Вишкіл офіцерів-танкістів червоної армії: 30 — 40-ві роки XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вишкіл офіцерів-танкістів червоної армії: 30 -- 40-ві роки XX ст.

Кривизюк Л.П.

Мокоївець В.І.

Стаття присвячена одному з найважливіших завдань -- підготовці офіцерських кадрів для бронетанкових і механізованих військ СРСР в період між світовими війнами і під час Другої світової війни. В 30-х роках минулого століття, створивши найпотужніші в світі танкові війська, в Радянському Союзі залишили без належної уваги проблему підготовки фахівців для цього роду військ. Досліджується розширення підготовки офіцерів-танкістів від броньованих курсів та подальшої реорганізації піхотних військових шкіл у бронетанкові школи командного профілю. Як у відносно короткі терміни вдалося розгорнути підготовку кадрів для танкових і механізованих з'єднань (частин) та створити систему підготовки кадрів, що склалася в роки війни.

Ключові слова'- академія, військові училища, курси вдосконалення.

офіцер танкіст армія

Постановка проблеми та її актуальність. У зв'язку із швидким розгортанням автобронетанкових військ СРСР, в період між світовими війнами, підготовка командних і технічних кадрів стала важливою проблемою. Цю підготовку необхідно було організувати масштабно та одночасно для всіх категорій -- від молодшого до вищого командного складу, в обмежені за часом терміни, дотримуючись темпів технічного оснащення збройних сил і зростання автоброне ¦ танкових військ.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Радянська історіографія щодо підготовки офіцерських кадрів для бронетанкових і механізованих військ не представлена комплексним її розглядом, а лише побіжно висвітлювала окремі питання [4, 9, 13. 14]. В російській історіографії частіше зустрічаються дослідження, де вчені торкаються підготовки кадрів для танкових військ, але оминають проб" леми ґрунтовної підготовки офіцерів-танкістів [7].

У вітчизняній історичній науці зазначена проблема вив - чалася Кириленко І.М. [1]. Він у своїй дисертації розглянув питання кадрового забезпечення частин і з'єднань броне - танкових і механізованих військ. У монографії авторів даної публікації [2], лише частково розглянуто підготовку танко - вих екіпажів, а у спільній нашій статті аналізувалася підготовка виключно членів екіпажів танків [3].

Мета та завдання дослідження. Мета авторів -- здійснити аналіз історичних досліджень військових теоретиків і про - слідкувати процеси створення бази для підготовки офі- церів-танкістів у період стрімкого розвитку бронетанкової техніки зазначеного періоду.

Викладення основного матеріалу. В цих умовах від командного складу і штабів вимагалося глибоке знання бойових можливостей нової бронетанкової техніки та уміння забезпечити правильне й ефективне її використання. Вирішити це завдання можливо було лише за умови оперативно - тактичної і військово'технічної підготовки військових кадрів [4, с. 146].

Наказ Революційної Військової Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік (РВР СРСР) з бойової підготовки на 1928/1929 навчальний рік започаткував планомірне навчання автобронетанкових військ. Однією з нових форм навчання стали загінні навчання, на яких відпрацьовувалася взаємодія у складі підрозділу і частини з використанням штатних і доданих сил і засобів [5]. Також ефективним методом навчання для командирів різних ланок були збори, що проводилися перед початком кожного періоду навчання в дивізіях, корпусах, арміях і округах. На них вивчалися нові статути, досконаліші методи навчання військ і нові взірці військової техніки (ВТ). На зборах проводилися як теоретичні заняття (лекції, доповіді, конференції), так і практичні (групові вправи, показові й інструкторські заняття, тактичні летючки, вивчення ВТ, показові й дослідницькі тактичні навчання (ТН). Наприклад, влітку 1929 р. у Московському військовому окрузі (ВО) відбувся збір вищого і старшого командного складу під керівництвом командувача військами округу І. П. Уборевича. Учасникам збору були прочитані лекції за темами: «Сучасний бій з точки зору групової тактики, розвитку машинної гармати, розвитку засобів оборони і наступу та характерні особливості ведення наступального і оборонного бою»; «Тактичне і оперативне значення сучасних танків». А після було проведене показове навчання за темою «Танкова атака з батальйонами першого ешелону на укріплену смугу противника», а також три ТН з організації і прориву підсиленими стрілецькими полком і дивізією укріпленої смуги і діям артилерійської групи дальньої дії (ДД) в наступальному бою [6].

