Участь духовенства в економічному житті східної Галичини (за матеріалами Перемишльської єпархії ГКЦ)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь духовенства в економічному житті східної Галичини (за матеріалами Перемишльської єпархії ГКЦ)

Горан Т. А., кандидат історичних наук, старший викладач

кафедри міжнародної економіки, маркетингу і менеджменту

Івано-Франківського навчальнонаукового

інституту менеджмент ТНЕУ

Івано-Франківськ

Анотація

галичина духовенство економічний єпархія

У статті проаналізовано економічну ситуацію у Галичині в умовах Другої Речі Посполитої та визначено роль греко-католицького духовенства Перемишльської єпархії в піднесенні соціально-економічного життя краю. Проаналізовано основні погляди представників духовенства з приводу економічної кризи, в якій опинилося галицьке українство після Першої світової війни. Охарактеризовано участь кліру в розвитку кооперативного руху, страхових та банківських відносин.

Ключові слова: Перемишльська єпархія ГКЦ, духовенство, кооперативний рух, страхове товариство «Дністер».

Annotation

The article analyzed the economic situation in Galicia under the conditions of the Second Commonwealth and identified the role of the Greek Catholic clergy of the Diocese of Przemysl in enhancing the socio-economic life of the region. The main views of the clergy representatives on the economic crisis in which Galician Ukrainian appeared after the First World War are analyzed. The participation of the clergy in the development of the cooperative movement, insurance and banking relations is characterized.

Keywords: The Przemysl diocese of GCC, clergy, cooperative movement, Dnister insurance company.

Виклад основного матеріалу

На сучасному етапі історичного розвитку все більше простежується взаємодія релігії з економікою національних господарств. Церква виступає важливим інститутом громадянського суспільства і з упевненістю можна говорити про присутність релігійного чинника в господарському житті держави. Система релігійного впливу на економіку протягом століть проявлялася у різних формах, що визначалося особливостями історичних етапів розвитку. Через економічні важелі Церква досить активно впливала на політичну ситуацію в державі.

Економічна діяльність духовенства Перемишльської єпархії ГКЦ не стала предметом усебічного наукового дослідження. Окремі аспекти участі греко-католицького кліру в економічному житті Галичини досліджували різні автори. Так, науковці І. Андрухів і П. Кам'янський у своїй праці аналізують суспільно-політичні та релігійні процеси на Прикарпатті, згадуючи про Перемишльську єпархію побіжно [1]. Деякі аспекти діяльності греко-католицького кліру Перемишльської єпархії знаходимо в узагальнюючих працях з історії релігії в Україні та з історії ГКЦ, авторами яких є вітчизняні історики В. Марчук [11], В. Перевізій [16], І. Пилипів [17]. Участь Греко-католицької церкви у формуванні дієвих форм економічної самоорганізації і самодопомоги галицькому селянству проаналізували у своїй розвідці Р Вепрів і І. Гнип [6]. Проте, на сьогодні немає комплексного наукового дослідження, яке б розкривало основні аспекти економічної діяльності греко-католицького духовенства Перемишльської єпархії в період між двома світовими війнами.

Мета статті - дослідити роль греко-католицького духовенства Перемишльської єпархії в економічному житті Галичини в умовах Другої Речі Посполитої.

Для того, щоб визначити особливості економічної діяльності греко-католицького духовенства у міжвоєнний період спочатку потрібно з'ясувати суспільно-політичне та соціально-економічне становище галицького українства в межах Другої Речі Посполитої. У спільному пастирському посланні митрополита Андрея Шептицького та єпископату Галицької провінції ішлося про те, що «Глибокі і тяжкі матеріяльні та душевні рани завдала нам війна. Не можна єще описати всіх терпінь, які прийшлося перенести нашому бідному народови. Не можна зчислити жертв, які прийшлося нам зложити» [22, с. 119].

Завідатель парафії Тиханя Дуклянського деканату о. О. Орський (1893-1951) на одному із чергових засідання товариства «Єпархіальна поміч» зазначав: «Суспільно-господарський устрій серед котрого якраз ми живемо, переходить важку крізу... Стара Европа хилиться до упадку, молода, але передвчасно зістаріла Америка, дрожить в горячці вулканічних вибузів» [23]. І справді, суспільно-економічний устрій в міжвоєнний період, як свідчать тогочасні періодичні видання, був «дитиною ХУШ ст.» і переживав глибоку кризу.

