідну інформацію через миколаївську поліцію і 6 червня 1857 р. відправив відповідь на ім'я Новоросійського та Бессарабського генерал- губернатора. В листі було зазначено, що почесний громадянин Г. Діковський віросповідання "единоверческого и не скопец" [18, арк. 4 - 4зв].

Купці, як і представники інших станів, реєстрували новонароджених в церковних книгах. Наприклад, 1 січня 1863 р. в церковній книзі є запис Миколаївської 3-ї гільдії купець Т. Булавінцов та його дружина Пелагея Гаврилівна зареєстрували сина

Федора. Також Також є інформація про "восприемников": "почетного потомственного гражданина Сиротинского и дочка Булавинцева Александра" [9, арк. 1зв].

Траплялись випадки, коли купці або представники їх сімей вирішували присвятити своє життя служінню Богу та піти в монастир. Розглянемо документи купецького сина Федота Синельнікова. Його батько подавав до Миколаївської міської думи прохання про відправлення Федота на службу в Києво-Печерську лавру [28, арк. 1]. У 1866 р. Федоту Синельнікову було видане свідоцтво, де повідомлялось, що він виходець із купецького стану і зараховується в духовний. Документ про підтвердження такого важливого для молодої людини кроку мав назву "звільнююче свідоцтво" [29, арк. 2]. Свідоцтво мало юридичну силу до "поступления новой ревизии". Для того, щоб подати документи на вступ у монахи, необхідно було отримати підтвердження про те, "не состоит ли Синельников под судом и следствием, а также казенними и частными долгами" [29, арк. 4]. Миколаївська міська дума направила запит з цього питання до Херсонської казенної палати. 27 лютого 1867 р. Херсонська казенна палата надіслала відповідь, що купецький син Федот Синельніков "под судом и следствием не состоял, ...долгов не числит, узами супружества не обязан" [29, арк. 6]. Для суду слідчі дільниць підтвердили те, що Ф. Синельніков під слідством не знаходиться і ніколи не знаходився. Отже, Ф. Синельніков отримав дозвіл від відповідних органів влади не вступ до монастиря.

Релігійна діяльність православного купецтва проявлялась в розбудові, фінансуванні, розвитку храмів, церковних училищ та шкіл.

У 1799 р. була закладена церква Різдва Богородиці. Її побудували у 1800 р. на кошти від пожертвувань купецтва [2, с. 75]. Це однопрестольна кам'яна церква, основним будівельним матеріалом для якої був вапняк-черепашник. Купці піклувалися про діяльність Різдвяно-Богородичної купецької церкви. До 1838 р. її піклувальником був купець П. Кірєєвський, а на засіданні Миколаївської міської думи від 14 лютого 1838 р. розглядалась справа про обрання замість нього нового піклувальника для нагляду за будівництвом церкви. У 1838 р. старостою на трирічний термін 1839-1841 рр. був обраний купецький син І. Соболєв. Його батько був купцем 1-ї гільдії. В підтвердження цього на документі миколаївського купецького товариства підписи із середовища купців поставили П. Вербицький, М. Бєліков та ін. [20, арк. 98].

В Державному архіві Миколаївської області зберігся рапорт військовому губернатору від 11 березня 1870 р. про допомогу Різдвяно-Богородичному собору. З цього приводу товариство купців та міщан скликало збори [11, арк. 2]. Відомо, що у 1903 - 1913 рр. старостою собору був купець А. Лазарєв [35, с. 44].

Купці брали участь у будівництві та діяльності церкви Всіх Святих на Миколаївському кладовищі. Вона будувалась у 1807-1808 рр. Дослідник Д. Заковоротній підтверджує участь купецтва у будівництві церкви [33, с. 12] і звертає увагу, що активну участь під час перебудови у 1858 р. брав купець 1-ї гільдії, міський голова К. Соболєв [34, с. 20], який був старостою цією церкви. Як зазначає Д. Заковоротній, "по ходатайству Херсонского еписпархиального начальства за усердие в строительстве император Александр ІІ наградил его золотой медалью для ношения на шее на Станиславской ленте" [33, с. 16].

У 1876 р. прагненнями колишнього церковного старости купця І. Бартенєва, при підтримці колишнього головного командира Чорноморського флоту М. Аркаса, церква була оточена огорожею [2, с. 78]. Піклувальником церкви у 1909 р. обрали купця І. Баптизманського [8, с. 223].

На пожертвування, в тому числі і купецькі, була побудована Грецька Свято-Миколаївська церква у 1817 р. Збереглись матеріали про перебування на початку ХХ ст. купців на посадах скарбників і старост. Наприклад, у 1904 р. її скарбником був купець В. Слєпков [2, с. 81],а у 1913 р. старостою - С. Заікін [35, с. 45].

