Про історію однієї лапідарної пам'ятки, знайденої біля Ольвії

На відміну від некрополя Ольвії, на сільських кладовищах хори епіграфні та скульптурні високохудожні надгробки трапляються дуже рідко. На некрополях хори досі не знайдено стел з епітафіями, але це не є безперечним свідченням того, що їх не існувало зовсім¹. Наприклад, мармуровий надгробок з ім'ям Леофанта, сина Нанніона, знайдено на некрополі Кошарського поселення у ближньому ольвійському прикордонні². Якась частина надмогильних пам'яток, вірогідно, постраждала під час заселення краю у ХУІІІ-ХІХ ст. Уламки надгробків, як і залишки наземних житлових та фортифікаційних споруд античної доби, використовувались селянами для побудови власних хат. Деякі сільські некрополі хори Ольвії, як то Старобогданівський, потрапили під щільну сільську забудову.

Про те, що під час забудови знаходили й скульптурні рештки античного часу з некрополів, свідчить знахідка в с. Стара Богданівка мармурової голови, що була передана до Херсонського музею³. Також певна кількість залишків надгробків, найвірогідніше, постраждала внаслідок масового безконтрольного плантажного розорення полів, засадження їх виноградом та «очищення» їх від каміння в середині та наприкінці 1970-х - на початку 1980-х рр. минулого століття.

Таким чином в околицях с. Рибаківка Березанського району Миколаївської області під час «очищення» полів після плантажної оранки співробітниками Миколаївського краєзнавчого музею була вилучена мармурова стела з посвяченням колегії ольвійських архонтів Ахіллу Понтарху, яку працівники місцевого радгоспу «Прикордонник», разом з іншим камінням, вигорнутим з цокольних фундаментів будівель поселення черняхівської культури Рибаківка-ІІІ, готували для вивезення на господарський майданчик для використання в будівельних цілях і яку надалі, після перевезення її до Миколаївського музею опублікував видатний епіграфіст сучасності П. Й. Каришковський⁴.

Наприкінці ХУІІІ ст. десь біля Ольвії був знайдений і мармуровий надгробок Стратона, сина Протомаха, з скульптурним двосюжетним рельєфом⁵. За свідченням академіка П. С. Палласа, його було знайдено в околицях с. Сари-Комиші (нині с. Дніпровське, Очаківський р-н, Миколаївська обл.) та доставлено в м. Миколаїв до церкви (за текстом П. С. Палласа німецькою мовою - «кірхи») біля великої («головної» ?) площі. Вірогідно, П. С. Паллас мав на увазі головну площу міста біля Адміралтейського собору.

У той же час, тоді інженер, лейтенант морської артилерії Л. С. Ваксель, що мандрував по Новоросії у 1797-1798 рр., стверджував, що надгробок був знайдений у річці Буг поблизу містечка Богоявленська (південно-східне передмістя м. Миколаїв, лівий берег Бузького лиману)⁶.

Через кілька років у міському соборі Миколаєва цей надгробок бачив серед інших лапідарних пам'яток П. І. Сумароков, який, на відміну від Л. С. Вакселя, також пов'язував його знахідку з с. Сари- Комиші (Цари Камыши). За П. І. Сумароковим, надгробок було знайдено рибалками⁷.

Академік Г. К. Е. Келлер під час своєї першої подорожі до Новоросії оглянув у Миколаєві (1804 р.) шість мармурових античних виробів з барельєфами та написами, серед яких у коридорі Штурманського училища був і означений надгробок. Г. К. Е. Келлер просив головного командира Чорноморського флоту та портів (1802-1809) І. І. Траверсе відправити ці предмети старовини президенту Академії художеств графу О. С. Строганову⁸.

Під час своєї другої академічної подорожі за губернаторства адмірала О. С. Грейга, у середу 22 червня 1821 р. Г. К. Е. Келлер бачив цей надгробок вже у будівлі першого миколаївського театру, в одному з відкритих у внутрішній частині проходів, куди його з метою ознайомлення з ним та іншими двома епіграфічними документами супроводжував генерал І. Г. Бардака (Бардакі)⁹.

У 1840 р. за розпорядженням начальника Чорноморського Гідрографічного Депо, дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей М. М. Кумані пам'ятка була перевезена на транспорті «Лебідь» до Одеси та передана до Одеського музею¹⁰, де вона й знаходиться у нинішній час (рис. 1)¹¹.