У 1929-1933 рр. був отриманий перший досвід спільного навчання командирів Червоної Армії і рейхсвера у танковій школі, яка була створена в Казані. Так як створення танкової школи заборонялося Версальським договором, то в німецьких джерелах вона називалася як «об'єкт Кама», а в радянських -- «КА», «РА» тощо. В школі навчалися німецькі і радянські курсанти. За вказані роки школа підготувала 30 німецьких слухачів і 65 чол. командного складу танкових і моторизованих частин Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Школа використовувалася як випробувальний полігон і як науково-дослідний центр [7, с. 59].

В умовах технічного переозброєння армії, удосконалення організаційно-штатної структури сухопутних військ зросли вимоги до підготовки особового складу. В постановах Центрального Комітету партії «Про командний і політичний склад РСЧА» від 25 лютого 1929 р. і 5 липня 1931 р. акцентувалося, що для подальшого зростання боєздатності збройних сил країни необхідно підвищити політичні і військово- технічні знання командних кадрів. Вимагалося, щоб командири оволоділи новою бойовою технікою і складними вида - ми бою, напрацювали високі вольові якості, ініціативу, настирливість і виховувалися в дусі безмежної відданості справі соціалізму [8, с. 176-179, 521-524].

Переозброєння армії і поступлення нової техніки в автобронетанкові війська обумовлювали необхідність підготовки великої кількості висококваліфікованих фахівців для успіш- ного виконання завдань їх механізації і моторизації.

До 1930 р. підготовка командних кадрів середньої ланки здійснювалася Ленінградськими броньованими курсами, але вони уже були не в змозі забезпечити кадрами заново створені танкові і механізовані частини. Для цього необхідно було розширити підготовку офіцерів-танкістів. Тому було прийнято рішення створити танкові школи шляхом реорганізації зазвичай піхотних військових шкіл. В жовтні 1930 р. на базі Іваново'Вознесенської піхотної школи була створена Орловська бронетанкова школа. В 1931 р. створена Саратовська бронетанкова школа з Червонопрапор - ної школи перепідготовки командного складу, що діяла з 1918 р. Також в 1932 р. сформована Горьківська бронетанкова школа, створена на базі піхотної школи, що діяла з листопада 1918 р., і в цьому ж році створена Ульянівська бронетанкова школа на базі Червонопрапорної піхотної школи.

У 1930 р. в Москві сформована школа автотехніків, а в 1933 р. була перетворена в школу танкових техніків. У цьому ж році в Ленінграді була створена друга школа танкових техніків.

Отже, за період 1930-33 рр. було створено шість нових танкових шкіл для підготовки середніх командних і тех - нічних кадрів, а їх чисельність була визначена у 6 700 курсантів. Організація бронетанкових шкіл командного профілю на базі діючих піхотних шкіл дозволила у відносно короткі терміни розгорнути підготовку кадрів для танкових і механізованих частин.

Організаційна структура бронетанкової школи мала батальйонну організацію. До складу навчального батальйону входило 3-4 роти, а роти зазвичай у своєму складі мали чотири взводи, в кожному з яких було 20-25 курсантів. Термін навчання курсантів визначено три роки [4, с. 148-149].