У 1831 р. миколаївський протоієрей К. Павловский запропонував Миколаївській міській думі побудувати нову церкву на Сінній площі. Так розпочалась компанія з будівництва Ново-Купецької церкви, яка також мала назву "Богородична всіх сумуючих радості" [34, с. 22]. Церкву планували побудувати за 5 років, для чого була створена піклувальна рада на чолі з міським головою та купцем І. Ніколаєвим [33, с. 14]. Останній очолював піклувальну раду з будівництва церкви протягом 1837 - 1843 рр., тобто до моменту його завершення. Вирішуючи різноманітні питання, що виникали в ході будівництва храму, піклувальники вели листування з органами влади. Наприклад, в донесенні від 9 березня 1838 р. вони повідомляли, що будівля церкви потребує плану та акт, що затверджує будівництво. Тому просили думу "истребовать откуда следует как то, так и другое" [19, с. 83]. У 1837 р. тривав пошук коштів на будівництво церкви. Купець І. Ніколаєв та чиновник 9 класу О. Дяченко повідомили про наявність 2000 руб. "с прирощением, какое в приходе состоит по счету Думы" [19, с. 107зв]. У тому ж році було видано миколаївському купцю Ф. Рєзникову "под вексель" ... сроком восемь месяцев коим и представлено на сию сумму причитающиеся проценты, указные особо пожертвуемые 101 руб." [19, с. 107зв]. І. Ніколаєв сам пожертвував 500 руб. грошима та 400 руб. речами. Йому належить також клопотання про виділення позики в 10000 руб, а купець М. Соболєв вніс на будівництво суму 759 руб. Сума, яку вніс купець 3-ї гільдії І. Махотін невідома, проте в архівних документах є свідчення, що він отримав "похвальный лист архиепископа Херсонского и Таврического" [21, арк. 12-16]. І надалі І. Махотін брав участь в ремонтних роботах приміщення церкви. Купці брали участь в утриманні церкви на початку ХХ ст. і займали виборні посади. Наприклад, старостою у 1903 р. був купець В. Петриковський [2, с. 79].

Уряд іноді відзначав найактивніших учасників будівництва храмів. За внесок у розвиток цієї справи купцю І. Ніколаєву 21 березня 1861 р. "Государь Император Всемилостивейше соизволил пожаловать старосте Николаева Богородичной церкви Всех скорбящих радости. за усердную службу серебряную медаль на Станиславской ленте для ношения на шее" [21, арк. 1]. Товариство купців та міщан пожертвувало на будівництво церкви 13 836 руб. 24 коп. [21, арк. 12зв].

В середині ХІХ ст. будувалась в місті Церква Святого Духа на Водопої. Звернемо увагу на процес збору коштів для її будівництва, в якому брали участь купці міста. 28 серпня 1851 р. в рапорті Миколаївської міської думи Миколаївському військовому губернатору "предписать николаевской квартирной комиссии хранящиеся в оной пожертвования здешними купцами в пользу хуторских мещан" [24, арк. 1] видати 700 руб. під розписку піклувальника про спорудження на міському хуторі молитовного будинку. Саме таку суму пожертвували на будівництво церкви купці. Це прохання було надіслано і Миколаївській квартирній комісії "для употребления согласно назначения., как же мы в течении всего военного времени отбывали подводную повинность натурою, а потому упомянутая сумма должна принадлежать нам, но мы не желая пользоваться оною, тем более, что и расчет между нами затруднителен приговорили: означенные 700 руб. серебром мы жертвуем в пользу молитвенного дома" [31, арк. 2]. Миколаївська квартирна комісія дозволила міщанам видати гроші на ім'я К. Соболєва [31, арк. 5]. Будівництвом церкви піклувався купецький син Г. Дюмін. Він ". собирал средства и строил церковь, отчитывался перед городской управой о доходах и расходах" [33, с. 15]. В одному з рапортів Г. Дюмін прохав видати 118 руб. 50 к., які пожертвувало товариство міщан міських хуторів "на сооружение на оных молитвенного дома" [23, арк. 4]. В результаті Миколаївська міська дума постановила "выдать купеческому сыну Дюмину оную сумму с росписью за означенный предмет" [23, арк. 5].

Пов'язана з купецтвом передісторія будівництва Касперівського молитовного будинку. В 1872 г. купець К. Соболєв продав будинок священнику О. Корочинському та поручику І. Подлігайлову в центрі Миколаєва на розі вулиць Садової та Одеської (нині - Потьомкінської). Покупці "преподнесли его в дар Херсонскому епархиальному ведомству". Будинок відремонтували та перейменували у молитовний на честь Касперівської Божої Матері [34, с. 24]. Піклувальником будівництва призначено К. Соболєва, а старостою церкви у 1904 р. був купець М. Максимов" [33, с. 23].

У 1869 р. відбулось освячення храму 58-го Празького полку. Купці під час його будівництва із благодійників перетворились на поставників. Так, звертались до складів лісових, залізних та будівельних матеріалів купця М. Авраамова. В Державному архіві Миколаївської області зберігся рахунок датований 15 жовтня 1898 р. Згідно нього купець постави церкві дошок на суму 74 руб. 45 коп., болванок на суму 20 руб. 65 коп., брусу на суму 5 руб. 40 коп., штифтів на суму 2 руб. 80 коп., аркушів заліза на суму 55 руб. 50 коп., цвяхів на суму 40 коп. Всього було замовлено матеріалів на загальну суму 160 руб. 20 коп. [15, арк. 22]. У купця І. Морозова для церкви закупили 3 віденські печі, 50 аршин труб, 8 колін, 8 обертів, 4 засувки. Всього товарів на суму 130 руб. 50 коп. [15, арк. 26]. У 1903 р. церкви був купець М. Химич [2, с. 82].