Наведені дещо суперечливі свідчення щодо місця знаходження пам' ятки частково відновлюють «поступовий маршрут» надгробка від моменту його знахідки. Також не викликає сумніву й те, що наприкінці XVIII ст. він був знайдений, скоріше за все, десь у південно-західній околиці ольвійського некрополя та перебазований до Сари-Комишів, поряд з якими в ті часи знаходилась брандвахта та невеличка гавань. Звідтіля, найвірогідніше, водним шляхом він був перевезений до Богоявленська, де Г. О. Потьомкін у 1788 р. розпочав будівництво палаців та парку для себе та своєї племінниці графині О. В. Браницької¹². Для цього було потрібно багато якісного каміння, у тому числі й мармуру (можливо, декоративних та скульптурних античних мармурових виробів для інтер'єру парку, який було довірено створити відомому англійському садівнику Вільяму Гульду). Не виключено, що Г. О. Потьомкін надав своїм підлеглим й певні настанови щодо пошуку стародавніх архітектурних предметів та лапідарних мистецьких витворів. Опосередкованим свідченням можливості віддачі такого наказу Г. О. Потьомкіним може слугувати подібне розпорядження, віддане адміралтейським обер-штер-крігскомісаром М. Л. Фалєєвим у 1792 р. За ним група матросів була спеціально відряджена до Ольвії з метою пошуку предметів старовини. Зазначимо, що ця експедиція була достатньо результативною. Її наслідком були знахідки мармурової плити з давньогрецьким текстом та велика кількість ольвійських монет.

Хоча після смерті Г. О. Потьомкіна справа облаштування палаців була припинена, пошуки предметів старовини, виходячи з розпорядження М. Л. Фалєєва, найвірогідніше, продовжувались і надалі. Тим не менше надгробок з часом був перевезений з Богоявленська до міста Миколаїв. Можливо, що таким же чином до міста потрапили й інші лапідарні (скульптурні та епіграфічні) пам'ятки з мармуру, які академік Г. К. Е. Келер у 1821 р. бачив вже у будівлях театру, Штурманської школи та картографічного Депо, де вони тоді зберігались.

Рис. 1 Надгробок Стратона сина Протомаха

Виходячи з аналізу наявної інформації, на наш погляд, В. А. Папанова цілком доречно розглядає цю пам'ятку в зв'язку саме з некрополем Ольвії, а не з ольвійською округою¹⁴. Зазначимо також, що в античну добу міський некрополь Ольвії доходив майже до нинішнього с. Дніпровське (Сари-Комиші), де практично межував з великим спільним сільським некрополем комплексу пам'яток-поселень хори Дніпровське-II - IV, Закісова балка-І, II, III та, можливо, Широка балка-І та V¹⁵. Крім того, топографічне розташування сільських некрополів у більшості випадків широкими смугами, а курганних насипів іноді майже в одну лінію, свідчать, можливо, про те, що повз них проходили тогочасні шляхи між окремими поселеннями та групами поселень (магістрального та місцевого значення), і поховальні пам'ятки таким чином утворювали своєрідні меморіальні алеї¹⁶ за прикладом відомих давньогрецьких, зразками яких є Західний шлях в Афінському Кераміку та алея курганного некрополя Ларіси в Гермосі¹⁷.

Яскравим літературним свідченням про такі меморіальні алеї, що надає певні образні уявлення про них, є наведена Павсанієм в «Описі Еллади», розповідь про священний для афінян шлях з Афін до Елевсіну, обабіч якого були розташовані давні святилища, жертовники та ділянки некрополя з монументальними поховальними пам'ятками визначних афінян -- політичних і культурних діячів, героїв, а також, іноземців, надавших, за свого життя, значні послуги державі, та, загалом, громаді, чому вони й були поховані на почесних місцях, поряд з відомими громадянами.

Виходячи з означеного, а саме з наявності в Ольвійському полісі, як і на інших територіях античного світу, священних меморіальних алей, на нинішній час дуже важко визначити межі міського некрополя, особливо, що стосується південно-західного напрямку в бік Аджиголу. Крім того, за різними обставинами ще недосконало вивчені сакральні функції магістральних ольвійських шляхів, обабіч яких і утворювались меморіальні алеї, а у конкретному випадку - південно-західної, на якій, найвірогідніше, і був знайдений наприкінці XVIII ст. мармуровий дворельєфний надгробок Стратона, сина Протомаха.

