Російський добровольчий полк СС "Варяг": із історії російського колабораціонізму періоду Другої світової війни (1941-1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Російський добровольчий полк СС "Варяг": із історії російського колабораціонізму періоду Другої світової війни (1941-1945 рр.)

Гетьманчук М.П.

Анотації

Стаття присвячена висвітленню проблеми колабораціонізму та особливостей його проявів в роки Другої світової війни. Досліджується проблема участі радянських громадян та представників російської еміграції у військових формуваннях СС Нацистської Німеччини. Показано історію створення із російських емігрантів Югославії та радянських військовополонених добровольчого полку СС "Варяг".

Ключові слова: Друга світова війна, нацистська Німеччина, війська СС, російська еміграція в Югославії, радянські військовополонені, добровольчий полк СС "Варяг".

The article is devoted to the problem of collaboration and its peculiarities during the Second World War The problem of the participation of Soviet citizens and representatives of Russian emigration in the military units of the SS of Nazi Germany is investigated. The history of creation of Russian emigrants from Yugoslavia and Soviet prisoners of war of the "Varyag" SS volunteer regiment is chown. колабораціонізм війна військовий

Keywords: World War II, Nazi Germany, SS troops, Russian emigration to Yugoslavia, Soviet prisoners of war, "Varyag" SS volunteer regiment.

Серед військових формувань СС із радянських громадян особливе місце (займає військовий підрозділ "Цеппеліну", більше відомий під назвою як Особлива група "К" чи Особливий полк СС "Варяг". На відміну від інших російських формувань СС, він вирізняється певними особливостями: 1) полк жодного разу не брав участі у бойових діях на окупованій території СРСР; 2) формування полку та його участь у військових операціях проти партизанів відбувалися виключно на території колишньої Югославії; 3) до особового складу полку, крім радянських військовополонених, входила значна частина російських емігрантів. На перебіг подій щодо створення російського полку СС "Варяг" впливала політична ситуація в Югославії, яка в ході проведення німецьким Вермахтом (танкова група генерала Е. фон Клейста і 2-га армія генерал - полковника М. фон Вейхса) операції "Ауфмарш 25" у квітні 1941 р. швидко капітулювала [14, с. 190]. Югославська армія чинила опір лише спорадично. Більша її частина (біля 800 тис. чоловік) попала в полон. Переможці випустили з полону югославських військовослужбовців німецької, хорватської, македонської національності, а сербів та росіян залишили у полоні (6298 офіцерів, 337 864 солдатів) [20, с. 18-20].

Нацистська Німеччина розчленила Югославію так само, як раніше це зробила із Чехословаччиною. В результаті Хорватія, Боснія і Герцеговина увійшли до складу Незалежної держави Хорватія, а Сербія і східна Воєводина управлялась безпосередньо німецькою окупаційною адміністрацією. Нацистська Німеччина окупувала північну Словенію, Угорщина - західну Воєводину, Болгарія - вардарську Македонію, фашистська Італія - південну Словенію, частину узбережжя Далмації, Чорногорію та Косово [5, с. 180]. Воєнні дії між місцевим населенням і окупантами розпочалися відразу після розчленування Югославії. Спочатку це були партизанські виступи під керівництвом прокомуністичних сил, які поступово перетворилися на війну проти місцевих маріонеткових режимів (Незалежної держави Хорватія, Королівства Чорногорії, сербського уряду Національного порятунку). Проти німецької окупації виступили рух Опору, четники Д. Михайловича (згодом союзники окупантів) і комуністичні партизани Й. Тіто. Для стабілізації ситуації німцям прийшлося опиратися на сербських колабораціоністів, яких очолювали генерал М. Недич і політичний діяч Д. Льотич. Наступні події засвідчили, що в Югославії розгорілася кривава громадянська війна між партизанами Й. Тіто, сербськими монархістами (четниками), які підтримували окупантів, і хорватськими фашистами - усташами А. Павелича [19, с. 3-38].

