Метрологічні показники монет Львівського монетного двору XIV-XV ст.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Метрологічні показники монет Львівського монетного двору XIV-XV ст.

А.Л. Крижанівський

В середині XIV ст. Галицько-Волинська держава виявилася розділеною між Польщею, Литвою та новоствореним Молдавським князівством. Галицькі землі відійшли до Польщі і саме у столиці Галицької Русі, на львівському монетному дворі (Л.М.Д.) карбували срібні грошики та мідні денарії з ініціалами польського короля Казимира III (з 1355 р. до 1370 р.), польсько-угорського короля Людовика Угорського (з 1379 р. до 1382 р.) та його намісника Владислава Опольського (з 1372 р. до 1378 р. і у 1386 р.), а згодом срібні грошики та півгроші Владислава Ягайла.

Багато суперечок ведеться стосовно генези монетної стопи галицьких грошиків.

Існують дві основні версії запозичення їх метрології - одна від празького гроша, інша - від татарського дирхема. На користь празької (західної) версії промовляє постійний паритет вартості вмісту чистого срібла у празьких грошах і галицьких грошиках 1 : 2 з останніх років правління Казимира ІІІ, упродовж правління Владислава Опольського (два документи з 1374 і 1377 рр., з яких випливає паритет празького гроша до галицього грошика, як 1 : 21), Людовика Угорського і перших випусків грошиків Владислава Ягайла до 1394 р.

Все ж вага перших галицьких грошиків ближча до половини празького гроша, ніж до ваги дирхема. Середня вага відомих 12 примірників перших типів галицьких грошиків складає 1,64 г. Середня вага дирхема хана Джанібека (1342-1357) - 1,52 г.2 Середня вага празького гроша з 1350-1358 рр., за підрахунками Вацлава Пінти3, складає 3,39 г, відповідно його половина - 1,695 г, навіть більша, як у галицького грошика. Проте, грошики Казимира ІІІ відзначаються високою пробою - понад 90%, подібною до золотоординських дирхемів, тоді як у празьких грошах цих років, за новими даними В.Пінти, - всього 85,6 %.

Якщо прийняти східну (золотоординську) версію, то постає питання, що спонукало до переходу на параметри празького гроша, адже всі наступні емісії дотримуються пропорції 1 : 2. Крім того, іконографічно грошики Казимира ІІІ ніяк не нагадують зображення на золотоординських монетах. Чотиридугова обвідка навкруг ініціалу короля на аверсі, застосування апострофа при скороченні слова на реверсі (БОЯ) і загальний вигляд лева виразно вказують на подібність до мейсенських грошів.

Фото 1-2 Перші, за хронологією карбування 1355-1360 рр. (фото 1), та наступні 1361-1370 рр. (фото 2 ) різновиди галицьких грошиків Казимира ІІІ з колекції І. Яковеліса

Оригінально обґрунтовував татарську версію відомий польський дослідник Борис Пашкевич4. На його думку, вказані у грамоті про надання магдебурзького права Львову «гроші лічби руської» є лічильною одиницею і не мають аналога у реальній монеті, котру карбували б на Л.М.Д. За її відповідника Б. Пашкевич вважає обрізані празькі гроші Іоанна Люксембурзького до ваги татарського дирхема, а факт такого обрізування - за спробу місцевих купців мати монету, яка добре відповідала б потребам східної торгівлі. Тобто при початку карбування грошиків у Львові адміністрація Казимира ІІІ могла спиратися на реальні монети (обрізані празькі гроші), які були в обігу ще до захоплення Галицьких земель польськими військами.

Останнім часом появилася третя версія, пов'язана з пошуком ґенези монетної системи галицьких грошиків у традиціях монетного обігу Галицько-Волинської держави. Львівський дослідник Ярослав Книш вважає, що її останні володарі карбували власні гроші - анепіграфічні срібні монети із зображенням «лев/хрест», а також срібні монети з написом «Юршвъ» та хрестом з одного боку і двозубцем з другого 5. Емітентами перших з них (із зображенням «лев/хрест») автор вважає Юрія Львовича (1301-1308) - це важчі примірники монет «лев/хрест» з вагою орієнтовно 0,43 г, та Лева Юрійовича (1308-1323) і Юрія-Болеслава Тройденовича (1324-1340) - легші примірники монет «лев/хрест» з вагою 0,33-0,23 г. Монети з написом «Юршвъ», на думку вченого, карбував Юрій-Болеслав Тройденович (на даний час відомо 4 таких монети: три з них з вагою 0,19 г; 0,22 г; 0,31 г опублікував Борис Пашкевич6, ще одна з вагою 0,27 г., за повідомленням Ігоря Федая, знайдена у 2017 р.). На користь цієї версії промовляє те, що крім срібних монет з написом «Юрквъ» знаходять ще й мідні - і вони, на думку Я. Книша, стали прототипом мідних галицьких денаріїв Казимира ІІІ.