У 1932 р. на підставі Постанови Ради Праці і Оборони СРСР наказом Реввоєнради СРСР № 039 від 13.05.1932 р. на базі факультету механізації і моторизації Військово - технічної академії ім. Дзержинського і Московського автотракторного інституту імені Ломоносова була утворена Військова академія механізації і моторизації (з 1943 р. -- Військова академія бронетанкових і механізованих військ, а з 1954 -- академія бронетанкових військ) РСЧА, яка отримала завдання -- готувати командирів і військових інженерів для автобронетанкових військ, а також інженерів-спе- ціалістів з проектування і виробництва засобів механізації і моторизації Червоної Армії. Тому в академії було створено чотири факультети: командний, експлуатаційний, конструкторський і промисловий. Разом з основними факультетами при академії були створені курси удосконалення начальницького складу автобронетанкових військ, що не мав спеціальної освіти, і вечірній факультет механізації і мотори - зації [9, с. 8-9, 12-13].

Швидкий розвиток автобронетанкових військ у другій половині 30-х років, формування нових танкових і механізованих частин та з'єднань вимагали великої кількості ква- ліфікованих кадрів танкістів, а виконати ці вимоги основні факультети були вже не в змозі. Тому в грудні 1938 р. був створений ще факультет заочного навчання із трьох відділень: командного, інженерного і інженерного з пально- мастильних матеріалів. Факультет проіснував до жовтня 1941 р. [9, с. 14-15].

Не проста ситуація з кадрами, перш за все офіцерськими, у 1937 р. ще більше ускладнилася масовими репресіями, що розгорнулися в Червоній Армії. Тільки за півроку (червень - листопад 1937 р.) з армії було звільнено 15 140 командирів і політпрацівників, включаючи 5 командувачів військових округів, 8 заступників і помічників командувачів військових округів, 22 командирів корпусів. 70 командирів дивізій і бригад [10, с. 304-306]. Арешти в армії відчутно підірвали її кадровий потенціал. В частинах і з'єднаннях стала нагальною проблема кваліфікованих коман - дних кадрів. Багато командирів батальйонів і рот просува- лися по службі, переступаючи 1-2 сходинки [7, с. 65]. Цю прогалину так і не заповнили до початку війни, про що свідчили учасники наради вищого комскладу ЧА 23-31 грудня 1940 р. Як заявив начальник Управління бойової підготовки ЧА генерал-лейтенант В.М. Курдюмов, лише за рік у невеликому Орловському ВО старшого і середнього комскладу вибуло 771 особа, прибуло на укомплектування - 5833 особи, недокомплект склав 878 осіб, в т.ч. командирів рот - 210 осіб [8, Л. 54-63]. Інший учасник наради - командувач 6-ї армії (Київський ОВО), генерал-лейтенант І.М. Музиченко звернув увагу на те, що 87 % командирів рот і 82 % командирів батальйонів командували своїми підрозділами менше року, а саме навчання командного складу і приймання заліків проходило формально. І це була одна з основних причин того, що цінна і правильна інформація, вчасно подана у спеціальній літературі, залишилася, практично, не використаною [2, с. 179].

До початку війни середній і технічний склад здійснював підготовку в танкових військово-навчальних закладах. В 1940 р. кадри середньої ланки навчалися в одинадцяти військових училищах, загальна кількість кадрів складала 23 660 курсантів. Середній і старший командний та технічний склад удосконалював свої знання на спеціальних курсах в Москві, Ленінграді і Казані. На цих курсах здійснювалася перепідготовка офіцерів, які раніше не проходили службу в танкових військах. В березні 1941 р. в Харкові були створені курси для удосконалення знань комскла - ду запасу. Незадовго до війни у військових округах створили курси молодших лейтенантів і військових техніків, які комплектувалися кращими молодшими командирами строкової і надстрокової служби [13, с. 15]. У зв'язку з розгортанням нових танкових, механізованих частин і з'єднань, особливо коли розпочалося розгортання 20 механізованих корпусів [4, с. 227], значно збільшилася потреба в командних кадрах. Тому в лютому - квітні 1941 р. додатково відкрилися Казанське, Сизранське, Чкалівське, 2-е Ульянівське, 3-є Саратовське танкові, Орджонікідзетрадське автомотоциклетне і Камишинське тракторне військові училища, які знахо-дилися в підпорядкуванні Управління бойової підготовки автобронетанкових військ ЧА [7, с. 80]. І все ж офіцерів для танкових військ не вистачало. До початку війни більшість механізованих корпусів, що формувалися весною 1941 р., середнім командним складом були укомплектовані лише на 20-40 % [12, с. 16].