Основою економічного індивідуалізму була думка про те, що тільки необмежена свобода народного господарства може призвести до його розквіту. Якщо у середньовічний період метою життя було задоволення економічних потреб людини, то економічний лібералізм в ХХ ст. передбачав виключно зиск від тієї діяльності, якою займалися. Конкуренція, яка була необмежена законом, позбавила економічне життя його доцільності, перетворила на поле боротьби та перевела в стан анархії. Економічний лібералізм заперечував «Божу власть та моральні закони. Значного поширення набув «грубий матеріалізм»» [23, с. 91]. А це означало, що капіталісти, не зважаючи на людські потреби, розширювали свої маєтки, натомість бідні верстви населення ставали «нужденими».

Характерним для розвитку економічних відносин у міжвоєнний період був своєрідний конфлікт інтересів працюючих в місті та селі. Зниження цін на сільськогосподарську продукцію та підвищення цін на фабричні товари спричинили конкуренцію між селом і містом. Влада намагалася поглибити цей конфлікт, щоб знівелювати справжні причини кризи, в якій перебувала економіка держави. Як свідчать замітки на шпальтах тогочасних газет ремісники, купці та інші верстви міського населення не були заінтересовані в знижені цін на сільськогосподарські продукти, бо «... руїна села є початком, причиною і наслідком рівночасно їхньої власної нужди і руїни» [10]. Однак даний процес був незворотнім. Безвихідне становище, в якому опинилося селянство, стало наслідком трьох основних факторів: непосильні податки, зниження цін на збіжжя та на худобу, молочні продукти. В 1930-их рр. селяни втратили 125 млрд. злотих в порівняні з 1926 р. через зниження ціни на збіжжя та молочну продукцію. Через брак грошей селяни масово вивозили зерно на ринки. Перенасичення ринків сільськогосподарською продукцією та падіння попиту на неї спровокувало справжній обвал цін. Не останню роль в цьому процесі відіграв той факт, що німецькі великі хлібні магазини в Данцигу, які раніше скуповували все зерно з Польщі, внаслідок світової економічної кризи 1929-1933 рр. відчували гостру нестачу готівкових коштів [9].

Представники духовенство неодноразово писали, що єдиний вихід із кризи «... процентове зрівняння цін та товари фабричні з цінами на сільськогосподарську продукцію» [20]. Однак економічна криза тільки погіршувалася, а матеріальне становище селянства ставало нестерпнішим.

Під час однієї із нарад бюджетної комісії 12 січня 1939 р. представники селянства запитали у прем'єрміністра, міністра внутрішніх справ Польщі Феліціяна Славоя Складковського (1936-1939) чому село занепадає. На що він відповів: «село по думці влади постійно підноситься і на цей факт всі дивляться радісно» [19]. Непосильні податки, які сплачувало населення, потрібні, на думку прем'єр-міністра, для того, щоб «додати людині веселости» [19]. Тобто, влада фактично не брала до уваги той факт, що селянин переживав жахливу скруту, село насправді «ледве дихало, вгинаючись під тягарем» [19].

Зубожіння, яке стало характерною особливістю соціально-економічного життя в період між двома світовими війнами, стало причиною такого явища як еміграція вірних до інших парафій та деканатів. Вона завдала значної матеріальної шкоди як парафіянам загалом так і парохам зокрема. До емігрантів зараховувалися не тільки тих, хто зовсім покинув парафію, а й тих, хто тимчасово наймався на роботу в сусідніх селах. Парохи зобов'язувалися опікуватися сезонними робітниками, дбати про те, щоб під час праці вони не нехтували християнськими законами, виконували свої обов'язки і, перебуваючи в іншій парафії, «не ставали гіршими» [4].