Фото 3 Срібна монета із зображеннями «лев/хрест» з приватної колекції

Фото 4 Срібна монета з написом «Юрієві» з колекції І. Федая

Саме про ці срібні монети, як вважає Я. Книш, йшлося у першому варіанті грамоти про надання магдебурзького права з 1356 р. і це були не обрізані празькі гроші, а монети останніх галицько- волинських князів. А у другому варіанті грамоти з 1368 р. вказано празькі гроші, бо на цей час монети останніх галицько-волинських князів вже вийшли з обігу.

Недоліком останньої версії є повна невідповідність ваги цих монет до ваги празького гроша. На жаль, всі монети, наведені Я. Книшом, виявлені як одиничні знахідки, не відомо жодного скарбу з ними у поєднанні з іншими тогочасними монетами.

Розгляньмо продукцію наступних емітентів монет у Львові.

Випуск грошиків з постійним співвідношенням їхньої вартості до празького гроша, до як 2 : 1, продовжили Людовик Угорський, Владислав Опольський та Владислав Ягайло у 1372-1394 рр. У 1394 р.

В Кракові розпочали карбування краківських півгрошів з пониженим вмістом срібла у відношенні до половини празького гроша на 20 %. Після цього галицькі грошики Владислава Ягайла (як і пізніші його львівські півгроші) теж зменшили свою вартість і відтепер у перерахунку на празькі гроші до подвійної кількості галицьких грошиків додавали 20% так званого «аёёШо»7.

Фото 5 Галицький грошик Владислава Ягайла з 1394-1399 років

Найстарішим датованим документом, у якому згадуються монети у Львові, є грамота про надання місту магдебурзького права з 1356 р., де йдеться про податок на землю у розмірі «24 гроші руської лічби за один манс землі». Його можна було б вважати відправною точкою початку діяльності львівського монетного двору. Проте низка дослідників заперечувала достовірність цієї дати, вказуючи, що оригінал документу не зберігся, а є лише його копія з початку XV ст. На думку опонентів, в оригіналі податок міг бути вказаним у празьких грошах, а при пізнішому копіюванні суму перевели у місцеві грошики чи півгроші8.

Важливим аргументом у суперечці з ними є аналогічний документ з 1368 р., де податок за ці ж таки землі вказано у чеській монеті: «12 празьких грошів за манс». Ця сума відповідала тодішньому співвідношенню «руського грошика» до празького гроша як 2 : 1. Ця тверда зафіксована величина плати за землю мала б бути незмінною - як у 1356 р., так і у 1368 р., і, очевидно, й надалі. І якщо б прийняти їх припущення, що в оригіналі магдебурзького права податок вказувався у празьких грошах, бо тоді ще ніби-то не існувало місцевої монети, а у руські грошики він був перерахований лише при копіюванні документу наприкінці Х^ ст. чи на початку XV ст., то тоді сума у руських грошиках не зазначались би рівною 24, а з врахуванням згаданого у попередньому розділі «аёёШо» 20 % дорівнювала б 28,8 грошика. Проте в тексті про надання магдебурзького права чітко зазначена сума у 24 грошики. Саме це підтверджує правильність копіювання, зокрема датування грамоти на 1356 р., а побічно й те, що у 1356 р. галицькі грошики були загальновживаною грошовою одиницею.

Цей аргумент дозволяє надати перевагу у встановленні ґенези монетної стопи галицьких грошиків на користь запозичення їх метрології від празьких грошів.

За часів Казимира ІІІ у Львові розпочали карбування мідних денаріїв, емісію яких продовжили Людовик Угорський і Владислав Опольський. Співвідношення між срібними грошиками і мідними денаріями складало 1 : 60, тобто копа (60 шт.) мідних денаріїв дорівнювала 1 срібному грошику 9.