У 1877 г. прибудинкову церкву Миколаївського реального училища на честь Святого та Благовірного Олександра Невського згідно з контрактом побудував купець С. Володін. Того ж року храм було освячено [34, с. 24]. У 1901 р. її старостою був купець Є. Берг, а у 1903 р. купець А. Донський [2, с. 78].

21 січня 1855 р. мешканці Адміралтейської частини міста просили Миколаївську міську думу дозволити на місці острога побудувати трьохпрестольну Свято-Олексіївську церкву [32, арк. 19]. В документів на ім'я Міської управи від 11 лютого 1861 р. зазначено, що храм ще не побудований, проте спільнота вже визначилась із піклувальниками. Одним із них, а саме старостою, планували призначити купця І. Ніколаєва [32, арк. 21зв]. 11 лютого 1861 р. Міська управа дозволила будувати цю церкву і направила документи Військовому губернатору [32, арк. 10зв].

Слабку активність в релігійному житті міста проявляли миколаївські купці-католики. Головним храмом для представників цього напряму християнства була римо-католицька церква, заснована у 1794 р. Проте її нову будівлю створено у 1896 р. За даними Д. Заковоротнього на будівництво пожертвували кошти брати-купці Масс, купці брати Мауери" [33, с. 19]. У 1903 р. церковним старостою був купець М. Шардт [2, с. 87].

Активніше купецтво брало участь у діяльності лютеранської кірхи. Це віровчення було більше поширене в середовищі купецтва, ніж католицизм. Купці лютеранського віросповідання записували своїх новонароджених дітей в лютеранській кірсі, де їм видавали свідоцтво про народження. Воно видавалося двома мовами і мало два стовпчики на аркуші паперу. Зліва розміщувалися відомості про дитину німецькою мовою, а зправа - російською. Наприклад, збереглось свідоцтво від 16 липня 1856 р., батьком дитини в якому записаний купець 3-ї гільдії Е. Краузе. Хоча син народився у 1844 р., запис про його народження датується 1856 р., коли Е. Краузе було зачислено до купецького стану. "Согласно церковной книге Николаевского евангельско-лютеранского общества, в 1844 г. 5 марта в 5 часов утра от законных родителей родился и крещен в том же году... Карл Вильгельм. Родители... Эдуард Краузе и его законная жена Вильгельмина уроженная Отто" [22, арк. 22].

Головою церковної ради в Євангелієвській лютеранській церкві на честь Спасителя був у 1904 р. Ф. Фрішен [2, с. 88]. В. Нікітін приділяє значне місце в своєму дослідженні діяльності цієї особистості. Ф. Фрішен активно допомагав лютеранській общині. Він надавав робочі місця потребуючим прихожанам, приділяв власний час вирішенням проблем кірхи [40, с. 223]. В. Нікітін дослідник на- зиває купців, які були прихожанами лютеранської церкви: П. Вульф, Ф. Гельшер, А. Гольдгефтер, Л. Форштетер, Ф. Фрішен.

Активно розвивалось релігійне життя євреїв. Представники цього народу з'явились в Миколаєві в кінці XVIII - на початку ХІХ ст. У 1805 р. в місті знаходився молитовний будинок, а в 1819 р. була закладена Стара синагога. Згодом виникла необхідність відкрити нові молитовні будинки та з подальшим плином часу працювати над питанням створення та утримання синагог та молитовних будинків. Перший активний етап релігійного життя євреїв закінчився у 1837 р. із забороною проживати представникам цієї нації в Миколаєві. Погодимося із думкою В. Щукіна, що синагоги були центром благодійної діяльності євреїв, основним збором коштів для якої були кружки для пожертвувань та індивідуальні жертвування [50, с. 127]. На чолі кожного молитовного будинку стояли старости, скарбник та вчений єврей, яких обирала єврейська громада.

Релігійне життя євреїв міста пожвавилось після відкриття у 1862 р. в Миколаєві морського порту, що дало можливість більш активному надходженню в місто капіталів купців-євреїв. Цього ж року почали відкриватись нові молитовні будинки.