Три німецькі дивізії LVT корпусу генерал - лейтенанта П. Бадера, що дислокувалися у Сербії, були погано підготовлені і недостатньо оснащені. Однак саме вони, отримавши накази із Берліна, розпочали масові репресії проти сербського цивільного населення та євреїв [3, с. 533]. Німецькі окупаційні власті, особливо спецслужби Третього рейху, почали втручатися в громадянську війну. Замість того щоб підтримати четників, вони надали перевагу хорватським усташам, а це налаштувало проти них переважну частину сербів, які стали підтримувати комуністів Й. Тіто [12, с. 160-162]. Політичні помилки Берліна привели до того, що німецькі війська почали програвати війну в Югославії, яка потім повністю перейшла під контроль комуністичних партизанів. Дійшло до того, що керівник СД у Загребі В. Хеттль і військовий комендант Хорватії генерал Е. фон Хорстенау розробили план, який повністю суперечив попередній політиці нацистів в Югославії. Вони розпочали переговори про припинення вогню із представником Й. Тіто генералом В. Велебитом, але у Берліні це категорично заборонили. На звернення генерала Е. фон Хорстенау А. Гітлер лаконічно відповів: "Я не веду переговори з бунтівниками - я в них стріляю" [21, с. 204-208].

Окупація Югославії німецькими, угорськими, італійськими, болгарськими військами поставили перед вибором російську військову еміграцію, чисельність якої в країні до початку Другої світової війни становила від 27 до 35 тис. чоловік. Біля 10 тис. російських емігрантів проживали у столиці Югославії Бєлграді (на 200 тис. жителів), а решта у 300 російських колоніях по всій території держави [13, с. 20-21]. Існуюча надія на неминучу війну з більшовицькою Росією (СРСР), яка панувала в російському білогвардійському середовищі, головним чином визначила його вибір. Не вдаючись у тонкощі політики Третього рейху та його справжніх намірів, що стосувалися нацистського бачення ролі слов'янських народів у майбутньому облаштуванні світу, російські емігранти Югославії із самого початку пішли воювати проти старого ворога - більшовиків. Чималу роль у цьому процесі відігравав Російський загальновійськовий союз (РЗВС), створення якого, згідно наказу П. Врангеля, відбулося у Сремських Карлівцях (Сербія) 1 вересня 1924 р. Структуру РЗВС складали шість європейських відділів, один з яких знаходився у Югославії [22, с. 15]. Спочатку у більшості випадків російські емігранти проходили службу в складі німецьких розвідувальних і італійських кавалерійських підрозділах, перекладачами в частинах Вермахту та СС, займали адміністративні посади на окупованій території СРСР [6, с. 188-189].

Очолював російську еміграцію в Сербії генерал М.Ф. Скородумов, який на початку вересня 1941 р. звернувся до командувача військами Вермахту на Балканах з пропозицією формування російської національної частини (Російського корпусу) для продовження перерваної боротьби за звільнення Батьківщини. При цьому були поставлені умови: 1) Російський Корпус не буде входити до складу німецьких частин, а діяти самостійно; 2) військовослужбовці Корпусу не будуть складати присяги; 3) після закінчення формування Корпус направлять на Східний фронт; 4) Корпус не можна буде використовувати проти інших держав і проти сербських частин генерала Д. Михайловича. 12 вересня 1941 р. німецьке командування дало згоду на формування Російського Корпусу, але дозволило його відправлення на Східний фронт лише після ліквідації комуністичних партизанів в Сербії. В цей же день М.Ф. Скородумов віддав наказ про формування Окремого Російського Корпусу, перейменованого 30 листопада 1942 р. в Російський Охоронний Корпус (РОК) [17, с. 12-15]. За роки війни через РОК пройшло 17 090 чоловік (в тому числі 200 радянських військовополонених), з яких 1132 загинули, 3280 пораненили, 3740 звільнено по хворобі. В 1945 р. здалися союзникам 4500 солдатів та офіцерів РОК [17, с. 27, 397-398].