Внаслідок зубожіння, безробіття та еміграції почастішали напади та розбої з метою наживи. Так, в с. Плоске Турківського повіту в жовтні 1931 р. на селянина, який недавно повернувся з Америки, було вчинено збройний напад, до його оселі вдерлися невідомі особи і погрожуючи розстрілом вимагали гроші. Тільки завдяки небайдужості сусідів обійшлося без жертв. У м. Стебник

Добромильського повіту в цей же час була спроба пограбування місцевої корчми, яка належала євреям [12]. Таким чином, економічна криза до краю загострила важке становище українства, поглибила суперечності між різними прошарками населення, посилила боротьбу за ринки збуту та призвела до зубожіння населення.

На сторінках часописів міжвоєнного періоду неодноразово піднімалося питання безробіття, яке набуло масового поширення після Першої світової війни. За даними тогочасних газет в цілому світі налічувалося близько 20 млн. безробітних. Історію безробіття тісно пов'язували з розвитком капіталізму, але як стверджували сучасники тих подій «. ще ніколи засади, на яких ця система опирається не були такі захитані, ще ніколи стан безробіття. не досяг був таких небезпечних розмірів, як після війни» [2]. Єдиний вихід з ситуації вбачався у християнській любові та прагненні допомогли одним одному. Тобто, за переконаннями греко-католицького духовенства панівними про відбудові державності мали стати гуманістичні ідеї та загальнолюдські принципи.

Представники духовенства були переконані, що Церква власною наукою може вивести суспільство з економічної кризи. У міжвоєнний період не було священика, який би не входив до суспільнополітичних, освітніх чи економічних організацій. Парохи були членами управ, читалень, кружків, кооперативів. На переконання греко-католицького духовенства перебудова соціально-економічного життя повинна була відбуватися на основі творів «великих Христових намісників: Лева ХІІІ і Пія ХІ» [24]. Енцикліки Лева ХІІ «Про робітниче питання» [21] та папи Пія ХІ «Про віднову суспільного ладу й приноровлення його до євангельського закону» [14], як вважали представники кліру, повинні стати основою зміни, покращення «нинішнього устрою». Суть вищезгаданих документів полягала в наступному: «Як сама природа спонукає сусідів лучитися в громади, так члени одного заняття чи однієї професії. повинні лучитися в автономічні союзи чи корпорації» [24]. І тільки співпраця таких «корпорації» могла б усунути нездорову конкуренцію між людьми, яка згубно впливала на розвиток економічних відносин і призводила до занепаду економічного життя. Єдиним методом боротьби з зубожінням населення вважалося створення таких умов, щоб «пролетарі здобули власне майно» [24, с. 108].

Активна участь греко-католицького духовенства сприяла розвитку страхових відносин у Галичині. Перша українська страхова організація «Дністер» («Товариство взаємних обезпечень»), створена в 1892 р., успішно розвивалася у 19201930-их рр. Про його популярність в Галичині може свідчити той факт, що в ньому було застраховано майно практично всіх греко-католицьких священиків. Страхове товариство «Дністер» представляло собою господарське об'єднання взаємного типу. І хоча умови, які висувалися даним товариством, були не зовсім вигідними, та сама ідея набувала серед пригнобленого населення Галичини все більшої популярності. Так, у 1930-их рр. місцеві парохи масово почали вступати в «Дністер»: «... національним обовязком передусім Впр. Духовенства є... обезпечити церкви і парохіяльні будинки на 1/3 частину в «Дністрі»» [15]. У тих парафіях, де церкви і парафіяльні будинки входили до страхового товариства «Дністер», священики зобов'язувалися контролювати «щоб поліси «Дністра» були все вчас викуплені» [15, с. 103]. Поліси страхували церковне майно на випадок пожежі, крадіжок, а греко-католицьке парафіяльне духовенство Перемишльської єпархії ГКЦ стежили за тим, щоб «. всі церковні рухомости були обезпечені в «Дністрі» і то на повну вартість.» [15, с. 103].