У 1862 р. міщани та купець М. Соболь підписали прохання про створення в Миколаєві молитовного будинку, обґрунтовуючи свій вчинок тим, що царським указом від 4 липня 1861 р. євреям було дозволено селитися в Миколаєві і на момент подання прохання в місті вже налічувалось 35 родин [28, арк. 1]. Молитовний будинок бажали зробити на зразок подібних в містах Одесі та Херсоні. В справі міститься рапорт, в якому видно юридичні знання укладачів. Зроблено посилання на Звід законів Російської імперії, а саме ХІ том, частина І "Уставу про правління духовних справ євреїв", ст. 1062. Вони прохали на утримання молитовного будинку брати з коробочного збору 600 руб. [28, арк. 3зв]. Зберігся текст присяги старости Миколаївського єврейського ремісничого молитовного будинку 1863 р., підписаний рабином А. Лавутом, де прописано: "хочу чистым серцем и душевным желанием и буду в сей препоручаемой мне должности поступать справедливо и бескорыстно и всеми мерами тщатиться, дабы. школа была навсегда посвячена исключительно одному богомолению, совершению обрядов веры и чтению книг нашого закона" [28, арк. 8]. 25 серпня 1867 р. Військовий губернатор дозволив створення молитовного будинку [28, арк. 5]. Існує думка, що рабина А. Лавута запросила до Миколаєва родина купців Рафаловичів [50, с. 137].

Влітку 1860 р., спираючись на вирок товариства євреїв, міська Дума "утвердила избранных по оному в общественные должности лиц, а именно: в старосты при синагоге купца Рувима Резникова" [50, с. 140]. В Державному архіві Миколаївської області зберігається прибутково-видаткова книга 1862 р., підписана старостою Р. Рєзніковим. В ній зафіксовано пожертвування, починаючи від суми в 1 руб. До основних видатків можна віднести: сальні свічки, на які витрачалося 81 руб. 80 коп., стеаринові свічі - 171 руб. 70 коп., вода - 14 руб., погашення свічок по суботах - 9 руб., кантору будніх днів - 130 руб., кантору суботніх днів - 123 руб. 90 коп. На виготовлення пасхальної трапези було витрачено 300 руб. Також синагога займалась сплатою за навчання бідних євреїв. Р. Рєзніков у 1862 р. від закладу сплатив за навчання школяра Асушкіна 70 руб., а за навчання школяра Березанського - 45 руб." [27, арк. 5].

Таблиця 1

Купці на посадах старост, скарбників, вчених в синагогах та молитовних будинках Миколаєва в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Назва та адреса синагоги або молитовного будинку	Посада	Прізвище, ініціали купця	Роки перебування на посаді
Хоральна синагога (вул. Фалєєвська, 5)	староста	А. Каменер	1893 р.
	скарбник	Л. Мєшурес	1893 р.,1902-1903 рр.
	староста	Л. Мєшурес	1913 р.
	скарбник	Г Бродський	1913 р.
Стара синагога	староста	Г Лєвін	1870 р.
	скарбник	А. Канєвський	1870 р.
	вчений	А. Гольдгефтер	1870 р.
	скарбник	А. Канєвський	1872 р.
	скарбник	М. Когон	1875 р.
	скарбник	Н. Сталь	1875 - 1877 рр.
	скарбник	А. Гольдгефтер	1877 р.
	староста	Г Раппопорт	1892 р.
	староста	І. Могилевський	1902 р.
	староста	Г Айзенберг	1903 р.
	староста	І. Цукерман	1913 р.
	скарбник	У Дерфель	1913 р.
Школа при головній синагозі	староста	Л. Рафалович	1870 р.
	скарбник	Л. Тімен	1870 р.
Молитовний будинок Бес Мідраш	староста	Ш. Імас	1894 р.
	скарбник	І. Гольдгефтер	1894 р.
	староста	С. Імас	1894 - 1903 рр.
Молитовний будинок "Ашкеназем" (вул. Херсонська, 25)	скарбник	О. Острянський	1893 р.
	староста	Ш. Лівшиц	1901 р.
	скарбник	А. Куперман	1901 р.
	староста	В. Грін	1903 р.
	скарбник	М. Радзинович	1903 р.
Молитовний будинок (вул., Сінна,40)	скарбник	І. Гінесин	1893 р.
Молитовний будинок (вул. Чернігівська, 17)	староста	Б. Майорський	1912 р.
Молитовний будинок (сул. Чернігівська, 19)	староста	М. Грін	1903 р., 1914 р.
Молитовний будинок (вул. Чернігівська, 52)	староста	Ш. Лівшиц	1903 р.
	скарбник	А. Куперман	1903 р.
Молитовний будинок на Поповій балці	староста	М. Розенфліц	1873 р.
Молитовний будинок на (вул. 1-а Військова)	скарбник	А. Бараніскін	1895 р.
Молитовний будинок (вул. Привозна, 53)	скарбник	Я. Сегель	1893 р.
	скарбник	Я. Сегель	1903 р.
	вчений	Ф. Котляров	1903 р.
Молитовна школа на Привозній площі	староста	Н. Голлендер	1865 р.
	скарбник	І. Штейнберг	1865 р.
Єврейський ремісничий молитовний будинок	староста	Я. Табак	1869 р.

Купці брали активну участь у виборах рабинів. В. Щукін та А. Павлюк вказують на те, що в 1871 р. відбулись вибори міського рабина, і для цього був складений список миколаївських купців-євреїв, що складався з 42 осіб. "Среди претендентов на занятие должности были представлены Марк Когон, Лейба Шейнцис и севастопольский раввин Мошко Разумный". Згодом кількість виборців була розширена до 78 [50, с. 141]. Наприклад, Миколаївська міська управа призначила у 1884 р. вибори рабина на термін 3 роки на 19 липня. Для здійснення поставленої мети 26 липня на збори були викликані "почетные граждане, купцы, ремесленники и отставные нижние чины" [12, арк. 20]. Головною причиною переносу дати зборів з 19 на 26 липня була низька явка міщан з інших міст, тому збори не здійснились.