Керівництво СС також не залишалося осторонь від ініціатив Вермахту щодо створення російських військових формацій на Балканах. Головний керівник СС і поліції Сербії группенфюрер СС А. Мейсснер не схвалював створення російськими емігрантами РОК, оскільки виступав проти формування підрозділів з чітким національним характером. Він був стурбований швидким зростанням чисельності РОК, але найбільше тим, що російські емігранти були позбавлені расових упереджень, нелояльно ставилися до нацистської ідеології та підтримували ідею відновлення Російської держави. Невдоволення керівництва СС посилювалося ще й тим, що Вермахт почав успішно вербувати російських добровольців в РОК не тільки у Сербії, а також Греції, Болгарії, Румунії, Хорватії, Угорщині. Тому А. Мейсснер також виступив з ініціативою створення російського військового формування, але в складі СС. 29 квітня 1942 р. за його наказом колишній капітан Російської армії М.О. Семенов отримав доручення сформувати з російських емігрантів батальйон допоміжної поліції [4, с. 436]. При цьому було оголошено, що новостворений батальйон буде направлений на Східний фронт в районі Новоросійська.

Командиром батальйону М.О. Семенова (нім. M. Von Semenoff) було призначено не випадково. Керівництво СС і поліції Сербії планували створити цей підрозділ під командуванням офіцерів німецького походження, які б забезпечували вплив нацистської ідеології та "німецький дух" на російський особовий склад. Слід зазначити, що М.О. Семенов емігрував до Югославії в 1920 р. із залишками армії П. Врангеля і проживав у місті Осієці, де став головою Монархічного об'єднання та відділу Союзу Російської національної молоді. У Хорватії він заснував об'єднання російської еміграції в Югославії - Російський націонал - соціалістичний рух (РНСД). Маючи німецьких предків та одружившись на німкені він як "фольксдойче" зробив успішну військову кар'єру. В 1942 р. йому було присвоєно звання гауптштурмфюрера СС у 7-й добровольчій гірській дивізії СС "Принц Євгеній", яка формувалася із воєводинських німців, а в 1943 р. штурмбаннфюрера СС. За заслуги М.О. Семенова відзначили високими німецькими нагородами Третього рейху: Залізним хрестом 1-го і 2-го ступенів, Хрестом "За воєнні заслуги" 2-го ступеня, Знаками за хоробрість і заслуги для східних народів [24, с. 24-25]. Після того як німецькі війська окупували весною 1941 р. територію Югославії, він почав шукати контакти з представниками німецьких спецслужб. Йому, як ідейному антикомуністу та монархісту, вдалося встановити тісні зв'язки із представниками відділу VI С управління есесівської розвідки РСХА [2, с. 761].

При допомозі російських емігрантів, офіцерів М. Чухнова, Е. Лаврова, Г. Гриньова, Остермана він у Бєлграді розпочав набір добровольців. Особовий склад батальйону, чисельністю біля 400 - 600 чоловік, розташовувався в гвардійських казармах на Банніце у Бєлграді. В "Палас - готелі", що знаходився в центрі Бєлграда, розміщувався штаб М. Семенова та комісія вербування російських добровольців [18, с. 24]. Наприкінці літа 1942 р. переважно з російських емігрантів Сербії та інших країн було сформовано і підготовлено батальйон допоміжної поліцій ("хіпо"), забезпеченням якого займалося Головне управління СС. Особовий склад батальйону налічував більше 600 чоловік: 13 рот по 50 осіб кожна. Із них 279 чоловік становили нащадки російських емігрантів, які народилися після 1921 р. і були випускниками російських навчальних закладів та курсів РЗВС. Замість Східного фронту батальйон почали використовувати для боротьби з партизанами в Словенії. Підрозділи батальйону дислокувалися в придунайських містах на схід від Бєлграду. Пізніше, на початку 1943 р. із російської емігрантської молоді сформували окремий кавалерійський ескадрон, який діяв у придунайських областях Сербії та Банату. Командував ескадроном російський емігрант із Бєлграда, фольксдойче М. Шидловський [18, с. 24-25]. Сформовану із військовополонених радянських солдатів та офіцерів Червоної Армії роту спеціального призначення батальйону, чисельністю 50 чоловік, відправили на Східний фронт [4, с. 437].