В останні передвоєнні роки у бронетанкових військах дуже активно проходило оновлення і переміщення кадрів. Висунуті на відповідальні посади офіцери опинилися в складному стані через брак часу для оволодіння досвідом і знаннями, необхідними для служби в нових для них масштабах [4, с. 227].

З початком Великої Вітчизняної війни у зв'язку з по ¦ дальшим зростанням потреби в офіцерських кадрах для танкових військ всі училища перейшли на шестимісячний термін навчання для підготовки командного складу і восьмимісячний -- для військових техніків. Збільшення середньої ланки командного складу проходило за рахунок розширеного прийому курсантів і створення НОВИХ ВІЙСЬ ¦ кових училищ. Уже 12 серпня 1941 р. додатково були сформо-вані три танкових (Челябінське, Сталінградське, Друге Харківське) і автомотоциклетне (Друге Горьківське) училища, а в 1942 р. всі училища були реорганізовані і переведені на штати воєнного часу [13, с. 82]. Головним джерелом поповнення танкових військ офіцерським складом були військовснавчальні заклади.

Проблема кадрів для танкових і механізованих частин з широким розмахом організаційного розгортання, а також необгрунтованими репресіями на початку війни нагадала про себе. Протягом червня'листопада 1941 р. танкові командири повністю ігнорували як всі настанови, так і вимоги військових теоретиків, починаючи з С.І. Аммосова, який ще у 1932 р. писав про танкові засади і скриті відходи з метою дезорієнтації противника [14, с. 56]. Можливості гармат бронеавтомобілів і легких танків, які могли на рівних боротися з усіма танками противника, не використовувалися. Те ж саме стосується маневрених можливостей танків серії БТ. Усі ці машини нерідко кидалися у фронтальні зустрічні бої, де через відсутність зв'язку в бою без радіостанцій, слабку підготовку екіпажів (у першу чергу механі- ків-водіїв) і незнання системи вогню противника мали менше шансів, а їх слабка броня збільшувала можливість вразливості. Взагалі танкові командири, схоже, не уявляли, що танки можна використовувати в засадах або просто в обороні [15, с. 34-39].

З початку мобілізації комплектування училищ здійсню - валося з осіб, що були призвані в армію згідно з розпорядженням Головного управління формування ЧА. Тому для повноцінного поповнення наказом № 0832 наркома оборони від 17 жовтня 1942 р. був установлений порядок комплектування танкових училищ [16, с. 338-339]. З 1 листопада 1942 р. склад танкових училищ передбачалося комплектувати рядовим і молодшим комскладом частин діючої армії з осіб, які проявили в боях сміливість, мужність і відвагу, а загальноосвітній рівень передбачався 7 класів середньої школи. Така система комплектування військо - вих училищ діяла до кінця війни. Через недостатню загальноосвітню підготовку термін навчання курсантів у травні 1943 р. встановлено 1 рік і змінені навчальні програми, які передбачали два періоди. Перший період (8 місяців) - підготовка командира танка і командира взводу. У другому періоді (4 місяці) здійснювалося удосконалення отриманих знань, а у разі потреби здійснювався достроко- вий випуск офіцерів після 8 місяців навчання [13, с. 82].

Для виконання постанови Державного Комітету Оборони від 24 травня 1943 р., якою визначено використання політичного складу на посадах командного складу бронетанко - вих і механізованих військ, Нарком оборони своїм наказом № 0381 від 18 червня скерував 7 тис. чол. політскладу на перепідготовку в діючі танкові училища і курси удоско - налення комскладу. Відповідно до наказу 10 липня необхідно було сформувати 6-ту навчальну танкову бригаду командного складу, а в штати 1-го Ульянівського, 1-го Горьківського, 1-го Харківського, 1-го Саратовського, 2-го Харківського, Сизранського і 2-го Ульянівського танкових училищ додатково включити навчальний батальйон командного складу. Харківське військово-політичне училище переформовувалося в 3-є Харківське танкове училище і одночасно Котлаське аеросанне - в танкове училище [7, с. 169-170].