Греко-католицьке духовенство Перемишльської єпархії ГКЦ долучилося до розвитку кооперативного руху в Галичині у міжвоєнний період, сприяючи тим самим зростанню матеріального рівня селянства. Священики розглядали кооперацію як спосіб захисту національних інтересів галицького українства, як засіб досягнення необхідних економічних змін. Основну її силу вбачали у солідарності, взаємодопомозі та духовному об'єднанні. Чому серед членів кооперативного руху було так багато священиків? Одна із причин - парох у селі, в умовах полонізації національного життя, був чи неєдиним представником інтелігенції, в руках якої знаходився поступ суспільно-політичного та соціально-економічного руху. За просуванням кооперативного руху стежила спеціально створена урядом Другої Речі Посполитої кооперативна рада, до складу якої входили представники кооперативних союзів.

Про підтримку кооперативного руху греко-католицьким духовенством свідчить той факт, що єпископи Галицької митрополії часто відвідували свята, організовані кооперативними союзами деканатів чи парафії. Так, на святкування десятиліття з нагоди створення Повітового союзу українських кооперативів у м. Дрогобич, які відбулося 21 липня 1935 р. прибув єпископ Перемишльської єпархії ГКЦ Йосафат Коциловський. Він провів богослужіння, виголосив промову, освятив прапор та передав його голові надзірної ради Повітового союзу українських кооперативів у Дрогобичі С. Витвицькому [5].

Варто звернути увагу на той факт, що в порівнянні з Львівською архієпархією та Станиславівською єпархією ГКЦ розвиток кооперативного руху на території Перемишльської єпархії не набув значного поширення. Однак як часто писали грекокатолицькі священики на сторінках часописів: «. поволи при людській праці а Божій помочи леди, проломлюються». Недостатній розвиток кооперативних відносин в деякій мірі перешкоджав піднесенню економічного життя єпархії. Розгорнулася конкуренція між українським, польським та єврейським сегментами ринкових відносин. Активну діяльність розгорнули жиди, які були головними конкурентами кооперативного руху та займалися спекуляцією цін на різного роду товарів.

Українсько-польсько-єврейська конкуренція досить яскраво простежувалася у тих деканатах, які знаходилися в глибинці або ж на українсько-польському порубіжжі. Так, в с. Биків Перемишльського повіту в березні 1931 р. з ініціативи місцевого пароха о. Теодора Серединського відбувся плебісцит, на якому було прийнято рішення про закриття єврейської корчми, яка функціонувала в селі [7]. Варто відзначити, що о. Т. Серединський завжди вперто стояв на позиціях українського націоналізму і після ліквідації УГКЦ підпільно відправляв літургії в себе дома, а згодом у каплиці сестер латинського обряду. Декан Добромильського деканату о. Йосиф Маринович у червні 1931 р. ініціював загальні збори кооперативних союзів на яких були присутні 60 делегатів від 16 кооперативів. Було вирішено негайно приступити до створення «складниці», в якій «солідарно зобов'язуються брати товари всі кооперативи» [8]. До того ж з о. Й. Маринович був головою гуртка «Сільський господар» та засновником кооперативу «Згода» в с. Військо (з 1957 р. Нові Сади) Перемишльського повіту. Метою таких заходів греко-католицького кліру було зменшення впливу єврейського чинника в економічному розвитку краю.

Влада Другої Речі Посполитої перешкоджала розвитку кооперативного руху в Галичині. Польська газета «Слово польське» («Slowo РоЦкіе») 2 серпня 1931 р. опублікувала статтю під назвою «Звихнення ідеї Кооперації в Сх. Галичині», в якій ішлося про необхідність ліквідації українських кооперативів. Натомість вимагалося створити кооперативи, до яких входили б виключно поляки. Українські кооперативи звинувачувалися у «сепаратистичній роботі». У відповідь українська сторона 9 серпня 1931 р. опублікувала зустрічну статтю в часописі «Бескид», де зазначалося, що «нема дурних» створювати нові кооперативи, для того щоб поляки могли користуватися важко заробленими грішми і створювати свої «доми людові». «На такі дикі помисли, можна лише гукнути йому під саме вухо: руки проч!», - читаємо у дописі [3].

Греко-католицькі священики Перемишльської єпархії нерідко виступали організаторами так званих шпихлірів (громадських комор для збіжжя) та позичкових кас у селі. Функціонування таких шпихлірів дозволяло незаможному селянину отримати натуральний кредит (переважно це було збіжжя) і використати його для посівів. Таким чином, селянин міг підтримувати своє господарство та ставав учасником товарно-грошових відносин.