Весною 1943 р. М. Семенов разом із 50 добровольцями прибув у Берлін, де зустрівся з керівником реферату ї оберштурмбаннфюрером СС В. Курре- ком, який у березні замінив на посаді керівника "Цеппеліну" Х. Грейфе. Йому запропонували безпосередньо брати участь у підготовці диверсантів, яких планувалося закидати в радянський тил [10, с. 195]. У березні 1943 р. М. Семенов у приймально - розподільчому таборі СД "Цеппеліні" в Зонненбер- зі (район Ерфурта) створив із російських агентів особливу групу "К" (названу за прізвищем В. Куррека). Під його керівництвом було підготовлено дві групи агентів парашутистів, яких влітку 1943 р. закинули в радянський тил [9, с. 143]. Восени 1943 р. керівництво СД вирішило використати командний склад поліцейського батальйону М. Семенова для його розгортання у полк СС. Призначенням полку мала стати боротьба з партизанами Й. Тіто в Югославії. До особового складу полку повинні були увійти російські емігранти, завербовані в батальйон допоміжної поліції в 1942 р., і військовополонені солдати та офіцери Червоної армії. Внаслідок зростання чисельності особового складу РОК військові ресурси російської еміграції були суттєво вичерпані, а тому для формування полку вирішили залучити радянських військовополонених.

Потрібно при цьому врахувати ситуацію, яка склалася в окупованій Югославії у 1942 - 1944 рр. У боротьбі з Народно - визвольною армією Югославії (НВАЮ) Й. Тіто, яка налічувала до кінця 1942 р. 150 тис. чоловік, війська Вермахту справитися не могли. Для боротьби з партизанами німецьке командування було вимушене тримати на Балканах у постійній бойовій готовності війська чисельністю 700 - 850 тисяч чоловік. Зростаюча партизанська загроза змусила Г. Гімлера звернути увагу на проблему. Головному управлінню СС було доручено створити дивізію для боротьби з партизанами. 7-му добровольчу гірську дивізію СС "Принц Євгеній" було створено в Сербії у березні 1942 р., командир якої обергруппенфюрер СС А. Флепс став ключовою постаттю в німецькій югославській кампанії. Вищі керівники СС і поліції почали набирати хорватів у місцеву поліцію, причому частину поліцейських об'єднали у підрозділи "айнзацштафель", що нагадували есесівські. Біля 15 тис. хорватських членів поліції увійшли до 15 поліцейських батальйонів. Було створено біля десятка сербських допоміжних батальйонів і 2 албанські поліцейські полки. Всі вони стали ядром майбутніх югославських дивізій СС [16, с. 202-203]. Тому формування російського полку СС "Варяг" і використання його у боротьбі з партизанським рухом в Югославії, повністю відповідало тогочасній політиці відомства СС Г Гімлера.

В кінці 1943 р. в таборі М. Семенов розпочав формування особливого піхотного батальйону СС, що неофіційно отримав назву "Варяг". На початку 1944 р. під командуванням гауптштурмфюрера СС А. Орлова батальйон переправили у Словенію для боротьби з НВАЮ [1, с. 220]. До початку літа М. Семенов завершив формування із радянських військовополонених 2-го і 3-го батальйонів "Варягу". У березні 1944 р. на основі цих батальйонів створили Спеціальне з'єднання особливого призначення СС "К" (SS - Sonderverband z. b. V "К"). Згодом його почали офіційно називати Добровольчий полк СС "Варяг" (SS - Freiwilligen - Regiment "Wariag") або Особливий полк СС "Варяг" (SS - Sonderregiment "Warager". До складу полку також включили прибулий у вересні 1944 р. батальйон СС (jager Bataillon) гауптштурмфюрера СС Г Гриньова (претендував на дворянство і мав додаток до прізвища "фон"), який налічував 500 чоловік. Він діяв у Словенії в районі міста Камнік та мав у своєму складі три роти по 150 чоловік. На озброєнні батальйону були італійські та радянські міномети, кулемети (1 німецький МГ-34, 4 італійські станкові кулемети "Бреда", 4 радянські станкові кулемети "Максим", 6 чеських ручних кулеметів), 4 ПТР, радянські автомати [18, с. 25].