Для забезпечення офіцерським складом нових середніх танків Т-44 до 15 вересня 1944 р. було сформовано три гвардійські танкові училища: Харківське на базі 33 гв. тбр! Сивашське Червонопрапорне на базі 6 гв. тбр! Таманське на базі 63 Таманської бригади. Чисельність змінного складу для кожного училища встановлювалася більше 1 тис. курсантів.

До кінця війни підготовку молодшого офіцерського складу для частин і з'єднань бронетанкових і механізованих військ здійснювали в 32 військових училищах, включаючи 4 війсь-кові училища, що здійснювали підготовку фахівців на бойові машини іноземних марок [13, с. 83].

Підготовку офіцерських кадрів вищої кваліфікації для комплектування великих танкових і механізованих з'єднань (об'єднань) здійснювала Військова академія бронетанкових і механізованих військ. Для більш повного і швидкого забезпечення потреби діючої армії танкістами академія вже в липні 1941 р. достроково здійснила випуск 358 слухачів третього курсу командного факультету і п'ятого курсу інженерних факультетів, а в жовтні -- другий прискорений випуск 100 офіцерів, що закінчили третій курс командного факультету за спеціальною програмою, і 234 слухачі, що закінчили четверті курси інженерних факультетів. В цьому ж місяці завершили навчання 104 командири, які проходили підготовку на академічних курсах удосконалення командного складу [9, с. 47-48]. А в жовтні академія перейшла на підготовку офіцерів воєнного часу. Згідно з новим штатом збільшилася кількість слухачів на факультетах і встановлені скорочені терміни навчання: для слухачів командного факультету -- 1 рік і для інженерних факультетів - 2 роки [9, с. 49].

У жовтні 1941 р. академія з усім навчальним обладнанням і особовим складом була евакуйована на територію Узбекської PCP у Ташкент, а польова база - в Чирчик [9, с. 53]. А в першій половині 1943 р. підрозділи академії розпочали підготовку до переїзду в Москву. Новий навчальний рік (1943/1944) академія розпочала в Москві [9, с. 58].

Після повернення академія перейшла на збільшені терміни підготовки командних й інженерних кадрів для танкових військ, зросла кількість слухачів командного факультету та академічних курсів удосконалення начальницького складу. До складу академії ввійшли факульте-ти: командний, інженерно-танковий і автотракторний, академічні курси удосконалення офіцерського складу і курси з підготовки начальників хімічної служби танкових частин. Ще з 1943 р. при академії функціонували курси політичного складу танкових військ. Термін навчання слу-хачів на командному факультеті встановлено 2 роки, а на інженерних -- 4 роки, а для слухачів академічних курсів удосконалення офіцерського складу - 9 місяців [13, с. 88].

На початок 1945 р. академія була укомплектована професорсько-викладацьким складом, який суттєво обновився за рахунок учасників війни, в лютому 1945 р. 52 % керівного і викладацького складу були учасниками війни, а 30 % пройшли стажування в діючих військах [7, с. 172].

Академія відіграла важливу роль у підготовці командних і інженерних кадрів для бронетанкових і механізованих військ. Тільки основні факультети академії підготували за роки війни більше 3 тисяч командирів й інженерів для танкових військ. Всього академія підготувала на факультетах, академічних курсах удосконалення офіцерського складу та інших курсах близько 8 тисяч офіцерів - танкістів [9, с. 97].

Під час війни у зв'язку з нагальною необхідністю в кадрах для танкових військ зросла роль курсів удосконалення, терміни підготовки на яких скоротилися до 1,5 -- 3 місяців. На початку війни на курсах встановлено 12-годиннй навчальний день. В 1943 р. курси удосконалення перейменували у вищі офіцерські школи: Ленінградська ордена Леніна Червонопрапорна вища офіцерська школа (ЛК БТКУКС); Казанська вища офіцерська технічна бронетанкова школа Червоної Армії (КУВТС КА); Харківська вища офіцерська школа самохідної артилерії (ХКУКС) [7, с. 171].