Залишилися відомості про обрання представників купецького стану на посади старости, скарбника та вченого синагог та молитовних будинків. На основі широкої джерельної бази вдалося звести в єдину таблицю представників купецтва, які займали ці посади [1, с. 61, 62, 89; 2, с. 89, 91; 35, с. 47, 48; 29, арк. 1 - 3; 10, арк. 26, 47, 109; 14, арк. 21, 24, 68, 14; 16, арк. 6зв., 8зв., 9зв., 22зв].

Проте не завжди купці займали посади протягом трьох років, яке це передбачалось законодавством. На їх рішення впливали різноманітні життєві обставини. Наприклад, у 1877 р. купець Н. Сталь змушений був відмовитися від виконання обов'язків скарбника Миколаївської старої синагоги у зв'язку із станом здоров'я [10, арк. 151]. У 1893 р. купець А. Каменер відмовився від виконання обов'язків старости хоральної синагоги в зв'язку з виїздом на тривалий термін з Миколаєва. До того він наголосив, що синагога заборгувала йому 909 руб. 32 коп. і зазначив: "сумма показана в долгу за синагогою по книге и отчете о ремонте синагоги, представленным в управе [13, арк. 83]. Того ж року купець М. Остринський відмовився від посади скарбника молитовного будинку "Ашкеназем" з приводу частої відсутності в місті у власних комерційних справах [13, арк. 124].

Вивчаючи першоджерела, зустрічаємо купців в списках учасників виборів у синагогах та молитовних будинках. 26 липня 1884 р. у виборах миколаївського єврейського рабина брали участь купці Г. Айзенберг, Г. Бродський, Т. Вишневський, Г. Вуліх, А. Гольдгефтер, В. Грін, Б. Еп- штейн, А. Каменер, І. Каневський, В. Кнебельман, М. Ландау, Ш. Лівшиц, Г. Моргуліс, М. Остринський, Х. Прилуцький, П. Рашковський, Я. Тімен, Л. Форштетер, І. Цукерман [25, арк. 51]. На вибори духовного правління молитовного будинку на вул. Чернігівській біля Старої синагоги з'явились купці А. Клейман, Л. Ставицький, Я. Тобак, І. Шнейдер [13, арк. 5]. У виборах вченого молитовного будинку за адресою вул. Привозна, 53 20 лютого 1893 р. в списках учасників виборів зазначено купця Я. Сегеля. 3 січня 1893 р. у списку виборців скарбника цієї синагоги зафіксовано купця Б. Гальперіна [13, арк. 124]. В списках учасників виборів до хоральної синагоги від 21 лютого 1893 р. зареєстровано купця Л. Мєшуреса [13, арк. 113].

В. Щукін та А. Павлюк занотовують, що "В 1903 г. прихожане молитвенного дома Бес Мидраш... обратились в городскую управу с просьбой ходатайствовать о представлении Ш. Имаса", який протягом 10 років був старостою та 4 роки скарбником цього молитовного будинку "к званию почетного гражданина или к высочайшей награде за добросовестное и безвозмездное служение еврейской общине" [50, с. 134].

Слід відмітити, що в синагогах та молитовних будинках процедура виборів проходила на демократичних засадах. Однією з її складових була клятва, яку приносили всі виборці. Клялися служити вірно спочатку Богові, потім Государеві, забути про родинні зв'язки та дружні стосунки. Під клятвою підписувались всі учасники виробів.

Таким чином, купецтво Миколаєва було багатонаціональним, що вплинуло на приналежність його представників до різних релігійних напрямів та віровчень, основними серед яких були православ'я, католицизм, лютеранство, іудаїзм. Деякі купці- прихожани активно допомагали релігійним установам. Виділимо серед них Ш. Імаса, І. Махотіна, І. Ніколаєва, Р. Рєзнікова, К. Соболєва, Ф. Фріше- на та купецького сина Г. Дюміна. Ці особи брали участь у будівництві та утриманні культових споруд міста. Тема участі купецтва Миколаєва в релігійному житті потребує подальшого дослідження. Необхідно конкретизувати сторінки біографій активних учасників релігійного життя Миколаєва. Актуальним є дослідження, присвячене співпраці купецтва з релігійними діячами.

Список використаних джерел

1. Адрес-календарь и справочная книжка Николаевского Градоначальства на 1902 г., 1901. Николаев: Русская типо-литография, 227, 105, 37, 58, XXVII с.

2. Адрес-календарь и справочная книжка Николаевского градоначальства за 1904 г., 1903. Николаев: Русская типо-литография, 535, 62 с.

3. Баляс І. А., 2013. Вплив греко-католицького духовенства на суспільно-політичне життя Волинської Губернії в другій третині ХІХ ст. Краєзнавство, 4, с. 139-142.