Штаб полку СС "Варяг" було переведено у словенську столицю Любляну (Лайбах). Він складався виключно із офіцерів російських емігрантів, учасників Громадянської війни в Росії: помічником командира полку став штурмбаннфюрер СС Г. Гриньов, єсаул, колишній старший офіцер 1-ї сотні Лейб - Гвардії Козацького полку; командиром 1-го батальйону - підпоручик батальйону Лейб - Гвардії Ізмайлівського полку А. Орлов; командирами 2-го і 3-го батальйонів колишні білі офіцери Каченгін і Остерман відповідно. Командиром полку призначили М. Семенова, якому на цей час присвоїли звання штандартенфюрера СС (полковника) [11, с. 136]. Станом на грудень 1944 р. полк мав у своєму штаті: 1) три батальйони по три роти в кожному; 2) мінометну роту; 3) караульну роту; 4) розвідувальну роту; 5) артилерійську батарею; 6) комендантський взвод; 7) саперний взвод; 8) господарські і медицинські служби. Озброєння полку відповідало штатному озброєнню піхотного полку Вермахту. До цього часу полк СС "Варяг" налічував біля 2 500 чоловік особового складу, більшість з яких становили завербовані радянські військовополонені. Дослідники зазначають, що 60% командирських посад у батальйонах полку займали колишні радянські офіцери Червоної Армії [15, с. 55].

Протягом 1944 - 1945 рр. полк СС "Варяг" як надійна і боєздатна військова одиниця брав участь у кількох бойових операціях проти комуністичних партизанів Й. Тіто на території Словенії. За оцінками командування Вермахту і четників полк показав високу бойову підготовку, а його командира М. Семенова відзначили високими німецькими нагородами. Під час бойових операцій полк СС "Варяг" активно взаємодіяв з різними антикомуністичними силами, зокрема, із словенськими підрозділами генерала Л. Рупника і полковника Прагеля, Сербським добровольчим корпусом Д. Летича, воєводами далматинських четників Джуїчем і Євджевичем під загальним командуванням группенфюрера СС і генерал - лейтенанта поліції О. Глобочника [11, с. 136-137; 19, с. 190-191; 20, с. 280].

У квітні 1945 р. командир полку СС "Варяг" М. Семенов заявив про вихід із підпорядкування СС і перехід до Збройних Сил КВНР генерал - лейтенанта А. Власова. Формально полк увійшов до складу Зальцбургської групи (Окремого корпусу) чисельністю 5 200 чоловік, сформованої в кінці зими 1945 р. під командуванням генерал - майора А. Туркула [8, с. 516]. Згідно наказу німецького командування полк мав увійти до складу РОК і під командуванням генерала Б. Штейфона відступити на територію Австрії для об'єднання із Зальцбургською групою. Однак таке об'єднання, як засвідчили подальші події, не відбулося. 5 травня 1945 р. підрозділи полку СС "Варяг" разом із сербськими та словенськими союзниками здійснили прорив із району Любляни на територію Австрії, де здалися у полон англійським військам. В Австрії до РОК приєдналося лише 500 солдатів та офіцерів полку. Полковник М. Семенов провів переговори з англійським командуванням щодо надання гарантій притулку для особового складу полку. Місія М. Семенова вдалася частково, гарантії були надані лише для офіцерів емігрантів, а 150 солдатів та офіцерів, колишніх радянських військовополонених репатріювали в СРСР. Решту особового складу полку перевели на південь Італії в табір військовополонених біля міста Таранто [1, с. 220-221; 11, с. 136137; 17, с. 369-370].

Список використаних джерел

1. Александров К. 2006. `Армия генерала Власова,' М.: Яуза, 576 с.

2. Александров К. 2009. `Офицерский корпус генерал-лейтенанта А.А. Власова 1944-1945,' СПб.: Издательство "Блиц", 1117 с.

3. Бивор Э. 2014. `Вторая мировая война,' пер.с англ., М.: КоЛибри, Азбука-Аттикус, 992 с.

4. Боляновський А.В. 2013. `Іноземні військові формування у Збройних силах Німеччини (1939-1945 рр.).' Львів: Видавництво Львівської політехніки, 880 с.

