Значення старослов’янських пам’яток. Кириличні пам'ятки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ІМЕНІ ПРОФЕСОРА К.Ф. ШУЛЬЖУКА

Реферат

на тему: Значення старослов'янських пам'яток. Кириличні пам'ятки

Прокопчук Юлія Валентинівна

Рівне-2019

Вступ

Походження слов'янської та східнослов'янської писемності. Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являється потреба. Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно не з'ясована. Причиною того є недостатність джерел і те, що існує дві слов'янські азбуки: кирилиця та глаголиця. Яка з них є давнішою і яку винайшов слов'янський просвітник Кирило - ось ті питання, що багато років хвилюють славістів у всьому світі.

Кирилиця - писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI-XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця - складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця - цілком оригінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.

На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі «Про письмена» зробив першу спробу встановити ета-пи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов'янам Кирила, який винайшов для них азбуку 1. Довгий час вчені гадали, що це була кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшов глаголицю. Вперше цю думку висловив чеський вчений П.І. Шафарик.

книга церква старослов'янський кирилиця

1. Кирилічні пам'ятки

Мстиславове євангеліє

Мстиславове євангеліє (рубіж XI-XII ст.) - велика художньо оздоблена книга, призначена для читання в церкві у святкові дні. Написана гарним, великим уставом, прикрашена кольоровими заставками, мініатюрами євангелістів, великими ініціалами. Книгу виготовлено на замовлення князя Мстислава - сина Володимира Мономаха, в той час коли він був новгородським князем. Списав євангеліє Олекса Лазоревич, а писав золотом Жаден, возив його до Новгорода тіун Наслав, де виготовлено оправу із золота, срібла, перегородчастих емалей та коштовного каміння. Щодо місце написання книги висловлювалися різні думки. Однак це не Новгород, тому що в ньому немає цокання, важливої прикмети новгородської говірки, а приписка Наслава свідчить, що всю справу з виготовлення євангелія було завершено у Києві. Та й так званий повний апракос євангелія, яким є Мстиславове, склався у Новгороді пізніше 20.

Писар євангелія - Олекса Лазоревич, вірогідно, син Лазаря, ігумена Видубицького монастиря, священика церкви Бориса і Гліба у Вишгороді, а пізніше, з 1105-1117 рр., - єпископа міста Переяслав 21. Київське походження євангелія та Олекси підтверджує, на думку дослідників, фонетична система писаря, що ближча до сучасної системи української мови 22. Наведені дані, а також близькість деяких рис художнього оздоблення до Остромирова євангелія, дають підстави вважати місцем написання Київ. Саме в ньому, починаючи від Володимира та Ярослава, значно раніше, ніж в інших містах Русі, склалися умови для виготовлення високоякісно переписаних та художньо оздоблених книжок.

Такі книжки здебільшого призначалися для церковного читання. Написані вони урочистим уставом, церковнослов'янською мовою. Однак у державних установах, діловодстві та побуті, починаючи з рубежу XI-XII ст., вживалася ділова, з трохи спрощеною графікою кирилична писемність києворуською мовою. Така ж писемність вживалася й у побуті. Нею здавна користувалися літописці. На жаль, оригінальних текстів літописів не дійшло до нашого часу.

Остромимрове Євангеліє

Остромимрове Євамнгеліє - одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції, до виявлення в 2000 році Новгородського кодексу вважалася найдавнішою книгою, яка була створена на Русі. «Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі і свят. Переписане 1056-1057 рр. з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий «близьким» родичем князя Ізяслава Ярославича (по гіпотезі Анжея Поппе, згадана в написи дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської).

Опис. Євангеліє - апракос, написане великим красивим статутом, причому розмір букв поступово зростає до кінця книги (від 5 мм до 7 мм). Текст написаний у два стовпчика по 18 рядків на площі близько 20x24 см. Численні багатобарвні ініціали, фігурні заставки, зображення євангелістів (Іоана, Луки і Марка), що виконані з вражаючою майстерністю; в тексті вживається кіновар. Рукопис складається з 294 аркушів пергамента хорошого, але не вищої якості: є листи з зашитими розрізами і з дірками, які були до написання тексту. Ініціали, які яскраво розфарбовані нетускніючими фарбами(зеленою, червоною, блакитною і білою) і обведені чистим (накладним) золотом - найпомітніша особливість художнього оформлення Остромирового Євангелія. Кожен з них оригінальний, відрізняється особливим малюнком і комбінацією кольорів. Загадковими для дослідників залишаються східні риси в малюнку заголовних букв, що зображають голови хижих птахів, фантастичних химер - крокодилів та саламандр. В складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписані і людські обличчя (в профіль або фас). Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач докладно розповів про обставини виготовлення і про час роботи:

Слава тебе г(оспод)и ц(ар)ю н(е)б(е)сьныи. яко подоби мя написати еу(ан)г(е)лие се. почахъ же е писати. Въ лет(о).6564. А оконьчахъ е въ лет(о).6565. Написахъ же еу(ан)г(е)лие се. рабоу б(о)жию нареченоу сущоу въ кр(е)щении иосифъ. а мирьскы остромиръ. близокоу сущоу изяславоу кънязоу. изяславоу же кънязоу тогда предрьжящоу обе власти и о(т)ца своего ярослава. и брата своего володимира. самъ же изяславъ кънязь. правлааше столъ о(т)ца своего ярослава кыеве. А брата своего столъ поручи правити близокоу своемоу остромироу нове городе. Мънога же лет(а) дароуи въсътяжавъшоумоу еу(ан)г(е)лие се. на оутешение мъногамъ д(у)шамъ кр(ь)стияньскамъ. да и емоу г(оспод)ь б(ог)ъ бл(агослове)ние с(вя)тыхъ еванг(е)листъ. и иоана. матфеа. лоукы. марк(а). и с(вя)тыхъ прао(те)ць. Авраама. и исаака. и иякова. самомоу емоу. и подроужию его. феофане. и чядомъ ею. и подроужиемь чадъ ею. съдравьствоуите же мънога лет(а). съдрьжаще пороучение свое. АМИНЪ.

АЗЪ ГРИГОРИИ ДИЯКОН(ъ). написахъ еу(ан)г(е)лие е. да иже горазнее сего напише. то не мози зазьрети и мьне грешьникоу. почахъ же писати м(е)с(я)ца октяб(ря).21. на памят(ь). илариона. А оконьчах(ъ). м(е)с(я)ца. маия въ.12. на па(мя)т(ь) епифана. молю же вьсехъ почитающихъ не мозете кляти. нъ исправльше. почитаите Тако бо и с(вя)ты(и) ап(осто)лъ паулъ гл(агол)етъ. Бл(агослови)те. А не кленете. АМИНЪ.

Таким чином «Остромирове Євангеліє» - найдавніша точно датована об'ємна рукописна пам'ятка, створена на Русі. В ньому, крім особливостей загальнодавньоруських, відбито й такі мовні особливості, які згодом стали характерними для мови українського народу. «Остромирове Євангеліє» є одним із важливих джерел вивчення старослов'янської і давньоруської мов.

Зберігався рукопис у Софійському соборі в Новгороді. Вважається, що воно вперше було виявлено в 1701 році (зазначено в описі одного з храмів московського Кремля). У 1720 році відіслано, поряд з іншими старими книгами, за наказом Петра I в Санкт-Петербурзі. Потім сліди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробі покійної Катерини II. Олександр I розпорядився передати книгу в Імператорську публічну бібліотеку (нині Російська національна бібліотека ім. М.Салтикова-Щедріна, Санкт-Петербург), де вона зберігається і донині. Рукопис був прикрашений перетином-окладом з коштовним камінням, з-за чого мало не загинув: в 1932 році його, розбивши вітрину, викрав водопровідник. На щастя, зловмисник, відірвавши палітурку, закинув рукопис в шафу (за іншими даними - на шафу), де її незабаром знайшли. Заново переплітати не стали.

З початку XIX століття почалося і наукове вивчення рукопису. Вперше «Остромирове Євангеліє» було видано А.X. Востоковим в 1843 р. з додатком короткої граматики, словника та грецького підстрочного тексту. Для цього видання (не факсимільного, а набірного) був виготовлений спеціальний слов'янський шрифт, по можливості точно відтворюючий почерк оригіналу. (Існує репринт: Wiesbaden, 1964.) Пізніше вийшли й факсимільні видання (чорно-біле 1883 року; кольорове подарункове у форматі оригіналу: Л.: Аврора, 1988). Неодноразово видавався текст пам'ятки. Його уривки входили до обов'язкової програми дореволюційних шкіл.

Багато в чому на основі його матеріалу були створені сучасні граматики і словники старослов'янської мови. Пам'ятці та її мові присвячено чимало досліджень, однак мова цього рукопису, особливості його словника, як і раніше, вимагають грунтовного вивчення.

Мова рукопису. На відміну від інших пам'яток XI ст. в «Остромировім Євангелії» спостерігається правильна передача редукованих голосних звуків літерами ъ, ь. Дана фонетична особливість була загальною для старослов'янської та інших слов'янських мов, тому руський переписувач за традицією добре передавав її на письмі, хоч вона в той час вже зникала. Там же, де в XI в. вже спостерігалися відмінності між старослов'янською мовою та руськими особливостями, переписувач мимоволі їх змішував. Це дозволяє ідентифікувати «Остромирове Євангеліє» як один з перших пам'ятників старослов'янською мовою.