4. Буравський О.А., 2017. Культурно-освітня діяльність римо-католицького духовенства на Правобережній Україні на початку ХХ ст. Українські еліти у цивіліза- ційному розвитку Європи. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Житомир: Вид. Євенок О.О. с.31-35

5. Ганзуленко В.П., 2008. Римо-католицькі громади Півдня України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): соціальний аспект. Південний архів, 28/29, с.282-286.

6. Гветадзе І. Г., 2011. Функціонування доброчинних об'єднань та установ різної конфесійної приналежності на Півдні України (ХІХ - початок ХХ ст.). Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: зібрник наукових праць, 19, с. 394-401.

7. Губская Т.Н., 2008. История всехсвятской (кладбищенской) церкви. VII Миколаївська краєзнавча конференція. Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження, Миколаїв: Можливості Кіммерії, с. 222224.

8. Губская Т.Н. 2013. Соль земли. Священнослужители и церкви Николаевщины, Николаев: Издательство И. Гудым, 316 с.

9. Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО) - Ф. 193. - Оп. 1 - Спр. 1. - 286 арк.

10. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1 - Спр. 32. - 178 арк.

11. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1 - Спр. 102. - 22 арк.

12. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1 - Спр. 644. - 63 арк.

13. ДАМО. - Ф. 216. - Оп 1. - Спр. 803. - 125 арк.

14. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1 - Спр. 863. - 165 арк.

15. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1. - Спр. 2051. - 37 арк.

16. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1. - Спр. 2457. - 29 арк.

17. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1. - Спр. 2654. - 4 арк.

18. ДАМО. - Ф. 216. - Оп. 1. - Спр. 2776. - 4 арк.

19. ДАМО. - Ф. 222. - Оп. 1. - Спр. 35. -109 арк.

20. ДАМО. -Ф. 222. - Оп. 1. - Спр. 53. - 243 арк.

21. ДАМО - Ф. 222 - Оп 1. - Спр. 71. - 81 арк.

22. ДАМО. - Ф. 222. - Оп. 1. - Спр. 161. - 28 арк.

23. ДАМО. - Ф. 222. - Оп.1 - Спр. 358. - 12 арк.

24. ДАМО. - Ф. 222. - Оп 1. - Спр. 460. - 1 арк.

25. ДАМО. - Ф. 222. - Оп 1. - Спр. 644. - 196 арк.

26. ДАМО. - Ф. 222. - Оп. 1 - Спр. 751. - 1 арк.

27. ДАМО. - Ф. 222. - Оп. 1. - Спр. 826. - 13 арк.

28. ДАМО. - Ф. 222. - Оп. 1 - Спр. 877. - 21 арк.

29. ДАМО. - Ф. 222. - Оп. 1. -Спр. 1151. - 13 арк.

30. ДАМО. - Ф. 222. - Оп. - Спр. 1244. - 46 арк.

31. ДАМО. - Ф. 230. - Оп. 1. - Спр. 2649. - 5 арк.

32. ДАМО. - Ф. 230. - Оп. 1. - Спр. 3163. - 24 арк.

33. Заковортний Д.И. 2001. Храмы Николаева. Николаев: Издательство Ирины Гудым, 55 с.

34. Заковоротний Д.И., 2004. Храмы Прибужья, Николаев: Издательство Ирины гудым, 200 с.

35. Издание Канцелярии Николаевского Градоначальства, 1913. Адрес-календарь Николаевского градоначальства на 1913 г. Николаев Электрическая типо- литографія бр. Л. и И. Белолипских, 178, 167 с.

36. Кирилюк А.О., 2015. Скорочення мережі римо- католицьких монастирів у Волинській губернії у ХІХ ст.: причини та наслідки. Краєзнавство, № 3-4, с.135-144.

37. Кудінов Д. В., 2011. Конфесійний конфлікт в сумському повіті наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Краєзнавство, № 2, с. 170-181.

38. Меша В.Г., 2008. Розвиток православної церкви в Україні останньої чверті ХІХ ст. (післяреволюційна історіографія). Проблеми історії України ХІХ - початку ХХст., XV, с.234-241.

39. Надтока Г.М. 1998. Православна церква в Україні: соціально-релігійний контекст (1900-1917рр.), Київ: Знання, 271 с.

40. Никитин В.И. 2006. На круги своя. (История прихода евангелическо-лютеранской церкви Христа Спасителя г. Николаева). Николаев: Издательство Ирины Гудым, 318 с.

41. Опря І. А., 2012. Криза Російської православної церкви як передумова поширення пізньопротестант- ських віровчень у Правобережній Україні у 60-ті рр. ХІХ

- на початку ХХ ст. Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст., 20, с.251-264.

42. Опря І. А., 2011. Утиски адептів пізньопротес- тантських конфесій у Правобережній Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Український історичний журнал, № 2. с.41-49.

43. Рожко В. Є. 2001. Нарис історії української православної церкви на Волині. Історико-краєзнавчий нарис. Луцьк: Медіа, 672 с.

44. Селевич Ю.Л., 2011. Участь Харківської духовної консисторії у вирішенні конфліктів серед духовенства та прочан в ХІХ - на початку ХХ ст. Краєзнавство, № 4. с.143-149.