На переконання місцевих парохів селянин, який не мав засобів для існування ставав «найкращим запальним матеріалом для всяких очайдухів» (під яким розуміли комуністичні сили), які намагалися навернути селян на свою сторону. Греко-католицькі священики особисто збирали вклади для організації шпихліра в селі. В деяких селах за два дні можна було зібрати до 10 кірців (100 кг) зерна. В перспективі планувалося, щоб в кожній парафії було «неменше вагона збіжжа для спільного користування» [25]. Однак всі стратегічні плани греко-католицького кліру були зведені нанівець вибухом Другої світової війни, яка стала початком кривавих переслідувань ГКЦ та масових арештів священиків.

Велику увагу греко-католицьке духовенство приділяло українському господарському товариству «Сільський господар», яке тісно співпрацювало з Ревізійним Союзом Українських Кооперативів (РСУК). Товариство ставило перед собою мету захищати інтереси селянства, покращувати рівень їхнього життя та підвищувати рівень продуктивності сільського господарства [6].

Товариство «Сільський господар» розпочало свою діяльність ще задовго до Першої світової війни. В 1899 р. у м. Олесько Золочівського повіту греко-католицькі священики, брати Тома та Юліян Дуткевичі заснували товариство, діяльність якого на початковому етапі обмежувалася виключно Золочівським повітом. Згодом філії почали відкриватися в усіх куточках Східної Г аличини. На той час австрійська влада надавала субвенції для розвитку товариства, тобто були гроші, але не було кому працювати, оскільки, як писали місцеві часописи, «в цілому краї були тільки три агрономи». За ті кошти, які виділяла держава, товариству «Сільський господар» вдалося купити чотири кам'яниці. Після Першої світової війни політична ситуація змінилася, відповідно припинилися субвенції з боку держави, а відтак товариству довелося виживати власними силами. Робота відповідних чиновників, які мали б сприяти розвитку кооперативного руху, часто була неефективною і неодноразово оцінювалася як «досягнення далекої мети» [13].

Духовенство Перемишльської єпархії ГКЦ відігравало провідну роль в організації роботи «Сільського господаря». Так, парох Тиряви Волоської Ліського деканату Зенон-Олександр Крупський (1934-1940) заснував у селі гурток «Сільський господар». Віце-декан Яворівського деканату Михайло Телеп сприяв розвитку кооперативу «Віра», двох молочарень «Маслосоюзу» та каси Стефчика у с. Розігно Яворівського повіту. Парох у с. Жужіль та с. Цеблів Сокальського повіту Віктор Жук (1920-1947) в 1932 р. став співзасновником української районної молочарні «Маслосоюз» в м. Белз, брав участь у роботі кооперативу «Зернозбуд». о. Петро Гуль, парох у Шоломиничах Рудківського деканату, був активним учасником роботи гуртка «Сільський господар», місцевого кооперативу та працював у повітовому союзі кооперативів [18].

Таким чином, в умовах інтеграції Східної Галичини до складу Другої Речі Посполитої греко-католицьке духовенство намагалося протидіяти економічному занепаду краю та вивести українське селянство з важкої економічної кризи, спричиненої Першою світовою війною. Активна участь духовенства в соціально-економічних процесах у Галичині в умовах Другої Речі Посполитої проявлялася в сприянні розвитку страхових відносин, зокрема підтримці товариства «Дністер». Також важливим питанням в економічній діяльності греко-католицьких священиків був поступ кооперативного руху, який розглядали як один із небагатьох дієвих засіб консолідації українства Галичини. Священики неодноразово писали статті в тижневику «Бескид» та газеті «Український Бескид», де пропагували розвиток кооперації, обґрунтовували необхідність новітніх методів ведення господарства та підготовку висококваліфікованих спеціалістів в аграрній сфері. Водночас прагнення представників духовенства вжити заходів для ліквідації українсько-єврейської конкуренції, яка значно підривали економічний розвиток краю, спричинили критику їхньої діяльності на сторінках газети «Слово польське» («Slowo Ро^кіе») та пильний контроль з боку польської держави.