«Остромирове Євангеліє» має виняткове значення для зіставлення старослов'янських та давньоруських особливостей в пам'ятниках XI ст. Тут спостерігається ряд давньоруських рис. До таких рис в першу чергу, відноситься змішання букв ?, ?, ?, ?, що позначають носові гласні, з буквами ?, ю, я. В давньоруській мові XI ст. носові голосні звуки, які характерні були раніше для всіх слов'янських мов, вже співпали зі звуками ?, ю, я. Тому Григорій, переписуючи старослов'янський текст, не завжди правильно передавав на листі відповідні літери. Він пише:

раб? замість раб?

вък?сить замість вък?ситъ

н?жд? замість н?жд?

землю замість земл? та інш.

Замість старослов'янських сполучень ръ, лъ, рь, ль, передававших слогові л и р, іноді вживаються давньоруські поєднання редукованих голосних з плавними л, р:

вьрхъ замість врьхъ

напълниш? замість наплъниш?

скърбь замість скръбь та інш.

Особливо часто в пам'ятнику зустрічаються давньоруські закінчення дієслів третьої особи єдиного і множинного числа -ть:

с?ть замість с?тъ

им?ть замість им?тъ

дасть замість дастъ

бисть замість бистъ та інш.

У євангельському тексті Григорій послідовно передає старослов'янські неповноголосні форми слів: гладъ, голова, гласъ та інші. У післямови він користується давньоруськими повноголосними формами слів: въ нов?город?, володіміръ та інші.

2. Інші кириличні пам'ятки

1. Напис царя Самуїла. Напис зроблено на могильній плиті членів сім'ї Самуїла у 993 р., він містить 11 рядків тексту. Знайдено пам'ятку в кінці минулого століття у селі Герман у Південно-Західній Македонії.

2. Супрасльський рукопис. Пам'ятка ХІ ст. болгарського походження, за своїм складом березнева мінея, тобто книга церковних читань на всі дні березня -- житія святих, легенди, проповіді Іоанна Златоуста та ін. ЇЇ складають 280 аркушів, об'єднаних у три частини. Було знайдено у 1823 р. у Супрасльському монастирі проф. Віленського університету М. Бобровським. Нині зберігається у різних місцях: 118 аркушів у Любляні в колишній ліцейській бібліотеці; 115 -- у Варшаві; 16 -- у бібліотеці ім. М. Салтикова-Щедріна у Санкт-Петербурзі. Повне видання пам'ятки здійснив С. Сєвер'янов у 1904 р. у Санкт-Петербурзі.

3. Савина книга. Це збірник євангельських читань, який має дві приписки із згадкою про попа Саву, іменем якого і названо пам'ятку. Написано книгу в ХІ ст. у Східній Болгарії. Відкрив її І.Срезневський у Московській Типографській бібліотеці, він же і видав у 1868 р. Нині зберігається у Москві в Центральному архіві давніх актів.

4. Хіландарські листки. Уривок повчання Кирила Ієрусалимського на двох аркушах, знайдений В.Григоровичем у 1844 р. у Хіландарському монастирі на Афоні. Пізніше В.Григорович подарував пам'ятку бібліотеці Одеського університету, де вона і зберігається. Це пам'ятка ХІ ст. болгарського походження. Перше видання належить В.Григоровичу. 5.Македонський кириличний листок. Старослов'янська пам'ятка ХІ ст. болгарського походження, яку знайшов у Македонії О. Гільфердінг, а опублікував у праці " Древние глаголические памятники " у 1866 р. І.Срезневський, Зберігається в Академії наук в Росії. За характером це уривок оригінального твору граматичного змісту.

6. Листки Ундольського. Уривки євангельського тексту на двох аркушах. Назву отримали за прізвищем власника їх -- бібліографа В.Ундольського, після смерті якого перейшли у власність Московського Рум'янцевського музею. Пам'ятка ХІ чи ХІІ ст. болгарського походження.

7. Єнінський апостол. Збірник апостольських читань, знайдений у 1960 р. у селі Єніна (Болгарія). Ця пам'ятка є найстарішим із слов'янських списків " Апостола ", її складають 39 аркушів і датовано другою половиною ХІ ст. Видана у Софії 1965 р. К, Мирчевим і Х.Кодовим.

8. Слуцькі листки. Рукописний уривок на 5 аркушах, знайдений у 1867 р. в м. Слуцьку біля Мінська і привезений до Санкт-Петербурга. Виданий у 1868 р. І.Срезневським. Оригінал пам'ятки загублено.

Список використаної літератури

1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.

2. Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. - К.: Генеза, 1993.

3. Баренбаум, Є.І. Історія книги. - Москва: «Книга», 1984.

4. Київ: Енциклопедичний довідник. - К.: Гол. ред. УРЕ, 1981.

Размещено на Allbest.ru