Карбування галицьких денаріїв розпочали з прибутком у одну третину, як у тогочасній Золотій Орді за часів Джанібека, перейшовши до їх емісії в останні роки правління у Львові Владислава Опольського в 1386 р. взагалі без прибутку 10.

Навіть при відсутності прибутку карбування мідних монет дозволяло отримувати економічну вигоду - вивільнення срібла з дрібного ринкового обігу.

У Львові практично не зустрічаються монети Золотої Орди ХІУ-ХУст. Спираючись тільки на цей факт, можна було б зробити поспішний висновок про відсутність торгівельних контактів між ними. Проте східним купцям не потрібно було в масовому порядку особисто приїжджати до Львова. Складське право Львова залишало їм мало шансів пробитися зі своїми товарами на захід, тому вони вважали вигіднішим продати їх львів'янам безпосередньо на ринках Поділля і Молдавії. Купуючи на цих землях східні товари, львівські купці завозили туди разом з празькими грошами і свої галицькі грошики. Тому й продукція львівського монетного двору стала зразком для подільських і молдавських монет11.

Масовий характер чеської монети повністю задовольняв попит на крупнішу монету, тому випускати таку ж на місцевих ринках не було необхідності. Випуск інакшого номіналу давав можливість незначно понижувати вміст срібла в регіональних монетах: насправді галицькі грошики не були половинною фракцією празького гроша. Їх монетна стопа була нижчою від чеської на 5 %. Б. Пашкевич вважає, що такі «невинні» хитрощі цілком вписуються у нумізматичну практику середньовічної Європи 12.

Подільська та молдавська монетні системи запозичили від львівського монетного двору не лише метрологію. Їхні монети є двогербовими, а зразком для них стали нові монети Галицької Руси, запроваджені Владиславом Опольським.

Фото 6 Галицький грошик Владислава Опольськогоо з 1386 р. з колекції Львівського Історичного музею інв. № Н-73

Фото 7 Срібна молдавська монета Петру Мушата

Справа у тому, що після смерті Людовика Угорського Владислав Опольський у 1386 р. ввів новий тип грошиків, на яких замість ініціалу в чотиридуговій обвідці на аверсі зображено родовий герб князя - верхньосілезького орла в круговій обвідці.

За свого першого правління у Львові в 1372-1378 рр., як повноважний намісник угорсько-польського короля Людовика, він випускав грошики з ініціалом <^» на аверсі в чотиридуговій обвідці, але без корони. Тим і відрізнявся його статус намісника від суверенних монархів Казимира ІІІ і Людовика Угорського, ініціал яких на галицько-руських монетах був увінчаний короною. Наприкінці 1385 р., після державного перевороту в Угорщині, була ув'язнена законна королева Марія, дочка Людовика. У 1386 р. Владислав Опольський прибув до Львова і розпочав карбувати у Львові срібні грошики нового типу. Він запровадив відмінний тип монети, де на його новий статус - повноправного володаря руських земель вказує розміщення на аверсі грошиків родового гербу - верхньосілезького орла, такого самого, як на монетах, карбованих в його рідних опольських володіннях. На реверсі залишилося зображення галицького лева.

Саме від цих грошиків запозичили ідею побудови іконографії подільські і молдавські монети - на аверсі свій родовий герб, а на реверсі анжуйський герб угорських королів - суверена Поділля та Молдавії.

Такими ж двогербовими стали й наступні випуски срібних монет у Львові від імені нового монарха - Владислава Ягайла. Більш того, застосований Владиславом Опольським принцип карбування локальної монети з гербом правителя на аверсі і земельного герба на реверсі Ягелони використовували упродовж всього наступного XV ст. і у першій половині XVI ст. Так, іконографія литовських де нарив та литовських півгрошів Олександра, Сігізмунда І і Сігізмунда Августа побудована на зображенні двох гербів - ягелонського орла і литовської погоні.

Слід згадати ще один центр монетного карбування у Х^ ст., де випускали монети за зразком галицьких. І карбували їх не на південь від Львова, де пролягали торгівельні шляхи зі Сходу, а на півночі, у Плоцьку - столиці мазовецького князя Земовита ІІІ (1354-1381)13.