Список використаних джерел

1. Андрухів І. 2005. Суспільно-політичні та релігійні процеси на Станіславщині в кінці 30-х - 50-х роках ХХ ст. Історико-політологічний аналіз, Нова зоря, ІваноФранківськ, 2005, 363 с.

2. Безробіття 1931, Бескид,17 травня. Ч. 5, с. 4.

3. Безсоромність яка не має меж 1931, Бескид, 9 серпня. Ч. 17 (95), с. 6.

4. В справі опіки над сезонними робітниками 1933, ПеремиськіЕпархіяльніВідомости, Лютий, Ч. ІІ, с. 19-20.

5. Велике свято Дрогобицької Землі. Посвячення кооперативного прапору Дрогобицької округи 1925, Діло, 24 липня. Ч. 194, с. 3-4.

6. Вепрів Р, Гнип І. (2013) Греко-католицька церква і організація економічного самозахисту українського населення Східної Галичини у міжвоєнний період, Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія, Вип. 2. Ч. 1, Видавництво ТНПУ ім. В. Гнатюка, Тернопіль, с. 64-71.

7. Всі як один проти корчми 1932, Бескид, 7 січня, Ч. 1 (115), с. 5.

8. Добромиль. З кооперативного життя 1937, Бескид, 14 червня, Ч. 9 (87), с. 4.

9. Знова знижка цін на збіжа 1931, Бескид, 16 серпня, Ч. 18 (96), с. 8.

10. Інтереси працюючих міста і села 1931, Бескид,14 червня, Ч. 9 (87), с. 5.

11. Марчук В. 2001, Українська Греко-Католицька Церква. Історичний нарис, Плай, Івано-Франківськ, 164 с.

12. Наслідки безробіття 1931, Бескид, 4 жовтня, Ч. 26 (103), С. 4.

13. Не скачім зет, доки не навчимося, що таке а 1939, Бескид, 12 лютого, Ч. 6 (471), с. 6.

14. Нова енцикліка св. Отця про робітничо-суспільні справи 1931, Бескид, 31 травня, Ч. 7 (85), с. 5.

15. Обезпечення церков, парохіяльних будинків і рухомого майна в «Дністрі» 1933, Перемиські Епархіяльні Відомости, Серпень - Листопад, Ч. УІІІ-ХІ, с. 102-103.

16. Перевезій В. 2004, Служіння Богу і народу: Українська греко-католицька церква між двома світовими війнами. Київ: Світогляд, 203 с.

17. Пилипів І. 2001, Греко-католицька церква у суспільно-політичному житті Східної Галичини (19181939 рр.): монографія. Тернопіль: Економічна думка, 440 с.

18. Прах Б. 2015, Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: у 2-х томах, т. 1. Біографічні нариси (1939-1989). Видавництво Українського католицького університету, Львів, 772 с.

19. Рожеві окуляри, а село 1939, Український Бескид, 29 січня, Ч. 4 (469), с. 6.

20. Розважання про положення сільського господарства 1931, Бескид, 21 червня, Ч. 10 (88), с. 4-5.

21. Св. Отець Лев ХІІІ в обороні робітників 1931, Бескид,17 травня, Ч. 5, с. 2-3.

22. Спільне пастирське послання Митрополита Андрея та єпископату Галицької церковної провінції до духовенства та вірних про завдання Церкви і народу в післявоєнний період 2013, Пастирські послання 1905-1944 рр., Видавництво «АРТОС», Львів, т. 4, 1194 с.

23. Суспільно-господарська кріза нинішного устрою а завдання духовенства 1932, Перемиські Епархіяльні Відомости, Липень - Серпень - Вересень, Ч. VI-VH-VHI, c. 87-92.

24. Суспільно-господарська кріза нинішного устрою а завдання духовенства 1932, Перемиські Епархіяльні Відомости, Жовтень-Листопад, Ч. Х-ХІ, с. 105-108.

25. Тепер найліпший час на шпихлірі 1937, Український Бескид, 24 жовтня. Ч. 41 (406), с. 6.

Размещено на Allbest.ru