45. Старенький І. О., 2013. Діяльність подільського духовенства зі збереження архівної спадщини на території Поділля в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Краєзнавство, № 1, с.95-102.

46. Тарасенко І. Ю., 2013. З історії церкви св. Анаста- сії у Глухові. Краєзнавство, № 4, с.137-138.

47. Тригуб О.П., 2015. Монастирі Південної України у господарсько-економічному житті краю (кінець XVIII

- початок ХХ ст.). Краєзнавство, № 1-2, с.178-183.

48. Щукин В.В., 2011. Дорога к храму. Еврейские культовые сооружения и религиозные общины в г. Николаеве. Очерки истории. Николаев: Издатель Шамрай П.Н., 96 с.

49. Щукин В.В., 2015. Еврейские адреса Николаев (Еврейский путеводитель по Николаеву). Николаев: Издательство Шамрай П.Н., 144 с.

50. Щукин В.В., Павлюк А.Н. 2009. Земляки. Очерк истории еврейской общины города Николаева (конец XVIII - начало ХХ вв.), Николаев: Издательство Ирины Гудым, 352 с.

References

1. Adres-kalendar ' i spravochnaja knizhka Nikolaevskogo Gradonachal 'stva na 1902 g., 1901. Nikolaev: Russkaja tipo-litografija, 227, 105, 37, 58, XXVII s.

2. Adres-kalendar ' i spravochnaja knizhka Nikolaevskogo gradonachal stva za 1904 g., 1903. Nikolaev: Russkaja tipo- litografija, 535, 62 s.

3. Baljas I. A., 2013. Vplyv ghreko-katolycjkogho dukhovenstva na suspiljno-politychne zhyttja Volynsjkoji Ghubemiji v drughij trelym Х 1Х st. Krajeznavstvo, 4, s.139- 142.

4. Buravsjkyj O. A., 2017. Kuljturno-osvitnja dijaljnistj rymo-katolycjkogho dukhovenstva na Pravoberezhnij Ukrajini na pochatku KhKh st. Ukrajinsjki elity u cyvilizacijnomu rozvytku Jevropy. Materialy Vseukrajinsjkoji naukovo-praktychnoji konferenciji, Zhytomyr: Vyd. Jevenok O. O. S. 31-35

5. Ghanzulenko V. P., 2008. Rymo-katolycjki ghromady Pivdnja Ukrajiny (kinecj Х 1Х - pochatok ХХ st.): socialjnyj aspekt. Pivdennyj arkhiv, 28/29, s.282-286.

6. Ghvetadze I. Gh., 2011. Funkcionuvannja dobrochynnykh ob'jednanj ta ustanov riznoji konfesijnoji prynalezhnosti na Pivdni Ukrajiny (ХГХ - pochatok ХХ st.). Problemy istoriji Ukrajiny XIX - pochatku ХХ st.: zibrnyk naukovykh pracj, 19, s. 394-401.

7. Gubskaja T. N., 2008. Istorija vsehsvjatskoj (kladbishhenskoj) cerkvi. VII Mikolaivs'ka kraeznavcha konferencija. Istorija. Etnografja. Kul 'tura. Novi doslidzhennja, Mikolaiv: Mozhlivosti Kimmerii, s.222-224.

8. Gubskaja T. N. 2013. Sol' zemli. Svjashhennosluzhiteli i cerkvi Nikolaevshhiny, Nikolaev: Izdatel'stvo I. Gudym, 316 s.