5. Буровский А.М. 2010. `Великая Гражданская война 1939-1945,' М.: Эксмо, Яуза, 496 с.

6. Гончаренко О.Г. 2005. `Белоэмигранты между звездой и свастикой,' М.: Вече, 352 с.

7. Гончаренко, О. 2012. `Изгнанная армия. Полвека военной эмиграции 1920-1970 гг.,' М.: Вече, 384 с.

8. Дробязко С.И., Романько О.В., Семенов К.К. 2009. `Иностранные формирования Третьего рейха,' М.: АСТ: Астрель, 845 с.

9. Дробязко С.И. 2004. `Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил,' М.: Эксмо, 608 с.

10. Жуков Д.А., Ковтун И.И. 2013. `Русские эсесов- цы,' М.: Вече, 416 с.

11. Жуков Д.А., Ковтун И.И. `Русские эсесовцы в бою. Солдаты или каратели?,' М.: Яуза-пресс, 320 с.

12. Йоргенсен К. 2012. `Гитлеровская машина шпионажа. Военная и политическая разведка Третьего Рейха. 1933-1945,' пер. с англ., М.: ЗАО Центрполиграф, 207 с.

13. Косик В.И. 1992. `Русская Югославия: фрагменты истории. Славяноведение, № 4,' 20 - 32.

14. Лиддел Гарт Б. 2012. `Вторая мировая война,' пер. с англ., М.: Астрель, 1021 с.

15. Окороков А.В. 2000. `Антисоветские воинские формирования в годы Второй мировой войны,' М.: Военный университет МО РФ, 174 с.

16. Рипли Т. 2010. `История войск СС. 1925-1945,' М.: ЗАО Центрполиграф, 351 с.

17. `Русский Корпус на Балканах. 1941-1945,' М.: Вече, 416 с.

18. Тимофеев А.Ю. 2010. `Русский фактор. Вторая мировая война в Югославии 1941-1945,' М.: Вече, 416 с.

19. Тимофеев А.Ю. 2011. `Сербские союзники Гитлера,' М.: Вече, 272 с.

20. Тимофеев А.Ю. 2012. `Четники. Королевская армия,' М.: Вече, 304 с.

21. Хеттль В. 2003. `Секретный фронт. Воспоминания сотрудника политической разведки Третьего рейха. 1938-1945,' М.: ЗАО Центрполиграф, 399 с.

22. Цурганов Ю.С. 2010. `Белоэмигранты и Вторая мировая война. Попытка реванша. 1939-1945,' М.: ЗАО Центрполиграф, 287 с.

23. Цурганов Ю.С. 2001. `Неудавшийся реванш. Белая эмиграция во Второй мировой войне.' М.: Интрада, 286 с.

24. Чухнов Н. 1967. `В смятенные годы. Очерки нашей борьбы в годы 1941-1965. 'Нью-Йорк: Всеславянское издательство, 304 с.

References

1. Aleksandrov K. 2006. `Aimija generala Vlasova (Army of General Vlasov),' M.: Jauza, Eksmo, 576 s.

2. Aleksandrov K. 2009. `Oficerskij korpus armii gener- al-lejtenanta A. A. Vlasova 1944-1945 (The officer corps of the army of Lieutenant General A. A. Vlasov),'SPb.: Izda- tielstvo "Blic", 1117 s.

3. Bivor E. 2014. `Wtoraja mirovaja wojna (World War II),' M.: KoLibri, Azbuka-Attikus, 992 s.

4. Bolianovski A. W. 2013. `Inozemni vijskovi formu- vannja u Zbrojnych sylach Nimeczczyny (1939-1945 rr.) (Foreign military formations in the German Armed Forces (1939-1945 rr.)),' Lviv: Wydavnyctvo Lvivskoji Politech- niky, 880 s.

5. Burakovskij A. M. 2010. `Welikaja grazdanskaja vo- jna 1939-1945 (Great civil war 1939-1945),' M.: Eksmo, Jauza, 496 s.