Фото 9 Срібна монета мазовецького князя Земовита Ш

Час карбування грошика Земовита ІІІ - після 1372 р.14 На аверсі монети нанесено літеру «8» в чотиридуговій обвідці і напис «Мопеїа 8єшоуШ», а на реверсі - зображення орла з легендою «Бисщ Mazovie». Вага мазовецьких монет складає в середньому - 1,2 г. Співпадіння іконографії цих монет з галицькими грошиками і однакова вага, як і у останніх відмін галицьких грошиків Казимира ІІІ (1,23 г.), вказує на повне запозичення від львівських монет.

Це й не дивно, якщо згадати генеалогічну лінію мазовецьких князів. Матір'ю Земовита ІІІ була Марія - дочка галицько-волинського короля Юрія Львовича, його брат Болеслав став останнім володарем Галицько-Волинської держави під іменем Юрій, а дочка Земовита ІІІ Евфимія - дружиною князя руського і опольського Владислава - повноважного намісника Людовика Угорського на Русі. Через столицю Мазовецького князівства Плоцьк йшов шлях із Львова та з Володимир- Волинського до міст Ордену Хрестоносців - Торуня, Мальборку, Гданська - а далі морем на захід до ганзейських міст. Тому продукція львівського монетного двору була добре відомою в цих землях і могла послужити взірцем для карбування мазовецьких грошиків. Цей торгівельний маршрут був дещо іншим від сухопутного зі Львова до Кракова, Праги і Регенсбурга. Він був морським продовженням «шовкового» шляху через Львів до Західної Європи, тому у Львові й була знайдена одна із відомих монет Земовита ІІІ, а на землях теперішньої України нерідко знаходять шилінги магістрів Ордену Хрестоносців, якими приїжджі купці платили на місцевих ринках за східні товари

історія карбування галицький денарій

Література

1. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. Tom VII. Lwow. 1878 r. S.17, Tom II. Lwow. 1870. S. 10-11.

2. Мухаммадієв А. Булгаро-татарская монетная система XII-XIV вв. М., 1983.С. 77-140.

3. V. Pinta. «Typologie ...... Praha, 2015. S. 82.

4. Paszkiewicz B.Grosz ruski // Грошовий обіг і банківська справа в Україні: минуле та сучасність. Львів, 2005. С.96.

5. Книш Я. «Монети Галицько-Волинської держави // Україна. Культурна спадщина, національна свідомість, державність.. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2013. № 23.С. 101.

6. Пашкевич Б. Белзькі монети князя Юрія Наримунтовича // Львівські нумізматичні записки. Ч. 8-9. Львів, 2011-2012. С. 12.

7. Котляр М. Нариси історії обігу і лічби монет на Україні XIV-XVII ст. Київ, 1981. Ст. 27-28.

8. Paszkiewicz B.Grosz ruski // Грошовий обіг і банківська справа в Україні: минуле та сучасність. Львів, 2005. С. 92; Suchodolski S. Rugia czy Russia. O legendach i chronologii polgroszkow ruskich Kazimierza Wielkiego // Грошовий обіг і банківська справа в Україні: минуле та сучасність. Львів, 2005. С. 86.

9. Крижанівський А. Львівський монетний двір у XIV-XV ст. Львів, 2007. С. 68.

10. Крижанівський А. Загадки мідних денаріїв Львівського монетного двору XIV ст. // Львівські Нумізматичні Записки. Львів, 2009-2010. № 6-7. С. 12.

11. Крижанівський А., Шуст Р. До генези іконографії і метрологічних показників подільської монети XIV ст. // Нумізматика. Фалеристика. № 2. Київ, 2005.

12. Paszkiewicz B.Groszruski // Грошовий обіг і банківська справа в Україні: минуле та сучасність. Львів, 2005. С. 96.

13. Автор висловлює подяку відомим польським нумізматам Станіславу Суходольському і Борису Пашкевичу за люб'язно надану інформацію про монети Земовита Ш.

14. Kiersnowski R. Wst^p do numizmatyki Polskiej wiekow srednich. Warszawa, 1964. S. 126; Kiersnowski R. Pradzieje grosza. Warszawa, 1975. S. 289-291.

15. Орлик В. Монеты государства Тевтонского ордена в Пруссии в составе денежных кладов, найденных на территории Украины // Наукові записки з Української історії. Вип. 33. Переяслав-Хмельницький, 2013. С. 39.

Размещено на Allbest.ru