Висновки. Отже, система підготовки кадрів, що склалася в роки Великої Вітчизняної війни, загалом забезпечувала потреби фронту для комплектування частин і з'єднань бронетанкових і механізованих військ висококваліфікованими офіцерськими кадрами. Головним джерелом поповнення бронетанкових і механізованих військ офіцерським складом були військово-навчальні заклади.

У передвоєнні роки проблема кадрів для бронетанко - вих і механізованих військ пояснюється широким розмахом організаційного розгортання, а також сильним послабленням необгрунтованими репресіями.

Досвід свідчить, що масштаби підготовки кадрів повинні бути погоджені з планами організаційного розгортання військ. Недотримання цих вимог призвело до того, що нові формування військ лишилися забезпечення підготовле - ними кадрами, що негативно відбилося на їх боєздатності.

Литератуа

1. Криленко І.М. Підготовка офіцерських кадрів для танкових військ під впливом динаміки розвитку танкобудування (20--80-ті рр. XX ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. військ. наук:/ І. Криленко. -- Львів, 2011. - 17 с.

2. КривизюкЛ.П, Юрчук О.О. Танки і танкові війська: вчора, сьогодні, завтра. Монографія / Л.П. Кривизюк, О.О. Юрчук. - Львів: Ліга Нова, 2014. - 362 с.

3. Кривизюк Л.П, Мокоївець В.І. Підготовка молодших спеціалістів для бронетанкових і механізованих військ СРСР у міжвоєнний період і під час другої світової війни /Л.П. Кривизюк, В.І. Мокоївець// Військово- науковий вісник. -- Випуск 25. -- Львів: АСВ, 2015. -- С. 236-241.

4. История танковых войск Советской Армии: В 3 т. / -- Т. 1. Зарождение и развитие танковых войск Советской Армии до Великой Отечественной войны (1917--1941 гг.). // под общей редакцией профессора Маршала бронетанковых войск О. А. Лосика. -- М., 1962. -- 273 с.

5. РГВА. Ф.7. Оп. 15. Д. 9. Л. 296.

6. РГВА. Ф.25883. Оп. 3. Д. 473. Л. 517--520.

7. Дайнес В. Бронетанковые войска Красной Армии / Владимир Дайнес -- М.: Яуза: Эксмо, 2009. -- 640 с.

8. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференцій и Пленумов ЦК (1898--1988): В 15-ти т. -- М., 1983--1990. -- Т. 4: 1926--1929. -- 1984. -- 575 с.

9. Военная орденов Ленина и Октябрьской Революции Краснознаменная академия бронетанковых войск имени Маршала Советского Союза Малиновского Р. Я. (1930-1985). Исторический очерк. - М., 1985. - 352с.

10. Репрессии в Красной Армии (30-е годы): Сборник документов из фондов Российского Государственного Военного Архива. / Сост.: Кристиани А.; Михалева В.М.; Отв. за исслед.: Бетганин Ф.; Науч. совет: Бертолисси С. идр. -- Рос. Гос. Военный Архив. -- Наполи, 1996. -- 468 с.

11. ЦАМО РФ. Ф. 4. Оп. 18. Д. 55.

12. Советские танковые войска 1941--1945. Военноисторический очерк. -- М.: Воениздат, 1973. -- 340 с.

13. Строительство и боевое применение советских войск в годы Великой Отечественной войны. -- М.: Воениздат, 1979. -- 414 с.

14. Аммосов С.И. Тактика мотомехсоединений. -- 2-е изд. -- М.,: Гос. воєн. изд-во, 1932. -164 с.

15. ЛиддепГарт Б. Устрашение или оборона. Москва, 1962. -- 247 с.

16. Русский архив: Великая Отечественная: приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. -- 1942 г. Т. 13 (2-2). -- М.: ТЕРРА, 1997.

Размещено на Allbest.ru