9. Derzhavnyj arkhiv Mykolajivsjkoji oblasti (dali - DAMO) - F. 193. - Op. 1 - Spr. 1. - 286 ark.

10. DAMO. - F. 216. - Op. 1 - Spr. 32. - 178 ark.

11. DAMO. - F. 216. - Op. 1 - Spr. 102. - 22 ark.

12. DAMO. - F. 216. - Op. 1 - Spr. 644. - 63 ark.

13. DAMO. - F. 216. - Op 1. - Spr. 803. - 125 ark.

14. DAMO. - F. 216. - Op. 1 - Spr. 863. - 165 ark.

15. DAMO. - F. 216. - Op. 1. - Spr. 2051. - 37 ark.

16. DAMO. - F. 216. - Op. 1. - Spr. 2457. - 29 ark.

17. DAMO. - F. 216. - Op. 1. - Spr. 2654. - 4 ark.

18. DAMO. - F. 216. - Op. 1. - Spr. 2776. - 4 ark.

19. DAMO. - F. 222. - Op. 1. - Spr. 35. -109 ark.

20. DAMO. - F. 222. - Op. 1. - Spr. 53. - 243 ark.

21. DAMO - F. 222 - Op 1. - Spr. 71. - 81 ark.

22. DAMO. - F. 222. - Op. 1. - Spr. 161. - 28 ark.

23. DAMO. - F. 222. - Op.1 - Spr. 358. - 12 ark.

24. DAMO. - F. 222. - Op 1. - Spr. 460. - 1 ark.

25. DAMO. - F. 222. - Op 1. - Spr. 644. - 196 ark.

26. DAMO. - F. 222. - Op. 1 - Spr. 751. - 1 ark.

27. DAMO. - F. 222. - Op. 1. - Spr. 826. - 13 ark.

28. DAMO. - F. 222. - Op. 1 - Spr. 877. - 21 ark.

29. DAMO. - F. 222. - Op. 1. - Spr. 1151. - 13 ark.

30. DAMO. - F. 222. - Op. 1 - Spr. 1244. - 46 ark.

31. DAMO. - F. 230. - Op. 1. - Spr. 2649. - 5 ark.

32. DAMO. - F. 230. - Op. 1. - Spr. 3163. - 24 ark.

33. Zakovortnij D. I. 2001. Hramy Nikolaeva. Nikolaev: Izdatel'stvo Iriny Gudym, 55 s.

34. Zakovorotnij D. I. 2004. Hramy Pribuzhja. Nikolaev: Izdatel'stvo Iriny gudym, 200 s.

35. Izdanie Kanceljarii Nikolaevskogo Gradonachal'stva, 1913. Adres-kalendar' Nikolaevskogo gradonachal'stva na 1913 g. Nikolaev Jelektricheskaja tipo-litografija br. L. i I. Belolipskih, 178, 167 s.

36. Kyryljuk A. O., 2015. Skorochennja merezhi rymo- katolycjkykh monastyriv u Volynsjkij ghuberniji u Х 1Х st.: prychyny ta naslidky. Krajeznavstvo, № 3-4, s.135-144.

37. Kudinov D. V., 2011. Konfesijnyj konflikt v sumsjkomu poviti naprykinci XIX - na pochatku XX st.

Krajeznavstvo, № 2, s.l70-181.

38. Mesha V. Gh., 2008. Rozvytok pravoslavnoji cerkvy v Ukrajini ostannjoji chverti KhIKh st. (pisljarevoljucijna istorioghrafija). Problemy istoriji Ukrajiny XIX - pochatku XX st, XV, s.234-241.

39. Nadtoka Gh. M. 1998. Pravoslavna cerkva v Ukrajini: socialjno-relighijnyj kontekst (1900-1917 rr.),

Kyjiv: Znannja, 271 s.

40. Nikitin V. I. 2006. Na krugi svoja. (Istorija prihoda evangelichesko-ljuteranskoj cerkvi Hrista Spasitelja g.

Nikolaeva). Nikolaev: Izdatel'stvo Iriny Gudym, 318 s.

41. Oprja I. A., 2012. Kryza Rosijsjkoji pravoslavnoji cerkvy jak peredumova poshyrennja piznjoprotestantsjkykh virovchenj u Pravoberezhnij Ukrajini u 60-ti rr. XIX - na pochatku XX st. Problemy istoriji Ukrajiny XIX - pochatku XXst., 20, s. 251-264.

42. Oprja I. A., 2011. Utysky adeptiv piznjo- protestantsjkykh konfesij u Pravoberezhnij Ukrajini naprykinci XIX - na pochatku XX st. Ukrajinsjkyj isto- rychnyj zhurnal, № 2. s. 41-49.

43. Rozhko V. Je. 2001. Narys istoriji ukrajinsjkoji pravoslavnoji cerkvy na Volyni. Istoryko-krajeznavchyj narys. Lucjk: Media, 672 s.

44. Selevych Ju. L., 2011. Uchastj Kharkivsjkoji dukhovnoji konsystoriji u vyrishenni konfliktiv sered dukhovenstva ta prochan v XIX - na pochatku XX st.

Krajeznavstvo, № 4. s.143-149.

45. Starenjkyj I. O., 2013. Dijaljnistj podiljsjkogho dukhovenstva zi zberezhennja arkhivnoji spadshhyny na terytoriji Podillja v drughij polovyni XIX - na pochatku XX st. Krajeznavstvo, № 1, s.95-102.

46. Tarasenko I. Ju., 2013. Z istoriji cerkvy sv. Anastasiji u Ghlukhovi. Krajeznavstvo, № 4, s.137-138.

47. Tryghub O. P., 2015. Monastyri Pivdennoji Ukrajiny u ghospodarsjko-ekonomichnomu zhytti kraju (kinecj XVIII - pochatok XX st.). Krajeznavstvo, № 1-2, s.178-183.

48. Shhukin V V., 2011. Doroga k hramu. Evrejskie kul tovye sooruzhenija i religioznye obshhiny v g. Nikolaeve.

Ocherki istorii. Nikolaev: Izdatel' Shamraj P. N., 96 s.

49. Shhukin V. V., 2015. Evrejskie adresa Nikolaev (Evrejskij putevoditel' po Nikolaevu). Nikolaev: Izdatel'stvo Shamraj P. N., 144 s.

50. Shhukin V. V., Pavljuk A. N. 2009. Zemljaki. Ocherk istorii evrejskoj obshhiny goroda Nikolaeva (konec XVIII - nachaloXX vv.), Nikolaev: Izdatel'stvo Iriny Gudym, 352 s.

Размещено на Allbest.ru