Примітки

некрополь ольвія надгорбок сакральний

1. Снитко І. О. Давньогрецькі некрополі хори Ольвії VI-III ст. до н. е. К. 2015. С. 110.

2. Диамант Э. И. Надгробие Леофанта сына Нанниона из погребального комплекса Кошарского некрополя // ДП. 1-е чтения памяти профессора П. О. Карышковского. Тез. докл. конф. Одесса. 1989. С. 24-25; Redina Y. F. Greek Settlements on the Shores of the Bay of Odessa and Adjacent Estuaries // Ancient Greek Colonies in the Black Sea 2. I.Oxford: BAR International Series 1675 (I).2007. P. 530. Fig. 7.

3. Фабрициус И. В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. Вып. 1. К. 1951. С. 72-73; Гребенников В.Б. Історія вивчення пам'ятників археології у Миколаївській області (кінець XVIII-XX ст.). Миколаїв. 2010. С. 61.

4. Снытко И. А., Никитин В. И. Исследования и раскопки в Николаевской области // АО. 1983. М. 1985. С. 356-357; Карышковский П. О. Новые данные по эпиграфике и просопографии Ольвии в первой половине II в. н.э. // ПИО. Парутино. 1985. С. 34-35; Он же. Новые ольвийские посвящения первых веков нашей эры // ВДИ. 1993. № 1. С. 73-96.

5. IOSPE. I²-. № 229. P. 240-241.

6. Ваксель И. С. Л. Изображения разных памятников древности, найденных по берегам Чёрного моря, принадлежащих Российской империи. СПб., 1801. C. 5, 7; IOSPE, I². P. 240; Тункина И. В. Русская наука о классических древностях Юга России (XVIII - середина XIX века). СПб., 2002. С. 427.

7. Сумароков П. И. Путешествие по всему Крыму и Бессарабии в 1799 году. С историческим и топографическим описанием всех мест. М. 1800. С. 16-17.

8. Тункина И. В. Кабинет редкостей Черноморского Депо карт // Проблемы исследований античных городов. Тез. / Ин-т археологии АН СССР. М., 1989. С. 117-119; Она же. Кабинет редкостей Черноморского депо карт // Очерки истории русской и советской археологии. М., 1991. С. 11.

9. Тункина И. В. Русская наука о классических древностях Юга России (XVIII - середина XIX века). СПб., 2002. С. 193-194. Рис. 73.

10. IOSPE. I². № 229. P. 240; Петров В. А. Доля археологічної колекції Миколаївського кабінету рідкостей // Музейний часопис. Миколаїв. 2003. С. 53; Охотников С. Б. Николаев - Одесса: у истоков музейных традиций // Миколаївська краєзнавча конференція. Історія. Етнографія. Нові дослідження (до сторіччя Миколаївського обласного музею. Миколаїв, 2013. С. 302.

11. Інв. № 50021; Автори висловлюють щиру подяку заступнику директора ОАМ НАН України, к.і.н. Охотникову Сергію Борисовичу за надану фотографію надгробка та інформацію про його сучасний стан.

12. Соколов А. П. Бригадир Михаил Леонтьевич Фалеев // Именовать город Николаев. Николаев.1989. С.187; Снытко И. А., Касьяновский В. А. Богоявленск и его окрестности: Историко-краеведческие очерки. Симферополь, 2012. С. 108.

13. ДАМО. Ф. 243. Опис 1. Од. збер. 87. Арк. 585-586; Гаркуша Н. М. Ольвийская коллекция Николаевского краеведческого музея // Краєзнавчий альманах. № 2. Миколаїв. 2003. С. 11.

14. Папанова В. А. Урочище Сто могил - некрополь Ольвии Понтийской. К. 2006. С. 139-140, рис. 59.

15. Снитко І. О. Давногрецькі некрополі хори Ольвії VI-III ст. до н. е. К. 2015. С. 37, 48.

16. Там само. С. 55.

17. Kurtz D. C., Boardman J. Greek burial customs. London and Southampton. 1971. P. 108-109, Fig. 20, P. 177. Fig. 32.

18. Paus. 1. XXXVI. 3. XXXVII. 1, 2, 3, 4.

Размещено на Allbest.ru