6. Honczarenko O. H. 2005. `Beloemigranty miezdu zviezdoj i svastikoj (White emigrants between a star and a swastika),' M.: Vecze, 352 s.

7. Honczarenko O. H. 2012. `Izgnannaja armija. Polvieka vojennoj emigraciji 1920-1970 (Exiled army. Half a century of military emifration),' M.: Vecze, 384 s.

8. Drobjazko S. I., Romanko O. W., Semenov K. K. 2009. `Inostrannyje formirovanija Tretiego rejcha (Forejgn Formations of the Third Reich),' M.: AST: Astrel, 845 s.

9. Drobiazko S. I. 2004. `Pod znamionami wraga. Anti- sovietskije formirovanija v sostavie germanskich wooruzen- nych sil 1941-1945 (Under the banner of the enemy. AntiSoviet formations in the German Armed Forces in 19411945),' M.: Eksmo, 608 s.

10. Zukov D. A., Kovtun I. I. 2013. `Ruskije esesovcy (Russian SS),' M.: Vecze, 416 s.

11. Zukov D. A., Kovtun I. I. 2009. `Russkije esesovcy v boju. Soldaty ili karatieli? (Russian SS in battle. Soldiers or executors?),' M.: Jauza-press, 320 s.

12. Jorgensen K. 2012. `Hitlerovskaja maschina schpio- naza. Wojennaja i politiczeskaja razviedka Tretiego Reicha. 1933-1945 (Hitler's espionage machine. Military and political intelligence of the Third Rtich. 1933-1945),' M.: ZAO Centrpoligraf, 207 s.

13. Kosik W. I. 1992. `Russkaja Jugoslavija: fragment istorii, 1919-1944, Slavianoviedienije. № 4. (Russian Yugoslavia: fragments of history. Slavic Studies, № 4),' S. 20-32.

14. Liddel Hart B. 2012. `Istorija Wtoroj mirovoj wojny (History of the Second World War),' M.: Astrel, 1021 s.

15. Okorokov A. W. 2000. `Antisovietskije woinskije formirovanija v gody Wtoroj mirovoj wojny (Anti-Soviet military units during the Second World War),' M.: Wojennyj universitiet MO RF, 174 s.

16. Ripli T. 2010. `Istorija wojsk SS. 1925-1945 (The History of the SS troops. 1925-1945),' M.: ZAO Centrpoli- graf, 351 s.

17. Russkij Korpus na Balkanach. 1941-1945 (Russian Corps in the Balkans. 1941-1945),' M.: Vecze, 2008, 416 s.

18. Timofeev A. J. 2010. `Russkij factor. Wtoraja mirovaja wojna v Jugoslavii. 1941-1945 (Russian factor. World War II in Yugoslavia),' M.: Vecze, 416 s.

19. Timofeev A. J. 2011. `Sierbskije sojuzniki Hitlera (Hitler's Serbian allies),' M.: Vecze, 272 s.

20. Timofeev A. J. 2012. `Czetniki. Korolievskaja armija (Chetniks. Rojal army),' M.: Vecze, 304 s.

21. Chettl W. 2003. `Siekrietnyj front. Vospominanija sotrudnika politiczeskoj razviedki Tretiego rejcha. 19381945 (The Secret Front. Memoirs of political intelligence officer of the Third Reich. 1938-1945),' M.: ZAO Centrpoli- graf, 399 s. 22. Curganov J. 2010. `Bieloemigranty i Wtoraja mirovaja wojna. Popytka revanscha. 1939-1945 (White emigrants and World War II. Attempted revenge. 1939-1945),' M.: ZAO Centrpoligraf, 287 s.

23. Curganov J. S. 2001. `Nieudavschijsia revansch. Bielaja emigracija vo Wtoroj mirovoj wojnie (Failed revenge. White emigration in World War II),' M.: Intrada, 286 s.

24. Czuchnov N. 1967. `W smiatiennyje gody. Oczerki naschej borby v gody 1941-1965 (In troubled years. Essays on our struggle over the years 1941-1965),' Nju-Jork: Wsieslavjanskoje izdatielstvo, 304 s.

Размещено на Allbest.ru